Лекція Політичне розмежування земель Південно-Західної Русі в кінці ХІІІ-ХIV ст. Монголи І політична трансформація Русі. 4 год



бет17/101
Дата02.12.2022
өлшемі0.84 Mb.
#466246
түріЛекція
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   101
Лекції з ранньомодерної іст.Укр.

Поразка на Синіх Водах і повстання у Білгород-Дністровському 1362 р. розпочинає смугу
невдач і територіальних втрат улусу.Спочатку литовці забирають улус Курумиши, через три роки молдавани розпочинають наступ на південь і витісняють татар з Кодр — центральної частини Молдавії. У 70-х рр. XIV ст.Подільське князівство захоплює Білгород-Дністровський.


Беручи до уваги, що спочатку державний кордон Монгольської імперії проходив по
Дніпру, першим улусом на території України був «Лівобережний» або улус Мауці.
Можна констатувати, що вже у 50-х рр. улус Мауці як окрема адміністративно-територіальна одиниця перестане існувати. На переломі XIII–XIV ст. нараховувалося декілька областей,
які виникли на його місці. . Отже, як бачимо, йдеться про емірів, чиї володіння розташовувалися між цими двома річками, тобто у минулому належали Мауці. Тут треба зазначити, що землі, у яких порядкував Мамай, лежали між Дніпром і Доном. Водночас, приволзькі терени вже з 1379 р.перебували під рукою Токтамиша134. Під час самої битви з Мамаєм було
«три темних (темників — Б. Ч.) князя». Отже, ці дані засвідчують існування принаймні трьох улусів між Дніпром і Доном. Вже за Токтамиша на тих же землях бачимо огланів Бек-Булата, Бек-Ярика, Таш-Тимура, князів Актау і сина Мамая.У джерелах вони виступають окремими командирами і їхні імена пов’язуються з певними територіями.
Отже,саме на території Київської землі існував найпівнічніший улус на Лівобережній Україні, що мав назву «Манкерман»Це було закономірним з огляду на характер розташування улусів — їм надавалися території з достатніми пасовищами162. Відповідно, на їхніх землях і розташовувалися нові господарі. На жаль, інформації щодо історії даної тьми дуже мало. Перші згадки про ординців як постійних мешканців містяться в літописній оповіді про поїздку Данила до Бату: «Прийшов до Переяслава і зустрів татар»163. З контексту не зрозуміло, чи перебували монголи у самому місті, чи дислокувалися поряд. Це можна пояснити лише тим, що землі колишніх торків отримали нових постійних мешканців. (160 Шабульдо Ф.М. «Семеновы люди»... — С. 72.) Під час «Великої Замятні» цей улус мав на правах кондомініума потрапити під вплив ВКЛ. Погром Тамерлана також обумовив значні руйнування області «Манкерман». За Вітовта землі улусу були остаточно інкорпоровані до складу Київського князівства і поступово перетворені на звичайні феодальні володіння як руської, так і татарської знаті164. Останні згадки щодо наявності тут якоїсь адміністративної окремішності, згідно зі спостереженнями О. Русиної, стосуються 30–40 х рр. XV cт.165
Пасовиська торків, як уже зазначалося, мали становити основу улусу. На думку С. Плетньової, вони знаходилися направому березі Сули та у її середній течії. Подібні пасовиська
були і в районі міст Всеволож, Уненеж (Унеж), Бахмач, Беловеж166. Вони були настільки багатими, що у 1500 р. на них протягом літа й осені протрималася вся орда Ших-Ахмата. Те,
що саме тут слід шукати основу улусу, видно і з нумізматичних знахідок. К. Хромов_, дослідивши знахідки київських монет, які«наслідували» золотоординські дирхеми, окреслив територію їх знаходження: Дніпро, Псел, Верхня Ворскла, Остер, лівобережжя Сейму неподалік Путивля167. Археологічні розкопки Ніжина168, селищ неподалік Батурина169, Ожерицького поселення показують, що вздовж річок Остер, Десна, Сейм залишалися осілі поселення. В той же час південніше мало місце зниження осілої активності. (164 Саме тут слід шукати дивний розмах кордонів князівства. Яскравим прикладом слугують Путивельське князівство і Єголтаєва тьма — дет.
див.: Русина О. Студії з історії Києва та Київської землі. — Київ, 2005.)
Таким чином цей улус в цілому повторював кордони Переяславського князівства173. На нашу думку, перспективною є думка про те, що фактично Чингізиди перетворили руське князівство на улус з прямим ординським управлінням. І тут ми маємо звернутися до подій 1239 р. У той час місто було завойоване військом Джучидів, тоді як того ж року на Чернігів вже ходив син каана Менгу. Отже, Джучиди завойовували ті землі, на яких мали розташуватися їхні кочів’я. Таким чином, кордон улусу Манкерман слід шукати від Дніпра по Ворсклі; далі між її верхньою течією і Сеймом, можливо, доходячи до Бистрої Сосни. Ф. Шабульдо, дослідивши так званих «Семенових людей» дійшов висновку, що саме регіон Орелі-Самари становив окрему область, яку періодично тримали в XV ст. Саїд-Ахмат, Хаджи-Гірей І, Семен Олелькович (Київський), і повернення якої категорично вимагав Менглі-Гірей І177.
Ставка правителя «самаро-орельської» тьми, чи одне з її місць перебування, знаходилася
на узбережжі моря (згадана у джерелах м.Підея ( в перекладі з тюрської –гарна гавань)
4.Зростання могутності Золотої Орди в першій половині XIV ст.. Мамаєва Орда.




Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   101




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет