Спадщина Б. Скіннера. Біхевіористська традиція

Суттєво відмінним, проте рівною мірою суперечливим, є підхід до розуміння особистості, який стверджувався завдяки біхевіористській традиції, положення якої були сформульовані у найбільш експліцитній формі в роботах Б. Ф. Скіннера. Елегантна у своїй простоті теорія оперантного зумовлювання продовжує генерувати дискусії і навіть знаходить важливі сфери практичного застосування. Як і Фрейд, Скіннер сподівався, що його образ мислення призведе, врешті-решт, до трансформації всього поля психологічних міркувань, психологічного теоретизування. Він був упевнений, що його ідеї зможуть внести суттєві зміни у розуміння закономірностей функціонування людини у суспільстві.

У сучасній зарубіжній психології біхевіористська традиція теж піддається критичному аналізу і переосмисленню. Оцінюючи значущість теоретичних конструктів цього напряму теоретизування в психології, автори підкреслюють важливість усвідомлення того, що індивідуум поводиться закономірним шляхом за конкретних умов життєдіяльності. Своє завдання психологи скіннеріанського напряму вбачали в тому, щоб розкрити загальні наукові закони, які управляють поведінкою людини і внаслідок цього дозволяють передбачити цю поведінку, що змінюється під впливом зовнішніх умов. Підхід Скіннера до розуміння особистості може сприйматися як чужий тому, у межах якого особистість розглядається через призму вмотивованої поведінки. Проте Скіннер наполегливо протидіяв ідеї орієнтації переважно на внутрішні чинники у поясненні поведінки людини. Замість цього він вважав, що будь-яке пояснення, яке базується на внутрішніх чинниках поведінки, буде з часом визнане помилковим.

Будь-яке посилання на внутрішні чинники при поясненні поведінки, з точки зору Скіннера, створює інтелектуальні «пастки», яких доцільно було б запобігати. Скіннер не відхиляв існування внутрішніх чинників поведінки, як інколи йому це інкримінують, проте він відхиляв покладання на внутрішні чинники як фактори, за допомогою яких можна достовірно пояснити поведінку. Для ілюстрації цього положення автор огляду [25] наводить такий приклад, який характеризує відмінності у поясненні витоків певних аспектів поведінки представниками різних шкіл: Джон, 10-річний хлопчик, часто бере участь у бійках зі своїми однолітками. Розглядаючи поведінку Джона в психоаналітичних традиціях, необхідно було б з’ясувати внутрішні мотиви такої поведінки. Можна було б припустити [25], що у Джона конструкт «воно» недостатньою мірою стримується силами «его» та «суперего».

Можливо, Джон стримує у такий спосіб гнів відносно свого батька і переносить його на своїх однолітків, з тим, щоб отримати хоча б часткове задоволення від можливості подолати неусвідомлені ворожі імпульси поведінки, які він відчуває до батька. Для Скіннера ж поведінка Джона може бути краще за все зрозумілою, якщо поглянути на важливі обставини його оточення, які функціонують у формі підсилювальних чи стримувальних факторів цієї поведінки. Наприклад, можливо, у батьківському домі Джон має можливість задовольнити свої потреби тільки у тому разі, якщо він агресивно поводиться. Генералізуючи поведінку, яку він змушений виявляти у колі своєї сім'ї, він переносить її у контекст свого шкільного оточення, якщо така поведінка отримує там підкріплення. Для Скіннера важливим було дослідження доступних зовнішньому спостереженню подій навколишнього середовища і поведінки, яка пов’язана з цими подіями. Скіннер ігнорував важливі впливи, які не доступні зовнішньому контролю.

Проте, порівнюючи позицію Скіннера з позицією Фрейда, зарубіжні дослідники стверджують, що він був таким же послідовним детерміністом, як і Фрейд [25]. Обидва поділяли віру в те, що людина не є вільною у виборі своєї власної поведінки. Але, на відміну від Фрейда, Скіннер бачив детермінанти поведінки в навколишньому середовищі, а Фрейд прагнув знайти внутрішні чинники, які є неусвідомленими або частково усвідомленими.

Застосування біхевіористської теорії

Сфери застосування положень теорії Скіннера є достатньо численними. Наприклад, ідеї Скіннера використовуються для того, щоб надавати допомогу дітям, хворим на аутизм, емоційно нестабільним дітям, дорослим суб’єктам з фобіями, розладами сну, сексуальною дисфункцією, депресією та іншими досить складними психічними і психосоматичними захворюваннями. До них звертаються при вирішенні проблем формування асертивності, активності, пов’язаної зі спортивною діяльністю тощо.

Скіннера дуже суворо критикували за те, що він розглядав живих суб’єктів як роботів. І все ж його методи вивчення поведінки доводять, що ці звинувачення свідчать про спрощене розуміння його теоретизування. Засновник досліджень на окремому суб’єкті, Скіннер був дуже уважним до унікальності індивідуальності індивідуума і приділяв належну увагу тому факту, що окремий суб’єкт заслуговує на те, щоб бути розглянутим і оціненим досить ретельно. Загалом біхевіористські підходи базуються на дуже добре контрольованих наукових дослідженнях, які дозволяють довести їх емпіричну валідність. Є певні теоретичні дані, які свідчать про ефективність поведінкових підходів у тих сферах терапії, що були зазначені вище. Позитивним аспектом цього підходу є те, що він базується на емпіричних даних, які збираються в умовах ретельно контрольованих спостережень.

Підхід стимулював дебати і дослідження, що є одним із критеріїв, як зазначалося вище, значущості теорії. Зібрано достатню кількість емпіричних даних, які свідчать про те, що механізми, розкриті Скіннером, є засобами формування особистості. Простота є також вагомим фактором на користь цього підходу. Але, незважаючи на деякі переваги, біхевіористський підхід до дослідження особистості викликає багато зауважень. Особистість неможливо описати лише через набір поведінкових стереотипів, засвоєних під впливом зовнішніх чинників. Тому дослідники знову звернулись до вивчення внутрішнього світу особистості як детермінанти її поведінки.

Оцінюючи перспективи розвитку психології ХХІ століття, ідеї попередніх етапів розвитку психології особистості, які зберігають певний вплив на теоретизування у сучасних зарубіжних дослідженнях, дослідники вказують на гуманістичну і феноменологічну традиції дослідження особистості. Для того щоб оцінити цей напрям у розвитку психології особистості, вони вважають доцільним підкреслити той факт, що якщо психоаналітичний підхід розглядається інколи як «перша сила» у галузі психології особистості, а «другою силою» вважають біхевіористську традицію, то гуманістична психологія є «третьою силою», внесок якої у формування теоретичних засад психології особистості важко переоцінити [25].

Хоча біхевіоризм виник у прямій опозиції теорії Фрейда, обидва напрями були детерміністськими у розумінні того, що людина не є вільною у виборі своєї власної поведінки, проте детермінізм Фрейда базувався на «внутрішніх» особистісних чинниках, а Скіннера – на зовнішніх. До 1950-х років перша і друга сили вже мали добрі традиції в інтелектуальному середовищі зарубіжної психології, але у цей час почала формуватись опозиція цим двом силам, головним чином у працях Карла Роджерса [29] і Абрахама Маслоу [21]. Як і Фрейд, обидва ці теоретики орієнтувалися на клінічні дослідження, хоча Маслоу за базовою освітою був експериментальним психологом. Обидва представники цього напряму виступили у явній опозиції деяким центральним ідеям як Фрейда, так і Скіннера, при вивченні факторів, які впливають на поведінку людини. Роджерс і Маслоу, наприклад, відхиляли детермінізм, який був притаманний теоретизуванню Фрейда і Скіннера. Гуманістичний підхід був спрямований на те, щоб дослідити свободу індивідуума у виборі його власного життєвого шляху. Крім того, Роджерс і Маслоу, як підкреслюють сучасні зарубіжні дослідники, виходили з положення про позитивність природи людини, відхиляючи фрейдівське твердження про те, що поведінку людини спрямовують примітивні егоїстичні інстинкти, анімалістичні сили.

Роджерс і Маслоу акцентували увагу на розвитку особистості, який триває протягом усього життєвого шляху людини, і, зокрема, оптимістично розглядали спрямування цього розвитку, вважаючи, що він повинен бути здоровим. Роджерс писав: «У мене не викликає схвалення достатньо поширений погляд на те, що людина є здебільшого ірраціональною істотою. Поведінка людини є винятково раціональною» [29, с.194]. У цьому сенсі Роджерс і Маслоу передбачили напрямок сучасної позитивної психології (Селігман, 2000 [30]). При зазначених розбіжностях у поглядах, Фрейд і Роджерс використовували подібні моделі конфліктів для описання механізму розвитку особистості. Проте для Роджерса це був конфлікт між «істинною сутністю індивіда» і спотвореним Я-образом. Отже, повторюється ідея неусвідомленого конфлікту. Але для Роджерса внутрішня природа людини є позитивною, а зовнішні впливи можуть спотворювати її, а для Фрейда, навпаки, сутність людини є негативною і загрозливою.

У першій важливій праці Роджерса «Консультування і психотерапія: нові концепції у практиці» (1942), були окреслені основні засади його теоретичного підходу. Згідно з цим підходом, організм при народженні є основною психологічною реальністю, яка з часом породжує більш складні особистісні структури. Однією з цих структур є Я («self»), яка у цілому відповідає феномену самоідентичності особистості. У міру того, як Я піддається впливам умов, які є випробуванням для гідності особистості, стикається з обставинами, в яких Я оцінюється стосовно певних видів поведінки і ставлень, воно починає змінюватись відповідно з умовами, в яких воно оцінюється. Наприклад, дитина, що розвивається, може виховуватись в оточенні, де забороняється безпосереднє виявлення гніву. У ранньому дитинстві, коли дитина перебуває в ситуаціях, в яких гнівливість не приймається, вона навчається знецінювати такі ситуації. Оскільки всі оточуючі потребують позитивного ставлення, людина навчається відмовлятись від певних форм поведінки. У міру продовження процесу розвитку за такими зразками, деякі аспекти істинної природи людини змінюються. Це веде до формування розуміння того, що людина певною мірою є лише тінню своєї істинної природи. Отже, подолання цих особистісних обмежень є завданням зростання і перетворення на особистість, яка функціонує більш повно. Роджерс був впевнений в тому, що за умов належного психологічного оточення навіть без психотерапевтичних впливів людина може функціонувати як психологічно здорова особистість.

Маслоу поділяв з Роджерсом деякі фундаментальні постулати відносно динаміки розвитку особистості, але, крім того, зробив унікальний індивідуальний внесок у розвиток теорії особистості. Найбільш відомою для більшості студентів, які вивчають психологію, є ідея Маслоу відносно ієрархії мотивів, в якій він окреслив важливі аспекти розвитку свого теоретизування. Суттєвою ідеєю в його ієрархії є те, що людина проходить декілька рівнів розвитку, в яких більш низькі, базові потреби повинні бути задоволені, перш ніж людина почне задовольняти більш високі потреби в ієрархії. Ці низькі потреби, як відомо, називають вітальними (життєво важливими) – потреба у надійності, безпеці, належності, любові, самоповазі, самооцінці і, врешті-решт, самоактуалізації.

Важливий внесок у розвиток теорії особистості почався з його докторської дисертації. Він дослідив у ній наявність домінант і певних форм мотивацій у макак. З раннього періоду своєї кар’єри Маслоу цікавився тим, що найкращого може зробити тварина, і пізніше поширив цей інтерес і на людей. Він розпочав дослідницьку програму, в якій вивчав деякі з найбільш видатних постатей в історії людства. Наприклад, він дослідив життя Ральфа Емерсона, Джорджа Вашингтона, Вільяма Джемса та інших, щоб зрозуміти, які особистісні характеристики допомогли цим особам виявити свої відмінності від інших людей. І Роджерс, і Маслоу намагались, таким чином, виявити рівень, на якому люди можуть перевершити себе, здійснити свої творчі задуми. Сила теоретичних положень і особистісних властивостей Роджерса і Маслоу стимулювала інших людей перетворюватись на їх послідовників.

Теоретична й емпірична робота Роджерса і Маслоу вплинула на інші аналогічні підходи. Більшість з них має екзистенційне орієнтування, тобто спрямованість на розглядання фундаментальних питань природи існування людини, її страждань. В них наголошується роль особистісного вибору у спрямуванні життя людини, у створенні його змісту. Оптимістичними були також погляди на людину Ролло Мея, Віктора Франкла та інших, що містять варіанти феноменологічної тематики, яку розвивали Роджерс і Маслоу.

На підгрунті гуманістичної феноменологічної теорії Роджерс забезпечив фундаментальне керівництво застосуванням його теоретичних положень при наданні допомоги особам із психологічними проблемами. Фактично, роботи Роджерса у галузі надання психотерапевтичної допомоги здійснили революцію в уявленнях про те, як терапевти маютьнадавати допомогу людям з відповідними потребами. У найбільш конкретизованому вигляді переконання Роджерса базувались на уявленні, що навіть повсякденні взаємовідносини можуть бути психологічно лікувальними, терапевтично корисними. У той час як психоаналіз покладався значною мірою на техніки здійснення терапії, роджеріанський підхід базувався на особистості терапевта як компоненті надання допомоги. Протягом усього періоду своєї наукової діяльності Роджерс, перш за все, надавав увагу клієнтові, внаслідок чого його терапія отримала назву клієнт-центрованої, на відміну від психоаналітичної з її установкою відносно провідної ролі експерта-аналітика. Практичне застосування теорії Роджерса базувалось на більш егалітарних відносинах між тим, хто надає допомогу, і суб’єктом, якому вона адресується. Роджерс стверджував, що існують три необхідні і достатні умови, які неминуче призведуть до позитивних терапевтичних змін (1957). Ці умови полягали в тому, що терапевт повинен:

а) демонструвати безумовне позитивне ставлення до клієнта;

б) бути конгруентним, відвертим і допомагати клієнтові налаштуватись на його власну аутентичність;

в) демонструвати емпатію відносно клієнта і у такий спосіб надавати клієнтові можливість глибше пережити його власні почуття.

Роджерс вважав, що виконання цих умов терапевтом стимулюватиме рух клієнтів у напрямку більш глибокого розуміння самих себе і позитивного вирішення наявних проблем. Вплив терапевта не повинен зводитись до ролі експерта, який знає певні відповіді на запитання, а має виявлятись у ролі помічника, який надає допомогу клієнтові у розкритті його власних відповідей на існуючі запитання. Таким чином, мета роджеріанської терапії полягає у наданні можливості суб’єкту самостійно усвідомити шляхи досягнення стану повного функціонування.

Хоча деякі з теоретичних конструктів Роджерса не досить вдало сформульовані і є складними для емпіричного вивчення, він систематично дослідив велику кількість основних положень теорії поведінкової психотерапії. Користуючись таким методом як Q-сортування, Роджерс з’ясував, як змінюється Я-концепція клієнта протягом періоду консультування. Крім того, він був першим, хто ввів звукореєструвальну технологію в психотерапевтичні сесії з тим, щоб ці сесії можна було пізніше піддати більш детальному емпіричному аналізу. Ця практика і зараз широко використовується. У 1956 році Роджерсу була вручена перша наукова вища нагорода американської психологічної асоціації за видатні дослідження в психології.

Сучасні зарубіжні дослідники високо оцінюють внесок гуманістичної феноменологічної теорії у дослідження особистості і підкреслюють, що, як психоаналітичний підхід, традиції Роджерса і Маслоу є важливими для розуміння динаміки особистісного розвитку. Теорія Роджерса більш чітко сформульована і розвинена, ніж теорія Маслоу, але обидві теорії є досить багатоаспектними і внутрішньо узгодженими. Вони стимулювали значну кількість емпіричних досліджень і дискусій. В їх межах були сформульовані важливі принципи дослідження психології особистості, які знайшли відбиття у типових підручниках психології для студентів зарубіжних ВНЗ, у них, зокрема, наводиться такий порівняльний аналіз внеску різних теорій у вивчення особистісної динаміки.

1. Як психоаналітичний, так і біхевіористський підходи є детерміністськими. Люди відчувають потяги певних рушійних сил, які перебувають поза межами їх контролю. Це можуть бути або неусвідомлені сили, які виникають ізсередини (за Фрейдом), або підкріплення, які надходять ззовні (за Скіннером). Гуманістичні ж психологи підтримували ідею наявності в людини вільного вибору та її спроможності змінювати спрямованість власної поведінки.

2. Друге положення гуманістичного підходу стосується того, що істинна наукова психологія повинна розглядати свій предмет як повністю гуманістичний, що означає визнання за індивідуумами ролі інтерпретаторів власного досвіду і їх внутрішнього світу. Поведінка, таким чином, повинна тлумачитись в термінах суб’єктивного досвіду індивідуума. Цей підхід називають гуманістично-феноменологічним. На противагу позитивістському підходу, поширеному у природознавчих науках, у межах якого людину вивчають як стороннього спостерігача, для гуманістичного підходу провідним є положення, що тільки індивідуум може пояснити зміст конкретної поведінки. Саме він, а не дослідник чи терапевт, є експертом поведінки.

3. Третє важливе положення гуманістичного підходу полягає у тому, що Маслоу і Роджерс підкреслювали позитивний аспект («healthy half») людської особистості, у той час як Фрейд дав тлумачення хворобливого аспекту, стверджуючи неможливість запобігти виникненню неврозу без допомоги психоаналітика, завдяки «природженій самодеструктивності» людини.

У логіці гуманістичного підходу Маслоу розглядав самоактуалізацію як вершину ієрархії потреб, у той час як Роджерс говорив про актуалізаційну тенденцію як внутрішню властивість життя, що відбиває прагнення людини до розвитку, зростання і збільшення своїх можливостей. Повно функціонуюча особистість є ідеалом зростання. Розвиток особистості природно здійснюється у позитивному напрямі, якщо він не заблокований зовнішніми факторами, і тому повинен розглядатись як норма.

4. Маслоу, на відміну від гештальтпсихологів, підкреслював важливість розуміння цілісного суб’єкта, а не окремих його характеристик чи аспектів виявлення поведінки.

Гуманістичний підхід сприяв усвідомленню психологами положення про те, що поведінка людини зумовлена значно більшою кількістю факторів, ніж ті, які можуть бути об’єктивно проаналізовані. Гуманістичні психологи пропагували позитивний підхід до аналізу індивідуальної поведінки і підкреслювали індивідуальну відповідальність людини за свої вчинки. Клієнт-центрована терапія є основним внеском, зробленим прихильниками гуманістичного підходу у вивчення психології особистості. Консультування перетворилось завдяки цьому підходу до дослідження психології особистості на величезну «індустрію», навколо якої почали створюватись групи так званої самодопомоги, телефонне консультування, з’явились висококваліфіковані, підготовлені терапевти.

Фундаментальним елементом гуманістичної психотерапії є безумовне позитивне ставлення до клієнта і впевненість в його спроможності самовдосконалення.

Недоліки підходу

Незважаючи на зазначені вище позитивні аспекти, гуманістичний підхід піддавався критиці з різних кутів зору.

Перш за все, зарубіжні дослідники вважають недоліком гуманістичної психології те, що вона обирає предметом аналізу лише ті аспекти функціонування людини, які нею усвідомлюються. Внаслідок цього ігноруються важливі процеси, які відбуваються поза рівнем усвідомлення.

При безумовному покладанні на індивідуальний усвідомлений досвід людини, прихильники цього підходу виходять з точки зору, що людина спроможна адекватно охарактеризувати свій досвід. Проте це не завжди так. Достатньо згадати бажання людини справити позитивне враження на психотерапевта, яке завжди має місце у ситуації консультування. Деякі критики гуманістичного підходу вважають його нечітким, ненауковим і таким, що не може бути перевіреним емпірично [27]. Теорії, які сформульовані в межах цього підходу, не піддаються емпіричній верифікації, що, принаймні частково, зумовлено тим, що гуманістичні психологи навіть і не прагнуть здобути підтвердження своїм теоретичним міркуванням. Деякі дослідницькі прийоми, що застосовуються у межах цього підходу, наприклад, дискурс-аналіз, дозволили дещо вдосконалити його надійність, але міра надійності залишається нез’ясованою.

1. 
   Назвіть принаймні три основні ідеї, висловлені З. Фрейдом, на які посилаються майже усі сучасні дослідники у галузі психології особистості, не замислюючись над тим, що вони належать Фрейду.
   
2. 
   Які історичні події вплинули на формування теоретичних положень теорії Фрейда?
   
3. 
   Випишіть основні теоретичні конструкти, на яких базується теорія психоаналізу, і дайте їх визначення.
   
4. 
   Охарактеризуйте детерміністську позицію Фрейда у трактуванні поведінки особистості.
   
5. 
   Поясніть динамічний потенціал інтрапсихічного конфлікту у тлумаченні Фрейда.
   
6. 
   Якщо ви згодні з твердженням Фрейда відносно того, що найбільш релевантні розвитку особистості впливи відбуваються у ранньому дитинстві, наведіть приклади з власного досвіду, що підтверджують цей постулат теорії Фрейда.
   
7. 
   Які ідеї Фрейда привернули увагу його послідовників, і який розвиток вони знайшли у дослідженнях Юнга, Адлера, Еріксона і Фромма?
   
8. 
   Які послідовники Фрейда наголошують на ролі стосунків суб’єкта з особистісно важливими постатями з його оточення у розвитку особистості? Наведіть приклади подібного впливу стосунків з оточуючими у розвитку вашої особистості, якщо вони мали місце у вашому досвіді.
   
9. 
   Охарактеризуйте внесок Мелані Клайн в адаптування прийомів Фрейда для пошуку доступу до несвідомого дитини.
   
10. 
    Охарактеризуйте сферу застосування психоаналітичної теорії.
    
11. 
    Який емпіричний метод досліджень використовував Фрейд у своїй діяльності?
    
12. 
    Дайте загальну оцінку спадщини психоаналітичної теорії й охарактеризуйте аспекти її критики сучасними зарубіжними дослідниками. Чи погоджуєтесь ви з критикою на адресу психоаналітичної теорії? Наведіть аргументи.
    
13. 
    Порівняйте детермінізм Фрейда з детермінізмом Скіннера і визначте розбіжності між ними.
    
14. 
    Охарактеризуйте важливі теоретичні конструкти біхевіоризму.
    
15. 
    Наведіть приклади трактування поведінки людини у термінах біхевіористської теорії й аналітичної теорії.
    
16. 
    Оцініть біхевіористський підхід до вивчення особистості.
    
17. 
    Охарактеризуйте основні положення гуманістично-феноменологічної традиції у дослідженнях особистісного розвитку.
    
18. 
    Охарактеризуйте центральне положення, що відрізняє теоретизування Роджерса і Маслоу від точки зору Фрейда у поглядах на природу людини.
    
19. 
    Чи згодні ви з поглядом Роджерса на поведінку людини як «винятково раціональну»? Наведіть аргументи.
    
20. 
    Як описували гуманістичні психологи механізм розвитку особистості з використанням моделі конфліктів?
    
21. 
    Охарактеризуйте важливі теоретичні конструкти гуманістичної психології.
    
22. 
    Поясніть унікальність внеску Маслоу у дослідження динаміки розвитку особистості.
    
23. 
    Охарактеризуйте загальну оцінку сучасними зарубіжними дослідниками внеску Роджерса і Маслоу у вивчення психології особистості і недоліки їх підходу.