Національна академія наук України інститут демографії та соціальних досліджень міграційні



бет18/33
Дата11.06.2016
өлшемі4.41 Mb.
#127997
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   33


5. Міграція в системі чиників етнічного розвитку



5.1 Особливості сучасної етнодемографічної ситуації

Україна є поліетнічною державою. Всеукраїнський перепис населення 2001 року зафіксував наявність представників більш як 130 етносів. Однак у структурі населення держави яскраво вираженою є перевага двох найбільших етносів – українців та росіян. За даними перепису населення 2001 р., 37,5 млн. осіб (77,8% від загалу) є українцями і 8,3 млн. (17,3%) – росіянами. Чисельність від 30 до 300 тис. осіб мають ще 16 народів: білоруси, молдовани, кримські татари, болгари, угорці, румуни, поляки, євреї, вірмени, греки, татари, цигани, азербайджанці, грузини, німці та гагаузи.

У міських поселеннях українці становлять 73,3%, росіяни – 22,4%, інші етноси – 3,7%, у сільській місцевості відповідно – 87,0, 6,9 та 6,1 відсотків. Найбільш міським із чисельних етносів України є євреї, найбільш сільськими – румуни, гагаузи та молдовани. У межах України знаходяться основні регіони проживання кримських татар, караїмів, кримчаків і частково – гагаузів.

Українці переважають в усіх регіонах, крім Автономної Республіки Крим та Севастопольської міськради. У 13 регіонах західної та центральної частини України питома вага українців перевищує 90 відсотків. Найближчою до моноетнічного регіону є Тернопільська область, де українці становлять 97,8% населення (табл. 5.1.1).




Таблиця 5.1.1 – Питома вага українців та росіян в загальній чисельності населення регіонів, 2001 р.




Питома вага українців, %

Питома вага росіян, %

АР Крим

24,3

58,3

Вінницька

94,9

3,8

Волинська

96,9

2,4

Дніпропетровська

79,3

17,6

Донецька

56,9

38,2

Житомирська

90,3

5,0

Закарпатська

80,5

2,5

Запорізька

70,8

24,7

Івано-Франківська

97,5

1,8

Київська

92,5

6,0

Кіровоградська

90,1

7,5

Луганська

58,0

39,0

Львівська

94,8

3,6

Миколаївська

81,9

14,1

Одеська

62,8

20,7

Полтавська

91,4

7,2

Рівненська

95,9

2,6

Сумська

88,8

9,4

Тернопільська

97,8

1,2

Харківська

70,7

25,6

Херсонська

82,0

14,1

Хмельницька

93,9

3,6

Черкаська

93,1

5,4

Чернівецька

75,0

4,1

Чернігівська

93,5

5,0

м. Київ

82,2

13,1

м. Севастополь

22,4

71,6

Джерело: авторські розрахунки за даними Держкомстату України
Із загальної кількості українців 32,4 тис. осіб належать до етнографічних груп, які за культурними та мовними особливостями відрізняються від основної частини українського етносу. Найчисельнішими етнографічними групами є гуцули (21,4 тис. осіб, в основному на Івано-Франківщині) та русини (10,2 тис. осіб, переважно в Закарпатті), лемків нараховується 672 особи, бойків – 131, литвинів – 22, поліщуків – 9 осіб.

Росіяни є найчисленнішою етнічною групою в м. Севастополі та Автономній Республіці Крим (відповідно 71,6 та 58,3%), майже в усіх інших регіонах вони посідають друге місце за численністю і лише у двох регіонах – четверте: в Закарпатті (після українців, угорців і румун) та в Чернівецькій області (після українців, румун і молдован). Крім Автономної Республіки Крим, висока питома вага росіян спостерігається в областях Донбасу (38-39%), в інших східних та південних регіонах, на Сумщині (Путивльський район).

Найбільш етнічно строкаті регіони України – Чернівецька, Одеська, Закарпатська області та АР Крим. Сумарна питома вага усіх етносів, крім росіян та українців, тут становить 16-21% (в інших регіонах – не перевищує 6%).

Протягом міжпереписного періоду (1989-2001 рр.), незважаючи на загальне зменшення чисельності населення, кількість українців дещо зросла, натомість чисельність етнічних росіян – зменшилася на чверть. Із 18 найчисельніших етносів кількісно збільшилися лише шість, вперше відбулося зменшення абсолютної чисельності білорусів, молдован, татар, циган, німців та гагаузів, євреї втратили майже 4/5 свого складу.

На етнічну структуру населення України впливає процес повернення раніше депортованих народів. Так, на сьогодні до нашої держави (переважно до АР Крим) повернулося понад 280 тис. кримських татар, німців, греків, болгар, вірмен.

Серед репатріантів перше місце за чисельністю посідають кримські татари. Повернення кримськотатарського народу, починаючи з 1989 р., відбувалося стрімкими темпами, після 1992 р. цей процес уповільнився, що, в першу чергу, було пов’язано з економічним спадом в Україні. Більшість раніше депортованих кримських татар поверталися до України (в основному до Криму) з Узбекистану, Росії, Таджикистану, Казахстану та Киргизстану.

Сім’ї депортованих німців розселяються в східних та південних областях (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька, Кіровоградська), а також у Криму. Поряд з поверненням німців до України із східних регіонів колишнього СРСР відбувається їх еміграція до Німеччини, яка почалася ще за часів Радянського Союзу. Має місце також еміграція поляків, на початку 1990-х рр. з України виїхало кілька тисяч чехів та словаків, що проживали в Чорнобильській зоні.

Кримські татари та інші представники раніше депортованих народів прибувають переважно до сільської місцевості, тоді як вихідці з Кавказу, з держав розвиненої ринкової економіки та країн, що розвиваються, надають перевагу міським поселенням. Міський характер розселення представників цих етносів значною мірою пов’язаний з тим, що для багатьох з них метою імміграції до України є здобуття освіти. За даними перепису 2001 р., кількість арабів, що проживає в міських поселеннях, у 14,5 рази перевищує кількість цієї етнічної групи у сільській місцевості. Серед грузин відповідне перевищення сягає 7 разів, азербайджанців – 4,4 рази, вірмен – 3,8 рази.

У структурі іммігрантів з Кавказько-центральноазіатського регіону та країн, що розвиваються, переважають чоловіки. Як наслідок, нині серед таджиків, які мешкають в Україні, чоловіки складають 67,0%, серед азербайджанців – 65,6%, чеченців – 61,0%, грузинів – 58,7%, вірмен – 56,6%. У народів, які походять із країн, що розвиваються, питома вага чоловіків є ще вищою і складає: для в’єтнамців – 64,2%, китайців – 67,6%, для етносів, об’єднаних у графу “інші національності” (це переважно народи Африки, частково латиноамериканські народи) – 75,0%, для персів – 75,4%, афганців – 77,1%, кубинців – 80,9%, народів Індії та Пакистану – 84,0%. Підвищена частка чоловіків притаманна і вихідцям із країн розвиненої ринкової економіки, зокрема серед англійців вона складає 61,1%, серед американців – 58,3%, французів – 57,8%, австрійців – 54,5%, голландців – 54,0%, канадців – 52,9%, італійців – 51,7%.

Українську мову вважають рідною 67,5% населення, для 29,6% рідною є російська, 2,5% – інші мови. У сільській місцевості питома вага населення, яке вважає рідною мовою українську, досягає 85,8% (російську – 9,5%), у міських поселеннях ця частка становить 58,5% (відповідно 39,5%). Лише у 4 з 27 регіонів України населення вважає рідною переважно російську мову (Севастопольська міськрада, Автономна Республіка Крим, Донеччина та Луганщина), у трьох регіонах (Запорізька, Одеська та Харківська області) кількість осіб із рідною українською та російською мовами приблизно однакова, понад дві третини населення решти двадцяти регіонів вважають рідною українську мову. На Житомирщині, Хмельниччині та в семи західних областях питома вага осіб, для яких рідною є українська мова, вища за частку українців, тоді як в усіх інших регіонах спостерігається зворотна ситуація.



Уперше після Другої світової війни в Україні відбулося зростання питомої ваги як українців, так і осіб, для яких українська мова є рідною. Тобто відбувся перелом тенденції русифікації населення, панівної у радянські часи (рис. 5.1.1).



Рисунок 5.1.1 – Динаміка співвідношення чисельності осіб, які вважають рідною українську та російську мову у 1959-2001 рр. (кількість осіб, які вважають рідною українську мову в розрахунку на 1 особу, що вважає рідною російську мову)
За даними перепису 2001 р., українською мовою вільно володіє 87,8% населення (у 1989 році – 78,0%), російською – 65,7% (відповідно 78,4%). Однак, на думку експертів, чимало індивідів схильні завищувати власний рівень володіння українською мовою і занижувати – російською, тоді як протягом радянського періоду спостерігалася зворотна ситуація. Про це, зокрема, свідчить той факт, що в Галичині (Львівщина, Тернопільщина, Івано-Франківщина) нині вільно володіють російською мовою менше чверті населення, а 13 років тому таких було понад половина. У той же час рівень володіння українською мовою в окремих регіонах (Крим, Донбас, Одещина) зріс в 1,3-1,5 рази (табл. 5.1.2).
Таблиця 5.1.2 – Питома вага осіб, які вільно володіють українською та російською мовами, 1989 та 2001 рр.




Вільно володіють українською, %

Вільно володіють російською, %




1989

2001

1989

2001

АР Крим (вкл. м. Севастополь)

25,3

36,7

97,0

95,6

Вінницька

95,6

98,9

65,7

47,9

Волинська

97,4

99,5

64,1

40,1

Дніпропетровська

78,7

91,7

84,1

79,0

Донецька

56,7

72,3

93,6

93,4

Житомирська

93,4

98,5

66,4

55,5

Закарпатська

82,7

91,1

58,9

29,4

Запорізька

70,5

86,6

87,8

85,9

Івано-Франківська

97,2

99,5

52,7

23,2

Київська

93,5

97,9

68,9

52,5

Кіровоградська

91,4

97,5

71,7

57,3

Луганська

58,1

75,0

91,4

91,1

Львівська

95,7

99,2

63,4

21,1

Миколаївська

77,9

91,1

80,0

73,6

Одеська

56,7

77,8

84,5

80,5

Полтавська

93,0

97,7

75,9

62,7

Рівненська

97,2

99,4

63,7

35,3

Сумська

88,5

94,9

75,7

67,5

Тернопільська

98,8

99,5

54,6

19,1

Харківська

74,7

87,5

91,0

83,1

Херсонська

82,4

93,2

80,3

73,2

Хмельницька

95,5

98,8

66,2

46,7

Черкаська

94,4

98,0

67,6

55,6

Чернівецька

77,7

88,5

64,2

44,2

Чернігівська

92,1

96,8

69,6

62,4

м. Київ

81,2

93,7

91,9

74,7

Джерело: авторські розрахунки за даними Держкомстату України
Серед представників українського етносу українською мовою вільно володіють 96,8%, російською – 58,1%, серед росіян відповідні показники становлять 58,8 та 98,9% (рис. 5.1.2). Тобто росіяни демонструють дещо вищі показники володіння як мовою свого етносу, так і мовою іншого з двох найбільших етносів держави. Вдвічі вищим серед росіян, ніж серед українців є і рівень володіння іноземними мовами (англійською – 3,0% проти 1,5%, німецькою – 0,7% проти 0,4%), при чому це лише частково пояснюється більш сільським типом розселення титульної нації: і в міських поселеннях частка осіб, які володіють англійською та німецькою мовами серед росіян майже у 1,5 раза більша.

Рисунок 5.1.2 – Рівень володіння українською та російською мовами представників найчисельніших етносів
Частка українців, які вважають рідною українську мову, перевищує 90% в усіх західних та центральних областях, для східних і південних областей (крім Донецької та Луганської), а також м. Києва, цей показник знаходиться у межах 70-90%, Навіть у сільських поселеннях Севастопольської міськради майже половина українців вважає рідною українську мову, тоді як у місті Севастополі таких лише трохи більше чверті.

Частка росіян, які вважають рідною українську мову, навпаки, підвищується зі сходу на захід та з півдня на північ, становить від 0,1% у м. Севастополі до 19,6% на Тернопільщині, при цьому показники для сільської місцевості є значно вищими, ніж у міських поселеннях тих же регіонів.

Рівень володіння російською мовою серед українців є високим у вікових групах від 17 до 55 років (понад 65%) і нижчим – серед літніх людей, а також юних громадян. Українці, які вважають рідною мовою російську, в середньому на 3 роки молодші, ніж ті, що вважають рідною українську мову.

Серед найчисельніших етносів високим рівнем одномовності виділяються румуни та угорці, які зосереджені в основному в моноетнічних селах Закарпатської та Чернівецької областей.





Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   33




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет