Бертольт брехт життя галілея

ГОФМАРШАЛ. Чи не зволить ваша високість потерпіти, поки прийдуть синьйор Галілей та інші синьйори з університету. (До синьйори Сарті). Синьйор Галілей хотів, щоб панове астрономи перевірили зорі, відкриті ним і названі зорями Медічі.

КОЗІМО. Але вони ж не вірять в трубу, зовсім не вірять. Де ж вона?

СИНЬОЙРА САРТІ. Нагорі, в кабінеті.

СИНЬЙОРА САРТІ. Молоденькому панові нічого не завадить. Там нагорі мій хлопець.

КОЗІМО (зійшовши нагору). Добрий вечір.
Хлоп’ята церемонно вклоняються одне одному. Пауза. Потім Андреа знову береться за свою роботу.
АНДРЕА (явно наслідуючи свого вчителя). Тут у нас просто як у млині.

КОЗІМО. Багато відвідувачів?

АНДРЕА. Товчуться тут кругом, витрішки продають, а нічого не тямлять.

КОЗІМО. Розумію. Це вона? (Показує на трубу).

АНДРЕА. Так, це вона. Тільки без рук!

КОЗІМО. А це що? (Показує на дерев’яну модель Птолемеєвої системи).

АНДРЕА. Це Птолемеєва.

КОЗІМО. Вона показує, як сонце кружеляє, чи не так?

АНДРЕА. Так, кажуть.

КОЗІМО (сідає на стілець, бере модель на коліна). Мій учитель застудився. Тому я вийшов раніше. Тут гарно.

АНДРЕА (неспокійно, нерішуче походжає навколо чужого хлопця, недовірливо поглядаючи на нього. Нарешті, неспроможний більше опиратись спокусі, витягає другу дерев’яну модель — модель Копернікової системи). А насправді, звичайно, отак.

КОЗІМО. Що отак?

АНДРЕА (показує модель Козімо). Оце так, як думають, а це (показує свою) так, як є. Земля обертається навколо Сонця, розумієте?

КОЗІМО. Ти справді так думаєш?

АНДРЕА. Авжеж. Це ж доведено.

КОЗІМО. Справді? Хотів би я знати, чому вони взагалі мене не допускали до старого. Вчора ще він був за вечерею.

АНДРЕА. Ви, здається, не вірите, га?

КОЗІМО. Вірю, звичайно.

АНДРЕА. Віддай-но, ти ж навіть не розумієш цього. (Показує раптом на модель, яку держить Козімо).

КОЗІМО. Нащо ж тобі зразу обидві?

АНДРЕА. Віддай! Це тобі не іграшка для хлоп’ят.

КОЗІМО. Можу й віддати, але ж тобі, знаєш, слід бути ввічливішим.

АНДРЕА. Ах ти ж дурень! Чого захотів. Там ввічливо, чи ні, а віддай, бо враз надаю.

КОЗІМО. Геть руки, чуєш! (Починають борюкатись, падають і чубляться на підлозі).

АНДРЕА. Я тобі покажу, як обходитися з моделлю. Будеш?

КОЗІМО. Стій, бо зламалась. Пусти, руку скрутиш.

АНДРЕА. Ось побачимо, чия правда, а чия неправда. Кажи, то Земля крутиться, чи ні? А-ну кажи, бо натовчу.

КОЗІМО. Ніколи! А ти, рудий! Стривай, я навчу тебе чемності.

АНДРЕА. Рудий? То це я рудий?
Мовчки борюкаються. Внизу входять ГАЛІЛЕЙ з групою ПРОФЕСОРІВ УНІВЕРСИТЕТУ. За ними — ФЕДЕРЦОНІ.
ГОФМАРШАЛ. Панове мої, невелика слабість не дозволила синьйору Сурі, наставникові його високості, супроводити сюди його високість.

ТЕОЛОГ. Сподіваюсь, слабість не дуже тяжка?

ГОФМАРШАЛ. О, ні, ні.

ГАЛІЛЕЙ (розчаровано). Значить його високості тут немає.

ГОФМАРШАЛ. Його високість там нагорі. Ласкаво прошу синьйорів не затримуватись. Двір надзвичайно цікавить думка високовченого університету про надзвичайний інструмент синьйора Галілея і про дивовижні нові сузір’я.
Ідуть нагору. Хлоп’ята принишкли, почувши гомін внизу.
КОЗІМО. Прийшли вже. Пусти.
Швиденько встають.
ПАНСТВО (піднімаючись по сходах). Ні, ні, все гаразд. Медичний факультет навіть припускає, що у старому місті можуть бути випадки захворювання на чуму.

— При такій температурі, як зараз, міазми мають вимерзнути.

— Найгірше в таких випадках — паніка.

— Нічого, крім звичайних для цієї пори простудних хвороб, і тільки.

— Ніякої підозри.

— Все, все гаразд.

АНДРЕА (показуючи на табурет перед телескопом). Прошу сідати сюди.

ФІЛОСОФ. Дякую, дитя моє. Боюсь, що це все не так просто. Синьйоре Галілео, перш ніж приступити до вашої знаменитої труби, ми просили б вас зробити нам приємність і провести диспут. Тема: чи можливі такі планети?

МАТЕМАТИК. Так, диспут за всіма правилами.

ГАЛІЛЕЙ. Я сподівався, ви просто подивитесь у телескоп і переконаєтесь самі.

АНДРЕА. Прошу сюди.

МАТЕМАТИК. Звичайно, звичайно. Вам, безперечно, відомо, що на думку древніх неможливі такі зорі, які б мали якийсь інший, крім Землі, центр своєї орбіти, і не мали б опори в небі?

ГАЛІЛЕЙ. Так...

ФІЛОСОФ. І, зовсім не кажучи про можливість існування таких зірок, що їх математик (вклоняється математику), здається, бере під сумнів, я як філософ з усією скромністю хотів би запитати: чи потрібні такі зірки? Aristotelis divini universum¹.

ГАЛІЛЕЙ. Чи не могли б ми говорити простою мовою? Мій колега синьйор Федерцоні не розуміє латини.

ФІЛОСОФ. А хіба так важливо, щоб він нас розумів?

ГАЛІЛЕЙ. Так.

ФІЛОСОФ. Перепрошую. Я гадав, що синьйор Федерцоні — ваш шліфувальник лінз.

АНДРЕА. Синьйор Федерцоні — шліфувальник лінз і вчений.

ФІЛОСОФ. Дякую, дитя моє. Коли синьйор Федерцоні на цьому наполягає...

ГАЛІЛЕЙ. Я на цьому наполягаю.

ФІЛОСОФ. Тоді аргументація втратить свій блиск, але ми в вашому домі. Всесвіт божественного Аристотеля з його містичною музикою сфер, і кришталевим склепінням, і кружлянням його небесних тіл, і косокутним нахилом сонячної орбіти, і тайнами таблиць супутників, і багатством зоряних каталогів південної півкулі, з його ясною будовою небесного глобуса — це витвір такої точності і краси, що ми, мабуть, не зможем насмілитись порушити цю гармонію.

ГАЛІЛЕЙ. А що, як ваша високість зараз крізь цей телескоп побачить оці і неможливі, і непотрібні зірки?

МАТЕМАТИК. Тоді хотілося б зауважити, що ваша труба, показуючи щось таке, чого не може бути, не дуже надійна річ, чи не так?

ГАЛІЛЕЙ. Що ви цим хочете сказати?

МАТЕМАТИК. Чи не краще, синьйоре Галілео, аби ви сказали нам, на якій підставі ви припускаєте, що в найвищій сфері незмінного неба можуть існувати планети, вільні в своєму русі.

ФІЛОСОФ. Підстави, синьйоре Галілео, підстави!

ГАЛІЛЕЙ. Підстави? Та досить глянути на самі планети і на мої записи. Синьйори, наш диспут стає банальним.

МАТЕМАТИК. Якби мати певність, що ви не розхвилюєтесь ще більше, можна було б сказати: одна річ те, що видно у вашу трубу, а друга — те, що в небі.

ФІЛОСОФ. Чемніше не скажеш.

ФЕДЕРЦОНІ. Ви гадаєте, що ми намалювали зірки Медічі на лінзах?

ГАЛІЛЕЙ. Ви звинувачуєте мене в обмані?

ФІЛОСОФ. Як можна? В присутності його високості!

МАТЕМАТИК. Ваш інструмент, хай то рідне, чи то прийомне дитя, звичайно, дуже майстерний, в цьому немає сумніву.

ФІЛОСОФ. І ми цілком переконані, синьйоре Галілео, що ні ви, ні будь-хто інший не посміє назвати зорі, існування яких далеко не безсумнівне, найсвітлішим ім’ям нашого володаря.

СТАРША ПРИДВОРНА ДАМА (до герцога). Все гаразд з зірками вашої високості. От тільки панове запитують, а чи є вони справді.

ФЕДЕРЦОНІ. Так, і все, що є у Тельця.

ГАЛІЛЕЙ. Отже, будуть синьйори дивитися у телескоп, чи ні?

ФІЛОСОФ. Певне, певне.

МАТЕМАТИК. Звичайно.
Пауза. Раптом Андреа обертається і, як закляклий, іде через усю кімнату. Мати спиняє його.
СИНЬЙОРА САРТІ. Що з тобою?

АНДРЕА. Дурні вони. (Виривається і тікає).

ФІЛОСОФ. Бідолашна дитина!

ГОФМАРШАЛ. Ваша високосте, мої синьйори, дозвольте нагадати, що бал почнеться за три чверті години.

МАТЕМАТИК. Навіщо грати цю комедію. Рано чи пізно синьйору Галілею доведеться примиритися з фактами. Його супутники Юпітера проткнуть тверду оболонку сфер. Це ж ясно, як день.

ФЕДЕРЦОНІ. Ви, звичайно, здивуєтесь, але сферичної оболонки не існує.

ФІЛОСОФ. Чоловіче добрий, кожен шкільний підручник вам скаже, що вона є.

ФЕДЕРЦОНІ. Тоді треба скласти нові підручники.

ФІЛОСОФ. Ваша високосте, мій шановний колега й я спираємось на авторитет самого божественного Аристотеля.

ГАЛІЛЕЙ (майже улесливо). Мої панове, одна справа — віра в авторитет Аристотеля. Факти ж, які можна відчути на дотик — зовсім інша. Ви кажете, що за Аристотелем там угорі є кристалічні сферичні оболонки, і тому певні рухи не можуть відбутись, бо планети проб’ють ці оболонки? А що ж, коли ви побачите ці рухи? Може, це вам доведе, що таких оболонок взагалі нема. Мої панове, я найпокірніше прошу: довіртесь своїм очам!

МАТЕМАТИК. Шановний Галілею, хай то і видасться вам старомодним, але інколи я читаю Аристотеля і можу запевнити вас в тому, що при цьому я довіряю своїм очам.

ГАЛІЛЕЙ. Я вже звик до того, що панове з усіх факультетів закривають очі на всі факти і удають, ніби нічого не сталося. Показую свої записи, вони посміхаються, пропоную свій телескоп, аби їх переконати, а мені цитують Аристотеля. Він же не мав телескопа!

МАТЕМАТИК. Звичайно ні, звичайно ні.

ФІЛОСОФ (велично). Коли тут дозволяють собі паплюжити Аристотеля, авторитет, визнаний не тільки всією античною наукою, а й стовпами нашої церкви, то мені, принаймні, продовжувати дискусію здається зайвим. Я проти неділової дискусії. Годі!

ГАЛІЛЕЙ. Істина — це дитя часу, не авторитету. Наше неуцтво — безмежне. Зменшимо ж його хоч трохи. Навіщо нам бути вдвічі розумнішими, коли ми можемо нарешті стати хоч на йоту менш дурними! Я мав невимовне щастя озброїтись новим інструментом, яким можна відхилити хоч ріжечок покрову всесвіту. Скористайтеся з цього.

ФІЛОСОФ. Ваша високосте, мої пані й панове, я лише питаю, куди це нас заведе?

ГАЛІЛЕЙ. Смію думати, що вчений не повинен питати, куди його заведе істина.

ФІЛОСОФ (розлючено). Синьйоре Галілео, істина може завести нас куди завгодно.

ГАЛІЛЕЙ. Ваша високосте! В ці ночі всі телескопи Італії спрямовані в небо. Супутники Юпітера не знизять цін на молоко. Навіть коли їх не видно, вони існують. Звідси проста людина робить висновок, що багато чого можна побачити на світі, треба тільки ширше розкрити очі! Ви зобов’язані їй підтвердити це! Не рух деяких далеких планет примушує Італію насторожитись, а вість про те, що вчення, досі нібито непорушні, нині захитались, і кожен знає, що таких наук аж надто багато. Мої шановні, не захищаймо вчень, які похитнулись!

ФЕДЕРЦОНІ. Ви як навчителі мали б самі потрясати їх.

ФІЛОСОФ. Волів би, щоб ваш майстер не втручався з своїми порадами у науковий диспут.

ГАЛІЛЕЙ. Ваша високосте! Працюючи у великому арсеналі Венеції, я щоденно мав справу з креслярами, будівниками й інструментальниками. Ці люди інколи вказували мені на нові шляхи. Неграмотні, вони покладаються на свідчення своїх п’яти чуттів і здебільшого не бояться того, куди їх це заведе.

ФІЛОСОФ. Ого!

ГАЛІЛЕЙ. Так само сто років тому наші моряки покинули рідні береги, не знаючи, до яких вони приб’ються і чи приб’ються взагалі. Нині, щоб знайти ту допитливість, яка принесла справжню славу стародавній Греції, треба, напевно, податись до корабельних доків.

ФІЛОСОФ. Після всього тут почутого, я вже не маю сумніву, що синьйор Галілей саме в доках знайде собі прихильників.

ГОФМАРШАЛ. Ваша високосте, на превеликий жаль, я бачу, що ця вельми повчальна розмова трохи затяглася. Вашій високості слід хоч трохи відпочити перед балом.

ГОФМАРШАЛ. Його високість не промине нагоди запитати про ваші твердження думку нашого найповажнішого з сучасних астрономів, синьйора патера Христофора Клавіуса, головного астронома папської колегії в Римі.

ВІРДЖІНІЯ. Монастир закрився. Ми мусили негайно роз’їхатися по домівках. В Арчетрі п’ять випадків чуми.

ГАЛІЛЕЙ (кличе). Сарті!

ВІРДЖІНІЯ. Базарна вулиця тут з учорашнього дня теж перекрита. У старому місті буцім-то двоє мерців, а троє при смерті в шпиталі.

ГАЛІЛЕЙ. І тут вони крилися аж до останньої хвилини.

СИНЬЙОРА САРТІ (заходить). Що ти тут робиш?

ВІРДЖІНІЯ. Чума.

СИНЬЙОРА САРТІ. Боже мій! Піду пакуватись. (Сідає).

ГАЛІЛЕЙ. Не пакуйте нічого. Беріть Вірджінію і Андреа! А я візьму свої записи.
Біжить до свого стола і поспіхом збирає свої папери. Синьйора Сарті натягає на АНДРЕА, який саме прибіг, плаща і приносить дещо з постелі і їжі. Входить великогерцогський ЛАКЕЙ.
ЛАКЕЙ. Через летючу пошесть його високість покинули місто й виїхали в напрямі Болоньї. Вони, однак, наполягали на тому, щоб синьйорові Галілею так само було надано змогу уникнути небезпеки. За дві хвилини карета буде коло дверей.

СИНЬЙОРА САРТІ (до Вірджінії і Андреа). Зараз же сідайте в карету. Ось беріть це.

АНДРЕА. Але чого ж? Коли ти не скажеш мені чого, я не піду.

СИНЬЙОРА САРТІ. Та чума ж, дитино.

ВІРДЖІНІЯ. Почекаймо батька

СИНЬЙОРА САРТІ. Синьйоре Галілео, ви готові?

ГАЛІЛЕЙ (загортаючи телескоп у скатертину). Садовіть Вірджінію і Андреа в карету. Я прийду зараз.

ВІРДЖІНІЯ. Ні, ми без тебе не підемо. Але ж тебе не діждешся з твоїми книгами.

СИНЬЙОРА САРТІ. Карета прийшла.

ГАЛІЛЕЙ. Май розум, Вірджініє. Якщо ви не сядете, візник рушить. Це ж тобі чума, не що-небудь.

ВІРДЖІНІЯ (протестуючи, тим часом як синьйора Сарті виводить Андреа). Поможіть йому з книжками, а то він не прийде.

СИНЬЙОРА САРТІ (кричить від дверей). Синьйоре Галілео, візник відмовляється чекати.

ГАЛІЛЕЙ. Синьйоро Сарті, я не думаю, щоб мені можна було їхати. Тут, знаєте, все в такому безладді. Записи за три місяці. Доведеться їх викинути геть, коли ще який день над ними не попрацюю. А пошесть зараз скрізь.

СИНЬЙОРА САРТІ. Синьйоре Галілео! Ходім негайно! Ти з глузду з’їхав!

ГАЛІЛЕЙ. Ви з Вірджінією і Андреа повинні їхати. А я приїду слідом.

СИНЬЙОРА САРТІ. За годину вже невільно буде їхати. Ти повинен іти! (Прислухається). Поїхав! Треба затримати. (Вибігає).

СИНЬЙОРА САРТІ. Поїхали. Вірджінію мусили втримати силоміць. В Болоньї про них подбають. А хто ж вам їсти зварить?

ГАЛІЛЕЙ. Ти не при своєму розумі. Через оту кухню лишатись тут!.. (Бере в руки свої записи). Не думайте, синьйоро Сарті, що я дурень. Я не можу покинути ці записи напризволяще. У мене є сильні вороги, і я мушу зібрати докази для своїх тверджень.

СИНЬЙОРА САРТІ. Не треба вибачатись. А все ж таки це нерозумно.

ПЕРША ЧЕРНИЦЯ. Крамниці ще відчинені тільки в нижній частині міста.

ДРУГА ЧЕРНИЦЯ. Ви з цього будинку? (Галілей киває). То це та сама вулиця!
Обидві черниці хрестяться, нашіптуючи молитву, і тікають геть. Проходить ЧОЛОВІК.
ГАЛІЛЕЙ (до нього). Ви часом не той булочник, що постачає нам білий хліб? (Чоловік киває). Чи не бачили ви моєї економки? Вона пішла з дому чи не вчора ще, бо з самого ранку її немає вдома.
Чоловік хитає головою. Вікно протилежного будинку відчиняється, з нього виглядає ЖІНКА.
ЖІНКА (кричить). Біжіть! Тікайте! У них чума!
Переляканий чоловік тікає.
ГАЛІЛЕЙ. Ви щось знаєте про мою економку?

ЖІНКА. Ваша економка впала он там на вулиці. Вона, мабуть, передчувала. Тому й пішла. Така безсовісна! (Закриває вікно).

ГАЛІЛЕЙ (у вікно). Чи не скажете, що сталося з моєю економкою?

СОЛДАТИ. Таких волочуть на звалище.

ЖІНКА (знову з’являється у вікні). Весь цей бік вулиці зачумлений. Чому ви не городите?

СТАРА. Вони й не гасять, коли тільки є підозра на чуму. Кожен думає тільки про чуму.

ГАЛІЛЕЙ. Які вони до всього байдужі! Отака вся їхня урядова система. Вони відсікають нас, як хвору гілку з дерева.

СТАРА. Не треба так говорити. Просто вони не дадуть собі ради з цією пошестю.

ГАЛІЛЕЙ. Ви сама-одна в домі?

СТАРА. Так. Мій син надіслав мені записку. Він, хвалити Бога, ще вчора ввечері довідався, що хтось тут помер, і не повернувся додому. Вночі в цьому кварталі померло одинадцятеро душ.

ГАЛІЛЕЙ. Гризу себе, що своєчасно не відіслав економку. У мене хоч була термінова робота, а в неї ж не було причини лишатись.

СТАРА. Ми теж не змогли виїхати. Та й хто б нас узяв? Не картайте себе. Я бачила її. Вона пішла сьогодні вранці годині о сьомій. Вже, мабуть, заслабла, бо як побачила, що я виходжу з дверей за хлібом, то обминула мене аж другою вулицею. Не хтіла, бачте, щоб ваш дім замкнули. Та оті все винюхають.

СТАРА. Вони намагаються гуркотом розігнати хмари, в яких є зародки чуми.

СТАРА. Може вони що-небудь принесуть. А ні, то, якщо не боїтесь, я зможу поставити коло ваших дверей глечик молока, та й то тільки ввечері.

ГАЛІЛЕЙ. Гей, там! Гей! Нас же мусять почути.
За канатом раптом з’являється АНДРЕА з заплаканим обличчям.
Андреа! Звідки ти взявся?

АНДРЕА. Я ще вранці був тут. Стукав, але ви не відчинили. Люди сказали мені, що...

ГАЛІЛЕЙ. Хіба ти не виїхав?

АНДРЕА. Виїхав. Але по дорозі я вистрибнув з карети. Вірджінія поїхала далі. Можна мені ввійти?

СТАРА. Ні, не можна. Мусиш піти до Урсулінок. Там, мабуть, і твоя мати.

АНДРЕА. Я там був. Але мене до неї не пустили. Вона дуже слаба.

ГАЛІЛЕЙ. Так здалеку йшов? Уже ж три дні, як ти поїхав.

АНДРЕА. Не гнівайтесь, я не міг раніше. Мене вже раз упіймали.

ГАЛІЛЕЙ (безпорадно). Не плач. Бач, я чимало знайшов за цей час. Розповісти?
Андреа, хлипаючи, ствердно киває.
Слухай уважно, а то не зрозумієш. Пригадуєш, я показував тобі планету Венеру? Не слухай того галасу, хай собі. Пригадуєш? І знаєш, що я побачив? Вона зовсім така сама, як Місяць. Я бачив її у вигляді половини диска й у вигляді серпа. Що ти на це скажеш? Я можу тобі все показати з допомогою кулі і свічки. Це доводить, що ця планета також сама не світиться. І вона обертається навколо Сонця просто по колу. Чи ж не дивно?

АНДРЕА (хлипаючи). Авжеж! І це факт.

ГАЛІЛЕЙ (стиха). Я її не затримував.
Андреа мовчить.
Звичайно, коли б я не залишився, цього б не було.

АНДРЕА. А тепер вони мають вам повірити?

ГАЛІЛЕЙ. Тепер я зібрав усі докази. Знаєш, коли все це минеться, я поїду до Рима і покажу їм.
З кінця вулиці з’являються ДВОЄ ЛЮДЕЙ в масках з довгими списами і з цебром. На списах вони подають у вікна хліб — Галілеєві і старій жінці.
СТАРА. З того боку будинку є жінка з трьома дітьми. Покладіть і їм.

ГАЛІЛЕЙ. Я не маю що пити. В домі немає води.

ОДИН ЧОЛОВІК (глухо, бо рот йому зав’язано хустиною). Хто знає сьогодні, що буде завтра!

ГАЛІЛЕЙ. Чи не могли б ви заразом принести мені одну книжечку, потрібну для роботи?

ЧОЛОВІК (глухо регоче). Зараз тільки до книжок. Радій, що хоч хліб маєш.

ГАЛІЛЕЙ. Та ж он той хлопчик, мій учень, передасть вам її для мене. (До Андреа). Це карта з орбітою Меркурія, Андреа, я свою кудись заклав. Ти мені добудеш таку саму в школі?
Обидва чоловіки вже пішли далі.
АНДРЕА. Звичайно, синьйоре Галілео, привезу. (Йде собі).
Галілей і собі зникає в будинку. З дому навпроти виходить СТАРА ЖІНКА і ставить перед дверима Галілея глечик.
6.
1616 рік. “Колегіум Романум“ — дослідний інститут у Ватікані, підтверджує відкриття Галілея.
Такого світ не бачив ніде,

Як вчитель сам по науку йде.

Раб Божий Клавіус сказав,

Що Галілео рацію мав.