А аберація – відхилення будови чи функції від норми. А. ока сферична



бет1/16
Дата13.06.2016
өлшемі0.82 Mb.
#132834
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


А

АБЕРАЦІЯ – відхилення будови чи функції від норми.

А. ока сферична – спотворене зображення на сітківці внаслідок недосконалості оптичної системи кришталика;

а. ока хроматична – спотворене зображення на сітківці внаслідок неоднакового заломлення променів з різною довжиною хвилі (різного кольору);

а. серцева – зміни в проведенні збудження в м'язі серця.

АБСОРБЦІЯ – поглинання газу або розчиненої речовини твердим тілом.

АВТОМАТИЗМ – здатність органів, тканин чи окремих клітин до ритмічної діяльності без очевидного (явного) зв'язку із зовнішнім подразником.

А. гетеротопний – автоматизм серця, зумовлений імпульсами, що надходять з осередку збудження, розміщеного поза межами природного постійного (номотопного) водія ритму;

а. дихального центру – виникнення ритмічних збуджень у дихальному центрі після повної його деаферентації;

а. номотопний – а. серця, зумовлений активністю природного (номотопного) осередку збудження.

АГЕВЗІЯ – втрата смакової чутливості.

АГК – співвідношення кількості альбумінів та глобулінів у біологічних рідинах.

АГЛЮТИНАЦІЯ – склеювання та осадження еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів, поверхнево-активних частинок тощо, які виникають під впливом антитіл, спрямованих проти антигенів, що містяться на поверхні клітин.

АГЛЮТИНІН – антитіло, яке аглютинує антиген, адсорбований на еритроцитах та інших носіях.

АГЛЮТИНОГЕН – антиген, який бере участь у реакції аглютинації.

АГНОЗІЯ – порушення впізнавання предметів і явищ при збереженні свідомості та функції органів чуття.

А. зорова – порушення впізнавання предметів чи їх окремих якостей (форми, кольору) при збереженні зорового сприйняття, спричинене ураженням потиличних часток мозку;

а. слухова – порушення здатності розрізняти звуки мови (фонеми) та розпізнавати предмети за характерними для них звуками, спричинене ураженням скроневих часток мозку;

а. тактильна – порушення здатності визначати на дотик характер поверхні предметів, спричинене ураженням верхньої тім'яної частки головного мозку.

АГОНІСТ – (див. Синергіст) органи або фізіологічно активна речовина, що діє в одному напрямку.

АГОНІЯ – термінальний стан, що передує настанню смерті, характеризується порушенням функцій вищих відділів мозку з одночасним збудженням центрів довгастого мозку.

АГРАНУЛОЦИТ – лейкоцит, у протоплазмі якого при забарвленні не виявляється зернистість (моноцити та лімфоцити).

АГРОНУЛОЦИТОЗ – відсутність чи зменшення гранулоцитів у периферичній крові.

АГРАФІЯ – порушення здатності правильно писати при збереженні рухових функцій руки.

АГРЕГАЦІЯ – скупчення і об'єднання однорідних чи різнорідних частинок в одне ціле.

АДАПТАЦІЯ – процес пристосування живого організму до постійно змінюваних умов існування, вироблений еволюційно; для людини – пристосування і до виробничих, соціальних умов; забезпечує постійність гомеостазу, працездатність, максимальну тривалість життя та репродукцію.

А. аналізаторів – а., яка проявляється зменшенням інтенсивності відчуття при тривалій дії подразника;

а. больова – а. рецепторів та центральних утворень до впливу пошкоджуючих факторів, що викликає зниження або втрату больового відчуття;

а. зорова – пристосування ока до різного ступеня яскравості світла або кольору;

а. нервових центрів – зниження збудливості нервових центрів при тривалій дії подразника;

а. світлова – зорова а. до підвищення яскравості світла, що проявляється зниженням світлової чутливості ока;

а. рецепторів – а. рецепторів до сили подразника шляхом зниження їхньої збудливості;

а. тактильна – а. тактильних рецепторів до дії подразника, що проявляється зниженням їхньої чутливості;

а. темнова – зорова а. до темряви, яка проявляється підвищенням світлової чутливості ока.

АДГЕЗІЯ – здатність клітин взаємодіяти з судинною стінкою.

АДЕНОГІПОФІЗ – залоза внутрішньої секреції, яка виробляє гормони: тиреотропін, адренокортикотропін, соматотропін, фолікулостимулюючий і лютеїнізуючий.

АДРЕНАЛІН – гормон мозкової речовини надниркових залоз, який впливає на центральну та периферичну нервову систему, імітує вплив симпатичної нервової системи.

АДРЕНЕРГІЧНИЙ – чутливий до адреналіну, норадреналіну.

АДРЕНОРЕЦЕПТОР – структура клітини, яка взаємодіє з адренергічним медіатором і перетворює енергію взаємодії на нервовий імпульс.

АДСОРБЦІЯ – процес вбирання газів чи розчинених речовин поверхнею твердого тіла або рідини.

АЗОТ – хімічний елемент, що входить до складу білків та багатьох інших речовин.

А. залишковий (небілковий) – загальна кількість азоту, що припадає на частку небілкових азотистих речовин, які залишаються після осідання білків; у крові – 15-25 ммоль/л, або – 20-40 мг %.

АЗОТЕМІЯ – збільшення у крові залишкового азоту.

АКАЛЬКУЛІЯ – порушення здатності виконувати арифметичні дії (лічити), спричинене пошкодженням тім'яної або потиличної часток кори великого мозку.

АКІНЕЗ – відсутність активних рухів.

АКОМОДАЦІЯ – процес пристосування збудливої тканини до зміни сили подразнення.

А. нерва – збільшення порога збудливості при дії на нерв повільно підвищувальної сили подразнення;

а. ока – пристосування ока людини до чіткого сприйняття предметів, що знаходяться від нього на різній відстані.

АКРОМЕГАЛІЯ – стан організму, при якому має місце збільшення кистей рук, стоп, губ, язика, внутрішніх органів, порушення обміну речовин, пов'язаний з надмірною секрецією соматотропіну після завершення росту організму.

АКСОН – найдовший відросток нервової клітини (нейрона), функцією якого є проведення в природних умовах збудження від тіла нейрона до інших нейронів чи до периферичних органів.

АКСОН-РЕФЛЕКС – рефлекс, що здійснюється в межах розгалуження аксона (без участі тіла нервової клітини).



АКТИН – білок м'язових волокон, з міозином утворює актоміозин.

АКТОМІОЗИН – комплекс актину і міозину, що є основою скорочення і розслаблення м'язових волокон.

АКЦЕЛЕРАЦІЯ – прискорення росту та розвитку дітей та підлітків (збільшення маси тіла, розмірів внутрішніх органів, прискорення статевого дозрівання тощо).

АКЦЕПТОР РЕЗУЛЬТАТУ ДІЇ – складова частина функціональної системи, в якій відбуваються порівняння реального результату дії з передбаченим.

АЛЕКСІЯ – розлад читання, зумовлений порушенням розуміння тексту.

АЛЕРГЕН – речовина антигенної та гаптенної природи, що викликає алергію.

АЛКАЛОЗ – порушення кислотно-основної (лужної) рівноваги в організмі в бік основної (лужної) реакції.

АЛЬБУМІН – загальна назва простих природних білків, що складають основну частину білків тваринних та рослинних тканин.

АЛЬВЕОЛЯРНА ВЕНТИЛЯЦІЯ – частина об'єму вдихуваного повітря, яка досягає альвеол і бере участь у газообміні за одиницю часу.

АЛЬДОСТЕРОН – гормон клубочкової зони кори надниркових залоз, належить до групи мінералокортикоїдів, регулює рівень натрію і калію в крові.

АЛЬТЕРАЦІЯ – зміни або пошкодження клітин, тканин та органів, що супроводжують порушення їх життєдіяльності.

АЛЬФА-АКТИВНІСТЬ - коливання біопотенціалів головного мозку людини у вигляді окремих (чи групових) альфа-хвиль довжиною 80-125 мс, які на відміну від альфа-ритму реєструються в різних частинах кори.

АЛЬФА-МОТОНЕЙРОН - мотонейрон спинного мозку, що іннервує посмуговані м'язи.

АМБІДЕКСТРІЯ – здатність однаково добре володіти правою та лівою рукою.

АМБЛІОПІЯ – зниження зору, зумовлене функціональними розладами зорового аналізатора.

АМЕНОРЕЯ – відсутність менструацій у статевозрілої жінки протягом шести і більше місяців.

АМЕТРОПІЯ – аномалія рефракції ока, при якій порушена відповідність між заломлюючою силою оптичної системи ока та довжиною оптичної осі.

АМИГДАЛОЇДНА ДІЛЯНКА – складний комплекс ядер головного мозку, головна структура лімбічної системи, бере участь у реалізації коригувальноого впливу головного мозку на діяльність стовбурових утворень, мотивації, вегетативну та ендокринну системи.

АМІЛАЗА – загальна назва ферменту, що розщеплюює глікоген, крохмаль, а також продукти часткового гідролізу їх.

АМІНОКИСЛОТА – органічна (карбонова) кислота, яка містить одну чи кілька аміногруп і входить до складу всіх білків.

АМНЕЗІЯ – порушення пам'яті; втрата здібності зберігати та відновлювати раніше набуті знання.

АНАБІОЗ – стан деяких організмів, що характеризується оборотним, майже повним припиненням життєдіяльності.

АНАБОЛІЗМ – сукупність реакцій обміну речовин, що відповідають асиміляції, супроводжуються затратою енергії.

АНАКРОТА – підйом кривої артеріального пульсу (сфігмограми) в початковій частині, що відбиває розтягнення стінок аорти та великих артерій під час систоли.

АНАЛІЗАТОР – сукупність нейронів периферичної та ЦНС, які беруть участь у сприйманні, проведенні та аналізі інформації про явища, що виникають як у зовнішньому середовищі, так і всередині самого організму. Складається з трьох відділів: периферичного, або рецепторного, провідникового з підкірковими центрами і центрального, або кіркового. Термін ввів І. П. Павлов.

АНАЛГІЯ – відсутність больових відчуттів.

АНАСТОМОЗ – сполучення між судинами, нервами або м'язами.

АНГІДРЕМІЯ – зменшення вмісту води у плазмі крові.

АНГІОГРАФІЯ – рентгенологічне дослідження кровоносних та лімфатичних судин після введення в кровоносне русло контрастної речовини.

АНГІОКАРДІОГРАФІЯ –рентгенологічне дослідження серця та магістральних судин після введення в кровоносне русло контрастної речовини.

АНГІОРЕЦЕПТОР – чутливе закінчення нервової системи, що локалізується в судинах.

АНГІОТЕНЗИН – біологічно активний поліпептид, який підвищує артеріальний тиск внаслідок звуження кровоносних судин.

АНДРОГЕН – речовина, яка має активність чоловічого статевого гормону – тестостерону; природний андроген секретується яєчками та корою надниркових залоз.

АНДРОСТЕРОН – чоловічий статевий гормон, що виробляється яєчками, за хімічною структурою належить до 17-кетостероїдів.

АНЕМІЯ – зменшення кількості еритроцитів та вмісту гемоглобіну в одиниці об’єму крові.

АНЕСТЕЗІЯ – втрата чутливості загальна (наркоз) або місцева; буває повною – для всіх видів чутливості або частковою – для кількох із них.

АНІЗОКОРІЯ – нерівномірність діаметра зіниць внаслідок порушення шляхів зіничного рефлексу.

АНІЗОМЕТРОПІЯ – різниця у рефракції обох очей.

АНІЗОЦИТОЗ – наявність у периферичній крові еритроцитів різних розмірів.

АНОРЕКСІЯ – відсутність апетиту та об’єктивної потреби у харчуванні.

АНОСМІЯ – відсутність нюху.

АНТИГЕН – речовина, що сприймається організмом як чужорідна і викликає імунологічну реакцію, яка виявляється в утворенні специфічних антитіл.

АНТИКОАГУЛЯНТ – речовина, що гальмує активність системи згортання крові.

АНТИТІЛО – глобулярний білок крові, який утворюється в організмі при введенні антигенів і нейтралізує їхню шкідливу дію шляхом взаємодії з ними.

АНУРІЯ – припинення утворення сечі.

АПАРАТ ВЕСТИБУЛЯРНИЙ – орган гравітації, який складається із системи півколових каналів та отолітів.

АПЕТИТ – емоційне почуття, пов’язане з прагненням до вживання їжі.

АПНЕЙЗИС – одна із термінальних форм дихання: повільний розтягнутий вдих, тривале припинення дихання на висоті вдиху і форсований видих.

АПНОЕ – тимчасове припинення дихання, що виникає переважно внаслідок відсутності стимуляції центру дихання.

АПРАКСІЯ – порушення складних форм довільної (насамперед цілеспрямованої) діяльності при збереженні сили, точності та координації рухів.

АРЕФЛЕКСІЯ відсутність рефлексів, зумовлена порушенням цілісності рефлекторної дуги або гальмівним впливом вищих відділів ЦНС.

АРХІТЕКТОНІКА КОРИ ВЕЛИКОГО МОЗКУ – вчення про загальну будову кори півкуль великого мозку.

АСИМІЛЯЦІЯ – процес засвоювання організмом речовин, що надходять до нього ззовні, внаслідок чого вони стають складовою частиною біологічних структур або відкладаються в організмі як резерв.

АСИНЕРГІЯ – порушення синергічної здатності м'язів виконувати спільні рухи, спостерігається при пошкодженні мозочка.

АСИСТОЛІЯ – повне припинення діяльності усіх відділів серця або одного з них з відсутністю ознак біоелектричної активності.

АСПІРАЦІЯ – потрапляння сторонніх тіл у дихальні шляхи внаслідок засмоктування їх під час вдиху.

АСТАЗІЯ – розлад рухової активності, що проявляється втратою здатності виконувати дрібні рухи, зумовлений ураженням мозочка.

АСТЕНІЯ – повна або часткова втрата здатності організму до довгого фізичного чи розумового напруження, швидкі зміни настрою, порушення сну тощо.

АСТИГМАТИЗМ ОКА – аномалія рефракції, при якій промені, що виходять з будь-якої точки простору, не дають на сітківці фокусного зображення.

АСФІКСІЯ – розлад дихання, зумовлений недостатністю О2 та збільшенням кількості СО2 в крові.

АТАКСІЯ – порушення рухів, що проявляються в розладі координації їх.

АТЕЛЕКТАЗ – стан, при якому легеневі альвеоли не містять або майже не містять повітря; одним з видів є а. за відсутності антиателектатичного фактора – сурфактанта.

АТОНІЯ – відсутність тонусу збудливих тканин, органів чи нервових центрів.

АТРІОВЕНТРИКУЛЯРНА ЗАТРИМКА – зменшення швидкості проведення збудження в провідній системі серця при переході з мускулатури передсердь на волокна передсердно - шлуночкового вузла.

АТРОПІН – речовина, що блокує передачу імпульсів у холінергічних синапсах без порушень утворення і виділення медіатора, належить до М-антихолінергічних (холінолітичних) засобів.

АТРОФІЯ – зменшення маси чи об’єму органа чи тканини, що супроводжується ослабленням чи припиненням їхніх функцій.

АУДІОМЕТРІЯ – вимірювання чутливості слухового аналізатора до звуків різної висоти (частоти).

АУСКУЛЬТАЦІЯ – метод дослідження внутрішніх органів, що полягає у вислуховуванні звукових явищ, пов’язаних з їхньою діяльністю (напр., серця, легенів).

АФАГІЯ – неможливість ковтання.

АФАЗІЯ – порушення мови, при якому частково чи повністю втрачається здатність розуміти чужу мову або користуватися словами та фразами для висловлювання своїх думок при збереженні функцій мовного апарату і слуху.

АФЕКТ – короткочасна сильна позитивна чи негативна емоція, що виникає у відповідь на вплив внутрішніх або зовнішніх факторів.

АФЕРЕНТАЦІЯ – надходження нервових імпульсів від рецепторів до ЦНС.

А. зворотна – а., яка інформує організм про результати виконаної дії, що дає можливість організму оцінювати міру та повноту цієї дії;

а. обставинна – вплив на організм усієї сукупності зовнішніх факторів, що відбивають конкретну обстановку, на фоні якої розвивається пристосувальна діяльність. Термін ввів П. К. Анохін.

а. пускова – поштовх чи стимул, який веде в даній обстановці до виникнення будь-якої діяльності. Термін ввів П. К. Анохін.

АХІЛІЯ – стан, при якому не виділяються хлористоводнева (соляна) кислота і ферменти в шлунку.

АХЛОРГІДРІЯ – відсутність вільної хлористоводневої (соляної) кислоти в шлунковому соку.

АЦЕТИЛХОЛІН – медіатор, що виділяється холінергічними прегангліонарними парасимпатичними та симпатичними нервовими волокнами, постгангліонарними волокнами усіх парасимпатичних та окремих симпатичних нервів, деякими нейронами ЦНС).

АЦЕТИЛХОЛІНЕСТЕРАЗА – фермент, який забезпечує гідроліз ацетилхоліну з утворенням холіну та оцтової кислоти.

АЦЕТОНЕМІЯ – наявність у крові кетонових тіл (ацетону тощо), які є продуктами неповного окислення жирних кислот.

АЦЕТОНУРІЯ – підвищене виділення з сечею ацетону.

АЦИДОЗ – порушення кислотно-основної (лужної) рівноваги в організмі в кислий бік.

АЦИДОТЕСТметод дослідження, який дає уявлення про кислотність шлункового соку.



Достарыңызбен бөлісу:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет