ПРАВОВА ОСНОВА ДІЯЛЬНОСТІ СЛУЖБИ ДІЛЬНИЧНИХ ІНСПЕКТОРІВ МІЛІЦІЇ

У своїй діяльності служба дільничних інспекторів міліції керується Конституцією України, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами МВС України та Положенням про службу дільничних інспекторів міліції в системі МВС України. Розглянемо найважливіші нормативні акти, що визначають повноваження служби ДІМ.

У правовому регулюванні діяльності органів внутрішніх справ взагалі і дільничних інспекторів міліції зокрема основну роль відіграють норми Конституції України. Конституція безпосередньо не регулює діяльність дільничних інспекторів у зазначеній сфері. Однак в ній закріплені загальні засади діяльності державних органів. Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи (якими є і дільничні інспектори) зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 3 Конституції закріплено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Права і свободи останньої, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення цих прав і свобод є її головним обов’язком.

Для правового регулювання діяльності дільничних інспекторів міліції першочергове значення мають, зокрема, такі закони України: «Про міліцію», «Про звернення громадян», «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі», «Про попередження насильства у сім’ї», «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону», «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними», Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний кодекс України, Кримінальний процесуальний кодекс України, Сімейний Кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України тощо.

Наприклад, практичні результати роботи дільничного інспектора оцінюються (в тому числі) й по виконанню ним законів України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі», «Про попередження насильства в сім’ї».

Особливого значення для регулювання адміністративно-юрисдикційної діяльності дільничних інспекторів міліції має Закон України «Про внесення змін і доповнень до ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення»
від 02.10.1996. Саме цим Законом було розширено коло суб’єктів адміністративної юрисдикції. До числа посадових осіб, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, виносити постанови про накладення адміністративного стягнення, закон відніс також дільничних інспекторів (старших дільничних інспекторів) міліції. У абз. 3 п. 1 ч. 2 ст. 222 КУпАП визначено, що від імені органів внутрішніх справ (міліції) розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 177, ч. 1, 2 ст. 178 цього Кодексу, та накладати адміністративні стягнення мають право дільничні інспектори (старші дільничні інспектори) міліції.

Найважливішу роль у системі законодавчих актів, які регулюють діяльність дільничних інспекторів міліції, відіграє Закон України «Про міліцію», який, хоча багато в чому і потребує удосконалення, в основному закріпив права міліції (яка є основною складовою частиною органів внутрішніх справ), у тому числі у зазначеній сфері. У Законі, зокрема, визначено і закріплено поняття міліції, основні її завдання, принципи діяльності, основні обов’язки та права, правовий і соціальний захист працівників міліції.

Деякі права міліції визначені лише узагальнено, вони є абстрактними та деталізуються в інших законах та підзаконних актах (наприклад, права щодо здійснення адміністративного нагляду закріплено в Законі «Про адміністративний нагляд міліції за особами, звільненими із місць позбавлення волі», «Про попередження насильства у сім’ї», КУпАП та ін.).

Серед актів Президента України, які мають значення для правового регулювання діяльності дільничних інспекторів міліції, можна назвати як загальні, що стосуються діяльності правоохоронних органів в цілому, так і спеціальні – присвячені службі ДІМ.

До основних можна віднести Укази: «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування» від 07.02.2008, «Питання забезпечення органами виконавчої влади доступу до публічної інформації» від 05.05.2011.

У вказаних нормативних актах, визначено загальні завдання міліції щодо посилення захисту прав і свобод громадян, пріоритетні напрямки діяльності правоохоронних органів, вказано на необхідність зміцнення підрозділів міліції, що працюють безпосередньо з населенням, насамперед дільничних інспекторів і патрульно-постової служби міліції тощо.

Даним нормативно-правовим актом визначено, що з метою підвищення рівня роботи служби дільничних інспекторів міліції, залучення до неї висококваліфікованих спеціалістів та створення належних умов для виконання ними посадових обов’язків необхідно: удосконалити порядок формування кадрового резерву дільничних інспекторів міліції з урахуванням об’єктивної оцінки їх професійної підготовки і ділових якостей; провести соціологічні дослідження щодо оцінки населенням якості та ефективності роботи органів внутрішніх справ, зокрема дільничних інспекторів міліції, та вжити заходів до усунення недоліків у їх роботі; запровадити систему матеріального і морального заохочення дільничних, старших дільничних інспекторів міліції та осіб начальницького складу підрозділів адміністративної служби міліції з керівництва дільничними інспекторами, які займаються навчанням і вихованням новопризначених працівників, та передбачити створення для них належних умов роботи.

Конкретизація завдань міліції в цілому та окремих її підрозділів зокрема, визначення форм та методів їх діяльності визначається Кабінетом Міністрів України. Серед нормативно-правових актів Кабінету міністрів України, що регулюють діяльність служби дільничних інспекторів міліції слід виділити:

а) постанови, якими затверджено: «Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України» від 29.07.1991 № 114, «Правила застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Україні» від 27.02.1991, «Положення про дозвільну систему» від 12.10.1992 № 576, «Порядок розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї або реальну його загрозу» від 26.04.2003 № 616 тощо;

б) розпорядження МВС України: «Питання забезпечення громадського порядку та пожежної безпеки у сільській місцевості» від 23.05.2009 та інші.

Основна кількість правових норм, які регулюють діяльність дільничних інспекторів міліції, міститься у нормативних актах Міністерства внутрішніх справ України, яке останнім часом проводить значну роботу щодо удосконалення правового регулювання діяльності ДІМ.

Це, в першу чергу затверджені наказами МВС: Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі МВС України від 11.11.2010 № 550; Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян та організацій, їх особистого прийому в системі МВС України від 10.10.2004 № 1177; Про питання щодо застосування адміністративного законодавства України органами внутрішніх справ України від 04.10.2013 № 950, та доповнення до нього – наказ МВС України від 11.08.2014 № 808 (Інструкція з оформлення матеріалів про адмін. проступок; Положення про комісії ГУ, УМВС з контролю за станом дотримання законності під час адміністративного провадження; Положення про комісію зі звірення порядку обліку адміністративних правопорушень МРЛО); Інструкція про організацію здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі від 04.11.2003 № 1303/203; Інструкція про порядок приймання, зберігання, обліку, знищення чи реалізації вилученої, добровільно зданої, знайденої зброї та боєприпасів до неї від 31.05.1993 № 314; Інструкція про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення, та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів від 21.08.1998 № 622; Про організацію реагування на повідомлення про кримінальні правопорушення, інші правопорушення, надзвичайні ситуації та інші події та забезпечення оперативного інформування в органах і підрозділах внутрішніх справ України від 22.10.2012 № 940; Інструкція про порядок ведення єдиного обліку в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події та положень про комісії від 19.11.2012 № 1050 та ін.

Правову основу діяльності органів внутрішніх справ взагалі і дільничних інспекторів міліції зокрема становлять також міжнародні правові акти, ратифіковані в установленому порядку. Таке правило закріплено в ст. 4 Закону «Про міліцію», а також в Законі «Про дію міжнародних договорів на території України», в якому визначено, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід’ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

У деяких випадках правові норми, які покладають певні обов’язки на органи внутрішніх справ (у тому числі і ДІМ), містяться в актах місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Проте, ці органи не мають повноважень щодо правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ. Такого висновку дозволяє дійти аналіз ст. 4 Закону «Про міліцію». Проте ст. 5 КУпАП передбачає, що сільські, селищні, обласні, міські Ради мають право приймати в межах, що визначаються законодавчими актами, рішення, які передбачають за їх порушення адміністративну відповідальність, з питань боротьби із стихійним лихом і епідеміями, а також рішення з питань боротьби з епізоотіями, за порушення яких встановлено відповідальність ст. 107 КУпАП. Сільські, селищні, міські ради можуть у межах, що визначаються законодавчими актами, встановлювати правила, за порушення яких адміністративну відповідальність передбачено ст. 152, 159 і 182 КУпАП. Вищевказані рішення та правила є правовою базою для діяльності дільничних інспекторів міліції.

Отже, правовою основою діяльності служби дільничних інспекторів міліції є сукупність нормативно-правових актів, якими визначається її місце серед інших підрозділів міліції громадської безпеки, кладені на неї повноваження та порядок їх реалізації.
3. СУТНІСТЬ, ФОРМИ ТА МЕТОДИ ІНДИВІДУАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДІЛЬНИЧНОГО ІНСПЕКТОРА МІЛІЦІЇ

Характеристика профілактики правопорушень містить дослідження цієї діяльності як особливої частини соціального регулювання процесами, які пов’язані з завданнями блокування та усунення причин та умов адміністративної деліктності. Ця системна характеристика профілактики передбачає також комплексність, взаємодію усіх засобів профілактики, їх координованість, яка досягається шляхом планування профілактичної діяльності, а також розробки організаційних мір щодо координації профілактичної діяльності. Системний підхід до проблеми профілактики адміністративних проступків потребує дослідження механізму взаємодії різних ланок профілактичної діяльності, які диференційовані за рівнем, функціями, властивостями.

У попереджувальній діяльності міліції використовуються різноманітні за змістом заходи, що в цілому утворюють систему економічних, політичних, правових, психологічних, організаційних, технічних, соціальних, ідеологічних та інших чинників. Так, концепція розвитку кримінологічної науки також передбачає близький за змістом перелік чинників, детермінуючих адміністративну деліктність: соціально-економічні, політичні, адміністративно-управлінські, морально-психологічні. Система цих заходів має універсальний характер, що забезпечує їх застосовування на різних рівнях.

За своїм змістом ці заходи поділяються на заходи загальної та індивідуальної профілактики.

Заходи загальної профілактики спрямовуються на усунення загальних причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень. До цих заходів відносяться:

• 
  профілактичні перевірки;
  
• 
  роз’яснення положень законодавства України з питань соціальної профілактики правопорушень;
  
• 
  інформування населення про стан боротьби з правопорушеннями, засоби та методи захисту громадян від злочинних посягань;
  
• 
  правова пропаганда діючого законодавства серед населення, на підприємствах, організаціях, установах незалежно від форм власності з питань недопущення правопорушень та відповідальності за їх скоєння.
  

Згідно із наказом МВС від 11.11.2010 № 550 «Про затвердження Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України» проведення індивідуально-профілактичної роботи з особами, схильними до скоєння правопорушень, є основними завданнями цього підрозділу.

Характеризуючи зміст профілактичної діяльності, необхідно наголосити на пріоритетності її індивідуального різновиду.

Індивідуальна профілактика є важливою частиною діяльності державних органів та громадських організацій, які ведуть боротьбу не тільки з адміністративними проступками, а й з усіма правопорушеннями. Мета даного виду профілактики – своєчасне виявлення осіб, від яких можна очікувати вчинення адміністративних проступків та інших правопорушень, виховальних вплив на таких осіб та оточуюче їх мікросередовище, прийняття інших заходів (у разі необхідності – примусу), для того щоб адміністративні проступки не були вчинені.

Під індивідуальною профілактикою розуміють цілеспрямований, організований, виховний вплив на свідомість, почуття, волю осіб, які піддаються профілактиці, з метою усунення, нейтралізації, блокування наявних у них негативних якостей (протиправних цілей, антигромадських поглядів, звичок), що поєднується з одночасним формуванням позитивних якостей, властивостей, стереотипів та навичок законослухняної поведінки.

Індивідуальна профілактика містить комплекс заходів, спрямованих на:

• 
  усунення факторів, які негативно впливають на особу і можуть призвести до формування в неї антисоціальної спрямованості та протиправної поведінки;
  
• 
  зміни в особи антисоціальних поглядів, звичок, інтересів, що може попередити вчинення особою не тільки адміністративних проступків, але й інших правопорушень, зокрема злочинів;
  
• 
  застосування невідкладних заходів з попередження підготовлюваних правопорушень та припинення спроб їх вчинення.
  

Безпосередніми об’єктами індивідуальної профілактики адміністративних правопорушень виступають як конкретні особи, так і соціальне середовище.

Індивідуальна профілактика включає у себе ряд послідовних, взаємопов’язаних стадій:

• 
  виявлення осіб, від яких можливо очікувати вчинення злочинів;
  
• 
  спостереження за такими особами;
  
• 
  здійснення профілактичного впливу.
  

1) основне його завдання й обов’язок щодо застосування комплексу виховних та примусових заходів;

2) процес, спрямований на зміну антигромадських поглядів, звичок осіб, щодо яких здійснюється вплив, формування у них позитивних якостей, поваги до норм права та правил співжиття;

3) результат діяльності, за якої реалізуються вимоги законодавчих та підзаконних нормативних актів у відповідній галузі.

Індивідуальна профілактична робота полягає не тільки в тому, щоб максимально обмежити дії особи, яка стала об’єктом профілактичного впливу, і цим самим за допомогою усіх можливих та доступних за даних умов способів і засобів позбавити її можливості вчинити злочин чи адміністративне правопорушення, але й у тому, щоб повернути її до нормального способу життя.

До заходів індивідуальної профілактики відносяться:

• 
  роз’яснення суспільної небезпечності поведінки особи, яка скоїла правопорушення, та усне її попередження про неприпустимість протиправних і антигромадських дій;
  
• 
  офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки;
  
• 
  профілактичний облік в органі внутрішніх справ і здійснюванні у зв’язку з цим заходи;
  
• 
  адміністративний нагляд органів внутрішніх справ;
  
• 
  соціальна реабілітація.
  

Так, загальна профілактика правопорушень міліцією здійснюється у формах:

• 
  інформування органів державної влади, заінтересованих міністерств та інших органів виконавчої влади про наявні обставини, що можуть сприяти вчиненню правопорушень, для вжиття заходів щодо їх усунення;
  
• 
  висвітлення в засобах масової інформації положень законодавства та його змін з метою поліпшення правової обізнаності населення з питань реалізації громадянами прав і виконання обов’язків, попередження фактів правопорушень у сфері охорони громадського порядку і безпеки;
  
• 
  інформування особового складу міліції щодо відповідальності за порушення законодавства, недотримання прав і свобод людини, про результати службових розслідувань та наслідки правопорушень, учинених працівниками ОВС;
  
• 
  проведення уповноваженими посадовими особами ОВС нарад профілактичного напряму за наявності негативних явищ чи обставин у колективах органів, підрозділів та установ міліції;
  
• 
  здійснення внутрішньої експертизи нормативно-правових актів ОВС з метою усунення положень, які створюють передумови для вчинення правопорушень працівниками ОВС.
  

Основними методами здійснення профілактики правопорушень у сучасних умовах необхідно вважати:

• 
  виховні, тобто сукупність засобів за допомогою яких здійснюється цілеспрямований вплив на свідомість та поведінку особи, формування в неї необхідних якостей особистості. Ці методи в свою чергу розділяються на три групи: методи формування свідомості, які включають роз’яснення та приклад; методи формування позитивного досвіду в процесі діяльності, які включають волив суспільної думки; методи приучення та вправи, методи заохочення та покарання;
  
• 
  психологічні, які включають емпіричні методи (спостереження, експеримент, психодіагностичні (тести, анкети, соціометрія. бесіда), аналіз результатів діяльності та біографічний методи) та методи корекції (аутотренінг, соціально-психологічний тренінг, засоби психотерапевтичного впливу, навчання бажаним засобам поведінки та подолання небажаних);
  
• 
  економічні, які не передбачають «адміністрування», але використовуються державним органом, набувають обов’язкового характеру наслідки невиконання виявляються у матеріальних збитках, упущеній вигоді, грошових компенсаціях тощо.
  
• 
  адміністративні (переконання, примус контролю, координації, субординації, зобов’язуючий, уповноважуючий, забороняючий, імперативний, делегуючий, рекомендаційний, диспозитивний);
  
• 
  просвітницькі (лекції, круглі столи, конференції, на яких висвітлюються причини вчинення правопорушень, умови, які їм сприяють тощо)
  
• 
  технічні методи профілактики, до яких відносяться різні технології, правила, засоби і прилади, що перешкоджають вчиненню правопорушень (наприклад, встановлення засобів охоронної сигналізації; замикаючих пристроїв і т.п.);
  
• 
  організаційні методи профілактики правопорушень покликані сприяти зниженню або мінімізації криміногенних наслідків від непрофесійної організаційно-управлінської діяльності. Наприклад, заходи для удосконалювання процесів керованої міграції населення країни, по відпрацьовуванню діючого і матеріально-забезпеченого механізму соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, по формуванню правильних критеріїв оцінки ефективності діяльності правоохоронних органів, які б не стимулювали «ігри зі статистикою» на грані карних злочинів (приховування злочинів від обліку, завищення відсотку розкритих злочинів тощо).
  
• 
  правові методи профілактики правопорушень, сприяють нейтралізації умов здійснення конкретних правопорушень (наприклад, норми, які регламентують порядок придбання і зберігання зброї), методи, стимулюючі до дій, що перешкоджають або припиняють здійснення правопорушень (це норми кримінального права та адміністративно-деліктного права про добровільну відмову від вчинення правопорушення, необхідну оборону тощо), та норми, регламентуючі процес попередження правопорушень.
  

Реалізуючи метод переконання, дільничний інспектор міліції повинен пам’ятати, що настання позитивних змін у свідомості учасників конфлікту є результатом впливу цілого ряду чинників. Це і проведення бесід, і залучення представників громадськості для проведення виховної роботи з правопорушником як індивідуально, так із залученням колективу, колег по роботі.

Здійснюючи індивідуально-профілактичний вплив, дільничний інспектор повинен враховувати, що:

1) універсальних профілактичних заходів не існує, ефективність їх завжди вибіркова;

2) профілактичний вплив − процес тривалий. Позитивних результатів при цьому можна досягти лише тоді, коли він здійснюється працівником, що добре знає особу підопічного, а тому і суб’єкт профілактики повинен бути постійним;

3) особливість будь-якого профілактичного впливу полягає в тому, що його позитивні результати стають очевидними не відразу після реалізації тих чи інших заходів, а поступово, через деякий час, коли нові звички, погляди достатньо закріпляться в свідомості людини;

4) успіх профілактичного впливу зумовлений вмінням прогнозувати (хоча б у загальних рисах) поведінку людини, від якої можна очікувати скоєння злочину.

Таким чином, розглянуті нами поняття, цілі, форми та методи профілактичної діяльності дільничного інспектора міліції свідчать про їх суттєве різноманіття. В той же час, узагальнення цих положень роботи вказують на необхідність комплексного застосування наявних форм та засобів профілактичного впливу на окремих осіб – об’єктів профілактичного впливу цього підрозділу міліції громадської безпеки.

4. ОБ’ЄКТИ ІНДИВІДУАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДІЛЬНИЧНОГО ІНСПЕКТОРА МІЛІЦІЇ

Індивідуально-профілактична робота починається з виявлення і постановки на облік осіб, від яких, судячи із встановлених фактів антигромадської поведінки, можна очікувати скоєння правопорушень. На цьому етапі визначається коло правопорушників, щодо яких є потреба у застосуванні профілактичного впливу.

• 
  звільненими з місць позбавлення волі, які відбували покарання за умисний злочин і в яких судимість не знято або не погашено у встановленому законом порядку;
  
• 
  засудженими за вчинення злочинів, виконання вироку щодо яких не пов’язано із позбавленням волі;
  
• 
  особами, яким було винесено офіційне застереження про неприпустимість учинення насильства в сім’ї;
  
• 
  особами, які страждають на тяжкі психічні розлади і перебувають на спеціальному обліку в закладах охорони здоров’я (відповідно до змін, внесених наказом МВС від 23.04.2012 № 349).
  

Дільничний інспектор міліції виявляє на адміністративній дільниці осіб, які допускають правопорушення в сім’ях, уживають наркотичні засоби і психотропні речовини без призначення лікаря, психічно хворих, які створюють безпосередню загрозу для себе та оточуючих. Уживає до зазначених осіб своєчасні заходи профілактичного впливу з метою недопущення вчинення ними злочинів та адміністративних правопорушень. Про отриману інформацію повідомляє заінтересовані підрозділи та служби органів внутрішніх справ, органи державної влади та місцевого самоврядування.

Постановка на профілактичний облік зазначених категорій осіб проводиться на підставі мотивованого рапорту дільничного інспектора. Рішення про постановку на профілактичний облік приймає начальник міськрайоргану внутрішніх справ або його заступник.
5. ОРГАНІЗАЦІЯ ІНДИВІДУАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДІЛЬНИЧНОГО ІНСПЕКТОРА МІЛІЦІЇ

Реалізуючи заходи з індивідуальної профілактики, дільничний контролює поведінку за місцем проживання і роботи осіб, що взяті на облік. При цьому особливу увагу звертає на тих, хто був неодноразово судимий та не став на шлях виправлення в місцях позбавлення волі і після звільнення веде антигромадський спосіб життя.

Приділяючи вказаним особам посилену увагу, дільничний вносить начальникові міськрайоргану внутрішніх справ пропозиції про встановлення адміністративного нагляду за раніше судимими особами, здійснює контроль за додержанням такими особами правил відповідно до Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» та встановлених судом обмежень. Ним вживаються заходи щодо притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності осіб, які порушують встановлені правила адміністративного нагляду.

З метою своєчасного виявлення осіб, схильних до вчинення правопорушень, дільничний інспектор міліції щомісяця вивчає та узагальнює:

- інформацію чергової частини міськрайоргану внутрішніх справ про виїзди чергових нарядів міліції на сімейні конфлікти;

- повідомлення закладів охорони здоров’я про заподіяння тілесних ушкоджень, пов’язаних з насильством у сім’ї;

- скарги та заяви громадян, повідомлення посадових осіб про правопорушення, учинені в сім’ях;

- матеріали, за якими винесено постанови про відмову в порушенні кримінальної справи за фактами, що мали місце у сфері сімейно-побутових відносин;

- матеріали громадських формувань з охорони громадського порядку щодо осіб, схильних до скоєння правопорушень.

Відомості на осіб, які беруться на профілактичний облік, заносяться до журналу реєстрації підоблікових осіб. Відомості про осіб, щодо яких здійснюється профілактична робота дільничними інспекторами міліції, заносяться до інтегрованих інформаційно-пошукових систем органів внутрішніх справ.

Журнал реєстрації підоблікових осіб ведеться в електронному вигляді відповідно до визначеної форми. За відсутності персонального комп’ютера інформація заноситься в письмовій формі до зазначеного журналу, виготовленого друкарським способом.

Ведення зазначеного журналу покладається на працівників відділу (сектору) дільничних інспекторів міліції міськрайоргану внутрішніх справ. У дільничного інспектора міліції в електронному вигляді зберігаються відомості на підоблікових осіб, які проживають на території адміністративної дільниці.

• 
  автобіографія раніше судимого;
  
• 
  фото;
  
• 
  вимога про перевірку на наявність судимості;
  
• 
  копія вироку (вироків);
  
• 
  копія довідки про звільнення;
  
• 
  характеристики (з УВП та за місцем проживання);
  
• 
  рапорт форми 27 про реєстрацію (прописку);
  
• 
  копії запитів, повідомлень і інформацій;
  
• 
  рапорти про перевірку за місцем проживання;
  
• 
  пояснення членів сім’ї та сусідів;
  
• 
  щоквартальні пояснення раніше судимого;
  
• 
  щомісячні довідки про перевірку за картотеками правопорушників;
  
• 
  довідки та копії документів;
  
• 
  якщо працює – характеристика за місцем роботи.
  

1. Особи, яким установлено адміністративний нагляд.

2. Особи, які за ознаками судимостей формально підпадають під дію Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» (раніше судимі за тяжкі, особливо тяжкі злочини або 2 і більше разів за умисні злочини (далі – «формальники»).

3. Засуджені за злочини середньої та невеликої тяжкості (далі – раніше судимі).

4. Особи, засуджені до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі.

Робота з особами, звільненими з місць позбавлення волі, включає в себе:

- персональний облік;

- проведення індивідуально-профілактичної роботи;

- контроль за дотриманням раніше судимими особами громадського порядку;

- проведення початкових розшукових заходів щодо осіб, місцезнаходження яких невідоме;

- проведення інших заходів, передбачених законодавством.

У своїй роботі з цими категоріями осіб дільничні інспектори міліції керуються наказами МВС та ДДУПВП від 04.11.2003 № 1303/203 «Про затвердження Інструкції про порядок організації здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі»; Міністерства юстиції України, Міністерства соціальної політики України, Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства внутрішніх справ України від 28.03.2012 № 478/5/180/375/212/258 «Про затвердження Порядку взаємодії установ виконання покарань та суб’єктів соціального патронажу під час підготовки до звільнення осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк».

Головними напрямками індивідуальної роботи із засудженими є моральне та правове виховання. Перед початком такої роботи доцільно вивчити характеризуючі матеріали, які надішли з установи виконання покарань.

- формування установки на правослухняну поведінку засудженого як у період перебування на обліку, так і після зняття з обліку;

- формування у засудженого адекватної оцінки обставин, які склалися.

Індивідуальна робота будується з урахуванням обставин скоєння злочину, ступеня суспільної небезпеки, інтенсивності минулої кримінальної діяльності, рецидиву злочинів, а також його поведінки в місцях позбавлення волі. Практика свідчить про доцільність проведення багатостороннього вивчення індивідуальних особливостей засудженого, мотивів та причин учинення злочину.

Для забезпечення ефективного профілактичного впливу на осіб, які перебувають під адміністративним наглядом, дільничний інспектор міліції у взаємодії з працівниками карного розшуку зобов’язані проводити індивідуально-попереджувальну роботу з піднаглядним з метою запобігання випадкам ухилення його від адміністративного нагляду.

Контроль за додержанням піднаглядним правил адміністративного нагляду і встановлених обмежень дій здійснюється за місцем його проживання. Періодичність, час і способи перевірок визначаються з урахуванням інформації, отриманої з місць позбавлення волі, особистості піднаглядного, його поведінки, способу життя, злочинних зв’язків, намірів повторного вчинення злочинів. Графіки перевірок осіб, які перебувають під адміністративним наглядом, складаються щомісячно і містяться в черговій частині міськрайоргану.

Про результати перевірок додержання піднаглядними правил і обмежень дій адміністративного нагляду працівники міліції здійснюють запис у листку контролю за дотриманням встановлених обмежень дій піднаглядним та рапортом доповідають начальникові міськрайвідділу.

Під час реєстрації з піднаглядним проводиться бесіда профілактичного характеру, про що складається довідка. За порушення правил адміністративного нагляду або встановлених судом обмежень піднаглядний може бути притягнутий до адміністративної чи кримінальної відповідальності відповідно до норм Кодексу України про адміністративні правопорушення (ст. 187) чи Кримінального кодексу України (ст. 395).

- один раз на місяць перевіряє раніше судимих та «формальників» по обліках ОВС на предмет притягнення до адміністративної відповідальності;

- з метою встановлення випадків скоєння злочинів один раз на рік перевіряє по обліках підрозділів інформаційних технологій регіональних управлінь МВС України;

- щомісячно проводить профілактичні бесіди із засудженими, їх родичами та особами, які можуть на них позитивно вплинути;

- у разі встановлення факту притягнення до адміністративної відповідальності «формальника» про це складається довідка, а особі виноситься офіційне попередження щодо можливості встановлення відносно неї адміністративного нагляду.

У разі, якщо особа, яка підпадає під дію Закону, незважаючи на письмове попередження органів внутрішніх справ, продовжує порушувати громадський порядок, учиняє інші правопорушення, за які чинним законодавством встановлена адміністративна відповідальність, дільничний інспектор міліції доповідає про це рапортом начальникові міськрайвідділу для прийняття рішення про доцільність установлення за нею адміністративного нагляду .

У роботі з особами, засудженими до покарань без позбавлення волі, дільничні інспектори міліції керуються наказом ДДУПВП та МВС від 19.12.2003 № 270/1560 «Про затвердження Інструкції про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань» та наказом Міністерства юстиції України, Міністерства соціальної політики України, Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства внутрішніх справ України від 28.03.2012 № 478/5/180/375/212/258 «Про затвердження Порядку взаємодії установ виконання покарань та суб’єктів соціального патронажу під час підготовки до звільнення осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк».

Дільничні інспектори міліції здійснюють такі заходи:

1. Проводять індивідуально-профілактичну роботу, спрямовану на їх виправлення, попередження порушень громадського порядку, а також учинення ними нових злочинів.

2. Щомісяця здійснюють перевірки за місцем проживання, про результати яких у кінці кожного кварталу письмовою довідкою, окремо щодо кожної особи, інформують підрозділи кримінально-виконавчої інспекції i обов’язково додають до неї матеріали перевірки (пояснення засудженої особи, рапорти тощо).

3. У разі встановлення факту притягнення до адміністративної відповідальності засудженої особи письмово повідомляють про це підрозділ кримінально-виконавчої інспекції Державної пенітенціарної служби (ДПС) та вносять вiдповiдні записи до інтегрованих інформаційно-пошукових систем.

Здійснення профілактичної роботи з особами, які вчиняють насильство в сім’ї, регламентовано Законом України «Про попередження насильства в сім’ї», спільним наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту та МВС від 07.09.2009 № 3131/386 «Про затвердження Інструкції щодо порядку взаємодії управлінь (відділів) у справах сім’ї, молоді та спорту, служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та відповідних підрозділів органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї» та Положенням про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом МВС від 11.11.2010 № 550.

Члена сім’ї, який вчинив насильство в сім’ї, служба дільничних інспекторів міліції або кримінальна міліція у справах дітей беруть на профілактичний облік після винесення йому офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї.

Підставами для винесення офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї є:

1) заява про допомогу жертви насильства в сім’ї або члена сім’ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сім’ї;

2) висловлене жертвою насильства в сім’ї або членом сім’ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сім’ї, бажання щодо вжиття заходів з попередження насильства в сім’ї у разі, якщо повідомлення або заява надійшли не від нього особисто;

3) отримання повідомлення про застосування насильства в сім’ї або реальної загрози його вчинення стосовно неповнолітнього чи недієздатного члена сім’ї;

4) отримання інформації про вчинення насильства в сім’ї або реальну загрозу його вчинення (звернення громадян, організацій, підприємств, навчальних закладів тощо).

Здійснення профілактичної роботи з особами, які страждають на тяжкі психічні розлади, регламентовано спільним наказом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства внутрішніх справ України від 19.12.2000 № 346/877 «Про затвердження Інструкції про заходи та організацію взаємодії закладів охорони здоров’я й органів внутрішніх справ щодо запобігання небезпечним діям з боку осіб, які страждають на тяжкі психічні розлади».

Підставою для постановки на облік особи, яка страждає на тяжкі психічні розлади здоров’я і становить суспільну небезпеку, є отримання інформації з психоневрологічного закладу (лікарні, диспансеру).

ДІМ не рідше одного разу на місяць здійснюють профілактичні заходи відносно психічно хворих осіб, які становлять суспільну небезпеку. Через членів родини, сусідів вивчають їхню поведінку, з’ясовують, чи мають вони доступ до вогнепальної зброї, боєприпасів, вибухових, легкозаймистих, хімічно агресивних, отруйних речовин. Також дільничний інспектор:

1) виявляє на адміністративній дільниці психічно хворих, які створюють безпосередню загрозу для себе та оточуючих. Уживає до зазначених осіб своєчасних заходів профілактичного впливу з метою недопущення вчинення ними злочинів та адміністративних правопорушень.

2) направляє повідомлення про таких осіб до органів охорони здоров’я для вирішення питання їх примусового лікування.

3) при наявності інформації, що свідчить про реальні наміри скоєння психічно хворою особою суспільно небезпечних дій, унаслідок чого виникає потреба її огляду, негайно інформують про це психоневрологічний диспансер (ПНД).

4) своєчасно реагує на факти агресивної (аутоагресивної) поведінки осіб, які страждають на психічні розлади.

5) за зверненням медичних працівників щодо здійснення ними психіатричної допомоги у примусовому порядку, надає їм допомогу та забезпечує охорону громадського порядку, керується Законами України «Про міліцію», «Про психіатричну допомогу» та відомчими нормативними актами, що гарантують суворе дотримання прав громадян та їх безпеку.

Якщо особа одночасно належить до декількох категорій правопорушників, про це вказується в пункті 5 журналу реєстрації підоблікових осіб.

У разі переїзду профілактованої особи на нове місце проживання до міськрайоргану внутрішніх справ за територіальністю протягом п’яти днів надсилається відповідна інформація. Загальною підставою для зняття з профілактичного обліку правопорушників усіх категорій є смерть, засудження до позбавлення волі, переїзд особи на інше постійне місце проживання, виправлення особи.

Проведення профілактичної роботи припиняється:

1) стосовно раніше судимих - при погашенні або знятті судимості;

2) стосовно засуджених до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, – після закінчення строку, визначеного вироком суду, якщо в період відбуття покарання вони не вчинили нового злочину;

3) стосовно осіб, які вчиняють насильство в сім’ї, – у разі, якщо такі особи протягом року з моменту вчинення останнього правопорушення не допустили повторних правопорушень;

4) особами, які страждають на тяжкі психічні розлади і перебувають на спеціальному обліку в закладах охорони здоров’я, – після припинення диспансерного нагляду за такими особами.

Необхідно зазначити, що діяльність дільничного інспектора міліції, крім правового аспекту, має також і моральну складову. Індивідуальна профілактична робота полягає не лише в тому, щоб максимально обмежити дії особи, яка стала об’єктом профілактичного впливу, і цим самим за допомогою усіх можливих та доступних за даних умов способів і засобів позбавити її можливості вчинити злочин чи адміністративне правопорушення, але й у тому, щоб повернути її до нормального, суспільно вигідного способу життя.

Отже, сутність індивідуально-профілактичної роботи дільничних інспекторів міліції полягає у проведені комплексу заходів щодо виявлення і постановки на облік осіб, від яких, судячи із встановлених фактів антигромадської поведінки, можна очікувати вчинення правопорушень, та здійснення впливу на їх поведінку з метою недопущення вчинення ними злочинів та інших правопорушень.

Адміністративний нагляд є одним із способів діяльності міліції щодо забезпечення безпеки громадян і охорони громадського порядку. Відповідно до чинного законодавства вона здійснює нагляд за виконанням посадовими особами та громадянами рішень органів законодавчої та виконавчої влади з питань охорони громадського порядку.

Залежно від видів адміністративних норм, що регулюють відносини адміністративного нагляду, в адміністративно-правовій науці такий нагляд класифікується на дві групи. Це, по-перше, загальний нагляд, по-друге, нагляд, що здійснюється за деякими категоріями осіб.

Найбільш прийнятим є розуміння адміністративного нагляду як систематичного спостереження за точним і неухильним додержанням посадовими особами та громадянами правил та застосування норм, що охороняють життя, здоров’я, права і свободи громадян, регулюють громадський порядок і безпеку з метою попередження, припинення порушень цих правил, виявлення порушників та притягнення їх до адміністративної чи кримінальної відповідальності або застосування до них заходів громадського впливу.

Загальний нагляд, у свою чергу, поділяється на окремі групи. Це нагляд за додержанням громадянами та посадовими особами загальнообов’язкових правил (наприклад, правил громадського порядку, що встановлюються органами місцевого самоврядування), нагляд, який здійснюється щодо якого-небудь визначеного кола суб’єктів (наприклад, виконання іноземними громадянами правил перебування та території України).

У статті 1 Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» під таким наглядом розуміється система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюється органами внутрішніх справ.

Стаття 2 визначає завдання адміністративного нагляду: запобігання вчиненню злочинів окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них.

Тривалий час в Україні адміністративний нагляд здійснювався відповідно до Положення про адміністративний нагляд органів внутрішніх справ за особами, звільненими з місць позбавлення волі, затвердженого Указом Президії Верховної Ради колишнього Радянського Союзу від 26.07.1966 (з неодноразовими змінами та доповненнями).

1 грудня 1994 року Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі». Названим Законом обумовлена нова регламентація встановлення та здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі. У зв’язку з тим, що взяття під адміністративний нагляд передбачає обмеження цілого ряду конституційних прав громадян та породжує для них значні правові наслідки у випадках недотримання піднаглядними правил адміністративного нагляду, у 1995 році МВС України була прийнята Інструкція, яка регламентувала діяльність усіх служб і підрозділів міліції, які здійснюють нагляд.

З реформуванням МВС (виділенням з його структури підрозділів по виконанню покарань) та удосконаленням системи відомчого нормативного регламентування оперативно-службової діяльності, наказ № 616-95 був замінений спільним наказом МВС України та Державного департаменту України з питань виконання покарань № 1303/203 від 04.11.2003, який на сьогодні визначає порядок здійснення цього різновиду адміністративного нагляду в Україні.

Отже, система правового регулювання діяльності ДІМ щодо здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі, складається з нормативно-правових актів конституційного, законодавчого, підзаконного, міжвідомчого та відомчого рівнів.

Характеризуючи порядок встановлення, здійснення та припинення адміністративного нагляду, насамперед, необхідно звернутися до законодавчого рівня регулювання діяльності ДІМ. Так, ст. 3 Закону України «Про адміністративний нагляд» від 01.12.1994 визначає, що він встановлюється щодо повнолітніх осіб:

Стаття 4 вказує, що підставами для встановлення адміністративного нагляду є:

а) вирок суду, що набрав законної сили, – щодо осіб, зазначених у пункті «г» ст. 3 цього Закону;

б) матеріали установ виконання покарань – щодо осіб, зазначених у пункті «б» ст. 3 цього Закону;

в) матеріали органів внутрішніх справ – щодо осіб, зазначених у пункті «в» ст. 3 цього Закону.