Фондова лекція №4 з навчальної дисципліни „Судова медицина та психіатрія” за темою

Начальник кафедри криміналістики

та судової медицини

В.К. Весельський

“28” серпня 2014 року

ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ № 4

з навчальної дисципліни „Судова медицина та психіатрія” за темою:

спеціальність – 6.03040201 (правознавство); 6.030402 (правоохоронна діяльність)

освітньо-кваліфікаційний рівень «Бакалавр»

КИЇВ-2014

1. Навчальні: домогтися засвоєння знань з організації судово-психіатричних служб в Україні, правового та процесуального забезпечення судово-психіатричної експертизи, зв’язок судової психіатрії з іншими науками.

2. Розвиваючі: розвивати інтелектуальні здібності курсантів, спостережливість, пам’ять і увагу.

3. Виховні: сприяти формуванню масштабного мислення, наукового світогляду, моральних якостей і особистості.

1. 
   Визначення поняття судово-медичної експертизи потерпілих, підозрюваних, звинувачених і свідків. Приводи, порядок проведення та призначення експертиз живих осіб.
   
2. 
   Встановлення ступенів тяжкості тілесних ушкоджень:
   

• 
  тяжкі тілесні ушкодження;
  
• 
  тілесні ушкодження середньої тяжкості;
  
• 
  легкі тілесні ушкодження.
  

3. 
   Судово-медична експертиза статевих станів.
   
4. 
   Судово-медична експертиза статевих злочинів.
   
5. 
   Судово-медична експертиза з інших приводів.
   

1. 
   Авдеев М.И. Краткое руководство по судебной медицине.—М.: Медицина, 1966.
   
2. 
   Авдеев М.И. Судебно-медицинская экспертиза живых лиц.—М.: Медицина, 1966.
   
3. 
   Авдеев М.И. Судебно-медицинская экспертиза трупа.—М.: Медицина, 1976.
   
4. 
   Акопов В.И. Судебно-медицинская экспертиза повреждений тупыми предметами.—М.: Медицина, 1978.
   
5. 
   Барсегянц Л.О., Левченков Б. Д. Судебно-медицинская экспертиза выделений организма.—М.: Медицина, 1978.
   
6. 
   Ботезату Г.А. Судебно-медицинская диагностика давности наступления смерти.—Кишинев: Штинца, 1975.
   
7. 
   Ботезату Г.А., Мутой Г. Л. Асфиксия.—Кишинев: Штинца, 1983.
   
8. 
   Громов А.П. Курс лекций по судебной медицине.—М.: Медицина, 1979.
   
9. 
   Громов А.П., Науменко В. Г. Судебно-медицинская травматология.—М.: Медицина, 1977.
   
10. 
    Диагностика смерти и определение давности ее наступления в судебно-следственной и судебно-медицинской практике: Метод. разработка /С.П. Дидковская, А.И. Марчук.—Киев: НИиРИО КВШ МВД СССР, 1990.
    
11. 
    Дидковская С.П. Подготовка и проведение отдельных видов судебно-медицинской экспертизы.—Киев: КГУ, 1977.
    
12. 
    Загрядская Л.П. Судебно-медицинское установление транспортной травмы: Лекция.—Горький: ГМИ, 1976.
    
13. 
    Загрядская Л.П. Лабораторные методы исследований при судебно-медицинской экспертизе механических повреждений: Метод. рекоменд.—Горький: ГМИ, 1980.
    
14. 
    Загрядская Л.П. Судебно-медицинская экспертиза отравлений: Лекция для студентов.—Горький: ГМИ, 1984.
    
15. 
    Загрядская Л.П. Судебно-медицинская экспертиза повреждений острыми и тупыми предметами: Лекция.—Горький: ГМИ, 1984.
    
16. 
    Загрядская Л.П., Федоровцев А.Л., Королева Е.И. Судебно-медицинское исследование клеток и тканей.—М.: Медицина, 1984.
    
17. 
    Использование физико-технических методов исследования в судебно-медицинской практике: Метод. рекоменд./С.П. Дидковская, А.И. Марчук.—Киев: НИиРИО КВШ МВД СССР, 1987.
    
18. 
    Концевич И.А. Судебно-медицинская диагностика странгуляций.—К.: Здоров'я, 1968.
    
19. 
    Молчанов В.И. и др. Огнестрельные повреждения и их судебно-медицинская экспертиза.—М.: Медицина, 1990.
    
20. 
    Осмотр трупа на месте его обнаружения/Под. Ред. А.А. Матышева.—Л.: Медицина, 1989.
    
21. 
    Попов Н.В. Судебная медицина.—М.: Медгиз, 1950.
    
22. 
    Райский М.И. Судебная медицина.—М.: Медгиз, 1953.
    
23. 
    Руководство к практическим занятиям по судебной медицине/Под ред. И.А. Концевич.—К.: Вища школа, 1988.
    
24. 
    Руководство по судебно-медицинской экспертизе отравлений /Под ред. Р.В. Бережного, Я.С. Смусина, В.В. Томилина, П.П. Ширинского.—М.: Медицина, 1980.
    
25. 
    Сапожников Ю.С., Гамбург А. М. Судебная медицина.—К.: Вища школа, 1980.
    
26. 
    Сапожников Ю.С. Криминалистика в судебной медицине.—К.: Здоров'я, 1970.
    
27. 
    Судебная медицина /Под ред. В.М. Смольянилова.—М.: Медицина, 1982.
    
28. 
    Судебная медицина /Под ред. А.А. Матышева и А.Р. Деньковского.—М.: Медицина, 1985.
    
29. 
    Судебная медицина /Под ред. В.В. Томилина.—М.: Юрид.лит., 1987.
    
30. 
    Судебная медицина /Под ред. В.Н. Крюкова.—М.: Медицина, 1990.
    
31. 
    Судебная медицина /Под ред. И.В. Виноградова, В.В. Томилина.—М.: Юрид. лит., 1991.
    
32. 
    Судебно-медицинская экспертиза. Справочник для юристов.—М.: Юрид. лит., 1985.
    
33. 
    Судебно-медицинское исследование трупа /Под ред. А.П. Громова.—М.: Медицина, 1991.
    
34. 
    Томилин В.В., Барсегянц Л.С., Гладких А.С. Судебно-медицинское исследование вещественных доказательств.—М.: Медицина, 1989.
    
35. 
    Томилин В.В. Гладких А.С. Судебно-медицинское исследование крови в делах о спорном отцовстве, материнстве и замене детей.—М.: Медицина, 1981.
    
36. 
    Туманов А.К. Основы судебно-медицинской экспертизы вещественных доказательств.—М.: Медицина, 1975.
    
37. 
    Швайкова М.Д. Токсилогическая химия.—М.: Медицина, 1975.
    
38. 
    Хижнякова В.И. Определение давности смерти: Экспресс-методы.—М.: Юрид. лит., 1991.
    

Судово-медична експертиза потерпілих, звинувачених та інших осіб в судово-медичній практиці проводиться найчастіше і становить близько 70-80% усіх випадків експертизи. Згідно з чинним законодавством України (статті 75, 76, 193, 196 КПК України), будь-який за фахом лікар, незалежно від його посади, може бути залучений слідчим або судом для виконання експертних функцій.

1. Експертиза при тілесних ушкодженнях для встановлення:

а) наявності, особливостей і ступеня тяжкості тілесних ушкоджень;

б) ступеня втрати загальної та професійної працездатності;

в) стану здоров'я, симуляції, агравації, дисимуляції, штучних хвороб і калічення членів (само ушкодження);

г) виявлення рубців як наслідку ушкоджень чи захворювань.

2. Експертиза при спірних статевих станах для встановлення:

а) статі;

б) порушення цілості дівочої пліви;

в) статевої репродуктивної функції;

г) вагітності і пологів, що були.

3. Експертиза при статевих злочинах для встановлення факту:

а) насильного статевого акту та характеру і механізму виникнення ушкоджень при його скоєнні;

б) насильного статевого акту в спотвореній формі;

в) розбещувальних дій щодо неповнолітніх;

г) статевих зносин із особами, які не досягли статевої зрілості;

д) зараження венеричною хворобою, СНІДом.

4. Експертиза з інших приводів:

а) для встановлення віку, тотожності особи;

б) в разі спірного батьківства і підміни дітей;

в) для встановлення факту алкогольного сп'яніння.

Порядок проведення експертизи потерпілих, звинувачених та інших осіб регламентується кримінальним, цивільним і кримінально-процесуальним законодавством, а також деякими нормативними актами судово-медичної експертизи.

Судово-медична експертиза проводиться на підставі постанови органів слідства або ухвали суду. У справах приватного звинувачення проводиться судово-медичне обстеження на підставі направлення органів дізнання (міліції), а також народного суду.

У більшості випадків експертиза або обстеження проводиться в бюро судово-медичної експертизи.

Кожний вид експертизи має певні особливості, в зв'язку з чим методика її проведення залежить від цілей і завдань. Загалом під час проведення експертизи рекомендована така послідовність дій:

1) ознайомлення з обставинами справи;

2) вивчення медичних документів;

3) опитування обстежуваного зі збиранням анамнезу;

4) огляд обстежуваного;

5) проведення спеціальних досліджень;

6) складання експертного документа.

Медичні документи слід подавати в оригіналі, з підписом лікаря і печаткою лікувального закладу. їх вивчення дає змогу отримати важливі дані щодо первинного вигляду ушкоджень, перебігу травматичного процесу, а також об'єктивні показники спеціальних лабораторних досліджень.

Виявлення, фіксація, вилучення речових доказів із місця події.

Одним з найважливіших завдань експертизи під час огляду місця події (іноді основного) є виявлення, фіксація і вилучення речових доказів для їх подальшого дослідження. Їх також виявляють і вилучають у разі обстеження осіб, підозрюваних у скоєнні злочину, під час обшуку та інших слідчих дій.

Серед речових доказів при злочинах проти життя і здоров’я людини велике значення для розслідування справи мають сліди крові, оскільки сучасна наука здатна встановити наявність крові на різних об’єктах, її походження від людини чи тварини, її групову та індивідуальну приналежність, тобто визначити належність — потерпілому, звинуваченому у вбивстві чи іншим особам.

Висушені сліди крові на різних предметах-носіях залежно від механізму їх утворення, характеру і форми поверхні предмету можуть мати форму калюж, плям, крапель, бризок, потьоків, відбитків, комбінованих слідів. Вивчення механізму утворення цих слідів на одязі, тілі трупа і підозрюваних у скоєнні злочину дозволять встановити місце злочину і пози потерпілого і особи, яка нападала в момент нанесення пошкоджень і початку кровотечі, траєк­торію переміщення пораненого або трупа, напрям переміщення осіб, особливості знаряддя травми злочину тощо. Встановлення умов і механізму утворення слідів крові є різновидом медико-криміналістичних досліджень.

Якщо сліди крові добре збереглися і не піддавались знищенню їх виявлення не становить труднощів. Їх детально оглядають візуально або за допомогою лупи при достатньому освітленні. Важче виявити сліди крові на темних, забруднених предметах, у темряві, а також при загниванні крові або в старих плямах, які змінюють колір (сірий, чорний, зелений). Бруд, іржа також утруднюють їх виявлення. Особливо важко виявити сліди крові після намагання їх знищити. У таких випадках слід ретельно оглянути щілини підлоги, місця під паркетом, плінтусами, на меблях (нову і особливо стару обшивку), ручки дверей, шпалери, місця, де злочинець міг мити руки, прати одяг і обмивати знаряддя травми) водопровідні крани, тази, відра (звертаючи увагу на зовнішню поверхню дна) та ін. Слід також оглянути місця, куди могла виливатись кров після вбивства (смітники, подвір’я, туалет).

У випадку дорожньо-транспортної пригоди потрібно оглянути виступаючі частини транспортних засобів — бампер, фари, облицювання радіатора, капот, кути бортів вантажної машини, днище, колеса тощо.

Одяг звинуваченого слід оглянути не тільки зверху, а й зсередини, звертаючи увагу на шви, складки, краї рукавів, місця біля кишень, нижні поли, де нерідко можна виявити замиті сліди крові. Іноді для їх виявлення потрібне використання приладів і реактивів. Для цього можуть бути використані проби з перекисом водню, бензидиновим реактивом або розчином люмінолу.

В затемненому приміщенні сліди крові іноді виявляють за допомогою ультрафіолетового випромінювання від переносного люмінесцентного освітлювача, під дією променів якого сліди крові флуоресціюють і мають “оксамитовий” вигляд. Проте іржа, анілін тощо також мають ці властивості.

Оскільки ці чи інші проби для виявлення крові неспецифічні і дають позитивні результати з іншими речовинами (соки рослин, дріжджі, хрін тощо), у практиці вони майже не використовуються. Проте негативні результати цих проб не дають підстави відмовлятися від подальшого дослідження цих об’єктів в умовах лабораторії.

Фіксація (опис) слідів у “Протоколі огляду місця події” має здійснюватись за приблизною схемою, яка передбачає: визначення точної локалізації, найменування слідів, зазначення їх форми, розмірів, кольору і характеру країв, ступеня просочення, наявність на їх поверхні кірок та інших нашарувань, забруднень. Якщо можливо, їх фотографують за правилами судової фотографії: загальний вигляд місця події, знімки окремих предметів, а також окремих слідів і їх скупчень. Коли ж це неможливо, роблять схематичний малюнок. Іноді використовують копіювання слідів за допомогою прозорої плівки.

Встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень є найчастішим приводом для експертизи живих осіб.

Судово-медичне визначення ступеня тяжкості тілесних пошкоджень проводиться згідно з Кримінальним і Кримінально-процесуальним кодексами України, а також Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Міністерством охорони здоров'я України, узгоджених Верховним Судом України, Генеральною прокуратурою, Службою безпеки та Міністерством внутрішніх справ України (1995 р.).

Згідно з Кримінальним кодексом України розрізняють тілесні ушкодження трьох ступенів: тяжкі, середньої тяжкості і легкі.

Навмисне тяжке тілесне ушкодження (ст.121 КК України) – це ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, або таке, що спричинило втрату будь-якого органа, або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний із стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, або переривання вагітності чи невиправне спотворення обличчя, карається позбавленням волі на строк від двох до восьми років.

Навмисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне способом, що має характер мордування, або коли воно виникло внаслідок систематичних, хоча й нетяжких тілесних ушкоджень, тягне за собою позбавлення волі на строк від трьох до десяти років.

Навмисне тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, а так само вчинене особливо небезпечним рецидивістом, – карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.

Небезпечними для життя, згідно з названими вище Правилами, є такі ушкодження, які під час заподіяння чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя стани, що без надання медичної допомоги за звичайним своїм перебігом призводять або можуть призвести до смерті. Запобігання смерті завдяки наданню медичної допомоги на береться до уваги при визначенні загрози для життя таких ушкоджень.

До небезпечних для життя ушкоджень належать такі:

1. Ушкодження, що проникають у порожнину черепа.

2. Забій головного мозку тяжкого ступеня.

3. Ізольовані внутрішньочерепні крововиливи за наявності загрозливих для життя станів.

4. Ушкодження, що проникають у канал хребта.

5. Закриті ушкодження спинного мозку у шийному відділі.

6. Закриті ушкодження грудних, поперекових і крижових сегментів спинного мозку, які супроводжувались тяжким спінальним шоком чи порушенням функцій тазових органів.

7. Ушкодження з повним (усіх шарів) порушенням цілості стінки глотки, гортані, трахеї, головних бронхів, стравоходу, незалежно від того з якого боку вони заподіяні – шкірних покровів чи слизової оболонки (просвіту органа).

8. Поранення грудної клітки, які проникли в порожнину плеври, перикарду.

9. Ушкодження ділянки живота з проникненням у черевну порожнину, в тому числі і без ушкодження внутрішніх органів.

10. Закриті ушкодження органів грудної, черевної порожнини, за очеревинного простору, порожнини таза – все за наявності загрозливих для життя станів.

11. Відкриті переломи діафіза (тіла) плечової, стегнової і великогомілкової кісток.

12. Переломи кісток таза за наявності загрозливих для життя станів.

13. Ушкодження, що спричинили шок тяжкого ступеня, масивна крововтрата, кома, гостра недостатність нирок, печінки, дихання та кровообігу, гормональні розлади, гостре порушення кровообігу, жирова чи газова емболія.

14. Ушкодження великих кровоносних судин: аорти, сонної артерії і т.д.

15. Загальна дія високої температури (тепловий і сонячний удар) – за наявності загрозливих для життя проявів, термічні опіки III-IV ступенів з площею ураження понад 15% поверхні тіла; опіки ІІІ ступеня – понад 20% поверхні тіла; опіки ІІ ступеня – понад 30% поверхні тіла; а також опіки меншої площі, що супроводжувались шоком тяжкого ступеня; опіки дихальних шляхів за наявності загрозливих для життя станів.

16. Ушкодження від дії низької температури, променеві ушкодження і такі, що виникли внаслідок баротравми, — за наявності загрозливих для життя станів.

17. Отруєння речовинами будь-якого походження переважно як з місцевою, так і загальною дією.

18. Усі види механічної асфіксії, що супроводжувались комплексом розладів функції центральної нервової системи.

Незагрозливі для життя ушкодження, що належать до тяжких за кінцевим результатом і наслідками.

Втрата будь-якого органа (або частини тіла) чи втрата органом його функції (зору, слуху, мовлення, функції кінцівки, статевої репродуктивної здатності).

Під втратою зору розуміють цілковиту стійку сліпоту на обидва ока чи зниження зору до підрахунку пальців на відстані 2 м і менше.

Під втратою слуху треба розуміти цілковиту глухоту на обидва вуха або такий незворотний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані 3-5 см від вушної раковини.

Під втратою мовлення розуміють втрату можливості висловлювати свої думки членороздільними звуками, зрозумілими для оточуючих.

Втрата руки, ноги – це відокремлення їх від тулуба чи втрата ними функцій (параліч або інший стан, що робить неможливими їх діяльність).

Втрата статевої репродуктивної здатності полягає у втраті здатності до злягання чи до запліднення, зачаття і дітонародження (розродження).

Ушкодження кваліфікується як тяжке тільки тоді, коли воно призвело до розвитку психічної хвороби, незалежно від його тривалості і ступеня виліковності. Діагноз психічної хвороби і причинно-наслідковий зв'язок між ушкодженням і психічною хворобою, що розвинулась, встановлюється психіатричною експертизою.

Під стійкою (постійною) втратою загальної працездатності треба розуміти таку незворотну втрату функції, яка цілком не відновлюється. Під наслідками ушкодження розуміють повне загоєння ушкодження і зникнення хворобливих змін, що були ним обумовлені. Це не виключає можливості збереження стійких наслідків ушкодження (рубця, анкілозу, вкорочення кінцівки, деформації суглоба тощо).

Експертиза проводиться комісійно з обов’язковим залученням лікаря акушера-гінеколога.

Під виправленням ушкодження треба розуміти значне зменшення патологічних змін (рубця, деформації, порушення міміки тощо) з часом чи під дією не хірургічних засобів. Якщо ж для усунення потрібне оперативне втручання (косметична операція), то ушкодження обличчя вважають невиправним.

Кваліфікаційні ознаки ушкоджень середньої тяжкості згідно зі вказаними вище Правилами такі:

1. 
   Відсутність небезпеки для життя.
   
2. 
   Відсутність наслідків, передбачених кримінальним законодавством щодо тяжких тілесних ушкоджень.
   
3. 
   Тривалий (понад 3 тижні) розлад здоров’я.
   
4. 
   Стійка втрата працездатності менш як на третину.
   
5. 
   Під стійкою втратою працездатності менш як на третину розуміють втрату загальної працездатності від 10% до 33%.
   
6. 
   З практичної точки зору до ушкоджень середньої тяжкості найчастіше відносять переломи кісток, неускладнені розвитком небезпечного для життя стану, непроникні поранення зі строком загоєння понад 3 тижні, струс мозку за наявності клінічно підтверджених симптомів тривалістю понад 21 добу тощо.
   

1. 
   легкі тілесні ушкодження, що спричинили нетривалий розлад здоров’я або нетривалу втрату працездатності;
   
2. 
   легкі тілесні ушкодження без нетривалого розладу здоров’я чи втрати працездатності.
   

Кваліфікаційними ознаками легкого тілесного ушкодження згідно з Правилами є такі:

• 
  нетривалий розлад здоров’я терміном від 6 до 21 дня;
  
• 
  незначна стійка втрата працездатності – до 10 %.
  
• 
  відсутність як нетривалого розладу здоров’я, так і втрати працездатності.
  

Легке тілесне ушкодження, що не спричинило нетривалого розладу здоров’я чи втрати працездатності, – це ушкодження, що має скороминущі наслідки, тривалість яких не перебільшує 6 днів, або і цих наслідків немає. Насамперед, це садна, синці, подряпини.

- характер ушкоджень із медичної точки зору (садно, синець, рана, перелом кістки тощо), їх локалізацію і властивості;

- вид знаряддя чи засоби, якими могли бути спричинені ушкодження;

- механізм виникнення ушкоджень;

- давність (термін) заподіяння ушкоджень.

Ступінь тяжкості тілесних ушкоджень має бути наведений із зазначенням кваліфікаційних ознак: небезпека для життя, розлад здоров’я, стійка втрата загальної працездатності тощо.

Висновки експерта мають містить детальний і науково обґрунтований результат аналізу відомостей, встановлених під час проведення експертизи.

Кримінальний кодекс України (ст.. 126) передбачає також покарання за заподіяння побоїв і мордування. За цією статтею, навмисне нанесення ударів, побоїв або скоєння інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю, карається виправними роботами на строк до одного року або штрафом до п’ятдесяти мінімальних розмірів заробітної плати, або громадськими роботами до 200 діб. Ті самі діяння, що мають характер мордування, караються позбавленням волі на строк до п’яти років.

Судово-медичний експерт не кваліфікує ушкодження як заподіяння мордування, тому що це не належить до його компетенції. Він повинен у таких випадках встановити наявність, характер, локалізацію, кількість ушкоджень, одночасність їх утворення, особливості предметів, що спричинили ушкодження, механізм їхньої дії, а також ступінь тяжкості пошкоджень.