Міністерство аграрної політики України
жүктеу/скачать 1.89 Mb.
|
| Підземна частина рослини. Підземна частина рослин багаторічна, складається з головного кореневища (каудекса), яке у виробництві називається маткою, і кореневої системи. Корені у хмелю виконують три важливі функції:
1. Прикріплюють рослину до субстрату. 2. Поглинають з ґрунту вологу, розчини мінеральних солей. 3. Поряд з підземними частинами стебел і боковими кореневищами є органи, які запасають поживні речовини. Головне кореневище являє собою головне видозмінене стебло. Воно утворюється з живців, які висаджують на плантацію або в шкілку, і розвивається в період всього життя рослини під впливом щорічного обрізування і агротехніки хмелю. Головне кореневище утворюється також у саджанцях вирощуваних у шкілці з кореневищних живців і молодих паростків. Головне кореневище є органом вегетативного відновлення та розмноження. З бруньок головного кореневища щовесни розвивається велика кількість паростків. На головному кореневищі часто утворюються бічні кореневища, які являють собою видозмінені паростки, що не вийшли на поверхню ґрунту. Бічні кореневища звичайно поширюються в ґрунті в горизонтальному напрямку. Вони світлого кольору та мають густо розміщені бруньки, що іноді проростають. Надземні паростки, що розвивались з цих бруньок, знищують, як тільки вони з'являються. Бічні кореневища використовують для заготівлі живців, які висаджують у шкілку. Коренева система хмелю складається з 10 і більше головних коренів, які, розгалужуючись на дрібніші, глибоко проникають у ґрунт. За нормальних умов вирощування на легких ґрунтах в перший рік росту корені проникають на глибину до 170 см, на другий рік – до 220 і на третій – до 320 см. У більш старих рослин виявляли корені і на більшій глибині. У горизонтальному напрямку в перший рік росту корені хмелю виявляють на відстані до 210 см від головного кореневища, на другий – до 260 і на третій – 335 см, але основна маса коренів знаходиться у верхньому (до 1 м) шарі ґрунту. Як уже відзначалось, багаторічні корені є також резервними органами. У товстих коренях і в особливих кореневих потовщеннях накопичуються поживні речовини. Ці кореневі потовщення (до 4 см у ширину і до 1 м у довжину) утворюються на коренях приблизно на віддалі 40 см від головного кореневища і мають округлену (покручену) продовгувату форму. У паренхімних клітинах кореневих потовщеннях накопичується до осені до 19% крохмалю, котрий зимою та навесні служить рослині запасним енергетичним і будівельним матеріалом. Протягом вегетаційного періоду у хмелю спостерігається два періоди росту коренів – весняно-літній та осінній. Перший період передує активному росту надземної маси і супроводжується посиленим ростом коренів у довжину. Друга хвиля росту коренів – осіння, у період затухання росту стебел. В цей період особливо посилено відбувається процес накопичення загальної маси коренів і відкладання в них запасних поживних речовин. На головному кореневищі і на підземній частині стебла, крім коріння, що проникає вглиб, утворюються мичкуваті корінці, які поширюються переважно у верхніх шарах ґрунту.
Надземна частина. Надземні стебла хмелю однорічні, восени вони відмирають. Нижня частина стебел, що залишається в ґрунті, багаторічна. Ці підземні стебла в процесі свого розвитку набувають властивостей кореневища. Вони мають добре виповнену серцевину, на них розвиваються корінчики, а в пазухах редукованого листя закладаються бруньки. Підземна частина стебел використовується для заготівлі живців. Надземні стебла шестигранні, всередині мають порожнину і здатні витися в напрямку руху годинникової стрілки. За нормальних умов вирощування стебло середньостиглих сортів хмелю може мати 40–50 і більше міжвузлів. У середній частині стебла розміщені найдовші міжвузля (30 см і більше). Залежно від умов вирощування довжина стебла досягає 10 м і більше. На стеблах вздовж граней розміщені шорсткі гачкоподібні шипи, завдяки яким хміль міцно тримається на підпорах. Стебла хмелю мають досить міцні луб'яні волокна. Товщина нормально розвинутих надземних стебел досягає в середньому 1,5 см. У рослин більшості сортів стебла червонувато-лілового кольору, а у деяких сортів вони зелені. Рис. 6.3. Поперечний розріз підземної (зліва) і надземної частини монокарпічного пагона: 1 – епідерміс; 2 – кора; 3 – деревина; 4 – серцевина Листки супротивні, з довгими черешками і прилистками. Прилистки знаходяться біля основи черешків. За формою вони три- або чотирикутні, шорсткі, загострені. Пластинка листка пальчасто-розсічена, має 3–5 часток або серцевидна з нерівно-пальчастими краями. Жилкування сітчасте. Поверхня листкової пластинки, особливо її верхній бік, вкрита шорсткими волосками. Виїмка листка біля черешка закрита або відкрита. Черешки червонувато-лілового або зеленого кольору. За довжиною стебла, розміром і формою листки неоднакові. В нижній та середній частині стебла вони великі, з розсіченою пластинкою, у верхній – більш дрібні, часто з серцевидною пластинкою. На жилках нижнього боку листка розміщені гачкоподібні шипи, подібні до причіпок на стеблах. Рис. 6.4. Листки хмелю: 1 – серцевидний; 2 – трилопасний; 3 – пятилопасний Бічні гілки розвиваються з пазух листків стебла. Гілки складаються з міжвузлів. На вузлах гілки розміщуються парами супротивні черешкові листки. Довжина бічних гілок і кількість міжвузлів залежить від морфологічних і біологічних особливостей сорту, агротехніки вирощування, а також від ґрунтово-кліматичних умов. У ранньостиглих та середньостиглих сортів гілки звичайно значно коротші і кількість міжвузлів менша, ніж у пізньостиглих. На родючих ґрунтах, а також у вологі роки гілки у рослин довші, ніж на бідних ґрунтах у посушливі роки. З пазух листків бічних гілок розвиваються квітконосні пагони. У червоностеблих сортів бічні гілки мають червоний колір, у зеленостеблих вони зелені. Бічні гілки мають властивість витися. У практиці хмелярства бічні гілки заводять на підтримки, якщо пошкоджена або зламана верхівка стебла. жүктеу/скачать 1.89 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|