М. П. Коломієць є. С. Регушевський за редакцією В. О. Винника київ «радянська школа» 1988 коломиец н. Ф., Регушевский е. С
жүктеу/скачать 2.88 Mb.
|
прийти на пам'ять (на думку, заст. на ум) кому; спасти на думку (на згадку, на пам'ять, заст. на ум); спливти (сплисти) в пам'яті (на пам'ять, в спогадах); (несподівано згадатися) виринути (майнути і т. ін.) у пам'яті. – Хочеться що-небудь доброго зробити.., і покійний тато, царство їм небеснеє, приходять на пам'ять (Коцюбинський, 1, 1955, с. 440); «І чого б ото радіти», – подумає Марта. А він [Дмитро] і приходить на думку, точнісінько таким, як з Варивоном приходив (Стельмах, 2, 1982, с. 339); – Як-то часто приходять мені на ум молоді літа: де що було, як… (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 181); Феліксу спало на думку, як в одній кінокартині революціонери клеїли ночами відозви на стіні, і він, порадившись із Волею, вирішив спробувати й собі (Яновський, 2, 1954, с. 42); Чомусь спало на згадку Явдосі, що… бачила біля монопольки Якима (Донченко, 3, 1956, с. 7); Спадали на пам'ять [Микиті] усі ліки та знадіб'я, які вживають підвереджені [з підірваним здоров'ям] люди (Яновська, 1, 1959, с. 312); Чогось мені спала на ум та гадюка, що я бачив в березі (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 97); В пам'яті знову сплили Гандзючисі докірливі Василеві слова (Косинка, Новели, 1962, с. 159); Ось і зараз спливло все в пам'яті; і він перегортав свою власну ненаписану книгу життя (Цюпа, Краяни, 1971, с. 40); В його пам'яті виринув давно вже забутий епізод, бачений ним колись на одному з вокзалів півдня (Тютюнник, Вир, 1964, с. 161); Майнули в пам'яті Леонідові трагічні картини херсонського відступу минулого літа (Гончар, 2, 1959, с. 415). ПРИГОЛОМШЕНИЙ (збентежений, дуже вражений чим-небудь) [сам] не при собі; сам не свій; як (мов) у воду опущений; як скупаний у мертвій воді; ні живий ні мертвий; як (мов, немов і т. ін.) громом прибитий (вражений). Та з тим голодний лицар мій Пішов додому сам не свій (Глібов, Вибране, 1957, с. 38); [Перун:] Пане начальнику, чого ви стали, як у воду опущений? (Франко, 9, 1952, с. 394); Минув уже тиждень, як спорожнів хутір П'ятигори, а люди, що залишились, все ще ходили, як скупані в мертвій воді (Панч, 4, 1982, с. 141); Микола вийшов од пана ні живий ні мертвий: він пішов додому, не промовивши ні одного слова, ходив цілий день, опустивши голову (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 48); Отець Харитін приїхав додому, мов прибитий громом (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 242); Від санітара Черниш дізнався, що його хотів бачити Сіверцев. – Але це так тільки мовиться. Бачити, – гірко сказав Шовкун. – Йому, бідному, нічого вже не судилось бачити… – Тобто як? – Без очей зостався… Євген стояв, наче вражений громом (Гончар, 3, 1959, с. 265). ПРИДІЛЯТИ НЕЗАСЛУЖЕНУ УВАГУ носитися (панькатися) як [дурень (старець)] з писаною торбою; носитися як дурень із ступою; панькатися (возитися і т. ін.) як кіт з оселедцем (з салом); бігати (носитися) як (наче і т. ін.) курка з яйцем. – Нам треба раніше думати про волю, а потім про землю! – гукнув через стіл Вправа. – З нас досить.., як дурень з писаною торбою, носитися з ідеалами сірої свити (Стельмах, 1, 1982, с. 347); Цю фотографію вона [Катерина Маврикіївна] привезла додому, носилась з нею, як старець з писаною торбою, і тикала в руки усім знайомим добродіям, ще й показувала цю саму ілюстрацію в газеті з звісткою, в котрій було надруковане її ймення (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 10); [Гнат:] Любила мене мати, пестила, прямо як з писаною торбою носилась (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 289); [Оксана:] Та як за таким батьком не голосить? Це вже все село знає, що він панькався з Єфремом, як з писаною торбою (Кропивницький, 4, 1960, с. 356); [Ганна:] І носиться з своїм Капказом [Кавказом], як дурень з ступою (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 303); [Кіндрат Антонович:] Панькався зо мною тесть, як кіт з оселедцем (Кропивницький, 2, 1958, с. 300); От щось мені не подобається, правду мовлячи, та українська допись: витяг чоловік давнєвічного Алексієва, що про нього і бог і люди вже забули, та й возиться з ним, як кіт з салом (Леся Українка, 5, 1956, с. 70–71); Невістка заслала стіл білою скатеркою, поклала на столі хліб та сіль, бігає по хаті, як курка з яйцем (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 26); – Прости мені, Григорію, це ж не злість, а мій біль вихлюпнувся наверх. – Кому ж він тільки потрібний? Носишся з ним, наче курка з яйцем (Стельмах, 4, 1983, с. 84). ПРИМУСИТИ МОВЧАТИ
ПРИМУШУВАТИ (настирливо, невідступно домагатися виконання чого-небудь) брати (хватати) за горло (за горлянку) кого; наступати на горло (на горлянку) кому; за зябра (за жабри) брати (хапати); брати (хапати) за барки (за петельки) кого. … – Ні, старина, із тебе ще будуть люди, коли подолаєш селянську стихію. Бери її за горло, інакше вона придовбнить твою голову (Стельмах, 5, 1983, с. 113); – Хватай за горлянку і відбери зброю, а потім хай кажуть, де справедливість (Яновський, 2, 1983, с. 167); [Варка:] А скільки нам винні? [Демко:] Ну що ж, як винні? На горлянку кожному не наступиш – віддадуть… (Кропивницький, 2, 1958, с. 186); – Крикнеш, а він зіщулиться, та й пішов. А ти з характером, за зябра береш, за зябра (Збанацький, 1, 1974, с. 63); – Рибохвати, нищителі, хочуть вони жити злодійським нічним життям, – похмуро каже дядько Іван, – та тільки не вийде… Ми їх за жабри берем і братимем (Гончар, 6, 1979, с. 188); Стоколос [бурильник] брав за барки компресорщиків, примушував їх ремонтувати труби (Яновський, Мир, 1956, с. 167); – Що? – скрикнув він [Земфір], хапаючи цигана за барки. – Мене не пускати на виноградник?! (Коцюбинський, 1, 1955, с. 212); – Явтух візьме вас [студентів] за петельки й вимагатиме, щоб розповіли колгоспникам про новітні течії в мистецтві (Яновський, 2, 1954, с. 203). ПРИ СМЕРТІ БУТИ (відчувати загрозу смерті, смертельну небезпеку) смерть заглядає (зазирає, дивиться) в очі (у вічі) кому; смерть занесла свою гостру косу над ким; (бути близьким до смерті) смерть за плечима у кого; [бути (стояти)] на божій (останній) дорозі, заст.; стояти над гробом (над могилою), рідко; стояти однією (одною) ногою в могилі (в гробу, у труні); три чисниці до смерті [лишилося] кому; три чисниці життя [лишилося] кому; недовго лишилося ряст топтати кому; не топтати ряст (рясту) кому; на ладан дихати; на останню прясти. – Чи живий він, чи ні. В сорок першому я залишив його в оточенні майже при смерті (Ю. Бедзик, Полки йдуть на переправу, 1959, с. 42); – Раз таке зі мною сталося, що двічі на день мені смерть у вічі заглядала (Хоткевич, 1, 1966, с. 88); Часом вона [Марія] зупинялась… Потім схоплювалась і бігла знову. Бігла від смерті, що вже було занесла над нею свою гостру косу (Цюпа, Назустріч долі, 1958, с. 194); – Ні, дочко! Моя смерть вже в мене за плечима (Нечуй-Левицький, 3, 1965; с. 124); Бувши на останній дорозі і не маючи жодного… приятеля, которому довіряв би більше, ніж Джакомінові, приручив йому дівчинку свою.., років десяти (Бокаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, с. 326); – І не смійся з тих, що стоять на божій дорозі. – Вас ще, тату, довбнею не доб'єш, а все про божу дорогу торочите (Стельмах, 1, 1982, с. 332); Пробравшись у натовп, Гаркуша побачив шість чоловічих ніг в обгорілих чоботях, що визирали з-під сірої ковдри. – Що це? – Ну, ті, що спеклися в хаті. Два вже готові, а третій ледве дихає, теж на божій дорозі (Сиротюк, Великий благовіст, 1983, с. 92); Я над гробом стою, брехати не хочу (Словник Грінченка, 4, 1959, с. 212); Не мені цвіли запашні квітки, мій садок проріс скрізь бугилою. Нічий милий зір не запав втямки, не простяг ніхто за весь вік руки.. В самоті стою над могилою (Грабовський, 1, 1959, с. 343); – Дивіться на цього слухняного синочка! – сердився голова. – Мати твоя, пробач, що так кажу, стоїть однією ногою в могилі. Тобі з дітьми треба по-новому жити (Дем'ян, Крутогори Верховини, 1984, с. 310); Однією ногою в гробу стоїть, а ще зло творить (Українські народні прислів'я, 1955, с. 157); Катерина, почуваючи, що їй лишилося три чисниці до смерті, вже без всякого страху відповідає на погрози пану (Білецький, Від давнини до сучасності, 1, 1961, с. 263); [Шрам:] То ще ми з бабусею й потанцюємо. [Баба:] Тьху! Три чисниці до смерті, а він ще танцювати збирається (Старицький, 4, 1964, с. 479); – Хто міг подумати? Ну, хто б, Лягти живою краще в гроб Або умерти під порогом, Ніж полюбити без пуття, Такого лисого, старого, Коми три чисниці життя (Швець, Неспокійне літо, 1959, с. 173); Як і знайде хто, то недовго лишилось ряст топтати, відповім і за це! (Іщенко, Скарб, 1968, с. 139); – На них би Максима Кривоноса, то, чув, такий, на кого розгнівається, тому вже рясту не топтати (Панч, 4, 1982, с. 125); – А в повітовій лікарні зараз навіть фельдшера нема. І взагалі, навіщо ці зайві клопоти, коли людина, як-то кажуть, уже на ладан дише? (Циба, На зламі, 1984, с. 41); Дивиться Губрій, аж його дочка поблідла, мов рутонька в'яла: зомліла, мов на останню пряде (Барвінок, Оповідання з народних уст, 1902, с. 465). ПРОСИТИ
(за кого-небудь) замовляти (замовити) [добре (прихильне)] слово (словечко) за кого; (довго, набридливо) оббивати пороги; (принизливо) низько кланятися; кланятися в ноги; заглядати в руки (до рук) кому; (уклінно, шанобливо) ударити чолом, заст. [Зеленський:] Дурно ніхто нічого не робе [робить]; ви для мене, я для вас. (Дає гроші). Замовте добре словечко, ви найближчий до хазяїна чоловік (Карпенко-Карий, 2, 1960, с. 309); Моє прохання до Вас: замовте за мене д. Уманцеві прихильне слово (Коцюбинський, 3, 1956, с. 160); Перед виконробом та кухарками замовив [батько] за неї словечко. Ліні аж незручно було за цю його непотрібну протекцію (Гончар, 5, 1979, с. 209); – Не піду, мамо, до Києва, не хочу молитись та дурно богові пороги оббивати (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 59); – Я радий, що мені пощастило дістати потрібні документи Консулу, хоча й довелося низько кланятися Шарпинському (Лисенко, Наказ лейтенанта Вершини, 1984, с. 24); – Мого няня й нашу всю сім'ю пограбував Грозман, а мені йти до ворога та йому в ноги кланятись? Такого не буде вже ніколи (Дем'ян, Крутогори Верховини, 1984, с. 39); [Соломія:] От я зараз прийшла набрать на цілий місяць борошна, сала і пшона, щоб потім не заглядать тобі у руки (Карпенко-Карий, 2, 1960, с. 178); Попереду людей ждав голод. Назрівала распря [ворожнеча]. Галушка це помітив і сам повинився, що ватажкувать не вміє. І тоді несподівано для Максима ватага вдарила чолом йому. Так став Голобородько… ватажком (Басенко, Початок, 1982, с. 153). РАДІТИ (відчувати велику радість) душа (серце) радується (співає) у кого, рідко кому; пити радість; (перебувати в піднесеному настрої, схвильованому стані від чогось радісного) не чути землі (ніг) під собою; як (мов, наче, ніби і т. ін.) [удруге (знов)] на світ народитися; (бути дуже задоволеним, щасливим) ходити іменинником (як іменинник); на сьомому небі (бути, перебувати і т. ін.); відчувати (ночувати) себе на [сьомому] небі; співати від щастя; аж танцює. Ой як вона заспіває, – село розлягає. …Ой як. воно, засміється, душа радується (Народна лірика, 1956, с. 166); – Скільки того народу вчиться!.. Як глянеш – серце радується (Гончар, Новели, 1954, с. 60); Весь час душа співає (Коцюбинський, 3, 1956, с. 358); Серце старого гірника співало, солодко щеміло від радісного передчуття (Ткач, Плем'я дужих, 1961, с. 90); Я п'ю невимовну радість життя (Микитенко, 2, 1957, с. 66); – Як він [Туровець] живе з Соломією? – Душа в душу. Соломія тепер землі не чує під собою (Стельмах, 5, 1983, с. 140): Гарно ж усе як вийшло! Максим пішов – як на світ народився (Басенко, Початок, 1982, с. 118); Джериха готувалась до весілля. Нимидора наче знов на світ народилась (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 49); – Я наче вдруге народився на світ (Кротевич, Вибране, 1959, с. 544); Антон ходив по кораблю, як іменинник (Ткач, Крута хвиля, 1956, с. 155); Починалося ніби здорово: з нагоди його, Грининої, появи на світ колись було влаштовано бучну гулянку – рай, і батько новонародженого – найкращий тоді на всю МТС ударник-механізатор – був просто на сьомому небі (Гончар, 5, 1979, с. 90); – Приїхав додому, місця не знаходжу, мама, правда, радіє, щаслива, на сьомому небі старушка (Гончар, 5, 1979, с. 59); Але коли Маркевич заграв з скрипачем Стером концерт Ліпінського, Тарас відчув себе на сьомому небі (Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, с. 153); Копійка відчував себе на небі, бо возить Пароконя. Здавалося, його обсипає якесь сяйво, невидимий німб висить над ним (Мушкетик, Рубіж, 1984, с. 134); Він [Євген] міг сміятися, бо одержав нарешті стан, і хоч нічого не міг на ньому втнути, але однаково почувався на сьомому небі… (Загребельний, 6, 1981, с. 191); Якби це все сталося з Павлом, то він би співав од щастя, але Блямка не співала (Тельнюк, Білий камінь, 1984, с. 211); А Тимоха ж то аж танцював, що звів Левка, і вже господарює усім (Квітка-Основ'яненко, 2, 1956, с. 265). Пор.: ЩАСЛИВИМ БУТИ. РАНО
(коли ще не розвиднялося, перед світанком) ще й на зорю не займається (не займалося, не зайнялося, не здійметься); ще й на світ не зоріло (не зазоріло, не займалося, не благословило, не заводилося, не зводилося); ще [й] треті півні не співали, нар.-поет.; ще [й] чорти навкулачки (на кулачки) не билися (не б'ються), заст., фам.; (коли тільки починає сіріти) ні світ ні зоря; чи світ чи зоря; ні світ ні тьма; скоро світ; (коли починає розвиднятися) тільки почало (стало) на світ благословлятися, заст.; чуть (чим, як) світ; чуть зоря; ледве на світ зазоріло; (перед сходом сонця) на зорі (на зорях). Усі сплять; іще й на зорю не займається – імла (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 7); Було ще й на зорю не здійметься, вона з коромислом біжить по воду (Барвінок, Оповідання з народних уст, 1902, с. 112); Ще й на світ не зоріло, як я потягся на Донець і цілісінький день блукав його берегами (Гримайло, Подробиці листом, 1956, с. 32); Ще треті півні не співали, ніхто ніде не гомонів (Шевченко, Кобзар, 1963, с. 7); – І чого тебе так рано марудить і колотить? Ще чорти навкулачки не билися!.. – солодко позіхає парубок (Стельмах, 1, 1982, с. 118); Ще й чорти на кулачки не б'ються, а Мотря з бабою біжать у ліс, зілля шукають, варять, п'є Мотря й голову миє (Дніпрова Чайка, Твори, 1960, с. 31); Прокинувся чоловік ні світ ні зоря – і хоч тобі очі виколи – не стулилися більше та й годі (Збанацький, Переджнив'я, 1960, с. 214); Чи світ чи зоря, вже й повставали (Барвінок. Оповідання з народних уст, 1902, с. 58); На другий день, скоро світ, зібралися звірі до походу (Франко, 4, 1950, с. 69); Мотря того лихого дня прокинулась, ще тільки стало па світ благословлятись (Панас Мирний, 2, 1954, с. 186); На другий день Яшко схопився рано, як і завжди – чуть світ (Головко, 1, 1957, с. 135); – Ну, хлопці! Сонечко заходить, розходьтесь вечеряти, а завтра чим світ з косами косити мені (Квітка-Основ'яненко, 2, 1956, с. 200); Вже ж пізно. А завтра ж як світ на степ іти (Головко, 1, 1957, с. 267); На другий день – чуть зоря – уже були на ногах (Панас Мирний, 2, 1969, с. 241); Вийшли в поле косарі косить ранком на зорі (Українські народні пісні, 1963, с. 184); Рано на зорях сестри проводжали Веснянку (Гончар, 2, 1978, с, 175). РОЗВИДНЯТИСЯ (про світанок) братися на світанок, безос.; займатися на світ (на світання, на зорю, на день), безос.; благословлятися на світ, безос, заст.; світ світає, нар.-поет.
РОЗКІШНО
(у великих достатках, перев. з сл. жити) на широку ногу; на всю губу; на великій (панській) стопі, заст. Панькайся з хворою дружиною та дітьми, коли можна пожити одинаком – на широку ногу! [думав тесляр] (Рудь, Гомін до схід сонця, 1959, с. 158–159); Віддаю на тиждень вольну. Погуляй на всю губу (Б. Олійник, Закликання вогню, 1978, с. 17); – Я не жила сими часами на великій стопі, не бувала так часто в товариствах (Франко, 6, 1951, с. 383). РОЗПУСТИТИСЯ (стати розбещеним, морально нестійким, здатним на погані вчинки) збитися з пуття (з шляху); пуститися берега; стати (ступити) на слизький шлях; ступити на похилу стежку (на слизьку кладку). – Тобі так легко збитися з пуття в твоїх літах, – говорила стара Михальчевська на прощанні з Василиною (Нечуй-Левицький, 3, 1905, с. 289); [Іван:] Я збився з шляху, я потеряв смак до чистого життя (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 126); – Що ж то мені за кумпанія з Гайдашем? Він парубок, а в мене вдома трійко дітей, дружина… Пустився берега. Потягнуло дурня на легкий хліб (Сиротюк, Великий благовіст, 1983, с. 17); [Ярошенко:] Ви стали на слизький шлях, товаришу Заболотний. [Віктор:] Я не знаю, чому ви надумались повчати мене (Левада, Драми і комедії, 1967, с. 374); Притиківна, закохавши панича, ступає на слизький шлях (Панас Мирний, 5, 1955, с. 360); Ліда не пригадує, як і коли він ступив на похилу стежку (Мушкетик, Серце і камінь, 1962, с. 297); Хай ступає на слизьку кладку (Панас Мирний, 1, 1968, с. 56). РОЗУМНИЙ світла (ясна) голова у кого; має голову на плечах (на в'язах): [є] голова на плечах (на в'язах) у кого; (кмітливий) має розум у (в) голові; з головою (з розумом); бистрий на розум; живого ума; (збагачений знаннями, навчений) з натоптаною головою; (який відзначається неабиякими розумовими здібностями) розуму (ума) палата у кого; зірки (звізди, розм.) з неба хапає (знімає, здіймає); тільки (трохи) зорі (звізди, розм.) з неба не знімає; повний (золотий) лоб у кого; макітра розуму в кого, жарт.; (який має здоровий глузд перев. фам.) розуму не позичати кому; має лій (олію) в голові; є лій (олія) в голові в кого; не в тім'я (не в потилицю) битий; (про людей недурних, але зарозумілих, ірон.) [наче] всі розуми поїв (поїла, поїло); розуму як наклано (в голові) в кого. – До чого ж у вас мудра та світла голова! – Може, ви трохи й переоцінюєте мої якості, але знаходитеся близько до істини, – вклонився їй Мокроступ (Тарновський, Як на довгій ниві, 1958, с. 104); Олекса завжди правду говорить. Ясна в хлопця голова (Цюпа, Назустріч долі, 1958, с. 256); Хе-хе, і Корній має голову на плечах (Стельмах, 1, 1982, с. 167); [Ланкова:] – Він [голова колгоспу] за все наше господарство дбає. У мене ланка, і то стільки клопоту, а тут – колгосп, мільйонами орудує. Тут добру треба голову мати на в'язах (Большак, Образа, 1980, с. 12); [Свирид:] У іншого ніби й голова на плечах, а придивишся… [Пилип:] Побачиш порожнє місце (Кропивницький, 2, 1958, с. 49); –У Панаса ще є голова на в'язах, а в голові трохи олії, я ніколи не пропаду! (Гуцало, З вогню воскресли, 1980, с. 41); –Я не сказав би, – кохати не заборониш… Але ж батьки повинні мати розум у голові – то річ інша (Яновський, 1, 1958, с. 631); – Недавно купили, – вказавши поглядом на буфет, з гордістю сказала Мотря. – Хто з головою, той і зараз живе – не горює (Нечай, Любов і пам'ять, 1984, с. 87); Новопризначеному голові троянівці були раді: хлопець молодий, з розумом, такий діло поведе (Тютюнник, Вир, 1964, с. 28); Бистра на розум, вона розмовляла так жваво й дотепно, що слухати її не можна було без задоволення і теплої посмішки (Гримайло, Незакінчений роман, 1962, с. 17); – Тому панове козаки можуть, не накликавши на себе немилості пана Круля, обрати на гетьмана людину твердої руки, живого ума, шляхетності та багатства (Басенко, Початок, 1982, с. 162); Баба розказувала. Їй любо було одкривати світ його очам, – утішно думати: з якою натоптаною головою виросте її онуча (Панас Мирний, 1, 1968, с. 56); Розуму палата, та ключ від неї загублений (Українські народні прислів'я, 1955, с. 250); У нього розуму палата, та грошей малувато (Українські народні прислів'я, 1963, с. 323); – Ви тільки гляньте, що накоїв наш попередній нерозумний голова! Тут треба десять років світлій голові із палатою ума працювати, щоб толку якось добитись (Рад. Україна, 15 листоп., 1962, с. 2); Яку б вона розмову не розпочала, з ким би не побачилася, уже вона завжди зверне на Василя. І сякий, і такий, звізди з неба здіймає (Панас Мирний, 1, 1968, с. 424); А про Василя вже того – і такий і он який, трохи не зорі з неба зніма (Панас Мирний, 4, 1955, с. 14); Ні, не забуть цього до гроба, коли побив мене йолоп за те, що в мене повний лоб, а в нього порожньо у лобі (Сосюра, 2, 1958, с. 364); І люди є такі ледачі, Мудрують..: Ми, бачте, сила, ми – стовби. У нас, мов, золоті лоби (Глібов, Вибране, 1951, с. 68); – Давайте поради! В вас же розуму добра макітра (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 136); Він і освічений, і говорить красно, та й розуму йому не позичати (Добровольський, Очаківський розмир, 1965, с. 406); – Що ж там робиться? – хотів допитатись Мар'ян. – Коли маєш лій в голові, сам розчовпеш, – відповів Лесь (Стельмах, 2, 1982, с. 207); Був він чоловік сердечний, у голові мав олії не трохи та й питущим не був (Гуцало, Скупана в любистку, 1965, с. 136); Є лій в голові у хлопця (Стельмах, 1, 1982, с. 103); Так же піп не в тім'я битий; його не обдуриш (Мартович, Твори, 1954, с. 40); Не взяла його врагова мати – не в потилицю битий (Номис, № 5714); [Рябина:] Ще молоко на губах не обсохло, а воно вже лизнуло того письма та капральських кулаків покоштувало, та й гадає, що всі розуми поїло (Франко, 9, 1952, с. 40); Ну, біс, – він [Хапко], скажемо, на цей бік дурненький, а наші – такі вже розумні, наче всі розуми поїли, – чи ж тими цяцечками не хапаються? (Марко Вовчок, 6, 1956, с. 277); Голова як маківка, а розуму як наклано (Українські народні прислів'я, 1963, с. 318). РОЗУМНИК
(кмітлива, тямуща людина) мудра голова; світла голова; розумна голова; метикована голова. [Старшина другий:] Мудра голова, сидить собі в хуторі, ніби не знає нічого, а дивишся – скрізь Головатий (Шевченко, 1, 1953, с. 95); Світла голова Ковальов! Як він здорово тоді придумав конструкцію циліндра до десятитисячного преса (Собко, Біле полум'я, 1952, с. 120); Коваль, – той не дуже любив говорити… І хитне головою на Цигулю – слухайте, мовляв, що он розумна голова каже (Головко, 2, 1957, с. 253); Комуністи переглянулись: «Таки він, цей комбриг Антоненко, видно, комісаром народився – метикована голова» (Збанацький, 4, 1964, с. 47). САМІТНИЙ (який живе або залишився одинаком, без нікого) сам собі; один як палець (як місяць у небі); один одинцем. Сам собі у бур'яні, щоб не почув хто, не побачив, виспівую та плачу (Шевченко, 2, 1963, с. 63); [Оксана:] Сама знаєш, що хазяйствечко у нас слава богу; а що ж, одна у батька, як палець, і в хаті, і в подвір'ї (Кропивницький, 1967, с. 150); – Ми – це я, один, як місяць у небі (Стельмах, 5, 1983, с. 83); Може, в окопах уже ні душі, може, Маковей залишився вже один одинцем на всю дамбу? (Гончар, 3, 1959, с. 365). СЕРДИТИСЯ жүктеу/скачать 2.88 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|