Особливості проектування дренажу в садах, виноградниках, парках, лісорозсадниках та сільських населених пунктах

3.46 Глибина закладання дрен повинна прийматися з урахуванням глибини розгалу­ження кореневої системи і не повинна перевищувати 1,2 -1,5 м.

При поперечному дренажі у мінеральних грунтах довжина дрен не повинна переви-щувати 200 м і 150 м — при поздовжньому дренажі мінеральних грунтів та торфових боліт.

3.47 Розрахунок міждренної відстані слід провадити, керуючись додатком Ф.

3.49 Колектори, траси яких проходять паралельно рядам чагарників та дерев, повинні прокладатися на відстані від них не менше ніж 20 м.

Якщо це неможливо, слід проектувати короткі поперечні дрени. Відрізки колекторів, що проходять поруч з окремими великими деревами, необхідно ретельно герметизувати.

3.50 Для запобігання проникненню коріння рослин у дрени слід провадити кругове об­сипання дрен жужелицею, що містить сірчаний колчедан.

3.51 На схилових ділянках, передбачених під посадку виноградника, дренаж слід проек­тувати, застосовуючи поперечну і косокутну схеми розміщення дрен.

3.52 На виноградниках, де вимагається застосування поздовжньої схеми розміщення дрен, необхідно передбачати ловильні дрени. Відстані між осушувальними і ловильними дренами повинні дорівнювати трикратній міждренній відстані. Оптимальна глибина дрен -від 1,0 до 1,2м.

3.53 Норма осушення сільських населених пунктів повинна визначатися конструктивни­ми особливостями житлових та виробничих будівель і споруд та встановлюватися на основі детальних гідрогеологічних вишукувань та досліджень.

3.54 Для підтримання встановлених норм осушення проектуються дренажні системи, аналогічні застосованим на сільськогосподарських землях.

3.55 Проектування осушувальних та захисних заходів слід виконувати з урахуванням прогнозів підтоплення, керуючись вимогами СНіП 2.02.01, а також СНіП 2.06.15.

3.56 При розрахунку дренажу на території сільських населених пунктів слід урахову­вати додаткове живлення грунтових вод, спричинене порушенням природного водного ба­лансу.

3.58 Кротовий дренаж, як самостійний захід, улаштовується в потужних торфовищах слабого та середнього ступеня розкладення, в торфовищах неглибокого залягання, що підстилаються зв'язними грунтами, та в мінеральних кротостійких грунтах. Грунти, в яких улаштовуються кротові безуклонні дрени, повинні бути без піщаних прошарків, каміння, по­хованої деревини, а також без підтікання підзолу. Глибина кротових дрен з урахуванням ви­користання їх з метою зволоження приймається від 0,7 до 0,9 м. робочий (діючий) діаметр -

( К >1,5 м/добу). Безуклонний кротовий дренаж зберігається у торфовищах протягом 3 років, глинистих та суглинкових грунтах - 2 роки. Після закінчення цього терміну кротовий дренаж потрібно поновити.

Кротовий дренаж проектується у слабопроникних грунтах у разі відсутності каміння, де дрени можуть зберігатися не менше 3-х років, та в торфовищах потужністю не менше ніж

0, 8 м зі ступенем розкладення торфу менше 45%, а при відсутності похованої деревини-після роботи відкритої мережі не менше 1 року.

3.59 Показник стійкості кротових дрен у мінеральних грунтах визначається у період вишукувань із співвідношення

, ( 26 )

де - відсоток фракції діаметром від 0,060 до 0,008 мм за мікроагрегатним аналізом

(за Павловим);

- відсоток фракції діаметром від 0,050 до 0,005 мм за механічним складом

(за Качинським).

Якщо < 3 - грунт стійкий, придатний для кротування;

" 0,3 << 0,7 - грунт середньостійкий, придатний для кротування;

" > 0,7 - грунт нестійкий, непридатний ні для влаштування кротового дрена­жу, ні

для кротування.

3.60 Кротові дрени повинні розміщуватися за відношенням до водоприймача під кутом не менше 60°. Устя дрени, закріплене гончарною трубкою, повинне перебувати на відстані не менше ніж 30 см від дна каналу і 10 см від побутового горизонту води.

3.61 Глибина закладання кротових дрен приймається від 0,5 до 0,7 м у мінеральних грунтах, від 0,7 до 1,0 м - у торфовищах, мінімальний уклон 0,002, оптимальна довжина в суглинкових грунтах - 100 м, глинистих - 150 м, у торфовищах - від 180 до 200 м. Діаметр кротових дрен можна приймати 10 см, відстані між ними - від 5 до 8 м у мінеральних грун- тах, від 5 до 15 м - у торфовищах.

3.62 У певних умовах (рельєф місцевості, геологічні та гідрогеологічні умови) можливе застосування безуклонного та малоуклонного дренажів за наявності необхідного обгрун-тування.

Захисна осушувальна мережа
3.63 Для перехоплення поверхневих, делювіальних, а також грунтових і грунтово-напірних вод, які надходять з площі водозбору, слід проектувати захисну осушувальну мережу (нагірні, ловильні, нагірно-ловильні канали, ловильні дрени, свердловини вертикального дренажу).

ДБН В.2.4-1-99 С. 50
3.64 Нагірні канали для перехоплення поверхневих вод слід проектувати уздовж вер­хової межі осушуваного масиву, а при осушенні боліт, як правило, суміщати з межами по­кладу торфу. Глибину нагірних каналів слід приймати не менше 1,0 м, а форму поперечного перерізу з пологим верховим укосом - у відповідності з таблицею 2.6.

3.65 Ловильні канали та дрени необхідно проектувати паралельно лініям гідроізогіпс по лінії виклинювання або найбільш близького залягання водоносного пласта. Траси ло­вильних каналів та дрен за можливості слід намічати у межах залягання грунтів, які не за­знають опливання. Мінімальна глибина ловильних каналів та дрен визначається за умови їх урізання під рівень ґрунтових вод або в напірний водоносний пласт не менше ніж на 0,3 м. Максимальна глибина визначається за умови їх впливу на прилеглу до осушуваного масиву територію. При глибині ловильних каналів до 3,0 м параметри поперечних перерізів слід приймати у відповідності з таблицею 2.6, а при глибині понад 3,0 м - визначати розрахунком з урахуванням геотехнічних властивостей грунтів та гідрогеологічних умов.

3.66 При осушенні притерасних боліт грунтово-напірного живлення слід передбачати влаштування розвантажувальних самовиливних свердловин або лінійної системи свердловин з відкачуванням води занурювальними насосами, як рекомендовано в 3.7 - 3.10.

3.67 Нагірні канали повинні розраховуватися на пропуск потрібної витрати води. Ло­вильні канали та дрени розраховуються на пропуск витрат підземних вод, що визначаються на основі фільтраційних розрахунків з урахуванням гідрогеологічних умов осушуваної території.

Ловильні канали допускається суміщати з нагірними каналами. У цьому випадку вони називаються нагірно-ловильними каналами.

3.68 Мінімальні уклони захисної мережі приймаються рівними 0,0003. Як виняток, для безуклонних територій допускається приймати уклон 0,0002. Укладання вийнятого грунту слід передбачати на низовий бік каналу. При цьому висота кавальєрів не повинна перевищу­вати 2 м, а підошва його повинна бути на відстані не менше ніж 5 м від бровки каналу.

3.69 Ловильні дрени слід проектувати діаметром не менше ніж 125 мм з улаштуванням кругового гравійно-піщаного фільтра завтовшки від 20 до 25 см.

3.70 При проектуванні каналів та дрен захисної мережі необхідно дотримуватись ви­мог 3.20-3.30.

За призначенням вона поділяється на міжгосподарську, яка обслуговує не менше двох господарств, та внутрішньогосподарську, що приймає воду з території одного господарства. Канали провідної мережі можуть бути першого порядку у випадку впадання безпосередньо у водоприймач, другого та наступних порядків у випадку впадання у канали старшого порядку.

Розрахункову, забезпеченість витрат води слід приймати на основі техніко-економічного порівняння варіантів. При площі осушення земель до 2,0 тис. га допускається провадити розрахунок провідної мережі на пропуск витрат 10%-ї забезпеченості при використанні земель під польові сівозміни, пасовища та сіножаті; 5%-ї забезпеченості - при використанні земель під овочеві сівозміни і багаторічні насадження. У разі відповідного обгрунтування розрахунок провідної мережі каналів слід провадити на пропуск витрат води 25%-ї забезпеченості.

73. 
    Розрахунковими періодами є:
    

• при використанні осушуваних земель під польові сівозміни з озимими та бага-торічними насадженнями - весняні та літньо-осінні паводки;

• під овочеві та польові сівозміни без озимих - передпосівний період та літньо-

осінній паводок;

• під пасовища та сіножаті - літньо-осінній паводок;

• під усі види сільськогосподарського використання земель - меженний період.

3.75 Розрахунок каналів на передпосівний період та літньо-осінній паводок слід викону-вати з урахуванням роботи регулювальної мережі, призначеної для створення необхідного водно-повітряного режиму грунтів, з урахуванням своєчасного звільнення її від підпору.

3.76 Гідравлічний розрахунок провідних каналів провадиться, якщо площа водозбору становитиме 5 км² і більше, а витрата перевищує 0,5 м³/с; при меншій площі водозбору розміри поперечних перерізів каналів приймаються конструктивно. Гідравлічний розрахунок необхідно провадити при будь-якій площі водозбору, якщо уклон каналу перевищує 0,0005 для піщаних, 0,003 - для суглинкових і 0,005 - для глинистих грунтів.

3.77 Гідравлічний розрахунок каналів необхідно виконувати, як правило, за формулами рівномірного руху води для таких створів: гирло каналу, вище впадання кожного каналу, що гідравлічно розраховується, при переломі уклонів (для обох уклонів), на ділянках з постійними уклонами при зміні площі водозбору на 20%.

Розрахунок виконують згідно з додатками К, Л, М, Н.

У разі випадкового припливу води у провідні канали або надходження її з каналів

Форма поперечного перерізу провідних каналів з витратою до 10 м³ /с приймається трапецеїдальною з параметрами у відповідності з таблицею 2.6.

При витратах, що перевищують 10 м³/с, форма поперечного перерізу може бути тра­пецеїдальною (полігональною, параболічною, комбінованою), при цьому параметри слід обґрунтовувати розрахунками залежно від геотехнічних властивостей грунтів та гідрогеологічних умов.

3.79 Сполучення у плані магістральних каналів з водоприймачами та провідних ка­налів між собою необхідно визначати під прямим або близьким до нього кутом. Водоприй­мач на ділянці сполучення необхідно захищати від розмивання та замулення.

3.80 Сполучення у вертикальній площині каналів між собою та водоприймачами слід проектувати за рівнями води з дотриманням таких вимог:

• для каналів, які гідравлічно розраховуються, - горизонт у горизонт;

• канали, що гідравлічно не розраховуються, сполучаються дно в дно.

де r_о - радіус завороту, м

рахункової витрати.

Серед визначених радіусів необхідно приймати більший. Мінімальний радіус заворо­ту повинен бути не менше ніж 10 В.

Водоприймачі

82. 
    Водоприймачами можуть бути річки, струмки, озера, водосховища, стави.
    

3.83 Рівні води у водоприймачу в розрахункові періоди повинні бути такими, щоб не допустити підпору і підтоплення мережі, що впадає в нього. Вони мають відповідати таким умовам вертикального сполучення осушувальної мережі:

а) побутові (меженні) рівні води у водоприймачі повинні бути нижче (або врівень) дна магістрального каналу і нижче закритих колекторів на 30-50 см;

ДБН В.2.4-1-99 С. 53

б) рівні передпосівної витрати води - нижче бровок водоприймача на 0,5-0,8 м: рівні передпосівних, літньо-осінніх паводкових витрат води - на 20-30 см нижче рівнів у магістра­льних каналах.

3.84 Пропускна здатність русла повинна буги такою, щоб тривалість затоплення осушу­ваної території весняними паводковими водами становила: в сівозмінах з озиминою -0 діб; з ярими зерновими культурами - 10-15 діб; з овочевими і кормовими культурами -10-15 діб; з багаторічними травами - 15-25 діб.

3.85 Літньо-осінні паводкові витрати води повинні проходити всередині русла, а рівні їх повинні бути на 30 - 40 см нижче бровок.

3.86 Береги і русло водоприймача мають бути стійкими, рух води у водоприймачі по всій його довжині повинен бути рівномірним.

3.87 Залежно від причин високих рівнів води у руслі річки-водоприймача і недопустимо­го за тривалістю і строками затоплення заплав слід застосовувати такі способи регулювання річок: усунення підпору від споруд; зменшення шорсткості русла; збільшення розмірів попе­речних перерізів русла і уклону річки; надання руслу стійкого поперечного і поздовжнього профілю; регулювання стоку водосховищами і ставами на річці та її притоках; будівництво паралельного каналу (русла) для розвантаження річки.

3.88 Гідравлічний розрахунок водоприймача складається з визначення розрахункових витрат, якими є весняні паводкові, літньо-осінні паводкові, передпосівні, меженні (побутові) - залежно від використання осушуваних земель.

3.89 Розрахункові створи на випрямленому руслі слід вибирати так: у гирлі і витоці регульованої ділянки - у місцях зміни уклонів русла; нижче - в місцях впадіння до річки притоків, каналів з водозбірною площею не менше 500 га; в місцях різких змін заплав, зву­жень і розширень.

Гідравлічний розрахунок для визначення параметрів поперечного перерізу русла (ши­рина, глибина) та швидкості течії слід провадити для розрахункових створів за формулами нерівномірного руху.

3.90 Обвалування русла річок слід влаштовувати у таких випадках: регулювання річки не може забезпечити пропускання розрахункових витрат із заданою забезпеченістю; затоплення за­плав взагалі неприпустиме (наявність населених пунктів, пам'ятників архітектури, вимог охорони природи та ін.). При цьому слід мати на увазі, що обвалування економічніше, ніж регулювання русла, і що обвалування доповнює регулювання русла.

Порівнюючи варіанти регулювання та обвалування річки, необхідно враховувати їх

позитивні та негативні сторони.

3.92 При захисті від затоплення сівозмін з озимими культурами, багаторічних насад­жень та населених пунктів необхідно проектувати незатоплювані (зимові) польдери, які вик­лючають затоплення території, що захищається, максимальними паводками розрахункової забезпеченості впродовж всього року. Польдери, що затоплюються (літні), огороджуються дамбами, які захищають землі, що меліоруються, від затоплення максимальними літньо-осінніми паводками розрахункової забезпеченості.

Зимові річкові заплавні польдери слід розраховувати на максимальні паводкові горизон­ти 5%-ї забезпеченості. При відповідному обгрунтуванні допускається приймати забезпе­ченість до 1%.

3.93 Проектування польдерних систем необхідно здійснювати на основі аналізу природ­но-господарських умов та техніко-економічних розрахунків з урахуванням інтересів не тільки сільського господарства, але й енергетики, рибного, мисливського та лісового госпо­дарства, охорони природи.

3.94 Розміщення дамб у плані слід передбачати на основі гідрологічних та гідравлічних розрахунків водотоків з урахуванням топографічних особливостей місцевості та вимог охо­рони навколишнього середовища.

3.95 При проектуванні дамб розрахункове значення максимальних рівнів води необхідно приймати залежно від розрахункової забезпеченості витрат води для даного класу дамби. Клас захисної дамби приймається не нижче класу об'єкта, який захищається.

3.96 Перевищення гребеня дамб над рівнем води для основного розрахункового випадку слід визначати згідно з СНіП 2.06.05 з урахуванням стиснення потоку річки захисними дам­бами, вітрового нагону та висоти накату хвилі, а також осідання тіла дамби і основи. Вели­чину запасу по висоті незатоплюваних дамб необхідно приймати рівною 0,5 м, а для затоп­люваних - 0,3 м. Відмітка гребеня дамби повинна бути не нижче відмітки рівня води при проходженні витрати води розрахункової забезпеченості, яка відповідає перевірочному роз­рахунковому випадку.

3.97 Відсипку тіла дамб слід передбачати з місцевих грунтів, які відповідають вимогам СНіП 2.06.05. Допускається застосування торфу із ступенем розкладу 50% і більше, за умови покриття укосів та гребеня дамби захисним шаром з мінерального грунту не менше ніж 0,5 м. Резерви грунту для відсипки дамб необхідно розміщувати з зовнішнього боку польдера на відстані подвійної висоти дамб на глинистих грунтах та чотирикратної висоти дамб - на легких мінеральних та торфових грунтах.

3.98 Ширину гребеня захисних дамб слід приймати за умови виконання будівельних робіт та експлуатації. При висоті дамб понад 1,5 м ширина гребеня повинна бути не менше 3,0 м. Експлуатаційну дорогу необхідно передбачати уздовж дамб з боку обвалованої тери­торії. При відповідному обгрунтуванні допускається розміщувати експлуатаційну дорогу на гребені дамби з улаштуванням з'їздів та роз'їздів не ближче ніж через 0,5 км.

ДБН В.2.4-1-99 С. 55
3.99 Укоси дамб необхідно захищати від розмивної дії атмосферних опадів, водного по­току, хвилі збійної течії на заворотах, льодоходу.

3.100 Закладання укосів дамб при напорі до 3 м слід приймати за таблицею 3.4 з ура­хуванням фізико-механічних властивостей грунтів тіла дамб та технології виконання робіт, а при напорі понад 3 м - відповідно до СНіП 2.06.05.

3.101 У дамбах, що затоплюються, необхідно передбачати влаштування шлюзів-регуляторів або водозливів для вирівнювання рівнів води у верхньому та нижньому б'єфах під час проходження паводків. Поріг водозливу слід визначати на відмітці максимального рівня літньо-осіннього паводка розрахункової забезпеченості. Довжину водозливу Ь, м, ви­значають за формулою для незатопленого водозливу з широким порогом:

, (28)

де Q_p - розрахункова витрата води, м³ /с;

т - коефіцієнт витрати (в середньому 0,36);

Н - висота шару води на порозі водозливу, м.

( 29 )

де W - об'єм грунту обвалованої території (польдера) від поверхні землі до відмітки

гребеня дамби, м³;

t - час, за який рівень води підвищується від відмітки порога водозливу до відмітки

гребеня дамби Н (визначається за гідрографом паводка), с.

3.102 Розрахунок продуктивності насосних станцій для зимових та літніх польдерів, а також розрахунок магістрального каналу польдерної системи слід здійснювати згідно з мето­дикою, викладеною у ВСН 33-2.2.12.

3.103 У складних гідрогеологічних умовах (у шаруватих грунтах) та при безуклонній поверхні допускається при відповідному обгрунтуванні влаштування безуклонних та мало-уклонних магістральних каналів (менше ніж 0,0002), довжина яких визначається кривою спаду при роботі насосної станції.

Акумулююча ємкість таких каналів повинна враховуватися при встановленні продук­тивності насосної станції.