Життя, віддане словесності

79000 Lviv, Ukraine

Ключові слова: емоційний образ, сільська ідилія, римська елегія, Тібул.

Перша така деталь – образ сну в четвертому вірші. Сам цей образ має потужний емоційний потенціал. Дещо активізовано емоційну семантику у вже змальованому образі війни, до якого у четвертому вірші додається остаточна деталь, martia classica pulsa, за якою постає виразний звуковий образ, – носій чималого емоційного потенціалу.

У тексті зіштовхуються два потенціали, активізовуючи один одного. Емоційно увиразнюються два образи – війни і сну: війна стає категорично неприйнятною, а сон – особливо бажаним і солодким. З поєднання цих двох образів будується новий, і водночас єдиний образ: почувань людини, якій не дають спати пронизливі звуки військових сурм, котрі означають кінець відпочинку і початок нових ратних трудів та смертельних небезпек.

Відтак у семантичній структурі тексту настають зміни: семантичне поле «війна і спокій» витісняється групою значень, пов’язаних із словом somnus. У п’ятому рядку привертає увагу слово paupertas з огляду на нетрадиційне трактування (бідність). Семантичні поля української бідності і латинської paupertas мають спільний елемент. Втім їхня етимологія принципово різна. В українській мові бідність (< біда) пов’язана з виразною негативною емоцією, яку успадкувала й сама бідність. Основою ж латинської paupertas став кількісний елемент, який має нічого спільного з негативною емоцією, радше навпаки, саме спокій може чітко виражатися малою кількістю (мало рухів; мало поворотів думки; мало турбот; мало, врешті, маєтку, що є потенційним джерелом турбот). Існує думка, що латинське слово paupertas взагалі не належить трактувати як бідність¹⁷. Тому у цьому контексті це слово не може активізувати свого емоційно негативного значення, рівнозначного нашій бідності, навіть якщо воно йому все ж притаманне. Це слово неминуче несе із собою значення спокою, яке обов’язково активізується під впливом контрастного неспокійного образу багатства (aurum) вже у перших рядках. Відтепер paupertas стає в усіх наступних текстах Тібула символом спокою.

Надалі образ спокою закріплюється. Слово іnеrs (бездіяльний) посилює його "скромну" кількісну характеристику (мала кількість праці), воно ж доповнює й настрій відпочинку, що його започаткував образ сну.

Настрій бездіяльності та відпочинку підсилюється й вибором синтаксичної будови п’ятого вірша: логічний суб'єкт ("я") подано у формі пасивного об'єкта – прямого додатка mе: mе mеа paupertas vita traducat inerti (5).

Шостий вірш окреслює межі незаможності:Dum meus adsiduo luceat igne focus (6)

Цей вірш додає образові елементу стабільності, надійності (adsiduo igne). Раuреrtas остаточно втрачає негативний потенціал.

У наступному (24-му) вірші автор знову повертається до кількосної величини, уже однозначно наголошуючи на її достатності. Слово соntentus вносить в образ елемент задоволеності, отже, відсутності бажань, що є ознакою найвищого спокою.

У двадцять шостому вірші, на мить, натрапляємо на згадку про світ багатства і воєн, вічних прагнень, пошуків (longae viae). Відтак сільська ідилія перемагає, набуваючи своєї вершинної яскравості у віршах 27-28, зокрема у картині порятунку від спеки в затінку дерева над потічком. Замість зовнішнього щодо сільської ідилії світу воєн контрастом, що увиразнює настрій спокою, бездіяльності, безтурботності, стає внутрішня деталь: чуттєвий образ спеки, у якому на емоційному рівні знову активізується сема пасивності, бездіяльності. Оскільки спека сприймається крізь призму порятунку від неї (vitare) у тіні дерева над потічком, то її потенційно негативна семантика (палючість, зумовлення спраги) активізуючись, виконує єдину функцію – підсилює відчуття насолоди внаслідок уникнення спеки.

Зовнішній світ зникає. Емоційне наповнення ідилії набуває максимального спокою, повної бездіяльності, безтурботності, задоволеності і приємності. Такий настрій панує й надалі, закріплюючись, увиразнюючись чи уточнюючись.

У вірші 29 поняття бездіяльності уточнюється: від цього моменту ми розуміємо її відносність (interdum tenuisse bidentes). На емоційному рівні це посилює виразність відпочинкових почуттів (як легкий контраст), не порушуючи легкості, неквапливості, розміреності настрою: interdum tenuisse. Що більше, настрій неквапливості у наступному рядку закріплюється і підсилюється образом повільних незґрабних волів (tardos increpuisse boves: 30).

Цілком новий емоційний елемент вносять до образу 31-32-й рядки:

Non agnamve sinu pigeat fetumve capellae

Дотепер лише суб’єкт (ліричний герой) емоційно зосереджувався на собі, творився образ внутрішньої гармонії. У цих рядках гармонія виходить за межі суб’єкта. З’являється потенційний об'єкт ніжності (овечка, козенятко). Можливість допомогти витворює почуття потрібності: не лише світ ідилії потрібний суб’єктові для заспокоєння і наведення ладу у власних почуттях, а й сам суб’єкт виявляється потрібним ідилії, щоб відновити порушену злагодженість. Це взаємодоповнення, гармонія.

Ця ж емоція розвивається і у двох наступних рядках (7-8). Її теплоту і ніжність відчуваємо у поводженні з рослинами. Займенник ipse наголошує на безпосередньому характері участі. Прикметник teneras несе ніжність. Maturo tempore знову активізує почуття розміреності, впорядкованості.

У рядках 9-10 специфічного уточнення та доповнення набуває кількісна семантика (frugum acervos; musta pleno lacu), що не заперечує картини скромності, нечисельності, зображеної раніше, але надає їй нового конкретнішого означення: відтепер це картина скромного достатку. Малими, як ми далі побачимо, залишаться наділи землі, але врожай на цих землях мусить бути добрий. Ця характеристика набуває радше якісного, аніж кількісного значення, що дає відчуття забезпеченості, стабільності на емоційному рівні.

Нового розвитку елемент гармонійності набуває з появою слова spes. Готується ґрунт для утвердження гармонії з божественними силами. А така гармонія несе із собою почуття найвищої захищеності, найпевнішої гарантії недоторканності світу ідилії, що змальовувався досі. Розвиткові цього значення присвячено великий фрагмент елегії: 11-24; 33-38.

Загальний зміст зазначеного фрагмента полягає у прикладах пошанування різних богів, що породжує надію, про яку згадувалося вище (spes : 9): надію на захист, стабільність, добрий врожай (9-10), захищеність худоби (33-34), садів (17-18). Тут емоційний образ знову наповнюється злагодженістю, гармонійністю, спокоєм.

У фрагменті постійно підтримується й елемент незаможності (19: pauperis agri; 22: exigui hostia parva soli; 33: exiguo pecori; 37: e paupere mensa; e puris¹⁸ fictilibus); особливого спокою, тиші й захищеності надає образові епітет Палес у вірші 36: placidam Palem (пор. значення placidus, напр., за Й.Дворецьким: спокойный, миролюбивый; тихий, безмятежный; ясный, погожий; облагороженный; легкий [5, с.774]).

Після цього великого фрагмента знову декларується задоволеність малим:

Non ego divitias patrum fructusque¹⁹ requiro (41)

і знову:

У цих останніх рядках започатковано повернення до вихідного настрою. За попередніми довгими пасажами, присвяченими єднанню з богами, початковий настрій бездіяльної безтурботності втрачався. Він був присутній, бо йому ніщо не суперечило, він навіть постійно злегка опосередковано підтримувався, але йому не вистачало виразності; назрівала потреба увиразнення. І саме тут виникає очікуваний яскравий емоційний образ, у якому ніби замикається коло емоцій. Йдеться про фрагмент 43-48. Перші ж рядки найповніше створюють власне відпочинковий настрій. Вперше звучить слово requiescere, вперше виразно змальовано відпочинок втомленого тіла (solito membra levare toro: 44).

У рядках 45-48 образ відпочинку конкретизується і набуває найбільшої емоційної виразності. Тут емоційне наповнення елегії взагалі досягає найбільшої яскравості та складності. Яскравість досягається завдяки різкості контрастів і “щільності” семантичного наповнення.

Зупинімося на цих віршах дещо докладніше. Перші два слова (quam iuvat...) – перше в елегії місце, де ліричний герой сам дає емоційну оцінку своєму станові. Формула (quam...) наголошує на неможливості висловити почуття. Отже, вони досягають найвищої інтенсивності.

Далі змальовано відчуттєві (звукові, візуальні тощо) контрасти: дикі вітри крізь призму захищеності від них, слухання вітрів, їхній приглушений (стінами будинку) шум, що стає активізатором спокою. Domina в ніжних обіймах творить гармонію і байдужість до всього, що поза цією гармонією. Останній рядок (48) несе остаточне заспокоєння, убезпечування, знечулення, забуття. Коло емоцій замикається: ми знову охоплені настроєм сну.

Елегія продовжується, але це вже не сільська ідилія. Це розвиток любовної тематики, спровокованої образом “доміни”. Від цього місця елегія втрачає свою гармонійність та єдність емоційного наповнення.