1. Релігієзнавство як сфера гуманітарного знання
Ісус про природу і долю людини
жүктеу/скачать 1.43 Mb.
|
| Ісус про природу і долю людини. У вченні Ісуса немає досконало розробленого вчення про людську особистість. Він був занадто обтяжений практичними наслідками людської недосконалості й гріховності, щоб мати час для теоретичних досліджень на цю тему. Ісус співчував людям, що збивались у натовп і нагадували йому овець, які не мають пастуха. Головне ж у його ставленні до людей — це те, що люди створені Богом. І як творіння Божі вони зідповідальні лише перед Богом. Ісус учив, що кожна людина має велику цінність. Небесний Отець знає про потреби людей і турбується про них. Навіть волосся на головах людських пораховано. Бог посилає свої благословення однаковою мірою як для праведних, так і для неправедних, не розрізняючи їх. Оскільки Бог цінує всіх людей, вони здатні цінувати і себе та інших.
Та обставина, що людство гріховне, також було предметом вчення Ісуса Христа. Та він не вважав гріховність нездоланним бар'єром між людиною і Богом. Це лише підґрунтя для підйому, зростання. Якщо індивід бажає вдосконалюватися, то йому слід починати з відвертого визнання своєї безпорадності. «Я прийшов закликати не праведників, а грішників до покаяння», — так говорив про це Ісус (Лк. 5:32). Усюди зустрічаючи трагічні наслідки гріха, він докоряв тим, хто виправдовував себе, не визнаючи свою гріховність, і суворо засуджував тих, які спонукали інших людей творити зло. Разом із тим Ісус стверджував, що людська гріховність є не сутністю людини, а лише її викривленням. Спасіння у царстві Божому відродить людей такими, якими їм призначив бути Бог. Згідно з ученням Ісуса Христа кожну людину чекає смерть. Деякі люди, як ті, хто спокутував, так і ті, хто не спокутував свої гріхи, після своєї смерті перейдуть у проміжний стан, щоб, перебуваючи в ньому, чекати кінця світу — або у благословінні, або у обраній ними самими відокремленості від Бога. У життя після смерті людина візьме з собою те, що заслужила — прощення гріхів або осудження за них. Ісус говорив, що після смерті другої можливості для спасіння у людини не буде, і ніяка реінкарнація не надасть шансу для спасіння у наступному житті. Тому смерть віруючого — це фактично не смерть, а перехід від обмеженості у спілкуванні з Богом до його повноти, оскільки «кожна людина віруюча в Мене не помре ніколи» (Ін. 11:25—26). Невіруючі ж завершать своє життя у гріхах і ніколи вже не зможуть прийти туди, де перебуває Ісус (на небо), тому що вони відмовилися від Божого спасіння. Цей світ буде існувати до другого пришестя Христа. Своїм учням у бесіді на Оливній горі (Мт. 24—25) він розповідав, що знаменнями кінця будуть віровідступництво (Мт. 2:10), поява псевдохристів і псевдопророків (Мт. 24:6) та проповідь Євангелія по всьому світу (Мт. 24:14). Остаточна дата цієї події не відома нікому (Мт. 24:42; 25:13). Вона станеться несподівано і раптово. На думку деяких богословів, у цей час воскреснуть і виправдані, і засуджені. Тоді ж відбудеться і Останній суд над людством. Після тисячолітнього царства на землі прощені успадкують життя на небі, яке Ісус називав домом Отця свого і своїм місцеперебуванням. Ті ж, хто відкинув запропоноване їм Богом спасіння, потраплять у місце осудження, мук і погибелі. Ісус порівнював його з вогняною піччю, з вогнем вічним і називав геєною, де гинуть і душа, і тіло. Отже, християнство у певному розумінні і є Христос. Воно існує разом із своїм засновником, а він нероздільний зі своїм ученням — новим заповітом Бога людству. жүктеу/скачать 1.43 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|