ЕКВІВАЛЕНТНІСТЬ СМИСЛІВ ПРЕФІКСАЛЬНИХ

ЕКВІВАЛЕНТНІСТЬ СМИСЛІВ ПРЕФІКСАЛЬНИХ

ДІЄСЛІВ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ І ВІДПОВІДНИХ МОВНИХ ЗАСОБІВ В АНГЛІЙСЬКІЙ

Мета – виявити типові англійські засоби вираження смислів українських префіксальних дієслів. В українській мові функціонує цілісна система дієслівних префіксів, а в англійській система германських префіксів фактично зруйнована, окремі з них стали постпозитивними префіксами [5], тобто набули статусу релятивних лексем. Дієслівні префікси латинського походження функціонують, головним чином, у творенні спеціальних термінів. Тому виявлення відповідних засобів вираження адекватних смислів мало б не лише практично-ужиткове, але й теоретичне значення.

Досліджень з цієї проблеми немає, окрім кандидатської дисертації Л.Квітковської [7], в якій розглядаються аналогічні питання на основі російської мови з використанням методики “значення-смисл”, яка передбачає наявність узагальненого інваріантного значення слова як інтралінгвістичного елемента лексико-семантичної системи мови і його актуалізацію у мовленні напозначення і диференціацію екстралінгвістичних понять в межах однієї системи. Так утворюється однозначний смисл вживання слова/морфеми у мовленні [16, p.36-39]. Тому кожний префікс, як і відповідний йому прийменник, позначає певний тип відношень у парадигматичному плані мови. Актуалізуючись у мовленні з дієсловом, кожен префікс позначає відношення між певним суб’єктом/об’єктом та об’єктом, які визначають смисл префіксального дієслова, спрямованого на реалізацію заданих відношень.

Щоби розв’язати поставлене завдання, потрібно знати, по-перше, значення префікса у парадигматичному плані як елемента лексико-семантичної системи мови і, по-друге, як префікс функціонує в синтагматичному плані мовлення, тобто як впливає на зміну смислу дієслова, з яким сполучається.

У “Словнику української мови” [14] префікси окремо не виділяються, їхні значення не подаються, як це робиться в англійському словнику [22]. Недостатньо розроблені ці питання в навчальній [15] та довідковій літературі, де коротко подається значення префікса від- – “через що; назовні; звідки” [13, т.1, с.390] та значення префікса до- – “дієслівний перфектний префікс” [13, т.2, c.96]. Значення префіксів в українській мові досліджував В.Ільїн [6], проте він розглядав префікси лише в синтагматичному плані мовлення. Дослідник детально проаналізував усі можливі “відтінки”, яких надають префікси дієсловам. Наприклад, префікс за-, на думку В.Ільїна, надає 72 різних відтінків дієсловам [6, c.71-92]. Такий одноплановий синтагматичний підхід до виявлення “відтінків” семантики префікса неминуче включає в опис відтінка суб’єкт і/або об’єкт дії та дію, її поширення на об’єкт, охоплення об’єкта його дією тощо. Однак, немає єдиного – значення самого префікса та розуміння того, як воно виявляється в кожному “відтінку”. Автор розглядає уже утворене префіксальне дієслово в широкому контексті лише у зв’язку з попереднім відтінком як його розвитком. Дослідник не розглядає значення самого префікса як елемента лексико-семантичної системи мови, він виступає без суб’єкта/об’єкта і навіть без дієслова, а лише в протиставленні з іншими префіксами виявляється його власне інваріантне значення. Та й усі префікси подаються в алфавітному порядку. Тому, при дослідженні власного значення префіксів доцільно б розглянути їх в антонімічних парах: в- – ви- (вбіг – вибіг); від- – до- (від’їхав – доїхав); зі- – роз- (зібрав – розібрав) тощо. Саме так вони функціонують у мовленні для утворення протилежних смислів дієслів.

Розгляньмо власне значення кожного із префіксів такої антонімічної пари: від- (од-, віді-, оді-) і до- (ді-). Необхідно дослідити джерела виникнення кожного з них. Зв’язаність і послідовність мовлення, зауважує О.Смирницький, зумовлені тим, що у мовленні висловлюються думки не лише про окремі предмети і явища, а й про співвідношення між ними. Тому лексичні одиниці мови виражають думки про такі співвідношення і тим самим позначають їх [10, c.44]. Лексико-граматичну категорію слів, які позначають відношення, становлять прийменники, що етимологічно і семантично пов’язані з відповідними префіксами, наприклад, від і від-, до і до-, за і за- та ін. Оскільки кожен прийменник позначає певний тип відношень [2], то і відповідний йому префікс позначає аналогічний тип відношень. Однак, виникає запитання, як саме позначає певний тип відношень префікс і чи є якась різниця між префіксом і відповідним прийменником?

Основне значення префікса від-, пише В.Ільїн, – це позначення дії, спрямованої на віддалення одного предмета від іншого, тобто значення, споріднене з функцією відповідного прийменника [6, c.38]. З таким твердженням важко погодитися. Сам префікс не позначає дії, навіть спрямованої на віддалення; дія позначається коренем дієслова, а префікс позначає віддалення, точніше його відношення, тобто відношення розриву контакту між двома об’єктами у випадку від- і, навпаки, встановлення, здійснення контакту між двома об’єктами у випадку до-. Отже, різниця між прийменником і відповідним префіксом полягає лише у функціональному плані: прийменник як слово може позначати фактичні відношення (“Від берега, під вербами, вода була наче зеленаста” (М.Коцюб.) [14, т.1, с.551]; “Од дороги три тополі, легка хмарка вдалині...” (П.Тич.) [14, т.1, с.551] і потенційні, результативні з дієсловами руху: “Оленка йшла двором від річки” (І.Ле) [14, т.1, с.551]. Відповідно і з прийменником до, наприклад: “Стала вона до діброви учащати” (М.Вовчок) [14, т.2, с.315]; “Зоня припала обличчям до Юзі” (Леся Укр.) [14, т.2, с.315]; “По діброві вітер виє, Гуляє по полю, Край дороги гне тополю До самого долу” (Т.Шевч.) [14, т.2, с.315].

Префікс як морфема не може функціонувати самостійно, тому він позначає ті самі відношення, але тільки як потенційні, результативні, що виникають лише внаслідок дії, спрямованої на їхню реалізацію, наприклад, “Дівчина одбігла трохи і собі стала”*¹⁴ (Панас Мирн.) “Рибалки доплили до Цареградського гирла” (І.Н.-Лев.). У результаті дії, позначеної префіксальним дієсловом (одбігла, доплили), суб’єкт (дівчина, рибалки) опинився у співвідношенні R₁*¹⁵(від попереднього об’єкта) і R₂ щодо наступного об’єкта (гирла).

В ідеалі суб’єкти і об’єкти як орієнтири узагальнюються до точки у просторі або в часі: а point in space/а point in time [21, p.53]. Отже, значення префікса від- – це відношення розриву зв’язку між двома точками у просторі або часі; значення префікса до- зводиться до встановлення, реалізації співвідношень між двома точками у просторі або часі. При цьому першою точкою є завжди точковий суб’єкт або об’єкт дії, а другою – орієнтир – точковий об’єкт у просторі або точка існування суб’єкта/об’єкта в часі. Будь-яка дія розглядається тут як певний предикативний стан існування суб’єкта в часі, і тому такі вислови як “означення межі у вияві дії” [6, c.43] або “означення закінчування процесу вияву дії” [6, c.45] фактично позначають реалізацію контакту суб’єкта з об’єктами у просторі: “Наздогнав валку Сила Жердяга, коли вона вже доїжджала до села” (С.Скляр); “...великі м’ясисті та соковиті баклажани достигали найраніше” (В.Козач.). Відповідно з від-: “...негайно відрядити до Києва перший і четвертий полки Богунської бригади” (С.Скляр) або здійснення контакту суб’єкта з його попереднім або наступним станом у часі: “Тоді їх (бійців) важко було відрізнити від купи кукурудзяних снопів” (О.Гонч.).

Отже, при незмінності значення самого префікса – відповідних відношень – однозначний смисл префіксального дієслова визначається змінними властивостями співвідносних точкових об’єктів, які, власне, і утворюють відповідні “відтінки” префікса, описані автором: “Густа, як руно, трава й дрібненька, тонюсінька осока доходить до самої води” (І.Н.-Лев.) – “означення межі щодо розташування у просторі”; “Герман Гольдкремер, хоч маєток його доходить до мільйона...” (І.Фр.) – “означення межі в обсязі”; “Не раз доходило до чуба, як загулялися в джгута” (І.Котл.) – “значення, пов’язане з межею в часі” [6, c.44]. Відповідно і з префіксом від-: а) “означення дії, спрямованої на віддалення одного предмета від іншого”: “Коли Шура, прокинувшись, відкинула брезент, уже світало” (О.Гонч.); “...охота до їжі одлетіла геть...” (М.Коцюб.); б) “видалення чогось, усунення чогось за межі”, наприклад: “Одного разу він вночі помилково одв’язав коня навіть у свого командира полку” (О.Гонч.); “Він говорив поволі, важко, наче одраховував гроші” (М.Коцюб.) і т.д. Із прикладів-“відтінків” видно, що різноманітність комбінацій суб’єктів і об’єктів така, що не піддається певній однозначно визначеній класифікації. Але вона, власне, і зайва; той, хто говорить, сам знає суб’єкти і об’єкти в певній ситуації, йому необхідно лише поставити їх у відповідні відношення для утворення заданого смислу, а при інтерпретації смислів необхідно знати лише узагальнені відношення, бо суб’єкт/об’єкт відомі, задані ситуацією.

Однак, різні смисли префіксальних дієслів можуть утворюватися і незалежно від суб’єкта/об’єкта. Вони визначаються точкою орієнтації у просторі чи часі. Розглядаючи аналогічні явища в англійській мові, А.Гурська показала, що рух від початкової точки (He went hungry) має смисл “пішов голодним”, а рух від кожної наступної точки у просторі/часі – “ходив голодним”. Відповідно “He went crazy”: 1) “збожеволів”, 2) “ходив божевільним” [3]. Аналогічно і в українській мові: рух від початкової точки у просторі/часі від попереднього стану означає початок руху або існування: “І зараз з військом одправляйтесь брать город...” (І.Котл.); “І тоді вперше відчули ми з Назаром себе людьми” (В.Козач.). Рух від кожної наступної точки у просторі/часі має смисл “безперервного процесу руху або зміни стану”: “Дозорець тим часом обережно відступав крок за кроком до візка” (Іван Ле). Рух від останньої точки у просторі/часі означає закінчення дії суб’єкта або існування його в певному стані: “В першу світову війну Ференц три роки відбув у російському полоні” (О.Гонч.); “Двері самі одскочили, коли приятель вдарив ногою” (С.Скляр). Безперервний чи перервно-повторний процес позначається, крім префікса, суфіксом -ува- [4, c.51]. Так само і з префіксом до-: здійснення відношень контакту точкового суб’єкта з останньою точкою в часі означає кінець діяльності суб’єкта: “...не дав вінка доплести...” (Панас Мирн.). Здійснення контакту з кожною наступною точкою в часі виражає безперервність процесу до його останнього довершення при досягненні останньої точки в часі: “Декотрі чоловіки дов’язували снопи, декотрі рушили до панського лану” (І.Н.-Лев.); “Та, щоб дожать до ланового, ще копу дожинать пішла” (Т.Шевч.).

Тепер, коли встановлено власне інваріанте значення кожного із двох префіксів та їхню роль у творенні різних смислів, розглянемо мовні засоби вираження відповідних смислів в англійській мові. В результаті аналізу відповідних мовних засобів вираження адекватних смислів встановлено п’ять рівнів відповідності: 1) повна відповідність префікса і основи дієслова; 2) відповідність лише префікса; 3) відповідність лише основи дієслова; 4) смислова відповідність безвідносно засобів вираження; 5) втрата або неточність інформації.

З огляду на значні розбіжності у функціонуванні префіксальних дієслів при позначенні результативних співвідношень між об’єктами у просторі та послідовними станами суб’єкта/об’єкта в часі їх доводиться розглядати окремо. На це є дві причини. По-перше, внаслідок руху в просторі суб’єкт/об’єкт може опинитися у будь-якому відносному становищі незалежно від якості рухів, що дає можливість вільно утворювати антонімічні смисли префіксального дієслова з відповідним антонімічним префіксом, напр.: “Рибалки доплили до Цареградського гирла” (І.Н.-Лев.); –> Рибалки відплили від Цареградського гирла. Інша справа, коли йдеться про зміну стану суб’єкта/об’єкта: у цьому випадку результативний стан суб’єкта/об’єкта повністю залежить від якості дії, спрямованої на відповідну зміну, і саме це не допускає утворення протилежного смислу дієслова з антонімічним префіксом, напр.: “...то ж він пішов у Таврію, щоб було чим весілля одбути” (М.Коцюб.) –/–> щоб було чим весілля добути; “На моїй сумній могилі віддихніть вряди-годи” (П.Граб.) –/–> додихніть вряди-годи. По-друге, неможливість трансформації смислів пояснюється ще й тим, що зміна становища суб’єкта/об’єкта у просторі має необмежені можливості маневру, в тому числі і зворотнього руху. Зміна стану суб’єкта/об’єкта різко детермінується: 1) лише одним напрямком – від попереднього до наступного, не допускаючи зворотньої зміни; 2) безпосереднім слідуванням одного стану за другим, що не допускає жодних уточнень відстані у часі між ними.

Отже:

а) зміна положення суб’єкта/об’єкта позначається відповідно словами off, away, back, крім того, відзначаються префікси dis-, re-, se-. Тут, в основному, зустрічаються дієслова руху: to throw, drive, chase, pull, etc;

б) зміна стану суб’єкта/об’єкта: цей тип смислів перевищує майже в три рази смисли зміни положення. Відповідність префікса від-: off , away, re-, напр.: “Толстой хай собі як хоче, – відрізала Катря, – а я буду на шахтах!” – Tolstoy can do as he pleases, Katria cut him off [1, c.33, 17, p.45].

Вживання слова away у зміні стану вимагає додаткового пояснення. Між двома станами у часі не може бути відстані, отже вживання слова away може здатися невідповідним його значенню, напр.: “Щоб одігнати його (сон)“ – To chase away the sleep. [8, c.340, 18, p.25]. Away може позначати віддалі між двома станами лише як перехідний стан від попереднього (сну) до наступного (його зникнення) [16, p.69].

Дієслова з префіксом до-:

а) зміна положення суб’єкта/об’єкта у просторі: префіксу до- відповідає прийменник to “відношення контакту з кимось, чимось” [12, т.2, с.531] і слово up з узагальненим значенням контакту з об’єктом в будь-якому напрямку – від вертикального до горизонтального [16, p.54]. “Ось він дійшов до купи піску” – Рresently he came to a moud of sand [18, c.241, p.70]; “Кажеш, Шведа не доженемо” – You say we won’t catch up with Shved? [11, c.235, 20, p.57].

б) Зміна стану суб’єкта/об’єкта. Відзначена відповідність префікса до- слову out і префіксу ad-. Напр., “Моїй душі є до чого дослухатися” – My soul has more important things to listen to [1, c.10, 17, p.20]; “… обходячи Олешки – містечко вільних моряків, що цілими купами доживали тут на дешевині…” – ... retired old generals who flocked to Oleshki in droves to live out their days on dirt-cheap provender [11, c.236, 20, p.60]. Відповідність відношень до- і out необхідно пояснити: в обох випадках точкою орієнтиру в часі є одна і та ж сама – остання. В українській мові дія існування стану суб’єкта доходить до цієї точки (до-живали); в англійській існування суб’єкта виходить за межі відношень включення (in), тобто out – “назовні” тієї самої точки. Звідси, live out their days – не просто творча знахідка перекладача, а норма функціонування слова out, напр.: “...голова старого геть сховалась під капелюхом,… що їх доношують, вийшовши на пенсію”– ... a squashed felt hat hiding his head, one of those ancient hats which the furnace attendants wore out after retiring [1, c.21, 17, p.33].

2. Відповідність лише префікса. Префікс від- а) зміна положення: back, off, away; наприклад, “...одтиснеш ляхів до самої Случі” – We will drive the Poles back to the river Sluch [9, c.43, 19, p.34]; “Відчалили у найтемнішу пору” – So, they pushed off in the darkness hour [11, c.233, 20, p.55]; “Дими одлетіли у небо” – And the smoke had drifted away [8, c.348, 18, p.30].

б) Зміна стану: re-, off, back, наприклад: “...то й Данилко, мабуть, ходитиме, доки й ноги не відпадуть” – ...so I guess you’ll also roam around till you’ve walked your legs off [11, c.224, 20, p.37]; “...наче природа аж тепер схотіла відновити оту рівновагу поколінь” – ...as if Nature were suddenly in a hurry to restore her balance of old and young [11, c.225, 20, p.40]. Префікс до- на цьому рівні відповідності не відзначений у вибірці.

3. Відповідність лише кореня префіксальних дієслів. З огляду на структурні розбіжності в системах дієслів у зіставлюваних мовах переважна більшість смислів українських префіксальних дієслів (95-100%) передається кореневими дієсловами в англійській. Відповідність смислів пояснюється рівнозначністю завершення реалізації відношень (від- і до-) між об’єктами/станами в українській мові і цілісністю одноактної дії в англійській, напр.: від-почивати – to rest, від-сунути – to push, од-повів – answered, від-чув – felt і т.д., наприклад: “…по сажі тій сліди, як по снігу, відпечатуєш” – …you print your footsteps in that soot like it was snow [1, c.50, 17, p.63]: “Рибалка… відійшов далі по берегу…” – The fisherman… went farther down the shore… [11, c.214, 20, p.17]; “Тут Іван сів одпочити” – Here Ivan sat down to rest [8, c.319, 18, p.10]; “…куди ворони не долітають…” – …where a crow will not fly… [8, c.353, 18, p.34]; “… та хіба допоможеш їм у такий шторм?” – …but how can we help them in this storm? [11, c.227, 20, p.43]; “…ґазда доглядає їх добре…” – …their master tended them conscientiously [8, c.348, 18, p.30].

4. Смислова відповідність префіксальних дієслів безвідносно способів вираження того самого смислу в англійській. Різноманітність англійських виразів така, що не піддається доцільній класифікації: “... надходить умовлена година, відбувається жадане” – What he wished for was coming true [11, c.240, 20, p.67]; “І похорон відбувся” – And the funeral was held [11, c.215, 20, p.19]; “Відмовчувався” – He had said nothing [1, c.21, 17, p.33]; “Одкрив зуби Микола” – Mykola replied showing his teeth [8, c.330, 18, p.18]; “Не діждуть вони сього” – They will never succeed in that [9, c.51, 19, p.42]; “...тому що до старості дожити в таких умовах – це проблема” – ... it will be difficult to reach old age with such polluted air [1, c.19, 17, p.30], etc.

5. Повна або часткова втрата інформації, напр.: “...як наші за себе оддячили” – People liked to recall the Cossack exploits [9, c.33, 19, p.26]; “...од серця голосить і до плачу доводить, а сам підведе вгору очі, наче бачить таке, чого видючий зроду не побачить” – …he sang he raised his eyes as if to see things оrdinary mortals could not with open eyes [9, c.12, 19, p.7]. Вираз “as if to see” має смисл обставини мети дії, а не самої дії. Точніше було б “as if he saw”. “Ніщо теє не оборонило ляхів... і допекли козакам і поспільству до самого серця” – Yet none of these much helped the Poles who were hated by the common people [9, c.18, 19, p.12]. Козаки і поспільство в той час були різні верстви населення (not common people). Крім того, “допекти комусь до самого серця” – це значно сильніший вираз, ніж просто “ненавидіти”.

Суфікси -ottu, -attu, подібно до суфікса -ittu, включають як основний значущий компонент гемінату -tt-. Як в латині, так і в романських мовах продуктивність моделей з цими суфіксами, частотність утворених ними похідних значно нижча, а сфера вживання вужча, ніж похідних, утворених суфіксом -ittu. Лінгвісти займалися ними лише попутно з вивченням суфікса -ittu^, тому далеко не всі проблеми, зв’язані з цими суфіксами, достатньо ясні. Не вирішене питання про їх походження, про співвідношення з суфіксом -ittu. Виникає питання, чи ідентичний компонент -tt- в цих суфіксах компоненту -tt- в суфіксі -ittu. Більшість лінгвістів, які досліджували групу суфіксів з -tt-, дає на це питання позитивну відповідь, відмічаючи все таки, що деривати, утворені суфіксом -ittu і суфіксами -ottu, -attu, принаймні в межах латині, істотно розрізняються. Обидва суфікси: -ottu, -attu безпосередньо не засвідчені текстами та епіграфікою, але за даними романських мов можна судити, що в народній латині вони використовувались для утворення назв дитинчат тварин, молодих тварин, рідше — молодих дерев. Таке саме значення властиве утвореним ними демінутивам в романських мовах, і лише в окремих випадках згадані суфікси розширили свою семантику і дистрибуцію. Тому, в противагу до антропонімів з суфіксом -ittu, в дериватах, утворених суфіксами -ottu, -attu, з самого початку переважало значення міноративності, яке могло супроводжуватися відтінком позитивної, а інколи негативної оцінки.

Згідно з Б.Хассельротом, суфікси, які включають -tt-, недивлячись на спільне походження, розійшлись настільки, що кожний з них створив власне семантичне ядро [5, c.102]. Відносно виникнення суфіксів -ottu, -attu у Б.Хассельрота немає визначеного погляду. Іноді у нього появляється думка, що ці суфікси запозичені, так би мовити, в готовому вигляді, тобто вже з опорними голосними з галльської (кельтської) мови [5, c.41]. Але кінець кінцем він без особливої впевненості приєднується до думки про апофонічний шлях їх утворення і тому називає їх апофонічними варіантами -ittu [5, c.102]. З цієї точки зору розглядає питання і Г.Рольфс [8, c.455—456]. К.Гренджент, який наводить тільки суфікс -ottus, але без жодного латинського приклада (подаються італійські aquilotto, casotto), вважає його походження невідомим [3, c.21]. Б.Хассельрот пише, що теоретично всі голосні фонеми могли утворювати з -tt- самостійні суфікси, але на практиці -otta, -utta представлені лише в декількох словах окремих ретороманських діалектів [5, c.132].

Прихильником автохтонної теорії походження суфіксів, які містять -tt-, був російський вчений Г.Я.Туровер [1, c.314—327]. Він розглядає явище гемінації як один із способів посилення експресивності слів. Але на відміну від своїх попередників, які дотримуються в основному молодограматочної методології, Г.Я.Туровер, використавши відповідні вказівки А.Мейє (A.Meillet. Esquisse d’une histoire de la langue latine. P., 1928), А.Граура (A.Graur. Les consonnes geminées en latin. P., 1929), Я.Горецького (J.Horecký. R otárce geminat v latinčine... Bratislava, 1948 i Fonologia latinčiny. Bratislava, 1949), старається знайти причини появи суфіксів -ittu, -ottu, -attu в самій системі латинського словотвору. Автор приходить до висновку, що “сама модель поменшувального суфікса з -tt- була створена в системі латинського словотвору, тому що в цій системі існувала тенденція до використання гемінати як засобу експресії”. Зрештою, він сам признає, що його припущення тільки більш ймовірне, ніж інші, і для його остаточного обґрунтування необхідні додаткові дослідження [1, c.327].

Не цілком ясний сам процес утворення апофонічних варіантів суфікса -ittu. Щоби могли виникнути такі утворення, як *lup-attus, *urs-attus, потрібно було, щоби суфікс -attus виділився шляхом перерозкладу в дериватах, де -tt- приєднувалось до основи на -a. При таких умовах можна було б припустити появу з lupa (жін.р.)+ttus>lup-attus, з aquila+ttus>aquil-attus. У цих словах a тільки родовий формант, і слід думати, що в дериватах *lupattus, *ursattus, *aquilattus до основи приєднувався вже готовий суфікс -attus. Але яким чином він сформувався насправді, залишається загадкою. Подібні труднощі виникають і при поясненні дериватів, утворених суфіксом -ottus, хоч в латині існують деякі слова, які включають дериваційний елемент -ot-, наприклад, luno Carp-ot-ina (Авзоній, IV ст.н.е.). Але нема даних, щоб вирішити питання про генетичний зв’язок указаної дериваційної морфеми з дуже пізнім суфіксом -ottu.

Деривати, утворені суфіксами -ottu, -attu, не зустрічаються у власне латинських джерелах, але їх існування засвідчено романськими мовами. Кр.Ніроп виводить французькі суфікси -ot(-otte), -at з латинських -ottus, -attus і вважає їх варіантами суфікса -ittu [7, c.140—142]. Таким самим чином пояснюється їх італійські, іспанські, провансальські, португальські відповідники.

Деривати, утворені суфіксом -attu від aquila, cervus, corvus, lupus, наявні у всіх західних романських мовах, і їх корелятивність не може бути випадковою. Всі вони походять від одного спільного (мабуть пізньолатинського) джерела. Відносно французького verrat, засвідченого в кассельських голосах (кін.VIII — поч.ХІХ вв.), А.Доза вважає, що це слово утворено від французького ver< verrem^ суфіксом -at [2, c.746]. Не виключена все ж таки можливість походження цього слова від готового латинського етимона. Але якщо припущення А.Доза вірне, то суфікс -at повинен був існувати ще до сформування французької мови. Суфікс -attu в романських мовах, принаймні в їх літературних варіантах, перестав бути продуктивним. Він використовувався, як правило, для утворення назв молодих тварин і дерев, а в рідких випадках, метафорично, з вираженим значенням міноративності — і для назв осіб. Таким, звичайно, було значення цього суфікса в народній латині.

Дистрибуція рефлексів суфікса -ottu значно ширша. Його міноративність частіше всього ускладнюється значенням пестливості, а зрідка — зневажливості. В італійській мові з суфіксом -otto, як і -atto, утворюються назви молодих тварин: aquilotto, gallotto, balenotto і ін. Це його єдина функція у південноіталійських діалектах [8, c.456], і можливо, що такою самою була у пізній народній латині. Але в романських мовах ця функція розшиюється: -ottu перетворюється у повноцінний демінутивний суфікс і приєднується до основ, що означають особи і предмети. В італійській і іспанській мовах його продуктивність нижча від основних демінутивних суфіксів, але у старофранцузькій і старопровансальській він використовувався широко і зберігся як живий суфікс по сьогоднішній день.

1. Туровер Г.Я. Вопросы развития уменьшительных суффиксов в поздний период существования латинского языка//Учен.зап. І МГПИИЯ. М.; 1957. Т.V. 2. Dauzat A. Dictioonnaire étymologique de la langue française. P., 1938. 3. Grandgent C.H. An introduction to Vulgar Latin. London, 1908. 4. Haberl R. Die romanischen Suffixe mit -cc- und -tt-//Zeitschrift für romanische Philologie. 1910. Bd.XXXIV. 5. Hasselrot B. Etude sur la formation diminutive dans les langues romanes. Uppsala, 1957. 6. Kuryłowicz J. Les suffixes romans -iccus, -ittus etc.//Onomastica. 1965. Rocz. X. 7. Nyrop Kr. Grammaire historique de la langue française. Copenhaque, 1908. Т.III. 8. Rohlfs G. Grammatica storica della lingua e dei suoi dialetti/Trad.Di T.Franceschi e M.Caciagli Fancelli. Torino, 1969. T.III.

Р.О.Домбровський, доц.,

Львівський національнийуніверситет

імені Івана Франка

СУФІКСИ -OTTU, -ATTU

Das Vorhandensein der Suffixe -ottu, -attu wird im Latein urkundlich nicht bezeugt und nur durch die romanischen Reflexe bestätigt. Aufgrund der romanischen Sprachen kann man urteilen, da im Vulgärlatein sie zur Namenbildung der Tierjungen, der Jungtieren, seltener — der Jungbäume gebraucht wurden. Die genannten Suffixe haben dieselbe Bedeutung in den romanischen Sprachen bewahren und nur in den einzelnen Fällen ihre Semantik und Distribution erweitert.

Die Gelehrten haben keine Eintracht über die Entstehung dieser Suffixe. Die meisten sind der Meinung, da diese Suffixe infolge des Ablauts als Varianten des Suffixes -ittu entstanden sind. Die Ablautstheorie stöt aber auf die beträchtlichen Hindernisse und bleibt denn die Frage über die Entstehung der Suffixe -ottu, -attu offen.