Франція. Особливості егп. Населення І міста. Провідні галузі господарства

1. 
   Франція. Особливості ЕГП. Населення і міста. Провідні галузі господарства.
   
2. 
   Італія. Особливості ЕГП країни. Населення, галузева структура господарства країни, її територіальні відмінності.
   

1. 
   ФРАНЦІЯ
   

Офіційна назва — Французька Республіка. Площа — 547 тис. км²

Населення — 61,9 млн чол. (20-е місце у світі, 2-ге — в Європі).

Столиця — Париж.

Тип країни — високорозвинена держава, країна «Великої сімки».

ВВП на душу населення — $ 45 858.

Державний устрій — президентська республіка, унітарна держава.

Склад території — 95 департаментів, особлива територіальна одиниця Корсика, 4 «заморські департаменти», 4 «заморські території», 2 спе­ціальні територіальні одиниці (о-ви Майотта, о-ви Сен-П'єр і Мікелон).

Член міжнародних організацій — ООН, НАТО, Європейського Союзу та ін. Офіційна мова - французька. Релігія - християнство (католицтво).

Валюта - євро.



Економіко-географічне положення.

Франція — високорозвинена приморська держава Західної Європи. Країна межує з високорозвинени-ми державами, що є її партнерами по Європейському Союзу. Усі сусідні країни, крім Швейцарії, входять до військово-політичного блоку НАТО.

Франція розташована на перетині найважливіших транзитних шляхів Єв­ропи. 2/3 її кордонів - морські. Франція є одночасно середземноморською та при-атлантичною країною. її морські порти Марсель і Гавр належать до найбільших у світі. Сприятливим чинником для роз­витку господарства країни є її близькість до важливих мінерально-сировинних баз Європи (залізорудних басейнів Швеції, лісових масивів Скандинавських країн), Північної Африки (нафтогазо­вих родовищ Алжиру та Лівії), Південно-Західної Азії (нафта Перської затоки).

Природні умови та природні ресурси

Природні умови Франції загалом сприятливі для розвитку господської діяльності. Більшу частину території становлять рівнини: Північнофранцузька йАквітанська, У центрі країни про­стягаються давні зруйновані вулканічні гори — Центральний масив, що ви­користовуються як район відпочинку і туризму. Молоді високі гори заходять на територію Франції лише на півдні — Піренеї та південному сході — Альпи. Клімат на півночі морський з надмірним зволоженням та невеликими річними амплітудами коливання температур, на півдні — субтропічний з вологою і теплою зимою та сухим спекотним літом. Такі відмінності клімату сприяють широкій спеціалізації сільського господарства.

Країна добре забезпечена водними ресурсами. Найбільшими річками є Рона, Луара, Сена, Гаронна, Рейн. Значний гідроенергопотенціал мають Рона та її альпійські притоки. Багаті на енергію морські припливи північно-західного узбережжя Франції використовуються в електроенергетиці.

Найбільш родючі бурі лісові ґрунти сформувалися на вулканічних породах Центрального масиву. Лісові ресурси обмежені. Широко ві­домі природно-рекреаційні ресурси Лазурного берега та Альп.
Населення

До початку XIX ст. Франція була найбагатолюднішою країною в Європі. Проте вона й першою серед держав регіону відчула на собі процес зменшення народжуваності. Значних втрат населення країна зазнала під час світових війн у XX ст. Нині для демографічної ситуації Франції характерний перший тип відтворення населення. Природний приріст низький — 3 чол./тис. Наслідком цього є «старіння нації». Країна має додатне сальдо міграцій. Сюди прибуває багато тимчасових робітників із Португалії, Іспанії, країн північної Африки.

Франція — одна з найбільш густозаселених та високоурбанізованих країн світу. Середня гус­тота населення становить 111,3 чол./км².

Особливо густо заселені околиці Парижа та Ліона. Рівень урбанізації — 73 %. Спостерігається субурбанізація.

Найбільшими містами країни є Великий Париж (12,7 млн чол.), Ліон (1,7 млнчол.), Марсель (1,6 шлячол.), Лілль (1,2 шлнчол.). На заході сформувалася величезна поліцентрична міська агломерація — Лотарингія. Околиці Парижа є найбільшим рурбанізованим районом Європи.

Франція — високорозвинена постіндустріальна держава, темпи виробництва якої неухильно зростають. За розмірами ВВП на одну особу вона посідає четверте місце серед країн Європи і дванадцяте в світі. За розмірами іноземних інвестицій у національну економіку Франції належить третє місце у світі. її головними інвесторами є США та Німеччина.

У галузевій структурі економіки основним видом діяльності стала сфера послуг. Промисловість дає близько 1/4 ВВП, забезпечує понад 1/3 робочих місць та 80 % експорту країни. Особливе значення мають новітні галузі: автомобілебудування, авіакосмічна промисловість, електроніка, верстатобудування, хімічна промисловість.

Паливно-енергетична промисловість працює на імпортних нафті і природному газі та з використанням місцевого кам'яного вугілля. В електроенергетиці провідну роль відіграють атомні електростанції, які да­ють 76 % усієї виробленої електроенергії. Гідроелектростанції виробляють 20 % електроенергії і роз­міщені здебільшого у передгір'ях Альп та Піренеїв. Частка теплової енергетики незначна (4 %). На півночі працює при­пливна електростанція «Ране».

Чорна металургія — одна з потужних галузей французької про­мисловості. У минулому вона тяжіла тільки до власних родовищ залізних руд та коксівного вугілля в Лотарин­гії. Нині галузь зміщується вбік моря, де працює на імпортній сировині. У Франції склалася потужна кольо­рова металургія. її основною галуззю є алюмінієва промисловість, яка працює на власній сировині.

Машинобудування є най­більшою галуззю французької про­мисловості. Осо­бливого значення набуло транспортне машинобудування. Країна є великим виробником автомобілів (Париж), літаків (Тулуза, Париж) та морських суден (Марсель, Нант, Брест, Тулон). Важливу роль також відіграє точне машинобудування (Париж, Ліон).

Франція має дуже розгалужену хімічну промисловість. З імпортної сировини в країні виробляються пластмаси, хімічні волокна, синтетичний каучук, шини (Париж, Марсель, Гавр). На власній сировині налагоджено синтез соди та калійних добрив. Традицій­ними для Франції є парфумерна та фармацевтична промисловість.

Важливими галузями французької економіки виступають також тек­стильна, швейна та виноробна промисловість.

Для сільського господарства країни характерні досить високі показники зайнятості (близько 9 % населення) та висока продуктивність. Галузь переважно забезпечує потреби населення у продовольстві, а частину зерна та цукру експортує. У галузевій структурі сільського господарства значно переважає тваринництво, в якому основну роль відіграють молоч­не скотарство, свинарство та птахівництво. У рослинництві головними є зернові (пшениця, кукурудза, на зро­шуваних землях півдня — рис), технічні (цукрові буряки, тютюн, хміль, маслини) та кормові культури. За вирощуванням винограду Франція поступається лише Італії. Повсюдно розвинуті садівництво і картоплярство. На Корсиці вирощують цитрусові, на південному сході — квіти.

Основним видом транспорту є автомобільний. Він забезпе­чує 50 % пасажирообігу і 40 % вантажообігу. Франція — батьківщина швидкісних залізниць. Тут діють кілька ліній: Париж — Марсель, Париж — Бордо, Париж — Страсбург.

У зовнішніх зв'язках переважають морський та авіаційний транспорт. Найбільші аеропорти країни (імені Шарля де Голля та Орлі) збудовані в Парижі. Підводними трубопроводами з Північної Африки до Франції надходять нафта і природний газ. З Великою Британією здійснюється транспортний зв'язок через залізничний тунель під протокою Ла-Манш.

У територіальному розміщенні господарства Франції спостеріга­ються значні диспропорції: 3/4 промислових виробництв сконцентровані на схід від лінії Марсель — Гавр. Із просуванням на захід зростає частка сільського господарства.

Франція підтримує тісні зовнішні економічні зв'язки з багатьма країнами світу. 2/3 її товарообігу припадають на країни ЄС, США та Японію. Держава експортує машини та обладнання, пластмаси, парфуми, сталь і прокат, алюміній, а також зерно, цукор, виноград та вина. Водночас до Франції імпортуються мінеральна сировина (нафта, природний газ, руди чорних та кольорових металів), ліс, деяка сільсько­господарська продукція, бавовна, вовна, кава, чай). Україна підтримує активні економічні зв'язки з Францією.

2. 
   ІТАЛІЯ
   

Офіційна назва — Італійська Республіка.

Площа — 301,2 тис. км² (70-те місце у світі,9 те — в Європі).

Населення — 60,2 млн чол. (22-е місце у світі,4-те — в Європі).

Столиця — Рим.

Тип країни — високорозвинена держава, країна«Великої сімки».

ВВП на душу населення — $ 39 565.

Державний устрій — парламентська республіка,унітарна держава.

Склад території — 20 областей.

Член міжнародних організацій — ООН, НАТО,Європейського Союзу.

Офіційна мова — італійська.

Релігія — християнство (католицтво).

Валюта — євро.



Економіко-географічне положення
Італія займає півострівне по­ложення у південній частині Західної Європи. Вона межує на півночі з Францією, Швейцарією, Австрією та Словенією. Більшість країн-сусідів є партнерами Італії по Європейському Союзу. Франція та Словенія —партнери Італії по військово-політичному блоку НАТО. На території країни є два анклави — Сан-Марино і Ватикан. Італія розташована на перетині найважливіших транзитних шляхів між Європою, Афри­кою й Азією, поблизу Суецького каналу.Переважна більшість кордонів - морські.

Найбільший порт — Генуя. Сприятливим фактором для розвитку господарства країни є її близькість до важливих мінерально-сировинних баз Північної Африки (нафтогазові родовища Алжиру і Лівії) та Південно-Західної Азії (нафта Перської затоки).

Природні умови Італії досить різноманітні. У рельєфі 80 % площі становлять молоді сейсмічно активні гори — Альпи & Апенніни. Гори часто складаються з вапняків, тому тут поширені карсто­ві явища, які руйнують поверхню. На території країни є й діючі вулкани: Везувій, Етна, Стромболі. Усе це значно ускладнює освоєння території. Лише 20 % площі займає на півночі Паданська низовина — головна жит­ниця країни.

Маючи різноманітні мінеральні ресурси, Італія забезпечена ними недостатньо та нерівномірно. Більшість родовищ невеликі або ж не­зручні для розробки. З паливних корисних копалин третину потреб забез­печує природний газ, основні родовища якого розміщені на Паданській рівнині. З рудної сировини є унікальні родовища ртутних руд на північному заході та невеликі поклади поліметалевих руд на Сардинії та північному сході. Істотнішими є запаси нерудних корисних копалин, зокрема білого мармуру (Каррара), самородної сірки, калійної та кухонної солей (на Сицилії).

Через особливості клімату водні ресурси країни обмежені. Річки не­великі, влітку міліють, деякі пересихають. Лише річка По повноводна протягом року. 60 % гідроенергоресурсів Італії зосереджено в Альпах, і нині вони майже повністю залучені у виробництво. Навколо багатьох озер виникли курорти всесвітнього значення. Земельні ресурси багаті: пе­реважають коричневі та бурі лісові ґрунти та червоноземи. Лісові ресурси в Альпах мають переважно ґрунтозахисне значення. Держава забезпечує потреби в деревині власними ресурсами лише на 40 %. Рекреаційними ресурсами особливо вирізняються Італійська Рив'єра та Альпи.
Населення

Для Італії, як і для переважної більшості європейських країн, характерний перший тип відтворення населення. Природний приріст від'ємний: -0,9 чол./тис. Через регіональні диспропорції еко­номічного розвитку в Італії відбуваються активні міграції населення. У межах країни їх основний напрям — з відсталого Півдня на розвинуту Північ. У цілому для країни характерне від'ємне сальдо міграцій. Багато тимчасових робітників з Італії працюють у сусідніх розвинених країнах. Наслідком депопуляції, а також еміграції переважно людей молодого віку є «старіння: нації».

Італія є однією з найбільш густозаселених країн світу. Середня густота населення становить 200 чол./км². Максимальної цифри цей показник сягає на півночі: 300-400 чол./км². Найменш заселеними є Альпи, Сардинія та крайній південь: близько 35 чол./км². Рівень урбанізації — 67 %. На півночі спостерігається субурба-нізація. Найбільші міста країни — Рим (2,8млнчол.),Мілан(1,Змлн.чол.), Неаполь (1 млн чол.), Турін (1 млн чол.). На півночі формується суцільна урбанізована зона: Турін — Мілан — Бергамо. На півдні Італії переважають малі міста, які за характером зайнятості населення подібні до сіл, за що їх називають «селянськими містами».

Італія — високорозвинута постіндустріальна держава. Для її економіки характерне панування моно­полістичного капіталу, який контролює провідні галузі господарства як усередині країни, так і за її межами. Значне місце в країні належить іноземним інвестиціям. У територіальній структурі господарства країни помітні разючі контрасти між розвинутою північчю і відсталим півднем. Для вирівнювання їх розвитку держава активно проводить регіональну політику, спрямовану на зростання господарства південної частини.

Промисловість країни працює переважно на імпортній сировині. Особливе місце в ній посідають автомобілебудування, авіабудування, верстатобудування, електроніка, металургія, хімічна промисловість. Традиційно важливими залишаються легка і харчова промис­ловість. Водночас зменшується значення старих галузей, особливо гірничодобувної промисловості.

У паливній промисловості зростає роль нафтопереробки, яка працює у портах на імпортній сировині (Мілаццо, Генуя, Венеція). В електроенергетиці провідну роль відіграють теплові електростанції, на які припадають 78 % виробленої електроенергії. Зна­чною є частка гідроелектростанцій. Вони збудовані на гірських річках і дають 20 % електроенергії. Частка атомної енергетики незначна — лише 1,5 %. З нових джерел енергії використовується внутрішнє тепло Землі. Чорна металургія працює тільки на імпортній сировині. Най­більший металургійний комбінат Європи розташований у порту Таранто. Кольорова металургія, яка також використовує переважно при­візну сировину, виплавляє алюміній, свинець, цинк, магній, ртуть.

Традиційні галузі — легка і харчова промисловість. На світовому ринку продукцією італій­ської легкої промисловості є взуття, одяг, натуральні та синтетичні тканини. Харчова промисловість спеціалізується на випуску макаронних виробів, ви­ноградних вин, томатних та фруктових консервів, маслинової олії (1/3 світо­вого виробництва), сиру, цукру.

Для сільського господар­ства країни характерні досить високі показники зайнятості (понад 12 % населення). Воно лише частково забез­печує потреби населення у продоволь­стві. У галузевій структурі сільського господарства переважає рослинництво. Більш як половина орних земель зай­нята під зерновими культурами — кукурудзою і пшеницею. З технічних культур поширені маслини, тютюн, цукрові буряки. Італія вирощує багато овочевих культур, цитрусових, миг­далю, волоських горіхів, фундуку. За збиранням винограду країна посідає перше місце у світі. Роль тваринництва незначна, насамперед через нестачу кормів. На півночі, де зосереджена половина всіх лук країни, розводять велику рогату худобу. Свиней, кіз та овець розводять повсюдно.

Італія — відомий центр міжнародного туризму. Щорічно її відвідують понад 50 млн туристів.