Категорія валентності змін дозволяє оцінити якість зафіксованих змін, які відбулися після ситуації зіткнення зі смертю. Вимірами для цього показника стали:
- прогрес – позитивні якісні зміни у житті людини після ситуації зіткнення зі смертю, що виводять її на новий рівень життєпобудови. Складна життєва подія сприймається як можливість набути цінний життєвий досвід, а не як неминуча фатальність або життєва катастрофа чи крах: «Після тієї події я стала зовсім іншою людиною і ця людина мені подобається значно більше», «я вже не хочу повертатися до минулого життя, коли знаю, як можна жити по-іншому».
- регрес – негативні зміни у житті людини після ситуації зіткнення зі смертю, що проявляється у тенденції зниження рівня якості життя особистості, зниження її загальної активності через втрату мотивації. З'являються апатичність і байдужість до подій, що відбуваються навколо: індикатори аналізу – «не хотілося нічого робити, кудись іти чи когось бачити… хотілося зникнути, розчинитися, нічого не знати – хотілося померти…», « тоді мені здавалося, що це катастрофа і гірше не може вже бути нічого, опускалися руки, не могла ходити на роботу», «вона не могла навіть плакати… відмовлялася від допомоги, закрилася у своєму світі і нікого туди не впускала десь близько декількох років після смерті дочки».
- стабільність – внаслідок переживання ситуації зіткнення зі смертю особливих змін не спостерігається: індикатори аналізу – «як жив, так і живу», «нічого особливого не змінилося в моєму житті, але та подія і змусила мене задуматися над важливими питаннями», «не зважаючи на військові події і загрози життю, ми намагаємося жити так як і раніше, і поки що це нам вдається».
Категорія міри наближення дозволяє побачити, наскільки подія смерті була близькою чи віддаленою для людини. Тема смерті частіше викликає у людини бажання дистанціюватися від неї, залишатися відокремленою, аніж шукати близькості чи порозуміння у цій ситуації. Але парадоксальна особливість полягає в тому, що неможливо досягти абсолютної близькості з життям, поки не опинишся в близьких стосунках зі своєю власною скінченністю. У різні періоди життя з різною частотою та інтенсивністю теми старості, смерті, зникнення з життєвого поля стають дуже близькими для особистості на рівні її внутрішнього психологічного запиту, однак на рівні зовнішніх проявів найпоширенішою залишається стратегія уникнення смерті, відчуження та відчайдушне намагання не допустити трагічного фіналу. Вимірами цього показника стали:
близькість смерті – це досвід невідокремлення, правильне поєднання з тим, що з нами відбувається, що нас турбує чи «вбиває».
наближеність до смерті – смерть сприймається як реальне явище, що виникає стихійно, незаплановано у будь-який момент життєвої історії, але з позиції спостерігача цієї трагічної ймовірності по відношенню до інших, а не до себе.
дистанціювання від смерті – смерть здається чимось далеким, відокремленим, для теперішнього моменту неактуальним, явищем, яке відбувається десь, колись, з кимось, але не з самою особистістю (індикатори аналізу: «Я не думаю про смерть. Подумаю про неї вже у старості», «Сподіваюся, це не скоро станеться. А поки краще подумаю про життя», «Намагаюся не завантажувати себе цими питаннями, є багато інших проблем», «Смерть асоціюється зі старою людиною з посивілим від довгого життя волоссям, яка лежить у ліжку, прощається зі своїми рідними і засинає»).
Достарыңызбен бөлісу: |