Конспект лекцій з курсу «Історія мистецтв, архітектури й містобудування»


Особливості східноукраїнської (слобожанської) архітектури XVIIІ ст



бет8/9
Дата24.06.2016
өлшемі0.73 Mb.
#156593
түріКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9

3. Особливості східноукраїнської (слобожанської) архітектури XVIIІ ст.
Слобожанщина, – головний регіон Східної України, – якнайповніше від- биває розвиток класичного типу храму в період з кінця XVIIІ по першу третину ХІХ століть.

До меж Слобожанщини входили Харківський, Охтирський, Богодухівський, Валківський, Вовчанський, Зміївський, Ізюмський, Куп’янський, Лебединський, Сумський та Старобєльський повіти. Будівництво храмових споруд відіграло в історії Слобожанщини XVIIІ ст. основоположну роль. Образ слобожанського храму сформувався саме наприкінці XVIIІ ст.

Муровані храми повторювали добре відпрацьовані схеми дерев’яного сакрального зодчества. Храми в плані являли собою комбінацію восьмериків, які поєднувалися або вздовж однієї осі (дво- або трибанні храми), або за трьома паралельними осями (в дев’ятибанних храмах). В період українського бароко перекриття храмів завжди виконувалось у вигляді баштоподібного зрубу великої висоти. Екстер’єр такої сакральної споруди завжди відповідав інтер’єрові.

Інакше стає з надходженням класицизму, який в Україні почав розвиватися років на 10-15 пізніше, ніж в Росії. Поступ архітектури України протягом класи- цистичного періоду відбувався шляхом зближення з досягненнями російської та західноєвропейської архітектури. Дослідник українського зодчества Ю. С. Асєєв у своїй характеристиці розвитку стилю класицизм в Україні відзначав: «Це було після епохи Відродження друге «коло» освоєння латинської спадщини, що значною мірою виникло під впливом просвітницьких ідей». Серед причин, які прискорили утвердження класицизму в Слобожанщині були як прихід до сфери будівельної практики освічених архітекторів-спеціалістів, так і розширення кола завдань архітектури. Міське життя поступово ускладнювалося, виникала потреба у нових специфічних архітектурних об’єктах (будинки дворянських зібрань, торговельні ряди, так звані «місця присутствія», – різноманітні бюро- кратичні заклади та установи). Все це потребувало відповідної офіційності в архітектурі, – своєрідної архітектурної регламентації. Головною рисою художньої мови класицизму виявилась універсальність, – саме завдяки їй мову нового напряму можна було застосовувати до будь-якої архітектурної споруди. Разом з цивільною архітектурою класицизм швидко охопив також і сакральну, що особ- ливо інтенсивно розбудовувалася наприкінці XVIIІ ст. у слобожанських дворян- ських садибах.

Інший дослідник українського класицизму (П. Фомін) відзначав: «У церковних будівлях почали сполучати колонадну систему з купольною пантеонною формою. Внаслідок чого цей стиль втілився у різноманітних типах, починаючи з храмів квадратної в плані форми з колонним фронтоном і завершуючи величними рядами колон всередині».

У Слобожанщині класицистичні храми набули тричастинної, п’ятичастинної та кубічної форм. Водночас відбувається становлення нової форми – ротонди, – типової для класицизму, що генетично пов’язана з тетраконховими храмами.

Першим слобожанським архітектором, який отримав професійну освіту, став уродженець м. Охтирки Петро Антонович Ярославський, – він працював на посаді харківського губернського архітектора у 1776-1809 рр. Одну з ранніх своїх споруд, – церкву Архангела Михайла, – Ярославський будує за прототипом. Образ церкви, спорудженої в маєтку Флотів, вирішено архітектором з викорис- танням в якості аналога храму Св. Анни у Санкт-Петербурзі, зведеного архі- тектором Ю. М. Фельтеном. Основний об’єм Архангело-Михайлівської церкви вирішено у вигляді однонефної базиліки, фланкованої з заходу та сходу екседрами. Ярославський надає храмові світського характеру. Ще одна сакральна споруда Ярославського, – триярусна дзвіниця Покровської церкви в м. Охтирці, – вирі- шена в характерних класицистичних формах. Яскраво виразну пірамідальну композицію складено трьома циліндричними об’ємами, які зменшуються знизу вгору та оточені приставними портиками.

На ранньому етапі становлення класицизму в Слобожанщині зодчі викорис-товують нову форму плану – ротонду, що раніш, – в епоху бароко, – не застосо- вувалася. Храми, вибудовані у циліндричних формах, наділяються ще й симво- лічним сенсом, – в ототожненні кола з символом Вічності.

Перший за часом будівництва храм-ротонда у Слобожанщині – церква Всіх Святителів, зведена 1778 року в маєтку Шидловських (с. Старий Мерчик Валківського повіту). Храм хрещатий, центральний циліндричний об’єм завершено напівсферичним куполом, увінчаним бароковим ліхтариком та главкою. Побудова церкви Всіх Святителів в Мерчику поклала початок численним різновидам храмів-ротонд. За цим же типом побудовано Покровську церкву в с. Пархомівка Богодухівського повіту (арх. Ярославський, 1809), Троїцька церква в с. Гракове, Чугуївського повіту (1810). Оригінальній ансамбль з храму-ротонди в ім’я Св. Миколая та дзвіниці було створено 1805 року в с. Рокитному Харківського повіту. Храм має тричастинну побудову, – циліндр основного об’єму поєднаний з заходу і схожу прямокутними притворами та олтарем. Західний фасад оформлено далеко винесеним чотириколонним портиком тосканського ордеру, східний – приставним чотириколонним портиком. Невисокий циліндричний барабан з круглими віконними отворами спирається на вісім пілонів, що вичленовують центральну частину основного об’єму храма. Увінчує храм напівсферичний купол з ліхта- риком та главкою.

Ідея храму-ротонди досягла свого апогею в Покровській церкві (с. Куньє Ізюмського повіту). Храм, що не зберігся до наших днів, було збудовано за проектом видатного петербурзького архітектора М. Львова (1827). До основи композиції покладено античний круглий храм. Церква була оточена доричною колонадою, над головним об’ємом підвищувався світловий барабан, увінчаний напівсферичним куполом. Ця пам’ятка за вдалими пропорціями та цілісністю архітектурного образу належала до кращих сакральних споруд регіону.

Далі еволюція слобожанського храму епохи класицизму відбувалася шляхом переходу від виразного хрестово-купольного храму до церкви, де циліндричний центральний об’єм було заміщено кубічним, а планувальна структура та композиція будувалася за типом п’ятичастинного храму-ротонди. Найпершим за часом будів- ництва храмом цього типу стала Вознесенська церква (с. Рогань Харківського повіту, – 1798). Церква разом з окремою двоярусною дзвіницею складала цікавий сакральний ансамбль раннього класицизму. В композиції храму домінував основний кубічний об’єм, акцентований розвинутим у напрямі дзвіниці притвором та прикра- шений шестиколонним портиком. Інші фасади було оформлено приставними портиками. Храм було увінчано традиційним напівсферичним куполом на неви- сокому циліндричному барабані з круглими віконними отворами. Традиції цього типу храмів продовжено Свято-Варваринською садибною церквою (с. Капітолівка Ізюмського повіту, – 1825). Чітко виразний хрещатий план з заходу включав об’єм дзвіниці, а завершення схоже з вирішенням роганського храму. До цього ж типу належать Свято-Миколаївські церкви в с. Гиївці (1784) та в Григорові (арх. Є. О. Васильєв, 1821), церква Св. Йосипа Обручника (с. Мечебілове Ізюм- ського повіту, освячена 1817), Свято-Троїцька церква в Лебедині (освячена 1831 р.), церква в с. Пархомівна Богодухівського повіту (1809), Свято-Воскресенська церква (с. Нова Водолаза Харківського повіту (1803) та багато інших.

Таким чином, храми хрещато-купольного типу з центральним кубічним об’ємом отримали в Слобожанщині найширше розповсюдження, з численними планувальними варіаціями й різновидами (прямокутні, напівциркульні та п’яти- гранні апсиди). До храмів з п’ятигранною апсидою належить церква в с. Ольшани та церква в пересічному харківського повіту. Особливістю ахітектурно-худож- нього образу цих храмів є заміна циліндричної форми барабанів на восьмигранну з акцентованими гранчастими куполами.

Межа XVIIІ-ХІХ століть позначена найширшим використанням колон у композиційній структурі сакральних будівель: «захоплення колонами часом було схоже на якесь сп’яніння, нестяму й досягло апогею наприкінці XVIIІ ст.» Велике місце відведено колонадам в церквах Воскресіння й Троїцькій церкві (села Бобрик і Славгород Сумського повіту) й особливо – у Свято-Преобра- женській церкві в с. Великий Бурлук Вовчанського повіту. Усі три храми – садибні, в їх образі відчувається вплив петербурзької школи.

Церква Воскресіння в с. Бобрик (1808) безстовпна, хрещата в плані, з акцен- тованим високим барабаном центром, – барабан оформлений напівколоннами іонічного ордеру. Два чотириколонних портика та ряд доричних напівколон оперезають храм, дзвіницю, барабан й створюють враження суцільного «параду колон». Головний об’єм Свято-Троїцької церкви у Славгороді (1808) імітує дав- ньогрецький храм-периптер. З заходу та сходу він прикрашений шестиколонними портиками, південна та північна стіни оформлені дванадцятьма колонами кожна.

Початок ХІХ ст. ознаменовано активним будівництвом міських храмів. Царський указ 1806 р. з регламентацію церковного будівництва у відповідності до реальних потреб супроводжувався виданням альбомів типових проектів, що надсилалися по всіх губерніях Росії. Отримали розповсюдження наступні типи соборів повітових міст:


  • п’ятикупольний зі слабовиразним хрещатим планом, наближеним до квадрату;

  • прямокутний однокупольний.

Собори зазвичай будувалися з окремими дзвіницями.

Першим збудованим великим п’ятикупольним храмом була церква в с. Кап- лунівка Богодухівського повіту (не збереглася), – квадратна в плані будівля з величними колонними портиками зо всіх чотирьох боків. Увінчував храм вели- чезний центральний купол на високому барабані, прорізаному дванадцятьма вікнами. Ентраьний купол оточували чотири малих куполи. Храм вражав пропор- ційністю й спокійною класицистичною красою. Усі п’ятиглаві собори Слобо- жанщини епохи класицизму відповідають цьому описові, зокрема – соборний храм м. Куп’янська (1822), свято-Троїцький собор у Змійкові (1814).

В період класицизму будувалися також однокупольні тричастинні храми. Цей тип представлено Покровським собором в Чугуєві, Троїцьким собором у Слав’янську, Вознесенським в Ізюмі.

Покровський собор Чугуєві – витвір видатного російського архітектора В. П. Стасова. Собор відзначається гармонійністю пропорцій, витончено вимальованими деталями доричного ордеру. Усі фасади прикрашено портиками з шістьма канельо- ваними колонами кожний, що підтримують масивні фронтони. Храм увінчано високим барабаном зі світловими отворами, перекритим напівсферичним куполом. Вознесенський собор в м. Ізюмі має вдалих пропорцій чотириярусну дзвіницю (за деякими припущеннями – арх. Є. О. Васильєв).

Еволюція слобожанського храму епохи класицизму торкнулася лише плану- вальної структури, водночас художній образ диктувався законами стильового формоутворення нової творчої системи, що апелювала до загальноєвропейських тенденцій в архітектурній творчості. Проте наявність у Слобожанщині талановитих спеціалістів-архітекторів дозволила зберегти в кращих сакральних спорудах інди- відуальність творчого пошуку. Разом з тим можливості художнього розвитку храмів класицистичного періоду були суттєво обмежені наперед заданими формами, підвладними жорстким законам класицизму.

Контрольні запитання до лекції 12
1. Визначити головні регулярні планувальні системи генпланів слобожан- ських міст, наданих у ХVIII ст.

2. Які основні типи храмів часів класицизму отримують поширення у Слобожанщині?

3. Яке значення для розвитку професійної архітектурної культури у Слобо- жанщині мала епоха класицизму?

4. Визначити спільні й відмінні риси архітектури Слобожанщини й Геть- манщини 18 ст.

5. Визначити особливості містобудівного розвитку Західної України зазна- ченого періоду.

Рекомендована література: [3, 42].

Лекція 13

Творчість провідних майстрів російської архітектури XVIIІ ст.

1. Творчість В. І. Баженова та М. Ф. Казакова
Василь Іванович Баженов (1737-1789) – засновник московської школи російського класицизму. 1762 року Коміся будівель розпочала підготування до складання нового генерального плану Москви, що повинен був викоренити суттєві недоліки в її плануванні та забудові. Планувальні роботи прискорила нищівна пожежа 1773 р., але ще задовго до початку нових планувальних робіт Катерина ІІ вирішила спорудити у Московському Кремлі грандіозний палац. Будівництво палацу було доручено Баженову – як майстру багатої творчої фантазії. Історія проектування Кремлівського палацу і досі залишається загадковою.

Закладання будівлі Кремлівського палацу відбулося за урочистих обставин 1773 року. У проекті Кремлівського палацу талант Баженова виявився можливо з найбільшою потугою, і разом з тим в основу проекту було покладено нере- альний задум, що його втілення не відповідало будівельним можливостям країни. За площею території, довжині периметру та кубатурі Кремлівський палац повинен був перевершити найграндіозніші будівлі світу. Лише довжина зовнішніх фасадів складала 1200 м, площа забудови – 4,5 га, а кубатура за висоти корпусів у 30-40 м значно перевищувала 1,5 млн. куб. м. (вдвічі більше петербурзького Адміралтейства за площею та в чотири рази – за кубатурою). У будівлі, що нагадувала палац-акрополь, передбачалося влаштувати більш як 70 тис. приміщень. Відповідно до задуму палац повинен був увібрати в себе весь Кремль, – усі його древні храми передбачалося включити до складу внутрішніх майданів-подвір’їв. Спорудження палацу виявилося б початком повної перебудови Москви, – «обвітшалого й нестрункого граду», – у місто гармонійне. (У проектуванні такої грандіозної будівлі Катерина ІІ напевне вбачала своєрідну політичну інтригу, – треба було зробити міжнародний розголос: могутня Росія в розпал війни з Туреччиною здатна ще й розгорнути величезне будівництво, – тому реалізація не пішла далі чудово виконаної моделі й знесення кількох кремлівських споруд та частини стіни. Матінка-імператриця мабуть чудово розуміла нереальність матеріального втілення ідеї; архітектор виявився заручником монаршої волі).

Починаючи з проектування Кремлівського палацу без достатнього для нього місця в Кремлі, Баженов вимушений був максимально використати зовнішні межі й, перед усім, – бровку пагорба, особливо живописну з боку Москви-ріки. Саме тут розмістив Баженов головні корпуси палацу, водночас зберігаючи Кремлівські собори як дорогоцінні скарби російської архітектури. У випадку втілення ідей Баженова Кремль отримав би низку внутрішніх майданів, різно- манітних за формами та архітектурним оздобленням.

Ледь розпочате будівництво палацу було припинено, кремлівську стіну було відновлено; до робіт у Кремлі Баженов вже не запрошувався. Перебудову старого палацу було доручено Казакову, – відповідно до реальних завдань він створив проект відносно скромного палацу та чудову будівлю Сенату.

Баженов виявився людиною перехідного часу, який переборов вплив бароко в устремлінні до класицистичної монументальності. Він більш за будь-яких інших російських зодчих сприйняв коло ідей французької школи, вповні й вільно оволодів творчими прийомами, що пов’язані з лінією Перро - Габріеля - Суффло. Глибина проникнення у принципи школи дозволила йому легко варіювати створені форми, – зі збагаченням та корекцією їх словника та введенням до систем, що походять з національної традиції. Цю свободу формоутворення Баженов передав учням.

Зразком палацу, – виконаного на замовлення московського вельможі, – витончено пов’язаного з пагорбкуватим ландшафтом й такого, що підноситься над міською забудовою, чітко організованого і разом живописного, – з рисами приміської садиби, – став Пашків дім (1784-86). Схема будівлі симетрична, в її розробці багато запозичено з типових для московського зодчества XVII ст. ярусних споруд. Дім отримав незвичну пірамідальність силуету, підказану фрон- тальною постановкою («грудьми вперед») на бровці крутого схилу Ваганьківського пагорбу навпроти Боровицьких воріт Кремля, – в той час як курдонер (парадне подвір’я) лежить позаду головних об’ємів. Все це надає композиції специфічно московські риси, хоча віртуозно вимальовані деталі близькі до мови форм французької архітектурної школи. Як інші будинки-палаци Москви, Пашків дім має делікатніший масштаб, його маси більш подрібнені, менш підвладні системі забудови, образ позначено ліричною м’якістю.

Московський класицизм не мав фаз розвитку, виразних тою ж мірою, що й в класицизмі Петербурга. Риси раннього класицизму, що наближають його до школи Габріеля, зберігалися в Москві більш стійко, ніж у північній столиці, – це визначалося впливом Баженова, – сильним враженням від його проекту Великого Кремлівського палацу, а також – продовженням особливостей його творчої манери в роботах учнів.

Особливо значну роль у створенні московської школи класицизму відіграв М. Ф. Казаков (1738-1812). На відміну від філософа й мислителя Баженова, він, перш за все, практик, – російський архітектор з найпліднішою у XVIII ст. творчістю. Будівлі цього трудолюбного генія майже неправдоподібно численні. Творчо він сформувався в ріднім місті, його культурних традиціях. Головною школою для нього опинилася робота з Баженовим над проектуванням Великого Кремлівського палацу. Найбільша будівля Казакова – комплекс Сенату в Москов- ському Кремлі (1776-87), де приведено до реального масштабу багато архітек- турних тем Баженовського палацу-акрополя. Луною гігантської системи корпусів, що обрамовують майдани, став трикутний план будівлі з просторим внутрішнім подвір’ям, поділеним на три частини. Ця будівля не претендує на те, щоб замінити собою давні споруди, вона лише тактовно введена до їх системи, створюючи своїм головним об’ємом, – ротондою великого залу, орієнтир, що закріплює поперечну вісь Красної площі. (Саме ця вісь відіграла велику роль у розвитку ансамблю майдану). Обриси плану використано, щоб вписати споруду до складної конфігурації ділянки і разом раціонально й чітко організувати внутрішній простір. Характерне для раннього класицизму членування стіни над рустованим цоколем пласкими лопатками поєднало масив будівлі спокійним ритмом та надало його гігантським площинам делікатність масштабу, необхідного в сусідстві з древніми пам’ятками, – в їх пануванні в ансамблі Казаков не мав сумнівів. Членування стіни пласкими лопатками, що підкреслюють конструктивне значення простінків, пов’язує класицизм Казакова з давніми московськими архітектурними традиціями. Він використовував цей прийом широко й різно- манітно. В будівлі Московського Університету (1780-і рр.) стіна з лопатками стала фоном для енергійно виступаючого портика, що став головною архітек- турною темою.

Архітектор створював нові типи споруд, – певні зразки, поєднані в «казаков- ську Москву». Особливістю старої столиці було звертання до стереотипів садибного побуту та забудови, спільних для дворянства й купецтва. Казаков використовував схеми садибного ансамблю, що склалися, і для будинків-палаців, і для громад- ських споруд.

Дім-палац зазвичай мав тричастинну симетричну композицію, – фронтом вздовж вулиці або з флігелями за красною лінією і парадним подвір’ям перед головним входом, що утворює архітектурний центр ансамблю. У такій системі особливе значення мав центральний портик, а стіна ставала для нього конт- растним фоном. Щоб підсилити контраст, Казаков відмовлявся від розчленування стіни лопатками, зберігаючи її цілісність, іноді підкреслену пласкими нішами або накладеним на площину стіни орнаментом. Монументальність великого ордеру він підсилював введенням іншого, малого ордеру (Дом Губіна на Пет- рівці, – 1790-і рр.)

Внутрішня організація будинків не залежала від симетрії фасаду та компо- зиційного головування портика. Приміщення поділялися на парадні, житлові та службові; службовий перший поверх за старою російською традицією було ізольовано від парадного комплексу на другому. Початком цього комплексу слугували парадні сходи на зразок красного ганку палат XVII ст. Головний зал, на відміну від класицистичних паризьких готелів, не займав центральне місце, але розташовувався в бічній частині, завершуючи один бік анфілади. Житлові інтимні приміщення розміщувалися на третьому поверсі або позаду парадної анфілади. В цілому складався варіант класицизму, більш вільний у порівнянні з петербурзьким, – такий, що припускає гнучке пристосування до середовища, менш залежний від паладіанських догм.

Зрілий московський класицизм розвивається в напрямі збільшення чіткості композиції й лаконізму формальної мови, – це демонструє трансформація садибної схеми в такому пізньому творі Казакова, як будівля Голіцинської лікарні. (1796-1801).



2. Творчість В. П. Стасова (1769-1848)
Майбутній архітектор народився у Москві й навчався в Московському університеті, працював помічником архітектора в Московському управлінні «благочинія» (поліції). Вдосконалювався в галузі архітектури у Франції та Італії. У 1811 р. обраний академіком Петербурзької Академії художеств.

Архітектурна діяльність В. П. Стасова почалася у роки панування суворого класицизму наприкінці XVIII ст., на його творчість справив вирішальний вплив досвід московської архітектурної школи. Розгорнута архітектурна діяльність В. П. Стасова розпочалася від 1811 р., коли 125 його проектів фасадів приватних споруд було узаконено як зразкові для забудови усіх провінційних міст Росії.

Після участі в численних конкурсах в Петербурзі архітектор у 1818-19 рр. споруджує на Марсовім полі величезну монументальну будівлю Павловських казарм, з чудово проробленим дванадцятиколонним портиком головного фасаду та яскравим відбиттям у скульптурному та архітектурному оздобленні героїки Вітчизняної війни 1812 р. В. П. Стасов повністю перебудував розташовані поруч, на Мойці та Конюшенному майдані, корпуси придворних стаєнь (1817-23). Головний їх фасад з кубічним об’ємом церкви посередині та доричною дугоподібною колонадою на повороті до Мойки надали важливому містобудівному центру Петербурга громадсько-представницького характеру. Встановленням за ініціативою і проектом В. П. Стасова пам’ятників видатним полководцям М. І. Кутузову та Барклая де Толлі перед Казанським собором завершилося формування перед- соборного майдану на Невському проспекті. Архітектор створює два п’ятиглавих собори, – білосніжний Преображенський (1827-29) на майдані Радищева, – що лаконізмом образу та компактністю розташування глав асоціюється з храмами середньовічного Новгорода, – та Троїцький (Ізмайлівський) собор (1827-35) з незвичним розташуванням глав на основних осях, – це пояснюється впливом українського прийому, втіленого ще раніш у дерев’янім храмі, що стояв на тому ж місті. Завдяки точно віднайденій масштабній співмірності Троїцький собор заввишки 75 м візуально не поступається Ісакієвському соборові (заввишки 101,5 м).

В. П. Стасов поновлює Зимовий палац після пожежі 1837 р., а в Царському селі (м. Пушкін) створює низку паркових споруд та інтер’єрів. Архітектор працює не лише для Петербурга та його передмість, але й для провінційних міст (Вільно, Саратова, Костроми та ін.), будує кілька утилітарних військових споруд прові- антських складів у Петербурзі та Москві.

Творчість архітектора позначена простотою і разом величністю створюваних форм, реалізмом і водночас – новаторством в техніці, художніх прийомах та засобах російського високого класицизму.

Контрольні запитання до лекції 13
1. Визначити головні риси раннього класицизму на прикладі архітектурно-містобудівного вирішення Пашкова дому. Які риси західноєвропейського класицизму творчо опрацював архітектор Баженов?

2. Визначити риси московського класицизму у творчості В. П. Стасова.

3. Порівняти проектні пропозиції з архітектурного вирішення Великого Крем-лівського палацу архітекторів Баженова, Казакова й Стасова.

4. Які риси притаманні будівлям «казаковської» Москви?



Рекомендована література: [2, 6, 31, 36, 39, 41, 42, 47, 48].

Лекція 14

Російське та українське мистецтво XVIIІ ст.

1. Творчість Рокотова, Левицького, Боровиковського

та інших майстрів живопису
XVIII ст. – час повноправного вступу російських художників до кола майстрів світського європейського живопису. З заснуванням 1717 року російської Академії трьох знатнійших художеств (перетворену у 1760 р. на Академію худо- жеств) починається навчання й виховання митців національної художньої культури, що досягає свого розквіту на межі XVIII – ХІХ століть, – у «вік золотий» Кате- рини ІІ.


Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет