Життя, віддане словесності

Веслами розплескати

Експресивно-емоційна конотація

“Могутній”

Рис. 1. Семантична структура виразу “веслами розплескати”.

Щоб справити враження єдності й монолітності рідного краю, автор зображує події, що відбуваються в різних місцях, одночасно, або ж, користуючись засобами гіперболи, показує розгортання однієї дії на величезному просторі. Коли військо Ігоря збирається в похід, “ Комони ржуть за Сулою – звенить слава въ Кыевh; // трубы трубять въ Новhградh – стоять стязи въ Путивлh! [17, c.32].

Вдається автор до гіпербол і в зображенні другої битви. Тут трапляються такі гіперболічні описи: “земля тутнеть”, “гримлять сабли” [17, c.40, 44]. Особливо багато гіперболічних висловів в описі мужності Всеволода під час битви: Яръ туре Всеволодh! // Стоиши на борони, // Прищеши на вои стрhлами, // Гремлеши о шеломы мечи харалужными! // Камо, Туръ, поскочяше, // Своимъ златымъ шеломомъ посвhчивая, // Тамо лежатъ поганыя головы половецкыя” [17, c. 40].

Гіперболічними образами змальовує автор силу Всеволодової дружини: “Ты бо можеши Волгу веслы раскропити, А Донъ шеломы выльяти!” [17, c.62]. Цей вислів містить в собі і символічний зміст, адже йдеться про перемогу над половцями: вичерпати ріку – це символ повної перемоги.

Якщо, скажімо, для новгород–сіверського князя мрією життя було зачерпнути шоломом із Дону, то якою ж чисельною була дружина Всеволода, коли його воїни здатні цю ріку вичерпати шоломами?! А Волгу – з її просторами і нескінченним обширом – веслами розплескати! Безумовно, ці гіперболічні образи відіграють важливу роль в основній ідеї “Слова”. Оскільки гіперболізм зображення – риса художнього мовлення загалом, англомовні перекладачі без особливих труднощів відтворюють гіперболізм “Слова”, приміром: “O Great Prince Vsevolod! // For you are able // To splash away the Volga // With your oars, // To scoop up the Don // With your warriors’ helmets” [17, c.63]; “Great Prince Vsevolod! // For you can with your oars // Scatter in drops the Volga, // And with your helmets // Scoop dry the Don.” [28, c.54]; “Grand Prince Vsevolod! // For with your oars you can // splash the Volga dry // And drain the Don with // Your helmets” [29, c.20]; “O Vsevolod, great Prince! // For with thy oars thou art // able to sprinkle the Volga out // And drain the Don with helmets.” [27, c.14]; “Vsevolod, O mig hty monarch, // Who with oars could // smite the Volga, // Empty all the Don // with helmets…” [32, c.9]; “O Grand Prince Vsevolod! // For you can splash the // Volga with your oars // And lade the Don with helmets.” [31, c.42]; “For thou canst splash the Volga with thy oars, and bale out the Don with thy helmets!” [30, c.14].

Згідно з “Толковым словарём живаго великорускаго языка” В.Даля, лексема “раскропити” має визначення: “брызгать, окроплять что, извести, разбрызгать” [5, т.4, с.63]. У перекладі ця лексема відтворена такими англомовними відповідниками: to splash away the Volga”” (to splash: to dash or spatter (a liquid) about [25, т.9, c.635]); “to sprinkle the Volga out ” (to sprinkle: to scatter in drops or small particles. [25, т.9, с.699]); “to scatter in drops the Volga ”(to scatter: to dissipate, squander; to throw about in various places [25, т.8(2) с.193-194]); “to smite the Volga ”(to smite: to administer a blow to (a person) with the hand, a strike or the like [25, т.9 с.275]), що актуалізовані у значенні “вичерпати, висушити річку”, хоча архісемою дієслова to smite є “ударяти, бити, руйнувати”, та у семантичній структурі усього вислову ця лексема модифікується: легко уявити собі розплескування води, через вдаряння по поверхні річки веслом. Щодо лексеми “to scatter”, то її семантична структура уміщає такий лексико-семантичний варіант як “розкидати, розсипати, розбігатись”, що неадекватно відтворює семантику староруської лексеми “раскропити”. Перекладач якісно модифікує значення цієї лексеми, доповнюючи її іменником drop (розкидати, розсипати краплями = розкропити). Т.Чижевська у словнику “The Glossary of the Igor’ Tale” подає англомовним відповідником лексеми “раскропити” - “to splash, stir up in” [24, c.297]. Отже, найдоречнішим відтворенням семантики вислову “Волгу веслы раскропити” є переклади І.Петрової, Р.Мена, Р.Гауза, В.Набокова, П.Крата і В.Кіркконела.

Щодо виразу “А Донъ шеломы выльяти!”, то перекладачі вдало відтворили семантику оригіналу, використовуючи для цього такі відповідники: “to scoop up the Don” (to scoop: to laid or bail out (water) with or as with a “scoop”[25, т. 8, с.235]); “to drain the Don ”(to drain: to drink off [25, т.3, с.638]); “to empty all the Don ”(to empty: to drink completely [25, т.3, с.133]); “to lade the Don ”; (to lade: to take up or remove (water to other fluids) from a river with a ladle scoop or by similar means [25, т.6 (1), с.20]); “ to bale out the Don”(to bale: to lade or throw water out of a boat or ship with buckets (formally called bails) or other vessels[19, т.1, с.635]). Т.Чижевська подає переклад лексеми “выльяти” як “to drain, bale in” [24, c.108]. Подані вище дієслова мають спільний семантичний компонент “спорожняти, вичерпувати”, хоча кожне з них має свої додаткові, сказати б, маргінальні семантичні відтінки. Із семантичної структури цих лексем очевидно, що староруській лексемі “выльяти” відповідають англомовні to scoop up, to lade (оскільки у дефініції цих лексем зазначено предмет (ківш, черпак), яким здійснюється вичерпування). Дієслова to empty, to drain також адекватно відтворюють семантику вислову. Отже, усі варіанти перекладу рівновартні зі збереженням денотативної образності та емоційного забарвлення, що й в оригіналі.

Низка високохудожніх гіпербол пам’ятки – це образні асоціації з окремими процесами сільськогосподарської праці. Міжусобні війни Олега Гориславича відтворені не тільки у метафорі “крамолу коваше”, а й в образній картині засіву: “стрhлы по земли сhяше”[17, c.42]. Як розгорнута картина кривавого посіву, описана нещаслива битва руських воїнів з половцями: “Чръна земля подъ копыты костьми была посhяна, а кровию польяна: тугою взыдоша по Руской земли ” [17, c.44]; “The black earth… Was sown with bones // Watered with blood…[17, с. 45; 29, с.16; 31, с.36; 30, c.8; 32, с.8]; "The black sod …was sown with bones // and irrigated with gore. [28, c.43]; “Black earth …was sown with bones and // Soaked with blood…[27, с.9].

Лексеми “irrigate”, “water” та “soak”, що їх ужито у перекладах (“змочувати”, “мочити, зволожувати, поливати”, “зрошувати”) зберігають смисл оригіналу, та відтворюють емоційно марковану староруську лексему “польяна”, що містить у собі головну ознаку гіперболи – експресивний ефект. Аналіз перекладів свідчить також про розмежування вжитку в англійській мові лексеми “кров”: у поетичних творах вживається – “gore” (blood in the thickened state that follows effusion. In poetical language often [25, т.4, c.302]), а в повсякденному мовленні лексема “blood” (the red liquid circulating in the arteries and veins of man and the higher animals, by which the tissues are constantly nourished and renewed [25, т.1, с.929]). Одначе лексема “gore” може вживатися і в своєму денотативному значенні, позначаючи засохлу кров. В українській мові ця лексема (“кров“) загальновживана. Це може бути і "кров в моїх жилах" і "кров, пролита на полі бою" [16, т.4, с.359]. Слушно зауважує В.Коптілов, що велике значення має той спосіб, у який перекладач вибирає з наявних у мові лексичних ресурсів найвідповідніше поетиці оригіналу образне слово, та наскільки вдумливо він ставиться до слова як до ядра художнього образу [8, c.3]. Очевидно, перекладаючи гіперболізовану конструкцію (”кровию польяна”), доречніше було б вживати лексему ”gore”, як це зробив В.Набоков: "irrigated with gore" [28, c.43].

У “Словi” налічується велика кількість гіпербол з компонентом “кров” як опорним. В одному епізоді пам’ятки битва описано як бенкет, на якому не вистачило “кривавого вина” – крові. Закінчуючи цей бенкет, руські воїни повпоювали своїх “сватів” – половців, а самі полягли навіки. Це яскравий приклад гіперболи, один з компонентів якої виражений епітетом: “Ту ся брата разлучиста // на брезh быстрой Каялы; // ту кровавaго вина не доста; // ту пиръ докончаша храбрии русичи.“ [17, с.46]. “On the banks of the swift Kayala // Of gory wine they had scarce enough.” [17, с.47]; “On the banks of the swift Kayala // Here was a want of blood-wine.” [28, с.44]; “On the shore of the swift // River of Reproach // Here the bloody wine ran dry.” [29, с.16]; “Here on the swift Kayala’s bank … For the wine of blood grew scanty.” [27, с.10]; “On the shore of the swift Kayala // And here the blood-red wine ran out.” [31, с.36-37]; “Those two brothers parted on the bank of the swift Kayala. There of bloody wine was not enough” [30, c.9].

Для перекладів цієї гіперболи характерне й адекватне відтворення колірної зорової картини, і збереження оцінності та емоційності оригіналу. Щодо словосполучення “кровавaго вина”, то перекладачі вдаються до покомпонентного перекладу, відтворюючи його епітетними конструкціями: “blood-wine”, “blood-red wine” (складний прикметник, а також яскравий приклад безсполучникової порівняльної конструкції), “bloody wine” тощо. Однак усі ці варіантні умотивовані кольороназви містять узуальні конотації і мають відчутний пейоративний оцінний та емоційний компонент через актуалізацію асоціацій з кровопролиттям та жорстокістю. Відповідником лексемі “кровавий” Т.Чижевська подає лексему “bloody” [24, c.187]. На жаль, не всі перекладачі збагнули змістовну глибину виразу “кровавого вина не доста”. Ось, приміром, Р.Мен зрозумів його так, що “воїни князя Ігоря зносили свою зброю” (“ran out of weapons”), а не як факт загибелі усіх воїнів на полі бою (“the bloody wine ran dray”) [34, c.386];

До цієї ж групи гіпербол, домінантою яких виступає лексема “кров”, належить і такий словесний образ: “Ты, буй Рюриче и Давыде! // Не ваю ли вои // Злачеными шеломы // По крови плаваша?…[17, с.62]. Ось його англомовні відтворення: “O you furious Rurik, // And you, o David! // Were not those warriors yours // Whose gilded helmets // Sailed a sea of blood?” [17, с.63]; “You turbulent Rurik and David! // Were not your men’s gilt helmets // Afloat on blood?” [28, с.55]; “You, bold Rurik and David! // Wasn’t it your gilded helmets // Which sailed on blood?” [29, с.20]; “And you, o fierce Rurik and David! // Was it not your warriors’ // gilded helmets // That floated in blood?” [27, с.14]; “You, wild Ryurik and David! // Is it not your golden helmets // That are floating in blood?” [31, с.42]; “Thou brave Rurik and David, did they not swim in blood with your golden helms?” [30, c.15]

Із наведених англомовних перекладів очевидна різноманітність відтворення виразу “по крови плаваша”: “to float in blood”; “to sail in blood”; ”to swim in blood”; “afloat in blood”. “Толковый словарь живаго великорускаго языка” В.Даля розкриває семантику лексеми “плавати“ як “не тонуть, держаться на поверхности жидкости, по удhльной тяжести, легкости своей или силою движеній своихъ, упоромъ, гребомъ“ [5, т.3, с.117]. Зіставлення семантичної структури відповідників цієї лексеми в англомовних перекладах показує, що всі лексеми конвергентні у загальному значенні: у денотативну семантику цих лексем входить семантичний компонент “рух”. Одначе кожне дієслово має індивідуальні особливості (afloat ([25, т.1, c.164]); to swim ([25, т.9 (1), c.328-329]) to float ([25, т.4, c. 334]) to sail ([25, т.8, p.38]).

Зіставлення константно-варіативних частин структури семантики розглянутих синонімів дає змогу стверджувати, що рівновартним перекладом виразу “по крови плаваша” є лексема to swim. Дієслова to sail, to float, дещо змінюють смисл лексеми оригіналу, оскільки можуть вживатися для вираження переміщення у повітрі, де лексема to float актуалізується у значенні “to move slowly in the air; to move lightly” [25, т.4, c.334], а лексема to sail – “to glide on the surface of water” [25, т.8, с.38].

Значення лексем, що творять структуру вислову, впливають на формування його змісту, а, отже і значення слова модифікується під впливом змісту цілого вислову. У даному прикладі “Не ваю ли вои // Злачеными шеломы // По крови плаваша?” [17, с.62], поєднання значень лексем “плаваша” та “кров”, гіперболізовано відтворюють картину жахливого кровопролиття.

Чимало гіпербол “Слова” - звукові. Тривожне віщування міфічної істоти Див на початку походу долинає до найвіддаленіших прикордонних руських земель – Поволжя, Посулля і Тмутаракані: “Тогда въступи Игорь въ златъ стремень и поhха по чистому полю. Солнце ему тьмою путь заступаше; нощь стонущи ему грозою птичь убуди; свистъ звhринъ въста, збися Дивъ – кличетъ връху древа, велитъ послушати – земли незнаемh, Влъзh, и Поморию, и Посулию, и Сурожу, и Корсуню, и тебh, Тьмутороканьскый блъванъ!” [17, c.34]. До речі, незрозумілим для сучасного читача залишається значення лексеми Дивъ – персонажа слов’янської міфології, що уособлює темні сили природи. Провісником Дива вважають птаха: пугач, удод, сич, сова [21, с.84-89]. Таке ж визначення зафіксоване у Словнику української мови: “зловісна сила у вигляді птаха” [16, т. 2, с.269]. Англомовні перекладачі вдаються до транслітерації у відтворенні цієї лексеми: Deev [33, c.164]; Div [31, c.31], [29, c.13], [27, c.4]. У цьому випадку метод транслітерації порушує комунікативну мету перекладу, оскільки ця лексема не відома носіям мови перекладу. І.Петрова намагалась віднайти англомовний аналог цієї лексеми, використавши такий відповідник: “…the whistling of marmots arose” [17, c.35], де “marmot” означає: “stout. Short-tailed. Burrowing rodent of mountain regions. The species found in North America is known as a woodchuck or ground hog” [26, c.600]. Спираючись на визначення, очевидно, що лексема marmot не відтворює денотативного та конотативного значення староруської лексеми Дивъ. Л.Магнус дескриптивно відтворює цю лексему гіперонімом: «…shrill tones of beasts…» [30, c.4], де лексему “beast” вжито у значенні “a living being, an animal” [25, v.1, c.737]. Т.Чижевська у словнику “The glossary of the Igor’s Tale” пропонує лише транскрипцію – Div [24, c.129].

Ще разючішим є гіперболічне зображення дзвону Олегового стремена, який долітав з Тмутаракані до вух великого Ярослава і від якого “синь Всеволожъ Владимирь по вся утра уши закладаше въ Черниговh”. Всеслав слухав у Києві дзвони, які лунали на його честь з дзвінниць собору в Полоцьку. Радість Руської землі з приводу повернення Ігоря з полону виявлено не тільки тріумфом киян та жителів навколишніх міст і сіл, а й співом руських дівчат на далекому Дунаї: “дhвицы поютъ на Дунаи,- вьются голоси чрезъ море до Киева” [17, c.86].

Ця звукова гіперболізація допомагає авторові охопити в одному поетичному фокусі весь безмір Руської землі. У давнину лексема голосъ мала також значення “мотив, мелодія.” Підтвердженням цього є не тільки старослов’янський термін гласъ [19, т.1, с.518] , а й визначення у “Словнику української мови”, де лексему голос – “мелодія, мотив” потлумачено як застарілу [16, т.2, с.115] Значення “наспів, мелодія” цієї лексеми властиве і російському літературному мовленню – “мотив, мелодия песни” [15, т.3, с.233]. А отже, вислів “дhвицы поютъ на Дунаи, - вьются голоси чрезъ море до Киева” можна (хоча, необов’язково) перекладати “в’ються мелодії”. Та все ж з наступних прикладів очевидне намагання перекладачів відтворити контекстуальну семантику цього вислову з опорним елементом “голосh” із архісемою “звук, який видає людина за допомогою голосового апарату”: “Дhвицы поютъ на Дунаи,- // Вьются голоси чрезъ море до Киева” [17, c.86]; “…Their voices fly // Across the sea to Kiev. [17, с.87]; “…[their] voices weave // across the sea to Kiev [28, с.71], [29, с.26], [27, с.20]; “…And their voices waft // across the sea to Kiev [31, с.51]; “…their voices mingle across the water [and are borne] to Kiev” [30, c.23].

Отже, для відтворення семантики виразу “вьются голоси” перекладачі використовують такі відповідники: “their voices fly far ”, “voices weave”, “their voices waft ”. У “Словнику української мови” подано таку дефініцію лексеми “витися”: 1) літати, кружляючи в повітрі; 2) звучати переливчасто [16, т.1, с.511]. Лексеми “weave”([25, т.12, с.239]) та “mingle” ([25, т.6 (2), c.468]) не відтворюють емоційно-експресивного значення лексеми “витися” та змінюють смисл оригіналу. Адекватніше у цьому контексті звучать смислові відповідники: “waft” ([25, т.12, с.7]) та “fly” ([25, т.4, с.370]), вжиті у їхньому прямому значенні, хоча вони також не зберігають емоційної насиченості твору. Т.Чижевська пропонує інший переклад цієї лексеми - “to soar” [24, c.92], що адекватно відтворює конотативні та денотативні риси лексеми оригіналу – “to sail or skim at a great height. Chiefly poet.” [25, т.9, c.353]. Щодо відтворення лексеми “Київ” англійськими графемами, то за новими правилами передачі звучання українських власних та географічних назв англійською мовою, її треба б передавати як Kyyiv, але, допускаючи певне спрощення, передаємо її, звичним уже, Kyiv.

Ще з ширшої просторової перспективи зображене у творі наближення фатальної битви руських воїнів з половцями: “Кликну, стукну земля // вьшумh трава…” [17, c.80]; “The earth rumbled, // The grass rustled…[17, с.81]; “The earth rumbled, // The grass swished…” [28, с.66] “The earth rumbled, // The grass rustled …” [29, с.24]; “The earth resounded, // at that signal…” [27, с.12]; “The earth shook, // The grass quivered…” [31, с.49]; “… the earth throbbed; the grass rustled” [30, c.21].

Для перекладачів цей вислів – неабияка проблема, адже звукові властивості слів підсилюють семантику вислову, а це при перекладі відтворити дуже складно. Перекладачі вдаються до покомпонентного перекладу. І.Петрова, В.Набоков, Р.Мен долають цей бар’єр неперекладності за допомогою лексеми “rumble” ([25, т. 8 (1), c.887]), що відтворює не лише денотативне значення, а й емоційно-експресивний заряд. Лексико-семантичні варіанти лексем “resound” ([25, т.8 (1), c.533]), “shаkе” ([25, т.8, c.601]) та “throb” ([25, т.9 (1), c.367]) містять сему “регулярного вібрування, ритмічного пульсування”, що не сприяє адекватному відтворенню староруської лексеми оригіналу. Це підтверджено і в Словнику, який уклала Т.Чижевська, вона перекладає лексему “стукну” як “to rumble” [24, c.332].

Одним з найцікавіших витворів поетичного генія автора “Слова о полку Iгоревiм” є образ віщого співця Бояна. У творі він наділений легендарними, гіперболізованими рисами. Він настільки майстерно виконував на гуслях пісні, що, здавалося, його пальці самі, як живі, стрибали по гуслях і рокотали князям славу: “Боянъ же, братие, не 10 соколовь // На стадо лебедhй пущаше, // Нъ своя вhщиа пръсты // На живая струны въcкладаше; // Они же сами княземъ славу рокотаху” [17, с.28].

Творчий діапазон його, обізнаність із життям – надзвичайно широкі: він розтікається думками по дереву, кружляє сизим орлом попід хмарами, бігає сірим вовком по землі. Лексема Боян пов’язана із синкретичною основою baj - ~baj; ~ bay - “заклинати, зачакловувати; священний”, що збереглась у деяких давніх та сучасних тюркських мовах. У слов’янських мовах, що запозичили цей корінь з його семантикою, відповідно збереглися такі значення, як “чаклувати, ворожити; знахарювати, заговорювати; розповідати казки.” На основі етимології слова, лексему Боян можна розглядати як ім’я-епітет видатного співця, яке або приєднується до власного імені, або замінює його. Окрім цього, побутує думка про певну асоціацію з віщим сином булгарського царя Симеона (помер 927 р.) Баянусом (Bajanus), який, як свідчать візантійські історики, так вивчив чаклунство, що міг миттєво перетворитись у вовка чи будь-яку іншу тварину [3, с.145]. До речі, уже крилатим став вислів “Слова”: “Боянъ бо вhщий аще кому хотяше пhснь творити, то растhкашется мыслию по древу, сhрымь вълкомь по земли, шизымъ орломъ подъ облакы” [17, c.26]. У статті “Лексика й фразеологія “Слова о полку Ігоревім” із погляду сучасної діалектології”[11, с.27] В.Німчук стверджує, що у давньоруських пам’ятках, говорах української та російської мов досі не виявлено відповідного дієслова (растькатися) та його континуантів у сполуці з іменником мысль або іншим словом, пов’язаним із поняттям інтелектуальної діяльності людини. Оскільки у творі цей образ подано у контексті з окремими об’єктами – тваринами: сhрымь вълкомь по земли, шизымъ орломъ подъ облакы, то ще минулого сторіччя було запропоновано кон’єктуру мысль на основі російських (псковських) говорів із значенням “білка-летяга”[15, т.1, с.334]. Це лише одне з припущень, а не загальноприйнята думка, оскільки у “Материалах для Словаря древнерусского языка по письменнымь памятникамь”, наприклад, лексему мысль трактують як “воображеніе”, де укладач, на підтвердження цього визначення, подає саме цей приклад із ”Слова” [19, т.2, с.216-217].

Виходячи зі значення дієслова растhкатися – ”розливатися” [19, т.3, с.94], не вилучена можливість того, що в першому виданні пам’ятки мыслью неправильно вичитане слово мhзгою, яке у давньоруській мові мало значення “сік дерева, смола” [19, т.2, с.240]. Отже, вислів “растhкашется мhзгою по древу” можна тлумачити як “розлився (весняним) соком по дереву”. З прикладу видно, що лексема “растhкашется,” з архісемою “розливатися” є не лише у сполуці з лексемою “мысль”, а й з лексемами “вовк” та “орел”. А тому образи: “растhкашется сhрымь вълкомь по земли, шизымъ орломъ подъ облакы” видаються неприродними.

У відтворенні цього словесного образу англомовні перекладачі вдаються до розгорненої порівняльної конструкції, намагаючись перекласти лексему “мыслию”, а не “мhзгою”, приміром: “ Боянъ бо вhщий // Аще кому хотяше пhснь творити, // То растhкашется мыслию по древу, // Сhрымь вълкомь по земли, // Шизымъ орломъ подъ облакы. [17, c.26]; “For he, vatic Boyan, // If he wished to make a laud for one, // Ranged in thought over the tree, // Like the gray wolf across land …” [28, c.30]; “Boyan the wizard // To compose a ballad for a man, // Then would he hurtle in thought // Through the tree…” [33, c.163]; “Boyan the Wise, // Wishing to sing of any man, // Would let his thoughts flow // Through the tree of his dreams…” [17, c.27]; “For when Boyan the seer // Wished to make someone a song, // He’d range in thought through the tree...” [29, c.11]; “Now the wizard Boyan, // If he wanted to make a song to someone // His thought would range // through the trees…” [31, c.29]; “For the wise Boyan when he wished to make a song for any man, in his thought used to fly in the trees…” [30, c.2].

Художній твір – це цілісна мовна тканина, різнорівневі компоненти якої тісно пов’язані між собою. Відтворюючи навіть окреме мовне явище, перекладач має справу не з ізольованою одиницею тексту, а передусім з фактом мови, який поєднаний із загальною її будовою, і який, як частина тексту, міг увібрати в себе особливості та специфічні риси авторського мовлення. Урахування цих чинників усуває пошук формальних відповідників відтворюваного явища у цільовій мові. Перекладачі, занурюючись у поетичний світ “Слова о полку Iгоревiм”, прагнуть віднайти найточніші вислови, адекватні образи й звороти, щоб зробити “Слово” надбанням культури рідного народу.

(on the basis of the epic poem “The Tale of Ihor’s campaign”

and its Anglophone translations.)
The article is an attempt to discuss some problems of recreating in Anglophone translations the artistic values and literary qualities of the masterpiece of Kyivan period – “The Tale of Ihor’s Campaign”. The recreation of hyperbola of this epic poem is in the focus of the research. Special attention has been paid to the semantic structure of a hyperbola.

Hyperbola is one of the most ancient expressive means. It was widely used in folklore, ancient epic poetry of all peoples and times. It is one of the means of expressive characteristics. Using this expressive means the author or speaker tries to amplify the impression, to underline positive or negative qualities of the person or object described. Some expressions that were built on hyperbole being often cited become cliches: I haven’t seen you for ages. I beg you a thousand pardons.

The numerous hyperbolas move the reader of “Slovo” into a semi-fantastic realm, thereby sharpening his perception of reality.
Key words: hyperbola, semantic structure, hyperbolic construction, translation, verbal image.

П.Содомора,

Львівський національний університет

імені Івана Франка
ПРИЧИНИ ТА ВИЯВИ УКРАЇНІЗАЦІЇ ТЕКСТУ (НА МАТЕРІАЛІ “ОДІССЕЇ” П.НІЩИНСЬКОГО).
Переклад “Одіссеї” П.Ніщинського – цікаве явище в українській літературі. Цей твір стоїть на межі переходу від травестії (“Енеїда” І.Котляревського) до перекладу (“Одіссея”, “Іліада” Бориса Тена). Саме “Одіссея” в інтерпретації П.Ніщинського найяскравіше ілюструє явище українізації перекладного твору. Визначником українізації перекладу є ступінь поєднання цільової мови та мови-джерела. Тому ступінь цього поєднання — одне з питань, які необхідно осмислити на теоретичному рівні. Цільова мова здебільшого репрезентується в тексті перекладу лексемами, уведеними методом уподібнення. Мова оригіналу вноситься у переклад здебільшого транслітерованими лексемами. Подібно й колорит мови оригіналу може зберігатися завдяки вживанню певних ситуативних відповідників, уписаних в контекст, що відповідає духові оригіналу; відтворюється атмосфера оригіналу при застосуванні методу транслітерації; продуктивним у плані відтворення національної специфіки оригіналу є метод калькування.

Дослідження показує, що на працю перекладача неабиякий вплив створює попередня творчість тієї епохи, коли здійснювався той чи інший переклад. Скажімо, праця П.Ніщинського-перекладача перебувала під великим впливом творчості І.Котляревського, а також творів Т.Шевченка. Головним чином це відчутно на лексичному матеріалі твору. Загалом у перекладі П.Ніщинського виділяється кілька груп специфічної лексики: 1) фольклорна лексика, включно з фразеологізмами; 2) лексика, введена в літературу Т.Шевченком, вислови з його творів, що набули статусу фразеологізмів; 3) лексика, запозичена з "Енеїди" І.Котляревського.

Часовий фактор, а саме — епоха, у якій працював перекладач, накладає відповідний відбиток і на відтворення етномовного компонента побутових реалій. Саме тому у перекладі П.Ніщинського зустрічаємося з явищем українізації, тобто уподібненням тексту до ментальності та свідомості носія цільової мови. Українізація виявляється в перекладі у своєрідний спосіб: зустрічаємося із певною контамінацією, що є поєднанням образів українського та старогрецького побуту. З проаналізованого матеріалу можна виділити два ступені цього явища: 1) повний — "хустка"; 2) частковий чи контамінований — "хитон квітчастий", "жупан двійний". В останньому прикладі виділяються два підступені: а) із домінуванням грецької реалії та українським означенням — "хитон квітчастий"; б) із домінуванням української реалії та відповідним означенням оригіналу: "жупан двійний".

Явище українізації простежується на кількох рівнях, найвиразніший з котрих — лексичний. Саме в цьому пласті реалій найбільше унаочнюється власне українізація грецького оригіналу. На лексичному матеріалі головним чином виявляються тенденції різних перекладачів. Окрім реалій та латентних реалій, перекладених методом уподібнення, велику роль в українізації перекладу відіграють інші лексеми, привнесені у переклад з метою конкретизації тих чи інших понять, що їх позначають реалії.

Значною мірою П.Ніщинський українізує свій твір поетичними та побутовими порівняннями, як-от "кучерявий" [2, т.1, с.5]. Такий епітет — яскравий фольклорний штрих, якщо йдеться про українізацію. П.Ніщинський не зберігає і двочленної форми епітета, що відіграє важливу стилетворчу роль. Натомість, Борис Тен, перекладаючи дану лексему складним епітетом "пишнокоса", витримує стиль у двох планах: зберігає стилістичний рівень перекладеного твору; у граматичному аспекті — зберігає двочленну будову означення, що характерно для епічної мови поем Гомера. Однак лексема "коса" деякою мірою насичена специфікою цільової мови. У цій групі найпомітніше виділяються лексеми (здебільшого реалії), відтворені методом уподібнення. У перекладі зустрічаємо: постоли, баклаги, кобзаря, кобзу, бричку, кожушину, походню, чарку, візок, світлицю, платтє, полумисок, фотелю, кухоль, холоші, намітку, келішки, лоханю, покій, човен, шаблю та багато інших лексем, що вносять у переклад український національний колорит. Наведемо приклади. Лексема "меч" асоціюється передусім із середньовіччям. Борис Тен вживає її як ситуативний відповідник до ряду лексем оригіналу, що означали двосічну холодну зброю. Проте такий ситуативний відповідник, вписаний у певний контекст (змальовано, окрім озброєння, також і одяг героя) не викликає у читача ніяких інших асоціацій, окрім співзвучних з Гомеровою добою: "...черезпліч нагострений меч перевісив, І до намащених ніг підв'язавши сандалії гарні..." [1, c.43]. Переклад Бориса Тена розрахований на читача, обізнаного з античністю. В такому контексті читач одразу ж впізнає атмосферу древньої Греції і, відповідно, лексема "меч" не буде викликати небажаних асоціацій. Ця лексема у даному разі нейтральна. Цілком по-іншому чинить П.Ніщинський. Лексема "шабля", яку використовує інтерпретатор, асоціюється з українським побутом настільки сильно, що не допомагає й контекст, у який її вписано: "...гострую шаблю до боку вчепивши та підв'язавши під ноги сандалі вельми дорогії..." [2, т.1, c.14].

Впроваджена інтерпретатором українська реалія "шабля" неминуче призводить до подальших змін в деталях першотвору: герой епосу, про якого йдеться у вірші, не перевішує через плече зброю, як у першотворі, а "чіпає шаблю до боку", як це робили українські козаки. Найбільший подив викликає те, що він ще й "підв'язує під ноги сандалі", адже козацька шабля і грецькі сандалі — речі несумісні. В такий цікавий спосіб поєднується цільова мова з мовою оригіналу у перекладі П.Ніщинського.

Чи твір власне перекладено у сучасному розумінні слова, чи травестовано, чи подано у ще якийсь спосіб, визначається співвідношенням кількості реалій, перекладених певним методом. Обстеживши методи, якими користуються перекладачі при відтворенні реалій оригіналу, матимемо змогу зробити певні висновки. Так, у праці П.Ніщинського чітко виражене домінування методу уподібнення. Інтерпретатор відтворює таким методом переважну більшість реалій оригіналу: з дванадцяти лексем тематичної групи "одяг" П.Ніщинський подає методом уподібнення десять; одну лексему — методом транслітерації, і одну — нейтральним ситуативним відповідником. З шістнадцяти лексем тематичної групи "людське житло" П.Ніщинський методом уподібнення подає половину, другу половину відтворено ситуативними відповідниками. З п'яти аналізованих лексем тематичної групи "зброя" перекладач застосовує метод уподібнення для чотирьох із них. Реалії тематичної групи "посуд" передано методом уподібнення майже повністю (за винятком випадків, коли та чи інша реалія у різних місцях подається по-різному). Це ж стосується й лексем тематичної групи "музичні інструменти".

Іншу картину одержуємо, аналізуючи переклад Бориса Тена. Скажімо, з лексем тематичної групи "одяг" одну транслітеровано (ця лексема визначається найбільшою частотністю), решту подано ситуативним відповідником. З лексем тематичної групи "людське житло" три подано калькуванням, решту — нейтральним ситуативним відповідником. Всі лексеми тематичної групи "зброя" подані нейтральним ситуативним відповідником. Реалії тематичної групи "посуд" частково відтворені транслітерацією (три лексеми), решта (одинадцять лексем) відтворено ситуативним відповідником, причому так, що у перекладі збережено колорит оригіналу. Для лексем тематичної групи "музичні інструменти" (дві лексеми) Борис Тен послідовно використовує метод транслітерації.

Як видно з підрахунків, кількість реалій, відтворених кожним із зазначених методів у двох перекладах — різна. Борис Тен дуже рідко звертається до методу уподібнення, ніколи не застосовує його систематично для відтворення якоїсь однієї лексеми. Цілком іншу картину бачимо у перекладі П.Ніщинського, де метод уподібнення вжито найчастіше. Більшість реалій автор відтворює лексемами, не характерними для Гомерового епосу. При цьому втрачається вкрай важлива сема незвичності, читач не відчуває чужинності, втрачається національний колорит реалій.

Інтенсивну українську барву надає також дієслівна лексика, яку впроваджує П.Ніщинський в "Одіссею": тинятися, науськать, зжирати — лексеми, не притаманні сучасному академічному перекладу Гомерових поем. Окрім зрозумілої українізації, така лексика вносить у переклад й елементи гумору, чого немає в оригіналі.

У перекладі П.Ніщинського зустрічаємось з явищем українізації також на фразеологічному рівні. Так, в оригіналі сказано, що Одіссей "блукає" (XIV, 43), у Бориса Тена — "поневіряється" [1, c.240], у П.Ніщинського герой поеми "попід тинами ночує" [2, т.2, c.14]. Також зустрічаємо: "рушників не давали" [2, т.1, c.37] (йдеться про сватання). Звісно, що у древніх греків часів Гомера такого звичаю не було. Відповідно, немає в оригіналі й подібної лексеми. Не ведуть читача у світ древньої Греції й такі рядки: "Хай тобі боги пошлють усе теє, чого ти бажаєш — І чоловіка, й господу, і мир-тишину у семействі" [2, т.1, c.76].

Автор перекладу мислить українськими образами, вживаючи фразеологізм "заткнути за пояс", змальовуючи образ Одіссея. На древньогрецькому ґрунті такий фразеологізм не міг би виникнути, оскільки греки нічого не носили за поясом, на відміне від українських козаків, що носили пістолі, заткнувши їх за пояс. Інтерпретатор уживає фразеологізми ситуативно, в такий спосіб відтворюючи окрему лексему чи словосполучення оригіналу.

В атмосферу українського пісенного світовідчуття впроваджують читача стійкі словосполучення-образи й фразеологізми: "степи широкі та лани", "діброва зелена", "квітуча нива", "висока тополя", "садочок, неначе той рай"; усталені народно-поетичні назви, як-от "сад-виноград", "пан-отець" та інше.

Тенденції перекладачів простежуються і на прикладах відтворення суспільно-історичних реалій. П.Ніщинський відтворює лексему "агора" методом уподібнення — "майдан". Цю лексему вживають у поезії та фольклорі. Борис Тен, навпаки, відтворює цю лексему нейтральним ситуативним відповідником — "площа". В оригіналі, коли йдеться про поле, тобто — поодаль від міста, П.Ніщинський конкретизує образ, використовуючи слово "хутір", чи також "город", що передбачає окрему садибу й усе інше, пов’язане з українським селянським побутом. І навіть там, де йдеться конкретно про виноградник, П.Ніщинський не пропускає нагоди впровадити саме український народно-пісенний колорит: "сад-виноград". Вдаючись до народної фразеології, перекладач викликає у читача асоціації саме з українським побутом: "хліба-соли вживати". Подібно, "музика та пляси" — у П.Ніщинського, у Бориса Тена — "кіфара та співи" — дослівний переклад. П.Ніщинський мислить образами українського побуту. У читача виникає бачення саме українських троїстих музик та українських танців.

Українізація супроводжується відхиленням від високого епічного стилю, впровадженням, як уже мовилося, гумористичної тональності там, де в оригіналі вона відсутня. Одіссей, перебуваючи у німфи на острові Огігія, сидить на скелястому березі і вдивляється в морську далечінь, прагнучи побачити "хоч диму рідного краю". П.Ніщинський замінює зоровий образ (дим на морському обрії) образом, що пов'язаний із нюховими відчуттями: "Диму бажаючи... понюхати" [2, т.1, c.4]. Ця заміна не випадкова: визначена вона загальною спрямованістю інтерпретатора на гумористичний тон, ближчий до сфери народних образів та фразеологізмів. Фразеологічні гнізда навколо слів "нюхати", "ніс" здебільшого стилістично заниженої, гумористичної тональності (кулака понюхати і т.д.). Подібне ж зустрічаємо й в "Енеїді" І.Котляревського (II, 90): "Боги повитикали з неба носи" [4, с.46].

У перекладі Бориса Тена збережено специфіку грецької міфології, у варіанті П.Ніщинського — навпаки, відображено українську християнську атмосферу. Борис Тен: "Бійтесь хоч гніву богів" [1, c.45]. П.Ніщинський: "Божої кари побійтесь" [2, т.1, c.16].

Подібне зустрічаємо й у інших рядках: "Сон-дрімота" [2, т.1, c.71], "з людьми хліба-соли ділити" [2, т.1, c.7], "немає в голові в тебе клепки" [2, т.2, c.16], "похолонуло на серці" [2, т.2, c.73], "Сварка до чуба ще дійде..." [2, т.2, c.71]. В оригіналі, звісно, немає й натяку на щось подібне до чуба, та й, очевидно, й не може бути, адже у древніх греків не було такого поняття. Лексема "чуб", що належить до сфери козаччини, ніяк не вписується в контекст перекладу. Відповідно, ця лексема веде за собою цілий образ, і герої давньогрецького епосу, хоч як прецизно не були б вимальовані попередні деталі їхнього образу, мимоволі в наших очах перетворюються на українських парубків.

Випускаючи ім'я богині грецької міфології Еос, перекладач відтворює лише ситуацію, вживаючи для цього звичні українському читачеві лексеми: "В небі зійшла зірниця" [2, т.1, c.59]. У даному випадку лексема "зірниця" створює відповідну ситуацію, хоча втрачено образ, котрий так часто вживає Гомер, а саме — початок дня утотожнюється з пробудженням богині світанку – Еос.

Побут древніх греків, як і римлян, не обходився без віщунських прикмет. П.Ніщинського таке поняття, як "віщун" (варіант Бориса Тена) не задовольняє передусім тому, що воно нейтральне та позбавлене національного колориту. Він знаходить такі відповідники, які мають густе національне забарвлення та відповідні конотації. Отож, у його перекладі знаходимо "знахарів та характерників". Цікаво, що хоча й слово "характерник" виразно грецького походження, однак відводить читача в стихію українського фольклору, зокрема у козацьку давнину [6, т.11, с.25]. Поза рамками твору залишаються ті деталі, які відтінюють специфіку суто грцького побуту. Тут, наприклад, не мовиться про те, що греки віщували з льоту птахів. У Бориса Тена — протилежна тенденція: "хоч не віщун я й по польоту пташок". Майже всюди у цьому перекладі, на відміну від перекладу П.Ніщинського, впроваджено саме ту лексику, яка є нейтральною, інформативною, і водночас — близькою до оригіналу.

Часто П.Ніщинський вживає непритаманні древньогрецькому епосу вислови української народної мови: "ну-те лиш, лихом об землю!" [2, т.1, c.43]. Не відходить від оригіналу Борис Тен: "Ну-бо, облишмо цей плач" [1, c.78]. Ця ситуація має неабияку вагу для відтворення загального колориту першотвору, адже плач посідав значне місце в ритуалах древніх греків. Відтворюючи ситуацію, перекладач зберігає потрібний етномовний компонент, який містить у собі ця латентна суспільно-історична реалія.

Явище вживання українських фразеологізмів та висловів у перекладі епічного твору не могли залишити поза увагою літературні критики — сучасники інтерпетатора. З цього приводу відомо дві протилежні думки: першу висловлює Трохим Зіньківський у "Замітці бібліографічній". Критик справедливо зауважує, що вислови української народної мови (на зразок "хропнув об землю") недоречні в устах героїв епосу [3, с.125]. Іншої думки дотримується А.Кримський у "Літературних замітках": "Ніщинський добре робить, що хоче однаково облагородити всяке мужицьке слово, не боючись, що вийде комізм" [5, с.129]. Як бачимо, А.Кримський добре зрозумів основну тенденцію П.Ніщинського, палкого патріота свого краю, і недвозначно їй симпатизує.

Подібні тенденції не тільки наближують переклад давньогрецького твору до українського читача, сучасника П.Ніщинського, а й роблять його зрозумілим на емоційному рівні; насамперед — через багату, в народній мові уживану фразеологію, а також завдяки цікавим пісенним акцентам як у структурі гекзаметра, так і в сюжетних мотивах. Ось що про це пише І.Франко у листі до М.Драгоманова: "А "Одіссея", переведена Ніщинським, так хоч і для простого люду годиться: я розказував її з пам'яті в селі через кілька вечорів — і слухати її сходилась майже ціла наша слобода, чоловік по тридцять і більше, старих і молодих, і відірватись не могли" [7, т.49, с.201]. Гомерова "Одіссея" в перестворенні П.Ніщинського так сподобалась селянам тому, що це — не дослівний академічний переклад, а, мабуть, радше, свого роду перевіршування, як указує сам автор. Слова І.Франка є незаперечним доказом того, що П.Ніщинський, розпочинаючи роботу над пересотворенням давньогрецької поезії, зокрема "Одіссеї", не помилився у виборі принципів перекладу. Його "Одіссея" – справді яскраве явище у перекладній літературі, і заслуговує на всебічний детальний аналіз як щодо мови, так і щодо рецепції античного матеріалу, зокрема реалій.