Державного вищого навчального закладу


Особливості функціонування сучасної фінансово-кредитної системи України



бет13/25
Дата11.06.2016
өлшемі6.14 Mb.
#127996
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   25

5. Особливості функціонування сучасної фінансово-кредитної системи України
Гончарова А.С., Антоненко В.М.

Актуальні проблеми рейтингового оцінювання діяльності банків в Україні


Анотація. Економічна криза негативно впливає на фінансову стійкість банків. Для своєчасного виявлення проблем банку та прийняття необхідних управлінських заходів важливе значення мають рейтингові методики оцінювання його надійності. В статті розглянуто різні методики визначення рейтингу банку, виявлено основні проблеми рейтингування банків в Україні та зроблено пошук можливих шляхів їх вирішення.

Ключові слова: комерційний банк,рейтинг,банківські ризики, рейтингова оцінка діяльності банків.

Процеси глобалізації, міжнародний розподіл праці, нестабільний економічний стан національної економіки безпосередньо впливають на розвиток та функціонування банківської системи України в цілому та на окремих банківських установ. Проблема оцінки надійності банків є актуальною, як для керівництва банківських установ, так і для їх партнерів та клієнтів. На базі рейтингового оцінювання здійснюється моніторинг діяльності банків,що є однією із функцій Національного Банку України.

Тому необхідні спеціальні інструменти та методики з узагальненої оцінки діяльності комерційних банків, однією із яких є рейтингова оцінка.

Проблеми рейтингової оцінки надійності банків широко розглянуто в працях зарубіжних та вітчизняних вчених. Над цим питанням працюють Дж.Ф. Сінкі, А. Мазаракі, Є. Б. Ширинська, О. Кириченко, В. Кромонов, О. Лаврушин, Л. Бєлих, О. Шматов, Л. О. Примостка, В.В. Вітлінський, А. Мороз, А. Кочетков та інші.

Рейтинг – це всесвітньо прийнятий інструмент комплексної оцінки банків за стандартизованим набором показників. Існують різні точки зору на спрямованість рейтингів: деякі автори вважають, що «рейтингова оцінка банку не може слугувати мірилом фінансової стійкості банків, ...а лише показує позицію банку в загальній сукупності банків» [1, С.145]; інші вказують, що «визначення рейтингу полягає не в тому, щоб розставити банки в шеренгу «за зростом», а в об’єктивній оцінці стану, як великого, так і малого банку». У будь-якому разі рейтинг надійності – «обличчя банку на міжнародних і внутрішніх ринках» [2, С.246]. На сьогодні існує велика кількість методик рейтингової оцінки, які використовують НБУ та Асоціація Українських Банків, а також приватні, які розробляють авторитетні журнали та рейтингові агентства: методики CAMELS, «Експерт-Україна», В.С. Кромонова, О.Б. Ширінської та інші[3].

Застосування рейтингового аналізу банків дозволяє оцінити їх надійність, стійкість, ефективність роботи та кредитоспроможність. Але при нестабільній економічній ситуації в країні рейтинговий аналіз не може визначити абсолютну надійність, тому виникає необхідність перерахунку вагових коефіцієнтів. Цю проблему висвітлюють у своїх роботах вчені [4–6], котрі пропонують узгоджувати питому вагу показників рейтингової оцінки банків зі змінами в банківській системі через застосування методів дисперсій,визначників або комплексного методу. Найбільше критики за розрахунок вагових коефіцієнтів зазнала рейтингова модель В. Кромонова, яку й досі банки використовують як основу для побудови власних рейтингових методик оцінки банків-контрагентів[1, С. 148].

Рейтингові системи оцінювання комерційних банків мають певні недоліки: недосконалість інформаційної бази, відсутність оперативності в наданні інформації та диференціації категорій користувачів. Основними їх перевагами є: наявність державних і недержавних рейтингових методик, комплексність оцінки надійності й ефективності діяльності банків, використання дистанційного спостереження, сприяння більшій прозорості банківської системи, наочність результатів рейтингового оцінювання, можливість прийняття виважених управлінських рішень.

Дослідження учених свідчать про те, що значна кількість показників рейтингових моделей є незначущими, що пов’язано з їхньою взаємною кореляцією, тому достатньо розраховувати один показник замість кількох [7, С.39]. Так, відкриту методику рейтингового оцінювання Euromoney піддають критиці за одночасне використання балансових активів та капіталу і коефіцієнтів прибутковості активів та капіталу.

Рейтингову методику В. Кромонова критикують за використання лише одного напряму оцінювання – надійності банку, – й ігнорування інших. Більш досконалими щодо системи параметричних показників є такі методики, як CAMELS, методика Аналітичного центру фінансової інформації, Однак вони передбачають використання інформації, що становить банківську таємницю, існування потужної системи опрацювання інформації та ведення постійного спостереження за об’єктами аналізу.

В економічній літературі з цієї тематики також визначаються найбільш значущі показники, котрі не пов’язані між собою. Так, рекомендують використовувати показники достатності капіталу, якості активів, показники ліквідності, ділової активності та прибутковості [5; 6].

Для того, щоб банківський рейтинг дійсно задовольняв інформаційні потреби споживачів такої інформації, він повинен відповідати чотирьом вимогам: інформація про діяльність банку, на базі якої визначається його рейтинг, повинна бути об’єктивною; методика визначення рейтингової оцінки повинна бути науково обґрунтованою; рейтингова інформація повинна бути доступною широкому колу споживачів цієї інформації; визначення банківського рейтингу за певною методикою повинне бути періодичним (щомісячним, щотижневим, щоденним).

Існує низка суперечностей, пов’язаних із використанням рейтингових систем оцінювання діяльності банків. По-перше, результати такого оцінювання повинні бути відкриті громадськості, бо принципом побудови економічної системи в Україні постулюється прозорість; проте, публікація рейтингів у ситуації, коли банк переживає певні труднощі, які загалом не призводять до серйозних наслідків, може привести до паніки вкладників цього банку та масового відпливу депозитів, що значно погіршить фінансовий стан банку. По-друге, оцінювання банківської діяльності має ґрунтуватися не лише на кількісних, а й на якісних показниках, що унеможливлює аналіз без експертних оцінок, які мають суб’єктивний характер і тому можуть бути хибними. По-третє, рейтингове оцінювання здебільшого здійснюється дистанційним способом, а дистанційний аналіз також може призвести до помилкових висновків.

Усунути проблеми рейтингових методик можна кількома шляхами, виходячи з причин їх виникнення. Так, неадекватність рейтингової методики поточної ситуації усувається шляхом застосування методів аналізу (кореляційно-регресійний аналіз, метод дисперсії тощо). Аналізуючи кращий досвід вітчизняних і зарубіжних учених у сфері рейтингового оцінювання діяльності банків, можна обрати найбільш прийнятні шляхи розв’язання зазначених проблем.

Ураховуючи те, що в Україні немає достатньо обґрунтованої методики аналізу банківської діяльності щодо забезпечення комплексного її оцінювання на основі рейтингу, тому підбір системи показників повинен ураховувати основні напрями діяльності банку: адекватність капіталу, його достатність для захисту від будь-яких ризиків, рівень фінансового левериджу, надійність, платоспроможність, ліквідність, персонал щодо забезпечення інтегрованого управління активами і пасивами.

Тому вдосконалення рейтингових методик оцінювання діяльності банків повинно здійснюватися,виходячи з такої послідовності: визначити сукупність показників, які найчастіше застосовуються в методиках рейтингового оцінювання діяльності банку;виділити найбільш значимі показники, які слід використовувати в рейтингових методиках, на базі кореляційного аналізу; розробити систему якісних показників рейтингової методики; розробити концепцію загального вигляду інтегрального показника рейтингу на підставі аналізу кількісних і якісних критеріїв.

Доцільно розрізняти рейтинги банків для професійних потреб, розраховані на професіоналів, і рейтинги для широкого загалу. Потрібно розвивати національну мережу рейтингових агентств, удосконалювати, як методики обчислення рейтингів, які б вимірювали, і поточний, і прогнозований майбутній стан банків, так і кваліфікацію фахівців.

Необхідною передумовою формування такої рейтингової моделі є розробка і впровадження національних стандартних показників банківської діяльності, які б враховували й міжнародні вимоги, щоб мати можливість правильно визначити рейтинг банків. Саме цьому напрямку дослідження необхідно приділяти увагу вітчизняним фахівцям – аналітикам, які спеціалізуються на дослідженні діяльності комерційних баків.


Література

1. Батковський, В. А. Рейтингова оцінка діяльності банків / В. А. Батковський // Фінанси України. – 2004.– № 5. – С. 145–150.

2. Пасічник, І. В. Рейтингова оцінка комерційного банку як індикатор його надійності та ефективності/ І. В. Пасічник // Коммунальное хазяйство города. – К. : Техніка, 2005. – Вып. 62. – С. 245–255. – (Серия:Экономические науки).

3. О принятии Концепции о создании системы рейтинговой оценки регионов, отраслей национальной экономики, субъектов хозяйствования : Распоряжение КМУ от 01.04.2004 № 208-р // Официальный вестник Украины. – 2004. – № 14. – С. 77–84.

4. Фалюта, А. В. Удосконалення рейтингового оцінюваннябанків / А. В. Фалюта // Міжнародна банківська конкуренція: теорія і практика :зб. тез доп. VІІ Міжнародної науково-практичної конференції (24–25 травня 2012 р.) / ДВНЗ «УАБС НБУ». – Суми, 2012. – Т. 1. – C. 102–104.

5. Савченко, Т. Г. Публічна система комплексної оцінки діяльності банків як інструмент підвищення якості інформації про банки / Т. Савченко // Вісник Нац. банку України. – 2006. – № 10. – С. 40–45.

6. Майба, В. В. Рейтингове оцінювання фінансової стійкості комерційних банків / В. В. Майба // Ефективна економіка. – 2010. – № 5. – C. 48–65.

7. Каширіна, О. Рейтингова система оцінки фінансової стабільності банків з іноземним капіталом як інструмент підвищення надійності банківської системи / О. Каширіна, В. Фурсова // Вісник НБУ. – 2011.– № 9. – С. 33–41.

Ляшок О.Я., Захожай К.В.

Резерви мобілізації доходів Державного бюджету в умовах дефіциту фінансових ресурсів


Державний бюджет - це система, яка є вартісним вираженням відносин, які виникають між державою, з одного боку, та підприємствами, установами, організаціями та населенням, з другого, і метою формування та використання централізованого фонду грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб.

Бюджет виступає в ролі фінансового інструмента, який визначає параметри економіки, на основі яких здійснюється розроблення головних завдань фінансової політики держави. В умовах функціонування ринкової економіки, на державу покладене головне завдання - макроекономічна стабілізація, яка повинна здійснюватись на основі докорінної зміни системи державних фінансів та бюджету зокрема.

Здійснення державою своїх функцій та завдань, їхня якість, в першу чергу, залежать від величини фінансових ресурсів, тому державі потрібно проводити необхідний комплекс заходів, які б забезпечили своєчасне та повне надходження доходів до бюджету.

Виходячи з реалій сьогоднішнього дня, що характеризується постійним дефіцитом фінансових ресурсів, надзвичайно складним і актуальним є питання своєчасного та повного наповнення бюджету, оптимізація механізмів його формування та пошук резервів зростання.

Теоретичний аналіз проблем наповнення Державного бюджету в своїх працях здійснювали такі вітчизняні та зарубіжні науковці як: В.Андрущенко, С.Буковинський, В.Вишневський, В.Дем’янишин, Ю. Іванова, М.Карлін, О.Кирйяенко, В.Кодацький, А.Крисоватий, У.Петті, А.Сміт, А.Соколовська, В.Опарін, І.Янжул, та багато інших. Проте, незважаючи на доволі велику кількість публікацій, присвячених тематиці збільшення доходів бюджету та пошуку резервів їх зростання, та віддаючи належне високому рівню наукових робіт згаданих авторів, це питання потребує додаткового вивчення та глибокого дослідження.

Метою дослідження є розроблення рекомендацій щодо пошуку резервів мобілізації доходів Державного бюджету України в умовах дефіциту фінансових ресурсів.

Бюджет є основним: фінансовим планом грошових коштів держави, який формується під впливом бюджетної та податкової політик, які, в свою чергу, наразі, мають підлаштовуватись та нейтралізувати вплив таких негативних світових економічних тенденцій, як: зміна монетарної політики Федерального Резерву США, уповільнення темпів зростання Китаю, великий державний борг і фрагментованість фінансової системи європейської зони [4].

Оскільки Державний бюджет є головним інструментом для макроекономічної стабілізації, стимулювання економічного зростання, антикризового управління, то наслідками проблеми незбалансованості бюджетних ресурсів, в даний момент, є негативні тенденції в інших секторах економіки та дестабілізація загальноекономічної ситуації в цілому.

Згідно з бюджетною класифікацією система доходів Державного бюджету складається з таких підсистем доходів: податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, трансферти. Виокремлення доходів у підсистеми спричинено поєднанням в них елементів, які пов’язані з джерелами формування, видами платників та методами нарахування. Загалом структурні елементи системи взаємодіють між собою, і, як наслідок, утворюють систему доходів Державного бюджету, що забезпечує безперервне виконання державою своїх функцій та завдань.

Головними джерелами наповнення дохідної частини Держбюджету є податки, збори (обов’язкові платежі), їхня частка в загальній структурі доходів сягає приблизно 75-80%. На другому місці знаходяться неподаткові надходження - близько 20%, на доходи від операцій із капіталом припадає менше 1% від загальних доходів Державного бюджету і на офіційні трансферти – 1-2% [4].

Систему доходів Державного бюджету в розрізі підсистем, на нашу думку, доцільно буде розглянути у вигляді таблиці (табл. 1).

Таблиця1


Аналіз надходжень до Державного бюджету за період 2012-2014 рр.

Показники

2012

2013

2014

млн.грн.

Питома вага,%

млн.грн.

Питома вага,%

млн.грн.

Питома вага,%

Податкові надходження

360567

80,9

353968

79,9

367512

80,6

ПДФО

80923

18,1

72151

16,3

75203

16,5

ППП

55793

12,5

54994

12,4

40201

8,8

ПДВ

184786

41,5

189241

42,7

189241

41,5

Неподаткові надходження

80923

18,2

84981

19,2

80613

17,7

Інше

4009,7

0,9

3985,1

0,9

7756,1

1,7

Усього доходів

445525

100

442789

100

456241

100

Отже, на основі наведених статистичних даних, можна зробити висновок, що за аналізований період обсяг доходів від податкових платежів зростає і більшу його частину складає податок на додану вартість. Тобто, можна стверджувати, що головними суб’єктами, які здійснюють наповнення Державного бюджету; є пересічні громадяни України, оскільки фактичними платниками ІІДВ виступають кінцеві споживачі.

Враховуючи теперішню економічну ситуацію, можна стверджувати, що процес наповнення дохідної частини Держбюджету України є неефективним. Впродовж останніх років відчувається яскраво виражений брак коштів, тобто бюджетний дефіцит.

Державний бюджет поточного року не виконується за запланованим обсягом ні за доходами, ні за видатками, що вказує на неправильне макроекономічне прогнозування та проблеми державного регулювання. Тому, на разі, в Україні прослідковується бюджетна криза, і, як наслідок даної ситуації, необхідно віднайти резерви мобілізації доходів, які дозволять збільшити доходи, не спричинивши надмірного податкового навантаження на громадян.

Одним із резервів збільшення доходів бюджету може бути перегляд ставок рентних платежів [4]. Природний капітал України складає значну частину національного багатства, тому збільшення ставки ренти на користування природними ресурсами дозволить зменшити частку надходжень непрямих податків в доходах держави і збільшити прямі надходження за спеціальне використання природних ресурсів, тобто знизити надмірний податковий тиск на споживачів і сприяти розвитку реального сектору. За експертними оцінками, за допомогою підвищення рентної плати та плати за спеціальне використання природних ресурсів можна мобілізувати до 36 млрд. грн. [4].

Ще одним методом збільшення доходів бюджету може бути ефективне використання державної власності, тобто можливість надання земельних ділянок із застосуванням компенсаційних виплат, що створить однакові умови для інвесторів, які здійснюють комерційне будівництво.

На нашу думку , можливо збільшити доходи Державного бюджету за статтею податку на доходи фізичних осіб. В Україні цей податок не виконує своєї основної функції - перерозподілу доходів між різними рівнями населення. Так, у розвинених країнах діють прогресивні ставки оподаткування, що забезпечують справляння податку з найбагатших верств населення за більшою відсотковою ставкою, а до громадян із низьким рівнем доходу застосовують мінімальні ставки, або взагалі не оподатковують, тоді, як в Україні прослідковується зворотна ситуація - громадяни, які отримують доходи менші за 10 мінімальних розмірів заробітної плати, оподатковуються за ставкою 15%, а ті, що перевищують - 17%. Також, на нашу думку, доцільним є підкреслити, що в Україні цей податок має суто індивідуальний характер, тоді як в більшості країн світу базою оподаткування є сімейний дохід. Зміна бази оподаткування в Україні дозволить максимізувати дію принципу фіскальної нейтральності податку. Відповідно, збільшивши ставки на доходи фізичних осіб, які значно перевищують мінімальні ставки зарплат, держава може акумулювати додаткові фінансові ресурси, які зможе використати на фінансування соціальних видатків, тим самим збільшити доходи Державного бюджету та, як наслідок, зменшити дефіцит бюджету.

Отже, на основі проведених досліджень, можна зробити висновки, що головним джерелом доходів Державного бюджету є податкові надходження, з яких найбільшу частку займає ПДВ. Сучасний стан бюджету України є кризовим. оскільки спостерігається значна нестача фінансових ресурсів для покриття видатків бюджету, тому доцільно виокремити можливі резерви збільшення доходів бюджету. На нашу думку, в якості ефективних резервів зростання доходів можна використати рентну плату. раціональне використання державних ресурсів та податок на доходи фізичних осіб. У випадку коли резерви збільшення доходів Державного бюджету є неефективними і неможливими, необхідним буде здійснення секвестру бюджету, тобто зменшення його видаткової частини або, в крайньому випадку, можливе використання зовнішніх запозичень, що активно застросовуєтться нашою країною останніми роками.


Література

1. Доходи державного бюджету скорочуються все швидше і швидше // UKRAINIAN JOURNAL Економіст [Електронний ресурс] Режим доступу: http://ua-ekonomist/com/2524

2. Статистичні дані виконання Державного бюджету України//Головний сайт Державної казначейської служби України[Електронний ресурс] Режим доступу: http://treasury.gov/ua/main/uk/doccatalog/ list?currDir=146477

3. Статистичні дані валового внутрішнього продукту за категоріями кінцевого споживання//Головний сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.ukrstat. gov.ua

4. Данилишин Б. Осіння турбулентність: нові виклики для України[Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.gazeta. ua/aricles/business/_osinnya-turbulentnist-novi-vikliki-dlyaukrajini/522964

5. Аблязова Е.К., Кміть В.М. Резерви мобілізації доходів державного бюджету в умовах дефіциту фінансових ресурсів //Кримський економічний вісник, №6(7), 2013.-С.9-11

Ляшок О.Я., Табакова Т.В.

Державне фінансування освіти


Визначення пріоритетних напрямків спрямування бюджетних видатків в умовах обмеженості фінансових ресурсів є надважливим завданням. Одним з таких напрямків є фінансування освітньої галузі, від якої значною мірою залежить подальший розвиток нашої країни та її інтелектуальний потенціал.

В Україні, яка переживає глибоку економічну кризу, здається неможливим фінансування освіти і науки у повномасштабному обсязі[5]. Це зумовлює необхідність поглибленого дослідження стану та особливостей фінансування освіти в Україні, виявлення проблем, що існують в цій сфері, та визначення шляхів їх вирішення.

Питання проблем фінансового забезпечення розвитку освіти розробляли вітчизняні учені В.Андрущенко, Т. Боголіб, О.Бойко, Я.Бучковська, А.Величко, І.Каленюк, В.Куценко, Т.Решетілова, А.Чернобай, М. Шаварина, В. Федосов та інші. Серед зарубіжних авторів слід виділити праці М. Лукашенка, В.Марцинкевича, Я. Нейматова, Г. Хога. Аналізуючи сучасну ситуацію, науковці висловлюють думки про об’єктивну необхідність подальшого поглиблення теоретичних досліджень і проблемних питань форм фінансового забезпечення освітніх закладів з урахуванням різних джерел формування фінансових ресурсів.

Мета даного дослідження – проаналізувати стан фінансування освіти в Україні та визначити шляхи щодо його оптимізації.

Освіта являє собою суспільне явище, яке безпосередньо впливає на всі сфери економічного життя сучасного суспільства, тому є досить вагомим чинником досягнення високих темпів економічного зростання, а також підвищення добробуту населення. Стаття 55 Конституції України встановлює, що в Україні кожен має право на освіту. При цьому, повна загальна середня освіта є обов’язковою. За Конституцією, держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам [1].

Відповідно до ст. 61 Закону України «Про освіту»[2], держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі, не меншому 10% національного доходу, а також валютні асигнування на основну діяльність. Кошти закладів і установ освіти та науки, які повністю або частково фінансуються з бюджету, отримані від здійснення або на здійснення діяльності, передбаченої їх статутними документами, не вважаються прибутком і не оподатковуються [4].

Фінансування закладів освіти може здійснюватися у вигляді: прямого фінансування (з одного або декількох рівнів державного та місцевих бюджетів), додаткових асигнувань за окремими програмами (підтримка кращих студентів, харчування малозабезпечених дітей тощо), дотацій або субвенцій (вирівнювання диспропорцій між регіонами, виділення матеріальних ресурсів, надання пільг тощо). При цьому враховуються певні кількісні та якісні показники діяльності навчального закладу[5].

Основні джерела фінансування розвитку освіти можуть доповнюватися джерелами, віднесеними до категорії додаткових. Серед них варто назвати такі:

- кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів згідно з укладеними договорами;

- плата за надання додаткових освітніх послуг;

- кошти, одержані за науково-дослідні роботи та послуги, виконані навчальним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян;

- доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання;

- дотації місцевих бюджетів;

- кредити банків



  • добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян;

  • інші кошти.[4]

Співвідношення між бюджетним і позабюджетним фінансуванням освіти змінюється залежно від численних факторів: темпів економічного розвитку, наявності бюджетних ресурсів за адекватної державної політики у сфері освіти, форми власності навчального закладу. Обмеженість обсягів бюджетного фінансування зумовлює наявність платних послуг у фінансуванні закладів освіти.

Незважаючи на існування багатоканального фінансування, будь-які зміни в системі освіти неможливі без належного фінансового забезпечення, а досвід більшості промислово розвинутих країн свідчить , що саме бюджет є їх домінуючим джерелом [3c. 20-24.].

У таблиці 1 наведено динаміку ВВП та видатків зведеного бюджету України на фінансування освітньої галузі.

Таблиця 1.

Динаміка ВВП та видатків зведеного бюджету України за 2010-2014 рр.[5]


Роки

ВВП, млрд. грн.

Видатки на освіту

у млрд. грн.

у % до ВВП

2010

1082,0

79,8

7,37%

2011

1316,6

86,2

6,55%

2012

1408,9

101,6

7,21%

2013

1454,9

105,5

7,25%

2014

1566,7

100,1

6,39%

Спостерігаємо зростання абсолютного обсягу ВВП до 1566,7 млрд. грн. Щодо видатків зведеного бюджету України на освіту, то їх частка у загальних видатках бюджету зростає в абсолютному значенні, але у відносному у 2014 р. вона зменшується.

Економічно розвинені країни не заощаджують на освіті (рис 1), що обумовлене необхідністю розвиватись та вдосконалювати існуючий науковий потенціал.

Рис. 1. Видатки бюджету на освіту в Україні та країнах ЄС у 2014 р., % до ВВП[8]


Слід зазначити, що у промислово розвинених країнах, таких як Данія, Італія, Німеччина, Польща, Фінляндія, Франція та Чехія видатки бюджету на освіту становлять, як правило 4,5-8,8% ВВП. Як можна побачити з таблиці 1 та рисунка 1, видатки на освіту в Україні коливалися між 6,4% і 7,4% ВВП за 2010-2014 роки, тобто вони є вищими за середньосвітові.

Але для того, щоб більш детально дослідити стан державного фінансування освіти, доцільно порівняти видатки в абсолютному вимірі в Україні та деяких країнах ЄС.

Як свідчить проведене дослідження(рис.2), абсолютний розмір видатків державного бюджету на освіту в Україні поступається провідним країнам Європейського союзу. Це призводить до того, що коштів, які виділяються державою для надання освітніх послуг, не вистачає навіть на покриття базових статей видатків: зарплату, нарахувань на зарплату, плату за енергоносії, а фінансування інновацій та наукових досліджень залишається поза увагою держави.

Рис. 2. Видатки бюджету на освіту в Україні та країнах ЄС у 2014 р., у млрд. доларів США[8]


Таким чином можна зробити висновок, що в ринкових умовах інвестування в людський капітал є центральним елементом в стратегіях сприяння економічному процвітанню країни. Сучасний стан фінансування освіти в Україні є досить невтішним. Тож, очевидним стає необхідність побудови раціональної системи фінансування освіти в Україні. За умов обмеженості бюджетних коштів держава має створити опосередковані механізми фінансування освіти. Зокрема, для фінансування важливої складової української системи освіти – вищої освіти, доцільно створення умов, за яких навчальні заклади здійснювали б свою фінансову діяльність у найбільш сприятливому економічному режимі.

Україна повинна здійснити перехід від переважно бюджетного фінансування освіти до залучення додаткових джерел, таких як комерційний бізнес та банки, які безпосередньо зацікавлені в отриманні кваліфікованої робочої сили. На наш погляд, розширення можливості навчальних закладів залучати додаткові кошти з некомерційних фондів; використання ними грантової підтримки дослідних проектів та освітніх інновацій, розширення списку платних послуг, що надаються навчальними закладами сприятимуть розвитку української вищої освіти.

Практика державного фінансування освіти не може бути сталою і незмінною, необхідність підвищення її економічної ефективності потребує вдосконалення всього фінансового механізму: податкової бази, нормативного визначення розмірів фінансування, системи міжбюджетних відносин.
Література:

1. Конституція України від 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – Ст.141

2. Закон України «Про освіту» від 23.05.1991 (зі змінами та доповненнями від 04.08.2015)// Відомості Верховної Ради УРСР . –1991. -№34. – Ст.451

3. Яфонкіна І.П. Сучасні освітні проблеми України / І.П. Яфонкіна // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Перспективи розвитку сучасної науки» (м. Львів, 5-6 грудня 2014 року).– Херсон: Видавничий дім «Гельветика», 2014.– С. 143-145

4. Мацелик М.О. Фінансове право: навч. посіб. / М.О. Мацелик, Т.О. Мацелик, В.А. Пригоцький ; за ред. д-ра юрид. наук, проф. В.К. Шкарупи. - К. :Знання, 2011. - 816 с.

5. Урусова З.П. Роль держави у фінансуванні освіти в Україні / Урусова З.П.// Економіка та інноваційний розвиток національного господарства -2013. - №6.-С.49-52

6. Статистична інформація Рахункової палати України. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: httр://minfin.gov.ua

7. Звіти Міністерства фінансів України «Про виконання Державного бюджету України за 2010-2014 роки»// [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.minfin.gov.ua/control/uk/publish/archive/main?cat_id=51703

8. Статистичні звіти Евростату (2014)// [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ec.europa.eu/eurostat/statistics-explained/index.php/Government_expenditure_by_function_%E2%80%93 _COFOG#EU-28_general_government_expenditure_at_48.1_.25_of_EU_GDP_in_2014_and_ at_48.3_.25_of_GDP_in_2013
Мірошниченко В.В., Лисенко С.М.

Кредитно-грошова політика Центрального банку як інструмент макроекономічної стабілізації


У сучасній економіці велике значення має підтримка стабільності грошової одиниці, достатнє забезпечення капіталом, захищена від криз банківська система. Особлива роль належить грошово-кредитній системі та її головній ланці - центральному банку. У сучасних умовах діяльність центрального банку має вирішальний вплив на стабільність національної валюти, надійність банківських установ, дієвість платіжно-розрахункового механізму, що загалом визначає ефективність функціонування всієї економіки. Зазначені обставини обумовлюють актуальність та необхідність розгляду питань, пов'язаних зі статусом центрального банку в економіці та сфер його функціонування, оскільки місце центрального банку в ринковій економіці багато в чому визначає хід та напрям економічного розвитку.

Мета роботи - аналіз діяльності центрального банку, його функцій, принципів та становлення сучасного стану в Україні, характерних рис і цілей його діяльності в умовах ринкової економіки і розробка пропозицій, спрямованих на розвиток та підвищення ефективності діяльності Національного банку України.

Приступаючи до аналізу ефективності грошово-кредитної політики НБУ, слід розглянути стан і динаміку показників, які формують величину попиту на гроші. Одним з основних таких показників є обсяг національного виробництва. В Україні 2014 р. і початок 2015 р. характеризуються спадом ділової активності, що негативно позначилось на показниках розвитку національної економіки. Причому, за рахунок загострення ситуації на Донбасі, погіршення показників розвитку національної економіки протягом 2014 р. мало тенденцію до прискорення (див. рис.1). Так, якщо обсяг валового внутрішнього продукту (ВВП) України у І кварталі 2014 р. порівняно з аналогічним періодом 2013 р. скоротився на 1,2 %, у ІІ кварталі 2014 р. ВВП скоротився на 4,5 %, у ІІІ кварталі – скоротився на 5,4 %, то у ІV кварталі ВВП скоротився на 14,8 %. У цілому ж за підсумками 2014 р. ВВП України скоротився на 6,8 % [4].

Р
исунок 1 - Динаміка ВВП України


Іншим показником, який характеризує стан грошового ринку, є темп інфляції та девальвація національної грошової одиниці. На думку деяких експертів протягом найближчих місяців не варто очікувати помітної девальвації гривні, у тому числі й через надходження в Україну коштів Міжнародного валютного фонду (МВФ). А оскільки зростання роздрібних цін в Україні останнім часом здебільшого було обумовлене девальвацією гривні, то можна припустити, що протягом найближчих місяців курсовий чинник не стимулюватиме зростання ІСЦ. Крім того, у літньо - осінній період традиційним є значне зростання товарної маси в Україні за рахунок виробництва сільськогосподарської продукції. Також протидіє зростанню споживчої інфляції в Україні зниження реальних доходів населення й пов’язані з цим обмеження попиту на товари та послуги, насамперед, імпортного походження. Тому деяке підвищення темпів споживчої інфляції відбулося восени під впливом підвищення тарифів на електроенергію та газ для населення.

Прискорене зростання темпів інфляції об’єктивно стимулює попит на гроші. З іншого боку, обмеження такого підвищеного попиту на гроші через скорочення їх пропозиції як раз і є одним із заходів антиінфляційної політики держави. Як повідомляється на офіційному сайті Національного банку України, «у березні 2015 р. темпи зростання монетарної бази уповільнилися до 0,9 % у річному вимірі порівняно з 7,5 % на кінець лютого 2015 р. На зменшення темпів зростання монетарної бази вплинуло: подальше нарощування залишків коштів уряду в національній валюті на рахунках у Національному банку (протягом березня залишки збільшилися в 1,8 разів); зменшення обсягів операцій Національного банку з купівлі цінних паперів (ОВДП за сумою основного боргу). У березні приріст обсягу державних боргових цінних паперів у портфелі Національного банку становив лише 1,5 % порівняно із середньомісячним приростом 3,1 % на місяць протягом попередніх двох місяців. Дія цих чинників компенсувала вплив зменшення обсягів мобілізаційних операцій та операцій з підтримки ліквідності порівняно з попередніми місяцями в умовах достатньо високого рівня ліквідності банківської системи протягом березня.

Темпи зростання грошової маси уповільнилися в березні до 8,2 % у річному вимірі (порівняно з 21,6 % на кінець лютого 2015 р.), що здебільшого було пов’язано з подальшим відпливом депозитів із банківської системи та курсовою переоцінкою валютних депозитів. Так, на кінець березня обсяги депозитів населення в національній валюті в річному вимірі скоротилися на 20,4 %, тоді як зменшення в лютому становило 21,3 %. Крім того, другий місяць поспіль зростають залишки на рахунках юридичних осіб у національній валюті (на 6,6 % у річному вимірі). Уповільнення темпів відпливу депозитів могло бути пов’язане, зокрема, зі зростанням вартості гривневих ресурсів, що стало наслідком активізації застосування Національним банком важелів процентної політики. 4 березня 2015 р. облікову ставку Національного банку підвищено на 10,5 в. п. – до 30,0 % річних з відповідним коригуванням процентних ставок за його операціями з банками – як запобіжний захід у відповідь на прогнозоване посилення інфляційного тиску. Так, у березні порівняно з лютим середньозважені процентні ставки в національній валюті зросли: за міжбанківськими кредитами на 3,6 в. п. – до 26,0 % річних; за кредитами, наданими фізичним та юридичним особам, на 5,5 в. п. – до 24,2 %; за строковими депозитами фізичних та юридичних осіб – до 21,4 та 11,9 % річних відповідно» [4].

Як стверджують фахівці НБУ «у цілому проведення грошово-кредитної політики узгоджувалося з необхідністю виконання зобов’язань за програмою співробітництва з МВФ. За підсумками березня було забезпечено виконання монетарних критеріїв ефективності за чистими внутрішніми активами та чистими міжнародними резервами, а також індикативної цілі за монетарною базою» [5].

«У березні 2015 р. дефіцит поточного рахунку платіжного балансу України зменшився до 13 млн дол. США завдяки покращенню динаміки експорту та продовження скорочення імпорту високими темпами. Загалом дефіцит поточного рахунку в І кварталі виявився на 0,2 млрд дол. США кращим, ніж прогнозувалося, завдяки вищому експорту товарів і послуг у березні. Однак у подальшому ризики прогнозу залишаються високими через можливе загострення військового конфлікту, досить повільні процеси імпортозаміщення та зниження цін на основні експортні товари. Також у березні дефіцит капітального та фінансового рахунку залишився на рівні попереднього місяця (292 млн дол. США). Як і в попередні місяці дефіцит був зумовлений чистими виплатами за борговими зобов’язаннями банківського (1,0 млрд дол. США) та реального секторів (0,6 млрд дол. США). Низькі залучення приватного сектору зумовлені очікуваннями рішення щодо початку процесу репрофайлінгу за суверенними та квазісуверенними єврооблігаціями, ризиками відновлення активних військових дій на сході країни, а також адміністративними обмеженнями на валютному ринку. Водночас третій місяць поспіль продовжилося скорочення готівкової валюти поза банками – у березні на 120 млн дол. США, а за весь І квартал – на 342 млн дол. США. Як наслідок капітальний та фінансовий рахунок також виявився на 0,1 млрд дол. США кращим, ніж прогнозувалося. Однак дуже низький рівень роловера в І кварталі створює значні ризики для подальшої динаміки фінансового рахунку. У результаті дефіцит платіжного балансу в розмірі 305 млн дол. США був профінансований за рахунок резервних активів. Однак завдяки отриманню першого траншу від МВФ у рамках програми EFF у розмірі 4,9 млрд дол. США обсяг міжнародних резервів на 01.04.2015 зріс до 10,0 млрд дол. США, або 2,1 місяця імпорту майбутнього періоду», – повідомляється на офіційному сайті Національного банку України [4].

Правда, станом на 1 травня 2015 р. обсяг міжнародних резервів України становив 9 млрд 631 млн дол. США в еквіваленті. Зазначене скорочення обсягу міжнародних резервів України «було обумовлене насамперед необхідністю здійснення платежів з погашення та обслуговування державного та гарантованого державою боргу в іноземній валюті в сумі 737 млн дол. США». За оцінками Національного банку, «зростання витрат на обслуговування державного боргу та оборону триватиме, проте фіскальна політика в цілому в 2015 р. збережеться жорсткою, хоча вплив девальваційно-інфляційних ефектів з часом вичерпається… Вагомим ризиком виконання державного бюджету є недоотримання доходів від приватизації. Видатки можуть перевищити заплановані внаслідок індексації заробітних плат і перегляду мінімальної заробітної плати і пенсії через перевищення запланованих показників інфляції». Саме зростання витрат на обслуговування державного боргу та оборону за ймовірності одночасного недоотримання доходів державного бюджету створює вагому потенційну загрозу стабільності курсу гривні восени 2015 – взимку 2016 рр. Причому з питань реструктуризації зовнішніх українських боргових зобов’язань поки йдуть перемовини з кредиторами, результати яких будуть відомі пізніше. А це означає, що нинішні прогнозні оцінки фінансово-економічної ситуації в Україні необхідно буде коригувати вже десь наприкінці літа – на початку осені [5].

Мінімальні резерви як інструмент грошово-кредитної політики використовуються у практиці грошово-кредитного регулювання для розв'язання довготермінових проблем стабілізації грошового обігу й антиінфляційної боротьби. Облікова політика центрального банку є механізмом безпосереднього впливу на ліквідність кредитних інститутів шляхом змін вартості кредитів рефінансування, що опосередковано чинить вплив на економіку країни у цілому. Шляхом проведення центральним банком операцій на відкритому ринку збільшується чи зменшується обсяг власних резервів комерційних банків зокрема та банківської системи у цілому, що призводить до зміни вартості кредиту і попиту на гроші.

Валютну політику Національний банк здійснює у загальному контексті єдиної державної грошово-кредитної політики з визначенням курсової політики, яка є складовою частиною політики фінансової стабілізації. Наявність валютного регулювання і контролю з боку держави є об'єктивною економічною необхідністю. Надання широких повноважень Національному банку в сфері валютного регулювання і контролю цілком виправдане, особливо в умовах формування ринку, коли відсутня належним чином розроблена законодавча база, а ринкові механізми, що саморегулюються, не набули достатнього розвитку.

Крім того, центральні банки, будучи фінансовими агентами уряду, виконують цілий комплекс операцій для його обслуговування.

Підсумовуючи,слід зазначити, що в Україні головною метою грошово-кредитної політики з 2005 року є забезпечення стабільності гривні як монетарної передумови і фактора економічного та макроекономічного зростання. Ця мета буде досягнута шляхом керування динамікою грошової пропозиції відповідно до попиту на гроші з використанням відповідних інструментів грошово-кредитної політики.


Література:

  1. Адамик Б.П. Національний банк і грошово-кредитна політика. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 278 с.

  2. Терещенко О. Регуляторні можливості центрального банку в оздоровленні фінансів реального сектору економіки // Вісн. НБУ. - 2004. - № 1. - С. 9-12.

  3. Нестеренко М. Роль Національного банку України в системі грошово-кредитного регулювання // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. -2005. -№ 1. - С. 187-191

  4. Національний банк України : [Електронний ресурс] / Національний банк України: Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/control/uk/index

  5. Новини Національного банку України: [Електронний ресурс] / Новини Національного банку: Режим доступу: http://ubanks.com.ua/ru/adr/nbu/

Мищенко А.Л., Добровольский А.И.

Проблемы осуществления кредитной деятельности коммерческими банками Украины
Роль коммерческих банков в банковском секторе Украины, а также для всей экономики страны в целом огромна. Ведь именно через финансовую систему банковского сектора осуществляется процесс аккумуляции финансовых ресурсов общества и обеспечивается их эффективное и рациональное использование. Отсюда ведущая роль таких финансовых институтов в обществе как коммерческие банки.

Сегодня они способны предложить клиенту до 300 видов разнообразных банковских продуктов и услуг. Имея широкую сферу деятельности, коммерческие банки особое внимание уделяют кредитной деятельности.

Значительный вклад в разработку вопросов теории и практики реализации кредитной деятельности коммерческих банков осуществили зарубежные ученые: Дж. М.Кейнс, Й. Шумпетер, А. Пигу, Ю. А. Львов. Указанной тематике посвящены работы отечественных ученых-экономистов, в частности: А. Барановского, А. Васюренко, А. Гальчинского, А. Дзюблюк, Б. Ивасива, Г. Карчева, В. Мищенко, А. Мороза, М. Пуховкиной, М. Савлука. Однако существует еще ряд вопросов в достаточной мере нерешенных, касающихся основных этапов кредитования, ведь от качественного проведения анализа заемщика зависит в дальнейшем работа банка, его ликвидность и платежеспособность.

На 01.01.2015 г. активы коммерческих банков составляют 1316852 млн. грн. [1]. Динамика к увеличению активов имеет положительную тенденцию, однако если учесть сегодняшнюю ситуацию с курсом национальной валюты и инфляционными процессами в экономике, то можно сделать неоднозначные выводы. Девальвация почти на 300 % и инфляция в размере 25 %, повлияли на рост активов лишь в национальной валюте, если учесть тот факт, что часть активов коммерческих банков составляют вложения в валюте. Однако активы банковской системы Украины существенно снизились в долларах и потеряли часть своей конкурентоспособности в контексте международной банковской системы, что привело к снижению кредитного рейтинга ключевых банков Украины.



Рис.1.1Динамика изменения активов коммерческих банков за 2008-2015 гг., в млн. грн. [1]


Савлук определяет кредитную деятельность, как комплексный процесс возобновления и осуществления кредитных услуг с целью получения прибыли. Как видно из определения, основой кредитной деятельности банковского учреждения есть предоставление кредитных услуг. Предоставляя кредитные услуги как продукт деятельности, банк выполняет определенное действие – кредитную операцию[3, с.140].

Большинство отечественных ученых (Мороз А.М., Вовчак О.Д., Андрейкив Я.Т.) трактуют кредитную операцию банка как операцию по предоставлению банком клиенту во временное пользование свободных денежных ресурсов на соответствующих условиях [4, c. 245].

Итак, кредитная деятельность коммерческих банков заключается в проведении комплекса мер, связанных с предоставлением и погашением банковских ссуд. Эта деятельность должна соответствовать определенным требованиям и условиям и осуществляться в соответствии с принципами срочности, целевого характера, обеспеченности и платности кредита.

Предоставление ссуд предусматривает соблюдение коммерческим банком действующего законодательства, экономических нормативов регулирования банковской деятельности и требований НБУ относительно формирования обязательных, страховых и резервных фондов[2, c.143].

Коммерческий банк предоставляет ссуды всем субъектам хозяйствования независимо от формы собственности или от того, кем является заемщик – юридическим, зарегистрированным как субъект предпринимательства, или физическим лицом. На 01.01.2015 г., на основе расчета данных НБУ, в структуре активов коммерческих банков кредиты, предоставляемые субъектам хозяйствования, к кредитам для физических лиц относятся как 4,5:1 [1].Что свидетельствует об отставании в развитии потребительского кредита в экономике Украины.

Банковское кредитование осуществляется при строгом соблюдении принципов кредитования, которые предоставляют собой требования к организации кредитного процесса. К ним относят платность, срочность, обеспеченность ссуды, возвратность, целенаправленность и другие. В зависимости от конкретной стадии процесса кредитования принципы кредитования необходимо увязывать со спецификой каждого этапа. Изолированность в применении принципов кредитование дает однобокость в оценке кредитного процесса, что может вызвать ошибки в принятии решений и возникновении проблемных ссуд [3, c. 120].

На 01.01.2015 г. доля просроченных кредитов в общей их сумме составляет 13,5%, на 01.01.2014 этот показатель составлял 7,7% [1]. Увеличение доли просроченной задолженности означает неспособность субъектов кредитных отношений выполнять свои обязательства перед кредиторами в силу тех и иных обстоятельств, что увеличивает рискованность этой деятельности. Так как риски закладываются в цену денег для субъектов кредитования, то увеличение просроченной задолженности несет означает увеличение процентной ставки, что отрицательно влияет на экономическую деятельность в стране.

Процесс банковского кредитования состоит из определенных этапов, в процессе выполнения которых происходит кредитование [5, с. 112].

Главная задача первого этапа – собрать наиболее полную информацию о потенциальном заемщике. В состав пакета сопроводительных документов, представляемых в банк вместе с заявкой, входят следующие: финансовый отчет заемщика, отчет о движении кассовых поступлений, внутренние управленческие отчеты, прогноз финансирования, налоговые декларации, бизнес-планы[6, c.125].


1) Рассмотрение кредитной заявки на получение ссуды



2) Оценка кредитоспособности потенциального заемщика

3) Структурирование кредита

4) Подготовка кредитного договора



autoshape 82


autoshape 83autoshape 84
autoshape 81

5) Открытие ссудного счета и выдача кредита


6) Кредитный мониторинг



7) Процедура возврата и выплата кредита

8) Работа с просроченной кредиторской задолженностью


autoshape 80


прямая со стрелкой 122


autoshape 79


autoshape 78
Рис.1.2 Этапы банковского кредитования
Соблюдение всех этапов в процессе кредитной деятельности обеспечивает эффективное управление кредитными ресурсами банка и своевременное возвращение ссуды.

Украинская банковская система еще не в полной мере выполняет роль ускорителя развития национальной экономики. Недостаточными являются собственные средства банков, следовательно, и объемы кредитования экономики. Негативное влияние на кредитную сферу осуществляют платежный кризис, дефицит бюджета, резкое снижение кредитоспособности предприятий, а также высокая долларизация экономики [7, c. 240]. На 01.01.2015 г. в структуре выданных кредитов, на кредиты в иностранной валюте приходится 38% [1].

Как отмечают экономисты главной проблемой Украины является инфляция. Именно она заставляет расти ставки кредитования, именно здесь нужны глубокие структурные изменения и решения. Большинство проблем в деятельности украинских коммерческих банков в современных условиях связано с проведением рискованной кредитной политики. Для улучшения состояния дел в сфере кредитования необходимо достижение в Украине финансовой и макроэкономической стабильности, проведение рациональной промышленной и налоговой политики, которые позволили бы банкам осуществлять кредитные операции, а заемщикам - возобновить свою кредитоспособность.
Литература:


  1. Офіційна інтернет-сторінка Національного банку України [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.bank.gov.ua/

  2. Єпіфанов А.О. Операціїк омерційних банків: Навч. посібник / А.О. Єпіфанов, Н.Г. Маслак, І.В. Сало. - Суми : Університетська книга, 2007. - 523 с.

  3. Савлук М.І. Банківськіоперації: Підручник / М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна, [та ін.]; за ред. А.М. Мороз. - 3-є вид., перероб. і доп. - К. : КНЕУ, 2008. - 608 с.

  4. Мороз A.M. Банківські операції / A.M. Мороз. - К. : КНЕУ, 2013. — 384 с.

  5. Бутинець Ф. Ф. Аналіз діяльності комерційного банку: навчальний посібник / За ред. проф. Ф. Ф. Бутинця . - Житомир:Рута, 2014. - 384 с.

  6. Міщенко В.І. Банківські операції: підручник / В.І. Міщенко, Н.Г. Слав'янська, О.Г. Коренєва. - 2-гевид., перероб. ідоп. - К. : Знання, 2007. - 796 с.

  7. Коцовська Р.О. Операції комерційних банків / Р.О. Коцовська. - К.: Алерта Львів: ЛБІ НБ, 2013. - 500 с.

Пекар К.Р., Пархоменко М.М.

Сучасний погляд студентів на освітні послуги в Україні
Нещодавно в Україні дуже популярним було здобуття вищої освіти. Абітурієнт був готовий платити за освітні послуги, не завжди роздумуючи над їх вартістю та якістю. У ВНЗ скористалися такими умовами. У більшості з них створилися економічні, юридичні, факультети міжнародних відноси із порушенням основ науки планування. Особливо характерно це для закладів недержавного сектору економіки, адже ці спеціальності приносили великі доходи і якість освіти деякою мірою відійшла на задній план. Внаслідок цього, на ринку праці України створилась ситуація, коли кількість випускників ВНЗ перевищував потребу у спеціалістах такого профілю. Але демографічна ситуація останніх двох років та економічна криза порушила благополучні умови існування ВНЗ. Нестача абітурієнтів та важке фінансове становище громадян призвели до втрати ВНЗ своїх позицій. Іншим чинником стало те, що змушує замислитись керівників ВНЗ, що через виявлені порушення було припинено діяльність 10 вищих навчальних закладів і їх філій [1, с. 97-98]. Сьогодні абітурієнт, обираючи ВНЗ, ретельно вивчає його стабільність, престиж та економічне благополуччя. Такий стан викликає необхідність роботи ВНЗ у напрямах створення умов, які б забезпечили його адекватне існування, тобто таких, що спрямовані на економічну безпеку. У чинному законодавстві є визначення економічної безпеки України – це такий стан національної економіки, який дає змогу зберігати стійкість до внутрішніх та зовнішніх загроз і здатний задовольняти потреби особи, сім'ї, суспільства та держави [2, с. 28]. На мій погляд, забезпечення безпеки в сучасних умовах – першочергова проблема для всіх суб’єктів господарювання. Тож керівництву навчального закладу варто ухвалювати рішення щодо форм забезпечення економічної безпеки, створювати власну службу безпеки або скористатися послугами позавідомчих фірм.

Сьогоднішні тенденції розвитку вищої школи в економіці знань:



  • стрімка зміна зовнішнього середовища й відповідно вимог суспільства, студентів, працедавців, які випереджають розвиток системи вищої освіти;

  • надлишок фахівців з вищою освітою за певними спеціальностями (економісти, юристи) і нестача фахівців технічного профілю;

  • зростаюча конкуренція з європейськими й азійськими ринками стосовно кваліфікованих кадрів;

  • низька якість і зниження рівня доступності соціальних послуг у системі освіти;

  • ігнорування урядом України протягом тривалого часу вигод вищої освіти, пов'язаних зі створенням і застосуванням нових технологій і науково-технічних досягнень;

  • різке скорочення обсягу наукових досліджень, що проводяться, мізерна їх частка у світовому ринку науково-технічних відкриттів і досягнень, витік професорсько-викладацького складу за рубіж і в комерційні структури, зниження якості освітніх і наукових послуг;

  • масовість вищої освіти й одночасне зниження якості освіти;

  • електронізація систем управління (розвиток «електронних університетів»);

  • виховання культури споживання інформації;

  • істотна зміна взаємин викладача і студента в освітньому процесі [3, с. 123].

Виявлені закономірності й тенденції необхідно враховувати при формуванні державної економічної стратегії розвитку вищої школи. Увійшовши до єдиного європейського освітнього простору, Україна не повинна сліпо копіювати європейський досвід, абстрактні стандарти, а має орієнтуватися в умовах масового виробництва нових знань з використанням могутніх інструментів інформаційно-комунікаційних технологій на реальні потреби українського ринку кваліфікованої робочої сили. При цьому необхідно з'єднати кращі традиції української вищої школи з найсучаснішими освітніми технологіями. Уніфікація вищих шкіл європейських країн також не означає створення однієї адекватної моделі, мова йде лише про якусь рамкову модель для європейських університетів, засновану на таких ключових інструментах, як фінансування, кооперація, сумісність ступенів, державно-приватне партнерство та мобільність, концепція результатів (компетенцій) навчання, синергія єдиних освітніх і наукових процесів.

Централізація державних коштів на підтримку окремих секторів спричиняє структурні деформації в економіці та призводить до скорочення фіскальних доходів бюджету. Ефективніше було б надавати більше свободи ВНЗ у розпорядженні власними коштами, а також потрібно установлювати економічний зв’язок між підприємствами, бізнесом, науково-технічними закладами з однієї сторони та з іншої – вищими навчальними закладами.

Ще хотілося б згадати про новий закон України «Про вищу освіту» 2015 року, який був розроблений Арсенієм Яценюком і Лесею Оробець. Адже як каже проректор Львівського національного університету імені Івана Франка Марія Зубрицька, що починати реформування вищої освіти потрібно з базового закону “Про освіту”.

Президент Національного університету “Києво-Могилянська академія” Сергій Квіт наголосив, що в законопроекті Міністерства чимало уваги приділено фінансовій автономій, але фактично немає механізмів, які дозволяли б університету використовувати кошти на свій розсуд. Також, за його словами, не покладено відповідальності на університет за зміст освіти, а чинну аспірантуру просто перейменовано без будь-яких змістовних і структурних змін. Також узаконено стипендії на рівні прожиткового мінімуму, хоч здавалося б це дуже добре, одначе під це не закладено фінансування.

Реагуючи на закиди, директор департаменту вищої освіти Міністерства освіти й науки, молоді та спорту Ярослав Болюбаш наголосив, що в умовах, коли держава відповідає за якість освіти, на неї має бути покладено основні функції контролю. За його словами, навіть із тими правами, які мають університети за чинним законодавством, вони не можуть упоратися.
Літератури:


  1. Евдокимов Ф. И. Критерии оценки уровня экономической безопасности предприятия / Ф. И. Евдокимов, О. А. Бородина // Материалы международной научно-практической конференции «Проблемы обеспечения экономической безопасности». — Донецк: РИА ДонНТУ, 2001. — С. 97—98.

  2. Мактулин В. Комплексная экономическая безопасность / В. Мактулин // Бизнес и безопасность. — 1999. — № 3. — С. 27—28.

  3. Коваль А. Ф. Информационное и техническое обеспечение управления экономическими процессами на предприятии / А. Ф. Коваль, И. И. Нагорная // Вестник ХГДТ. — 2003. — С. 121—127.

  4. Недоліки та переваги законопроектів про вищу освіту [Електронний ресурс] / Електрон. текстові дані – Режим доступу: http://education.unian.ua/596686-eksperti-nazvali-nedoliki-i-perevagi-zakonoproektiv-pro-vischu-osvitu.html

Петренко О.В., Антоненко В.М.

Особливості, проблеми та перспективи розвитку фінансової системи України
Як відомо, через фінансову систему відбувається перерозподіл фондів грошових коштів, що обслуговують економічні відносини в країні, починаючи від створення валового внутрішнього продукту і закінчуючи економічними відносинами підприємств і населення. Сучасний стан фінансової системи України показує низку нових, впроваджених за роки її незалежності, напрямів діяльності, а водночас – і невирішених проблем.

Серед основних проблем фінансової системи України слід відзначити неефективну систему державного регулювання, що унеможливлює сталість її розвитку. Фінансова система України потребує кардинальних змін, оскільки особливості її функціонування не відповідають загальноприйнятим цивілізованим нормам і стандартам (рис. 1). За рахунок неефективного функціонування фінансової системи у сучасних умовах відбувається не повне акумулювання фінансових ресурсів та нераціональний їх перерозподіл між різними сферами. У результаті цього гальмуються надходження інвестицій в країну, адже саме вони необхідні для сталого економічного розвитку та стабільного функціонування держави.

Причиною нестійкості фінансової системи України є відсутність належного державного контролю. Оскільки останній – важлива функція держави, за допомогою якої забезпечуються адекватні умови для функціонування фінансової системи, то дефіцит належного контролю призвів до зловживань та порушень у сфері фінансових відносин. У даному зв’язку обов’язковим має бути вдосконалення системи фінансового контролю за рахунок збалансування місцевих та державного бюджетів, досягнення самодостатності у фінансах окремих регіонів країни та галузей економіки, а також дотримання економічної безпеки держави. Все це може стати запорукою ефективного функціонування державних фінансів та посилить престиж країни перед світовою спільнотою.

Рис. 1. Фінансова системи країни за Міжнародними стандартами (4, с. 47)


Ще однією проблемою на сьогодні для України залишається незбалансованість у видатках та доходах бюджету, а також значне зростання державної заборгованості та нераціональний розподіл витрат. Для розв’язання зазначених питань, на нашу думку, необхідно впровадити контроль за витрачанням коштів, їх доцільністю та належним чином відслідковувати грошові потоки. Водночас обов’язковим має бути зменшення обсягів запозичень для покриття бюджетного дефіциту.

Для покращення стану фінансової системи країни необхідно переглянути ключові напрямки стабілізаційної політики: розвиток страхового механізму пенсійного забезпечення, медичного обслуговування, страхових принципів фінансування для отримання вищої освіти, що в цілому полегшить бюджетне навантаження та сприятиме удосконаленню функціонування фінансової системи країни.

Щодо перспектив розвитку фінансової системи України, слід зазначити, що їй необхідно ефективно імплементувати фінансовий механізм діяльності бюджетних установ, здійснювати перманентний пошук нових джерел фінансових ресурсів в умовах дефіциту бюджетних коштів, а також раціонально використовувати кошти, залучені за допомогою державного кредиту, зміцнюючи при цьому довіру до державних цінних паперів, і найголовніше – економно витрачати бюджетні кошти та посилити контроль за їх цільовим використанням.

Одним із варіантів якісної трансформації фінансової системи країни може бути використання прогресивного світового досвіду провідних країн світу – Великобританії, Німеччини, Японії – у галузі створення єдиного регулятора фінансової системи (мегарегулятора), завдяки якому можливим стане уникнення протиріч у сфері контролю за фінансами та сформування надійного базису для інтеграції України у світову фінансову систему.

За цих умов і для досягнення зазначених цілей актуалізується сфера фінансів господарюючих суб’єктів, і особливо фінансово-кредитна система, до якої відносяться фінансові установи (рис. 1).

Фінансово-кредитна система – це сукупність фінансових, інвестиційних та кредитних інститутів держави [1, с. 10], а в ній, як структурна складова, – банківська система, яка є сукупністю різних банків та інших кредитних установ, котрі функціонують у межах єдиного фінансового механізму. Структура банківської системи України, відповідно до Закону «Про банки і банківську діяльність», складається з Національного банку України та комерційних банків.

Розвиток країни в умовах ринкової економіки вимагає вдосконалення засад функціонування дворівневої банківської системи – державних і комерційних фінансово-кредитних установ. Спроби встановлення подібної схеми були характерними і для 20-х рр. ХХ ст., однак монополізація владними фінансовими структурами кредитної системи заважала належному результату діяльності банківських установ.

На розвиток фінансової системи впливає багато факторів, які потрібно враховувати з метою недопущення застою і кризових явищ. У цьому зв’язку необхідно налагоджувати та вдосконалювати механізми реалізації фіскальної, грошової і кредитної політик, з метою адаптації національної фінансової системи до міжнародних стандартів. Особливу увагу заслуговує питання створення потужної групи банків, зменшення податкового тиску та впорядкування фінансових потоків. У даному контексті слід зазначити, що цим питанням повинні займатися відповідні органи законодавчої та виконавчої влади: раціональне функціонування всієї фінансової системи можливе лише за рахунок належного функціонування кожної складової окремо та у разі їх синергетичного поєднання [3, с. 42].

Таким чином, у сучасних умовах існує об’єктивна потреба у ефективній реалізації програми фінансового оздоровлення держави, розробці ряду стабілізаційних заходів щодо запобігання негативним наслідкам від фінансової кризи, що вимагає, на нашу думку, прийняття низки відповідних законів, здійснення практичних заходів та розробки науково обґрунтованих критеріїв функціонування фінансової системи держави з метою мінімізації можливих збитків від подальших фінансових криз для вітчизняної економіки.
Література:


  1. Адамик, Б. П. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навчальний посібник. / Б. П. Адамик. – Тернопіль : Карт-бланш, 2002. – 278 с.

  2. Дмитренко, Д. М. Принципові підходи до реструктуризації фінансової системи України / Д. М. Дмитренко // Вісник Української академії банківської справи. – 2009. – № 2 (27). – С. 30-35.

  3. Зайцев, О. В. Гроші та кредит. Лекційне викладення: навч. посіб. / О. В. Зайцев. ─ Суми : Вид-во СумДУ, 2010. – 179 с.

  4. Стасюк, Н. Л. Фінанси. Навчальний посібник. / Н. Л. Стасюк. – Вінниця : ВНТУ, 2008. – 256 с.

Руденок О.О., Карпова Т.С.

Аналіз кредитної діяльності комерційних банків України на сучасному етапі
Актуальність. Довіра до комерційних банків з боку клієнтів значною мірою визначається їх фінансовою стабільністю. Проте на даному етапі фінансовий стан банків є дуже тяжким. У таких умовах для них одним із найактуальніших питань є аналіз кредитного портфеля, оскільки у подальшому від нього залежить рівень дохідності банківських активів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження проблем вдосконалення процесу управління кредитним портфелем банку є предметом наукових досліджень Т. Болгар, А. Герасимовича, М. Савлука, В. Міщенко та інших вчених.

Мета. Аналіз кредитної діяльності комерційних банків в умовах політичної та економічної нестабільності країни.

Виклад основного матеріалу. Якість кредитного портфеля забезпечує найбільший рівень прибутковості при мінімальних рівнях кредитного ризику. Доходи від здійснення кредитної діяльності банків є найбільш вагомими з усіх доходів банку. Для аналізу сучасного стану кредитного портфелю банків необхідно розглянути основні показники їх діяльності.

Аналізуючи капітал банків України треба зазначити, що він протягом 2010-2015рр. істотно збільшувався (Рис. 1) [2]. Проте тенденція мала не однозначний характер, тому доцільно розглядати тенденцію у розрізі двох періодів, а саме зростання капіталу у період до 2014 року та після нього.

У першому періоді відбувалося швидке зростання власного капіталу банків України, станом на 01.01.2014 він був на 67,22% (77424 млн. грн) більше, ніж станом на 01.01.2010 та складав 192599 млн. грн. Причиною такої тенденції було збільшення сплаченого статутного капіталу (на 55,4%), загальних резервів, резервного фонду та інших фондів банків. Проаналізувавши другий період, а саме з 01.01.2014 по 01.10.2015 роки, можна зазначити, що відбувається зменшення власного капіталу (на 33,04%), статутний капітал перевищує власний через значні збитки банківської системи України пов’язані із фінансовою кризою [1].



Рис. 1. Динаміка капіталу банків України станом на 01.01.2010 - 01.10.2015рр., (млн. грн) [2]

Аналізуючи обсяги активів банківської системи, можна засвідчити, що величина як загальних так і чистих активів, зростала стабільно протягом 2010 – початку 2015 років. Проте станом на 01.10.2015р. обсяги активів банківської системи зменшилися на 8,2% (107962 млн. грн) [2].

Треба відзначити, що зростання протягом 2010-початку 2015 років кредитного портфеля банків на 34,7% (259010 млн. грн) відбулось в основному за рахунок збільшення кредитів, наданих суб’єктам господарювання. Більш наглядно дану тенденцію можна прослідкувати на рисунку 2.

Розглядаючи кредити надані фізичним особам треба відмітити, що їх питома вага коливалась від 29,8% у 2010 році до 15,2% станом на 01.10.2015 рік. Дана ситуація свідчить про високу ризикованість кредитної політики банків, які не приділяли достатньої уваги кредитуванню фізичних осіб.

Рис. 2. Структура та обсяги кредитного портфелю протягом 01.01.2010 - 01.10.2015рр. [1], [2]


Розглядаючи якість активів банківської системи України потрібно зазначити, що стан проблемної заборгованості банків значною мірою почав зростати з 2014 року (7,7%) і станом на 01.10.2015 року даний показник складав 19,9% [2].

Причиною цього є зниження ділової активності в багатьох галузях економіки, яке призвело до зменшення доходів юридичних та фізичних осіб, та підвищення фінансового навантаження на позичальників, які отримали валютні кредити обумовлене девальвацією національної валюти. Як наслідок, було виявлено значне погіршення якості робочих активів банків, що пов’язано зі збільшенням кількості неплатоспроможних позичальників.

Висновки. Кредитна діяльність є основним джерелом отримання доходів банків, саме тому одним з найголовніших завдань на сьогодні є ефективне управління кредитним портфелем банку. Неефективний менеджмент призводить до збільшення ризиків здійснення кредитних операцій, що призводить до втрати вкладених ресурсів та виникнення збитків.
Література:


  1. Дані фінансової звітності банків України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/category?cat_id=64097

  2. Основні показники діяльності банків України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=36807

Самофалова В.О., Юрчишена Л.В.

Фінансова стійкість банківської системи України на основі інтегрального показника
Актуальність проблеми. Сьогодні однією з проблем вітчизняної банківської системи є забезпечення її фінансової стійкості, надійності та ефективності в умовах економічної і політичної нестабільності в країні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням забезпечення фінансової стійкості банків у ринкових умовах, методам її оцінки постійну увагу приділяли такі вчені як В. Кромонов, О. Крухмаль, О. Лаврушин,

О. Ширінська, М. Ямпольський та інші.

Проте, незважаючи на глибину проведених досліджень, негативні фінансові результати діяльності установ банківської системи України свідчать про необхідність подальших досліджень щодо забезпечення фінансової стійкості банків.

Метою дослідження є оцінка фінансової стійкості на основі методу узагальнюючого (інтегрального) показника.

Виклад основного матеріалу дослідження. Фінансова стійкість банку – це якісна динамічна інтегральна характеристика спроможності банку ефективно виконувати свої функції та забезпечувати цілеспрямований розвиток шляхом трансформації ресурсів та мінімізації ризиків, витримуючи вплив факторів зовнішнього та внутрішнього середовища [4].

При визначенні потенціалу стійкості досить поширеним є метод визначення узагальнюючого (інтегрального) показника фінансової стійкості. При використанні якого, оцінка фінансової стійкості банку відбувається шляхом зважування базових фінансових коефіцієнтів на відповідні вагові коефіцієнти, котрі характеризують значимість кожного базового коефіцієнта, та наступного визначення узагальнюючої оцінки через додавання чи множення отриманих результатів [3].

Таким чином, для побудови інтегральної моделі оцінки фінансової стійкості банківської системи та окремих банків пропонуємо розраховувати інтегральний показник фінансової стійкості на основі дотримання обов’язкових економічних нормативів капіталу, ліквідності та кредитного ризику.

При зростанні значення інтегрального показника можна говорити про зростання потенціалу поточної стійкості банківської системи і при зменшенні – про зниження поточної фінансової стійкості.

Розрахунок інтегрального показника фінансової стійкості банків України на основі дотримання обов’язкових економічних нормативів капіталу, ліквідності та кредитного ризику наведено у таблиці 1.

Таблиця 1.

Інтегральний показник фінансової стійкості для банківської системи України за 2013-2015 рр.[2]



Нормативи

Граничне значення

2013

2014

2015(станом

на 01.11.15)



Значення,%

Коефіцієнт стійкості

Значення,%

Коефіцієнт стійкості

Значення,%

Коефіцієнт стійкості

Норматив достатності

( адекватності) регулятивного капіталу (Н2)



не менше 10%

18,26

1,83

15,6

1,56

9,90

0,99

Норматив (коефіцієнт) співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3)

не менше

9 %

13,98

1,55

11,2

1,24

Не розраховується


Норматив миттєвої ліквідності (Н4)

не менше 20 %

56,99

2,85

57,13

2,87

70,64

3,53

Норматив поточної ліквідності (Н5)

не менше 40 %

80,86

2,02

79,91

2,00

80,59

2,01

Норматив короткострокової ліквідності (Н6)

не менше 60 %

89,11

1,49

86,14

1,44

88,30

1,47

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7)

не більше 25 %

22,33

0,89

22,01

0,88

23,78

0,95

Норматив великих кредитних ризиків (Н8)

не більше 800 %

172,05

0,22

250,04

0,31

628,72

0,79

Інтегральний показник поточної фінансової стійкості банків







10,85




10,3




9,74

Протягом 2013 – 2015 рр. відбулося зниження рівня фінансової стійкості банківської системи України, про що сигналізує зменшення інтегрального показника з 10,85 до 9,74 за рахунок зниження показника капітальної стійкості з 1,83 до 0,99 у зв’язку зі зниженням регулятивного капіталу (Н2) з 18,26% до 9,9 %, який на 01.11.2015 р. досягнув мінімального нормативного значення 10%, що зумовлено зменшенням розміру регулятивного капіталу. Так, за 2014р. розмір регулятивного капіталу банків знизився на 7,8% ( на 16,0 млрд. грн.), а за 10 місяців 2015р. на 41,6% або на 78,6 млрд. грн. [5]. Така ситуація призвела до виведення Нацбанком з ринку 54 неплатоспроможних банків, ще в 10 банках запроваджено тимчасову адміністрацію ФГВФО [1]. Станом на 01.11.2015 до банківської системи входить 120 банків [5].

Про підвищення ризиків та зниження потенціалу стійкості банківської системи України протягом 2014-2015рр. свідчить і зростання показника максимального розміру кредитного ризику (Н7) з 22,01% до 23,78% (при граничному не більше 25%), показника великих кредитних ризиків (Н8) з 250,04% до 628,72% (при граничному не більше 800%) порівняно з 2014 роком.

Висновки. Отже, протягом 2014-2015рр. спостерігалася тенденція зниження рівня стійкості банківської системи України, про що свідчить динаміка інтегрального показника фінансової стійкості. Забезпечення належного рівня фінансової стійкості банківської системи можливо за рахунок дотримання обов’язкових нормативів, які встановлюються НБУ.


Література:

1. Виведення банків з ринку. Офіційний сайт ФГВФО. [Електронний ресурс] – Режим доступу http://www.fg.gov.ua/



2. Значення економічних нормативів по системі банків України за 2013-2015 рр. Офіційний сайт Національного банку України. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http:www/ bank.gou.ua

3.Крухмаль О.В. Формування системи показників оцінки фінансової стійкості банків //Соціально- економічні дослідження в перехідний період. - Львів,2005.- Вип.6(56): Ринкові перетворення в Україні в умовах світових інтеграційних процесів. - С.390-395

4. Крухмаль О.В. Теоретичні підходи до визначення поняття стійкість банку та її фінансової складової // Актуальні проблеми економіки. - 2004. – № 42. – С.65-71.

5. Основні показники банківської діяльності України. Офіційний сайт Національного банку України. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http:www/ bank.gou.ua

Чепіжко В.І., Карпова Т.С.

Особливості динаміки депозитної діяльності банків України


Актуальність.Розвиток банківської системи привів до загострення конкуренції між банками за ресурси та ефективні напрямки їх розміщення, що спровокувало поступове зниження прибутковості банківської діяльності. Саме тому для формування певних рекомендацій щодо покращення депозитної діяльності необхідно проаналізувати стан депозитних ресурсів на фінансовому ринку України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми розвитку депозитної діяльності досліджувалися в працях таких вітчизняних учених-фахівців і спеціалістів як О. Васюренка, В. Гєєця, А.Кириченка, А. Мороза,М. Савлука та ін.

Мета. Визначення особливостей та тенденцій депозитної діяльності вітчизняних банківських установ.

Виклад основного матеріалу.Важливим аспектом удосконалення депозитної діяльності можна вважати розширення спектра банківських послуг, які б надавалися в комплексі із депозитним обслуговуванням.

Ефективно організована депозитна діяльність банків може стати визначним фактором їх надійності, фінансової стабільності, передумовою досягнення показників платоспроможності та ліквідності.

Депозитна політика банку -це стратегія і тактика банку щодо залучення грошових коштів вкладників та інших кредиторів і визначення найефективнішої комбінації її джерел[1].

Проаналізувавши динаміку коштів, залучених вітчизняними банками можна зробити висновок, що вона була нестабільною (рис. 1).

Рис. 1. Динаміка зобов’язань банків України за 2011-2015 рр., млн. грн. [2].


Як свідчать дані, найбільше зростання зобов’язань відбулось у 2014 році і станом на 01.01.2015 р. вони досягли 1 168 829 млн. грн. Протягом перших дев’яти місяців спостерігається зменшення зобов’язань. Станом на 01.10.2015 р. вони становили 1 079 928 млн. грн.

Слід зазначити погіршення стану зобов’язань банків відносно їх стабільності (табл. 1).

Так, частка строкових депозитів у загальній сумі зобов’язань банків за весь період, що аналізується, зменшилася з 62,9% до 57,7%. Депозити, залучені на строк більше 2-х років на кінець жовтня 2015 р. складали тільки 3,3 % загальної суми депозитів, тоді як на початку цього року їх частка становила 4,1%.

За перші 9 місяців 2015 р. обсяги депозитів в банках України скоротилися на 1622 млн. грн.. Одночасно у портфелі депозитів зросла частка коштів у іноземній валюті, відносно яких існує значний валютний ризик.


Таблиця 1

Структура депозитів банків України за строками

залучення коштів [3]




Депозити

31.12.2014

31.03.2015

30.06.2015

30.09.2015

Всього: а) млн грн.

675 093

743 365

693 559

673 471

б) %

100,0

100,0

100,0

100,0

В тому числі

на вимогу: а) млн грн.

250 153

306 903

290 723

285 448

б) у % до загальної суми

37,1

41,3

41,9

42,3

до 1 року: а) млн грн.

210 442

219 695

216 514

247 677

б) у % до загальної суми

31,2

29,6

31,2

36,8

до 1 року: а) млн грн.

290 723

216 514

156 489

118 238

б) у % до загальної суми

27,6

25,2

22,6

17,6

більше 2 років: а) млн грн.

27 963

29 182

29 833

22 108

б) у % до загальної суми

4,1

3,9

4,3

3,3

Якщо депозитами у національній валюті на 01.10.2015 р. було покрито 77,4% наданих у гривнях кредитів, то в іноземній валюті цей показник значно нижче – 60,1%, що, за умов значних обсягів простроченої заборгованості, яка склала на цю дату 19,9% загальної суми наданих банками кредитів, суттєво загострює проблему забезпечення ліквідності установ банківської системи України.

У досліджуваному періоді зобов’язання банків переважно складалися з коштів фізичних осіб (табл.2)

Таблиця 2

Структура депозитів банків України за клієнтурною ознакою за 2013 – 2015 рр.[2]


№ з/п

Назва показника

01.01.2013

01.01.2014

01.01.2015

01.11.2015

1.

Зобов'язання банків, усього:

957 872

1 085 496

1 168 829

1 121 963

1.1

кошти суб'єктів господарювання

202 550

234 948

261 372

295 677

1.2

кошти фізичних осіб

364 003

433 726

416 371

364 352

Проаналізувавши дані, можна зробити висновок, що на початку 2015 року частка коштів, що були надані суб’єктами господарювання склала 22,4%. Протягом 10 місяців 2015 року цей показник збільшився на 4% і склав 26,4%, тобто 295 963 млн. грн. Що стосується залучених коштів фізичних осіб, то тут спостерігається негативна тенденція. Станом на 01.11.2015 р. обсяг коштів фізичних осіб зменшився 52 019 млн. грн.

Висновки.Узагальнюючи результати проведеного дослідження, слід зазначити, що наразі депозитна діяльність банків України не є досить надійною. Динаміка коштів, залучених вітчизняними банками була нестабільною.Проаналізувавши структуру депозитів банків України за строками залучення коштів, слід зазначити погіршення стану зобов’язань банків відносно їх стабільності. За клієнтурною ознакою переважають кошти фізичних осіб, хоча протягом поточного року спостерігається зменшення обсягу таких зобов’язань.
Література:


  1. Коцовська P.P.



    Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   25




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет