Вітаємо переможців ІV (всеукраїнського) етапу олімпіад з предметів


Перемога у війні, яка принесла стільки страждань і жахів, не прийшла сама собою. Її наближали люди, це вони гинули під



бет27/49
Дата18.07.2016
өлшемі4.33 Mb.
#207760
түріПротокол
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   49

Перемога у війні, яка принесла стільки страждань і жахів, не прийшла сама собою. Її наближали люди, це вони гинули під розрядами снарядів, це вони вмирали від ран у госпіталях та лікарнях, стійко і мужньо переносили усі негаразди.

Серед учасників Великої Вітчизняної війни були і вчителі, які залишили шкільні класи та пішли на фронт. Чимало фронтовиків, навпаки, повернувшись до мирної праці, вирішили обрати шлях педагога.


У навчальних закладах району в різні роки працювали чимало фронтовиків, які були взірцем у роботі. Згадаймо їх.

Коваль Пилип Михайлович народився на Дніпропетровщині в 1905 році. У 20-і роки сім’я переїзджає у село Мостище, а згодом у Горенку. У 1930 році закінчив Київський педагогічний інститут. За фахом – вчитель математики. З першого і до останнього дня Великої Вітчизняної війни танкіст П.М. Коваль на фронті. Двічі був контужений. Учасник війни з Японією. За мужність та героїзм командир танкового батальйону майор Коваль П.М. нагороджений двома орденами Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни І ступеня, медалями. Після демобілізації у 1946 році, працював учителем та директором Мощунської школи, а з 1953 по 1976 роки вчитель математики та трудового навчання Горенської середньої школи. Довгий час очолював професійну організацію школи, неодноразово обирався депутатом Горенської сільської ради.

Разом із дружиною виховали чотирьох дітей.

Помер Коваль П.М. у 1978 році

Друзь Борис Олексійович народився у м. Києві у 1925 році. Він був свідком бомбардування Києва фашистами, очевидцем оборони рідного міста, окупації його німецькими загарбниками. Сім’я змушена була залишити окупований Київ і пішки добиратися на Кіровоградщину, де жили родичі. Хлопцеві пощастило зв’язатися з місцевими партизанами. Ризикуючи життям, юнак виконував їхні доручення, збирав відомості про пересування ворожого війська, розклеював листівки. Восени 1944 року був призваний до лав Червоної Армії. Брав участь у визволенні Чехословаччини, Угорщини, Австрії. За героїзм і мужність, виявлені в боях, був нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня, двома медалями «За відвагу».

Демобілізувавшись, повертається до Києва, закінчує середню школу та Київський державний педагогічний інститут ім. М. Горького, фізико-математичний факультет. Працює вчителем фізики в Таращанському районі, а з 1962 року у Боярській СШ №3.



Борис Олексійович, як учитель-новатор, співпрацював з науковцями Інституту педагогіки, брав участь у складанні шкільних програм з фізики, написанні підручників, створив один із кращих в області кабінетів фізики.

Герасименко Іван Панасович (1925–2011) закінчив середню школу у 1941році.
У грудні 1943 року був мобілізований до лав Червоної Армії. У 1943-1945 рр. – на фронтах Великої Вітчизняної війни. Воював у складі 18-го зенітного артилерійського полку та 42-го прожекторного полку. Старшина. Демобілізований весною 1950 р. Цього ж року вступив до Київського державного педагогічного інституту ім. М. Горького. З 1954 по 1999 роки вчитель географії Шпитьківської середньої школи. 

Неодноразово обирався головою профспілкового комітету та депутатом Шпитьківської сільської ради. Очолював школу передового досвіду вчителів географії району. Написав чимало статей, надрукованих у журналах «Радянська школа», «Географія в школі», навчально-методичному збірнику «Краєзнавство в школі». 

Має державні нагороди за ратні подвиги та за педагогічну діяльність, зокрема орден Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня, медалі «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.», «За доблесну працю».

Герасименко Михайло Григорович (1921–1997) у 1940 році мобілізований на військову службу. Був танкістом і в перший день війни прийняв бій на річці  Неман у Литві.

Учасник Сталінградської битви. Воював на Другому Прибалтійському фронті, отримав два важких поранення.

За мужність був нагороджений орденом Вітчизняної війни та медаллю «За оборону Сталінграда».

У березні 1945 року Михайло Григорович повертається з війни інвалідом і починає працювати директором Гатнянської школи. Доклав багато зусиль, щоб відбудувати зруйноване шкільне приміщення.

Сорок два роки працював у школі, з них 16 – директором. Активно займався краєзнавчо-пошуковою роботою, залучаючи до неї учнів. Зібрав матеріал про село Гатне від часу його заснування до сьогодення. Нажаль, книга «Гатне. Події. Люди» побачила світ після його смерті.

Вентов Іван Францович народився в 1920 році в с. Лебединці Андрушівського району на Житомирщині в селянській родині. У 1938 р. закінчив середню школу і був призначений інструктором Андрушівського райкому комсомолу. Згодом – студент Чернігівського вчительського інституту, який готував педагогічні кадри із жителів східних областей для роботи в районах Північної Буковини.

З перших днів Великої Вітчизняної війни був бійцем винищувального батальйону, котрий боровся з румунськими диверсантами. У серпні 1941 р. вихідців зі східних областей вивозили з території Північної Буковини. Ешелони з евакуйованими рухалися на схід разом з радянськими військами, що відступали. На станції Козятин їх розформували, бо німці вийшли на лінію Попельня-Фастів і перекрили шлях для відступу.

Юнак змушений був пішки повертатися в рідні Лебединці. З появою в селі офіцера-оточенця на прізвище Богорад, створили підпільну диверсійну групу, в яку увійшов й Іван Вєнтов. Згодом її включено до київського підпілля. Патріоти пустили під укіс 7 ешелонів з німецькою технікою і живою силою.

З грудня 1943 року у Червоній Армії (8-й полк 137-ої стрілецької дивізії). У березні 1944 року був поранений. Після лікування продовжував воювати у складі 131-го окремого батальйону 10-го гвардійського Урало-Львівського танкового корпусу.

У повоєнний час працював учителем у с. Шпиченці Вчорайшанського району; із серпня 1949 року викладав математику в Тарасівській восьмирічній школі КиєвоСвятошинського району, а в 1971-1978 роки. очолював її педагогічний колектив. Саме в цей час завдяки зусиллям Івана Францовича було збудовано нове приміщення середньої школи.

За бойові заслуги нагороджений орденом Слави III ступеня, медаллю «За відвагу», 14-ма ювілейними відзнаками. Неодноразово обирався депутатом Тарасівської сільської ради.

З 1980 року на заслуженому відпочинку, не забував школи, дітей, проводив значну військово-патріотичну роботу.

Помер 2010 року.

Власюк Григорій Йосипович (1925–2003), відмінник освіти України, ветеран війни і праці, нагороджений орденами Слави ІІІ ступеня, Вітчизняної війни І ступеня, багатьма медалями.

Григорія Йосиповича в часи війни разом з іншими молодими односельцями насильно відправили на каторжні роботи до Німеччини. На першій зупинці товарняка йому вдалося втекти. Після визволеня рідного села мобілізація і прискорений курс навчання у піхотному училищі і з 3 травня 1944 рокуучасть у бойових діях. З армії повернувся у 1948 році.
У 1949 році, приїхав до Києва оволодівати професією машиніста паровоза. Вчився добре, але вже на другому році навчання далися взнаки голодне дитинство і рани війни. За станом здоров’я був відрахований зі школи машиністів. Закінчив Київський державний педагогічний інститут ім. М. Горького, став вчителем історії. 

З 1964 року працює у Києво-Святошинськомиу районі. Спочатку директором Музичанської, а згодом Софіївсько-Борщагівської восьмирічки. Стараннями директора була добудована майстернія, кілька класів. Школа стала осередком культурного життя в селі. Учителі читали лекції в бригадах радгоспу «Совки», сам Григорій Йосипович був пропагандистом педагогічних знань, політінформатором. За його клопотанням, було затверджено проект школи на 20 класів. Замовником був радгосп «Совки». За рік було зведено нову школу, яку урочисто відкрили 1 вересня 1984 року. 

Бубновський Василь Сафронович народився у 1920 році в селі Копіївки Київської області.Закінчив семирічну школу, потім – політосвітній технікум і вступив до вчительського інституту, в якому вчився два роки. У роки Великої Вітчизняної війни розвідник 2-ої Української партизанської бригади. Був важко поранений.

У подальшому брав участь у війні з Японією. Повернувся офіцером, з трьома бойовими орденами і дев’ятьма медалями. 
Закінчив Київський державний педагогічний інститут ім. М. Горького. Працював в Михайлівсько-Рубежівській школі директором, а з 1965 року очолив Білогородську середню школу №1, у 1975 році завідуючий райвно.За досягнення в педагогічній роботі був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. На заслуженому відпочинку теж не стояв осторонь громадського життя в школі і в селі. Тому й користувався незаперечним авторитетом у Білогородці.

Помер Бубновський В. С. у 2004 році.

Бугаєнко Петро Якович корінний святошинець, народився у 1925 році в селі Неграші. На його дитинство та юність випали роки колективізації та голодомору.

У 1941 році закінчив 8 класів Шпитьківської середньої школи.
Із липня 1941 до листопада 1943 року проживав на окупованій фашистами території в рідному селі і працював у сільському господарстві. У січні 1944 року був призваний до лав Червоної Армії, де став курсантом школи молодших командирів. Після її закінчення воював у складі 294-го стрілецького полку на Третьому Білоруському фронті. Брав участь у боях за Оршу та Вітебськ. Під час звільнення від фашистів столиці Литви Вільнюса був тяжко поранений.

Після лікування медична комісія визнала його непридатним до військової служби. У вересні 1945 року Петро Якович вступає до Київського педагогічного училища. Трудовий педагогічний шлях розпочав у 1948 році вчителем фізики та математики Бузівської школи. Із 1988 року – на заслуженому відпочинку.

Має урядові нагороди: орден Вітчизняної війни II ступеня; медалі «За перемогу у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.», «Ветеран праці», дев’ять ювілейних відзнак.

Очолював ветеранську організацію села.

Федоренко Дмитро Мусійович народився у 1920 році на Полтавщині у багатодітній селянській родині.

У 16 років закінчив з відзнакою середню школу і поступив на агро-хімічний факультет Харківського сільськогосподарського інституту.

Навчання перервала війна. Дмитра Мусійовича призвали на військову службу. Брав участь в обороні Харкова. У одному з боїв дістав поренення і потрапив у полон до ворога. Тікає з полону і повертається в рідні місця. Разом з друзями організовують підпільну групу, яка у серпні 1943 року влилася в ряди Червоної Армії.

З наступальними боями пройшов Україну, визволяв Румунію, Угорщину, Болгарію, Югославію. Ще раз дістав поранення, війну закінчив в Австрії, командиром мінометної обслуги. Нагороджений медаллю «За відвагу» та іншими державними нагородами.

Після війни пов’язав свою долю з освітою. Працював у Львівській області директором школи–семирічки. З 1953 року і до виходу на пенсію у 2000 році – вчитель хімії Бузівської СШ.

Досвід роботи вчителя Федоренка Д.М. вивчався та пропагувався обласним інститутом удосконалення вчителів. Був нагороджений медаллю Макаренка, учитель –методист.

Помер Федоренко Д.М. у 2008 році.

Складна доля спіткала у роки війни завідуючого Забірської школи Гориновича В.М. На фронт пішов добровольцем, був двічі поранений та контуженим потрапив у полон. Після звільнення з фашистського полону ще одне випробування – сталінські табори на Далекому Сході. У 1947 році повернувся до сім’ї, але до роботи в школі його не допустили– неблагонадійний.

Відтоді вчитель від Бога не зміг більше працювати у школі.

Володимир Миколайович працював у народному господарстві. Займався краєзнавчою роботою.

Потрібно згадати вчителів–фронтовиків:

Боярська СШ №1: вчитель трудового навчання Німченко М.Є., вчитель історії Пономарчук Й.О., керівник ДПЮ Орлов О.П.;

Боярська СШ №3: директор школи Листопад А.Г., вчителі російської мови

та літератури Ільїна П.І. та Лугіна В.М., керівник ДПЮ Пилипенко В.О., вчитель математики Махота В.М., вчитель початкових класів Медвєдєва Л.І.;

Боярська СШ №4: вчителі історії Бриковський П.Д. та Герасименко М.К., керівник ДПЮ Андрєєв В.Л., вчитель української мови Киця М.Г., вчитель географії Бондаренко М.К.;

Вишнівська СШ №3: керівник ДПЮ Кім Г.Й.;

Білогородська СШ №1: вчитель української мови та літератури Герасименко К.П., вчитель трудового навчання Ватанський В.В., керівник ДПЮ Довгенко П.М.;

Бузівська СШ: вчитель російської мови Сницерова О.В., вчитель початкових класів Терешко В.М.;

Гатнянська СШ: вчитель історії Топольницький Ф.В., вчитель математики Баран М.Г., вчитель початкових класів Христюк В.О., вчитель російської мови та літератури Мурафа Н.Д.;

Горенська СШ: вчитель математики Потравний М.Ф., вчитель української мови та літератури Шпильовий Л.В, вчителі географії Чигірник В.А. та Усенко М.П., керівник ДПЮ Даниленко М.М.;

Гореницька СШ: директор школи, вчитель історії Захарченко П.Я., вчитель історії Козаченко Ф.Є., вчитель географії Плохий П.С.;

Дмитрівська СШ: керівник ДПЮ Сєміков М.В., вчитель географії Артем’єва О.П., вчитель історії Андрусенко Г.М.;

Крюківщинська СШ: вчитель фізики Хоменко О.П.;

Петропавлівсько–Борщагівська СШ: вчителі історії Козир М.О. та Гончар П.З, директор школи Машовець П.Л., вчитель математики Покотило М.Я.та Харчов М.А., вчитель німецької мови Дуліба М.М., вчитель початкових класів Даниленко О.П., вчитель музики Гусак П.А.;

СофіївськоБорщагівська СШ: учитель історії Пальчевський П.Т.; Шпитьківська СШ: учитель іноземної мови Кучеренко І.Ю., вчителі математики Журавель Т.І. та Шматко М.П, директор школи Шевчук С.П., керівник ДПЮ Гончаров Ф.І., вчитель історії Савенко М.Ф.; вчитель фізики Ткаченко Ф.Т.;

Малютянська 8річна школа: директор школи Варняга О.М.;

Мироцька 8–річна школа: директор школи Люлька В.Й.;

Лісниківська СШ: вчитель історії Погребний І.Г., вчитель трудового навчання Грепенчук Л.А.;

Тарасівська СШ: вчитель фізики Полосенко О.А., керівник ДПЮ Сердюков А.Є.;

КиєвоСвятошинська районна середня заочна школа: директор школи Шевчун В.В., заступник директора школи Карман Г.К;

Боярська вечірня школа: вчитель історії Мельник М.М.
Відбудова

Успішно йшов перехід до загальної семирічної освіти, швидко було ліквідовано дитячу бездоглядність і злочинність, розвивалась система вечірньої і заочної освіти.

У повоєнні роки Бобрицьку школу першою серед сільських шкіл було обладнано водяним опаленням. Це заслуга Сергія Григоровича Яковлєва, який довгі роки керував школою, був хорошим організатором. Налагодив випуск колгоспної стінгазети, згуртував учнівський та педагогічний колектив щорічним походом у ліс 19 травня. Це були незабутні розваги зі спортивними змаганнями, стрільбою з дрібнокаліберної гвинтівки, з концертами художньої самодіяльності, іграми в «синіх та зелених» і наостанок із запашним кулешем, тут же звареним. А коли взимку намітало багато снігу, Сергій Григорович викликав для прочищення доріг танк із військової частини.

У 1952–1953 роках було капітально відбудовано зруйновану під час війни Гатнянська школу, і вже новий навчальний рік розпочався у двоповерховому приміщенні. Колгосп допоміг закупити меблі, підручники, книги для бібліотеки, інше обладнання та паливо.

Гатнянська семирічна школа в 1954 році була реорганізована у середню школу, в якій навчалося більше 542 учнів з Гатного і сусідніх сіл (Крюківщина, Чабани, Хотів, Юрівка).

У Малютянці школу було вирішено будувати силами села. У Києві за 200 крб. придбали старий цегляний будинок. Учні старших класів разом з учителями та батьками розбирали цеглу та возили її шкільною вантажівкою, а учні молодших класів чистили її. У 1957 році збудували школу на 5 класних кімнат, а в 1960 році добудували спортивну залу, майстерню та 4 класні кімнати.

На будівництві особливо відзначився вчитель праці П.А.Макс, під його керівництвом було проведено парове опалення, водогін, закладено фруктовий сад.

Вишневе отримало свою нинішню назву у березні 1960 року, а до цього це було пристанційне селище Жуляни, підпорядковане Крюківщинській сільській раді. Перша початкова школа (залізнична) у Вишневому з’явилася у 1955 році. За сприяння начальника Південно–Західної залізниці Петра Федоровича Кривоноса під школу було обладнано приміщення гуртожитку залізничників барачного типу. До цього діти ходили в школу села Крюківщина або їздили в Боярку.

Збільшувалася кількість населення і у Боярці, яке у 1956 році отримало статус міста, школи були переповнені. Тому Київський облвиконком у 1956 році ухвалив рішення про будівництво приміщення школи на території масиву НовоБоярка, яке тривало в 195662 роках.

У серпні 1962 року директором школи, яка стала найменуватися як «Боярська СШ №3» , було призначено Листопада А.Г., досвідченого педагога і адміністратора, який до цього працював завідувачем Богуславського райвно Київської області. Він мав сформувати педколектив школи, підготувати школу до відкриття і прийняти з інших навчальних закладів понад 500 дітей

( в основному Тарасівської СШ).

Боярська СШ №3 формувалась як базова школа, школа передового досвіду, тому до підбору педагогічних кадрів ставилися досить серйозно. У листопаді 1962 року наказом Міністерства освіти УРСР школа була оголошена опорною школою Українського науково-дослідного інституту педагогіки.

Наприкінці травня 1965 року школу відвідали гості з НДР на чолі з міністром народної освіти НДР Марго Хонекер ( дружина Генерального секретаря ЦК Єдиної Соціалістичної партії Німеччини ). Супроводжувала делегацію міністр освіти УРСР А. Г. Бондар. Гості цікавилася постановкою проблемного навчання, побували на уроках математики, біології, української мови та фізики.

Школа підготувала матеріали на всесвітню виставку в Монреаль. Було представлено:

- класний журнал

- розклад уроків

- матеріали роботи літературного гуртка, присвячені життю та творчості Шевченка Т.Г.

- два саморобні вироби

- книгу вчителя біології Мартиненка Д.Н. « Шкільна ділянка».

Плідна праця педколективу демонструвалася і на ВДНГ – реферати учнів, досвід учителів, фотоматеріали.

Помітний слід в історії школи залишив вчитель біології Мартиненко Д.Н.. Завдяки його турботам школа потопала у морі квітів. На тому місці, де нині розташований спортивний майданчик, були розбиті клумби, зводились теплиці. Учні працювали з натхненням. Красою квітів приходили милуватися боярчани.

Парк, поблизу залізничної платформи, насадження навколо Боярської районної лікарні – то справа учнів та вчителів Боярської середньої школи №3.

Відкриття Білогородської СШ №1 пов’язане з грандіозними будовами того часу будівництвом Київської ГЕС та створенням Київського водосховища. Близько 250 сімей із придніпровських сіл, які потрапили в зону затоплення, були переселені до с. Білогородка. Тут в лютому 1964 року розпочали будівництво школи, яке йшло ударними темпами, а уже 15 жовтня школа гостинно відкрила свої двері. . Було здійснено благоустрій території школи. Кожен учень посадив своє деревце і доглядав за ним. Створено зелену зону – дендропарк під керівництвом вчителя біології Тільс Г.О.

Ініціатором будівництва школи у Дмитрівці виступив директор дослідного господарства «Дмитрівна» Качаленко Кузьма Михайлович. Був вибраний типовий проект середньої школи на 560 учнівських місць. Замовником будови виступив Науково-дослідний інститут садівництва.

Будівництво тривало два роки. Рішенням Києво-Святошинської районної ради Петрушківська восьмирічна і Дмитрівська початкова школи були реформовані у Дмитрівську середню, яка гостинно відчинила свої двері в країну знань 1 вересня 1968 року.

Фундамент під нову Вишнівську середню школу №3 закладено в 1970 році. Будували всією громадою, допомагали комсомольці району, військові і старшокласники. 1976 року нова школа стала до ладу. З її введенням було розв’язано проблему перенавантаження двох інших міських шкіл. Педагогічний колектив школи формувався здебільшого з-поміж учителів Вишнівської СШ №2, звідти прийшов й основний контингент учнів.

За короткий час було обладнано шкільний телецентр, з якого велися радіо – і телепере­дачі.

Про масштаби шкільного будівництва у районі можна судити з наведеної таблиці:




Роки

Навчальний заклад

Рік побудови

1945-1960







Боярська № 4

1953




Крюківщинська

1956




Малютянська

1957




Боярська № 1

1959

1961-1970







Боярська № 3

1962




Ходосівська

1962




Гореницька

1963




Білогородська № 1

1964




Хотівська

1964




Вишнівська № 1

1965




Лісниківська

1965

1971-1980







Вишнівська № 2

1972




Мироцька

1972




Музичанська

1973




Забірська

1975




Тарасівська

1975




Вишнівська № 3

1976




Юрівська

1977




Шпитьківська

1978




Княжицька

1979

1981-1990







Михайлівсько–Рубежівська

1981




Бузівська

1981




Софіївсько–Борщагівська

1984




Новосілківська

1985




Боярська № 5

1985




Петрівська

1986




П. Борщагівська

1988




Вишнівська № 4

1989










1991-2014







Крюківщинська

1993




Гатнянська

1993




Боярський НВК «гімназія–ЗОШ Іступеня»

2000




Хотівський НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів –гімназія»

2008

Будівництво нових приміщень давало школам можливість перейти на кабінетну систему навчання, яка створювала більш сприятливі умови для навчання, та використовувати, так звані, «нетрадиційні» форми уроку. У 70роки першими на кабінетну систему навчання перейшли Боярські середні школи № 3 та №4, Вишнівська №3, Білогородська СШ №1 та ряд інших закладів.

Одними з кращих не лише в районі, а й в області були кабінети фізики: Боярської СШ№3 (завідуючий кабінетом Друзь Б.О. та Сідий В.І.), Боярської СШ №4 (завідуючий кабінетом Міньков В.І.), Білогородської СШ №1 (завідуючий кабінетом Безпалько В.П.), Вишнівської СШ №3 (завідуюча кабінетом Колесникова А.Д.), ПетропавлівськоБорщагівської СШ (завідуюча кабінетом Зварич К.Г.), Хотівської СШ (завідуючий кабінетом Козлов В.Ф.), Мироцької НСШ (завідуючий кабінетом Євтушенко П.А.);

хімії: Бузівської СШ (завідуючий кабінетом Федоренко Д.М. ), Вишнівської СШ№3 (завідуючий кабінетом Міщенко В.А.);

біології: Вишнівської СШ №2 (завідуюча кабінетом Волохатюк Т.М.), Боярської СШ №2 (завідуюча кабінетом Шроль Г.Ф.); Боярської СШ №3 (завідуюча кабінетом Наконечна В.Н.);

математики: Боярської СШ №4 (завідуюча кабінетом Ільїна О.П.), Вишнівської СШ №2 (завідуюча Кричкевич Н.Д.);

географії: Шпитьківської СШ (завідуючий кабінетом Герасименко І.П.);

іноземних мов: Забірської НСШ (завідуюча кабінетом Савенко О.В.);

української мови та літератури: Боярської СШ №3 (завідуюча кабінетом Мисько Н.С.).

Велика увага приділялась трудовому навчанню. Шкільні майстерні були обладнані металообробними та деревообробними верстатами, інструментами, різноманітним приладдям. Найкращими вважались майстерні Бузівської СШ (завідуючий Сизон Г. Ю.), Петропавлівсько–Борщагівської СШ (завідуючий Березівський М.О.).

Відповідно до Закону (1958 р.) «Про зміцнення зв’язку школи з життям і дальший розвиток системи народної освіти в СРСР» семирічні школи перетворювались у восьмирічні, а середні десятирічні – в одинадцятирічні. Восьмирічна освіта ставала обов'язковою. Стратегічним напрямом у розвитку школи було визначено політехнізацію і зміцнення зв’язку школи з виробництвом. У школах вводилось виробниче навчання, створювались учнівські виробничі бригади різного профілю. Середні школи отримали назву «Середня загальноосвітня трудова політехнічна школа з виробничим навчанням». Такі школи проіснували до 1965 року, коли знову повернулись на 10-річний термін навчання.

Учні середніх шкіл району активно включилися в проведення дослідницької роботи на навчально–дослідних ділянках і у виробничих бригадах.


У сільських школах було створено 20 учнівських виробничих бригад, у яких працювали 1150 учнів.

Виробнича бригада Бузівської СШ обробляла 15 га землі. За ініціативою вчителя Д.М. Федоренка збудували щкільну теплицю та створили кролеферму. Учні вирощували картоплю та кукурудзу, застосовуючи свої знання, одержані в агрохімічному гуртку. Бригада стала переможцем із вирощування кукурудзи на обласному огляді-конкурсі учнівських виробничих бригад та нагороджена цінними подарунками.

Учнівська виробнича бригада Білогородської СШ №1 на полях місцевого радгоспу вирощувала кормові буряки на площі 20 га, столові буряки на площі 5 га, розсаду на 1000м ² плівкових теплиць, посадила 20 га фруктового саду.

За завданням Миронівського НДІ селекції і насінництва пшениці проводилися досліди по агробіологічній оцінці озимих сортів цієї культури. Тісні зв’язки учнівська виробнича бригада мала з інститутом землеробства.

Дослідницькою роботою керував доктор сільськогосподарських наук Санін В.А.

Досвід роботи бригади у 1984 році був представлений на ВДНГ у Москві. Більше 10 учасників були нагороджені золотими медалям.

Керував виробничою бригадою бувший головний агроном місцевого радгоспу Ватанський В.В.

Працювали шкільні лісництва у Боярській СШ №2 та Горенській СШ, які доглядали 192 га лісу.

Робота на навчально-дослідній ділянці сприяла розвитку в учнів дослідницьких умінь і навичок, розвивала спостережливість, виховувала відповідальність за наслідки дорученої їм роботи, розвивала інтерес і любов до праці.

У 1979 році у районі було 35 навчально-дослідних ділянок загальною площею 22 га. Найкращі у Білогородській СШ №1(вчитель Зінкевич Н.А.) та Боярській СШ№4 (вчитель Мартиненко Д.Н.).

Учні шкіл району постійно допомагали сільськогосподарським підприємствам у проведенні сільськогосподарських робіт. У період літніх канікул працювали табори праці та відпочинку. В тому числі і виїздні - на базі радгоспів.

У 1966 році вводилися нові предмети, у 8 класі – «Основи Радянської держави і прави», у старших класах «Початкова військова підготовка». Розпочалось будівництво стрілецьких тирів, створювались кабінети військової підготовки. У найкоротший час найкращу базу з предмета було створено у Боярській СШ №4 (військовий керівник Андрєєв В.Л.), Вишнівській СШ №3 (військовий керівник Кім І.Г.), Тарасівській СШ (військовий керівник Сердюков А.Є.), Шпитьківській СШ (військовий керівник Гончаров Ф.І.). Щорічно в кінці навчального року випускникиюнаки проходили кількаденні військові збори, як правило на базі районного піонерського табору «Корчагінець».

В 1972 році було прийнято урядову постанову «Про завершення переходу до загальної середньої освіти молоді і дальший розвиток загальноосвітньої школи». Термін навчання у початковій школі з 4 років зменшено до 3х. Ставилось завдання, щоб всі учні 8их класів продовжували навчання в 910 класах або в інших навчальних закладах, що дають середню освіту.

У квітні 1984 року було прийняте урядове рішення про проведення реформи загальноосвітньої та професійної школи, якою передбачалося здійснити ряд важливих завдань і перш за все, підвищити якість навчання і виховання, забезпечити високий рівень викладання основ наук, докорінно покращити трудове виховання і профорієнтацію молоді. Для реалізації цих завдань цих завдань треба було удосконалити навчально-матеріальну базу навчальних закладів. Почався перехід до навчання дітей з 6річного віку та перехід з 10річного на 11річний термін навчання в середній школі. Змінювалась структура середньої школи: 14 класи знову ставали початковою школою (як це і було з 1921 р. по 1972 р.), 19 класи вважались неповною середньою школою, а 111 класи – повною середньою школою. Передбачалось зменшення наповнюваності класних колективів – до 30 учнів . В школах пропонувалось ширше застосовувати методи навчання, які активізують творчу діяльність учнів, зокрема проведення в старших класах семінарських занять, конференцій, лабораторних і практичних робіт.

Введено вивчення нового предмета – «Основи інформатики і обчислювальної техніки». Перші кабінети ОІОТ були відкриті у Боярській СШ №5, Вишнівській СШ №3 та Софіївсько-Борщагівській СШ.

Ці роки характеризуються пожвавленням шефської допомоги промислових та сільськогосподарських підприємств школам. Особливо суттєвою була допомога шефів при проведенні поточних ремонтів навчальних закладів та зміцненні навчально-матеріальної бази. Над Боярською СШ №2 шефствувала Боярська лісодослідна станція, над Боярською СШ №3 завод «Іскра», над Боярською СШ №4 – «Київтрансгаз», над Вишнівською СШ №3 Жулянський машинобудівний завод, над Петропавлівсько-Борщагівською СШ та Софіївсько-Борщагівською СШ– радгосп «Совки».

На території Бузівської СШ з 1950 року був розміщений літній оздоровчий табір для відпочинку дітей працівників Київського заводу «Червоний екскаватор». Для них були збудовані дерев’яні приміщення, які взимку орендувала як класи. У 60-роки працював піонерський табір для відпочинку дітей працівників Апатитбуду Мурманської області. У 1975 році тут було відкрито районний піонерський табір «Корчагінець».

У 70–80 роки для вирішення житлових проблем було побудовано 16-квартирний будинок для працівників Гатнянської школи, житловий кооперативний будинок для вчителів Тарасівни та Боярки та 3-и чотирьохквартирні будинки у Хотові.

Частина вчителів, особливо у сільській місцевості, будувала власні будинки.

Чимало педагогів отримували квартири від держави.



Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   49




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет