Стандарт Швидкість Радіус дії Примітка Bluetooth v2.0+
EDR
< 3 Мбіт/с
Малий
Одноранговий
зв'язок між
пристроями
IEEE802.11 a/b/g/n,
HiperLAN,
HiperLAN2
1-540 Мбіт/с
Середній
Домашні мережі,
мережі малих
підприємств та
корпоративні мережі
GSM, GPRS,
CDMA
10-384 Кбіт/с
Великий
PDA, мобільні
телефони
Стандарт IEEE 802.11 регламентує роботу пристроїв у мережах WLAN. З
урахуванням різних характеристик бездротового зв'язку в стандарт IEEE 802.11
було внесено чотири поправки (802.11a, 802.11b, 802.11g та 802.11n). Всі ці
технології віднесені до категорії Wi-Fi (Wireless Fidelity).
У мережі WLAN має бути кілька обов'язкових компонентів, до яких
належать:
бездротовий клієнт;
точка доступу;
бездротовий міст;
антена.
Сота – зона покриття однієї точкою доступу.
Для того, щоб бездротові компоненти були підключені до відповідної
мережі використовується ідентифікатор набору послуг (SSID).
SSID – це ім'я бездротової мережі, що представляє собою чутливий до
регістру, довжиною до 32 символів рядок. Цей ідентифікатор пересилається у
заголовку всіх кадрів, переданих по мережі WLAN. Ідентифікатор SSID
повідомляє бездротовим пристроям до якої мережі WLAN вони належать.
Застосовуються два основних види конфігурування мереж WLAN:
спеціальний та інфраструктурний режими.
Спеціальний режим (Ad-hoc) – найпростіша бездротова мережа, яка
створюється за допомогою об'єднання двох або більше бездротових клієнтів у
тимчасову мережу. Бездротова мережа, побудована таким чином, не має жодної
точки доступу, а клієнти в ній рівноправні.
Інфраструктурний режим (Hot-spot)– бездротова мережа з точкою
доступу, яка бере на себе функції управління взаємодією в соті. При такій
формі організації бездротової локальної мережі окремі пристрої не можуть
взаємодіяти між собою безпосередньо, для цього їм необхідний дозвіл від точки
доступу.
45
Для отримання доступу до обраної бездротової мережі та забезпечення
безпеки передачі даних використовується шифрування й аутентифікація.