Прогнозування міграційної ситуації в Україні

Розробка достовірних прогнозів міграцій населення є набагато складнішим завданням порівняно з прогнозуванням параметрів природного руху населення.

Якщо природне відтворення являє собою саморозвиток окремо взятого населення, то міграція є результатом взаємодії двох територіально відокремлених сукупностей людей. Тому майбутні масштаби та спрямованість зовнішніх міграцій в Україні залежать не лише від внутрідержавних, але й від зовнішніх по відношенню до України чинників. Хоча визначальний вплив територіальної диференціації соціальних умов та рівня життя населення на міграційні процеси не викликає сумніву, спроби виявити точну математичну залежність між відповідними кількісними показниками, які неодноразово здійснювалися дослідниками різних країн, не принесли бажаних результатів. У цих умовах чи не єдиним виходом залишається опора на метод експертних оцінок як основний засіб прогнозування масштабів міграційних процесів.

Заздалегідь зрозуміло, що прогноз міграцій буде менш точним, ніж прогноз народжуваності та смертності. Це обумовлено, по-перше, відносно невисокою інерційністю міграційних процесів (зміна соціально-економічних тенденцій на показниках міграцій населення відображається досить швидко, тоді як процеси природного руху реагують на зміну зовнішніх умов з певним лагом), по-друге, недостатньою точністю вихідних даних (проблеми обліку міграцій існують навіть у найбагатших країнах з високорозвиненою статистикою). Слід усвідомлювати, що досягти при прогнозуванні міграцій такого ж рівня точності, як і при прогнозуванні природного руху, неможливо. Завдання дослідника полягає не в ліквідації об'єктивної різниці в рівні точності між компонентами демографічного прогнозу, а в максимальному скороченні цієї різниці. Це завдання вирішується шляхом всебічного аналізу сучасних тенденцій міграційного руху та застосуванням коректної методики прогнозування міграцій.

Кінцевим результатом прогнозування міграцій є отримання величин міграційного приросту (зменшення) кожної статево-вікової групи населення України за кожний рік прогнозного періоду. Однак при формуванні гіпотез перспективного розвитку міграційних процесів слід пам’ятати, що загальне сальдо міграцій населення (певної статево-вікової групи) є лише математичною різницею двох значимих величин – чисельності прибулих та кількості вибулих, і саме по собі має обмежене смислове навантаження. Тому коректний розрахунок прогнозних величин сальдо міграцій населення вимагає проведення оцінки масштабів окремо прибуття та вибуття як проміжної ланки прогнозування. У цьому полягає особливість даного методичного підходу до прогнозування міграційних процесів. Це відрізняє його від більшості спроб прогнозування міграцій, що здійснювалися в Україні.

Власне прогнозування міграцій населення включає три етапи. Першим етапом є оцінка майбутніх обсягів прибуття та вибуття, а також розподілу мігруючих за географічними напрямками. Звичайно, проведення прогнозної оцінки міграційних зв’язків України з кожною окремо взятою країною світу не є раціональним і підвищує вірогідність помилок, які при накладанні одна на одну можуть привести до хибних результатів прогнозних величин сальдо міграцій населення. Тому прогнозування масштабів міжтериторіальних потоків міграцій населення доцільно здійснювати в розрізі невеликої кількості груп країн, виділених за такими соціально-економічними та геополітичними характеристиками, як географічне положення, ментальні ознаки населення, історія та особливості розвитку міграційних контактів з Україною тощо. В основу групування країн повинен бути покладений такий основоположний принцип: відмінності між відповідними характеристиками країн всередині кожної групи мають бути меншими, ніж між різними групами країн.

Очевидно, що першим кроком до такого групування країн є розрізнення, так званого, нового та старого зарубіжжя  тривале перебування в складі єдиної держави ще не один десяток років впливатиме на перебіг міграційних процесів сильніше, ніж дія будь-яких інших геополітичних факторів. У межах колишнього СРСР доцільно окремо розглядати Росію як основного міграційного партнера України за абсолютними обсягами прибуття вибуття. Всі інші колишні республіки Союзу варто розбити на західні (Білорусь, Молдова та країни Балтії) та південні (Закавказзя і Центральна Азія). Таке розрізнення враховує не лише географічне положення, але й особливості способу життя населення відповідних країн, ступінь близькості менталітету їх жителів до ментальності жителів України, є відображенням глобального поділу світу на Захід та Схід.

Аналогічно всі регіони Земної кулі за межами колишнього СРСР найдоцільнішим видається розділити на так звану Територію європейського заселення (ТЄЗ) та групу країн Сходу. ТЄЗ включає Західну і Центральну Європу, Північну та Південну Америку, Австралію, Нову Зеландію та Ізраїль, до групи Східних країн належать країни Азії (крім колишніх республік СРСР та Ізраїлю), Африки та Океанії.

Ключові елементи прогнозу: характер розвитку міграційних контактів з тією чи іншою групою країн (тенденція до збільшення або зменшення обсягу міграційного потоку, прискорення чи уповільнення темпів), максимальний (або мінімальний) річний обсяг потоку, рік досягнення цього рівня тощо: визначаються методом експертних оцінок. Розрахунок конкретних числових величин показників міграцій протягом прогнозного періоду здійснюється за допомогою методів екстраполяції, інтерполяції та аналогового. Інтерполяція застосовується для визначення обсягу того чи іншого міграційного потоку за кожен рік періоду, у випадку, якщо обсяг потоку в кінці періоду та тенденція розвитку процесу протягом даного періоду визначені методом експертних оцінок.

Другим етапом прогнозу є оцінка перспективної структури мігрантів. Вирішення завдання прогнозування показників прибуття з-за меж України та вибуття за її межі для кожної статево-вікової групи можливе двома способами:

– розрахунок прогнозних значень коефіцієнтів прибуття та вибуття в розрізі статево-вікових груп;

– прогнозування загальної чисельності контингентів прибулих та вибулих з наступною їх розбивкою за статтю та віком.

Дослідження міграційної ситуації в Україні показує, зокрема, що територіальна диференціація статево-вікової структури мігрантів та міжрегіональні відмінності структури усього населення не знаходяться у тісному зв’язку між собою. Як наслідок, вплив вікового складу жителів на формування структури вибулих є майже не помітним. Що ж стосується прибулих, то можна говорити лише про залежність їх статево-вікової структури від складу жителів країн (регіонів), походження мігрантів, але ніяк не регіону прибуття. Населення України ніяк не є сукупністю, яка продукує контингент іммігрантів. Все це говорить на користь обрання другого способу прогнозування статево-вікових показників прибуття та вибуття.

На жаль, державна статистика не надає інформації про розподіл мігрантів за статтю та віком у залежності від країни походження (призначення), вікова структура наявна лише для контингентів прибулих (вибулих) з груп країн нового та старого зарубіжжя. Аналіз зовнішніх міграцій в Україні виявив, що потоки імміграції до нашої країни з колишніх республік СРСР, еміграції до країни СНД і Балтії та еміграції за межі колишнього Радянського Союзу характеризуються майже ідентичним розподілом мігрантів за статтю та віком. Особливу статево-вікову структуру має лише незначний за масштабами міграційний потік прибулих з-за меж колишнього СРСР. Це пояснюється специфікою формування даного потоку міграцій – більше половини від загальної кількості прибулих з країн старого зарубіжжя складають учбові мігранти, дипломатичні представники, бізнесмени тощо, тобто ті контингенти осіб, які серед відносно великої кількості міждержавних (в межах колишнього СРСР) мігрантів та емігрантів за межі колишнього Союзу просто губляться.

Враховуючи ці відмінності у віковій структурі мігрантів різних потоків, при переході від прогнозування обсягів зовнішніх міграцій населення України до оцінки перспективної структури мігрантів, контингент вибулих можна розглядати разом, а щодо прибулих, то прогнозування статево-вікової структури прибулих з нового та зі старого зарубіжжя необхідно здійснювати окремо.

Крім того, слід мати на увазі, що за певних умов у перспективі можливе становлення потоків міграції, які в сучасній Україні майже не представлені. Мова йде, по-перше, про другу хвилю повернення до України представників раніше депортованих народів та про переселення до нашої країни громадян афро-азіатських країн.

Гіпотеза прибуття до нашої держави іммігрантів з Афро-Азіатських країн є однією з базових гіпотез розробки прогнозу. Подібна гіпотеза спирається на неминучість зменшення чисельності населення держави та об’єму пропозиції робочої сили у найближчому майбутньому. Єдиним джерелом зростання (або принаймні стабілізації) чисельності населення України, задоволення потреб економіки в робочій силі та підтримання необхідного рівня господарського освоєння території стають міграційні процеси (власне в багатьох західноєвропейських країнах збільшення чисельності населення нині досягається виключно за рахунок міграцій або внаслідок спричинених ними омолодження вікової структури і зростання народжуваності). Україна має зробити вибір – або сумісне проживання на її території європейських та афро-азіатських етносів з перспективою формування нової багаточисельної єдиної української нації на зразок націй так званих переселенських країн, або збереження сучасного ментального середовища при стабільному зменшення чисельності його носіїв, причому другий варіант автоматично означає збереження існуючої проблеми, яка буде “передана” майбутнім поколінням у набагато гострішій формі. Власне вибір стоїть так: або залучення до України іммігрантів на основі виваженої міграційної політики, або неконтрольований їх приток після досягнення критично низької чисельності населення держави.

Представники азіатських та африканських етносів вже зараз проявляють бажання іммігрувати до України (в більшості країн Азії та Африки рівень життя населення значно нижчий, ніж у нас). Якщо ж можливості поселення та проживання (набуття громадянства, соціальний статус тощо) в нашій державі для вихідців з країн, що розвиваються, будуть кращими, ніж в Західних країнах, чисельність потенційних іммігрантів збільшиться настільки, що можна буде вести мову про відбір бажаних контингентів.

Звичайно, виникає проблема порушення ментальності населення України та асиміляції іммігрантів. Але згадаймо, що українці і нині не є генетично чистим народом. У формуванні українського етносу поряд зі слов’янськими племенами брали участь інші етнічні групи, зокрема тюркські народи причорноморських степів. Через Україну, розташовану в центрі Європи, неодноразово проходили орди завойовників, кров яких теж тече в наших жилах. Поряд з українською нацією протягом всього її існування жили інші етноси. Близько півтора десятка сучасних народів мають або в недалекому минулому мали свої компактні етнічні території в межах України.

Отже, в умовах демографічної кризи залучення іммігрантів з Азії та Африки стає єдиним джерелом уповільнення депопуляції і підтримання прийнятного співвідношення між чисельністю найбільш економічно продуктивних вікових груп та осіб похилого віку. Цей потік неминуче породить зворотний потік – повернення до країн походження тих переселенців, які не приживуться в Україні.

Таким чином, якщо прогнозування обсягів зовнішніх міграцій населення здійснюється в розрізі п’яти географічних напрямків, то при прогнозній оцінці статево-вікової структури мігруючих в системі обміну населенням між Україною та іншими країнами світу доцільно виділяти шість якісно особливих компонентів:

– потік прибуття населення із країн нового зарубіжжя (без врахування репатріації раніше депортованих народів);

– потік прибуття населення з країн ТЄЗ та учбових мігрантів з афро-азіатських країн;

– потік вибуття населення з України;

– репатріація раніше депортованих народів;

– імміграція до України громадян афро-азіатських країн;

– зворотна міграція переселенців.

Перші три компоненти існують на сучасному етапі, три останні перебувають у стадії формування або сформуються за певних умов. Перспективний розподіл зовнішніх мігрантів за статтю та віком залежить від співвідношення цих компонентів в структурі міграційного обороту. Статево-вікова структура прибулих та вибулих розраховується окремо по цих компонентах. Статево-вікова структура іммігрантів з країн, що розвиваються, визначається за аналогією зі структурою подібних міграційних потоків в інших регіонах Земної кулі. При цьому вікова структура прибулих і вибулих в прогнозному періоді узгоджуються між собою відповідно до розвитку зворотних міграційних потоків.

Загальне сальдо зовнішніх мігрантів для кожної статево-вікової групи розраховується як різниця між сумою прибулих відповідної статі та віку по всіх видах міграційних потоків і сумою всіх вибулих даної статево-вікової групи.

Третій етап прогнозу – обчислення сальдо міграцій за роком народження. Необхідність таких підрахунків викликана тим, що застосування методу пересування вікових груп передбачає врахування чисельності вікових контингентів населення (в т.ч. мігрантів) за кількістю повних років на початок року. Особи, які здійснюють міграційні переміщення, можуть на момент переїзду мати той самий вік, що і станом на початок року, або перебувати у віці на 1 рік більшому – в залежності від того, до чи після свого дня народження в даному році вони мігрують.

Аналіз особливостей розподілу мігрантів за віком і роком народження показує, що біля 45% мігрантів переїздять до свого дня народження в даному році, тобто мають той же вік на початок року, що й на момент переїзду, і відповідно 55% – мігрують після дня народження і на момент переїзду перебувають у тому ж віці, що і в кінці року. У різні роки і для різних вікових груп мають місце відхилення від цього співвідношення, однак, в цілому воно є сталим (відмінності не перевищують допустиму величину похибки прогнозу).

жүктеу/скачать 4.41 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: