Тут у 1395 р. вже існує улус Хурмадая. Проте за Вітовта кордон ВКЛ знову спускається до Чорного моря. Ярликом Токтамиша землі колишнього улусу Курумиши остаточно
передаються під владу ВКЛ. Де-факто ж південна частина області періодично зазнавала нападів, як з боку степовиків, так і з боку осілого населення, внаслідок чого на цій території зникає місцева людність, занепадають міста. Основним видом економічної діяльності тут стає уходництво.
Таким чином, Хани Золотої Орди, відокремившись у 1260 році від метрополії, перейняли всю повноту влади, що обумовило підпорядкування їм осілих регіонів. Одним з елементів нового порядку була роздача цих територій у «кормління» представникам
«Золотого роду»,емірам чи навіть почесним полоненим.
Отже, улус Джучи складався з трьох туменів.
Їх розташування з огляду на напрям річок мало бути витягнутим з півдня на північ, що
пов’язано із напрямом сезонного кочування. П. Карпіні ставку Курумиши застав неподалік від Дніпра, але навряд чи нижче сучасного Запоріжжя. Таким чином, принаймні одну тьму слід локалізувати на території від сучасного Дніпропетровська або Запоріжжя вздовж
Дніпра до Росі. Як бачимо, три тумени улусу Курумиши на Правобережжі займали меншу за площею територію, ніж тьми на Лівобережжі100. Це пояснювалося як наявністю багатих пасовиськ, що давали можливість прогодувати відповідну кількість кочовиків, так і сусідством із потужним осілим регіоном, населеним болохівцями, які за літописом давали кочовикам «пшеницю і просо»101. Саме велика частка осілого населення стала причиною того, що на середину XIV ст. улус уже фігурує в європейських джерелах під слов’янським іменем —
Прославія102. Причому ця частка зросла настільки, що після вокняжіння на осілих теренах
Поділля Коріатовичів 1362 р. їм протистояли вже не місцеві татари, а чамбули з сусідніх областей.(Добролюбський А.О., Смірнов І.О. Кочовики південно-західної України в X–XVII століттях. — Київ–Миколаїв, 2011. — С. 69–72.)
Для визначення розташування другого тумену можна використати оповідь Кирими про втечу сина Мамая з ордою на правобережжя Дніпра, де зазначено, що їхнім пристанищем стали «Енгел ве Онгул» (тобто Інгул та Інгулець)98. Отже, за оцінкою ординців XIV ст. це був
окремий регіон, придатний для кочування. Вочевидь, друга тьма тягнулася вздовж цих
Достарыңызбен бөлісу: |
