Харківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти



бет26/30
Дата22.07.2016
өлшемі2.24 Mb.
#215205
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   30

ПОРУЧ З НАМИ
Тригубляк Євгеній, учень 9- Б класу загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №4

Певомайської міської ради Харківської області

Керівник: Тригубляк Яна Миколаївна, учитель історії
Поняття патріотизму виражає найвищу і найсильнішу духовну силу, що зумовлює активну життєву позицію людини особливо в такий час. Завдяки почуттю патріотизму людина стає сильною, здатною творити і розбудовувати свою національну державу, що виступає гарантом стабільності й могутності народу, його безсмертя.

Невичерпним джерелом патріотичного та морального виховання молоді є історія Великої Вітчизняної війни. І Первомайщина багата своїми бойовими, трудовими і народними традиціями, а поруч з нами і сьогодні живуть учасники тих подій.

Мета роботи:

ознайомитися із трагічними сторінками Вітчизняної війни в житті рідного краю; показати, як важливо сьогодні пам’ятати уроки історії і подвиги наших дідів і прадідів, що відстояли її незалежність і волю, спонукати сприймати уроки минулого серцем, щоб пам’ятати вічно, якою ціною здобуто перемогу у Великій Вітчизняній війні.

Населення міста Первомайський складає майже 31 тисячу мешканців. Ми маємо такі статистичні дані: у місті Первомайський на сьогоднішній день проживає 960 учасників Великої Вітчизняної війни; людей похилого віку – 9600.

Інваліди Великої Вітчизняної війни – 48.

Учасники бойових дій – 51.

На фронтах Великої Вітчизняної Війни воювало 75 жителів нашого міста, з них 20 нагороджено орденами та медалями, в боях загинуло 38 чоловік. На центральній площі встановлено мармурову дошку, де золотими літерами викарбувані імена лихачовців, що загинули, та воїнів-визволителів. На вулиці Миру (дорога на Лозову) горить Вогонь вічної слави. Назви вулиць завжди нагадуватимуть нам про подвиги героїв війни.

Пройшов уже досить тривалий час після Великої Вітчизняної війни, і поруч з нами живуть герої минулого століття. Це відомі, героїчні люди, які зробили великий внесок не тільки у визволення й у розвиток нашого міста, району, країни, а ще відіграли велику роль у становленні культури, медицини, промисловості, науки, будівництва, економіки. Ми дуже пишаємося ними.

Іван Євграфович народився 14 квітня 1918 року у селі Новосеменівка. Закінчивши 7 класів школи, він пішов навчатися до торгового технікуму у Полтаві, де провчився 2 роки. У 1937 році пішов служити до армії на Тихоокеанський флот, 3-я бригада підводних човнів. Там він закінчив курси водолазів. Після армії його було направлено на Сталінградський фронт.

Найцікавішою для нас була розповідь про його нагороди і за що він їх отримав.

Орден Олександра Невського отримав за штурм Берліну, і там, на Рейхстазі, на стіні розписався «Сталинград отстояли, Берлин взяли. Гвардии капитан Иванов».

Медалі за бойові заслуги, за відвагу – найперші нагороди. Відбивали атаку німців на Сталінградському заводі, їх залишалось лише 7 чоловік (показує фото медалей).

Орден Червоної Зірки – за оборону від німецьких танків, під час якої самотужки знищив німецький танк. Ця нагорода є найдорожчою для ветерана.

Орден Вітчизняної війни I ступеня – за форсування Дніпра і утримання плацдарму та за забезпечення переправи для наших частин.

Орден Вітчизняної війни II ступеня – за взяття Запоріжжя 14 жовтня 1944 року.

Орден Вітчизняної війни І ступеня – за форсування Вісли. Прикривав лінії боїв з 3 лютого 1945 року.

Іван Євграфович отримав Орден Жукова, медалі за взяття Берліна, визволення Варшави, оборону Сталінграда, перемогу над Німеччиною, за доблесну працю.


Рух Опору на Харківщині
Трофіменко Дар’я,учениця 8-А класу Люботинської загальноосвітньої школи

І-ІІІ ступенів № 3 Люботинської міської ради Харківської області

Керівник: Бардакова Світлана Михайлівна, вчитель української мови та літератури
Події Великої Вітчизняної війни належать до найбільш популярних періодів минулого століття. Її історія постійно привертає до себе увагу. І сьогодні на початку нового тисячоліття реалії тієї війни викликають дискусії та сперечання.

Однією із таких проблем у сучасній історичній науці є діяльність руху Опору в Україні та в її окремих областях. Актуальність цієї теми полягає, по-перше, у з’ясуванні дійсного розвитку подій і, по-друге, у патріотичному вихованні сучасної молоді. Адже патріотичні почуття у молоді виховуються саме на таких фактах безмежної відданості своїй Батьківщині кращими синами і доньками, які віддали своє життя у боротьбі за незалежність своєї держави.

Найзначнішим в області був радянський рух Опору. Його формування розпочалось у липні – серпні 1941 р.

Серед різних форм народної боротьби в тилу ворога у всіх районах України найактивнішою були збройні партизанські дії. У кількох тисячах радянських загонів воювали сотні тисяч патріотів. Робітники, селяни, службовці нерідко під впливом діяльності підпільників саботували економічні, політичні та воєнні заходи окупантів, чим ослаблювали ворожий тил.

У 1943 році партизанська боротьба набрала найбільшого розмаху. Прифронтовий тил німецької армії став нагадувати пороховий льох. Партизанські загони на цей час вже нагадували частини регулярної армії в тилу ворога. Їх діяльність координувалась і підпорядковувалась командирами військових частин та ставала ще більш ефективною.

Репрезентантами стихійного руху Опору були прості люди, які, ризикуючи своїм життям, надавали допомогу тим, хто її потребував, не за чиїмось завданням, а за покликом серця. Це були жінки, діти, старі. Вони переховували євреїв, червоноармійців, втікачів із концтаборів, ділилися з ними їжею, одягом, надавали медичну допомогу.

Під час окупації мешканці області допомагали партизанам хлібом та іншими продуктами. Часто місцеві жителі ховали продовольство, саботували виконання призначуваних робіт, брали участь у партизанському русі.

Отже, стихійний рух був різноманітним. Він увібрав у себе і діяльність антифашистських підпільних організацій, які не підпорядковувались центру, і саботажі на підприємствах, у господарських дворах. Особливо він відзначився щирою допомогою простих людей радянським бійцям і офіцерам, що потрапили у скрутне становище.

Ці люди не завдавали ворогові відчутної шкоди, але те, що вони повертали до життя людей, які зі зброєю в руках нищили ворога, і було їх скромним внеском у справу Перемоги над ворогом.
БОЙОВИЙ ШЛЯХ ГЕРОЯ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ СТАРШОГО ЛЕЙТЕНАНТА ІВАНА ДМИТРОВИЧА МЕРЗЛЯКА
Усик Ірина, учениця 11-А класу Куп'янського навчально-виховного комплексу

"Школа-гімназія №3" Куп’янської міської ради Харківської області

Керівник: Мельнікова Раїса Серафимівна, вчитель історії, вчитель вищої категорії, вчитель-методист
Доля склалася так, що Україна потрапила до епіцентру найбільшого в історії людської цивілізації збройного конфлікту.

Цей рік багатий на дати, пов’язані з Великою Вітчизняною війною: 70 років з дня перемоги під Сталінградом, визволення Куп’янська від німецько-фашистських окупантів. А 28 жовтня 2014 року відзначаємо сімдесятиріччя визволення України.

На нашій землі багато братських могил та пам’ятників, які вшановують пам'ять тих, хто віддав своє життя за наше майбутнє. В моєму рідному селі Петрівка знаходиться братська могила, в якій поховано 21 радянський воїн. З війни не повернулося сотні односельців. І першим у цьому списку стоїть ім’я Героя Радянського Союзу старшого лейтенанта Івана Дмитровича Мерзляка.

Мета: дослідження життєвого та бойового шляху Героя Радянського Союзу старшого лейтенанта Івана Дмитровича Мерзляка в роки Великої Вітчизняної війни, який похований в селі Петрівка Куп’янського району Харківської області.

Задачі:

- провести пошукову роботу бойового шляху Героя Радянського Союзу старшого лейтенанта Івана Дмитровича Мерзляка, використовуючи різні джерела інформації: карти територій, де відбувались воєнні події, нагородні листи, спогади однополчан, матеріали періодичних видань, матеріали пошукової роботи школярів;

- проаналізувати вклад 322-танкового батальйону 115-ї танкової бригади на чолі з Іваном Мерзляком в воєнні події Південно-Західного фронту;

- активізувати інтерес молоді до історії, в першу чергу до історії рідного краю під час Великої Вітчизняної війни, описуючи подвиг радянських воїнів, які віддали своє життя заради визволення нашої країни.


ІЗ ВДЯЧНІСТЮ ЗА ПОДВИГ, ЗА МУЖНІСТЬ, ЗА ГЕРОЇЗМ
Учні 4-А класу Чугуївської гімназії №5

Чугуївської міської ради Харківської області

Керівник: Звєрева О.В., вчитель початкових класів, спеціаліст І категорії
Дана робота - це звіт про роботу учнів, присвячену сімдесятиріччю визволення України від німецько-фашистських загарбників, яке ми відзначатимемо 28 жовтня 2014 року.

Готуючись до цієї історичної дати, автори роботи відвідали пам’ятник загиблим воїнам у Чугуєві, меморіальний комплекс Слави в Харкові, побували в Чугуївському краєзнавчому музеї , в шкільному музеї селища Кам’яна Яруга. Діти дізналися від своїх батьків і з друкованих матеріалів про участь своїх прадідів у Великій Вітчизняній війні, зверталися до сайту "Подвиг народу".

Під час екскурсії меморіальним комплексом Слави в Харкові від екскурсовода Харківського краєзнавчого музею діти дізналися, чому саме тут було створено цей комплекс. Тут, біля північної межі міста Харкова, за час окупації фашисти стратили десятки тисяч радянських військовополонених, партизан, підпільників, патріотів, які не скорилися ворогу. Харків’яни стійко билися з ненависним ворогом. У боях з фашистами вони проявили хоробрість та героїзм: 230 наших земляків удостоєні звання Героя Радянського Союзу, десятки тисяч нагороджені орденами та медалями. Серед них ті люди, про кого йдеться в цій роботі. Це прадіди наших однокласників Кузьменка Віталія та Росколотько Валерії - Ачкасов Яків Михайлович і Шевцов Олександр Данилович.

Про Героя Радянського Союзу Ачкасова Якова Михайловича учні дізналися із книжки "Подвиги во имя Отчизны" (Харьков "Прапор", 1974), в якій розповідається про Героїв Радянського Союзу - харків'ян. У статті "Прошу считать меня коммунистом" описується подвиг Якова Михайловича, за який він був удостоєний цього високого звання. Яків Михайлович Ачкасов народився 10 квітня 1916 року в селі Кам'яна Яруга Чугуївського району Харківської області в родині бідного селянина. З першого дня Великої Вітчизняної війни був призваний на фронт. Пройшов шлях від рядового солдата до лейтенанта. Брав участь у визволенні України. Особливо відзначився під час форсування Дніпра. Наказом Президії Верховної Ради СРСР від 17 жовтня 1943 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками і виявлені при цьому мужність і героїзм лейтенанту Ачкасову Я. М. присвоєно звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна та медалі "Золота Зірка".

Окрім цієї високої нагороди, він мав ще кілька бойових нагород: Орден Червоної Зірки (серпень 1942 р.), Медаль "За відвагу" (21 січня 1943 р.), Орден Вітчизняної війни I ступеня, Медаль "За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.". На сайті "Подвиг Народу" авторам вдалося знайти нагородні документи Ачкасова Я. М., з яких вони дізналися, за які подвиги він був представлений до ордена Червоної Зірки та медалі "За відвагу".

Діти відвідали музей Великої Вітчизняної війни у школі селища Кам’яна Яруга, у якому зібрані матеріали про воїнів - визволителів села, односельчан - учасників війни, в тому числі й про Якова Михайловича Ачкасова. Директор школи Римма Федорівна Гопанчук показала меморіальну дошку на честь славетного земляка, ознайомила з експонатами шкільного музею. Дітям показали фільм, знятий телерадіокомпанією "Слобожанка" про шкільний музей. Дослідники подарували музею фотографії з сімейного альбому Ачкасових.

Яків Михайлович брав активну участь у військово-патріотичному вихованні молоді. Про це дітям розповіла завідувач шкільного музею нашої гімназії Кравченко Тамара Мусіївна.

Учні відвідали краєзнавчий музей міста Чугуєва, а також пам'ятник загиблим воїнам у Великій Вітчизняній війні, де на пам'ятній дошці викарбуване ім'я Героя Радянського Союзу Ачкасова Якова Михайловича.

Шевцов Олександр Данилович 2 жовтня 2013 року відзначив своє 90-річчя. На жаль, його здоров'я не дозволило авторам зустрітися з ним особисто. Про нього дізналися із книжки "Подвиг обретает имя" (Чугуїв, 2011) та із статті міської газети "Новини Чугуєва"(№43, 26.10.2013).

Олександр Данилович - хлопчина із села Малинівка Чугуївського району Харківської області. У вересні 1941р. закінчив Харківський машинобудівельний технікум при ХТЗ. Продовжити навчання зміг аж у 50-х роках. У 1960 році він закінчив Харківський політехнічний інститут, коли уже мав сім’ю, двох доньок.

Коли в березні 1943 р. рідний край був визволений від фашистських загарбників, його призвали до лав Радянської Армії. Був кулеметником на 3-ому Українському фронті у складі 303-го армійського зенітно-артилерійського полку протиповітряної оборони. З боями пройшов Луганську й Одеську області, визволяв Болгарію, Румунію, Югославію, Угорщину. Закінчив війну в Австрії у травні 1945 р. у званні єфрейтора. Має бойові нагороди: орден Вітчизняної війни ІІ ступеня, медаль "За бойові заслуги", медаль "За визволення Будапешта", медаль "За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945рр.", грамота від Й.В.Сталіна з подякою за визволення Будапешта.

Після війни служив у Київському військовому окрузі командиром відділення 1033-го окремого зенітного артилерійського дивізіону, потім - конструктором 801-го морського судноремонтного батальйону Військово-Морського Флоту. У лютому 1948 року демобілізувався в званні старшого матроса.

До серпня 1951 р. Шевцов О.Д. працював на різних підприємствах м. Чугуєва, після чого дев'ять років - диспетчером виробничого відділу та інженером-конструктором на ХТЗ. До 1970 року займав посаду інженера-конструктора Чугуївського заводу тракторних деталей. На Чугуївському заводі паливної апаратури працював з березня 1970 року до липня 1977 року начальником бюро підготовки виробництва. Нагороджений медаллю "Ветеран труда", орденом Трудового Червоного Прапора (став першим орденоносцем підприємства), орденом "За мужність" ІІІ ступеня.

За час роботи над цим проектом учні більше дізналися про Велику Вітчизняну війну, доторкнулися до історії, учасниками якої були їхні прадіди.


ІМЕНА ГЕРОЇВ НА ВУЛИЦЯХ РІДНОГО СЕЛА
Учнівський колектив 8 класу, члени історико-краєзнавчого гуртка Валківського районного центру туризму, краєзнавства та екскурсій учнівської молоді Валківської районної ради Харківської області на базі Огульцівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

Валківської районної ради Харківської області

Керівник: Янковська Н.Т., керівник історико-краєзнавчого гуртка,

директор шкільного музею


Минув 71 рік, як визволено наше село від німецько-фашистських загарбників, але чим далі Велика Вітчизняна війна в історії, тим яскравіше постає перед нами подвиг радянського народу, який зумів відстояти свою свободу і незалежність, свої ідеали та звільнив народи Європи від чорної чуми.

Село Огульці Валківського району, що на Харківщині, засноване


в 1642 році як окрема «слобода». Огульці розвивались, хутори перетворювались на вулиці, пізніше вони об’єднувалися у сотні. Тобто сотня налічувала 100 дворів. Всього в селі було 12 сотень (1200 дворів). В кінці 80-х років минулого століття сотні були перейменовані на вулиці. Дві головні вулиці села носять імена наших сміливих, відважних односельчан – учасників Великої Вітчизняної війни.

Ми зацікавились чому головні вулиці села носять прізвища людей, хто ці люди і чому саме ці вулиці? Почалася пошукова робота. Вивчаючи архівні матеріали в шкільному музеї «Історія школи» ми знайшли відповіді на питання.

Головна вулиця нашого села в минулому входила до 8 сотні, на ній розташовані школа, амбулаторія сімейного лікаря, пошта, церква, меморіальний комплекс «Вітчизна – мати», будинок культури, 3 магазини. І названа на честь Артема Івановича Холодного, який до війни проживав на ній. Вулиця Шовкова, яка входила до 9 сотні, була перейменована на вулицю Партолих.

Народився Артем Іванович Холодний 1901 року в селі Огульці у багатодітній сім’ї селянина-бідняка. З дитинства пізнав гіркий смак наймитської праці, бачив бідність і злидні. В 1918-му 17-річний Артем пішов до лав Червоної Армії. На коні, з шаблею у руках, у червонозоряній будьонівці він хоробро бився, наводячи жах на денікінців звільняв від білих банд і інтервентів Полтавщину. Згодом Артем вступив у загін «чонівців» на Поділлі, і тут теж товариші захоплювалися його мужністю, стійкістю і витримкою. У 1920 році повернувся на Валківщину. Боровся з антирадянськими загонами за становлення радянської влади. Завдяки військовим здібностям А.Холодного направили на навчання до Києва, де він став слухачем військової школи. Згодом продовжував навчання у Військовій Червонопрапорній академії імені Фрунзе в Москві, закінчив її з відзнакою. Служив в Білорусії і на Закарпатті, на Україні і в Сибіру.

З перших же днів війни – на фронті. Був начальником артилерії однієї з гвардійських дивізій. Бої від Ярцевим, Нарвою… В цих складних умовах А.І.Холодний зарекомендував себе відмінним військовим спеціалістом, відважним командиром. Тоді і був представлений він до першої бойової нагороди – ордена Червоного Прапора. За бої під Москвою А.І.Холодний був нагороджений другим орденом Червоного Прапора.

29 вересня 1943 року полковник Холодний поїхав вибирати місце для нового спостережного пункту неподалік Кременчука. Машина його потрапила в засідку. Будучи тяжко пораненим, один проти шести автоматників, він не склав зброї, відстрілювався до останнього патрона. Загинув як герой. Поховали А.І.Холодного з військовими почестями у Полтаві. На одній з гранітних плит братської могили Меморіального комплексу Солдатської Слави викарбовано: «Начальник штабу артилерії 5-ї гвардійської армії полковник Холодний Артем Іванович».

У книзі В.Казакова «Артилерія,вогонь!» є рядки, в яких розповідається про нашого земляка Артема Холодного, коли він був на посту начальника артилерії однієї з Московських дивізій восени 1941 року.

Партола Петро Микитович народився в Огульцях в 1904 році, був членом ВКП(б). Петро Микитович Партола зустрів війну у званні майора, командира 295 стрілецького полку (СП) 183 стрілецької дивізії (СД).

Пізніше він стає командиром 285СП тієї ж дивізії. На початку вересня 1945 року 183СД вела важкі захисні бої на межі Новгородської та Ленінградської областей. В одному з таких боїв 285СП поніс важкі втрати, загинув майже весь штаб полку. Точне місце загибелі штабу та командира полку невідоме. Петро Микитович Партола зник без вісти 10.09.1941 в районі с.Мелеча Ленінградської області.

Партола Микола Микитович народився в 1906 році в селі Огульці. Брав участь складі 155 дивізії в Радянсько-Фінській війні (1939-1940рр.), за мужність і відвагу нагороджений орденом Червоної зірки 17 жовтня 1940 року.

В кінці вересня 1941 року Партола М.М. воював у складі Брянського фронту. Після прориву Брянського фронту. Після його прориву на початку жовтня 1941 року дивізія опинилася в оточенні в складі 13 армії фронту. В цих боях, як свідчить Челябінський обласний військкомат «Батальонный комиссар Партала Николай Никитович – военный комиссар 659 стрелкового полка пропал без вести в октябре 1941 года».

Партола Олександр Микитович, їх молодший брат, після Великої Вітчизняної війни служив у Москві, звільнений у запас в званні підполковника.

В родині Микити Партоли всі три сини – військові, два з них зникли без вісті в роки Великої Вітчизняної війни. Вдячні односельці вирішили увіковічити пам’ять мужніх воїнів, назвавши вулицю, на якій мешкала їх родина, «вулиця Партолих».

Завдяки мужності й героїзму таких як Артем Холодний та братів Петра, Миколи, Олександра Партолих Радянський Союз вистояв у роки Великої Вітчизняної війни і переміг, став на довгі роки оплотом миру на землі.

Ми пишаємось своїми земляками, їх хоробрістю, військовим талантом і вважаємо, що було б справедливо відкрити пам’ятні дошки на вулицях, названих їх іменами.
ГЕРОЇЗМ В РОКИ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ НА БЛИЗНЮКІВЩИНІ
Фареник Іван, вихованець гуртка «Історичне краєзнавство»

Близнюківського Будинку дитячої та юнацької творчості

Близнюківської районної державної адміністрації Харківської області

Керівник: Куряченко В.В., керівник гуртка «Історичне краєзнавство»


Незабаром наша країна урочисто відзначатимемо славне 70-річчя визволення України від гітлерівської навали і 70-річчя Перемоги над фашистською Німеччиною. Подвиги радянських солдат, які відстояли честь, свободу й незалежність нашої Батьківщини, врятували світ від загрози фашистської чуми, житимуть вічно в серцях молодого покоління.

Наш народ продемонстрував масовий героїзм у роки Великої Вітчизняної війни. Він брав активну участь у споруджені оборонних укріплень, бився з ворогом на фронтах і в партизанських загонах, боровся в підпіллі.

Коли ворог наближався до Дніпропетровської і Харківської областей, в районі було створено народно - трудове ополчення. Ним було охоплено понад 1200 робітників і колгоспників. Командиром народного трудового ополчення було затверджено Васильєва, секретаря Близнюківського райкому партії, його заступником Чапського М.Т., завідуючого організаційним відділом райкому партії .

Народне трудове ополчення складалося з декількох груп (в кожній по

100-150 чоловік). До них входило багато комсомольців і комуністів. Всі були зайняті на спорудженні оборонних укріплень, будували протитанкові рови, траншеї. Працювали в день і в ночі. Кожен намагався не тільки виконати, але й перевиконати доведені норми. Незважаючи на всілякі ворожі провокації, часті бомбардування німецької авіації оборонні укріплення були здані в строк . Вони відіграли важливу роль під час запеклих боїв радянських воїнів з німецько-фашистськими загарбниками.

В роки війни у Близнюківському районі був створений партизанський загін

Організаторами партизанської боротьби були підпільники:

- Суліма Василь Антонович, вчитель, член КПРС з 1939 року, керівник підпільної партизанської організації.

- Суліма Ганна Антонівна , вчитель, член ВЛКСМ, член бюро РК ЛКСМУ.

.- Слюсаренко Людмила Костянтинівна, медична сестра, член ВЛКСМ, направлена Харківським НКВД, як зв'язкова.

      Ця група з трьох чоловік почала створювати підпілля в селищі Близнюки і селах району. В результаті було залучено 52 активісти для роботи в підпіллі. Створювалися бойові партизанські загони, до яких входили члени підпільної організації.

Підпільники надавали велику допомогу пораненим бійцям Червоної Армії в лікуванні, забезпеченні продуктами харчування та одягом. Вони робили все для їхнього порятунку, щоб бійці не потрапили в німецькі концтабори. Прилаштовували їх як рідних для проживання до громадян селища та навколишніх сіл.

Постійно проводилася серед населення району велика агітаційно - пропагандистська робота на користь Радянської влади. Випускались листівки в яких закликали народ на боротьбу проти найлютішого ворога - фашистських окупантів.

В процесі створення підпілля та партизанського загону проводилась боротьба в тилу ворога.

В листопаді 1941 року в колгоспах Рудаєвської сільської ради Близнюківського району були виведені з ладу дві молотарки, що дало можливість затримати обмолот хліба, не дати німцям відправляти його до Німеччини. Це завдання виконували підпільники Коцаренко Іван Герасимович, Панченко Іван Петрович.

10-15 листопада 1941 року на околиці селища Близнюки було знищено німецький польовий зв'язок між Лозовою та Близнюками, який вів до лінії фронту. Завдання виконав Боровий Андрій Петрович, за це він віддав своє життям.

В кінці листопада 1941 року через Близнюківський район пересувалися в сторону лінії фронту німецькі військові частини. В селищі Близнюки знаходилась німецька група, яка охороняла зібрану зброю після боїв. Партизанами було знищено часову охорону та захоплено зі складу кулемети, гвинтівки, гранати та інші боєприпаси. Завдання виконали: Суліма Ганна, Слюсарчук Людмила, Нідеїв Іван та група бійців партизанського загону.

Після виходу з підпілля партизани Близнюківщини продовжували допомагати Радянській Армії .




Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   30




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет