Католицькі періодичні видання Києва у контексті Київської польськомовної періодики на початку ХХ ст



жүктеу 72.31 Kb.
Дата28.06.2016
өлшемі72.31 Kb.
Католицькі періодичні видання Києва у контексті Київської польськомовної періодики на початку ХХ ст.
Римо-католицька церква у Російській імперії існувала в умовах постійного політичного нагляду. Особливо він посилився після Польських повстань 1830-1831 та 1861-1863 рр. Зумовлено це було перш за все тими обставинами, що поняття “католик” та “поляк” у свідомості державних чиновників означали практично одне і те саме. Було це небезпідставно, бо церква надавала велику допомогу у справі підтримки патріотичного духу серед польського населення держави, чия політика була спрямована на винищення будь-якої національної свідомості. Після 1870 р., коли був випущений царський наказ, що передбачав впровадження у требах римської церкви замість польської мови російської, ситуація для поляків стала катастрофічною.1 Тогочасний ординарій Луцько-Житомирської дієцезії, єпископ Кароль Боровський, за супротив впровадженню у дію цього наказу, був репресований.2 Такий стан протримався до кінця ХІХ ст., коли єпископ Кирило Любовидський домігся повернення польської мови у церкву.3 А 24 березня 1905 р. Департаментом іноземних віровизнань був виданий циркуляр про скасування урядових постанов, що обмежували релігійну свободу римо-католиків.4

Слабке потепління національної політики держави на початку ХХ ст. спричинило видавничий вибух у сучасній центральній Україні. Крім видань єврейською, українською, чеською мовами, отримали можливість розвитку польськомовні періодичні видання.5

Проте зовнішні та внутрішні причини, зокрема, нестача коштів, непорозуміння з владою, чи нездатність забезпечити насичену програму видань, спричиняли до того, що часто “новонароджене” видання зникало в кращому випадку після року існування. Про це нетривке положення польськомовної преси можна судити зі звітів Київського тимчасового комітету у справах друку. Так, видання газети „ świt” (“Світанок”), котра виникла у 1906 р.6, вже у 1907 р. було припинене судом.7 Всього рік проіснували видання „Biały paw” (“Білий пав”) котре існувало з 1908 по 1909 рр. та припинилося через нестачу коштів8, „Goniec Kijowski” (“Київський гонець”), котрий виходив з 1914 по 1915рр.9 та „Kresy” (“Окраїни”), що виходило з 1906 по 1908 рр.10 Драматичною була доля політично-оглядового журналу „Zjednoczenie” (“Поєднання”), який спочатку виходив у 1911р. і в тому ж році припинив існування11, пізніше знов з’явився у 1915 р. і зник після випуску одного номеру.12

Губляться у звітах комітету сліди таких видань, як „Głos kijowski” (“Київський голос”), що почав видаватися у 1906 р.13 та ”Gazeta kresowa” (“Окраїнна газета”), котра активно діяла у 1911 р.14

Багато київської польськомовної періодики, котра виникла у часі Першої світової війни, напередодні отримання Польщею незалежності, зникла так само швидко. Така доля спіткала журнал „Przedświt” (“Передсвітання”) та додаток до нього „świat kobiecy” (“Жіночий світ”) а також „Polski miesięcznik lekarski” (“Польський лікарський щомісячник”), які виходили у 1916 р.15

Серед усього цього різноманіття видань, що виникали та припиняли своє існування з калейдоскопічною швидкістю, тривалістю відрізнялися лише два – „Dziennik Kijowski” (“Київський щоденник”) і „Lud Boży” (“Божий народ”). Саме вони були єдиними постійно діючими київськими польськомовними органами друку, котрі не припиняли своєї діяльності з початку виходу у світ, тобто з 1906 р.16 і аж до 1918 р.17

„Dziennik Kijowski” у різні роки видавався та редагувався різними особами, редактори його неодноразово були оштрафовані за друк статей опозиційного щодо держави характеру, а видання підлягало арешту.18 Проте популярність газети спричинила те, що вона продовжувала утримуватися у друці, незважаючи на ставлення «з певним недовір’ям та неприязню до уряду». 19

„Lud Boży” був виданням абсолютно іншого напрямку. Якщо „Dziennik Kijowski” задовольняв в основному, політично - інформаційні та культурні потреби інтелігенції, „Lud Boży” був спрямований перш за все на просвітлення простого польського люду Південно-Західного краю, і, перш за все, Київщини. Заснований він був тогочасним настоятелем київського костьолу Святого Олександра отцем Казимиром Ставинським 1906 р. Спочатку він діяв як додаток до газети „Kresy”.20 Редактором газети був сам отець Казимир. Програма видання була наступною: “1. Повчальні статті релігійного та суспільно-морального змісту. 2. Політичні статті, політична хроніка, телеграми і т. ін. 3. Просвітницький відділ: наукові відомості здебільшого з політичної економії, соціології, сільського господарства, природознавства, історії, законознавства і т. ін. 4. Довідковий відділ. 5. Белетристика та бібліографія. 6. Дрібниці, ілюстрації, відповіді від редакції і т. ін. 7. Пояснення.”21

Через короткий час, в тому ж 1906 р., „Lud Boży” виділився в окреме видання з двома додатками: „Gazetka dla dzieci” (“Газетка для дітей”) та „Słowo Boże”(“ Боже Слово”).22

1909 р. „Słowo Boże” замінив інший додаток – „Nasza wieś” (“Наше село”)23, який розкривав проблеми села та давав практичні поради щодо ведення сільського господарства.

Від 1908 р. отець Казимир засновує нове видання – „Głos katolicki” (“Католицький голос”)24, котре частково перебрало на себе функції „Słowa Bożego”, хоча й мав завдання набагато складніші. У ньому піднімалися питання не лише богословські, але й філософські. Взявши на себе обов'язки редагування нового журналу, отець Ставинський передав редакцію „Ludu Bożego” отцю Йосифу Змігродському,25 а права на видання – отцю Станіславу Жуковському, котрий пізніше займався редагуванням журналу – до самого кінця його існування, тобто до 1918 р., і навіть тоді воно виходило досить великим на той час час тиражем – 3000 примірників.26

Порівняно до Києва, губернські містечка мали менше видавничого простору, проте слабкі спроби видавничої діяльності у лоні Католицької церкви пробивалися і тут. Так, у 1908 р. отець Дионісій Бончковський подав у Київський тимчасовий комітет у справах друку прохання про дозвіл на видання у м. Бердичеві Київської губ. щомісячного журналу „Biblioteka parafialna” (“Парафіяльна бібліотека”).27 Видання мало складатися з наступних розділів: “1. Статті щодо віри та моральності. 2. Статті з історії, географії та літератури. 3. Статті релігійно-суспільного характеру. 4.Оповідання та повісті. 5. Статті з господарчих питань. 6. Вірші та релігійні пісні. 7. Суміш. 8. Бібліографія. 9. Ілюстрації. 10. Об'яви.”28

Оскільки подальша історія цього проекту не прослідковується, можна припустити, що він залишився у початковому стані. Таким чином, видання о. Ставинського були єдиними у Київській губернії, котрі забезпечували потреби католицького читача – від селянства до інтелігенції.

А завдяки політичній гнучкості редакторів ані „Lud Boży” ані „Głos katolicki”, котрий часом навіть дозволяв собі аналіз світових подій, жодного разу не зупинялися, а самі редактори ніколи не були оштрафовані.29

Однак діяльність отця Казимира Ставинського невдовзі була перервана. В результаті гострого конфлікту, котрий виник між ним та парафіяльною радою костьолу Святого Олександра, він був змушений залишити Київ. 13 січня 1911 р. він зрікся посади настоятеля,30 пізніше керував парафіями у м. Чуднові Житомирського пов. та м. Глиці Дубинського Іов. Волинської губ.,31 а вже 13 грудня 1914 р. він помер у львівському закладі для душевнохворих.32

Після від'їзду отця Казимира з Києва, одразу припинив своє існування „Głos katolicki”.33

Знаменним є те, що одразу після вищезгаданих подій, наступного 1912 р., один з київських законовчителів, отець Вацлав Калиновський, виявив бажання видавати щотижневий журнал „Oracz” (”Орач”) з двома додатками - „Słowo Boże” та „Gazetka dla dzieci”. Програма його повністю співпадала з програмою „Ludu Bożego”.34 Не відомо, з яких причин отець Калиновський взяв на себе працю з видання журналу ідентичного вже існуючому. Можливо, під питанням знаходилося існування не лише „Głosu katolickiego”, але й „Ludu Bożego”. Так, чи інакше, „Oracz” не вийшов у світ35, а „Lud Boży”, як було вже сказано вище, проіснував аж до встановлення радянської влади у центральній Україні.

Таким чином, на тлі неоднорідної польсько мовної періодики Києва початку ХХ ст., католицький друк був представлений принаймні одним постійно діючим виданням, і являв собою відображення не лише релігійної, але й суспільної думки польського населення Південно-Західного краю, і, зокрема, Києва.


Анна Путова, старший науковий співробітник відділу Довідкового апарату та обліку документів Центрального державного історичного архіву України, м. Київ.


Опубліковано: Збірник праць науково-дослідного центру періодики. - Львів 2004.- С. 57-62.

1 ЦДІАК України, ф. 2227, оп. 1, од. зб. 813, арк. 2-2зв.

2 Prokop K. R. Sylwetki biskópów Łuckich, Biały Dunajec – Ostróg 2001, s. 181.

3 Там само, s. 197.

4 ЦДІАК України, ф. 310, оп. 7, од. зб. 1, арк. 105.

5 ЦДІАК України, ф. 295, оп. 1, од. зб. 139, арк. 24-28зв.

6 ЦДІАК України, ф. 295, оп. 1, од. зб. 438, арк. 143зв.

7 ЦДІАК України, ф. 295, оп. 1, од. зб.139, арк. 14.

8 ЦДІАК України, ф. 295, оп. 1, од. зб. 438, арк. 3.

9 ЦДІАК України, ф. 295, оп. 1, од зб. 579, арк. 15зв.

10 ЦДІАК України, ф. 295, оп. 1, од. зб. 139, арк. 27зв.-28.

11 ЦДІАК України, ф. 295, оп. 1, од зб. 579, арк. 123-124.

12 ЦДІАК України, ф. 295, оп. 1, од. зб. 438, арк.143зв.

13 ЦДІАК України, ф. 295, оп. 1, од. зб. 139, арк. 27зв.-28.

14 ЦДІАК України, ф. 295, оп. 1, од. зб. 438, арк.147зв.

15 ЦДІАК України, ф. 295, оп. 1, од. зб. 131, арк. 27зв.-28; 438, арк. 129, 134-135.

16 ЦДІАК України, ф. 295, оп. 1, од. зб.139, арк. 25об.-26.

17 „Lud Boży”, №12, 2 czerwca 1918r.

18 ЦДІАК України, ф. 295, оп. 1, од. зб. 438, арк.206зв.

19 Там само, арк. 128-128зв.

20 ЦДІАК України, ф. 295, оп. 1, од. зб. 19, арк. 1.

21 Там само, арк.2зв.-3.

22 Там само, арк. 21.

23 Там само.

24 Там само, арк. 22.

25 Там само, арк. 25.

26 Lud Boży, № 12, 2 czerwca 1918 r.

27 ЦДІАК України, ф. 295, оп. 1, од. зб. 144, арк. 1.

28 Там само.

29 Ф. 295, оп. 1, од. зб. 438, арк. 27-28, 85 зв., 150, 260зв., 261зв.

30 Ф. 2227, оп. 1, од. зб. 726, арк. 4.

31 Там само, арк. 14, 22-23.

32 Skalski Teofil. Terror i cierpienie. Lublin- Rzym-Lwów, 1995, s. 60.

33 Ф. 295, оп. 1, од. зб. 579, арк. 80.

34 Ф. 295,оп. 1, од. зб. 19, арк. 3; од. зб. 401, арк. 2-3.

35 Ф. 295, оп. 1, од. зб. 579, арк. 80 зв., 123-124.


©dereksiz.org 2016
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет