Київ Видавництво художньої літератури

жүктеу/скачать 2.87 Mb. бет 1/42 Дата 21.07.2016 өлшемі 2.87 Mb. #214287

Бұл бет үшін навигация:

• Київ Видавництво художньої літератури «Дніпро» 82.3Ук—6 У-45
• І. П. БЕРЕЗОВСЬКИЙ, Д. В. ПАВЛИЧКО, П. І. МАЙБОРОДА, С. Л. КОБА Відповідальний редактор
• Ілюстрації заслуженого художника УРСР АНАТОЛІЯ ВАСИЛЕНКА Вступна стаття М. М. ПАЗЯКА
• Сила, мудрість і поетична краса прислів’я та приказок — це вияв народного розуму й гумору, влучності й дотепності народного слова.
• 1961), «Українські народні прислів’я та приказки. Дожовтневий пе­ріод» (1963), «Народ скаже, як зав’яже» (1971) та ін.
• Найдавнішими за походженням є прислів’я про природу, її явища, рослинний і тваринний світ.
• з них активно побутує і в наш час, проживши більше ніж тисячу років.
• всі етапи розвитку Радянської держави від Великої Жовтневої со­ціалістичної революції до сьогоднішнього дня.
• Прислів’я і приказки можуть мати прямі й переносні значення. Вважається, що першопочатково всі прислів’я мали лише прямі

Київ Видавництво художньої літератури «Дніпро» 82.3Ук—6 У-45 В сборвик вошли лучшие украинские пословицы и поговорки. Редакційна колегія: С. Д. ЗУБКОВ, О. І. ДЕЙ, І. П. БЕРЕЗОВСЬКИЙ, Д. В. ПАВЛИЧКО, П. І. МАЙБОРОДА, С. Л. КОБА Відповідальний редактор с. д. ЗУБКОВ Упорядкування С. В. МИШАНИЧА ТА М. М. ПАЗЯКА Ілюстрації заслуженого художника УРСР АНАТОЛІЯ ВАСИЛЕНКА Вступна стаття М. М. ПАЗЯКА Упорядкування, передмова, ілюстрації, Видавництво «Дніпро», 1984 р. НЕМЕРКНУЧІ ПЕРЛИНИ Прислів’я та приказки — неоціненна скарбниця народної мудрості. Кожне покоління вносить у цю невичерпну скарбницю нові коштовні діаманти, що збагачують культуру народу. Як витвір народного генія вони супроводжують людство від сивої давнини і до наших днів. Сила, мудрість і поетична краса прислів’я та приказок — це вияв народного розуму й гумору, влучності й дотепності народного слова. «Бувають такі крилаті слова, які з дивною влучністю виражають суть досить складних явищ»,— зазначав В. І. Ленін. Він часто вживав народні вислови, афоризми у своїх статтях, промовах, філософських працях. Максим Горький підкреслював, що у простоті слова — найбільша мудрість, прислів’я завжди короткі, а розуму і почуття вкладено в них на цілі книги. «Я дуже багато вчився на прислів’ях,— писав він,— інакше — на мисленні афоризмами». Зміст прислів’їв та приказок невичерпний. У них відображено ба­гатогранність життя, побуту, звичаїв народу, його історія, мораль. «Багатовіковий досвід трудового люду, його творча снага, сила духу, біль і гнів, боротьба, страждання, мрії, — відзначав О. Т. Гончар,— усе це зафіксоване в слові, в народній пісні, думі, прислів’ї і повно­зерному народному афоризмі». З плином часу прислів’я та приказки змінювались, шліфували свою форму. Постійно відбираючи і осмислюючи найтиповіші явища природи й людського буття, народ свої спостереження закріплював у афоризмах і передавав наступним поколінням. Поступово вони ставали кодексом неписаних законів моралі і поведінки. Прислів’я та приказки у слов'ян побутували з незапам’ятних часів. Поява писемності в Київській Русі застала цей жанр народної твор­чості уже в розквіті. Автори перших пам’яток давньоруської літера­тури не просто фіксують фразеологізми, а й застосовують їх з відпо­відною ідейно-художньою метою. В літописах, «Руській Правді», «Сло­ві о полку Ігоревім» прислів’я використовуються то в прямому, то в переносному значеннях. З утворенням української народності стали з’являтись прислів’я і на власне українському грунті, що відбивали вже нові історичні по­дії — боротьбу з кочовими нападниками, польсько-шляхетським по­неволенням, відтворювали нові суспільні стосунки. Перші рукописні збірки прислів’їв започаткувала книжка «При- повісті посполиті» (кінець XVII ст.) Климентія Зіновіева. У першій половині XIX ст. зявляються вже друковані фразеологічні словники, 5 складені за найпростішим, тоді дуже поширеним принципом розмі­щення матеріалу — за початковими літерами кожної приказкової одиниці. Так були укладені «Малорусские пословицн и поговорки» (1834) В. Смирницького, «Галицькі фиповідки і загадки» (1841) Г. Ількевича, «Сборник малорусских пословиц и поговорок» (1857) О. Шишацького-Ілліча та ін. З часом алфавітний принцип побудови таких збірок виявився не­досконалим, фольклористи вважали, що алфавітний принцип упоряд­кування текстів не відповідав завданням, поставленим перед наукою. Тому в XIX ст. прислів’я починають упорядковувати аа смислово- тематичними групами. Так були укладені «Пословицн русского на- рода» (1862) В. Даля, «Мудрослів’я народу слов’янського в прислів’ях» (1852) чеського вченого Ф. Челаковського тощо. Видатним явищем в українській фольклористиці став вихід збір­ки М. Номиса «Українські приказки, прислів’я і таке інше» (1864). Видання налічувало майже 15 тисяч прислів’їв, відібраних із знанням справи й великим художнім смаком. Пізніше виходять друком менші за обсягом збірки, які вміщують прислів’я та їх варіанти, яких не було у збірці Номиса. 1869 р. В. Вислоцький у «Записках Русского Географического общества» друкує звід приказкових матеріалів із західних земель України, П. Чубинський у першому томі «Трудов этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край» (1877, вип. 2) опублікував прислів’я та приказки, зібрані на Поділлі та Волині, Іван Манжура збирав приказковий матеріал на Харківщи­ні, М. Комаров — на Одещині, Д. Яворницький — на Катеринослав- щині та ін. Паралельно з тематичною виникав класифікація прислів’їв за їх опорними словами. Зразки із спільними стрижневими словами об’єд­нуються в окремі групи, а ті, в свою чергу, розміщуються в алфавіт­ному порядку. За таким принципом побудовані «Галицько-руські народні припо­відки» у шести книгах (1901—1910) І. Франка, який багато років збирав і вивчав народну творчість. Вчені та культурні діячі — сучас­ники І. Франка — високо оцінили вихід у світ цього видання як та­кого, що містить свіжий матеріал, записаний майже виключно з уст народу, як багате джерело, з якого черпатимуть потрібний матеріал дослідники народного побуту. Сам Франко вважав прислів’я та при­казки «багатим і важним скарбом... у скарбівці нашої мови... її кош­товними перлинами». Франківський підхід до вивчення усної народної творчості плідно використовується фольклористами при підготовці сучасних фундаментальних видань. Великий внесок у фольклористику зробили радянські дослідники, які підготували чимало цікавих видань: «Українська народна при- казка» (1996), «Українські народні прислів’я та приказки» (1955, 6 1961), «Українські народні прислів’я та приказки. Дожовтневий пе­ріод» (1963), «Народ скаже, як зав’яже» (1971) та ін. Дана збірка побудована за історико-тематичним принципом роз­міщення текстів. Матеріал у ній розподілено на тематичні групи, що відповідають тим укладам життя, в яких вони виникли. В залежності від цього прислів’я та приказки об’єднано в окремі розділи та підроз­діли. Для зручності користування у межах розділів прислів’я роз­міщені в логічній відповідності з тими явищами або подіями, що відбуваються в природі та людському житті. Така систематизація ма­теріалу має перевагу над традиційним групуванням без детальнішої їх рубрикації. * * * Прислів’я та приказки відображають багатоманітне життя народ­них мас. Немає такої ділянки життя народу, його побуту, звичаїв, про які б не йшла мова у прислів’ях. Видатний учений-педагог К. Д. Упшнський писав, що в прислів’ях, як у дзеркалі, відтворені всі сторони життя народу — домашня, родин­на, польова, лісова, громадська, його потреби, звички, його погляди на природу і людей, на значення всіх явшц життя. Прислів’я, що склалися в минулому, відображають класові стосун­ки у феодальному і капіталістичному суспільстві, соціальну нерів­ність («Мужик землю засівав, а нан хліб поїдав», «Гроші йдуть до багатого, а злидні —до бідного»). Прислів’я про бідність і багатство охоплюють дуже велику тематичну групу. Прості люди У прислів’ях виступають носіями чесності й справедливості. Кривду ж творят'ь багатії, пави, чиновники, судді («Доки багатий стухне, то бідний з голоду спухне», «Юристи на руку нечисті»). У різких контрастах змальовується життя трудящих і експлуататорів. У багатьох приказ­ках виступають персоніфіковані образи правди, кривди, злиднів, горя, біди («Правда в постолах, а кривда в чоботях», «У бідного біда скаче, а дитина їсти плаче»), часто вживається народна символіка й алего­рія: роса — сльози («Доки сонце зійде, роса очі виїсть»), іржа —горе, туга («Іржа їсть залізо, а горе — серце») та ін. Найдавнішими за походженням є прислів’я про природу, її явища, рослинний і тваринний світ. З давніх-давен слов’яни любили й шанували землю, вірили в її силу і щедрість. Набутий народом досвід закріпився в приказках-по- радах, як доглядати землю, удобрювати її. Народ здавна помітив, що врожай залежить від сніжної зими та теплих весняних дощів («Бага­то снігу — багато хліба», «Два дощики в маю —певно бути врожаю»). Більшість прислів’їв про природу вийшла за межі своїх семантичних полів і зараз вживається з переносним значенням. Так, вода стала 7 мірилом людського життя («Літа пливуть, як вода»), чиста вода уособлює чесність, правдивість («На чистій воді не жаль і утонути» — за щось добре можна й постраждати), каламутна — нечесність, кру­тійство («В мутній воді рибу ловить»). сонце стало символом щас­тя, свободи, надій на краще життя («Після дощу і сонце засяє», «Блисне сонце і в наше віконце»). За небесними світилами у фоль­клорі закріпились символічні ознаки людських істот (зоря — дівчи­на, місяць — парубок та ін.). Прислів’я про пори року — енциклопедія хліборобського життя. Після холодної зими наступає весна, і всі її ждуть з нетерпінням. Від весняних робіт у полі залежить добробут селянина («Ярь-весна — наша отець і мати, хто не посіє, не буде вбирати», «Весняний день рік годує»), У прислів’ях даються поради, коли розпочинати працю па полі («Зійшов сніжок — берись за плужок»), засівати ріллю до­бірним зерном («Яке посієш, таке і пожнеш»), зібрати без втрат урожай («Поки зерно в колоску, не засиджуйсь в холодку»). Осінь пов’язана 8 дощами («Восени ложка води, а дві болота»), а зима — з холодами («Питається лютий, чи добре взутий»). Чи не найбільше прислів’їв на хліборобську тему показують став­лення людей до землеробства. Незважаючи на тяжку, виснажливу працю у полі при оранці, у жнива, на косовиці, під час молотьби, час доніс до нас у афоризмах розуміння народом праці як основи життя («Землі кланяйся низько, до хліба будеш близько»), В окремих прислів’ях говориться про те, що треба берегти вирощений урожай («Сніп до снопа — буде копа», «Ні зернини в стеблі, ні колоска на стерні»). Дуже давнього походження вислів «Нивко, нивко, верни мою силку, бо я тебе жала, силку роняла!», в ньому відбилась віра наших пред­ків у те, що вемля повертав силу тим, хто працює на ній. Так, після жнив женці, проказуючи цю приказку, качалися по землі, щоб стати внову сильними, як земля. Окремі прислів’я про хліборобство втратили своє первісне значен­ня і набули переносне («Де його не посій, там уродиться» — всюди­сущий, «Колос повний до землі гнеться, а порожній угору пнеться» — про працьовитих і нероб, та ін.). Добробут людей значною мірою залежав від природи, погодних умов. Тому а давніх-давен наші предки стежили за сонцем, місяцем, вірками, поведінкою диких і свійських тварин, щоб передбачити по­году, вберегти урожай. Такі прикметні спостереження відбилися у прислів’ях («Ластівки низько літають — дощ обіцяють», «Пищить снігур — скоро зима буде»). 8 прикметами тісно пов’язані прислів'я-спостереження про зміну погоди, що могло вплинути на хід сільськогосподарських робіт. Хлібо­роб приурочував ці спостереження до відповідних пір року, які запа- 8 м’ятовувалися у зв’язку із святами, що припадали на той час. Так, про настання весни говорили: «На теплого Олекси щука-риба лід хвостом розбиває», про тяжкі переднівки раннього літа — «Дождали Луки — ні хліба, ні муки», «Петрівка — на хліб катівка», про новий урожай — «На Іллі новий хліб на столі» і т. ін. Характерно, що у при­слів’ях згадувалися тільки ті свята, які були пов’язані з землероб­ством. Вони не мали ніякого зв’язку з релігією, свідчили про атеїзм народу, а приземлене зображення святих навіть переслідувалось церквою. Рослинний світ у прислів’ях наділявся людськими рисами. Мале деревце асоціювалося з підлітком, якого треба виховувати («Гни де­ревину, поки мала»), сила, могутність — з дубом («Жолудь який ма­лий буває, а з нього великий дуб виростає»), слабкість, покірність — з лозиною («Хилку лозину і вітер зігне»), У прислів’ях часто згадуються птахи й звірі, їхні характерні риси пов’язуються з рисами людей. Так вовк став уособленням жорстокої людини («Пожалів вовк кобилу — залишив хвіст і гриву»), заєць — боязливої («Полохливий заєць і пенька боїться»), лисиця — хитрої («Дивиться лисицею, а думає вовком»), свиня — нахабної, безсоромної («Посади свиню за стіл, а вона й ратиці на стіл»). Такі ж переносні ознаки мають і птахи: орел, сокіл — сильний, швидкий («Клекіт ор­лячий з-під хмари чути»), сорока — говірлива, ворона — криклива («Сорока від, свого язика страждає», «Ворона маленька, та рот вели­кий»). Дуже давнього походження прислів’я, у яких відображається хатнє господарство, речі побуту. Хоч багато з цих речей уже давно вийшли з ужитку, в прислів’ях вони продовжують жити з переносними зна­ченнями («Там макогін блудить, де макітра рядить»). Хата в при­слів’ях — уособлення родинного затишку, незалежності («В своїй ха­ті своя правда»), чужа хата — неволя («В чужій хаті і тріска б’є»). Традиційні прислів’я про працю — це вічні істини, життєві уза­гальнення про працю як основу самого існування людини. У них ви­разно відбито класове розшарування, підневільна робота на багачів («На чужій роботі не збагатієш, а згорбатієш», «Заробив води до хлі­ба»), засуджується ледарство («Праця чоловіка годує, а лінь мар­нує»). Поява знарядь праці та їх назв відноситься до часів праслов’ян­ської єдності. У стародавніх слов’ян землеробство було однією з най­важливіших галузей господарства, а в часи Київської Русі стало про­відним. Тому в давній Русі вже широко побутували в мовленні назви всіх простих знарядь, а фольклор збагачувався висловами, які вжива­лися як у прямому, так і в переносному значенні. Такі прислів’я згодом увійшли як спільна спадщина до духовних скарбниць трьох братніх народів — російського, українського і білоруського, а багато 9 з них активно побутує і в наш час, проживши більше ніж тисячу років. Здавна в народі високо цінувалися ремесла — ковальство, краве­цтво, шевство, млинарство та ін. Це відбилося і в прислів’ях («У ре­місника золота рука», «Діло майстра величає»). Більшість 8 них у сучасній мові вживаються у переносному значенні («Не святі горшки ліплять», «Швець знай своє шевство, а в кравецтво не мі­шайся»). Народна мораль прославляє красу, любов і міцну сім’ю як запо­руку щасливого життя («Найкраща спілка — чоловік і жінка», «На­що й клад, коли в сім’ї лад»). Світлими барвами змальовується образ молодої жінки («Гарна молодиця, хоч води напийся», «Де гарна мо­лодиця, там ясна світлиця»). У сім’ї особлива шана віддається батькові й матері («Шануй бать­ка й неньку, то буде тобі скрізь гладенько»). Особливо тепло й образ­но говориться у прислів’ях про любов до матері («Без матері і сонце не гріє», «Матір ні купити, ні заслужити»). Гостро відчувають сироти втрату матері («Мати з хати — горе в хату»). Життя людини складне, сповнене і радощів і горя Тому народна мудрість підкреслює, що «Вік прожити — не поле перейти», «На віку, як на довгій ниві: не пройдеш, ноги не поколовши». Етичному ідеалу добра, честі, порядності, справжньої дружби про­тиставляється зло, черствість, викриваються негативні риеи людей, вади й підноситься розум і прагнення до знань, світла («Вік живи, вік учись», «Чого навчишся, того за плечима не носить»). Великого значення надає народ єдності між людьми, згоді («Згода будує, а незгода руйнує», «Краще солом’яна згода, ніж золота зва­да»). Утверджуючи згоду, прислів'я одночасно засуджують незгоди, сварки, бійки, пияцтво («Де незгода, там часто шкода», «Де чарка, там і сварка»), висміюють тупих, обмежених людей, заздрісників, боягузів. Для сатиричного емалювання негативних людських рис на­род вдається до образів, узятих із світу природи. Дурні зіставляються з ослами («Осла взнаєш по вухах, а дурня — по балачках»), злі, жор­стокі, підступні уособлюються в образах скажених собак, вовків, гадюк («Вовк линяє, а вдачі не міняє», «Гадюка вмирає, а зілля хватає»). Сатиричними фарбами, з гострою іронією і сарказмом зображують­ся у прислів’ях служителі культу. Попи, ченці — це, в розумінні на­роду, паразити, які наживаються на людському горі («Людське горе попа годує», «Піп з богом говорить, а на чорта дивиться»). Процес творення прислів’їв безперервний. Кожна епоха збагачує народну мудрість новими мотивами, образами. Особливо це помітно на прислів’ях, що виникли в наш радянський час. У них відображено 10 всі етапи розвитку Радянської держави від Великої Жовтневої со­ціалістичної революції до сьогоднішнього дня. У прислів’ях нового часу змальована перемога влади Рад («Старий світ зруйнували — новий збудували», «Хоч і кров проливали, зате волю дістали»), громадянська війна («І гетьман брав, і Денікін брав, аж поки «годі!» комунар сказав», «Довелось тікати панам за Карпа­ти»), боротьба з силами старого світу в перші пожовтневі роки — куркульством, попівством («Куркуля прогнали — заможними стали», «Церкву забули — темряву обминули»). Великий Жовтень приніс небачені зміни в духовне життя людей, вробив їх господарями своєї долі («Люди живуть, як сади цвітуть», «Розцвіло наше життя — старому нема вороття»), забезпечив щасливе дитинство («Цвітуть наші діти, як пишні квіти»), Іншим став і по­гляд на працю за умов соціалізму, праця стала мірилом цінності лю­дини («Пташку пізнають у польоті, а людину в роботі», «Робота спільна, як пісня весільна»). Багато прислів’їв виникло в умовах радянської дійсності: «У нас народи вільні, бо права всім рівні», «Розцвіло нове життя, старому нема вороття», «Вітчизна — мати, за неї треба головою стояти». Прислів’я, створені народом, прославляють Радянську Армію, яка стоїть на варті Вітчизни («Стоїть, як мур, на кордонах могутня Армія Червона», «Коли взяв у руки зброю, будь готовим до бою»). У прислів’ях періоду Великої Вітчизняної війни стверджується віра в перемогу над чорними силами фашизму («Не доведеться тобі, фашисте, у нас панувати, а доведеться тобі скаженою собакою по­гибати»), У народі чимало прислів’їв створено про В. І. Леніна і ленінську партію, про втілення в життя ленінських заповітів («Голос Леніна — голос народу», «Дорогою Леніна йти — щастя й славу знайти» та ін.). У прислів’ях нашої доби відбилася боротьба радянських людей за мир («Квітам потрібно сонце, а людям — мир», «Народ за мир, за війну банкір», «Від Карпат і до Паміру наші люди прагнуть ми­ру») та ін. Прислів’я та приказки як різновиди одного жанру між собою тісно поєднані, тому в збірках вони подаються разом. Проте між ними є й певні відмінності. Більшість учених вважав прислів’я судженням, оформленим як речення, що містить закінчену думку («Бджола мала, а й та працює», «Молоде орля, та вище старого літає», «Білів колос — давай жатці голос»). Приказка — незакінчене судження, образний вислів, оформлений як частина речення («У страха великі очі», «Не нашого поля ягода»). Прислів’я і приказки можуть мати прямі й переносні значення. Вважається, що першопочатково всі прислів’я мали лише прямі 11 значення, а в процесі свого розвитку розширили їх на інші подібні яви­ща дійсності. Побутує думка, що кожне прислів’я з прямим значенням може мати й переносне. Такі прислів’я, як «Суха ложка рот дере», «Не святі горшки ліплять», «Нова мітла по-новому мете», очевидно, спочатку вживалися у сфері побуту та ремесел, а згодом, змінивши своє значення, перейшли у сферу загальнолюдських стосунків. Хоча композиційна будова прислів’їв досить строката, проте багато з них твориться за усталеними формами («Яка трава, таке й сіно», «Який жнець, такий і снопець», «Які сани, такі й самі», «Які батьки, такі й діти», «Де дрова рубають, там і тріски летять»). жүктеу/скачать 2.87 Mb. Достарыңызбен бөлісу: