Меліоративні системи та споруди дбн в 4-1-99 Видання офіційне Держбуд України

9.25 Залежно від кліматичних умов у районі будівництва і у разі відсутності води дозволяється застосовувати пневматичний спосіб випробування для трубопроводів з внутрішнім розрахунковим тиском Р_р не більше:

• підземні сталеві — 1,6 МПа (16 кгс/см²);

• надземні сталеві - 0,3 МПа (3 кгс/см²);

• підземні залізобетонні, азбестоцементні та чавунні - 0,5 МПа (5 кгс/см²).

ДБН В.2.4 -1-99 С. 136
Можливість застосування пневматичного способу випробування підземних трубопро­водів зрошувальних систем повинна бути обумовлена у проекті (робочому проекті).

9.26 Випробування напірних трубопроводів усіх категорій повинно здійснюватись будівельно-монтажною організацією, як правило, двома етапами:

• перший - попереднє випробування на міцність і герметичність, яке здійснюється після засипання пазух з підбивкою грунту на половину вертикального діаметра та приси­пання труб, стикові з'єднання для проведення огляду залишаються відкритими; попе­редні випробування трубопроводів допускається виконувати без участі представників за­мовника і експлуатаційної організації із складанням акту, що затверджується головним інженером будівельної організації;

• другий - приймальне (остаточне) випробування на міцність і герметичність слід виконувати після повного засипання трубопроводу за участю представників замовника і експлуатаційної організації зі складанням актів про результати випробування за формами З, 4, 5 додатка К.

Обидва етапи випробування повинні виконуватись до встановлення гідрантів, вантузів, запобіжних клапанів, замість яких на період випробування слід установити фланцеві заглушки.

9.27 Трубопроводи, що прокладаються на переходах через залізниці й автомобільні дороги 1 і 2 категорій, піддягають попередньому випробуванню після укладання робочого трубопроводу у футлярі (кожусі) до заповнення міжтрубного простору порожнини футляра і до засипання робочого і приймального котлованів переходу.

9.28 Випробування трубопроводів із сталевих, чавунних, залізобетонних і азбе­стоцементних труб, незалежно від способу випробування, слід провадити при довжині менше 1 км - за один прийом; при більшій довжині - ділянками не більше 1 км. Довжина випробувальних ділянок сталевих трубопроводів при гідравлічному способі випробуван­ня може перевищувати 1 км.

9.29 Величини внутрішнього робочого тиску Р_р та випробувального тиску Р_в для проведення попереднього і приймального випробувань напірного трубопроводу на міцність повинні бути визначені проектом у відповідності з вимогами СНіП 2.04.02 і на­водитись у робочій документації.

9.30 У разі відсутності в проекті вказівок про величину гідравлічного випробу­вального тиску Р_в для виконання попереднього випробування напірних трубопроводів на міцність вона приймається у відповідності з таблицею 9.1.

9.31 Величина випробувального тиску на герметичність Р_Г для проведення як попе­реднього, так і приймального випробувань напірного трубопроводу повинна бути рівною ве­личині внутрішнього робочого тиску Р_Р плюс величина Р, що приймається відповідно до таблиці 9.2 залежно від верхньої межі вимірювання тиску, класу точності та ціни поділки шкали манометра. При цьому величина Р_Г не повинна перевищувати величину приймального випробувального тиску трубопроводу на міцність Р_В.

ДБН В.2.4-1-99 С. 137

Таблиця 9.1 - Величина випробувального тиску

Характеристика трубопроводу	Величина випробувального тиску при по- передньому випробуванні,МПа (кгс/см2)
1 Сталевий 1 клласу зі зварними стиковими з’єднаннями ( в тому числі укладений під водою) з внутрішнім розрахунковим тиском РР до 0,75 МПа ( 7,5 кгс/см2 )	1,5 (15)
2 Те саме, від 0,75 до 2,5 МПа (від 7,5 до 25 кгс/см2)	Внутрішній розрахунковий тиск з коефіцієнтом 2, але не більше заводського випробувального тиску труб
3 Те саме, понад 2,5 МПа (25 кгс/см2)	Внутрішній розрахунковий тиск з коефіці­єнтом 1,5, але не більше заводського випробувального тиску труб.
4 Сталевий, складений з окремих секцій, з'єдна­них на фланцях, з внутрішнім розрахунковим тиском Рр до 0,5 МПа (5 кгс/см2)	0,6(6)
5 Сталевий 2 і 3 класів зі стиковими з'єднаннями на фланцях, з внутрішнім роз- рахунковим тиском РР до 0,75 МПа (7,5 кгс/см2)	1,0 (10)
6 Те саме, від 0,75 до 2,5 МПа ( від 7,5 до 25 кгс/м2)	Внутрішній розрахунковий тиск з коефіці­єнтом 1,5, але не більше заводського випробувального тиску труб.
7 Те саме, понад 2,5 МПа (25 кгс/см2)	Внутрішній розрахунковий тиск з коефіці­єнтом 1,25, але не більше заводського випробувального тиску труб.
8 Чавунний зі стиковими з’єднаннями під за- чеканку (згідно з ГОСТ 9583 для труб усіх класів) з внутрішнім розрахунковим тиском до 1 МПа (10 кгс/см2)	Внутрішній розрахунковий тиск плюс 0,5 (5), але не менше 1(10)
9 Те саме, зі стиковими з’єднаннями на гумо- вих манжетах (згідно з ТУ 14-3-1247 для труб усіх класів)	Внутрішній розрахунковий тиск з коефіцієнтом 1,5, але не менеше 1,5(15)
10 Залізобетонний	Внутрішній розрахунковий тиск з коефіці­єнтом 1,3, але не більше заводського випробувального тиску на водонепроникність
11 Асбестоцементний	Внутрішній розрахунковий тиск з коефіці­єнтом 1,3, але не більше 0,6 заводського випробувального тиску на водонепроникність

1) при попередньому випробуванні - 0,15 МПа (1,5 кгс/см²);

2) при приймальному випробуванні - 0,6 МПа (6 кгс/см²).

9.32 Випробування напірних трубопроводів зрошувальних систем з термопластів провадиться у порядку, встановленому згідно з 9.24-9.33 даного розділу для сталевих, ча­вунних, залізобетонних та азбестоцементних трубопроводів.

9.33 Величина випробувального тиску під час гідравлічних випробувань трубопро­водів повинна прийматись рівною робочому тискові з коефіцієнтами:

• для труб з ПВХ, які з'єднуються склеюванням, і поліетиленових труб - 1,5;

• для труб з ПВХ розтрубних - 1,3.

9.34 Вважається, що напірний трубопровід витримав попередні гідравлічні випро­бування, якщо під дією випробувального тиску не виявлено розривів труб або стиків та фасонних деталей, а під дією робочого тиску не виявлено видимого витікання води.

9.35 Активний захист підземних сталевих і залізобетонних трубопроводів від ґрунтової корозії і корозії від блукаючих струмів повинен здійснюватись за спеціальними проектами, розробленими на стадії проекту (робочих креслень) зрошувальної системи на підставі інженерно-геофізичних вишукувань для визначення корозійності грунтів.

9.36 Монтаж технічних засобів електрохімічного захисту (ЕХЗ) трубопроводів по­винен провадитись спеціальною монтажною організацією після остаточного випробуван­ня трубопроводу.

10 БУДІВНИЦТВО ДРЕНАЖУ

10.1 Будівництво дренажу з метою осушення заболочених та перезволожених сла-бопріоникних грунтів та. дренажу на зрошуваних землях слід здійснювати у відповідності з затвердженими проектами організації будівництва та проектами виконання робіт.

Під час будівництва дренажу слід дотримуватися вимог ДБН А.3.1-5, СНіП 3.05.04 та цього розділу.

10.2 До початку будівництва дренажу повинні бути виконані підготовчі роботи: вине­сення проекту на місцевість, підготовка місць для складування матеріалів, зберігання і обслу­говування будівельних машин та механізмів, створення на об'єкті гарантованого запасу основ­них будівельних матеріалів, мастил та пального; перебазування техніки.

10.3 Винесення на місцевість осей дрен та їх закріплення на місцевості геодезич­ними знаками виконує замовник або проектно-розвідувальні організації за договорами, складеними із замовниками.

ДБН В.2.4-1-99 С. 140
10.4 У проектах виконання робіт і технологічних картах на будівництво горизон­тального трубчастого дренажу слід передбачати комплексно-механізований спосіб будівництва із застосуванням землерийних та дреноукладальних машин безперервної дії та дрен, виготовлених на заводі.

10.5 В умовах високого стояння рівня ґрунтових вод (РГВ) будівництво дренажу повинно здійснюватись після попереднього осушення із зниженням РГВ нижче проектно­го дна дрени на 15-20 см, не допускаючи зменшення щільності грунту основи.

10.6 Забороняється укладка дренажних труб у воду або на розріджений грунт.

10.7 Для влаштування горизонтального закритого дренажу можна використовувати такі труби: керамічні (гончарні), із термопластів (поліетиленові, поліхлорвінілові) і бе­тонні (для колекторів). Бетонні труби повинні виготовлятись із застосуванням сульфа­тостійкого цементу.

10.8 У зимовий період, до початку укладання дрени (колектора), замерзлий грунт слід розпушити.

10.9. Зворотну засипку дренажних траншей слід виконувати двома етапами: приси­пання дрен і остаточне засипання.

Присипання дрен слід виконувати механізованим способом відразу після укладання труб. Грунт, який застосовується для присипання, не повинен містити будівельного сміття, щебеню, дрібного каміння, мерзлого грунту.

Остаточне засипання дренажних траншей слід провадити, як правило, бульдозе­ром, який пересувається уздовж осі траншеї під кутом 30° від верхів'я до устя. Щільність грунту засипки визначається проектом.

10.10 Дренажні устя та колодязі слід влаштовувати одночасно з укладенням дрен згідно з технологічними картами.

10.11 Під час операційного контролю якості виконання робіт слід перевіряти, чи відповідають проекту параметри дренажу.

Відхилення параметрів дренажу від проектних величин не повинні перебільшувати значень, зазначених в таблиці 10.1,

Таблиця 10.1 - Допустимі величини відхилень параметрів дренажу від проектних

Найменування	Допустима величина відхилень
Вісь колектора і дрен	± 1м
Відмітка дна траншей для труб діаметром, мм: 50 від 75 до 125 " 150 " 250	-1,5 см -2,0 см - 3,0 см
Відмітка устя колектора або дрени	+ 3,0 см
Поздовжній уклон на ділянках завдовжки 100м	± 0,0005
Бічне зміщення керамічних труб у стиках	1/3 товщини стінки труби
Товщина шару присипки	- 5,0 см
Довжина дрени	± 1м
Примітка. Бокове зміщення керамічних труб перевіряється у разі їх укладання ручним способом.

ДБН В.2.4-1-99 С. 141

Дренаж на зрошувальних землях

10.12 Спосіб будівництва дренажу, слід вибирати залежно від інженерно-гідрогеологічних та грунтових умов:

• у грунтах з високим рівнем грунтових вод (після відповідного техніко-економічного обгрунтування) може бути застосований широкотраншейний спосіб з улаш­туванням "полиці" і укладанням фільтру і труб ручним способом у траншеях з пологими укосами;

• у сухих стійких зв'язних грунтах - траншейний з використанням дреноукладача ЕТЦ-406 або ЕД-3;

• у сухих нестійких грунтах, які здатні обвалюватися - траншейний з використан­ням дреноукладача ЕТЦ-406;

• у стійких зв'язних грунтах, якщо рівень ґрунтових вод у період будівництва пере­вищує відмітку укладання дрен не більше як на 0,5 м , - траншейний з використанням дреноукладача ЕТЦ-406 або безтраншейний з використанням дреноукладача БДМ-301А, якщо коефіцієнт фільтрації становить не менше 0,3 м на добу, що повинно бути зазначено у проекті;

• у стійких зв'язних грунтах при високому рівні грунтових вод - широкотраншей­ний (напівмеханізований) з використанням одноковшових екскаваторів та влаштуванням "полиці" і укладанням дренажних труб і фільтра ручним способом;

• у незв'язних грунтах при високому стоянні рівня грунтових вод - траншейний з використанням дреноукладача ЕТЦ-406 і ЕД-3 за умови попереднього водозниження. Спосіб водозниження визначається у проекті виконання робіт.

10.13 В обводнених грунтах для зниження рівня грунтових вод на період будівництва дренажу застосовується, як правило, лідерна дрена, яка влаштовується пара­лельно осі дрени на відстані від 8 до 10 м, на глибині, що на 1 м нижче за проектне поло­ження дрени.

10.14 Під час будівництва дренажу з улаштуванням "полиці" водовідвідну траншею слід копати на 0,75 м нижче відмітки дрени, забезпечуючи повне осушування "полиці".