1. Предмет релігієзнавство, його місце в системі філософського знання 4
жүктеу/скачать 0.79 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- 13. Істина як процес
- 14. Критерії істини
- 15. Інтуїція, її різновиди
- 18-19. Емпіричні і теоретичні методи пізнання
- 21. Основні поняття і завдання праксеології
- 22. Сутність людини, сенс її життя
- 23. Проблема свободи і відповідальності людини
12. Логічне пізнання, його формиІнтуїція завжди виступає елементом логічного пізнання, адже вона об’єднує весь ланцюг доведення в цілісність і є необхідним елементом осмислення і розуміння. Розуміння: процес і результат духовно-практичного та пізнавального освоєння дійсності, коли зовн. Об’єкти залучаються до осмислення людської діяльності, виступають її предметним змістом. Пояснення: розкриття сутності предметів та явищ шляхом з’ясування причин їхнього виникнення та існування, наявності законів їхнього функ-ня та розвитку. Мислення: процес активного, цілеспрямованого, узагальненого, опосередкованого, суттєвого та системного відтворення дійсності і вирішення проблем у логічних формах. 13. Істина як процесІстина – правильне відображення суб”єктом об”активної дійсності, підтверджене практикою. Основна проблема – як можна встановити відповідність одержаних знань реальним об”єктам, які постійно розвиваються. Характеристики:
Кожна істина є суб’єктивною за формою і об’єктивною за своїм змістом. Абсолютна істина – утримує в собі повне і всебічне знання про сутність предметів, явищ і не може бути спростована. Відносна істина – в основному вірне відображене явище дійсності, але в процесі розвитку науки, практики уточнюється, конкретизується, поглиблюється.
Форма практики – міра засвоєння предмета:
Інші критерії: логічний, прагматичний, естетичний, утилітарний, етичний, конвенціальний, екзистенціальний, інтуїтивний. 15. Інтуїція, її різновидиІнтуїція- здатність безпосереднього осягнення істини, така форма пізнання, коли за неусвідомленими в даний момент часу ознаками і, не усвідомлюючи шляху руху власної думки, суб’єкт отримує нове об’єктивно істинне знання про дійсність. Це кульмінаційний момент творчого процесу, коли всі елементи пізнавальної проблеми, які до цього були у відокремленому стані, об’єднуються в єдину систему. Основні характеристики: -безпосередність; -несподіваність; - неусвідомленість шляхів одержання нового знання. Це явище не раптове, а закономірне, залежне від повноти логічного аналізу проблеми. Шляхом інтуїції здійснюється перехід від поступових кількісних змін у з’ясуванні і осмисленні пізнавальної проблеми до результативного її вирішення. Інтуїтивне відкриття не є безпосереднім знанням, воно досягається в сфері підсвідомої психічної діяльності.
Теоретичне пізнання включає систему понять, суджень, абстракцій, часткові й загальні теорії. Перевага теоретичного пізнання полягає в тому, що воно дає розуміння суті загального закону і може передбачити майбутнє. Емпіричне пізнання може випереджати теоретичне, а теоретичне-емпіричне. Суперечності між ними вирішуються практикою, яка є основою пізнання і критерієм істини. 21. Основні поняття і завдання праксеологіїПраксеологія(грецьк.-дійовий)- область соціологічних досліджень, яка вивчає методику розгляду різних дій або сукупності дій. Заснув. Президентом Польщі т. Контрабинським і є одним із методів суч. Соціолог. Досліджень. Праксеологія вивчає взаємодію індивіда і колективу у процесі виробництва. Пракс-я – направлення розвитку, для якого характерний перехід від нижчого до вищого, від менш досконалого до більш. Поняття Пракс-ї протилежне поняттю регрес. 22. Сутність людини, сенс її життяПід поняттям „людина” розуміємо суп. Істоту, в діяльності якої виявляються суттєві характеристики найвищого якісного рівня матеріального світу – сусп. буття. Основні ідеї, які треба враховувати при створенні цілісної філософської концепції людини: людину слід розглядати з позиції єдності об’єктивного і суб’єктивного, скінченого і нескінченного. Призначення людини прагнення до єдності, гармонії. Субстратні рівні(природне, суспільне, внутрішній.духовний світ) не слід протиставляти. Природне в людині не зводиться лише до біологічного, а має в собі безконечність космосу. Як розумна істота людина є відповідальною не лише за свою долю, а й за долю світу. Сенс життя людини полягає в реалізації потреб суспільства та власного покликання. Визначення сенсу життя пов’язане з розумінням мети життя як уявного чи очікуваного результату. Сенс життя притаманний життю з самого початку. Сенс створюється самою людиною, залежить від розуміння життя, має індивідуальний хар-ер. Сенс життя – світоглядне філос-ке поняття, яке містить сукупність уявлень про сутність людини, цілі існування, цінності. 23. Проблема свободи і відповідальності людиниНевід’ємним атрибутом людини є свобода волі, тобто людина в будь-якій ситуації може діяти або не діяти. Від народження людині дана лише свобода стати чи не стати людиною. Свобода волі людини має 2 виміри-негативний і позитивний. Негативний полягає в тому, що людина може сказати „ні”. Будучи істотою вільною, людина не зобов’язана бути розумною і може сказати „ні” тільки тому, що має на це право. Позитивний вимір передбачає осмисленість дії. Осмислюючи себе, своє становище в світі та суспільстві, людина може не тільки відмовитись від чогось, вона може спрямувати свої дії на досягнення якоїсь позитивної якості, на створення чогось. Атрибутом свободи людини є відповідальність. Людина завжди відповідає за свої вчинки, навіть відмова від чогось теж вчинок. Поняття свободи та відповідальності у різних вимірах передбачають 2 різних характеристики людини-її здатність бути собою та особистістю. Особа і особистість людини передбачають свободу волі. Відмінність між ними існує через відповідальність, яку вони передбачають. Особа-це людина, наділена негативною свободою, оскільки на неї поширюється принцип моральної відповідальності, згідно з яким людина не відповідає за ті вчинки, які вона не усвідомлює. Тобто, тільки знаючи, що таке добро і зло людина здатна на хороші та погані вчинки.
жүктеу/скачать 0.79 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|