Електронний варіант підручника бєлозоров с. Т

До складу Південної Азії входять такі фізико-географічні області: Гімалаї, Індо-Гангська низовина, півострови Індостан та Індокитай, а також острови Малайського архіпелагу. Південна Азія лежить у зоні субекваторіальних і екваторіальних кліматів. Рослинність і тваринний світ її мають різко виявлений тропічний характер. У межах Південної Азії поширені ландшафти саван, рідкостійних тропічних лісів, що скидають листя в сухий період, і вологих тропічшіх лісів.

Найвища на Землі гірська система Гімалаї, що відокремлює Індо-іГангську низовину від Тібетського нагір'я, простягається на 2500 км — між поперечними долинами Інду на заході і Брахмапутри на сході. Північна межа Гімалаїв проходить міжгірною долиною, по якій протікають верхів'я річок Гангу і Брахмапутри. Ширина Гімалаїв— від 250 до 300 км, •площа їх — близько 650 тис. кв. км.

Гімалаї виникли з геосинклінального басейну Тетіс в альпійський орогенез. Найбільшої сили складкоутворення набуло наприкінці палеогенового періоду. У цей час утворилась центральна вісь Гімалаїв, що пізніше зазнала інтенсивного розмиву і денудації. У міоцені й на початку антропогенового періоду відбувся новий цикл тектонічних рухів, в результаті яких утворилися складки (переважно в передгір'ях), насуви, розломи і загальні підняття вирівняних перед цим гір. Підняття в Гімалаях ще не закінчилось. Після закінчення зледеніння вони піднялис.л на 1300—1500 м. Внаслідок недавніх підняттів Гімалаїв остаточно сформувались глибоко врізані епігенетичні долини великих річок (Інду, Сат-леджу, Брахмапутри), які утворились ще до початку періоду грандіозних підняттів. Не дивно, що Гімалаї складаються з великої кількості гірських масивів, які відокремлюються один від одного глибокими поперечними долинами. Про наявність горотворних рухів свідчать часті тут землетруси (особливо в Східних Гімалаях).

Гімалаї і зв'язані з ними молоді гірські масиви оточують своєрідною аркою розташований на південь від них давній масив Індостану.

За рельєфом і геологічною будовою в гірській смузі Гімалаїв виділяють такі частини: 1) Передгімалаї, 2) Малі Гімалаї, 3) Великі Гімалаї і 4) Північний схил з Ладакським хребтом.

Передгімалаї часто називають Сівалікськими горами. Вони мають висоту 700—1000 м і круто обриваються до Індо-Гангської низовини. Складаються з неогенових пісковиків і конгломератів. Місцями відокремлюються від Малих Гімалаїв широкими долинами — д у н а м й.

Малі Гімалаї—друга смуга хребтів. Ширина їх —до 100 клі, середня висота —3500—4000 м, окремі вершини перевищують 6000 м. Ці гори дуже розчленовані, складаються з кристалічних порід і метаморфізованих осадочних відкладів палеозою, мезозою і кайнозою, в яких переважають сланці, вапняки, кварцити. Північно-західну частину Малих Гімалаїв утворює хребет Пір-Панджал (до 5000 м), який відокремлюється Кашмірською улоговиною (1600 м) від Великих Гімалаїв. Далі на південний схід простягаються хребет Дхаоладхар (до 3000 м) і власне Малі Гімалаї, які в Непалі досягають найбільшої висоти поблизу масиву Дхаулагірі (8172 лі), що з'єднує Малі Гімалаї з Головним хребтом. Між Малими і Великими Гімалаями в Непалі знаходяться мальовничі міжгірні тектонічні улоговини Кашмірська і Катманду. В минулому вони були зайняті озерами і оброблені льодовиками.

Великі Гімалаї тягнуться смугою 50—90 км завширшки із середньою висотою 6000 м. 11 вершин тут мають висоту понад 8000 м, кілька десятків вершин перевищують 7000 лі, а середня висота перевалів — близько 5000 м. Великі Гімалаї поділяються на 4 частини: Ассамські, Непальські, Кумаон-ські й Пенджабські. Найбільшої висоти досягають Непальські Гімалаї. Тут знаходяться найвища гора світу —Джомолунгма (Еверест), 8848 м, а також вершини Канченджанга (8585 м), Макалу (8470 м), Аннапурпа (8075 м), Госаінтан (8013 лі). Найвища вершина Пенджабських гір — Нанга-Парбат (8126 лі).

Уздовж північного, менш стрімкого схилу Великих Гімалаїв простягається хребет Ладакх (4000—4500 лі), на схилах якого бере початок багато річок, що перетинають Головний хребет. З півночі до хребта Ладакх прилягає велика поздовжня тектонічна долина, в якій протікають Інд і Брахмапутра, а ще далі на північ піднімаються окраїни Тібету. Осьова кристалічна смуга Гімалаїв багата на мідні руди, розсипмо золото, миш'як, хроміти. У Кашмірі добувають буре вугілля і сапфіри, в зоні передгір'їв — нафту, горючі гази, кам'яну і калійні солі.

Північні схили Гімалаїв перебувають під впливом сухих континентальних повітряних мас помірних широт. Висота снігової лінії тут на 700 — 1000 м вище, ніж на південних схилах. У верхів'ях Інду випадає 81 мм опадів на рік. На південних схилах Гімалаїв істотно позначається вплив тропічних повітряних мас і мусонної циркуляції. Ці схили дістають багато опадів. У східній їх частині випадає до 3000 мм і більше опадів. У західних частинах випадає близько 1000 млі, у Кашмірській западині 954 мм. Понад 85% річної кількості опадів приносить літній мусон. До висоти 2000 м кількість опадів зростає, а вище зменшується. Середня січнева температура на висоті 2000 м становить +6, -г?3, на висоті 2700—3000 ж — близько 0а, на висоті 3500 м — до —83. У горах взимку бувають великі снігопади. На висоті 2000 м середня липнева температура +18,5", на висоті 4500 м — нижча від 0а. Висота снігової лінії в Непальських Гімалаях 4500 м, в Кумаонських і Пенджабських — 5100—5300 м.

У Гімалаях багато льодовиків, особливо в центрі й на сході де випадає більше опадів. Значна частина гімалайських льодовиків належить до долинного типу. Найбільше зледеніння розвинене на Канченджангі («Гора п'яти льодовиків»). Тут льодовики 25—27 км завдовжки, зокрема, льодовик Зему, що опускається до висоти 3950 м, має довжину 25 км. Великі льодовики є в районі Джомолунгми. На північ з неї сповзає Ронгбукський льодовик (19 км), що закінчується на висоті 5030 м.

Південні схили Гімалаїв дуже багаті на річки. Діяльність річок сприяє ерозійному розчленуванню гір. Наскрізні долини типу каньйонів характерні для річок Інду, Сатледжу і Брахмапутри. Річки дістають воду від танення снігу і льодовиків, а також від мусонних дощів і мають повені влітку. Часто вони протікають у вузьких глибоких ущелинах, мають багато водоспадів і порожистих ділянок, а під час повеней переносять величезні маси уламкового матеріалу.

У Гімалаях багато озер льодовикового походження, особливо в хребті Пір-Панджал. У тектонічних западинах (Кашмірській та ін.) є озера — залишки великих водоймищ, що недавно тут існували.

Рослинність Гімалаїв дуже різноманітна й багата. Уздовж південних схилів добре виражена вертикальна поясність від вологих тропічних лісів до безлісних гірських лук.

Уздовж підніжжя гір тягнеться смуга т е р а ї в — болотистих джунглів або густо переплетених ліанами деревно-чагарникових заростей, до складу яких входять мильне дерево, мімози, банани, низькорослі пальми, бамбук, очерет. У тераях мають притулок тигри і дикі буйволи.

На вологих схилах вище від тераїв до висоти 1000 м ростуть густі вічнозелені тропічні ліси з гігантськими фікусами, високостовбурними пальмами, деревовидними папоротями, лаврами, бананами, бамбуками, з великою кількістю ліан (ротанги та ін.) і епіфітів. Для схилів з меншою кількістю опадів характерне салове дерево.

У поясі від 1000 до 2000 ж поширені субтропічні вічнозелені ліси, в яких до тропічних видів домішується багато субтропічних рослин: вічнозелені дуби, лаври, магнолії, довгохвойні сосни. Тут також багато ліан і епіфітів.

На висоті від 2000 до 3000 м у лісах переважають листопадні дерева помірного поясу: дуб, каштан, клен, волоський горіх та ін. Місцями в цьому поясі, особливо в його верхніх межах і на висотах від 3000 до 3500 м, переважають хвойні (срібляста ялиця, модрина, ялина, сосна, яловець та ін.).

Вище від 3500 м лежить пояс субальпійських і альпійських чагарникових заростей (з рододендронами) і дуже багатих на види високогірних лук, на яких ростуть примули, анемони, генціани, тирличі та ін.

У районах Західних Гімалаїв, де випадає менше опадів, немає тераїв. У поясі тропічних лісів тут поширені салове дерево і ксерофітні чагарники. Пояс субтропічних лісів має багато видів, характерних для Середземномор'я і Західної Азії: маслина, вічнозелені дуби та ін. Для верхнього поясу лісів (від 2000 до 3500 м) характерні листопадні ліси помірного клімату (клен, граб, вільха, ясен), а також хвойні, до яких належать різні сосни, гімалайський кедр (Сеагпз сіеосіага) і яловець. Чагарниковий підлісок у цих лісах бідніший, ніж у лісах Центральних і Східних Гімалаїв, але альпійська рослинність на заході багатша.

Для північних схилів Великих Гімалаїв характерні близькі до тібетських напівпустинні ландшафти з рідкими заростями ксерофітних чагарників і сухих трав. По долинах річок тут трапляються євфратська і бальзамічна тополі.

У лісах нижнього і середнього поясів гір водяться тварини переважно Індо-Малайської зоогеографічної області: слони, буйволи, носороги, олені, дикі кабани, тигри, пантери (плямисті й чорні), ведмеді; дуже багато мавп, особливо макаків і тонкотілих. З птахів характерні папуги, дикі кури, фазани, павичі. Фауна верхнього поясу і північних схилів Гімалаїв спільна з тібетською. Для цих просторів характерні гірські козли і барани, гімалайський ведмідь, гірські вовки та різні гризуни, з птахів — гірські індики і сніжний гриф.

Гімалаї перетинаються караванними стежками і ґрунтовими дорогами. Особливо велике значення має шлях з Непалу в Лхасу через перевал Тонгла. Усі перевали взимку завалені снігом і тому непрохідні.

Індо-Гангська низовина

Між Гімалаями й Індостаном знаходиться одна з найбільших алювіальних рівнин Азії —Індо-Гангська низовина. Висота її —менш як 100 м, лише вододільні частини між Індом і Гангом піднімаються до 250 м. Іпдо-Гангська низовина є передгірною западиною, в підніжжі якої залягає північна окраїна докембрійської платформи Індостану. Низовина утворилася на місці тектонічного прогину, який виник у третинний період в результаті орогенічних рухів, що створили Гімалаї. Протягом палеогенового і неогенового періодів тут був морський басейн, дно якого прогнулося і заповнилось продуктами руйнування прилеглих гір. Потужність алювіальних товщ досягає тут 2500 м. На великих просторах низовини залягає давній алювій — б а н г а р, який прорізується річками. Великі площі займає сучасний алювій — х а д а р, представлений галечниками поблизу гір, тонким мулом у дельті й піщано-глинистими відкладами на більшій частині рівнини. На сході низовина закінчується найбільшою в світі дельтою річок Гангу і Брахмапутри (80 тис. кв. км), прорізаною великою кількістю рукавів. Найнижча, заболочена частина дельти називається Сандарбаном. Нижня течія Гангу і Брахмапутри називається Бенгалією. Низовина на північний схід від Бенгалії разом з докембрійським масивом Шіллонгського плато називається Ассамом. Північна частина Індського відрізку низовини називається Пенджабом, або П'ятиріччям. Тут протікають річки Джелам, Чінаб, Раві, Біас і Сатледж, які зливаються в потужний потік Панджнад, що впадає в Інд зліва. Суха низовина середньої і нижньої течії Інду називається Сіндом. На схід від Інду простягається пустиня Тар. Дельта Інду значно менша за Гангську.

Для Індо-Гангської низовини характерна мусонна циркуляція повітряних мас. Особливо багато опадів у Бенгалії й Ассамі. Понад 80%річної кількості опадів випадає тут у період літнього мусону.В Бенгалії випадає понад 2000 мм опадів на рік, а на південних схилах Шіллонгського плато (Черапунджа) — в середньому 12 000 мм, а в окремі роки до 22 000 мм. Протягом доби тут інколи випадає до 600 мм, протягом місяця — понад 2500 мм опадів. Найвищі температури спостерігаються в травні, перед початком літнього мусону (середня травнева + 28, + 29°). Для цього району характерний вологотропічний ліс, в якому переважають гігантські диптерокарпові, дуже поширені бамбук, пальми, ліани й епіфіти. Найнижчі заболочені ділянки, що періодично затоплюються річковими водами, зайняті непрохідними джунглями, для яких характерні високі трави, бамбук, пальма ніпа, папороті, орхідеї і переплетені ліанами дерева. На узбережжі джунглі переходять у мангрові зарості.

Бенгалія і Ассам густо заселені людиною. Природні ліси здебільшого винищені. Тут вирощують рис, цукрову тростину, банани, чайний кущ, кокосову пальму, а на сході району — джут. У східній частині Гангської рівнини, де випадає понад 1000 мм опадів на рік, широко культивують рис, цукрову тростину, а також опійний мак, індиго і тропічні плодові культури. У напрямі на захід на Гангській рівнині посилюється аридність клімату. Рис поступово змінюється пшеницею, просом і навіть кукурудзою. Все більше застосовується штучне зрошення.

Південно-західний мусон проходить мимо басейну Інду, для якого характерний аридний клімат. Навіть у Пенджабі випадає менш як 500 мм опадів. Тут широко застосовується штучне зрошення. Культивуються пшениця, просо і бавовник, а в дельті і по вологих долинах 'Інду, в Сінді —рис. У верхній і середній частинах низовини збудовано багато зрошувальних каналів, а вздовж русла в багатьох місцях —дамби. Піщана пустиня Тар дістає менш як 150 мм опадів на рік. На схід від дельти Інду є великий солончак Кач, що затоплюється водою в період літніх мусонів.

Індостан

На південь від Індо-Гангської низовини на поверхню виходить кристалічний фундамент давнього материка Гондвани. Тут поширені гнейси, граніти, сієніти і кристалічні сланці, перекриті на північному заході потужним покривом базальтових лав, що вилилися в кінці мезозою (трапи Декану). На сході області давні западини докембрійського фундаменту заповнені багатими на кам'яне вугілля відкладами гондванської серії, до яких належать континентальні й лагунні відклади від иермо-карбону до крейди. Більшу частину Індостану займають пенепленізовані плато (в середньому під 400 до 1000 м), значною мірою розчленовані новітніми тектонічними рухами і річковими долинами.

На окраїнах Індостану, особливо на півночі півострова, поширений останцевий рельєф — острівні гори, кряжі й плато. Цей рельєф сформувався внаслідок тривалості континентального режиму, давності рельєфу і певної стадійності його розробки, що зумовлювалась ритмом коливальних рухів земної кори в умовах платформеної структури.

Більшу частину Індостану займає давня складчаста країна — плоскогір'я Декан (700—800 м заввишки), що складається з докембрійських порід, перекритих на північному заході базальтовими трапами. Швнічно-східним продовженням Декану є плато Чхота-Иагпур з потужними товщами відкладів .Гондванської системи. Північним продовженням Декану є горн Сатпура (понад 1000 м заввишки). На північ від долини річки Нарбади простягається плато Малва, південні частини якого утворюють гори Віпдхя (880 м) І Кайму р. На північному заході височать гори Араваллі (1700 м) — окраїна давнього Індостанського масиву.

Нахилене на схід плоскогір'я Декан на окраїнах утворює, скидові хребти Західні й Східні Гати,. Західні Гати мають середню висоту 1300 м. Вони обриваються уступами і прорізуються глибокими ущелинами. Між Західними Гатами і Аравійським морем простягається узбережна піщаниста низовина — Малабарський берег.

Середня висота Східних Гат 1000 м. Широкі долини розчленовують ці гори на багато окремих гірських масивів. Узбережжя між Східними Гатами і Бенгальською затокою називається Коромандельським берегом.

На півдні півострова Західні й Східні Гати сходяться, утворюючи найвищу частину Декану — гори Нілгірі, що досягають 2633 м. Далі на південь, у горах Палні, піднімається найвища вершина Індостану —А найму д і («слоновий лоб») висотою 2698 м.

Область багата на руди чорних металів (залізо і марганець) і на кам'яне вугілля. Є досить великі запаси сировини для добування алюмінію і магнію. В області добувають золото, ільменіт, монацитові піски, алмази, слюду, тальк, кам'яну сіль та ін.

Клімат Індостану субекваторіальний. Узимку над півостровом переважають мусонні повітряні маси, що рухаються з суші на море і за походженням є пасатами. Холодне повітря Центральної Азії затримується Гімалаями, і внаслідок цього зима в Індостані дуже тепла, ясна і суха. Середня січнева температура в Бомбеї + 23,6°, а на півдні області + 27, <+ 29°. У теплий період року переважають південно-західні мусони. Найтеплі-ший місяць травень. Перед вологим мусоном стоїть велика спека; середня травнева температура доходить до + 28, + 33° (у Бомбеї + 29,2°), а вдень температура іноді досягає + 40, + 45°. Зимовий і літній мусони змінюються раптово («вибух мусону»). При цьому знижується температура, збільшуються вологість, хмарність і кількість опадів. Зміна зимового і літнього мусонів починається на півдні й поступово просувається на північ.

У розпалі літнього мусону (червень — вересень) на Індостані випадає 88% річної кількості опадів, а в Бомбеї навіть 96%. Особливо багато опадів на західних окраїнах Індостану. На Малабарському березі й західних схилах Західних Гат випадає понад 2000 мм опадів на рік, а на гірських схилах місцями до 6000—7000 мм. На східних окраїнах півострова опадів значно менше, але більш як 1000 мм. Найбільш посушливі внутрішні частини Індостану. Тут випадає менше як 1000 мм, а в багатьох районах навіть менш як 500 мм опадів. Восени відбувається інтенсивна циклонічна діяльність, що супроводиться ураганами.

Головний вододіл півострова проходить по Західних Гатах, більшість річок Індостану тече па схід і впадав в Бенгальську затоку. Найбільші річки — Годаварі й Кістна, які в нижній течії придатні для судноплавства. З великих річок на захід течуть лише Нарбада і Тапті. Вони прорізують в базальтових товщах глибокі долини і несуть свої води в Камбейську затоку Аравійського моря. Річки Індостану характеризуються дуже змінним режимом. Улітку рівень їх різко піднімається і вони виходять з берегів, затоплюючи значні простори, а взимку вони міліють. Річки Індостану мають велике значення для штучного зрошення.

/Найпоширенішими грунтами в Індостані є різні типи червоноземів. На продуктах вивітрювання трапів Декану поширені темноколірні чорно-земовидні родючі грунти, що називаються регурами, або бавовницькими грунтами. Останнім часом відбувається дуже інтенсивна ерозія цих грунтів.

Найхарактерніші ландшафти Індостану — саванні паркові ліси ксе-рофітного типу, а також типова савана, вкрита жорстколистою трав'яною рослинністю, серед якої по долинах річок розкидані дерева і чагарники, більшість яких у суху пору скидає листя. Здебільшого поширені вже окультурені савани з полями, деревами манго, мімоз, нім і акацій (білокорої, зонтичної, аравійської та ін.). У саванах з культурних рослин переважають бавовник, цукрова тростина, земляний горіх, кукурудза і просо. Ростуть капделябровидні молочаї, чагарник дак, деякі пальми, а для більш зволожених гірських схилів характерні тикове, садове, сандалове, атласне дерева, бамбуки і різні пальми. Поблизу населених пунктів культивують індійську смоковницю, або баньян (Рісиз Ьеп§а1епкіь), що належить до родини шовковичних. В Індії ростуть смоковниці, в_одному дереві яких буває до 1000 стовбурів. Від міцних горизонтальних гілок цього дерева відходять повітряні корені, які укорінюються і дають початок новим стовбурам.

На Малабарському березі і схилах Західних Гат ростуть багатоярусні вологотропічні ліси, багаті на ліани й епіфіти, бамбуки і пальми. У цих лісах переважають диптерокарпові й хопеа. Багато миртових, лаврових, тикового, рожевого дерева. На низовинних просторах Малабарського берега культивують рис, вирощують кокосову, пальмірську і зонтичну пальми, банани та ін.д

Індостан належить до Індо-Малайської зоогеографічної області. Тваринний світ мало знищений місцевим населенням, яке вважає життя кожної тварини священним. Дуже розмножились тут мавпи, щури, папуги і їжаки, які завдають великої шкоди населенню. Щури знищують 10% урожаю. Продуктами, що їх знищують мавпи, можна було б прохарчувати 60 млн. людей.

З мавп найхарактерніші макаки, ханумани, два види гібонів, а такої? два види лемурів. У болотистих заростях часто трапляється тигр, який полює на оленів, антилоп, диких кабанів і нерідко нападає на людину. Поширені леопарди — плямистий і чорний. Водиться мангуста, що знищує отруйних змій. Є багато гієн, шакалів, вовків і диких собак. У глухих лісах є дикі слони і три види носорогів. В області дуже багато биків (гаур, гаял, бантенг і дикий буйвол), антилоп (горал, нільгау, чотири-рога та ін.), а також гризунів. В Індії є понад 1600 видів птахів. Найхарактерніші з них — дикі півні, павичі, фазани, птахи-носороги, папуги, медососи, сови, голуби, чаплі, журавлі. З хижих птахів дуже поширений бенгальський гриф. У водах Гангу водяться крокодили, які пожирають падло, у нижній течії річки — дельфіни. Дуже багато черепах, ящірок, отруйних змій, серед яких особливо небезпечна кобра, або очкова змія. Удави-пітони бувають до 6 лі завдовжки. В області дуже багато комах, серед яких є небезпечні для людини (малярійні комарі, скорпіони, кліщі, отруйні павуки та ін.).

Острів Цейлон (площа 65,6 тис. кв. км) відокремлюється від Індостану неглибокою Полкською протокою, на дні якої є смуга коралових рифів і піщаних мілин, що мають назву Адамів Міст. За будовою Цейлон є безпосереднім продовженням Південного Індостану. Острів являє собою кристалічну пенепленізовану брилу, підняту на півдні й опущену на півночі, заході й сході. Близько 1/ь поверхні острова займає його центральна гірська частина, її оточує широка смуга низовин, на які припадає 4/5 території острова. Найвища частина острова — Центральне нагір'я, або Центральний масив, має середню висоту 1500—2100 м. Найвищі вершини тут — Підуруталагала (2524 м) і Адамів пік (2243 м). Центральний масив, розчленований глибокими долинами і улоговинами на ряд брилевих гір і пенепленізованих плато, круто обривається уступами до прилеглих низовин. У межах Центрального масиву розрізняють кілька поверхонь •вирівнювання.

Низовини, що оточують Центральний масив, мають в основі докембрійські породи, прикриті річковими наносами, а на північному заході — неогеновими вапняками. Південно-західна рівнина перетинається пасмом невисоких горбів, південно-східна рівнина багата на піщані коси і лагуни. Найкраща природна бухта — Трінкомалі.

Надра Цейлону багаті на тигельний графіт, залізну руду і каолін. Знайдено великі родовища ільменітових і торіанітових пісків, що є сировиною для добування радіоактивних елементів. З давніх-давен на острові добувають рубіни, сапфіри, а на узбережжях розвинутий промисел добування перлів.

Південно-західна частина Цейлону належить до поясу екваторіального клімату. Решта території острова лежить у субекваторіальному кліматичному поясі. Середні річні температури на низовинах острова + 26, + 27°, на півночі навіть + 27, + 28°, на висоті 300 м + 25°, па висоті 900 м + 21°, а на висоті 1800 м + 15,5°. Для клімату Цейлону характерні дуже незначні сезонні коливання температури (від 2 до 4°). Середні місячні температури коливаються від +26 до +30°. Особливо багато опадів приносить південно-західний мусон, який дме у травні — вересні. Північно-східний вологий мусон, що дме з листопада по березень, приносить опади на північну і східну окраїни острова, а також частково проникає на південний захід. Ось чому на південному заході Цейлону випадає до 4000—5000 мм опадів і нема різко виявленого посушливого сезону. На решті просторів острова середньорічна кількість опадів становить 1000>— 1900 мм, і тут різко виявляється посушливий сезон (з квітня по вересень).

Головним гідрографічним центром острова є Центральний масив, з якого річки стікають радіальне. Найбільша річка Цейлону — Махавелі-Ганга (330 км). Річки розливаються під час мусонних дощів і міліють у сухий сезон, їх широко використовують для потреб штучного зрошення. {~ На рівнинах північної, східної і південно-східної частин острова поширені колючі чагарники і ксерофільні листопадні тропічні ліси саванного типу, що скидають листя в суху пору. Найхарактерніші породи в лісах — акації, атласне дерево, халміла і палу. На південному заході острова поширений вологий тропічний ліс малайського типу, в якому ростуть тикове, ебенове, коричне дерева, терміналі'!, пальми (арекова, таліпот, китулова), бамбуки. У лісах багато ліан і епіфітів. На цінні породи припадає до 10% деревостою. Ліси здебільшого знищені, на їх місці вирощують різноманітні тропічні культури, зокрема гевею, а на терасовидних схилах —чай. Для берегових ландшафтів характерні гаї кокосової пальми. Насадження цієї пальми займають удвоє більші площі, ніж чайні й каучуконосні. На гірських схилах з висотою вологі тропічні ліси переходять у листопадні тропічні ліси і савани. Високогір'я поросло ситниками і злаками, трапляються невеликі дубки, місцями є зарості рододендрона^ у ^ На острові є багато мавп і лемурів. З хижих тварин трапляються індійський вовк, леопард, ведмідь-губач, шакали, вівери, дикі коти. Є мангусти. Рідко трапляються дикі слони. Приручених слонів використовують на важких роботах. У прирічкових заростях водяться дикі буйволи, кабани і олені. На острові багато птахів: медососи, папуги, птах-носоріг, голуби, зимородки, павичі, гребінчасті кури і шпорцеві куріпки, з хижих — сокіл пустільга і шоломоносний орел. На водоймищах багато чапель, бекасів, звичайних чайок, куликів, пеліканів і фламінго. З рептилій водяться небезпечні отруйні змії — тікпалонга і кобра. Є крокодили, варани. На острові багато черепах.