Коломийки про дозвілля молоді

Так до мене хлопці липнуть, як мухи до меду.

Звідки мої співаночки — питаються люди.

В полонинах, буковинах ростуть вони всюди.

Скрипка, бубон та цимбали — найкраща музика:

І парубкам, і дівочкам забава велика.

Ой іду я танцювати, беру першу скраю,

Аби люди не казали, що перебираю.

Ой до мене молодої два леґіні рвуться.

Уже й чари підсипали — мене не беруться.

Носить мені мій миленький вишні солоденькі,

Та що з того, коли в нього кишені маленькі.

Коли б, мамко, не дівчата та не молодиці,

Я би тобі дров нарубав і приніс водиці.

Ой дівчино молоденька, ой кралечко¹ пишна,

Така мені солоденька, як достигла вишня.

Яку дівку не сватаю — обіцяє бити,

Вже складає по копійці нагайку купити.

Ой сиділа стара дівка коло молодого

«Поцілуй ня², леґінику, дам ти золотого».

Ой, гадав я, милий брате, що то скрипка грає,

А то моя чорнобрива по саду співає.

Цвірінькають горобчики у мене на хатці —

Кожен собі те співає, що має на гадці.

Ой зірву я два яблучка, за пазуху вержу¹,

Недалеко до вечора — любкові придержу.

Ще ватерки² не наклала, а з комина курно,

Ще нікого не любила — а вже брешуть дурно.

Ой вдар, коню, копитами перед воротами.

Вийди, вийди, дівчинонько, з чорними бровами.

Не сам іду, коня веду, білявко-небого,

Отворяй мі воротенця, не бійся нікого.

Тоді ти ся, мій миленький, з іншов розґаздуєш,

Як я сльози визбираю, а ти порахуєш.

Як я сльози визбираю, складу на долоню,

Тоді ґаздуй, з котров хочеш — більше не бороню.

Сопілочка калинова, з черешні обручки,

Ой у любка³ до сопілки золотенькі ручки!

Ой ішов я у садочок, де шумить поточок,

Така дівка воду брала — живий образочок!

Ой пішов я з вечорниць та попід городи,

Замотався в гарбузи та й наробив шкоди.

Коломийки заспівати, коломийки грати!

Але ж тоту коломийку файно танцювати!

Ой весела коломийка, весела, весела,

Та й танцюють коломийку і міста, і села!

Бодай тобі, егіники, чиряк учинився —

Вчора мене поцілував і всім похвалився.

Казали ми женитися, узяти Олену,

А я утік та й сховався в кропиву зелену.

Казали ми женитися, взяти Василину,

А я погнав свої гуси аж на полонину.

Ой женила мене мамка, женила, женила:

І коцюбу поламала, і горшки побила.

Жартували егіники, як намальовані,

Пішли сумні із вечорниць, бо не ціловані.

Іван знає працювати лишень коло миски,