Міністерство освіти І науки україни



жүктеу 5.8 Mb.
бет1/32
Дата02.07.2016
өлшемі5.8 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   32

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ


МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА КУЛЬТУРОЛОГІЇ ТА ІНФОРМАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
До 10-річчя

заснування кафедри культурології та інформаційної діяльності

Маріупольського державного університету

«ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ

ІНФОРМАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ ОСОБИСТОСТІ»
Матеріали

Всеукраїнської науково-практичної конференції

з міжнародною участю
01 листопада 2013

Маріуполь 2013

удк 316.7:004(063)

ббк 73я431
Проблеми формування інформаційної культури особистості: Зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф. з міжнародною участю, Маріуполь, 01 листопада 2013 р. / за загал. редакцією Г. І. Батичко. – Маріуполь: МДУ, 2013. – 276 с.


Редакційна колегія:

Г. І. Батичко, к.н з мист., доцент; І. О. Петрова, к.і.н., доцент; Ю. М. Нікольченко, доцент; Ю. В. Рябуха, к.і.н., доцент.

Збірник містить матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції з міжнародною участю з проблем формування інформаційної культури особистості, яка відбулася 01 листопада 2013 року. До збірника увійшли тези доповідей, присвячених дослідженню інформаційних процесів та формуванню інформаційної культури у суспільстві.

Видання адресоване науковцям, викладачам, аспірантам та студентам, а також усім, хто цікавиться сучасними проблемами науки та освіти.


Редакція не несе відповідальності за авторський стиль праць,

опублікованих у з бірнику

Комп’ютерна верстка: Стахієва Н. В.




©Автори тез

©МДУ

Вітання

учасникам Всеукраїнської науково-практичної конференції з міжнародною участю «Проблеми формування інформаційної культури особистості»

Шановні друзі!
Сердечно вітаю учасників Всеукраїнської науково-практичної конференції з міжнародною участю «Проблеми формування інформаційної культури особистості», яка присвячена десятій річниці створення на історичному факультеті Маріупольського державного університету кафедри культурології та інформаційної діяльності і відкриття на її базі спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність». Випускники спеціальності вже засвідчили високий рівень фахової підготовки у нашому вузі бакалаврів, спеціалістів і магістрів з документознавства та інформаційної діяльності для роботи в органах державної влади та місцевого самоврядування, в установах, закладах та на підприємствах інших форм власності України.

Виключна актуальність і важливість проблеми розвитку інформаційної культури у сучасному світі обумовила необхідність розширення напрямків роботи конференції з кожним наступним роком її проведення. Відповідно до наукових інтересів розширюється і коло її учасників. Сьогодні – це доктори і кандидати наук, професори і доценти, викладачі і студенти ВНЗ, співробітники науково-дослідних центрів, керівники і працівники державних структур з Донецька, Житомира, Івано-Франківська, Києва, Луганська, Луцька, Львова, Полтави, Одеси, Сум, Харкова, Маріуполя та інших міст України.

Значний науковий інтерес до формування інформаційної культури особистості в Європі підтверджує участь у конференції вчених з Білорусі, Німеччини, Польщі, Португалії, Росії.

Висловлюю упевненість, що результати роботи конференції позитивно вплинуть на пошук нових напрямів інформаційно-аналітичної діяльності, широких шляхів для просування передових інформаційних технологій в українському суспільстві з урахуванням міжнародного досвіду в цій галузі.

Щиро бажаю учасникам конференції плідної роботи, творчих дискусій і дружнього спілкування!

З глибокою повагою


ректор МДУ,

доктор політичних наук,

професор К. В. Балабанов

наукові доповіді та виступи на пленарному засіданні
УДК 32.019.5(043) И. Г. Онищенко

/г. Киев/

РОЛЬ НОВЫХ МЕДИА В ПОЛИТИЧЕСКИХ КОММУНИКАЦИЯХ
Нынешний этап политического развития нашей страны требует от профессионалов-политологов серьёзного научно-теоретического обоснования новых форм политической деятельности и политического участия. Процессы демократизации и плюрализации общества характеризуются возрастанием и расширением коммуникационного политического пространства, в том числе включением интернет-коммуникаций в повседневную практику.

В обществе эпохи Постмодерна, когда происходит снижение активности на межличностном уровне, СМИ играют всевозрастающую коммункационную роль, определяют новостийные ценности, создавая определённый контент. Причём, представлять политику в нём можно по-разному. В одном случае она может носить сакральный, а в другом случае банальный или даже коррумпированный характер. Дональд Свонсон предложил новый термин «медиацентрированная демократия» для характеристики политической системы, в которой основная масса политической активности осуществляется с учётом СМИ, а общественность получает основное количество информации из создаваемых ими репортажей [1,с.153]. Новый тип коммуникации становится не только инструментом передачи и распространения информации, а также и средством мобилизации. Развитие интернет-медиа, как нового эффективного коммуникационного канала, безусловно, усиливает гражданское общество. Сведения политического характера в интернет-коммуникациях распространяются молниеносно и по различным каналам. Медиасистемы (в том числе и новые) функционируя в политической системе, становятся её элементами, структурно модернизируя национальное медиапространство.

Социологические опросы в разных странах свидетельствуют о возрастании влияния сети Интернет на политическое развитие страны. Так по свидетельствам «World Internet Project International Report» на вопрос о том, что при использовании Интернета «граждане имеют больше политической власти», утвердительно ответили – 66% граждан в Республике Чили, 35% - в Израиле, 34% - в США, 33% - в Португалии. С тезисом о том, что «при использовании Интернета граждане получают больше информации о правительстве своей страны» согласились 41% - в Республике Польша, 37% - в Португалии, 29% в США. С утверждением о том, что «при использовании сети Интернет граждане лучше понимают политику» - согласны 58% граждан США, 39% граждан Республики Польша, 38% граждан Швеции. И, наконец, опрос подтвердил, что Интернет влияет на политическое развитие, вследствие чего политики больше заботятся о гражданах своей страны. Это подтвердили 45% граждан Португалии, 32% - Израиля, 31% - Республики Польша [ 2,с.135]

В ХХI веке начался с новый виток развития Интернета – появились блоги и микроблоги. По-сути произошла очередная коммуникативная революция – потребители – граждане получили возможность общаться с государством практически без посредников.

Быстрое развитие Интернета привело к тому, что традиционные формы политической коммуникации приобрели кардинально новый вид. Интернет и блогосфера – быстрорастущее и энергетически насыщенное политизированное пространство, которое ломает политические стереотипы, используя иную политическую фразеологию. Блоги способны изменить политику. Термином «блог» (сокращение от английского «weblog» - запись событий в сети) стали называть периодически обновляемый журнал с возможностью комментирования информации другими пользователями. Блог часто обновляется, имеет интерактивный характер, он динамичен и создаёт видимость приватности. Блогосфера   не только способ для общения, но и новая коммуникационная сеть, которая одновременно играет роль общественной площадки, на которой люди могут обмениваться мнениями, комментариями и и высказывать своё отношение к действиям власти. Фактически это своеобразное демократическое пространство, которое делает политику более открытой и интересной для новых пользователей.

Появление независимых блоггеров – автономных прозводителей Интернет-контента позволило персонифицировать информационное пространство. Таким образом, блоги – любое личное, интенсивное и интерактивное присутствие индидидуума в сети, которое может структурно выражаться на сайте, на странице в Интернете, в одном или нескольких форумах [3,с.286].

С появлением блогов исчезла односторонняя политичекая коммуникация, которая прежде доминировала. Теперь политик получил возможность открытого прямого общения с населением. Пользователи Интернета могут не только быстро ознакомиться с информацией о политике или какой-либо политической ситуации, а и прокоментировать её, высказав своё отношение – поддержать или не поддержать. Государственные руководители, использующие активно возможности Интернета для налаживания прямой связи с гражданами, не только приобретают большую популярность в обществе, но тем самым легитимизируют государственную власть.

Исследователи отмечают, что принципы работы новых медиа основаны на прозрачности, открытости, доступности информации, что действительно демократизирует политические коммуникации, повышая их значение в политических процессах. Поскольку средства массовой информации – традиционный канал форомирования общественного мнения, то интернет-блоги – своего рода маленьких личные СМИ. Это новое явление с одной стороны значительно упрощает коммуникативные связи, а с другой – усложняет. Если ранее традиционные государственные издания пропагандировали официальную точку зрения и происходила мобилизация масс властью, то новые медиа составили власти серьёзную конкуренцию. Это существенно расширило возможности политического участия граждан.

Блоги становятся площадками для политических сражений. Они активно используются во время избирательных кампаний. Классической стала избирательная кампания в США 2008 года, когда социальные СМИ активно использовались кандидатами для привлечения сторонников.

Новые медиа по-сути активно формируют гражданское общество. Их сегодня называют оппозиционной СМИ-системой. Можно привести много примеров, когда блоггеры становились организаторами больших потрясений в обществе – Болотная площадь в Москве, площадь Тахрир в Египте, волнения в Стамбуле и др.

Нельзя недооценивать и риски, возникающие в связи с этим. Социальные медиа становятся инструментом борьбы за власть. Они не только формируют новую политическую повестку дня, задают тональность политического диалога в обществе, но и помогают обществу самоорганизоваться. Г.Рейнгольд подчёркивал, что развивающиеся новые способы коммуникации могут влиять на общественные отношения двояким образом. Ибо при определённых обстоятельствах они могут разрушать общественные устои, выступая дестабилизирующей силой, путём поддержки экстремистских действий, или публикации компромата. Достаточно вспомнить какие политические скандалы разразились в связи с публикациями сайта WikiLeaks. Занимаясь по-сути и планированием новостей, новые СМИ в известной степени ограничивают доступ к информации, что разрушительно действует на принципы демократического плюрализма. Новостийное планирование намного больше зависит от запросов читателей – потребителей контента, чем от власти. Вместе с тем, полит Таким образом, задачи новых медиа заключаются не только в том, чтобы сделать политические связи и потоки информации более эффективными и прозрачными, а, главным образом, в том, чтобы использовать каждую возможность для расширения участия граждан в политических процессах. Новые каналы коммуникации позволяют усилить базовые политические институты, которые объединяют граждан в государство. Политикам необходимо освещение в СМИ, поэтому они вынуждены принимать новые правила.

ЛИТЕРАТУРА


  1. Лиллекер Д. Политическая коммуникация.Ключевые концепты/ Лиллекер Д../ Пер.с англ.С.И.Остнек – Х.: Изд-во «Гуманитарный Центр», 2010. -300с.

  2. World Internet Project International Report Third Edition [Электронный ресурс] – Режим доступа: http: //www.digitalcenter.org/WIP2012/2012_wip_report_third.pdf|

  3. Политическая коммуникативистика: теория, методология и практика / под ред.Л.Н.Тимофеевой. – М.: Российская ассоциация политической науки (РАПН); Российская политическая энци клопедия (РОССПЭН), 2012. -327с.

УДК 304.2:007(043) Ю. Л. Афанасьєв



/м. Київ/

ЕНТРОПІЙНІ ТЕНДЕНЦІЇ У СУЧАНІЙ ІНФОРМАЦІЙНІЙ КУЛЬТУРІ
Канта, як відомо, вражали дві речі: зоряне небо над головою і моральний закон всередині нас. «Зоряне небо» і «моральній закон» це своєрідні метафори двох необхідних умов людського існування – природи і культури, які у свою чергу є двома основними системами упорядкування, оформлення світу. У цьому сенсі природа і культура є інформаційними системами. Адже інформація, від латинського слова informare, означає, перш за все, – надавати форму, форму, яка може слугувати information, тобто повідомленням.

Природа – це неперевершена інформаційна система, система постійної взаємодії різноманітних природних форм, відображення їх одна в одній, система постійної детермінації одних повідомлень іншими, а через них і постійного руху в діалектичному протистоянні стабільності та мінливості як джерела розвитку.

Але культура, як продукт і умова людського існування, є якісно новою і, мабуть, динамічнішою системою організації у порівнянні із природою. Чи не в першу чергу культура має таку динаміку через те, що, на відміну від природи, яка має, можна сказати, «наївну», тобто безпосередню форму інформування, культура у інформаційному плані має як мінімум троїчну структуру: вона існує і як певний внутрішній, духовний зміст, і як його оформлення за законами знакових та інших комунікативних систем у повідомлення, чи систему повідомлень, і як розпредмечення, а потім опредмечення них повідомлень уже на практиці. Постійна взаємодія і взаємоперехід культури, інформації та практики як процесу творення, оформлення, розпредмечення та опредмечення культури і є той соціокультурній процес, який забезпечує існування соціуму.

Якщо власне культурою є внутрішня, духовна складова зазначеного процесу, то інформація є його стрижнем і головним комунікатором, від якості якого в значній мірі залежить якість усього людського життя. Адже культура відповідає (намагається відповідати, мусить відповідати) на питання: «Як?». Але від характеру, способу і якості самого повідомлення цієї відповіді теж залежить дуже багато, дуже багато.

Тому структура культури взагалі з необхідністю вимагає наявності в ній такої складової як інформаційна культура. Якщо порівняти культуру з нервовою системою, то інформаційну культуру можна назвати другою сигнальною системою культури. Інформаційна культура виконує надзвичайно важливу роль. Саме вона має структурувати, систематизувати, упорядковувати культуру взагалі, а, як так, то і все людське життя. Інформаційна культура є формою культури, або культурою форми. А від того, наскільки переконливою, комунікативно ефективною є форма, зокрема, філософії, науки, мистецтва залежить ефективність цих форм культуротворення взагалі і, відтак, характер суспільного життя в цілому. Поки що зазначена вище система більш-менш справляється зі своїм завданням, адже суспільство в цілому тримається у певних кондиціях. Втім, мають місце й досить тривожні тенденції.

Справа в тому, що як у суспільстві, так і у природі наряду з інформацією як упорядкуванням завжди існує ентропія як деструкція, дестабілізація, деградація, хаос. З точки зору діалектики інформація та ентропія – нормальна категоріальна пара. Ентропія певною мірою потрібна і природі, і суспільству. Вона не дозволяє певній системі організації застигнути і, ставши стагнуючою, перетворитись у свою протилежність. Власне ентропія і виходить на авансцену, коли певна система досягає піку свого розвитку і починає стагнувати. А ентропія лише своєрідним чином інформує, що культура потребує оновлення, освоєння нових форм організації. Так смерть викошує те, що віджило, що вже саме почало перетворюватись у тлін. Так вовки – санітари лісу – вичищають те, що вже не здатне боротись за життя. Так, на ниві культури донедавна квітучі процеси можуть починати демонструвати «зів’яле листя», за чим неодмінна приходять усілякі там маньєризми, декаданси і тому подібні ентропійного характеру напрямки «творчої» діяльності, які руйнують усталену систему знаків, символів, канонів тощо. Але потім з’являється щось нове, енергійне, життєдайне і культурний поступ, процес пошуку нової гармонії продовжується. Серйозні проблеми у культурі починаються тоді, коли ентропійні процеси набувають великої сили і енергії, розповсюджуються у глобальних масштабах і затягуються так надовго, що інформаційна культура вже не справляється зі своєю систематизуючою, упорядковуючою, гармонізуючою функцією. ЇЇ саму починають роз’їдати ентропійні процеси. На жаль, ми живемо саме у такий час, причому час цей триває вже більше століття.

Велетенські потоки месиджів різновекторного, на перший погляд, спрямування захлинають суспільство з усіх боків, а розгублене суспільство не тільки не намагається ввести ці потоки у цивілізаційне русло, а ще й піддається на лукаві «філософські» виправдання-обґрунтування на кшталт гасел плюралізму, свободи інформації тощо. Хоча невидиме русло, і загальний вектор у цих потоків є – ентропія як розсистемлення, дезорганізація і на кінець деградація усіх інститутів суспільного життя і насамперед культури як основи життя будь якої спільноти.

Слід зазначити, що ескалація ентропійних процесів у наші часи має і декілька чинників. Чи не найпомітнішим із них є сьогодні нечувана раніше відкритість, якщо не сказати розчахненість світу, з чим пов’язані міграційні процеси безпрецедентних масштабів. І те, що ми раніше у позитивному сенсі називали взаємопроникненням та взаємозбагаченням культур нині набуває відчутно негативних рис. Привабливі для мігрантів країни вже не встигають «переварювати», тобто культурно асимілювати все нових і нових прибульців, а останні вже і не прагнуть до культурної інтеграції, а утворюють анклави, в яких і їх рідна культура вже втрачає свою цілісність і системність, але і культура країни перебування засвоюється ними частіше з гірших сторін. Навіть донині міцні культурно-цивілізаційні моделі дробляться, розпорошуються і, з одного боку, слабшають, а з другого боку, стають усе більше напруженими і суперечливими як зсередини, так і ззовні, що призводить до наростання агресивності з різних сторін.

Розпорошеності, розсистемленості та втраті поступальності у світовому розвитку таких важливих форм культуро творення як філософія (теософія), наука, мистецтво сприяє також збільшення на порядки числа суб’єктів творчої діяльності, особливо з числа тих, що або забули, або і не знають, що будь яка творчість має слугувати, має мотивуватись насамперед завданнями культуро творення, удосконаленню культури суспільних відносин тощо. В старі часи культурно-цивілізаційні моделі творила політична та культурна аристократія, яка своїм авторитетом (а то і владою) запроваджувала ці моделі у життя. І процес розвитку, зокрема, філософської, світоглядної думки можна було прослідкувати у його тяглості, наступності від одного мислителя, чи групи мислителів, до іншого, чи інших. Таку наступність, наприклад, у європейській філософії можна прослідкувати від Античності аж до ХIX століття. І у мистецтві можна прослідкувати. Але от далі, як сказано у романі Льва Толстого: «Все смешалось в доме Облонских». Геній світової літератури вже тоді побачив наростання ентропійних тенденцій у суспільстві, у помешканнях та головах людей. Так, в «Анні Кареніній» йдеться саме про це. Усе змішалось. А це є головна суть ентропії. Білий колір можна розкласти на увесь спектр, в результаті чого ми отримаємо райдугу, а комбінування різних кольорів спектру дозволить нам створити чимало оригінальних та креативних витворів. Але якщо ми просто змішаємо усі фарби – ми отримаємо радикально сірий колір – колір перемоги ентропії. У свій час Казимир Малевич створив і виставив свій «Чорний квадрат» як символ кінця мистецтва. Але це ще не був кінець, це був початок кінця. Нескінчені виверти модерністських та постмодерністських екзерсисів, методологічний «плюралізм» загалом і навіть у рамках одного дослідження в філософських та інших текстах (не можна навіть часто-густо назвати їх дослідженнями), тотальна невизначеність термінами, а як так відсутність зрозумілої мови науки, філософії, мистецтва, культури взагалі, свідчить про те, наша, як і світова, культура взагалі і інформаційна культура зокрема знаходяться у глибокій кризі, що вже виливається і в системну кризу усіх суспільних інститутів, наприклад, у США, європейських країнах, не кажучи вже про наші скромні терени. А причина одна – втрата нашою спільнотою, зокрема осередками діячів культури головного вектору – вектору творення, упорядкування та гармонізації культурних засад суспільного життя, як окремих націй, так і усього світу. Усвідомлення цього є сьогодні наше головне завдання.

УДК 323.15(043) P. Sobik



/Rybnik, Polska/

Media mniejszościowe a procesy etniczno-kulturowe w państwach wielonarodowych
Znaczący udział w społeczeństwie osób przynależących do mniejszości narodowych, jest zjawiskiem silnie występującym we współczesnych państwach Europy Środkowej i Wschodniej. Elementem służącym zachowaniu językowej i etnicznej odrębności pozostają media etniczne. Dodatkowo, za pomocą mediów we własnym języku, mniejszości łatwiej może uczestniczyć w życiu społecznym i politycznym państwa zamieszkania.

W referacie poruszona zostanie kwestia mediów polskojęzycznych w Republice Litewskiej. Polacy zamieszkujący Litwę są grupą autochtoniczną, stanowiącą największą mniejszość narodową w państwie (wg spisu powszechnego przeprowadzonego w 2011r. liczą 200 tys., co stanowi ponad 6% udział w społeczeństwie). Głównym skupiskiem mniejszości polskiej pozostaje Wileńszczyzna, tj. ten teren, który przed 1939r. należał do Państwa Polskiego.

W okresie sowieckim, czołowym medium polskim na Litwie pozostawał dziennik „Czerwony Sztandar”, będący polskojęzycznym organem Komunistycznej Partii Litwy. Pomimo narzucanych ram funkcjonowania, odegrał on jednak istotną rolę w polskim życiu społecznym. Odrodzenie narodowe mniejszości polskiej, które dokonało się na przełomie lat 80. i 90. było inspirowane przez osoby związane z gazetą.

Odrodzenie niepodległej Republiki Litewskiej otworzyło przed mniejszością polską możliwości szerszej i nieskrępowanej działalności wydawniczej. Na początku lat 90. powstały nowe dzienniki, tygodniki, miesięczniki, a także rozgłośnia radiowa i audycje w programach litewskiej telewizji. („Czerwony Sztandar” został przemianowany na „Kurier Wileński”. Problemem z jakim borykały się tytuły, była silna konkurencja ze strony mediów rosyjskojęzycznych, dysponujących większymi nakładami.

Pośród podejmowanych tematów, główne miejsce w prasie polskojęzycznej zajmują postulaty mniejszości polskiej ws. zwrotu ziemi, pisowni nazwisk, sytuacji oświaty polskojęzycznej itd. Punkt patrzenia mediów jest tożsamy ze stanowiskiem głównej polskiej organizacji społecznej – Związku Polaków na Litwie i organizacji politycznej – Akcji Wyborczej Polaków na Litwie. Obserwowane jest silne powiązanie tytułów prasowych z ww. organizacjami, będące pochodną silnego uzależnienia mediów od dotacji płynących z Polski. Media polskojęzyczne na Litwie nie konkurują z tytułami litewskimi i rosyjskimi o czytelnika, lecz między sobą o dotacje, będące jedyną szansą przetrwania na rynku.

Pojawienie się Internetu dało szansę na rozwój polskojęzycznych portali, prezentujących bardziej niezależne stanowisko. W 2012r. utworzona została polskojęzyczna wersja największego portalu w litewskim Internecie – Delfi. Projekt, realizowany minimalnymi nakładami, został stopniowo ograniczany.

Otoczenie, w jakim funkcjonują media polskojęzyczne, stanowi wyzwanie, jakim jest utrzymanie równowagi pomiędzy prezentacją postulatów wynikających z katalogu praw należnym mniejszościom narodowym a zachowaniem lojalności wobec państwa zamieszkania i jego prawodawstwa. Dla narodowo nastawionych organizacji litewskich, media polskojęzyczne pozostają elementem nielojalnym wobec państwa, przedstawiających władze Republiki w negatywnym świetle, eskalującym konflikty narodowościowe i zakłócające ład społeczny w państwie.

Niezależne od poruszonych specyficznych warunków funkcjonowania, media polskojęzyczne pozostają istotnym elementem warunkującym istnienie mniejszości polskiej i zachowanie przez nią tradycji i języka.


УДК 316.772.5(043) Г.І.Батичко



(м.Маріуполь)
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   32


©dereksiz.org 2016
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет