Карен Лібо в пастці (з англійської переклав Володимир Нерівний, 2010) “О, ми спали разом, гаразд,”

Кайл зрадив її. Кайл, чоловік, в якого вона закохалася. Вона безумовно знала, як вибирати чоловіків.

Гаразд, можливо вона прийняла невірне рішення не надавати інформацію про Філа Каттроуна. Але то був обміркований ризик, що вчинила Джес, і він привів до несподіваних неприємних наслідків. Вона перенесе ці наслідки.

Дивно, але те, що бюро окружного прокурора, що тепер мало значне пікантне знаряддя проти неї, майже не турбувало Джес так, як роль Кайла у наданні цього знаряддя. Він вистежував її весь час, навіть коли вдавав, що хотів їй допомогти. Він очевидно брехав, коли сказав, що був звільнений від справи. Про що він ще брехав?

Чи було все це брехнею? Чи відчував він хоч щось до неї взагалі, або все це було дійством, призначеним, щоб запевнити її в довірі до себе? Чи вірив він будь-коли в її невинність?

Міркування про це спричинило їй головний біль.

“Він повернеться?” – їй кортіло знати. – “Або він навіть тепер прямував до відділка, щоб запропонувати Клуїсу свою piece de resistance? Як він сприйме вітання? Він прийме їх неохоче, або буде насолоджуватись похвалою?”

Вона все зробила в десять разів гірше, накинувшись так на нього. Якщо у нього була хоч краплина співчуття до неї, то Джес її знищила своїми звинуваченнями. Навряд чи Джес насправді вірила, що Кайл захищатиме її аж до приховування важливого доказу. Але якщо і був навіть слабкий шанс, то вона ліквідувала його.

Хіба Джес ще не вивчила свій урок щодо чоловіків? У них були всі переваги. Вони були більшими, сильнішими, і щоразу, коли вона зіткалася віч-на-віч з одним з них, то закінчувала своєю поразкою – її переслідували, підставляли, зраджували.

З неї було досить всієї тієї клятої статі.

З відновленою рішучістю Джес підскочила з підлоги й знову сіла в глибоке крісло. Все тепер залежало від неї самої. Ніякий білий лицар не збирався рятувати її від лихої долі. Якщо хтось і буде розшукувати Тері, то цією людиною буде вона. Принаймні Кайл залишив свого доброго бінокля.

Джес не простежила й п’яти хвилин, коли щось побачила. То була дрібниця настільки незначна, що вона майже змогла подумати, що це уявила собі. Майже. Але жалюзі на вікні ворухнулись, начебто хтось розсовував планки, щоб подивитися на зовні.

Тері був у тім будинку. Джес майже відчувала носом його присутність. І вона стомилася від чекання на нього, щоб помилятися.

Джес прийняла рішення з дивовижною легкістю. Можливо відмова Кайла зробила її необачною – хто знав? Джес вирішила припинити очікувати на те, щоб інші люди вирішили її долю. Вона брала справу в свої власні руки. Джес збиралася зіткнутись з Тері віч-на-віч, і доводами, залякуваннями або грубою силою, вона збиралася змусити його виявитись і покласти край цьому кошмару раз і назавжди.

Джес встала з глибокого крісла й з спокійною обачністю одягла стьобану теплу куртку та взула черевики. Вона знайшла свого гаманця, ключі та попрямувала до свого авто. У Джес заболів живіт від поганого передчуття, але вона безжалісно проігнорувала захисний механізм свого власного тіла. Отже, мабуть вона йшла назустріч загибелі. Наскільки гірше це могло б бути? В своїх стражданнях їй було байдуже.

Ворота гаража відкрилася з підбадьорливим гуркотом, коли Джес натиснула кнопку біля них. На жаль, коли вона сіла в авто і повернула ключа, то двигун не наслідував прикладу гаражних воріт. Фактично нічого не відбулось.

– О, Боже! – Зараз Джес билася над слабкою батареєю в сестриному авто.

“Який поганий час для того, щоб врешті-решт здатися. Мабуть це знак з небес,” – вона песимістично думала. Мабуть Бог не хотів, щоб Джес пускалася в цю мстиву авантюру.

Ні, це було безглуздо. Вона б знайшла шлях до того будинку на іншому боці озера, навіть, якщо б їй довелося йти пішки. Або плисти. Або... звичайно! Була шлюпка з тролінговим мотором, прив’язана до причалу. Користування човном входило в орендну плату за будинок, згадував Кайл, і Джес пам’ятала, що бачила десь того ключа.

Повернувшись в будинок вона знайшла ключ з акуратною позначкою в шухляді кухонного столу.

– Ха, – сказала вона, коли брала його в руки. Це навчить долю пробувати заважати їй. Вона відштовхнула глибоке крісло від дверей внутрішнього дворика і вийшла з будинку, спускаючись по короткому сходовому маршу до причалу.

Було дуже холодно біля води, і Джес з запізненням пожалкувала, що не мала капелюха, шарфа, рукавичок. Вона могла б їх взяти, міркувала Джес, але вирішила не брати. Джес хотіла, щоб жодна річ не сповільнила її завдання. Вона також не хотіла надавати собі жодної можливості щоб відступитися. Поїздка на інший бік озера займе тільки кілька хвилин. Вона не замерзне на смерть за той час.

Джес рішуче струсила накопичену дощову воду з непромокального синього синтетичного брезентового чохла, стягнула його з шлюпки, згорнула абияк і запхнула в контейнер для зберігання на причалі. Вона обережно влізла у хиткий човен.

Човни дійсно були не для Джес, і коли настав час, щоб вставити ключа в двигун, вона майже злякалась. Але все, що вона повинна була зробити, так це подумати про Тері й те пекло, через яке він змусив її пройти, і Джес продовжила свій шлях до зустрічі з ним. Усвідомлення, що це так чи інакше скінчиться, за кілька хвилин підбадьорило й прискорило її рухи.

Гаразд, отже вона бреше, думала Джес, коли відв’язувала ніс і корму човна і втягувала кранці. Незалежно від того, що це означало для Кайла, займатися любов’ю з ним для Джес означало все. Прямо зараз вона мабуть ненавидить цього чоловіка навіть ще більше, ніж в той день, коли він її допитував. Але вона все ще його кохала.

Вона була нещасна. Щось з нею було не так.

Тролінговий мотор задзижчав обнадійливо до роботи. Звук був тихим, як муркотіння кота, не так, як працювали підвісні забортні мотори, які пам’ятала Джес. Після пари невдалих спроб, під час яких ледве не викинула човна на берег, вона зрозуміла, як міняти напрям ходу шлюпки. Ще трохи маневрування і вона була в ділі, непохитно прямуючи до будинку Ґілпатриків.

Джес і гадки не мала, що скаже, як тільки зустрінеться з Тері, але розраховувала на те, що імпульс гніву допоможе їй. Гнів робив її сильною. Вона не могла схибити.

Джес зупинилась біля причалу Ґілпатриків. Без відриву дивлячись на будинок, вона вимкнула двигун і швидко закріпила човен. Все спокійно. Добре.

Ну, і як підійти до будинку? Зухвалий набіг прямо на вхідні двері спокушав, але цілком можливо, що Тері просто їх не відчинить і не впустить її. Джес дасть йому час, щоб спланувати стратегію порятунку. Зараз їй була шкода, що не подумала взяти деякі інструменти з собою.

Підвальне вікно? Її фах. Тоді Джес могла б прокрастися нагору і зустрітися з Тері, завдаючи йому потрясіння на все життя. А якщо хтось з сусідів побачить, як вона вдирається в будинок і викличе поліцію? Чудово. Це добрий план.

Джес знайшла камінь розміром з кулак в занедбаному саду за будинком з простої сірої цегли, потім навмання вибрала підвальне вікно. Коли вона присіла долу, готова розбити шибку, то намагалась не думати про те, що трапиться, якщо помилиться – якщо мешканцем будинку буде не Тері, а, натомість, якась самотня бабуся Ґілпатрик. Джес, напевно, спричинить бідоласі серцевий напад і зрештою опиниться у в’язниці за злом і проникнення до чужого житла на додачу.

Але вона не збиралася відмовлятися від свого плану зараз. Джес заплющила очі, розмахнулась, зібралася з силами...

Потім хтось схопив її за зап’ястя.

Джес скрикнула та упустила камінь, що приземлився на її власну ногу з болючим глухим стукотом. Вона розплющила очі. Джес сподівалась побачити, що над нею стояв Кайл – Кайл, що змінив гнів на ласку і повернувся, виявив, що Джес зникла, вичислив її план та пішов за нею, щоб перешкодити їй вчинити щось безнадійно безглузде.

Але то був не Кайл, що стояв і міцно тримав її за зап’ястя. Це був Тері. Його волосся було коротко підстрижено та пофарбовано в коричневий колір, і ще він відростив зачатки вусів, але Джес досить легко його впізнала. Хвиля абсолютного полегшення боролась з більш зловісними емоціями, коли вона підняла голову та подивилась на його самовдоволено усміхнене обличчя.

– Ну, ну, що у нас тут? – сказав Тері, смикнувши Джес, підіймаючи її на ноги. Він відпустив її руку, і це було помилкою, тому що, без попередження Джес розмахнулась і вдарила його в щелепу так сильно, що його голова відсахнулася назад.

– Ти, сучий сину, – Джес почула себе, як казала, – де зараз твоя дурна усмішка?

Він потер обличчя:

– Це тобі не минеться, Джес.

Його голос був тихим і загрозливим, таким, що вона раніше ніколи не чула:

– Ну-мо, ходімо в дім. – Тері схопив Джес за волосся і смикнув, змушуючи йти з собою, коли вона зарепетувала заперечуючи. Попередження Кайла блискавкою промайнуло в її голові: “Він може бути небезпечним. Не недооцінюй його. Не наближайся до нього самостійно. Виклич поліцейських. Ти зробиш так.” Джес зрозуміла з запізненням, що якби лементувала на порятунок ззовні, то у неї був би шанс. Тепер, коли вона була у нього всередині будинку... Вона затремтіла. Звичайно, надії немає.

Тері не відпускав Джес, поки вони не опинились на кухні. Там він штовхнув її на стілець із фирканням відрази:

– Я недооцінив тебе, Джес, – сказав Тері. – Як ти вичислила, що я тут?

– Я не єдина, хто це зрозумів, – сказала вона. – Поліція також підозрює, що ти тут. Я співпрацюю з поліцейським, який знаходився не при виконанні службових обов’язків. Ми стежимо за цим будинком впродовж двох днів. Нам заорендували будинок на іншому боці озера, і ми день і ніч спостерігаємо за цим будинком.

– Звичайно, Джес, – сказав Тері з повною байдужістю, наливаючи собі чашку кави. – Якщо це правда, де зараз твій друг-поліцейський?

– Він повинен був поїхати. В той час, як він пішов, я побачила тебе в вікні, і вирішила діяти. Він не забариться за мною. Коли він повернеться і побачить, що мене немає…

– Облиш, Джес. Ти ніколи не була добрим брехуном. Хочеш кави?

– Ні, я не хочу кави! – вона вибухнула. – Я хочу твою голову на блюді!

Тері клокнув язиком:

– Так багато жорстокості під спокійною, безтурботною зовнішністю. Тобі б краще не виходити з себе так в залі суду під час розгляду твоєї справи. Це зовсім не буде виглядати добре.

– Суду не буде, Тері. Невже ти не розумієш цього? Гра закінчена. Я перемогла. Все, що я мушу зробити, підійти до того телефону, що на стіні і набрати номер 911.

Він насправді посміхався на її пропозицію:

– Почувайся як вдома, – сказав Тері, жестикулюючи у напрямі телефону.

– Гаразд, буду. – Джес схопилася на ноги і захопила телефон. Чому він дозволив їй? Вона запитувала себе, саме коли набирала номер. Що у нього на думці?

– Я оператор 911. Що надзвичайного трапилось з Вами? – запитав надприродно спокійний голос.

– Я Джес Робінсон. Я та, хто звинувачується у вбивстві свого колишнього хлопця. Але я знайшла його живим, і мені потрібно, щоб Ви…

– Скажіть знову Ваше ім’я.

– Джесіка Робінсон. Мені потрібно, щоб поліція прибула…

– І що надзвичайного трапилось з Вами?

Джес підвела очі на Тері. Він посміхався, анітрошки не хвилювався. І потім вона зрозуміла, яка була гра Тері. Так просто.

– Просто пошліть поліцію за цією адресою: Медоуларк Роуд, 18, – кричала Джес від відчаю, що наростав. – Тут буде вчинено насильство.

Вона кинула слухавку, потім звернулася до Тері:

– Ти плануєш піти перш, ніж вони сюди дістануться.

Він кивнув:

– Знадобиться приблизно п’ять хвилин, щоб поліцейські дісталися сюди. Мене тут давно не буде, і ти нагадуватимеш повну ідіотку, доведену до розпачу, психічно хвору, що вдалася до вдирання до будинка незнайомих людей, щоб живити свою патетичну маячню, що я живий.

– Чому? – було все, що Джес змогла придумати, щоб запитати. – Чому ти це мені робиш?

Та посмішка знову:

– Тому, що я можу. Тому, що мені не сподобалось, як ти вижбурнула мене з нашого дому …

– З мого дому.

– …ані граму жалю до того, що ти вижбурювала геть…

– Що? У нас нічого не було! Ні, дозволь мені виправитись. У мене нічого не було. Ти все мав задарма. Будь-яка нормальна людина викинула б тебе за вухо набагато раніше, ніж я.

– …так спокійно, без жодної емоції. Я б’юся об заклад, що тепер ти відчуваєш емоції, а, Джес?

І тоді Джес зрозуміла, що він не почув жодного слова, що вона сказала. Тері все ще був захоплений помстою свого уявлення. Доводи і не збирались переважати. Проте, вона продовжувала пробувати:

– Відбитки твоїх пальців скрізь у цьому будинку. Вони узнають, що ти був тут, що я не брехала.

Він засміявся:

– О, Джес, хіба ти нічому не навчилася вештаючись з поліцією? Вони можуть збирати мої відбитки тут від тепер і аж до Судного Дня, але якщо в поліції немає відбитків в досьє для порівняння, то вони даремні.

– І в досьє твоїх немає, – вона нещасно зробила висновок.

– Не під ім’ям Тері Родіна, у всякому разі. Гаразд, досить базікати. Не думаю, що ти можеш мене тут зупинити, доки поліцейські сюди не дістануться. Я не такий дурний. – Він попрямував до воріт гаража з пустими руками. Без сумніву він не залишив, нічого після себе, що б могло його ідентифікувати.

– Стривай, Тері, ти не можеш так чинити…

– Звичайно, можу. І ти не можеш зупинити мене. Це – краса, чи не так? – З недбалим прощавальним вітанням він повернувся й відновив свою ходу.

Ось коли розпач охопив Джес. Вона побачила підставку з ножами на кухонному столі, і за долю секунди блискучий великий кухонний ніж був у неї в руці. Вона щосили побігла до Тері, врізаючись в нього з силою вантажного потяга. Зіткнення вдарило Тері об стіну, і з несподіваним хрюканням з нього просвистіло повітря.

Джес тримала ножа біля його горла:

– Опустись на підлогу, ти, сучий сину, або я занурю цей ніж у твоє горло швидше, ніж ти зможеш блимнути. Якщо мене збираються стратити за вбивство тебе, то я, мабуть, також отримую насолоду від справжньої дії.

Рука Тері смикнулась, і Джес зрозуміла, які думки промайнули в його голові. Він обчислював свої можливості, розмірковуючи, чи дійсно вона насмілиться.

– Я ледве не вбила Філа Каттроуна, пам’ятаєш? – сказала задихаючись Джес. – Я дуже легко вдарю ножем будь-кого, коли в розпачі. На підлогу! Негайно!

– Боже мій, Джес, ти втратила розум. – Тері заблимав, і в його очах був жах. Добре. Вона не думала, що насправді може ударити його ножем у цьому становищі. Її життя не було в небезпеці. Це точно не був самозахист, як удар ножем Філа. Але Тері не знав цього. Його пильний погляд залишався в полоні її очей, коли його коліна зігнулись і Тері повільно опустився на підлогу.

– Сядь собі на руки.

Він сів.

– Ти божевільна, чи ти знаєш це? – сказав Тері. – Тебе слід посадити під замок і викинути від нього ключа.

– Я божевільна? – Джес запитала з недовірою. – Ти чиниш розіграш наді мною і всім Поліцейським відділом Канзас-Сіті, який напевно потребував кілька місяців, щоб його спланувати, і ти гадаєш, що я божевільна? Не розмовляй, – додала вона, коли Тері відкрив рота, щоб заперечити. – Не кажи жодного слова. Те, що поліція зробить з тобою, буде зовсім не дуже поганим, а я все ще у великій спокусі..., – Вона, для виразності, притиснула ножа до його горла, і молилася про звук поліцейських сирен.
Кайл і гадки не мав, куди їхав або як довго це буде тривати. Але він відчував, що дуже поспішає, щоб туди дістатися. Стрілка спідометра рухалась на сімдесят, потім сімдесят п’ять, потім вісімдесят миль на годину. Його поліцейський сканер щось базікав на фоні.

Джес, його люба Джес, ударила ножем парубка. Колишнього її хлопця. Вона була заарештована і засуджена за цей злочин, і її виправдали тільки посиланням на самозахист. Він уже чув про таке раніше. Про суд над обвинувачуваним, у якого не залишалось нічого іншого, щоб застосувати.

Люди не змінювалися. Було дуже ймовірно, що якщо вона вчинила так колись, то могла б вчинити так знову. І можливо піде на один крок далі.

Він кипів від гніву. Їй слід було б повністю зізнатися йому. Якщо б тільки вона була щира спочатку, він би... що? Він пішов би прямо до Клуїса, як вона вірила? Або він тримав би інформацію для себе, перетинаючи ту межу службової етики, що повсякчас змінюється?

Коли авто проїхало ще кілька миль, розум переважив. Джес добре звернула увагу: чому б це їй слід було довіряти йому? Звичайно, вони займались любов’ю. Це не змінювало факт, що Кайл обдурював Джес, видаючи себе за незалежну людину, коли насправді працював на Клуїса. Якщо вона приховала істину, то це, напевно, тому що її інстинкти були на правильному путі.

Йому все ще боляче.

Коли Кайл побачив що стрілка спідометра, рухалась на позначку вісімдесят п’ять миль на годину, то зняв ногу з газу. Немає жодного сенсу в заподіянні собі або ще комусь вбивства тільки тому, що у нього приступ істеричної роздратованості. Він з’їхав з траси, повернув під нею й повернувся в русі в протилежному напрямі, усе ще невпевнений щодо свого пункту призначення.

Навіть тепер, Кайл відчував спонукання забути, що колись дізнався про суд в Барнстейбл Каунті. Але про це й мови не було. Новий доказ ушкодив би захисту Джес і ушкодив би йому жахливо. Зрештою, якщо це поколивало його, її найвірнішого прихильника, уявить, що будуть думати неупереджені присяжні.

А він насправді тепер думав, що Джес була винна?

Кайл деякий час міркував над питанням, і нарешті зробив висновок, що, ні, він все ще не вірить, що Джес вбила Тері Родіна. Він був таким сердитим на неї, що майже хотів повірити в це, але не зміг. Чи було наївним думати, що він не міг закохатися в убивцю? Якщо Кайл помилявся щодо Джес, тоді його поліцейські здібності не існували, і йому слід звільнитися з поліцейської роботи назавжди.

Йому вистачило якоїсь миті, щоб повністю усвідомити те, що він щойно надумав. Так чи інакше, незважаючи на його найкращі наміри, Кайл закохався в Джес Робінсон. Кохання було сліпим, і, мабуть, він був сліпим, як Бак, що продовжував вірити в невинність Меліси незважаючи на вирішальний доказ. Тепер Кайл зрозумів, чому Бак не слухав його, коли він до самого кінця благав свого партнера передати владі свою дружину. Коли хтось тобі подобався, то ти мусив вірити, що вони були зрештою гарні люди. У противному разі, як це характеризувало тебе?

Отже, ось він який був, з нав’язаною довірою до Джес. З нав’язаним коханням до Джес, чи хотів він цього, чи ні. Відданий щоб захищати її, чи заслужила вона цього чи ні. Він мусить сказати Клуїсу про суд в Массачусетсі, вирішив Кайл. У нього б не вистачило совісті спокійно жити, якби він це приховав. Але Кайл подвоїть зусилля, щоб знайти інший доказ, що буде просто нездоланним – доказ, що доведе невинність Джес. Якщо Кайл марно вірить, що його знайде, то йому дуже непощастило.

Він мусить повернутися до орендованого будинку й обговорити все з Джес. Кайл надасть їй шанс пояснити, внести ясність. І хоча він все ще і гнівається на Джес, він буде з нею працювати, придумуючи якісь нові ідеї для того, щоб зловити Тері... або реального вбивцю Тері. Можливо вони зможуть закласти якусь іншу пастку, підкинути щось в ЗМІ, що його виманить. Що-небудь.

Поліцейський сканер пронизливо заверещав, і Кайл потягнувся рукою до нього, бажаючи убавити гучність набридливого приладу, коли диспетчер сказав дещо, що змусило його звернути всю свою увагу.

– Відгукніться, будь-яка патрульна одиниця в районі порушення спокою на Медоуларк Роуд, 18.

Кайл знав цю адресу напам’ять – будинок Ґілпатриків. В його жилах кров закрижаніла. Що заради Бога вчинила Джес? До чого він її довів?

Він почув відгук на запит поліцейського з дорожньої служби. Кайл визначив місцезнаходження поліцейського. Не дуже близько. Йому б знадобилось кілька дорогоцінних хвилин, щоб прибути до Вітербай лейк. Кайл міг би бути там за дві хвилини точно, якщо пришвидшить рух.

І він пришвидшив. У Кайла не було ніякої зброї, тому що він залишив її в орендованому будинку. Але в нього під сидінням дійсно був кийок поліцейського. Це повинно було зробити. Джес була в біді.

Коли він гнав як навіжений до озера, то чув по сканеру безупинні розмови, що накладалися одна на другу. Виявилося, що диспетчерша 911 не змогла уточнити характер виклику, що отримала. Вона сказала тільки, що до поліції було прохання допомоги.

“Це прохання було від Джес?” – Міркував Кайл. – “Або Джес вдерлася до безневинних людей, і вони були тими, хто кликав на допомогу, приймаючи її за грабіжника?”

Він не зважав на обережність, коли наблизився до будинку Ґілпатриків. Зараз все було поставлено на карту. Він промчав на під’їзний майданчик, очевидно перший поліцейський, що прибув. Не дуже думаючи про свою власну безпеку, Кайл стрімко вибіг з авто, стискаючи кийок поліцейського, і кинувся до вхідних дверей. Ззовні все здавалося спокійним.

Кайл забарабанив кулаком у двері, потім ступив вбік:

– Поліція. Відчиніть двері! – Тихо. Він повторив своє оголошення. Знову тихо. Потім йому здалося, що він щось почув, жіночий голос, тонкий і слабкий:

– Кайл!

– Джес! – він вигукнув, коли вдерся в розколоту деревину.

– Тут, всередині – відповіла вона звідти, що він припустив, було кухнею. – Будь ласка, допоможи...

Кайл був занадто переляканий за Джес, щоб звертати багато уваги на поліцейські правила. Замість того, щоб входити з обережністю або чекати на підтримку, він увірвався до кухні як караючий лицар, з кийком поліцейського піднятим над головою. Він би вступив у двобій з ведмедем гризлі з автоматом, якщо б мусив.

Коли він дістався кухні, то усе, що міг робити в першу мить, так це оцепініло дивитися в потрясінні. Джес, здавалося, не була тою, хто потребував допомоги. Вона сиділа зверху на хлопці, якого Кайл, ніколи раніше не бачив, з ножем біля його горла.

– Джес!

– Зловила..., кого? – сказав у відповідь Кайл, коли повільно опускав кийок поліцейського, зберігаючи свій голос спокійним і рівним.

– Кого ти думаєш? – сказала нетерпляче, майже істерично Джес. – Тері!

Кайл підступив повільно ближче, вдивляючись у того чоловіка на підлозі.

– Ви – Тері Родін?

– Мене звуть Говард Ґетті, – сказав чоловік, очевидно переляканий мало не на смерть. – Ви з поліції? Будь ласка, приберіть від мене цю божевільну жінку.

– О, заради Бога! – волала Джес. – Це – Тері. Він пофарбував волосся й відростив вуси, але я кажу тобі, що це – він.

Вона підняла очі на Кайла, благаючи повірити їй.

Кайл не знав, чому він повинен вірити. Якщо незнайомець, якого вона тримала бранцем, дійсно був Тері, то у нього гарно виходило видавати себе за когось іншого. Але, дивно, Кайл дійсно повірив Джес. Вона могла б приховати дещо з свого минулого, але не буде нагло брехати йому. Він мусив вірити.

– Поклади ніж, Джес, – сказав Кайл, все ще спокійно, – і звільни його. Ти, – сказав він, показуючи пальцем на чоловіка, – не рухайся, поки я тобі не скажу.

– Агов, я не зробив нічого поганого… – чоловік почав заперечувати, але Кайл змусив його замовчати нищівним поглядом.

– Не хвилюйся, ми все з’ясуємо, – сказав Кайл.

Джес здавалася просто дуже щасливою, щоб кинути ніж на підлогу і відійти геть. Вона повільно підійшла до кухонного стільця й усілась на нього. Вона шалено тремтіла, виглядаючи більше переляканою ніж її жертва. Її обличчя було бліде як полотно. Позаду себе Кайл почув поліцейську сирену.

– У мене є посвідчення водія, – сказав чоловік, – це доводить, що я – Говард Ґетті…

– І, напевно, кілька інших підроблених документів, також, – втрутилась у розмову Джес, з наростаючим тоном. – Не дивно, що поліції було так важко розглянути твоє минуле. Тері Родін не існував, поки ти не вигадав його чотири роки тому.

Кайл звернув увагу на Джес, маючи намір попросити її залишити допит поліції. Але за долю секунди, коли він відвів очі від чоловіка, той чоловік зробив спробу втекти. Він вибіг у чорний хід рівно за половину секунди.

– О, чорт, я занадто старий для цього, – бурмотів Кайл, коли побіг за Родіним, і це мав бути Родін, зрозумів він, або навіщо б йому втікати?

Тері був на кілька років молодшим тілом за Кайла, і судячи по тому, як він біг, у нього коліно не боліло, щоб бути цим задоволеним. Але Кайл спромігся залишатися тільки на кілька кроків позаду. Тері побіг по під’їзному майданчику сусідського будинка і майнув через паркан.

Безстрашний Кайл біг слідом, морщачись від болю, оскільки його хворе коліно не давало змоги безболісно приземлитися з іншого боку, але воно не підводило. Він переслідував Родіна побігши по подвір’ю, навколо будки – Кайл міг тільки сподіватися на те, що там собаки не було – і через паркан на протилежний бік. Саме там лихо спіткало Тері. Низ його джинсів зачепився за шип ланцюгового паркану, підкинувши Тері догори ногами. Чим більше він борсався, тим надійніше застрягав.

Кайл переліз через паркан легким стрибком м’яко приземляючись з іншого боку. Його здобич висіла догори ногами на паркані наче кролик, зловлений в лабети.

Кайл схопив його за горло.

– Ти раптом відчув потребу в свіжому повітрі, Родін? Або, можливо, в фізичних вправах? Звичайно ж, ти не втікав від поліції.

– Опустіть мене долу, – проскрипів Тері. Його обличчя почервоніло.

– Скажи чарівне слово, – сказав Кайл.

– Будь ласка?

– Я думав більше як, ‘я дійсно Тері Родін, і я підставив Джес Робінсон по своєму власному вбивству.’

– Так, так! Тільки опустіть мене долу перш, ніж моя голова вибухне.

Гаразд, оскільки визнання, хоч і потерпало від нестачі дечого, крім факту, що було отримано під примусом, і буде повністю марним в суді, Кайл більше про це не хвилювався. Якщо Джес казала, що цей юнак був її колишнім хлопцем, чоловік, якого вона впізнала як Тері Родіна, то це саме тим він і був, і правда стане відомою. Джес була звільнена від підозр. Вона нікого не вбивала.

Навряд чи Кайл будь-коли щиро вірив в те, що Джес скоїла злочин, і не після того, як він її узнав. Але в нього були скороминущі миті сумніву. Оскільки це було б можливим. Сліпа віра може бути прекрасна в теорії, але на практиці може вас вбити. Вона вбила Бака. Чи погодилась би Джес з Кайлом, була інша справа, як би то не було.

Двоє дорожніх поліцейських мчали з-за рогу в Кейстоун Коп фешн.

– Що тут в чорта коїться? – запитав один з них, погладжуючи рукою зброю, хоча він тримав її в кобурі.

“Розслабся, Клінт Іствуд,” – думав Кайл, хоча на щастя він не сказав це вголос.

– Я – Кайл Брансон, Поліцейський відділ Канзас-Сіті, вільний від чергування. Цей джентльмен з червоним обличчям – Тері Родін, що зник без вісти на декілька тижнів…

– Родін? Я думав, що він мертвий, – сказав один з поліцейських.

– Він напевно не схожий на світлину в газеті, – інший скептично зауважив.

– Будь ласка, ми обговоримо мою ідентичність пізніше! – благав Родін. – Тільки зніміть мене з цього паркану!

– Хто б він не був, – сказав Кайл, – він втікав з місця злочину, коли я, е-е, затримав його. Віддайте його на допит. Не відпускайте його. Коли ви звільните його, йдіть за мною.

Кайл залишив іншим двом поліцейським звільняти з паркану Родіна, що гнівався. Зрештою вони всі опинилися на кухні будинку Ґілпатриків. Джес, виглядаючи виснаженою, але не такою блідою, була дуже щаслива розповісти свою історію враженим дорожнім поліцейським. Родін, прикутий наручниками до кухонної шафи, не надав нічого крім посвідчення водія, строк дії якого минув більше ніж рік тому, що дійсно ідентифікувало його, як Говарда Ґетті. Але на світлині він був білявим без волосся на обличчі, і досить очевидно тим же самим чоловіком, що видавав себе за Тері Родіна протягом минулих декількох років.

Кайл отримав велике задоволення повідомляючи Поліцейський відділ Канзас-Сіті, що він заарештував Тері Родіна. Він розмовляв з Клуїсом особисто, який неохоче погодився вислати поліцейське авто, щоб відвезти “сумнівну” жертву, перетворену на підсудного. Жоден не був впевненим, що саме в чому Тері будуть звинувачувати, але Кайл вирішив твердо, що цей чоловік не буде жити на волі.

Клуїс, з його звичайною нестачею професійної етики, зажадав присутності тих двох дорожніх поліцейських, також. Вони пішли охоче. Це була така дивна справа, що вони зацікавились, і також спокусились перспективою побачити свої імена в газеті.

І нарешті, Клуїс хотів бачити Кайла і Джес в відділку без затримки. Він хотів їх там бачити так сильно, що фактично наполіг, щоб вони їхали в тому ж патрульному авто, що прибуло везти Тері.

Уявляючи собі кровопролиття, що мало б місце, якби або він або Джес змушені були їхати в тому ж самому авто з Родіним, Кайл так само непохитно наполіг, що він сам відвезе Джес до відділку.

Якщо Джес навіть і сіла в авто з Кайлом, то судячи з поглядів, що так часто час від часу кидала на нього, вона, напевно, зволіла б їхати з Тері.