Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням»



жүктеу 3.57 Mb.
бет7/18
Дата30.06.2016
өлшемі3.57 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   18

3. Репрезентація наукової мови на лексичному рівні

Мовностилістичне оформлення наукового дослідження обумовлене наявністю великої кількості іменників із абстрактним значенням, які відображають якість (продуктивність), взаємозв’язок (зумовленість), дію (відтворення), сукупність (тематика, проблематика), а також віддієслівних іменників (дослідження, розгляд, вивчення та ін.).

Серед лексичних засобів наукового стилю поширені: лексичний повтор, синонімічна заміна, анафора (повтор синтаксичних структур), протиставлення, стилістично нейтральне вживання слів, міжнародні словотворчі елементи, з допомогою яких утворюють терміни (макро – неликий, мікро – малий, ду – два, інтер – між, мульті – багато)1.

Не використовують у науковому стилі слова і сталі словосполучення обмеженого вживання (архаїзми, жаргонізми, діалектизми). Емоційна та експресивна лексика може слугувати лише формою вираження спеціальних понять. Однак потреба у виразності мови наукового викладу зумовлює використання епітетів (наприклад, дослідження – фундаментальне, експериментальне, глибоке).

Фразеологія наукового тексту покликана виражати логічні зв’язки між частинами висловлювання (як показав аналіз, навести приклади, звідси випливає, на основі отриманих даних, віддавати належне, привертати увагу, наводити аргументи, опиратися на факти) і позначати певні поняття (ступінь дослідженості, наукова новизна, теоретичне значення, питома вага, нагальна потреба).

Кожна галузь науки оперує певними термінами. Слово термін прийшло до нас ще з античних часів. У латинській мові воно означало .межу, рубіж. Сучасна наука оперує багатьма визначеннями терміна, які підкреслюють ту чи іншу ознаку цього поняття.



Термін – це слово або словосполучення, яке зіставляється з чітко окресленим поняттям певної галузі науки, техніки, мистецтва, суспільно-політичного життя і вступає в системні відношення з іншими подібними одиницями мови, утворюючи разом із ними особливу систему термінологію1.

Термінам притаманні такі ознаки: номінативність (називання), наявність точної наукової дефініції, тенденція до моносемії в межах термінологічної системи певної галузі, відсутність експресивних значень, стилі­стична нейтральність, системність, точність семантики, висока інформативність, переважно вузька професійна сфера поширення, неконотованість (відсутність додаткових семантичних відтінків), брак синонімії, абстрагований, логіко-понятійний характер, системна організація в межах певного термінологічного поля, однозначність, неметафоричність2.



З огляду на сферу використання, терміни поділяють на загальнонаукові, міжгалузеві та вузькогалузеві.

Загальнонаукові терміни. Такими термінами послуговуються в усіх галузях знань. Вони позначають логіко-філософські категорії, що мають гносеологічну (пізнавальну) універсальність, та нові категорії і поняття, які виникли внаслідок інформатизації науки і суспільства, інтеграційних процесів у різних галузях знань: елемент, функція, гіпотеза, інформація, система, програма, структура, діапазон, документ, справа, закон тощо. Загальнонаукові терміни є основою пошуку засобів теоретизації науки, уні­версалізації наукових засобів і професійної мови загалом. Використання загальновживаних термінів може створювати деякі незручності, оскільки у них найчастіше виникає полісемія. У мові окремих галузей знань вони зазнають конкретизації переважно шляхом поєднання з прикметником: система – центральна нервова система (біол.), амальгамна система (хім.), екологічна система (еколог.), томографічна системл (мед.), державна система (політ.), граматична система (лінгв.), кредитна система (фін.), кріпосницька система (іст.), мажоритарна система (юр.), мажорно-мінорна система (муз.), реєстраційна система (соціол.), система нервюр (архіт.), теософська система (рел.), господарсько-правова система (ек., юр.) та ін. Характерною ознакою загальнонаукових термінів є схильність до утворення антонімічних пар: абстрактне і конкретне, необхідність і випадок, можливість і дійсність, причина і наслідок, еволюція і революція та ін.

Міжгалузеві терміни. Виникнення цих термінів пов’язане з інтеграційними процесами у розвитку сучасної науки і появою міждисциплінарних комплексів. До міжгалузевих термінів належать назви узагальнених, базових понять, спільних для певного комплексу наук або для більшості наук, які належать до цього комплексу. Ці поняття часто виступають основою для формування більш конкретних видових понять та термінів на їх позначення: звук (вет., мед.) – амфоричний звук, везикулярний звук, легеневий звук, глухий звук; звуковий (подразник ), звукосприйняття (біол.), звукоізоляція (мед.).

Вузькоспеціальні терміни. Ці терміни позначають специфічні для кожної галузі поняття, категорії. У них відображується специфіка професійної діяльності, зокрема: самостійна сфера діяльності (назви наукових дисциплін, галузей техніки, технології виробництва, найме­нування досліджуваних проблем); об’єкт діяльності (наука (наукова праця, наукова творчість), мова (мовознавство), література (літературознавство), мистецтво (мистецтвознавство), віруси (вірусологія), енергія сонця (геліоенергетика) тощо); суб’єкт діяльності (мовознавство – мовознавець, літературознавство – літературознавець, мистецтвознавство – мистецтвознавець); засоби діяльності (знаряддя діяльності (датчики, мікропроцесори, термінали, модулятори, лазери тощо); процеси діяльності (радіолокація, проектування, конструювання, діагностика тощо); методи діяльності (численні методи алгебри, численні методи аналізу тощо); виміри (виміри геометричних величин, виміри тиску, температурні виміри, біологічні і біомедичні виміри); продукти діяльності (широке коло різного роду результатів діяльності). Одні й ті самі терміни можуть одночасно належати до двох груп, наприклад бути засобом діяльності і результатом діяльності. Серед спеціальних термінів виділяють правничі, економічні, медичні, судово-психіатричні, технічні, фізичні, музичні та ін. Так, вузькоспеціальними термінами правничої системи є такі слова: законопроект, юридична особа, вирок, підсудний, правозастосування, правочинність, правовідносини. Ці терміни і в правовій науці, і в правозастосуванні мають лише те значення, яке закріплене за ними у галузі права. У науці про музику, в її історії і найрізноманітніших формах вияву функціонують такі вузькоспеціальні терміни: акордика, нотографія, органологія, органографія, інструментознавство тощо. Розмежовувати загальнонаукові та вузькоспеціальні терміни часом буває складно. Напри­клад, слова доказ, справа, дія, засідання вживаються в багатьох сферах професійної діяльності, але в законодавчому тексті вони набувають специфічного змісту1.

Вивчаючи структуру термінів, лінгвісти виділяють такі типи термінологічних одиниць:



  1. прості: непохідні (терміни, які на синхронному зрізі не мають мотиваційних слів, напр.: дуга, жила, лад) і похідні (терміни, у яких можемо виділити мотиваційні основи і словотворчі афікси, напр.: запобіжник, противага);

  2. складні (терміни, у яких можна виділити дві основи, напр.: паротворення, теплострум, тискомір);

  3. складені (терміни-словосполучення, напр.: стала похибка, прискорення руху, рідкий стан тіла);

  4. терміни-символи і терміни-напівсимволи (а-промені, Р-проміння, у-еманація).

Більшість однослівних термінів становлять іменники, оскільки номінація є носієм найважливіших змістів у пізнанні дійсності (атом, дифузія, струна). Термінами є також прикметники (переважно субстантивовані): зернові, парнокопитні, комічне, типове. У ролі термінів висту­пають також дієслова (інструментувати, абсорбувати, дистилювати) та прислівники (анданте, модерато, пристрасно).

Сучасна українська термінологія неоднорідна за походженням. У її складі є назви, утворені на питомому ґрунті: клітина, водень, добуток, присудок. Значна кількість термінів української мови слова іншомовного походження (запозичення): префікс, синус, лщензія, модернізм. Негативним явищем в українській термінології XX ст. є значний спад активності дериваційних процесів (словотворення), адже втрачається баланс між основними джерелами збагачення української терміносистеми між термінотворенням та використанням запозичень.

Склад української термінології поповнюється завдяки використанню вторинної номінації, синтетичної й аналітичної деривації та запозичень із чужих мов. Треба розмежовувати термінологію і професійну лексику. Одиницею професійної лексики є професіоналізми, які позначають спеціальні поняття, знаряддя чи продукти праці. Професіоналізми виникають тоді, коли певна галузь ще не має розвиненої термінології (рибальство, полювання, ремесла). Різниця полягає в тому, що термін – це цілком офіційна, нормативна, засвідчена у словниках, статтях, навчальних посібниках назва певного наукового поняття, а професіоналізм напівофіційне слово, сферою вживання якого є усна мова (зубний лікар замість стоматолог, материнка замість материнська плата). Професіоналізми мають емоційно-експресивне забарвлення, і їх уживання обмежене. Професійну лексику використовують люди певної професії у жаргоні (слензі)1.

Від термінів необхідно відрізняти номенклатурні знаки. Відмінність полягає в тому, що в основі термінів закладено загальні поняття, а в основі номенклатурної назви – одиничні. Номенклатура – сукупність умовних символів, графічних позначок, греко-латинських назв на позначення певного маркування. До номенклатури зараховуємо серійні марки машин, верстатів, приладів, підприємств, організацій, установ, географічні назви. Наприклад, півострів, острів, море, гора – це терміни, а Крим, Корсика, Сардинія, Чорне море, Альпи, Карпати – номенклатурні назви. У машино­будуванні двигун, привід, кермо, важіль, глушник – це терміни, а джип, мерседес, тойота – номенклатурні назви.


4. Морфологічні та синтаксичні особливості наукової мови

Стилістичні можливості частин мови виявляються у співвіднесеності логічно-семантичних понять, що можуть, як відомо, з відповідними змінами передаватися різними частинами мови, наприклад: іменником і дієсловом (друкування – друкувати), іменником і прислівником (успіхуспішно), прикметником і іменником (досконалий – досконалість). Це дозволяє уникати структурної одноманітності морфологічних одиниць шляхом кореферентних морфологічних одиниць, наприклад: успішно працював над темою і з успіхом працював над темою, друкування результатів дослідження і друкувати результати дослідження.

Прагнення до однозначності розуміння викладеного матеріалу, на думку мовознавців, призводить до збільшення ваги іменників: вживання віддієслівного іменника у сполученні з десемантизованим дієсловом у ролі присудка (дати визначення замість визначити, надати підтримку замість підтримати, зробити підрахунок замість підрахувати, прийняти рішення замість вирішити, здійснювати контроль замість контролювати).

Серед іменників особливо численні абстрактні та суто номінативні іменники; саме вони часто становлять основу цілого контексту в науковому стилі. У зв’язку з тим, що специфіку наукового мовлення з його екстралінгвістичною основою складають узагальненість і абстрактність як найголовніші його стильові риси у всіх категоріях і формах, у контексті даного різновиду мовлення активізується абстрактно узагальнене значення цих граматичних категорій. Мова наукових творів насичена словами-іменниками, утвореними відіменникових, дієслівних і прикметникових коренів за допомогою таких суфіксів: –ість (ізольованість, латентність, намагніченість, бінарність, кратність, однозначність, індуктивність, інваріантність, дискретність, протилежність, реальність, сутність, доцільність), –ання (намагнічування, фільтрування, реагування, екранування, прогнозування, добування, комбінування, згасання, комплектування, затухання, кодування, проектування, абстрагування, транспортування), –ення (освітлення, переохолодження, засвоєння, запалення, тиснення, заломлення, самозбудження, завантаження, зволоження), –іння (світіння, кипіння, розуміння, горіння, бродіння, буріння), –ство (новаторство, авторство), –цтво (співробітництво виробництво, керівництво), –ація (механізація, індустріалізація, структуризація, інтелектуалізація, рекомбінація, вібрація, іонізація, оптимізація), –изм (–ізм) (магнетизм, синкретизм, діалектизм, канцеляризм, організм, ідеалізм, формалізм, латинізм, лаконізм, гальванізм, паралелізм, дуалізм).

У науковій стилі широко послуговуються відносними прикметниками, оскільки саме вони, на відміну від якісних, дають змогу з граничною точністю вказувати достатні й необхідні ознаки понять (науковий, професійний, психологічний, реальний). Використовуючи якісні прикметники, перевагу надають аналітичним формам вищого та найвищого ступенів. Для утворення найвищого ступеня часто використовують слова «найбільш», «найменш».

Дієслово і дієслівні форми виконують у тексті особливе інформаційне навантаження, служать для окреслення постійної ознаки предмета (у наукових законах, закономірностях, встановлених раніше або у процесі розвідки), використовуються також при описі ходу дослідження, доведення.

Оскільки в науковому викладі перше місце посідає розвиток думки, а не розвиток дії, то в ньому, вважають мовознавці, незначну роль відіграють дієслова-присудки в особовій формі. Ці дієслова здебільшого мають форму теперішнього часу і позначають не динамічний стан у момент мовлення, а постійну властивість. Форми теперішнього часу дієслова функціонують у науковому мовленні у своєму найбільш абстрактному – позачасовому значенні, що створює нейтральний колорит викладу: займає, живуть, збагачують, нагромаджують.

Широко вживаються також дієслівні форми недоконаного виду минулого часу дійсного способу, бо вони не фіксують ставлення до дії, яка описується, на момент висловлювання. Рідше використовують дієслова умовного і майже ніколи – наказового способу. Часто послуговуються зворотними дієсловами, пасивними конструкціями, що зумовлено необхідні­стю підкреслити об’єкт дії, предмет дослідження (наприклад, «у даній статті розглядаються ...», «передбачено виділити додаткові чинники ...»).

У науковій мові дуже поширені вказівні займенники «цей», «той», «такий». Вони не тільки конкретизують предмет, а й визначають логічні зв’язки між частинами висловлювання (наприклад, «ці дані служать достатньою підставою для висновку», «в тому випадку…», «з цією метою..»). Займенники «щось», «дещо», «що-небудь» через неконкретність їх значення в тексті наукових робіт, як правило, не використовуються.



Синтаксис наукового стилю, як відомо, підпорядкований викладові складної системи наукових понять у їх найрізноманітніших взаємозв’язках, що зумовлює його найважливіші особливості, і має чітко організовану будову речень, без чого неможливо було б висловити думку, в якій поєднуються складні відношення цілої низки понять, що перебувають між собою в різному логічному зв’язку (часовому, причинно-наслідковому).

Науковому стилю, вважають мовознавці, властиві складні і прості поширені речення з комплексом однорідних узгоджених і неузгоджених означень із розгалуженими порівняннями та зіставленнями, із ускладненими відокремленими обставинами або без них, із значним цитуванням та ілюстраціями.

Важливою ознакою синтаксичного рівня наукового стилю є виведення із структури речення суб’єкта дії і зосередження уваги на самій дії. Через те у науковому стилі переважають безособові речення. Наприклад:

За минулий рік досягнуто позитивних зрушень у співпраці України з Європейським Союзом.

Для досягнення мети було поставлено такі завдання.

Однією з визначальних ознак наукового тексту С. Я. Єрмоленко1 називає синтаксичні структури із семантичною кваліфікацією, тобто речення тотожності, включення вужчого поняття в ширше тощо. Вони використовуються як визначення, теза, твердження, що потребує розкриття, доведення. Кваліфікаційні структури найчастіше оформлюються бездієслівними реченнями з іменним складеним присудком, причому і в ролі підмета, і в ролі присудка виступають віддієслівні іменники й іменники з узагальненим значенням, назви збірних понять та ін.

У мові наукових текстів особливо часто трапляються великі за обсягом складної будови речення. Переважають складні сполучникові речення (складносурядні та складнопідрядні), оскільки сполучники дають змогу членувати зміст і чіткіше передавати смислові і логічні зв’язки між частинами змісту і речення. Складні речення є зручною формою вираження складної системи наукових понять, установлення певних відношень між ними: причина і наслідок, доведення і висновки тощо. Наприклад:

Враховуючи досвід країн ЄС щодо регулювання міжрегіонального співробітництва, активізація співпраці областей України повинна відбуватися як на міжнародному, так і національному рівнях.

Зміцнення місцевої демократії, посилення прозорості адміністрацій і наближення державних органів влади до громадян – користувачів державних послуг – є пріоритетними напрямами роботи французького уряду й адміністрацій усіх рівнів у руслі державної реформи на найближчі роки.

Усі види речень часто ускладнені відокремленими членами речення (відокремлені обставини, означення, додатки, прикладки), що підвищує їх спаяність. Деталлю повідомлення у науковому стилі, що пояснює, уточнює, конкретизує зміст інформації, є відокремлення, яке дає можливість у лаконічній формі навести додаткові відомості. Так, відокремлені прикладки, що функціонують у науковому стилі значно частіше, ніж в інших стилях, вживаються у зв’язку з необхідністю стислішого і компактнішого висловлення, яке характеризується чітким розмежуванням головних і другорядних думок, різновидами уточнювальної прикладки у науковому стилі є конструкції, що приєднуються до пояснюваного іменника за допомогою сполучників або, чи, тобто. Вони використовуються для розкривання значення наукових термінів, а також іншомовних слів.

Підкреслена логічність викладу в науковому тексті виявляється також у вживанні однорідних членів речення із узагальнювальним словом, які розкривають родове поняття за допомогою вужчих, видових понять. Наприклад:

Досліджуючи особливості регіональної політики в період до 2002 року, В. Чужиков відзначає такі основні інструменти її реалізації: інвестиційні гранти, субсидіювання відсоткових ставок, податкові пільги, субсидії, пов’язані з використанням робочої сили, транскордонні пільги.

Широко вживаються у наукових текстах вставні слова і словосполучення, які увиразнюють логіку мислення, послідовність викладу (по-перше, по-друге, відповідно, отже). Наприклад: По-друге, цей орган центральної виконавчої влади має бути об’єктивним і незалежним, міжгалузевим та міжрегіональним, підпорядковуватися Кабінету Міністрів України.

Для вираження логічних зв’язків і граматичних відношень між частинами синтаксичних одиниць у науковому стилі використовуються засоби сполучникового зв’язку, зокрема поширені складні сполучники у зв’язку з тим, що; а також; відповідно до того, що; внаслідок того, що; після того, як; незважаючи на те, що і под. Для передачі умови, причини, наслідку – складнопідрядні речення із сполучниками якщо, якби, внаслідок чого.

Для об’єднання частин тексту, зокрема тісно пов’язаних логічними зв’язками абзаців, використовуються слова і словосполучення, які вказують на цей зв’язок: тому, спочатку, потім, насамперед, насамкінець тощо: Насамперед необхідно зазначити, що питання ґенези та розвитку індивідуальної складової ділової активності досі не вивчене.

Підкресленій логічності і послідовності викладу сприяє також і прямий порядок слів у реченні.
Запитання для самоперевірки

1. Дайте визначення термінів: стиль, мовний стиль, функціональний стиль, ідіостиль, жанр.

2. Як поділяються тексти за сферами наукового знання?

3. Обґрунтуйте, яке місце в науковому стилі посідають загальнонаукові, міжгалузеві та вузькогалузеві терміни.

4. Обґрунтуйте стилістичні можливості різних частин мови в науковому стилі.

5. Поясніть, яку роль відіграє порядок слів у науковій мові?



Хто думає про науку, той любить її,

той ніколи не перестає учитись.

Г. Сковорода
Лекція 2. Текст як основна мовно-структурна одиниця

наукового стилю. Основні вимоги до укладання наукових текстів

1.  Науковий текст та його ознаки.

2. Типи мовних висловлювань та змістової інформації в наукових текстах.

3. Роль та місце законів логіки у написанні наукової роботи.

4. Підготовка тексту наукового дослідження.

5. Робота над стилем наукових текстів.

6. Оформлення списку використаної (рекомендованої) літератури.
Список використаної літератури

1. Бурківська Л. Ю. Наукова робота: стилістичні поради : навч. посіб. / Л. Ю. Бурківська, М. І. Венгринюк, В. М. Пахомов. – Івано-Франківськ : Місто НВ, 2012. – 92 с.

2. Городенська К. Синтаксична специфіка української наукової мови / К. Городенська // Українська термінологія і сучасність : збірник наук. праць. – К. : КНЕУ, 2001. – Вип. IV. – С.11–14.

3. Карпіловська Є. Структурні зміни української наукової термінології протягом двадцятого сторіччя / Є. Карпіловська, О. Кочерга, Є. Мейнарович // Проблеми української термінології. Вісник НУ «Львівська політехніка». – 2004. – № 503. – С. 3-8.

4. Мацько Л. І. Культура української фахової мови: [навч. посібник] / Л. І. Мацько, Л. В. Кравець. – К. : ВЦ «Академія», 2007. – 360 с.

5. Михайлова О. Г. Українське наукове мовлення. Лексичні та граматичні особливості: [навч. посібник] / О. Г. Михайлова, А. А. Сидоренко, В. Ф. Сухопар. – Харків, 2000. – 97 с.

6. Онуфрієнко Г. С. Науковий стиль української мови : [навч. посібник] / Г. С. Онуфрієнко. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 312 с.

7. Семеног О. М. Культура наукової української мови : [навч. посібник] / О. М. Семеног. – К. : ВЦ «Академія», 2010. – 216 с.


Ключові слова та поняття: текст, науковий текст, ознаки наукового тексту, функціональні види наукового тексту, типи мовних висловлювань та змістової інформації у наукових текстах, закони логіки, редагування та рубрикація наукового тексту, наукова робота (наукове дослідження), мова наукової праці, скорочення, цитування та посилання у науковій роботі, стиль наукових текстів.
1. Науковий текст та його ознаки

Терміном «текст» послуговуються різні галузі знань: лінгвістика, літературознавство, філософія, едитологія, семіотика та ін. Текст (лат. textum тканина, сплетіння) (у лінгвістиці) писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об’єднаних смисловими і формально-граматичними зв’язками, спільною тематичною і сюжетною заданістю.1 Науковий текст цілісний комунікативний блок, що має чітку, логічну структуру із внутрішньо завершеними частинами (розділами, підрозділами, пунктами, параграфами, абзацами), насиченими відповідною термінологією.

Важливими характеристиками наукового тексту є проблемність, гіпотетичність, цілеспрямованість, тобто він обов’язково відображає ту чи ту проблему, пропонує гіпотези, орієнтує на нове знання, доцільний і раціональний, спрямований на досягнення дослідницької мети та завдань.

Ознаками наукового тексту є цілісність, членованість, зв’язність, інформаційна, логічна, емоційно-оцінна, спонукальна насиченість, науковість, завершеність, послідовність, комунікативність тощо.



Цілісність наукового тексту передбачає внутрішню організованість, смислову єдність, цілісне оформлення початку і кінця твору, переходи між частинами тексту за допомогою певних мовних одиниць. Цілісність тексту виявляється також у визначеній логіко-смисловій структурі, компонентами якої є тематика, проблематика, ідеї тексту.

Зв’язність наукового тексту полягає в поєднанні його компонентів між собою за змістом. Лінійне розгортання тексту супроводжують слова цей, той, такий, це, усе це, тут, зазначений, подібний, аналогічний, що вказують на єдність або близькість суб’єкта дії, об’єкта або місця дії, а також повтори окремих слів чи їх синонімів. Логічну зв’язність наукового тексту забезпечують мовні одиниці, що виражають причину і наслідок (тому що; зважаючи (з огляду) на це; через те що); умову (завдяки тому що) і наслідок (оскільки, внаслідок цього; у зв’язку з цим; згідно з цим; у цьому (такому) разі (випадку); за цих (таких) умов; на цій підставі).

Членованість тексту виражає відношення, які існують між розділами, підрозділами тексту. Послідовність у науковому тексті реалізується через спеціальні функціонально-синтаксичні засоби, що вказують на порядок розвитку думки (насамперед, потім, тепер), перехід від однієї думки до іншої (розглянемо, зупинимося на..., розглянувши..., перейдемо до...), результат, висновок (отже, підсумуємо...). Комунікативність передбачає спрямованість тексту на відповідного адресата.

Інформативна, логічна, оцінна насиченість наукового тексту виявляється у здатності мовних одиниць виражати смислові компоненти, які допомагають читачеві зрозуміти смисл тексту. Ознака науковості виявляється (за Ю. Сорокіним) у дослідженні об’єктивного (істинного) змісту речей і явищ та їх взаємодії1.

За сферами наукового знання тексти наукового стилю поділяють на науково-технічні (містять описи технічних об’єктів, аналіз технологій та ін.), науково-природничі (тексти з біології, хімії, фізики, географії, що подають опис наук про живу і неживу природу) та науково-гуманітарні (тексти з філології, культурології, філософії, історії, що осмислюють феномен культури, людської особистості).

Наукові тексти відповідно до функціонального призначення поділяють на такі види:



1. Оглядовий текст – забезпечує наукове обґрунтування предмета дослідження, установлює межі цього дослідження, показує ступінь невивченості його окремих складових. Наприклад: Історичні аспекти сільськогосподарської освіти знайшли відображення в дослідженнях І. Міклашевського, С. Щусєва, В. Вешнякова, В. Вінера, І. Розена, О. Чупрова.

2. Методологічний текст – слугує для вмотивування та опису специфіки методології проведеного дослідження. Наприклад: Система методологічних підходів до змісту культурологічної підготовки вищих аграрних навчальних закладів дала можливість обґрунтувати загальнометодологічні та спеціальні принципи відбору навчальної інформації. Детальніше проаналізуємо їх.

3. Емпірико-фактологічний текст (термін Ю. Сурміна) – містить опис фактологічної бази дослідження, класифікації й узагальнення фактів у конкретному дослідницькому контексті. Наприклад: Результати анкетування засвідчили, що 45% викладачів та 25% студентів вважають українознавство основою для формування світоглядних позицій майбутнього фахівця-аграрника.

4. Теоретичний текст – подає теоретичні аспекти предмета дослідження. Наприклад: За визначенням О. Пелипенка, смисл – це «дискретний стан свідомості, який переживається, який здатний бути об’єктивним у формі того або іншого культурного коду». У контексті культури термін набуває дещо іншого значення: «Смисл – це факт свідомості, який стає за допомогою семіотизації фактом культури, оскільки семіотичний еквівалент усякого суб’єктивного ментального акту носить інтерсуб’єктивний характер ... це синкретичний квант ментально-культурного простору»;

5. Пояснювальний текст – розкриває основні положення, містить різні примітки і тлумачення понять, таблиць, формул, рисунків тощо. Наприклад: Для встановлення однорідності відібраних груп спочатку визначають обсяг вибірки з генеральної сукупності за формулою:

, (5.1)

де: n – обсяг вибіркової сукупності;

N = 640 - обсяг генеральної сукупності;

t = 1,94 – значення аргументу, для якого надійна ймовірність дорівнює , яке отримано з таблиць значень за ступеням вільності к=7-1=6 та надійною ймовірністю 0,95;

W – достатня частка характеристики, що досліджується (0≤W≤1); - рівень значущості (= 1- 0,95= 0,05, тобто помилка складе 5%);

6. Додатковий текст – подає анкети, тексти завдань, рисунки, графіки, статистичний матеріал як додаткові дані наукових положень. Такий текст розміщують у додатках до наукової роботи. Наприклад, опитувальник на визначення дослідницької компетенції студентів ВНЗ:

Шановний колего!

Просимо посприяти у дослідженні проблеми вдосконалення науково-дослідницької роботи (далі – НДР) студентів-філологів. Анкета анонімна. Ваші відповіді будуть використовуватись лише в узагальненому викладі. Вдячні Вам за співпрацю.

7. Науковий текст мішаного типу – йому властиві ознаки різних видів наукових текстів (теоретичного з елементами оглядового, емпірико-фактологічного або пояснювального текстів). Наприклад: При порівнянні кількісного значення узагальненого показника високого рівня культурологічної підготовки студентів виявилося, що різниця між експериментальною і контрольною групою становить 18%. Для аналізу суттєвості відмінностей отриманих результатів педагогічного експерименту було застосовано критерій згоди Пірсона.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   18


©dereksiz.org 2016
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет