Міграційні чинники розвитку ринку праці

4.5 Міграційні чинники розвитку ринку праці

Розвиток зовнішніх трудових міграцій має багатосторонній вплив на функціонування українського суспільства. Незважаючи на велику кількість досліджень, присвячених трудовій міграції, багато аспектів цієї проблеми все ще залишаються не висвітленими. Однією з таких «білих плям» у сфері заробітчанства є кількісний вираз впливу трудової міграції на ринок праці України.

У рамках даного дослідження Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Рівненську, Тернопільську та Чернівецьку області було віднесено до Західного регіону, тоді як вся інша територія держави об’єднана у регіон під умовною назвою ЦСПУ (Центральна, Східна та Південна Україна).

Зовнішні трудові міграції значно впливають на розвиток регіональних ринків праці України. При розгляді цього впливу більшість науковців обмежується висновком про те, що учасники трудових переміщень за умови неможливості працевлаштування за кордоном пропонували б свою робочу силу на Батьківщині і, отже, здійснювали б додаткове навантаження на ринок праці нашої держави. Однак насправді, окрім зниження пропозиції робочої сили в регіоні проживання, наявність трудових міграцій чинить й інші види впливу на вітчизняний ринок праці. Частина колишніх мігрантів, що накопичили за кордоном необхідні для життєдіяльності кошти, стають економічно неактивними, інші особи за рахунок закордонних заробітків відкривають власну справу, створюючи нові робочі місця як для себе, так і для найманих працівників.

Методика кількісної оцінки впливу трудових міграцій на розвиток ринку праці, яка була розроблена відділом міграційних досліджень ІДСД НАНУ, вимагає наявності таких вихідних абсолютних даних:

– чисельність економічно активного населення (А);

– чисельність зайнятого населення (Е);

– чисельність безробітних (U; при цьому U=А-Е);

– кількість актуальних трудових мігрантів (^аМ) – осіб, які працюють за кордоном на момент спостереження;

– кількість осіб, які не пред'являють попит на робочі місця на внутрішньому ринку праці завдяки заощадженням, накопиченим за рахунок прикладання праці за кордоном (R^m);

– кількість осіб, які відкрили власну справу (на умовах самозайнятості) за рахунок "міграційних" заробітків (SE^m);

– кількість осіб, які відкрили власну справу (в якості підприємців-роботодавців) за рахунок "міграційних" заробітків (В^m);

– кількість осіб, які працюють по найму на підприємствах, організованих трудовими мігрантами (L^m), може бути визначена шляхом множення кількості роботодавців із числа колишніх трудових мігрантів на середню величину підприємства, створеного колишніми мігрантами.

Гіпотетична чисельність економічно активного населення за умови відсутності трудових міграцій (A’) визначається за формулою:

Кількість зайнятих при відсутності міграцій (Е’) становила б:

Обчисливши гіпотетичну чисельність економічно активного та зайнятого населення, можемо встановити гіпотетичну (при відсутності зовнішніх трудових міграцій) кількість безробітних:

U’=А’-Е’= A+R^m+ ^аМ-Е+ SE^m+ В^m+ L^m (4.5.3)

Визначити вплив зовнішніх трудових міграцій на розвиток ринку праці можна шляхом порівняння його фактичних показників з гіпотетичними (які були б зафіксовані за умови відсутності трудових міграцій).

Державна статистика надає інформацію лише щодо трьох перших із восьми вище зазначених абсолютних показників. Джерелом первинних даних виступає обстеження з питань економічної активності населення, яке проводиться Держкомстатом України. У 2004-2005 рр. згідно з даними обстеження чисельність економічно активного населення становила 24,15 млн осіб (6 млн у Західному регіоні та 18,15 млн у ЦСПУ). Кількість зайнятих за відповідний період на Заході склала 5,55 млн, у ЦСПУ – 17,2 млн; кількість безробітних – 0,45 та 0,95 млн відповідно. Оскільки рівень інформаційного забезпечення аналізу трудових міграцій залишає бажати кращого, для розрахунку впливу цього процесу на розвиток ринку праці можна використати лише оціночні показники.

Загалом масштаби зовнішніх трудових міграцій населення України оцінюються від 1 млн до 5 млн осіб, за найбільш реальними оцінками – від 2 до 2,7 млн. Приймемо середину цього інтервалу, 2 млн 350 тис. осіб, як вірогідну кількість фактичних трудових мігрантів – осіб, які протягом року перед спостереженням брали участь у зовнішніх трудових міграціях (хоча б один день пропрацювали за кордоном, за умови, якщо їх діяльність не була пов'язана з човниковою торгівлею або виконанням робіт для вітчизняного роботодавця). Розподіл фактичних мігрантів по регіонах відбувався на основі експертних оцінок участі населення відповідних областей у трудових переміщеннях. Кількість фактичних мігрантів Заходу оцінюється у 1,263 млн осіб, а з ЦСПУ – 1,087 млн

Визначимо кількість актуальних трудових мігрантів для випадково вибраного дня року. Обстеження „Життєві шляхи населення України” надає інформацію про розподіл учасників трудових міграцій за тривалістю поїздки. Логічно припустити, що вірогідність перебування за кордоном у випадково вибраний день становитиме: для осіб, термін поїздки яких дорівнює 9 місяців – 0,75, для осіб, які виїжджають на 2 місяці – 0,167 і т.д., нарешті, особи, які працюють за кордоном понад рік, напевне, перебуватимуть там на момент спостереження. Спираючись на встановлені вірогідності потрапляння представників кожної групи фактичних мігрантів до контингенту актуальних мігрантів, розраховуємо сумарну кількість останніх. Вона для випадково вибраного дня становитиме 1 млн 142 тис. осіб (0,587 млн на Заході та 0,555 у ЦСПУ), відповідно нараховуватиметься 1 млн 208 тис. осіб з недавнім досвідом трудових міграцій, які на момент спостереження перебуватимуть в Україні. Більша частина цього контингенту (676 тис.) – вихідці з Західного регіону.

Згідно з даними обстеження „Життєві шляхи населення України” 35% осіб, які здійснили в 2000 р. трудові міграційні поїздки за кордон, у березні 2001 р. кваліфіковані як економічно неактивні. Беручи за основу цю частку, обчислюємо кількість осіб, які не пред'являють попит на робочі місця на внутрішньому ринку праці завдяки заощадженням, нагромадженим за рахунок прикладання праці за кордоном. Це (1208*0,35) 423 тис. осіб; 131,1 тис. з яких – представники ЦСПУ.

Результати зазначеного обстеження свідчать, що питома вага самозайнятих серед осіб із досвідом трудових міграцій є в 1,5 раза більшою, а частка роботодавців на третину більшою, ніж серед зайнятого населення; кількість найманих працівників на підприємстві, створеному колишнім мігрантом, становить у середньому 5 осіб. Спираючись на ці відомості отримуємо: кількість осіб, які за рахунок “міграційних” грошей відкрили власну справу на умовах самозайнятості – 60 тис. осіб, а в якості роботодавців – 1 тис. осіб., кількість осіб, які працюють за наймом на підприємствах, організованих трудовими мігрантами складає 5 тис. осіб. Підставимо отримані дані у формули.

Результати розрахунків представлені в таблиці 4.5.1. З огляду на недосконалість існуючих джерел, отримані дані не претендують на абсолютну точність, а швидше є відображенням порядку величин.

Отже, за умови правильності припущень щодо вихідних даних, а саме чисельності трудових мігрантів, їх розподілу щодо тривалості поїздки тощо, розвиток трудових міграцій підвищує чисельність зайнятих загалом по Україні на 0,7 млн осіб. При чому на Заході гіпотетичне значення цього показника менше за фактичне на 5,5%, тоді як у ЦСПУ ця різниця становить 1,0%. Однак, як показали розрахунки, зроблені в ході даного дослідження, підвищення чисельності зайнятого населення в Західному регіоні України відбувається, головним чином, за рахунок контингентів, які безпосередньо задіяні у трудових міграціях, тоді як в іншому регіоні колишні трудові мігранти активно вкладають зароблені за кордоном гроші у відкриття власної справи, створюючи таким чином нові робочі місця для себе та своїх співвітчизників.

Особливо відчутним є вплив трудової міграції на чисельність безробітних. Як показали розрахунки, наявність трудових переміщень знижує кількість безробітних загалом по Україні у 2,6 рази. У ЦСПУ це перевищення становить 2 рази, тоді як на Заході воно є набагато більшим і сягає 3,8 рази.

Згідно з розрахунками, гіпотетичний рівень безробіття для нашої держави в цілому становить 14%, що наближається до рівня, який вітчизняні експерти визначили, як критичний для України рівень. У західному регіоні рівень безробіття значно перевищив би критичний поріг не лише за вітчизняними, але й за західноєвропейськими стандартами.