Електронний варіант підручника бєлозоров с. Т

До складу області входить прибережна низовина Верхньої Гвінеї, а також височини Північно-Гвінейська і Камерун.

Північно-Гвінейська височина являє собою широку смугу останцевих гірських масивів, які утворює невисокий (середня висота 500—600 м, максимальна—-2160 м) кристалічний пояс, що знижується до Гвінейської затоки. Цей пояс складається з гранітів, гнейсів, кварцитів, місцями прикритих палеозойськими пісковиками. У багатьох місцях кристалічний пояс прорізаний долинами річок, які течуть з півночі на південь. Прибережна низовина мало піднімається над рівнем моря (на 75 м) вона має сліди недавнього опускання. Тягнеться ця низовина смугою на кілька десятків кілометрів завширшки, розширюючись місцями до 150 км. Уздовж берегів Верхньої Гвінеї тягнуться численні мілкі широкі лагуни, відокремлені від моря косами.

Поблизу річкових гирл скупчуються алювіальні відклади. Найбільша алювіальна рівнина — дельта Нігеру, де річка поділяється на багато рукавів.

Найкраща гавань на узбережжі — Фрітаун. Між Фрітауном і дельтою Нігеру нема добрих природних гаваней. На схід від дельти Нігеру знаходиться гірський масив Камерун, який закінчується біля берега високим конусом діючого вулкана Камерун (Фако), що є найвищою вершиною. всієї Західної Африки (4070 м).

Найважливіші корисні копалини області — золото, алмази, боксити й олов'яні руди.

Протягом більшої частини року область перебуває під впливом південно-західного екваторіального мусону, який приносить багато вологи (2000—3000 мм і більше). Лише в тих місцях, де вітри дмуть уздовж берега, кількість опадів може зменшуватись до 600—700 мм (район Аккри). Максимальну кількість опадів дістають схили Камеруну (до 9500 мм). На півдні спостерігаються два максимуми опадів, а далі на північ буває один тривалий період дощів, що збігається з періодом найбільшої сили екваторіального мусону. Проте на багатьох ділянках Гвінейського узбережжя узимку на дуже короткий час позначається вплив північно-східного пасату, який зумовлює сухий період. Сухий, освіжаючий північно-східний вітер, який зменшує відносну вологість повітря і приносить певний відпочинок від зморної, розслаблюючої спеки, називають «лікарем». У Фрітауні протягом грудня — березня випадає близько 2% річної кількості опадів, а протягом червня —вересня —75%. На Гвінейському узбережжі переважають високі температури з незначними річними і добовими коливаннями.

Короткі й повноводні річки області впадають у Гвінейську затоку. Найбільші річки — Нігер і Вольта.

На півдні області переважає ландшафт вологих тропічних лісів, які в напрямі на північ поступово переходять у савани. Наявність тут деяких південноамериканських видів рослин (з бромелієвих, з кактусів) свідчить про те. що в минулому ці два материки були зв’язані.

Уздовж узбережжя тягнеться переривчаста, різної ширини смуга мангрових заростей, за якою йде вологий тропічний ліс. Найбільші в Африці зарості мангрових — у дельті Нігеру. До складу мангрової рослинності входять різофори і авіценії.

Вологі тропічні ліси займають усе південне узбережжя і схили гір, за винятком невеликої території з малою кількістю опадів. Пишні гілеї мають тут від 3 до 5 ярусів дерев, більшість яких підтримується коренями-підпорами. У лісах ростуть: дерево сейба, червоне, залізне, ебенове, винна і олійна пальми, кола та ін. У лісах багато папоротей, панданусів і орхідей. З численних ліан найхарактерніші строфант і ландольфія.

Цікаво виявляється явище вертикальної зональності на схилах Камеруну. До висоти 1800 м тут розвинутий буйний тропічний ліс. Від 1800 до 2700м росте багатий на папороті збіднілий видами гірський ліс, низько-росліший порівняно з тропічним, а з висоти 2700 м поширені багаті за видовим складом гірські луки.

За поясом гілей у глиб країни простягається рідкостійкий ксерофітний ліс, який далі переходить у типову савану з травами, вищими від зросту людини. Дерева тут ростуть групами або гаями і мають менш зімкнуту крону, ніж гілеї. Для цієї смуги характерні муслинова афзелія, червоне, залізне дерево і леберійське кофейне дерево. На межі савани і тропічного лісу часто трапляється кігелія, або ковбасне дерево.

Зона гвінейських гілей займає перше місце в світі за культурою какао. Вирощують тут також олійну пальму, цукрову тростину, місцями кокосову пальму, а по заболочених місцях — рис;. І Це далі на північ культивують арахіс, дурру, сорго, бавовник.

У тваринному світі області поєднуються елементи гілей і саван. У гілеях водяться мавпи, в тому числі й людиноподібна мавпа —шимпанзе. Слони трапляються в болотистих долинах, іноді близько від берега моря. Зрідка зустрічається бегемот. У прибережних лагунах багато водяних птахів. Далі на північ водяться леви, леопарди, шакали, гієни, буйволи, антилопи. По берегах лісових річок живуть карликові бегемоти, які за способом життя нагадують диких свиней, а також крокодили і черепахи. У лісах часто трапляються великі птахи-носороги, птахи «коко». На північ від гілей — численні конуси термітників.

Улоговина Конго і окраїнні гори

До складу області входять улоговина Конго, а також вододільні підвищення, якими відокремлюється басейн Конго від інших річок Африки. Область лежить між 5° пп. ш. і 10" пд. га.

Центральну частину області займає улоговина Конго — велика плоска рівнина (300—400л заввишки), своєрідний грабен, не так давно заповнений водами колишнього внутрішнього моря або озера. З появою нижнього Конго це море дістало стік до океану. Рештками його є озера Леопольда ІІ і Тумба. Улоговина Конго складена горизонтальними верствами пісковиків, та почасти сланців і вкрита шаром латериту, над яким з поверхні залягають алювіальні наноси.

З усіх боків улоговина Конго оточена денудованими кристалічними гірськими басейнами, які спускаються до улоговини кількома уступами. З півдня піднімається плато Лунда (1400—1700 м), що являє собою вододільний хребет між басейнами річок Конго і Замбезі. На сході улоговина підходить до підніжжя крутих схилів Східна-Африканського нагір'я, під якого відходить багато відрогів, що сполучаються з плато. З півночі улоговина обмежована широкими одноманітними столовими плато вододілу річок Конго — Ніл і Конго —Шарі, де вони досягають висоти 900 – 1200 м. На північному заході ці плато закінчуються гірською країною Адамауа, продовженням якої є гірське пасмо Камерун. Від океану улоговина відокремлюється західною смугою підняттів (700—1000 м), через які проривається нижня течія Конго, утворюючи тут водоспади Лівінгстона. Вздовж берегів Гвінейської затоки паралельно берегу простягається прибережна низовина, що являє собою зону акумуляції. Береги її незручні для судноплавства. На всіх вододільних плато поширений рельєф пенеплену, проте урвисті й ступінчасті схили цих плато в напрямі до улоговини прорізані вузькими глибокими долинами, що свідчить про підновлення ерозії у зв'язку з недавніми підняттями і роздрібненням гірських масивів.

Область дуже багата на корисні копалини, з яких найбільше значення мають мідні руди і жильного типу урано-радієві руди (у Катанзі), кобальтові і олов'яні руди, алмази, золото.

Рівнинні простори басейну Конго характеризуються екваторіальним режимом опадів. Річні суми опадів тут перевищують 1500 мм. Вологу приносить південно-західний екваторіальний мусон. Особливо багато опадів у періоди зенітального положення сонця — випадають рясні конвекційні дощі. Характерною рисою в розподілі опадів в екваторіальній зоні І; наявність двох максимумів опадів. Далі від екватора (особливо на південному сході області) вони змінюються одним тривалим максимумом, після якого настає короткий сухий період. Під впливом холодної Бенгельської течії на узбережжі Гвінейської затоки різко виявляється сухий період, між 4 і 8° пд. ш. кількість опадів зменшується з 1500 до 250 мм.

В екваторіальній зоні переважає висока температура (від + 24 до -|- 27") з великою відносною вологістю повітря. Тут безперервно стоїть виснажлива, розслаблююча спека, особливо тяжка через велику вологість повітря, і тільки тимчасову полегкість дає пічна прохолода.

Центральна Африка дістає в середньому менше опадів, ніж басейн Амазонки. Це пояснюється, головним чином, тим, що Східно-Африканське нагір'я перехоплює велику кількість вологи, що її приносить південно-східний пасат з Індійського океану.

Область винятково багата на річки. Вони належать переважно до басейну Конго. З усіх височин, що оточують улоговину Конго, стікають численні притоки найповноводнішої в Африці річки, утворюючи вузькі глибокі долини, а при падінні з плато — багато водоспадів і порогів. У межах улоговини річка Конго і її притоки течуть спокійно, а в сезони максимуму опадів широко розливаються, затоплюють значні простори і заболочують їх.

У басейні Конго знаходиться найбільший в Африці масив гілей, проте на цій території масиви вологих тропічних лісів не суцільні. Часто на межиріччях, особливо на півдні, ландшафт паркових лісів займає більші простори, ніж гілеї. В гілеї плямами вклинюються сапали.

Гілеї басейну Конго бідніші на рослинні форми, піл: гілеї Верхньої Гвінеї. Вони характеризуються великою густотою дуже високих (до 50 м) дерев, які мають переважно прямі й гладенькі стовбури. Цінність лісів зменшується через численність різних видів деревних порід (на 1 га буває понад 100 різних видів дерев). Крони дерев різної висоти густо переплітаються ліанами, виткими або лазячими рослинами з дерев'янистим стовбуром, внаслідок чого утворюється ніби кілька наметів на різній висоті. Густий сутінок, що його дають ці «намети», перешкоджає розвитку підліску. Спорадично трапляються цінні породи дерев — чорне (ебенове), червоне, копалове, залізне, мускатне, сейба. Багато олійної пальми і каучуконосів.

Для саван цієї області характерні акації, баобаб і віялова пальма. У трав'яному покриві переважають жорсткі злаки і серед них—слонова трава. Уздовж річок у саванах смугою від 50 до 100 м завширшки тягнуться галерейні ліси, головними рослинами яких є пальми, пандануси, драцени, бамбуки.

З тварин в області живуть антропоморфні мавпи — шимпанзе і горили, а також бегемоти і жирафи. У верхів'ях Конго трапляються слони. На початку XX ст. в густих нетрях лісів відкрили окапі — тварину споріднену з жирафою. Для лісів характерний дрібний водяний оленьок. Дуже багато деревних і гірських даманів, видрових землерийок. Водяться мандрили і лемури потто. З птахів особливо характерні птахи-носороги, африканські павичі, грифовий орлан, сіра папуга та ін. Надзвичайно багато рептилій (дрібний тупорилий крокодил та ін.), земноводних і комах. У багатьох районах області водиться муха цеце. Винятково багата фауна метеликів. Надзвичайно багато термітів.

Гілеї заселені мало. Тут живуть пігмеї, які займаються збиранням коренів і дрібних тварин або примітивним полюванням.

Абіссінський гірський масив, або нагір'я Хабеш, піднімається в середньому до висоти 2500-—3000 м. Воно, наче великий острів, круто підноситься над навколишньою плоскою країною. Це нагір'я, що обривається крутими уступами з усіх боків, можна вважати горстом, обмеженим скидами. В основі нагір'я, що належить до докембрійської складчастості, знаходяться гнейси і кристалічні сланці, на яких горизонтально залягають юрські пісковики і вапняки. На поверхні масиву над юрськими вапняками товстим шаром залягає вулканічний покрив палеогенового періоду (базальти, трахіти, пемза та ін.), який утруднює розмивання і тим самим сприяє збереженню плоскої форми височини. Проте внаслідок ерозійної діяльності річок, а також недавніх розломів значна частина нагір'я розчленувалася на ряд призматичних і пірамідальних одноподібних вершин — амб, розділених вузькими і глибокими ущелинами (типу каньйонів), а також на відокремлені масиви з вулканічними — базальтовими і трахітовими — конусами, до яких належать найвищі вершини нагір'я, в тому числі Рас-Дашан (4620 м).

Абіссінський масив облямований на заході скидовою улоговиною Білого Нілу, на сході —скидовою западиною Афар, що є, як і весь Абіссінський грабен, складовою частиною системи Східно-Африканських грабенів. На південний схід від Абіссінського грабена знаходиться плато Харар, яке уступами знижується до кристалічного плато Сомалі. Горстоподібна поверхня півострова Сомалі на півночі, де висоти досягають 2400 м, круто обривається до Аденської затоки. На південний схід плато півострова поступово знижується. Біля берегів Індійського океану воно закінчується прибережною низькою рівниною. Рівнини південного Сомалі можна розглядати як типове вапнякове плато з численними печерами. Уздовж морських берегів поширені дюни.

Складчастого походження рівнина Афар, або Данакіль, розташована в середньому на 1500 м нижче від плато Шоа, що входить до складу Абіссінського масиву. У западині Афар багато озер і гарячих джерел, а також конусів вулканів. Деякі ділянки Афару лежать нижче від рівня моря (до – 140 м).

Клімат Абіссінського масиву можна віднести до клімату високих саван. Висота місцевості й характер експозиції схилів зумовлюють велику різноманітність кліматичних умов. Основну масу опадів приносить з Гвіанської затоки літній південно-західний екваторіальний мусон. Ця волога отримується переважно західними схилами Абіссінського масиву. Тут випадає до 1500 мм опадів, з яких 93% припадає на період з березня по вересень. Узимку опадів мало, але повністю сухого сезону не буває.

На території Абіссінського масиву кількість опадів різко зменшується в напрямі з заходу на схід, а також з півдня на північ. Замкнені долини і нагір'я і більша частина півострова Сомалі дістають менш як 250 мм опадів на рік. Лише незначні ділянки найбільш підвищених внутрішніх частин Сомалійського плато дістають іноді до 500 мм опадів. Літній мусон, що дме з Індійського океану, відхиляється на північний схід, до області літнього мінімуму Південно-Західної Азії, проноситься паралельно берегові і на півдні та сході півострова Сомалі залишає дуже невелику кількість, опадів,— тут на узбережжях випадає менш як 125 мм опадів.

Найменше опадів дістають западина Афар, узбережжя Червоного моря і Аденської затоки.

Особливо високі температури спостерігаються в прибережній зоні. На узбережжі Аденської затоки в Бербері середня січнева температура +24°, середня липнева +36", в Массауа на узбережжі Червоного моря середня січнева температура +26°, середня липнева +35", середня річна +30,2". Зазначені пункти належать до найжаркіших місцевостей на Землі.

Середньомісячні температури на Абіссінському масиві на висотах понад 1600 м коливаються від +15 до 4-20°; взимку вночі бувають морози до —5°. Значні і тривалі морози можливі на висотах понад 2500 м; середні місячні температури влітку тут не перевищують +16°. В Аддіс-Абебі середня груднева температура +14,3°, середня травнева +17,9% опадів випадає 1255 мм.

Отже, Абіссінський масив підноситься як вологий і прохолодний острів серед посушливих країн Судану й Сомалі.

З добре зволожених частин Абіссінського масиву беруть початок численні порожисті й багатоводні річки, що течуть на захід, до басейну Нілу (Голубий Ніл, Атбара і Собат). З цих річок найбільше значення має Голубий Ніл. У період дощів він переносить до Нілу величезні маси води і багато родючого мулу. На півдні тече річка Омо, що впадає в безстічне озеро Рудольф. Річки Сомалі мають аридніші режим. З плато Харар стікає Джуба — єдина річка, що прорізує Сомалі і доходить до океану. Постійних водотоків нема також на узбережжях Червоного моря і в западині Афар. Тут трапляються сухі русла з кам'янистим ложем, рідко розкидані солоні озера. Навіть у глибоких колодязях вода буває солонуватою.

В області є різні типи рослинності — під пологих тропічних лісів а о пустинь.

На Абіссінському масиві розрізняють три основні вертикальні зони: кола, война-дега і дега.

У колі, що простягається до висоти 1700 м, переважає ландшафт саван, а вздовж течії річок і на південних окраїнах гір розвинена рослинність тропічного характеру, багата на ліани, папороті, епіфіти, орхідеї. Для коли характерні тамаринд, сикомора, високий бамбук. Часто трапляються баобаб, акації, мирти, ебенове дерево, дикий банан, деякі пальми.

У зоні война-дега, що займає уступ від 1700 до 2400 м, кедрові й тисові ліси здебільшого винищені. Для цієї зони характерні ландшафти лісостепу і типової савани з великим поширенням злаків. Зона война-дега — батьківщина жита, пшениці й кофейного дерева. Це один з найдавніших у світі центрів землеробської культури. Подекуди ростуть канделябровидний молочай, яловець, зонтичні акації; багато чагарників.

Дега простягається вище від 2400 м. Тут ростуть і дерева (тис, деревовидний яловець, дерево кусо, деревовидне жовтозілля), і чагарники (шипшина, звіробій, вересові), проте найхарактерніші для цієї зони гірські луки з великим поширенням злаків (бородач та ін.), з численними лілійними, ірисовими тощо. У цій зоні випасають худобу.

У Сомалі великі площі займає кам'яниста або піщана пустиня, місцями простягається злаковий степ, проте в ландшафтах півострова переважають зарості рідких низьких колючих чагарників (акації, мімози, юде), над якими часто підносяться окремі конуси термітників. На гірських схилах багато канделябровидного молочаю. На височинах північного Сомалі є ялівцеві ліси. Поблизу річок ростуть паркові ліси й акацій, мімоз, ладанних дерев, сикомор, баобабів. Рослинність Афару і берегів на півдні країни має напівпустинний і пустинний характер. Тут ростуть терен, молочаї, чагарникові мімози.

Тваринний світ Абіссінського масиву багатий. У лісах помірної гірської зони багато мавп, що не переносять великої спеки (гелади, тота, гамадрили, тверези, павіани). Порівняно рідко трапляється лев. Дуже поширені леопард, гієна, шакал, земляний вовк, циветовий кіт, іхневмон, даман, трубкозуб, бородавчасті кабани. В озерах Тана і Рудольф водиться гіпопотам. Багато різних антилоп, газелей, ориксів і буйволів. Менш поширені жирафи, зебри, носороги і слони. В озері Рудольф нодяться крокодили. Фауна птахів дуже багата. Особливо численні птах-иосоріг, китоголова чапля, нектарка, папуги турако, орли, соколи. На берегах річок і озер водиться багатолелек, журавлів і пеліканів. В Афарі й Сомалі зрідка трапляються жирафи, зебри і страуси.

Ця область характеризується значною висотою над рівнем моря (від !)00 до 1800 м), дуже великим вертикальним розчленуванням і різноманітністю форм рельєфу і ландшафтів. Тут поширені пенеплонізовані плато, на яких знаходяться найвищі вершини материка і найбільші в світі скидові долини, уздовж яких багато згаслих і діючих вулканів. Великі площі займають лавові плато. Внутрішня частина області — хвилясте, здебільшого безлісе гранітне плато, поверхня якого вкрита останцевими горбами і кряжами. Північну частину плато становить неглибока улоговина, частково зайнята озерами Вікторія і Кьога.

Рівнинний характер плато і його монолітність у багатьох місцях порушуються численними тріщинами, уздовж яких окремі ділянки опустилися й утворили грабени, а інші піднялися і дали початок горстовим масивам.

Велика система грабенів Східної Африки біля північного кінця озера Ньяса розгалужується на три частини: західну, східну і середню. До західного відгалуження входять западини озер Танганьїка, Ківу, Едуард і Альберт; закінчується воно у верхів'ях Нілу. Східне відгалуження виходить на берег Індійського океану поблизу островів Пемба й Занзібар і переходить у серію східчастих скидів, які спадають до берега океану. Середнє, найдовше відгалуження проходить через озеро Рудольф; в Ефіопії воно в свою чергу розгалужується на дві частини: південну, що проходить на схід, до берегів Аденської затоки, і північну, яка йде до Червоного моря. Найбільш знижені ділянки цих скидових западин зайняті озерами.

Між озерами Едуард і Альберт лежить найвищий невулканічний кристалічний масив Африки — г. Рувензорі (5120 м).

Уздовж скидових долин тягнуться височини, в утворенні яких важлива роль належала процесам підняття суми й вулканічним процесам. Інтенсивна вулканічна діяльність уздовж розломів виявлялася в палеогеновому періоді, але не закінчилася і досі. До згаслих вулканів області належать Кенія і Кіліманджаро.

Найбільші прояви сучасного вулканізму спостерігаються в околицях озера Ківу (між озерами Едуард і Ківу є вулкани Пьямлагіра і Шрагоиго, на північний схід від озера Ківу— гори Вірунга. з діючими вулканами, в озері Ківу є підводний центр виверження), а також між озерами Патрон і Еясі (вулкан Меру 4567 м заввишки). Навколо вулканічних масивів поширені лави і туфи. У скидових долинах багато лавових потоків, нерідко виразно виявлені кратери, гарячі джерела, димні ями, виділення газів.

Північно-східна частина області характеризується невеликою висотою над рівнем моря; за сухістю клімату і характером ландшафтів вона нагадує Сомалійське плато.

На сході нагір'я уступами знижується до Індійського океану. Уздовж океану простягається знижена прибережна частина, що розширюється до 300—400 м на півночі й півдні. Ця низовина зовсім недавно зазнала впливу трансгресії моря і підняття, внаслідок чого коралові споруди опинилися вище від морського рівня. Узбережжя дуже розчленоване. Біля нього багато островів і коралових рифів.

Клімат області визначають географічне положення, особливості рельєфу, а також Індійський океан. Річна амплітуда температури невелика, але середньомісячні температури принаймні на 5° менші, ніж у гілеях. Отже, значна висота області зумовлює зниження її температури (східно-африканський тип екваторіального клімату). На рік спостерігаються два максимуми опадів, характерні для екваторіальних широт. Опади приносить з Індійського океану південно-східний пасат; західним схилам приносить вологу екваторіальний мусон з Атлантичного океану. Внутрішні частини нагір'я дістають у середньому менш як 1100 мм опадів. Особливо мало дощів випадає на південь від озера Вікторія, а також на оточених горами ділянках скидових долин. Окремі приекваторіальні ділянки внутрішнього нагір'я на південь від озера Вікторія мають навіть напівпустинний клімат, бо закриті з заходу і з сходу горами, що перехоплюють вологу.

У горах на висотах понад 2000 м температури спадають нижче від 0°, вище від 3500 м випадає сніг, а на масивах Рувензорі, Кенії і Кіліманджаро льодовики займають близько 50 кв. І;м.

Східна-Африканське нагір'я — найважливіший гідрографічний центр Африки. Звідси стікають води в Атлантичний та Індійський океани і в Середземне море (басейн Нілу). На території області знаходяться найбільші і найглибші озера Африки тектонічного походження, що відіграють значну роль в ландшафтах Східної Африки і помітно впливають на її клімат. Деякі озера області утворилися внаслідок загачування окремих ділянок скидових долин потоками вулканічної лави, інші заповнюють кратери згаслих вулканів.

В області є також безстічні ділянки — між озерами Танганьїка і Ньяса, на схід від озера Вікторія. На території внутрішньої частини нагір'я є багато мало водопроникних, трохи знижених ділянок, подібних до блюдець, заболочених протягом частини року, сухих і твердих в іншу нору.

Ландшафти в області різноманітні. Вологі тропічні ліси займають невеликі простори. Вони поширені в північно-західній частині Внутрішнього плато, на західних зволожених схилах нагір'я, навколо підніжжя гірських масивів Рувензорі, Кенії й Кіліманджаро, на сході вздовж річкових долин і на прибережних островах.

На внутрішніх частинах нагір'я переважають савани: на вологіших ділянках — савана-парк, а на аридніших просторах — трав'яна савана. У саванах ростуть акації, мімози, канделяброві молочаї. Характерним злаком саван є слонова трава заввишки до 3—4,5 м (непридатна як корм). Місцями, особливо на території Танганьїки, поширений низькорослий сухий колючий ліс, або, правильніше, колючі чагарники. У скидових долинах на засолених ділянках ростуть галофіти.

На вологіших схилах гір на висоті 1800—3000 м поширені гірські тропічні ліси з плямами гірських лук. Для таких високогірних гілей, багатих на ліани і епіфіти, характерні каучуконоси, а також високі дерева — подокарпус, дика маслина, дерево куссо, яловець. До складу підліску входять деревовидні папороті, різні чагарники і зарості бамбуку.

На висотах понад 3000 м поширені гірські луки, де ростуть деревовидні складноцвіті (Зепесіо), лобелії, вересові та ін. Ці луки багаті на осокові й злаки, а також на багатолітники, що красиво цвітуть. З висоти 4500—4800 м починається пояс багаторічних снігів і льодовиків.

На Східно-Африканському нагір'ї у великій кількості ще водяться великі ссавці — антилопи, газелі, зебри, жирафи. Рідше трапляються носороги, слони, звичайні дамани; з хижих — леви, леопарди, гієни, шакали. У багатьох місцях трапляються страуси, в річках — бегемоти і крокодили. Дуже багато змій і ящірок. Серед комах багато терміті її. На більшій частині області поширена муха цеце. На Рувензорі, у високогірних гілеях, трапляється горила.

На південний схід від озера Вікторія простягається Національний парк Серенгеті. На його території є дві геоморфологічних області — рівнина Серенгеті і нагір'я кратерів, найбільшим з яких є кратер Нгоро-нгоро (2400 м). Рівнина Серенгеті поросла чагарником, її трав'яний покрив то буйно розвивається, то вигоряє. Тут с багато зебр, антилоп, левів та інших диких тварин.

Внаслідок того, що Східно-Африканське нагір'я мас значну висоту над рівнем моря, тут порушується явище зональності: в екваторіальній зоні переважає ландшафт саван, а не гілей. Нагір'я перехоплює чимало вологи, яка приноситься з Індійського океану, внаслідок чого в басейні Конго випадає відносно мало для екваторіальної зони опадів.

Через те, що зовнішні схили гірських масивів перехоплюють вологу, зменшується кількість опадів на внутрішніх плато, що зумовлює в деяких місцях незвичайну для цієї широти аридність клімату, а часто і ксерофітний характер її рослинності. Аридність особливо характерна для місцевостей, що лежать у «затінку» гірських хребтів (у затінку Кіліманджаро лежать аридні простори Найірі, які називають іноді пустинею). Для багатьох ділянок цієї області характерне значне поширення засолених знижень типу пен. В області знаходяться найбільші й найглибші озера Африки тектонічного походження, які впливають на клімат прилеглих місцевостей. Область є найважливішим гідрографічним центром. Звідси бере початок найбільша річка Африки — Ніл. Нерідко трапляються болота, порослі очеретом і папірусом, а також засолені ділянки, вкриті галофітами.

Область є важливим центром африканської флори.