Автор констатує , що українські староства традиційно перебували в руках магнатерії ( до кінця ХУ1 ст. степова Україна перебувала в руках князів Острозьких, Вишневецьких.
Ситуація змінилися з початку ХУ11 ст. з декількох причин : протегування Сигізмундом Ш менш значним шляхетським родам Корони , перебування впливової шляхти українського походження серед дисидентів , вигасання князівських родів . Зокрема, смерть останнього представника чоловічої статі князів Острозьких Януша (1620) , в руках якого перебувало п’ять староств і значні важелі впливу , відкрило дорогу в українські землі вихідцям із Корони. Вже на середину ХУ11 ст. вони посідають більшість староств. Він визнає , що зміни адміністративної структури на українських землях , наплив на королівщини польської службової шляхти , її значна присутність в адміністративних установах і військових одиницях, впливала на інтенсифікацію полонізаційних процесів.
Третій розділ монографії присвячений участі польської шляхти у держанні урядів на Брацлавщині й Київщині ( сенаторські уряди, гродські староства, земські уряди, воєводське судочинство).
Так, серед урядовців першої групи посаду київського воєводи обіймало троє магнатів польського походження (двоє з яких – Жулкевський і Хмелецький були пов’язані з Україною попередньою військовою службою), а третій – Томаш Заморський був спадкоємцем частини маєтків по князях Острозьких. Троє представників руської магнатерії , яка обіймала уряд упродовж 58 років з 79 досліджуваних . Загалом , серед сенаторських урядів руський елемент зберігав постійну перевагу над польським. Аналогічну ситуацію він констатує і серед другої групи урядовців. Серед представників обох груп фіксується велика активність вихідців з Волині, конкуренцію яким складають хіба що мешканці Червоної Русі. (с. 95).
Досліджуючи тему віровизнання урядників, автор констатує значний поступ католизації як в групі магнатів, так і в групі середньої шляхти , що значно перевищувала зростання кількості прибульців.
Достарыңызбен бөлісу: |