Життя, віддане словесності

Середні віки є історичним періодом, що подарував людству літературні шедеври “Kaiserchronik”, “Physiologus”, “Nibelungenlied”, авторство яких не встановлено, а також “Parzifal” Вольфрама фон Ешенбах, “Iwein” та інші твори Гартманна фон Ауе, “Tristan” Ґотфріда фон Страсбург. Наприкінці XIII ст. усе більше з’являється історичних грамот, написаних німецькою мовою (до цього часу їхні укладачі під час написання користувалися латиною або перекладали відповідні тексти з латини на німецьку мову). Проте середньоверхньонімецька (далі – свн.) мова все ще залишається найменш дослідженою у порівнянні з іншими мовноісторичними періодами [9, с.1304]. При цьому у центрі уваги поодиноких українських лінгвістів знаходиться, насамперед, діахронічне дослідження німецької мови, що базується, в основному, на вивченні лексикографічних джерел [1]. Натомість німецькі мовознавці [8] вже більш ніж 10 років тому визначили свн. період пріоритетним історичним відрізком часу, який необхідно ретельно вивчати. Уже вийшла друком перша монографія [5], присвячена словотвору свн. мови, що аналізується через призму корпусної лінгвістики.

Цю статтю написано також у руслі праць, що ґрунтуються на корпусі оригінальних рукописів. Найактивнішими у свн. мові виявляються іменники, що містять у своєму складі префікси ge- та un-. Ці утворення частково розглядаються у попередніх статтях [пор. 2; 3]. Іменникові ж лексеми з ur- ще не були предметом ретельного вивчення лінгвістів, хоча вони утворюють третю за чисельністю групу іменників, що містять у своєму складі префікс. Межі статті не дають змоги розглянути усі вилучені з рукописів лексеми з ur-, тому зупинімося на одній групі похідних та проаналізуймо ті з них, що зафіксовані у дослідницькому корпусі лише у поодиноких випадках. Кількісний чинник слугує індикатором того, що певні похідні вже у свн. період знаходяться на межі зникнення з письмового обігу. Це підтверджує відсутність досліджуваних “одиничок” у лексикографічних джерелах сучасної німецької мови, наприклад, у DUW⁹. Отже, метою цієї статті є проаналізувати утворення, які, разом з іншими чинниками, ототожнюють дух середньовічної культури, вираженням якої є, звичайно, і мова. З дослідницького корпусу вилучено 11 іменників, до складу яких входить префікс ur-, і які уживаються тільки в поодиноких випадках, а саме: urbærecheit, urbot, urbunst, urdanc, urganс, urval, ursuoch, ursuochenære, urdriez, urdruz та urteil(е)dære. У подальшому не розглядатиметься іменник urbærecheit stf. ‘велич, шляхетність’, зафіксований у рукописі “Leben der heiligen Elisabeth” (Elis-V-4b-в), оскільки дослідницький корпус не дає підстав до висновків про словотвірну базу утворення. На перший погляд, твірним у цьому випадку міг би бути прикметник urbære, однак, наприклад, М.Лексер [MHW II, с.2000] виводить, навпаки, urbære з urbærecheit. До того ж, цей прикметник не експлікується у корпусі. Неможливість визначення бази має наслідком неможливість участі іменника у статистичних підрахунках, коли йдеться про часову та географічну близькість бази до похідного та функціональне використання цього утворення. До дослідницьких завдань у статті належить графемний, морфологічний, функціональний та лексичний аналіз вищезгаданих лексем у свн. рукописах.

2. Загальна характеристика корпусу

Дослідницький корпус охоплює 79 оригінальних рукописів^, що виникли у період із кінця ХІ до середини ХIV ст. у 9 мовних просторах, які позначаються у корпусі арабськими цифрами, а саме: верхньонімецькому (0), баварському (1), баварсько-алеманському перехідному просторі (швабському) (2), алеманському (3), західносередньонімецькому (4), середньофранкському (4 а), рейнсько-франксько-гессенському (4 б), гессенсько-тюрингському (східносередньонімецькому) (5), східнофранкському (6).

Дослідницький корпус містить релігійні, правові тексти та історичні грамоти. У цій роботі використовуються умовні скорочення назв рукописів, що наводяться наприкінці статті. Поряд із кожним скороченням зазначена римська цифра, яка відповідає певному часовому простору: І – періоду з 1050 р. до 1150 р., ІІ – з 1150 р. до 1200 р., ІІІ – з 1200 р. до 1250 р., IV – з 1250 р. до 1300 р., V – з 1300 р. до 1350 р. Після позначення часового простору через дефіс зафіксований мовний простір (арабська цифра) (див. вище) і далі через дефіс – форма тексту: п – проза, в – віршований текст, г – історична грамота. Інформація щодо структури корпусу є важливою складовою частиною дослідження, оскільки визначення словотвірних баз та ступеня умотивованості кожного похідного відбувається через наявність відповідної бази, по-перше, у тому ж рукописі, в якому зафіксоване похідне (найвищий ступінь мотивації – ранг бази 1), по-друге, у тексті, що є близьким у часі та за місцем появи (ранг бази 2), по-третє, в рукописі, що належить до того самого часового простору, що й похідне, але до іншого мовного простору (ранг бази 3), по-четверте, в історичній пам’ятці, що з’явилася у тому ж мовному просторі, що і текст, який містить похідне, проте в іншому часовому просторі (ранг 4), по-п’яте, базу вилучено з рукопису, що є віддаленим у часі та за місцем появи (найнижчий рівень мотивації – ранг бази 5).

3. Словниковий склад

Іменники з префіксом ur- узагалі виявляються у 70 рукописах із 79, що досліджені. При цьому 10 аналізованих у цій статті лексем наведені у 6 написаних прозою текстах (див. табл. 1):

Таблиця 1

Розподіл іменників за рукописами

Оскільки предметом дослідження є тільки лексеми, що зустрічаються в дослідницькому корпусі лише у поодиноких випадках, кількість утворень дорівнює кількості вилучених прикладів.

Під час дослідження історичних, тобто зафіксованих виключно письмово, мов та мовних періодів виникає, насамперед, необхідність досконалого вивчення писемних пам’яток, у яких зафіксовані ті чи інші мовні явища [4, c.50]. Для свн. мови це – рукописи. З огляду на вищезгадане важливим виявляється аналіз графічних варіантів, які експлікуються у текстах, хоча було б несправедливим заперечувати також необхідність встановлення реляцій між графічними варіантами та їхніми відповідниками на фонологічному рівні.

Оскільки у свн. мові ще відсутня мовна норма, а отже, і стабільність у написанні слів та їхніх складових частин, префікс ur-, як і більшість інших аналогічних морфем, виявляється у корпусі рукописів у різних варіантах, які стосуються, насамперед, голосного. Провідними графічними варіантами в усьому дослідницькому корпусі взагалі є vr- та ur-. Однак аналіз 10 лексем виявляє іншу картину: у BaGB-І-0-п та Will-І-0-п префікс має графічну форму úr-, яка за межами цих двох рукописів не експлікується. Оскільки ж перший рукопис містить найбільшу кількість утворень, зрозуміло, що графічний варіант úr- превалює в цьому дослідженні. У складі утворень ursuochenære та urval актуалізується варіант ur-, у складі urdruz, urganc – варіант vr-.

5. Морфологія

Усі досліджувані лексеми поділяються на дві рівні групи: одну утворюють іменники без чергування голосного, іншу – з аблаутом у корені. Із 5 лексем з аблаутом 2 виявляють також чергування приголосних, обумовлене кінцем слова. Так с уживається замість k (urdanc < erdenken), що відбивається тільки на написанні й не стосується вимови; велярний [ŋ] у складі nc уживається замість дентального [n] (urganc < ergân). Спрощення гемінації відбувається наприкінці слова в єдиному утворенні без альтернації голосного (urval < ervallen).

Більшість досліджуваних лексем (7) виявляє чоловічий рід, як іменник жіночого роду у корпусі зафіксований urbunst; urbot належить до середнього роду. Неможливо встановити однозначно на підставі контексту приналежність urval до чоловічого або до середнього роду.

6. Мотивація. Функціональні класи. Словотвірні типи

6.1. Бази трьох аналізованих у статті утворень (urval, urdriez, urteil(e)dære) зафіксовані у тих самих рукописах, що і похідні. Така ж кількість баз виявляється у текстах, що є близькими за мовним простором. Бази ще двох іменників (ursuch, ursuchenære) наводяться у текстах, що є близькими у часі та за місцем появи до рукописів, у яких з’являються деривати. База urganc актуалізується у творі, близькому у часі, urdruz – у тексті, що є віддаленим у часі та за мовним простором від рукопису, в якому зустрічається похідне.

Аналізовані іменники належать виключно до функціонального типу “транспозиція”, за умови якої відбувається перехід до іншої частини речі і/або до іншого поняттєвого класу [6, c.59].

6.2. Утворення urbot stn. “поведінка”, urbunst stf. “недоброзичливість”, urdanc stm. “вигадка, брехня” зустрічаються виключно в рукописі BaGB-І-0-п, натомість їхні словотвірні бази виявляються тільки за межами тексту. Так, найближчою до похідного urbot у корпусі є база erbieten stv. ‘виявляти(-ся)’, до urbunst – erbunnen an. v. ‘недоброзичливо ставитися’, якi зафіксовані в Iw-ІII-0-в, до urdanc – erdenken swv. an. ‘вигадувати, придумувати’ (Parz-III-0-в) – рукописах, що належать до того ж мовного простору, що і твори, які містять відповідні іменники:

Аналіз корпусу уможливлює висновок про те, що дієслова erbieten, erbunnen, erdenken є морфологічними та семантичними базами відповідних іменникових похідних, хоча, наприклад, В.Вільманнс [10, с.566] пише, що ur- в urbunst має негативне значення, конкурує у цьому значенні з â-, un-, із чого виходить, що urbunst є відіменниковим похідним. Проте аналіз корпусу не дає підстав для такого висновку.

Функціональний аналіз рукописів уможливлює тлумачення urbot, urbunst та urdanc як “факт, що…”. Так, наприклад, urdanc парафразується як ‘die Tatsache, dass jemand etwas erdenkt’ (“факт, що хтось щось вигадує”) і належить разом із двома іншими лексемами до функціонального класу іменників із граматичним абстрактним значенням. При цьому urbot, urdanc структуруються за словотвірним типом -Ø(е), urbunst – як -st. Цілком очевидним є те, що як база виступає тут префіксальне дієслово.

Спільнокореневими лексемами є іменникові утворення urdriez stm. та urdruz stm., що мають значення “огида, нехіть”. Проте словотвірні бази цих похідних не є однозначними. По-перше, етимологічної бази erdriezen stv. “набридати”, що згадується у словнику М.Лексера [MHW I, c.623], немає у дослідницькому корпусі, однак словник фіксує це дієслово у творі автора рукопису Iw-III-0-в Гартманна фон Ауе “Ерек”. А отже, erdriezen може вважатися морфологічною базою усіх трьох іменників. Інша справа – семантична база похідних. Альтернативою erdriezen виступають у корпусі його спільнокореневі синоніми bedriezen та verdriezen. Першу з лексем зафіксовано тричі і тільки в рукописі Will-I-0-п, що містить також єдиний приклад іменника urdriez:

Репрезентативною одиницею у корпусі є дієслівне утворення verdriezen, що зустрічається у 7 текстах корпусу, починаючи з ХІІ ст. (Iw-ІII-0-в, RhMl-III-4-в, GRud-III-5-в, Pass-IV-5-в, Taul-V-4a-п, Hleb-V-4b-п, MBeh-V-5-п), і може вважатися семантичною базою urdruz (єдиний приклад у рукописі Baum-V-2-п), пор.:

Конкуренція у корпусі між erdriezen, bedriezen та verdriezen полягає, скоріш за все, не в ідіоматизації певних іменників, а в географічній “перевазі” того чи іншого дієслова. Так, у ході аналізу дослідницького корпусу встановлено, що корелят із ver- зустрічається майже виключно у середньонімецьких діалектах (і лише один приклад вилучено з рукопису, локалізованому у верхньонімецькому мовному просторі). Незначна кількість відповідних прикладів із er- та be- унеможливлює аналогічні припущення щодо цих дієслів.

Похідні urdriez та urdruz можна тлумачити як ”факт, що хтось набрид” і, таким чином, віднести до віддієслівних іменників із граматичним абстрактним значенням типу -Ø(е).

Cловотвірною базою urganс stm. “хід, вихід” (Rupr-V-1-п) є також префіксальне дієслово (ergân an. v. “починати ходу, закінчуватися, потрапляти і т. ін.”). Найближчий у часі текст, що містить це дієслово, є Taul-V-4a-п, тобто похідне і база відносяться до одного часового простору:

Значення, яке актуалізує ergân в останньому прикладі, дає підстави вважати його як семантичною, так і морфологічною базою urganс. Дієслово ergân зустрічається неодноразово також в інших рукописах, наприклад, в Iw-ІII-0-в та Parz-III-0-в. Тобто досліджувана мовна одиниця є цілком умотивованою у свн. період.

Значення urganс відповідає словотвірній парафразі “Stelle, wo man ein- bzw. ausgeht” (“місце, де входять або виходять”), а отже, похідне залучається до віддієслівних іменників із локальним значенням словотвірного типу -Ø(е).

Спільнокореневими іменниками є ursuoch stm. та ursuochenære stm. Перша лексема використовується у BaGB-І-0-п у значенні ‘випробовування’:

Інший іменник – ursuochenære – відсутній у словнику середньоверхньонімецької мови М.Лексера, однак семантичний аналіз контексту, в якому зустрічається це слово, та бази уможливлює тлумачення утворення як “cуддя”, пор.:

Семантичною та морфологічною базою ursuoch виступає у корпусі ersuochen swv. “розслідувати, вивчати, досліджувати”. Дієслово тричі експлікується в рукописі WNot-I-0-п, пор.:

На відміну від ursuoch, база ursuochenære не є однозначною. З одного боку, похідне можна тлумачити через дієслово як “той, хто щось розслідує”, з іншого боку, – через іменник як “той, хто веде розслідування”. У першому випадку ursuochenære може вважатися віддієслівним утворенням, в останньому – відіменниковим. Припущення подвійної мотивації в цьому випадку має усі підстави бути реальним, оскільки можлива база ursuoch зафіксована у корпусі, як зазначається вище, лише один раз. Але тільки 2 рази наводиться також і дієслівна база, причому у тексті, що є віддаленим від рукопису, в якому наводиться ursuochenære, не тільки у часі, але й за місцем появи. Справедливості ради зазначу, що М.Лексер [MHW I, c.679] посилається на текст Iw-III-0-в, що також входить до корпусу, але не повністю, а в уривках, і наводить дієслово ersuochen також у значенні “досліджувати”. Iw-III-0-в вважається текстом, що є віддаленим у часі, але близьким за місцем створення. Однак, зрозуміло, що один приклад не має вирішальної сили для визначення мотиваційної бази. У всякому випадку, ursuochenære може вважатися суфіксальним утворенням на позначення агенса словотвірного типу -(en)ære.

Утворення ж ursuoch парафразується як “щось, що когось випробовує” і належить також до похідних із значенням агенса, але до словотвірного типу -Ø(е).

Іменник urteil(е)dære “суддя”, як і ursuochenære, має у своєму складі не тільки префікс ur-, але й суфікс -ære. При цьому обидва утворення мають однакове значення, а отже, виступають у корпусі як синоніми.

Оскільки у корпусі присутній іменник urteilde stnf., логічно вважати його словотвірною базою urteil(е)dære. Це підтверджує той факт, що обидві іменникові лексеми виявляються в одному рукописі – BaGB-I-0-п:

<…> Ich glo\vbo daz er nўh dannan/ chúmftig i$t in demo iúngi$ten tge/ c irtêilenne lebente unde tôta. úbe(=)/ la unde go\vta. réht úrteildâre nah/ iro giwrh'tan. <…>./ [BaGB-I-0-п, 139,03-08] (“Я вірю, що він ще тому прийде у Судний День, щоб судити живих та мертвих, злих та незлих, праведних суддів за справами їхніми”).

<…> I\'ch ni habo bihálten nўh <…>/ <…>/ <…> reht úrteilide. <…>./ [BaGB-I-0-п, 147,19; 147,33] (“Я не визнав <…> праведного суду”).

Значення urteilde та urteil(е)dære підкріплює у дослідницькому корпусі ціла низка спільнокореневих іменників, що є синонімами або urteil(е)dære (urteilære), або urteilde (urteil stn. stf. stfn., urteil(e) stfn., urteile stf.). У наступному прикладі виявляється також дієслово еrteilen swv. “присуджувати”, яке, у свою чергу, є морфологічною та семантичною базою іменників urteil, urteil(e), urteile:

Лексема urteil актуалізує також у корпусі значення ‘вирок’:

Поряд із дієсловом еrteilen у корпусі виявляється спільнокореневе синонімічне слово urteilen swv., яке зустрічається у деяких рукописах і, очевидно, утворене від іменника urteil(e). У всякому випадку, urteilen семантично підтримує urteil(е)dære та всі інші згадані вище спільнокореневі похідні:

Іменники з основою urteil семантично підкріплює у дослідницькому корпусі також прикметник urteillich „cудний”, що у поєднанні з іменником tac має значення “Судний День”:

Таким чином, функціональний аналіз уможливлює використання щодо urteil(е)dære словотвірної парафрази “jemand, der ein Urteil abstattet” (“той, хто судить”). Перехід до функціонального типу “транспозиція” (функціонального класу іменників із значенням агенса) відбувається тут завдяки семантичній транспозиції і не має слідством зміну частиномовної приналежності бази [пор.: 6, с.59; 7, с.7]. Таким чином, похідне залучається до словотвірного типу -ære.

Дієслівну базу urval stmn. ‘смерть, загибель’ (ervallen stv. “(за)гинути”) знаходимо у тому ж рукописі, що й іменникове похідне:

<…> $ie uuerdent/ mit in gedun$en ze demo ur(=)/ falli. <…>/ [WNot-I-0-п, 014vb,04-06] (“Їх розірвуть разом із ним насмерть”).

Mine fianda die mir not tuo(=)/ ent. die $int $ieh unde irual(=)/ len. <…>/ [WNot-I-0-п, 043va,18-20] (“Мої вороги, що роблять мені зле, хворіють і гинуть”).

Префіксальне утворення ervallen експлікується у WNot-I-0-п лише один раз, проте 6 разів з’являється просте дієслово vallen “падати”, що у ряді випадків можна тлумачити як “гинути”, пор.:

Віддієслівна іменникова лексема urval парафразується як “die Tatsache, dass jemand gefallen ist” (“факт, що хтось загинув”) та структурується за словотвірним типом -Ø(е).

Отже усі розглянуті у статті іменники умотивовані базами, що експлікуються у межах дослідницького корпусу. Похідні з ur- розподіляються за такими транспозиційними функціональними класами:

Таблиця 2

Функціональне використання похідних із ur-

Розглянуті у статті похідні утворюють майже третину усіх іменників із префіксом ur-, що експлікуються у дослідницькому корпусі. Серед них – найчастотніші лексеми urkünde (201 приклад), urteil (156 уживань), urloup (95 прикладів) тощо. Попереду – опис за пропонованою схемою цих та інших іменників, до складу яких входить префікс ur-. Важливим аспектом вивчення свн. похідних є також їхнє співставлення з латинськими відповідниками, тому що, особливо на ранньому етапі розвитку, свн. рукописи були найчастіше підрядковими перекладами з латини. Важливим здається також вивчення синонімії, у тому числі, спільнокореневої, яка має місце у корпусі. Незважаючи на те, що дослідження в цілому спирається на синхронний зріз, порівняння з іншими мовноісторичними періодами уможливить припущення щодо тенденцій у розвитку іменників, до складу яких входить префікс ur-.

Augsb-IV-2-г: Urkundenstrecke Augsburg. – Рукописи 9 історичних грамот міста Аугсбург 1279-1285 рр. BaGB-І-0-п: Bamberger Glaube und Beichte, Himmel und Hölle. – Рукопис першої половини ХІІ ст. Baum-V-2-п: Baumgarten geistlicher Herzen. – Рукопис початку XIV ст. Diet-IV-1-в: Dietrichs Flucht. – Рукопис кінця ХІІІ ст. Elis-V-4b-в: Leben der heiligen Elisabeth. – Рукопис першої половини XIV ст. GRud-III-5-в: Graf Rudolf. – Рукопис першої чверті ХІІІ ст. Hleb-V-4b-п: Hermann von Fritzlar. Heiligenleben. – Рукопис 1343-1349 рр. Iw-ІII-0-в: Hartmann von Aue. Iwein. – Рукопис першої чверті ХІІІ ст. MBeh-V-5-п: Evangelienbuch des Matthias von Beheim. – Рукопис 1343 р. Parz-III-0-в: Wolfram von Eschenbach. Parzival. – Рукопис першої половини ХІІІ ст. Pass-IV-5-в: Passional. – Рукопис приблизно 1300 р. RhMl-III-4-в: Rheinisches Marienlob. – Рукопис другої чверті ХІІІ ст. Rupr-V-1-п: Ruprecht von Freising. Rechtsbuch. – Рукопис 1328 р. Taul-V-4a-п: Tauler. Predigten. – Рукопис 1346 р. TrHl-III-3-п: Trudperter Hohelied. – Рукопис першої чверті ХІІІ ст. Will-І-0-п: Williram. Hohe-Lied-Kommentar. – Рукопис кінця XI ст. WNot-І-0-п: Wiener Notker. – Рукопис приблизно 1100 р.

DUW: Duden Deutsches Universalwörterbuch /Hrsg. und bearb. vom Wissenschaftlichen Rat und den Mitarbeitern der Dudenredaktion unter der Leitung von G.Drosdowski. - 3., völlig neu bearb. und erw. Aufl. - Mannheim; Leipzig; Wien; Zürich: Dudenverlag, 1996. - 1816 S. MHW I: Lexer M. Mittelhochdeutsches Handwörterbuch: In 3 Bd-n. - Nachdruck der Ausgabe Leipzig 1872-1878. - Stuttgart: S.Hierzel, 1992. - Bd. 1. - 2262 S. MHW II: Lexer M. Mittelhochdeutsches Handwörterbuch: In 3 Bd-n. - Nachdruck der Ausgabe Leipzig 1872-1878. - Stuttgart: S.Hierzel, 1992. - Bd. 2. - 2050 S.

свн. – середньоверхньонімецький, an. v. – неправильне дієслово, stf. – іменник жіночого роду сильної відміни, stfn. – іменник жіночого або середнього роду сильної відміни, stm. – іменник чоловічого роду сильної відміни, stn. – іменник середнього роду сильної відміни, stnf. – іменник середнього або жіночого роду сильної відміни, stv. – сильне дієслово, swv. – слабке дієслово.