Лiтературознавчих

~
33~ 
Водеві ль (фр. vaudeville) – невелика, часто одноактна 
весела п’єса, в основу якої покладено анекдотичну подію і в 
якій розмови героїв чергуються з жартівливими піснями й 
танцями. Для В. характерна проста композиція, динамічний 
сюжет, дотепність, виразність мовної характеристики 
персонажів, гострота реплік. Відомі українські водевілі: 
І. Котляревський «Москаль-чарівник», С. Васильченко «На 
перші гулі», В. Дмитренко «Кум-мірошник, або Сатана в 
бочці». 
 
Во їнська по вість – жанр давньоруської розповідної 
літератури; прозовий твір про боротьбу з іноземними 
загарбниками, у якому прославлялися мужні захисники 
Вітчизни, змальовувався їхній героїзм і відвага. Найвизначні-
шими творами цього жанру є «Повість про розорення Рязані 
Батиєм» (XIII-XIV ст.), «Задонщина» (XV ст.), «Сказаніє про 
Мамаєве побоїще» (XV ст.), «Повість про Азов» (XVII ст.) та ін. 
Вульгари зм (від лат. vulgaris – грубий, брутальний) – не 
прийняте в літературній мові грубо-побутове чи лайливе 
слово або зворот, вживаний іноді письменниками переважно 
в мові персонажів для характеристики їхнього особливого 
побутового колориту. В. доречно використовувалися у 
творчості І. Котляревського («Енеїда»), І. Нечуя-Левицького 
(«Кайдашева сім’я»), В. Винниченка («Між двох сил»). У 
сучасній українській літературі В. можна зустріти в творах 
письменників – колишніх дисидентів і політичних в’язнів 
І. Багряного, 
Юрія 
Клена, 
В. Барки, 
В. Симоненка, 
І. Світличного. Н-д: 
Не ті, сержанте, вже шмонали, 
 
 
 
Ти проти них шмаркач єси, 
 
 
 
Спецнатреновані носи 
 
 
 
Винюхували кримінали, 
 
 
 
Редактори – сановні пси –
 
 
 
І цензори, старі шакали… 
(І. Світличний). 

~
34~ 

жүктеу/скачать 1.44 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: