Методичні рекомендації для керівників баз стажування з підготовки лікарів-інтернів за спеціальністю Психіатрія



бет1/4
Дата23.07.2016
өлшемі264 Kb.
#216542
түріМетодичні рекомендації
  1   2   3   4
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО

КАФЕДРА ПСИХІАТРІЇ ТА ПСИХОТЕРАПІЇ ФПДО

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

для керівників баз стажування

з підготовки лікарів-інтернів

за спеціальністю Психіатрія

Львів- 2008

Методичні рекомендації підготували:

д.м.н., проф. Фільц О.О.

к.м.н., доц. Богута Х.Р.

ас. Мироненко О.І.

к.м.н., доц. Долішня Н.І.

к.м.н., доц. Кечур Р.В.

к.м.н., ас. Ришковська Н.О.

ас. Винницький М.В.




Відповідальний за випуск:

зав. кафедри, д.м.н., проф. Фільц О.О.



Рецензенти:

завідувач кафедри медичної психології, психіатрії та

сексології ЛНМУ ім. Данила Галицького д.м.н., проф. Влох І.Й,

завідувач кафедри неврології та нейрохірургії ФПДО

ЛНМУ ім. Данила Галицького д.м.н., проф. Шевага В.М.

Методичні рекомендації обговорені та схвалені на засіданні кафедри

22.01.2008 р.

Протокол №

Методичні рекомендації об говорені та затверджені на засіданні

циклової методичної комісії ФПДО

протокол №
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА.

Підготовка кваліфікованих лікарів-фахівців зі спеціальності «Психіатрія» для самостійної роботи в закладах та установах системи охорони здоров’я здійснюється в інтернатурі згідно наказу МОЗ України від 23.02.2005 р. за №81 “Про затвердження Переліку спеціальностей та строки навчання в інтернатурі випускників медичних і фармацевтичних вищих навчальних закладів, медичних факультетів університетів”.

Тривалість підготовки 1,5 роки. Форма навчання очно-заочна.

Основним завданням стажування лікарів під час інтернатури є удосконалення професійних навичок з основних розділів психіатрії, вивчення клініки та діагностики психічних розладів, методів їх лікування, реабілітації та профілактики.

Метою даних методичних рекомендацій є оптимізація підготовки лікарів-інтернів зі спеціальності Психіатрія на базах стажування, краще ознайомлення керівників інтернів на базах з планом підготовки та програмою інтернатури.

Методичні рекомендації складені на основі типового навчального плану та програми інтернатури випускників вищих медичних закладів освіти III-IV рівнів акредитації зі спеціальності “Психіатрія”, схваленого Координаційною науково-методичною радою з післядипломної освіти лікарів і провізорів при Департаменті кадрової політики, освіти і науки Міністерства охорони здоров’я України 19 квітня 2006 р.



1. Загальний план підготовки лікаря інтерна зі спеціальності “Психіатрія”
1.0. Інтернатура (первинна спеціалізація) є обов’язковою формою післядипломної підготовки випускників усіх факультетів вищих медичних закладів освіти Ш-1У рівнів акредитації незалежно від підпорядкування та форми власності, після закінчення якої їм присвоюється кваліфікація лікаря-спеціаліста з певного фаху. Основною метою інтернатури є підвищення рівня практичної підготовки лікарів-інтернів у їхній професійній готовності до самостійної лікарської роботи.

Інтернатура проводиться у формі очно-заочного навчання на кафедрах вищих медичних закладів освіти Ш-1У рівнів акредитації і закладів післядипломної освіти та стажування у базових установах охорони здоров’я. Підготовка лікарів-психіатрів в інтернатурі проводиться за індивідуальними навчальними планами, розробленими на підставі типового навчального плану і програми інтернатури у відповідності з кваліфікаційною характеристикою лікаря-психіатра, затвердженою наказом МОЗ України від 23.02.2005 р №81 “Про затвердження переліку спеціальностей та строки навчання в інтернатурі випускників медичних і фармацевтичних вищих навчальних закладів, медичних факультетів університетів”, наказом МОЗ України від 01.03.05 р. №98 “Про поліпшення якості підготовки лікарів на етапі післядипломної підготовки”.



Психіатрія - галузь медицини, яка займається діагностикою, лікуванням та профілактикою психічних розладів. Оскільки психічні захворювання викликають також соматичні розлади і тому, що психічні, соціальні і соматичні чинники спільно сприяють їх виникненню, психіатрія (і клінічна, і наукова) має спиратися і на психологічні, і на біологічні категорії.

Психопатологія – розділ психіатрії, що займається “описом хворобливих переживань, станів і поведінки у їхніх душевних, соціальних і біологічних співвідношеннях”. Психічні розлади описуються, діагностуються і класифікуються (описова і категоріальна психопатологія). Крім цього психопатологія розкриває внутрішні зв’язки психічних розладів.

Медична психологія – це сукупність проблем медико-психіатричних досліджень. Вона включає психосоціальний розвиток людини і його ставлення до здоров’я і хвороби, взаємовідносини лікаря і хворого.

Біолого-психіатричні дослідження застосовують нейроанатомічні і невропатологічні, нейрофізіологічні і психофізіологічні, біохімічні і фармакологічні, нейрорадіологічні, генетичні, хронобіологічні та інші методи.

Велике значення має психофармакологія – вчення про вплив фармакологічних середників на психічні процеси. Вона розділяється на нейропсихофармакологію і клінічну психофармакологію.



Клінічна психіатрія – це центр вищеописаного кола, що складається з біологічних, психологічних та інших робочих дисциплін. Ці різні дисципліни сприяють формуванню базових знань з психіатрії, що сприяють діагностичній, терапевтичній і профілактичній роботі.

Психотерапія орієнтована на лікування хворих методами психологічного впливу. Вона є частиною як психіатричної терапії, так і терапії у психосоматично орієнтованій медицині.

Психофармакотерапія – це медикаментозне лікування психічних захворювань. В даний час вона являє собою основу методів біологічного лікування психозів.

Соціотерапія (соціальна психіатрія) охоплює психосоціальні, зокрема міжлюдські, стосунки психічно хворої людини, бо вони можуть стати причиною виникнення хвороби, проте у більшій мірі вони важливі для лікування і реабілітації хворих. Соціальна психіатрія досліджує соціологію психічних захворювань і включає теорію стосунків між психічно хворою людиною і суспільством, а також епідеміологію і основні проблеми психіатричної допомоги.

Судова психіатрія охоплює правові аспекти, що стосуються психічно хворих, в тому числі проблеми оцінки осудності, дієздатності, а також лікування і реабілітації психічно хворих, що скоїли правопорушення.

Дитяча і підліткова психіатрія займаються патологією розвитку і клінікою психічних порушень від грудного до підліткового віку. З одного боку вона базується на педіатрії, психіатрії і неврології, а з іншого – включає компоненти психології розвитку, глибинної психології і відновлювальної педагогіки.

Психосоматична медицина – це вчення про хвороби, соматичні прояви яких зумовлені психічними чинниками або пов’язані з психічною сферою.

Основним завданням стажування лікарів під час інтернатури є удосконалення професійних навичок з основних розділів психіатрії, вивчення клініки та діагностики психічних розладів, методів їх лікування, реабілітації та профілактики.

Типовим навчальним планом лікаря-інтерна за спеціальністю «Психіатрія» упродовж 1,5 років інтернатури передбачено: на першому році – 5 місяців навчання на кафедрі психіатрії та суміжних кафедрах (780 год.) в 6 місяців на базі стажування (936 год.) та на другому році – 4 місяці навчання на кафедрі психіатрії (612 год.) і 2 місяці на базі стажування (300 год.).

Виконання курсів навчальної програми інтернами на базі стажування досягається шляхом їх практичної лікарської діяльності під керівництвом безпосереднього керівника інтернів у спеціалізованих відділеннях, згідно навчального плану, у якому вказано орієнтовну кількість годин, що виділяються для освоєння певного розділу програми, та число тижнів роботи лікаря-інтерна у кожному з відділень бази стажування. При відсутності у базовій лікувально-профілактичної установі деяких спеціалізованих відділень, зазначених в навчальному плані, необхідно використати відповідні відділення інших лікувально-профілактичних установ.

За весь період спеціалізації в інтернатурі повинен оволодіти певним переліком практичних навичок. В даному переліку передбачено три рівні засвоєння матеріалу: 1-й рівень (+) – ознайомлення з даним питанням; 2-й (++) – уміння застосувати набуті знання і навички при курації хворих; 3-й (+++) – уміння самостійно застосувати набуті знання та навички в обстеженні, діагностиці і лікуванні хворих.

1. 1. Обов’язки безпосереднього керівника інтернів на базі стажування.

1. 1. Безпосередній керівник лікарів-інтернів на базі стажування:

1.1.1. Призначається наказом управління охорони здоров’я обласної держадміністрації, за погодженням з деканатом (відділом) інтернатури вищого медичного закладу освіти з числа спеціалістів вищої або першої кваліфікаційної категорії (переважно завідувач профільного відділення).

1.1.2. На початку стажування визначає рівень знань, умінь у лікарів-інтернів, результати якого враховуються при складання індивідуальних навчальних планів їх підготовки..

1.1.3. На початку навчального року на підставі типового навчального плану і програми складає індивідуальний план підготовки лікаря-інтерна (за формою отриманою інтерном в деканаті) і подає на затвердження керівнику бази стажування та завідувачу профільної кафедри.

1.1.4. Забезпечує умови для виконання лікарями-інтернами індивідуальних навчальних планів проходження стажування.

1.1.5. Залучає лікарів-інтернів до систематичної активної участі в діагностичній, лікувальній роботі, виконання усіх видів діяльності, передбачених вимогами кваліфікаційної характеристики та індивідуальними планами підготовки лікарів-інтернів.

1.1.6. Створює належні умови для набуття лікарями-інтернами необхідних умінь, професійних знань та практичних навичок і здійснює контроль за виконанням індивідуальних навчальних планів підготовки лікарів-інтернів.

1.1.7. Проводить з лікарями-інтернами планові та тематичні клінічні обходи, аналіз історій хвороб та інших облікових та звітних документів, співбесіди, семінари, практичні заняття для здобуття практичних навичок, передбачених індивідуальним планом.

1.1.8. Контролює та несе відповідальність за самостійну лікарську діяльність лікарів-інтернів і якість оформлення ними службової документації, бере участь у проведенні проміжного і підсумкового (піврічного) контролю.

1.1.9. Проводить з лікарями-інтернами індивідуальну виховну роботу, прищеплює їм повагу до пацієнтів та колег по роботі та принципи медичної етики і деонтології.

1.1.10. Систематично підвищує свій професійний рівень, педагогічну майстерність, підтримує постійний зв’язок з професорсько-викладацьким складом профільної кафедри, бере участь у роботі навчально-методичних конференцій для керівників інтернів, які проводяться вищим медичним закладом.

1.1.11. Оплата за керівництво підготовкою лікарів-інтернів здійснюється їх безпосереднім керівникам за час роботи на базах стажування згідно з чинним законодавством.
1.2. Перелік документів з інтернатури, які мають вестися у базових установах стажування лікарів-інтернів:
- положення про спеціалізацію (інтернатуру) випускників вищих медичних і фармацевтичних закладів освіти Ш-1У рівнів акредитацій;

- накази, вказівки, інструктивні документи з інтернатури МОЗ України і управління охорони здоров’я облдержадміністрації, вищого медичного закладу освіти, деканату інтернатури;

- список інтернів, які проходять підготовку на базі стажування;

- типові навчальні плани і програми зі спеціальностей, за якими проводиться підготовка в інтернатурі;

- графік проходження стажування інтернів на базах спеціалізації;

- індивідуальні плани інтернів;

- річні плани роботи з підготовки інтернів і звіти по них;

- журнал зауважень і пропозицій за результатами перевірки роботи базової установки стажування і їхня реалізація;

- журнал результатів перевірки знань та умінь інтернів;

- методичні вказівки до програми підготовки інтернів (в міру їх надходження);

- набір тестів, ситуаційних задач, тестові завдання для підготовки до ліцензійного іспиту Крок-З, тощо;

- графік чергувань лікарів-інтернів;

- план клінічних конференцій, клінічних розборів хворих;

- план проведення санітарно-освітньої роботи інтернами серед хворих та населення.



2. Права та обов’язки лікарів-інтернів
2.1. В адміністративному відношенні лікарі-інтерни підпорядковуються управлінню охорони здоров’я обласної держадміністрації і керівнику базової установи охорони здоров’я – бази стажування.

2.2. Під час стажування в базовому закладі (установи) охорони здоров’я лікар-інтерн працює під керівництвом лікаря, призначеного його безпосереднім керівником, а під час очної частини навчання на кафедрі вищого медичного закладу освіти – під керівництвом закріпленого за ним викладача.

2.3. На лікарів-інтернів під час очної частини навчання на кафедрах поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку вищого медичного закладу освіти, під час заочного стажування – правила внутрішнього розпорядку, встановленні для працівників даного закладу (установи) охорони здоров’я.

2.4. Лікарі-інтерни мають право:

- користуватись лабораторіями, кабінетами, аудиторіями, читальними залами, бібліотеками та іншими навчальними та допоміжними підрозділами вищого медичного закладу освіти та базової установи охорони здоров’я;

- брати участь у виробничих нарадах кафедр і баз стажування в обговоренні питань удосконалення навчального процесу та інших питань, пов’язаних з навчанням і побутом лікарів-інтернів;

- на забезпечення проживання в гуртожитку вищого медичного закладу освіти під час навчання на кафедрі (з оплатою відповідно до існуючих тарифів) та в гуртожитку закладу (установи) охорони здоров’я під час стажування.
2.5. Лікарі-інтерни зобов’язані:
- набувати, поглиблювати і удосконалювати професійні знання, вміння і навички;

- в повному обсязі своєчасно виконувати навчальний план і програму інтернатури;

- виконувати правила внутрішнього трудового розпорядку в установах і закладах охорони здоров’я, правила проживання в гуртожитках та правила внутрішнього трудового розпорядку у вищих медичних закладах освіти.
2.6. Перелік документів з інтернатури, які повинен мати лікар-інтерн:

- індивідуальний план роботи лікаря-інтерна;

- журнал обліку всіх видів роботи (в журнал вносяться дані про проведену інтерном роботу за тиждень (місяць) з візою безпосереднього керівника після закінчення розділів програми);

- залікова книжка інтерна (у журналі обліку роботи);

- реферати;

- посвідчення лікаря-інтерна.


3. Статус лікаря-інтерна у відділенні.
В адміністративному відношенні лікар-інтерн підпорядковується керівництву базової лікувально-профілактичної установи. На нього повністю поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, права та пільги, що встановлені для медичних працівників даної установи. Під час проходження інтернатури, при здійснені функції лікаря він володіє правами і несе відповідальність за свої дії на рівні з іншими лікарями.

Лікар-інтерн зобов’язаний постійно працювати над підвищенням свого фахового рівня. Професійно-трудове виховання покликано забезпечити розвиток та закріплення у молодого лікаря професійних навичок. Одними з діючих засобів вирішення цього завдання є виховання у інтернів:

- спостережливості, зібраності, рішучості та впевненості;

- етико-деонтологічних принципів лікаря;

- моральних якостей – чуйності до хворих;

- колегіальності на принципах товариства, взаємодопомоги, доброзичливості.

Відповідно до існуючого положенням про інтернатуру, лікар-інтерн повинен самостійно забезпечити увесь діагностичний та лікувальний процес. Необхідно звернути особливу увагу на зміст, що вкладається в розуміння “самостійно”. В точному розумінні лікар-інтерн не може працювати самостійно, оскільки при його обмеженій компетентності неможливо надати усю повноту вирішення складних клінічних, організаційних чи деонтологічних завдань. Виходячи із сказаного, під поняттям “самостійність” слід розуміти тільки максимально можливу самостійність, яка, однак, повинна бути суворо контрольована керівником. Тут необхідний індивідуальний підхід, зумовлений конкретними теоретичними знаннями лікаря-інтерна з цього чи іншого питання, ступенем засвоєння практичних навичок, його характерологічними особливостями та рядом інших факторів. Ступінь самостійності повинен прогресивно зростати в процесі навчання, і, в результаті, до кінця інтернатури підготовка лікаря-інтерна повинна відповідати поставленим вимогам самостійності у вирішенні клінічних задач, передбачених програмою.

Взагалі, основним правилом у роботі з лікарями-інтернами повинно стати створення умов, за яких інтерн без допомоги формулює свою позицію, висловлює рішення керівнику, який вносить певні корективи, вказує на помилки і санкціонує подальші дії. Керівник несе повну моральну та юридичну відповідальність за всі дії лікаря-інтерна.

У більш конкретному висвітленні плану координованої роботи лікаря-інтерна та керівника полягає в наступному: лікар-інтерн самостійно обстежує хворого, що поступив, аналізує отриману клінічну інформацію, формулює свою думку та викладає прийняте рішення у вигляді діагнозу та плану лікування. Після цього отримані дані обговорюються спільно з керівником і при необхідності коригуються останнім.

При здобутті необхідних практичних навичок лікар-інтерн проводить те чи інше втручання або маніпуляцію з обов’язковою участю керівника чи призначеного ним досвідченого лікаря-психіатра. Необхідно звертати увагу на створення умов для виявлення ініціативи з боку лікаря-інтерна, однак це може бути здійснене лише за умови правильності його дій.




4. Практична підготовка лікарів-інтернів
Практична підготовка лікарів-інтернів досягається шляхом систематичної активної участі молодих лікарів у діагностичній і лікувальній роботі, обходах, клінічних розборах, інших видах практичної діяльності відділення і лікарні.

Лікар-інтерн повинен здійснювати діагностично-лікувальний процес закріплених за ним хворих (4-5 пацієнтів). Для вказаних хворих лікар-інтерн виконує увесь обсяг діагностичних досліджень та лікувальних заходів на правах лікуючого лікаря. Він зобов’язаний брати участь у додаткових дослідженнях, що проводяться цим хворим (патопсихологічних, електроенцефалогічних, рентгенологічних, лабораторних тощо) і лікувальних маніпуляціях.

Керівник повинен приділяти особливу увагу підбору хворих, зокрема, з урахуванням ознайомлення інтерна з їх патологією, тематика якої підлягає вивченню у даний період проходження інтернатури, його можливості самостійно виконувати необхідні діагностичні та лікувальні маніпуляції. Однак, інтерну не слід обмежуватися роботою з закріпленими за ним хворими. Він повинен знати всіх хворих у відділенні, бути ознайомленим з динамікою захворювання та лікування важких хворих, із труднощами в діагностиці, незалежно від того, хто є їхнім лікуючим лікарем. Для підвищення активності інтерна у їхньому лікуванні необхідно доручати виконання різноманітних маніпуляцій, надавати допомогу в організації додаткових досліджень, стежити за виконанням відповідальних призначень. Особливо необхідно підкреслити, що обмеження діяльності інтерна до рамок закріплених за ним хворих – груба помилка навчання в інтернатурі.

Навчальний план практичної лікарської діяльності лікарів-інтернів

за спеціальністю «Психіатрія» на базі стажування (заочна частина інтернатури)

Тривалість – 9 міс.(1 404 год.)




Назва відділення (установи)

Код назви

Курсу навчальної програми

Кількість навчальних годин

Число тижнів практичної роботи

Стаціонарні психіатричні установи

Диференційно-діагностичне відділення (для первинних хворих)



01-13,20

312

8


Відділення активної терапії

01-13,20

312

8

Реабілітаційне відділення

01-13,20

78

2

Відділення для хворих похилого віку з психічними розладами

01-15,20

78

2

Підліткове психіатричне відділення (військова експертиза). Дитячі психіатричні відділення

01-03

16-17,20


78

2

Амбулаторні психіатричні установи:

Психоневрологічний диспансер,

Психіатричний кабінет в загальносоматичній мережі

01-03,17,20


312

8


Наркологічні установи:

Відділення інтенсивної терапії психічних розладів, пов»язаних із вживанням психоактивних речовин


01-01,18-20


78

2


Відділення судово-психіатричних експертиз

01,5-01,7

02,03,20

156


4


РАЗОМ:




1404

36



5. ОСВІТНЬО-КВАЛІФІКАЦІЙНА ХАРАКТЕРИСТИКА

ЛІКАРЯ-СПЕЦІАЛІСТА - ПСИХІАТРА
5.1. Лікар-психіатр повинен знати:

Основи законодавства про охорону здоров’я та директивні документи, які

- обумовлюють діяльність органів та установ охорони здоров’я;

- загальні питання щодо організації психіатричної допомоги в Україні, області, місті та ін., організації роботи швидкої психіатричної допомоги;

- порядок психіатричного огляду хворих, питання госпіталізації до психіатричного стаціонару в добровільному, невідкладному чи примусовому порядку;

- основні питання загальної психопатології: прояви астенічного синдрому, різні варіанти афективних синдромів, невротичних та неврозоподібних синдромів, маячних та галюцинаторних синдромів, кататонічного синдрому, судомного синдрому, синдромів потьмарення свідомості, амнестичні синдроми та недоумства;

- клінічну картину психічних захворювань, їхню етіологію, патогенез, диференціальну діагностику та лікування;

- симптоматику станів, що потребують або примусової госпіталізації, застосування методів інтенсивної терапії (гіпертоксична шизофренія, епілептичний статус, важкий алкогольний делірій, важкі депресії, суїцидальні спроби, нейролептичні ускладнення, тощо);

- методи дослідження психічно хворих і, передусім клінічно-психопатологічне, можливості інструментальних та спеціальних параклінічних методів діагностики в психіатрії;

- основи психофармакології, фармакокінетики та фармакотерапії психічних захворювань, інші методи біологічної терапії, основи психотерапії;

- питання тимчасової та стійкої непрацездатності, МСЕК, питання диспансеризації та реабілітації психічно хворих;

- питання судово-психіатричної та військової експертизи психічно хворих.



Достарыңызбен бөлісу:
  1   2   3   4




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет