Журналістика даних: Посібник

Розпад Єврозони

Редактори, матеріали яких публікуються на першій сторінці, зібрали нараду, щоб обговорити тему підсумкового номера за рік, і йдучи з цієї наради, я спитала себе – а що з нами буде під час цього всього?

Чи це буде як у 2008 році, коли мене звільнили, і похмурі новини ішли невпинним потоком? Ми щовечора за обіднім столом розмовляли про вакансії, роботу та гроші, періодично забуваючи при цьому, що це може засмутити мою доньку. А найгіршими були вихідні. Я намагалася позбутися страхів, які, здавалося навічно сіли мені на шию, та переживань, які стискали мої груди. Це так зараз почуваються родини в Греції? Чи в Іспанії?

Я повернулася й пішла за Майком Алленом, редактором титульної сторінки, до його кабінету, й підкинула ідею: розповісти про кризу в Єврозоні в такий спосіб: спочатку оцінити дані, визначити демографічні профілі, щоб зрозуміти, на основі чого функціонує родина, а потім подати це разом із фотографіями, інтерв’ю та аудіозаписами про покоління. Ми використаємо прекрасні ілюстрації, голоси – та дані.

Я повернулася за свій стіл і написала концепцію та намалювала логотип.


Ілюстрація 29. Розпад Єврозони: концепція (Wall Street Journal): «В 1993 році Маастрихтська угода об’єднала 17 країн з суттєво відмінними культурами та століттями окремої історії в єдину спільноту: Євросоюз. П’ятнадцять років по тому, в 2009, услід за глобальною фінансовою кризою, від Ісландії до Греції та Німеччини почав поширюватися страх боргової кризи. У 2011 році ЄС опинився перед загрозою фінансової та політичної нестабільності небачених масштабів, необхідністю скорочення витрат та надання державою позик, і фінансовою непевністю. Як це буде – жити в умовах нестабільності в країні, де жило декілька поколінь ваших предків, платити рахунки валютою, що перебуває в обігу менше десяти років, бути втягненим у групу економік на межі дефолту? Уолл Стрит Джорнел запитав про це у родин, що представляють шість із країн Євросоюзу».
Протягом наступних трьох тижнів я полювала на цифри: дані про одруження, смертність, розмір родин та витрати на охорону здоров’я. Я читала про умови життя та рівень розлучень, заглядала у доповіді про стан життя та дані по заощадженнях. Я досліджувала дані національних статистичних служб, телефонувала до бюро з населення при ООН, до МВФ, Євростату та Організації економічної співпраці та розвитку, аж поки не знайшла економіста, кар’єра якого полягала у дослідженні родин. Він привів мене до науковця-дослідника родинного складу. Та підказала мені офіційні джерела з моєї теми.

Разом з моїм редактором, Семом Енрікесом, ми звузили список країн. Ми зібрали команду, щоб обговорити візуальне представлення та те, хто з репортерів відповідатиме за текст, аудіо та сюжет. Метт Крейг, фоторедактор титульної сторінки, розпочав пошук фотографів. Метт Мюррей, заступник редактора рубрики «Світ», написав запит керівникам регіональних бюро з вимогою до репортерів – надати допомогу (це мало критичне значення – команда згори).

Але найперше – це дані. Щоранку я експортувала дані в електронні таблиці та робила з них діаграми, щоб побачити тренди: скорочення заощаджень, знецінювання пенсій, матері виходять на роботу, співвідношення витрат на охорону здоров’я з державним боргом та рівнем безробіття. По обіді я розглядала ці дані по сукупності, порівнюючи країни між собою, щоб знайти теми для статті.

Я робила це протягом тижня, аж поки перестала за деревами бачити ліс і почала сумніватися в собі. Можливо, це був неправильний підхід. Можливо, справа не в країнах, а в батьках та матерях, чи в дітях та дідусях з бабусями. Обсяг даних зростав.

Або спадав. Іноді я годинам збирала інформацію, і зрештою розуміла, що вона розповідала мені про… що ні про що вона мені не розповідала. Я розкопувала зовсім не ті цифри. Часом дані були занадто старими.



Ілюстрація 30. Оцінка корисності набору даних може зайняти дуже багато часу (Сара Слобін).
А потім обсяг даних знову починав рости, коли я розуміла, що в мене все ще є запитання і що я все ще не розумію родин.

Мені треба було це побачити, оформити. Тому я нашвидкуруч зробила в графічній програмі Illustrator серії ескізів і почала їх комбінувати та редагувати.

Із появою цих графіків постала і зв’язна картина родин.

Ми запустили проект. Я обдзвонила усіх репортерів. Я надіслала їм графіки, широку концепцію та відкрите запрошення шукати теми для статей, які, на їх відчуття, мали в собі зміст, які могли наблизити до наших читачів відчуття кризи. Нам потрібна була маленька родина в Амстердамі, та більші – у Іспанії та Італії. Ми хотіли почути думку різних поколінь, щоб побачити, як особиста історія позначається на відповідях.

З цього моменту я вставала рано, щоб перевірити електронну пошту, враховуючи відмінність у часових зонах. Репортери надсилали мені чудові теми, короткі анотації та робили сюрпризи, яких я не очікувала.

Щодо фотографій ми знали, що нам потрібні знімки поколінь. Ідея Метта полягала в тому, щоб його фотографи відстежували кожного члена сім’ї протягом одного дня. Він обрав фотожурналістів, які фотографували для рубрики «Світ», для новин і навіть робили репортажі з війни. Метт хотів, щоб кожна серія завершувалася фото родини за обіднім столом. Сем запропонував, щоб там було й меню.

Тут виникло питання: зачекати того сюжету, який дадуть фотографії. Зачекати, що скажуть родини. Ми розробили зовнішній вигляд інтерактивних компонентів. Я вкрала кольорову гаму з коміксу про Тінтіна, і ми працювали над тим, як це все поєднати. І коли все було зведене докупи і в нас вже була розкладка по шпальтах, ми додали кілка, не багато, але кілька оригінальних графіків. Саме стільки, щоб акцентувати кожну розповідь, щоб посилити тему. Дані перетворилися на паузу в розповіді, на спосіб «перейти на іншу передачу».

Насамкінець ці дані стали людьми – фотографіями та розповідями. Вони обрамляли кожен сюжет і представляли внутрішній конфлікт між країнами.

Перед тим, як ми опублікували цю роботу, напередодні Нового року, коли ми всі обдумували, що там на горизонті, я знала усіх цих членів родин за іменами. Я й зараз думаю про те, як в них справи. І якщо це не схоже на проект із журналістики даних – хай так і буде. Чому? Тому що ті моменти, які задокументовані в проекті «Життя в Єврозоні», ці тексти про те, як вони сидять за обідом і розмовляють про роботу й про життя зі своєю родиною, були тим, чим ми змогли поділитися з нашими читачами. І це стало можливим тому, що ми зрозуміли сенс даних.


Ілюстрація 33. Життя в Єврозоні (Wall Street Journal)
Сара Слобін, Wall Street Journal