На правах рукопису
Побудова емпіричного дослідження страху смерті як способу організації життєвого досвіду особистості
жүктеу/скачать 1.46 Mb.
|
| 2.3. Побудова емпіричного дослідження страху смерті як способу організації життєвого досвіду особистості.
Озброївшись арсеналом попереджувальних заходів щодо самого плану дослідження, можемо переходити безпосередньо до його побудови. Основою побудови емпіричної моделі є логіка та послідовність розв’язання завдань дослідження, які можна розбити на два етапи: розвідувальний етап та етап основного дослідження. Розвідувальне дослідження є випереджальним етапом перед заглибленням у проблему, що вивчається. Таке пробне (пілотажне) дослідження дає змогу уточнити, прояснити, підтвердити або відкоригувати основні поняття дослідження, оцінити на придатність та надійність методичний інструментарій, отримати додаткову інформацію для подальшої розбудови дослідницької процедури та обрання остаточної стратегії основного дослідження. Для проведення пілотажного дослідження було обрано метод асоціативного експерименту, який згодом увійшов у основне дослідження і перетворився на повноцінний перший його етап. До цієї процедури були залучені 171 досліджуваний (119 українців та 52 китайця). Обраний метод є достатньо універсальним для застосування його на обох групах вибірки: серед китайських та українських студентів. Досліджувані повинні були написати за відведений їм час (5-10 хвилин) мінімум 20 асоціацій, які в них виникали на слово «смерть». Асоціації, які виникали, можуть бути або вже наявними у свідомості досліджуваних, або виникати спонтанно. З огляду на завдання дослідження вибір цього методу дозволив: у якості пілотного інструменту намітити основні вектори побудови основного дослідження як якісного; у якості основного – побудовати асоціативне поле семантичних значень смерті, які є трансляторами масового танатологічного дискурсу у свідомості носія певної культури; отримати дані про особливості концептуального наповнення змісту категорії смерті, навколо якої розгортається організація життєвого досвіду особистості та побудувати категоріальну модель аналізу. Певна кількість асоціативних понять утворює концепт, притаманний тому чи іншому типу свідомості, який впливає безпосередньо на конструювання навколишньої реальності та задає відповідні правила гри у ній. Різного типу асоціативні процедури застосовують як у дослідженнях індивідуальних особливостей особистості, так і соціально-культурних. Таким чином метод вільних асоціацій дозволяє нам виявити стереотипні уявлення про смерть, певні особливості індивідуального досвіду та культурологічні впливи на досліджуваний нами об’єкт. На думку В.П.Бєляніна, за допомогою асоціативного методу можна судити про особливості функціонування мовної свідомості людини. У нашому випадку, таких типів свідомості виділено у ході теоретичного аналізу 6: міфологічна, філософська, релігійна, художня, наукова та духовна свідомості. Тобто концепт смерті є своєрідним згустком культури смерті, яка формувалася протягом століть; специфічним кодом у свідомості людини, за допомогою якого людина входить у цю культуру і на її фоні презентує себе в житті. Такої ж думки дотримується А.Вежбицька, яка визначає концепт як об’єкт зі світу «ідеального», що має ім’я і віддзеркалює певні культурно зумовлені уявлення людини про світову дійсність [25]. У інтегративному підході (Г.Слишкін, С. Воркачов) концепт розглядається як багатомірне культурно-значиме соціопсихічне утворення у колективному свідомому, що виражається у мові. Таким чином, асоціативно-образна база, яка утворює семантичне поле концептів у тому чи іншому типі свідомості, матиме свій специфічний характер та змістовне наповнення. Концепт є, свого роду, елементом картини світу, зміст якого розкриває бачення і ставлення людини до феномену смерті як частини дійсності. Зміна концептів перевтілюється в різноманітних образах смерті, ідеях та провідних мотивах таємничого феномену. Концепти смерті, як і концепти життя, є одними з універсальних концептів у мовній картині будь-якого народу світу і є результатом набутого, трансформованого часом життєвого досвіду. Саме тому нами було обрано асоціативний експеримент у розвідувальному дослідженні з метою виокремлення серед мовних семантичних одиниць певних культурологічних кодів, які транслюють інтегроване у них знання про дійсність. За одним із наукових джерел, концепт трактується як «вербалізований культурний зміст», який має свою унікальну специфіку мовного вираження [6, c.12]. Тому для збереження специфіки і унікальності такого культурного змісту, який розкриває одне із фундаментальних понять життя – поняття смерті – досліджувані виконували поставлені перед ними завдання на тій мові, яка для них є рідною. За результатами асоціативного експерименту ми отримали близько трьох з половиною тисяч (3420) асоціацій, пов’язаних зі смертю. Таку величезну кількість якісних даних ми піддали квантифікації (процедура перетворення якісних даних в кількісні результати), застосовуючи контент-аналіз. Основним критерієм аналізу став тип свідомості, а його вимірами стали виділені у теоретичний частині різновиди: міфологічна, філософська, релігійна, художня, наукова, духовна. У межах цього методу увесь спектр даних пройшов специфічну процедуру обробки: спочатку дані кодувалися, потім піддавалися категоризації з подальшою їх обробкою за рівнем частотності. Завдяки цьому були здійснені такі кроки, які детальніше буде розглянуто у 3-му розділі: розподіл асоціацій та виділення концептів; співставлення виділених концептів відповідно до типу свідомості (міфологічна, релігійна, філософська, художня, наукова, духовна); розкриття концептуального змісту та смислового значення поняття смерті залежно від типу свідомості. Наступним кроком стало використання розробленої нами анкети-опитувальника з метою визначення серед респондентів смислового навантаження на досліджуване явище, використання смислових конструкцій явища смерті, що транслює культура, та дослідження представленості страху смерті у особистому досвіді досліджуваного. При розробці анкети в основу були закладені широко сформульовані дослідницькі питання (природа феномену смерті, життєвий досвід), які згодом конкретизувалися в групу центральних дослідницьких питань (значення смерті, культура, особистий досвід), які, в свою чергу, конкретизувалися в підгрупи приватних дослідницьких питань для респондентів за тематичним принципом (див. Додаток 1). Таким чином, логіка побудови методичного інструменту передбачала дотримання принципу від загального до конкретного (від найбільш загальних дослідницьких питань і завдань до області емпірики). Цей принцип сприяв підвищенню наукової строгості дослідження. Анкета складається з трьох блоків: значення, культура, особистісний досвід. До першого блоку «Значення» увійшли відкриті запитання та запитання у формі незакінчених речень, на які респонденту пропонувалося відповісти у зручний для нього спосіб. Кожне питання містило в собі певне смислове навантаження і слугувало критерієм для подальших аналітичних та порівняльних процедур. Потрібно було продовжити фразу «Смерть – це..», добре подумати і дати осмислену відповідь, визначення смерті, як людина розуміє цей феномен. Критеріальним змістом цього завдання стала категорія когнітивні репрезентації смерті. Потім пропонувалося конкретизувати значення смерті і наділити його як позитивним, так і негативним значенням, а також навести приклади дихотомічних аспектів явища смерті, що позначалося нами за допомогою такого критерію як модальність значення смерті. Таке завдання дало змогу побачити, наскільки досліджуване поняття концептуалізовано у свідомості молодої людини: вузько чи широко, шаблонно чи оригінально, стандартно чи індивідуально, що було нами позначено як спосіб інтерпретації смерті. До цього ж блоку увійшла аналогічна тріада запитань про життя, відповіді на які не були включені до загального аналізу даних, оскільки виконували допоміжну функцію переключення уваги досліджуваного і зменшення навантаження його танатологічними поняттями. Такий підхід дозволив пом’якшити процедуру заповнення дослідницького матеріалу і зменшити вірогідність виникнення травмування досліджуваних у процесі відповідей. До другого блоку «Культура» увійшли питання, пов’язані безпосереднього з особливостями представлення тематики смерті у культурі та традиціях. Питання дали змогу з’ясувати, наскільки добре молода людина знайома з культурними традиціями, що пов’язані зі смертю, як сильно культурний код країни транслює у сучасному світі традиційне розуміння смерті, в які суспільні контексти це поняття включено і наскільки його часто можна зустріти (почути, побачити) у повсякденному житті. Відповіді на запитання аналізувалися за такими критеріями як: легалізація смерті (ставлення до смерті у культурі), традиції, пов’язані зі смертю, культурна компетентність (обізнаність щодо традицій), дотримання традицій, культурні джерела інформатизації про смерть, змістовна наповненість медіа-контенту танатиним дискурсом. Аналогічно першому блоку заключним питанням було нейтральне питання про улюблені культурні традиції, не пов’язані зі смертю. До третього блоку «Особистісний досвід» увійшли питання, які мали на меті з’ясувати наявність чи відсутність у особистісному досвіді досліджуваного ситуацій зіткнення зі смертю та характеру цього досвіду (безпосереднього чи опосередкованого). У межах цього блоку досліджувані мали написати (розповісти) будь-яку історію (наратив) з життя людини, яка на її думку, описувала б історію, пов’язану з ситуацією зіткнення зі смертю. Для аналізу індивідуальних історій був застосований наративний аналіз тексту. Такий метод дозволяє отримати інформацію про найбільш значущий і осмислений реальний досвід зіткнення зі смертю та його вплив на життя особистості, можливі наслідки після такої «зустрічі зі смертю». Наступним кроком стало проведення якісного дослідження, метою якого було простежити особливості змін під впливом фактору усвідомлення власної смерті у процесі побудови свого життєвого сценарію, а відповідно побачити наскільки фактор присутності або загрози близької смерті дає поштовх для переструктурації свого життєвого світу. Аспект смерті, який ми хотіли висвітлити у цій роботі, пов'язаний з усвідомленням власної смертності через її штучну (уявну) наближеність до особистості. Якщо більшість методик спрямовані на збір інформації про реальний досвід особистості зіткнення зі смертю (про будь-який досвід, не обов’язково власної смерті), то ця дослідницька методика мала на меті цілеспрямовано помістити людину у ситуацію зіткнення з її власною смертю. Досліджуваним пропонувалося почергово написати у довільній формі свій життєвий сценарій у трьох варіантах. У першому варіанті інструкція була досить проста: «Напишіть свій життєвий сценарій»; у другому: «Якщо уявити, що Вам залишилося жити 1 рік, яким буде Ваш життєвий сценарій» та у третьому варіанті: «Уявіть, що Ви стали безсмертним (ою), і напишіть Ваш життєвий сценарій». Тексти досліджуваних піддавалися наративному аналізу. К. Ріссман виділяє декілька моделей наративного аналізу: тематичний аналіз (аналізу піддається змістовна наповненість тексту), структурний аналіз (аналізується структура тексту, відстежується механізм побудови розповіді) та перформативний аналіз (при якому наратив аналізується як дія і процес, певна динаміка розповіді) [185]. Виходячи з цього, нами було виділено такі критерії для аналізу текстів (життєвих сценаріїв): 1) особливості структурування, 2) змістовна наповненість, 3) специфіка Я (інтенціональність). Під структурою вбачається певна внутрішня організація тексту, його форма, цілісність та узгодженість. Цей критерій також включає в себе логіку викладення думок, їх послідовність, зв’язність та схильність до синтезування (об’єднання елементів у тексті). У такий спосіб особливості структурування текстового повідомлення ілюструють свого роду навички структурування та організації життєвого досвіду особистості, рівень її самоідентифікації та особливості її самопрезентації у світі. жүктеу/скачать 1.46 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|