Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького дмитрієв анатолій Іванович



жүктеу 0.61 Mb.
бет1/3
Дата24.07.2016
өлшемі0.61 Mb.
  1   2   3


НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М.КОРЕЦЬКОГО
ДМИТРІЄВ Анатолій Іванович

УДК 341.24 "1648"

ВЕСТФАЛЬСЬКИЙ МИР 1648 РОКУ
І СУЧАСНЕ МІЖНАРОДНЕ ПРАВО


Спеціальність 12.00.11 — міжнародне право


АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Київ — 2003

Дисертацією є монографія "Вестфальський мир 1648 року і сучасне міжнародне право". — К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. — 426 с.: ил. 27.


Робота виконана у відділі міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України.


Науковий консультант —







доктор юридичних наук, професор

БУТКЕВИЧ Володимир Григорович,

суддя Європейського суду з прав людини.












Офіційні опоненти:










доктор юридичних наук, професор

ЛУКАШУК Ігор Іванович,

директор Центру міжнародно-правових досліджень Інсти­туту держави і права Російської академії наук (м. Москва);












доктор юридичних наук, професор

БАЙМУРАТОВ Михайло Олександрович,

проректор Одеської національної юридичної академії;












доктор юридичних наук, доцент,

член-кореспондент Академії правових наук України



БУРОМЕНСЬКИЙ Михайло Всеволодович,

професор кафедри міжнародного права та іноземного зако­нодавства Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого (м. Харків)












Провідна установа —










Інститут міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (кафедра міжнародного права).

Захист відбудеться 26 вересня 2003 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.


З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці інституту.
Автореферат розіслано 21 серпня 2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Усенко І.Б.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Вже 58 років світове співтовариство живе в умовах міжнародного правового порядку, встановленого шляхом підписання у червні 1945 р. Статуту універсального міжнародного утворення — Організації Об'єднаних Націй. ООН передувала не дуже вдала спроба створення у 1919 р. світового правопорядку в рамках Ліги Націй. Встановленню європейського правопорядку після наполеонівських війн був присвячений Віденський конгрес 1815 р., що закріпив територіальний розподіл у Європі. Однак, корені першої спроби створення міжнародного правового порядку сягають у Вестфальський мир 1648 р., який вперше в історії людства створив якісно нову конфігурацію міжнародного права, зупинив кровопролитну Тридцятилітню війну 1618–1648 рр. у Європі та забезпечив баланс сил на континенті.

Феномен Вестфальського миру, складовими якого є Оснабрюцький та Мюнстерський договори 1648 р., більш ніж 350 років вивчається юристами Західної Європи. Інтерес до наукового вивчення вказаних договорів виявляли насамперед історики німецького права, які вважали їх складовою історії правової системи Священної Римської імперії німецької нації. Європейські юристи-між­народники XVII–XIX століть розглядали Оснабрюцький та Мюнстерський договори 1648 р. не лише як нормативну основу міжнародної правосуб'єктності територіальних німецьких утворень, а і як фундамент європейського правопорядку, створеного Вестфальським миром. Серед юристів того часу, наукові дослідження котрих розкривають міжнародно-правове значення Вестфальського миру 1648 р., слід відзначити таких вчених, як З. Брі, Е. де Ваттель, Е.К. Вестфаль, К.В. Гертнер, А.В. Геффтер, Й.Л. Клюбер, М.К. Лондорп, Г.Ф. фон Мартенс, Й.Я. Мозер, Й.Ш. Пюттер, К.Г. фон Ремер, Р. Сменд, Г. Шмолер, Й.К.В. фон Штек та інших.

Незважаючи на віддаленість у часі, Вестфальський мир залишається у центрі уваги зарубіжних юристів-міжнародників ХХ ст., серед яких знаходимо і такі відомі імена, як В.Александров, Е.-В.Бекенферде, В.Бекер, К.Бранді, Г.Бухштаб, П.Вагнер, Г.Вазер, Г.Веберг, Г.Везенберг, К.Гаттен­хауер, В.Г.Греве, Е.Кауфманн, Г.Кваббе, К.-Г.Лінгенс, К.Лінк, Ш.У.Піпер, Б.Пірот, А.Рандельцхофер, Е.Трапп, Г.Трипель, А.Фердрос, Г.Хольцхауер, В.Шлезінгер, Х.Штайгер, К.Штрупп та інші.

Актуальність теми дисертації визначається недостатнім рівнем її дослідженості в доктрині української та радянської (до 1991 р.) науки міжнародного права. Вважалося, що Вестфальський мир 1648 р. не мав прямого впливу на події у Росії XVII ст. Після 1917 р. почалася розбудова соціалістичного міжнародного права. Тому тексти Оснабрюцького та Мюнстерського договорів 1648 р. українською та російською мовами не перекладались, а юридична матерія зазначених міжнародно-правових документів ґрунтовно не вивчалась. Хоча ми і знаходимо більшою або меншою мірою визнання значення Вестфальського миру в процесі становлення міжнародного права в широко відомих і визнаних підручниках таких російських вчених ХІХ ст. — початку ХХ ст., як В.П. Даневський, О.О. Ейхельман, П.Є. Казанський, Л.О. Камаровський, Д.І. Каченовський, Н.М. Коркунов, Ф.Ф. Мартенс, А.М. Стоянов, В.А. Уля­ницький тощо.

Визнаючи той факт, що сучасна конфігурація міжнародного права бере свої витоки у Вестфальському мирі 1648 р., автори сучасної вітчизняної наукової юридичної літератури лише згадують Оснабрюцький та Мюн­стерський мирні договори 1648 р. як історико-правове явище, без їх спеціального аналізу. Це праці М.О. Баймуратова, В.Г. Буткевича, В.А. Васи­ленка, А.З. Георгіци, В.Н. Денисова, А.С. Мацка, В.І. Муравйова, Л.Д. Тимченка тощо.

Аналогічні підходи до аналізу Вестфальського миру 1648 р. у розділах історії міжнародного права у відповідних підручниках використовують такі російські вчені, як Ю.Я. Баскін, К.Я. Бекяшев, Н.Т. Блатова, Г.В. Ігна­тенко, Ф.І. Кожевников, В.І. Лісовський, І.І. Лукашук, Л.А. Моджорян, В.Я. Суворова, О.І. Тіунов, Г.І. Тункін, Д.І. Фельдман та інші.

Незадовільний стан розробки проблеми впливу Вестфальського миру 1648 року на систему сучасного міжнародного права зумовлює актуальність обраної автором теми дисертації та впливає на вибір об'єкта і предмета дослід­ження.

Об'єктом дисертаційного дослідження є міжнародні відносини учасників Вестфальського конгресу 1643–1648 рр., які підписали так званий Вестфальський мир 1648 р., що зупинив Тридцятилітню війну (1618–1648) у Європі.

Предметом дисертаційного дослідження є: складові Вестфальського миру — Оснабрюцький та Мюнстерський договори 1648 р., що регламентували пер­ший в історії людства правовий порядок; іспансько-нідер­ландський договір 1648 р. як важлива передумова їх підписання; деякі сучасні інститути міжнарод­ного права, корені яких ми знаходимо саме у договорах Вестфальського миру.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі аналізу правових складових Вестфальського миру розкрити сутність феномену першого в історії людства міжнародного правопорядку, що був встановлений у Європі.

Відповідно до мети дослідження автор поставив перед собою наступні


завдання:

оцінити конструктивність лабільної системи європейських держав на шляху розбудови архітектури Вестфальського миру;

показати місце та роль східноєвропейських народів та держав, у тому числі народу України, у лабільній системі європейських сил та країн XVII ст.;

визначити особливості європейських міжнародних відносин у площині


категорії толерантності;

ідентифікувати межі впливу Вестфальського миру на правове розв'язання внутрішньонімецьких питань XVII ст.;

виявити особливості вестфальської конфігурації міжнародного права у формуванні європейського правопорядку XVII–XVIII століть;

проаналізувати вестфальські корені становлення таких сучасних інститутів міжнародного права як міжнародно-правове визнання, мирні способи розв'язання міжнародних спорів, відповідальність у міжнародному праві;

встановити особливості формування деяких підгалузей міжнародного економічного права;

висвітлити процес виникнення ідеї забезпечення міжнародно-правових


гарантій щодо дотримання міжнародних договорів;

розкрити значення мирних договорів 1648 р. у міжнародно-правовому


забезпеченні окремих прав людини;

ввести в науковий обіг української науки міжнародного права авторський переклад текстів Оснабрюцького та Мюнстерського договорів.



Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов'язаний з плановою темою відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України "Актуальні проблеми розвитку міжна­родного права і міжнародної судової системи" (№ держ. реєстр. 0199 U 004029).

Методологічну основу дисертації складає сукупність загальновизнаних принципів та методів наукового пізнання. Для одержання наукових результатів застосовувалися загальнонаукові принципи та підходи, які забезпечили єдність аналізу, історизм, об’єктивність дослідження тощо. Використання історичного, соціологічного та інших методів зумовило необхідність обґрунтування концепції лабільної системи держав. Історико-правовий, історико-порівняльний, нормативний, діалектичний, системно-структурний та інші методи були задіяні з метою досягнення розуміння виникнення та розвитку першого міжнародного правопорядку, окремих інститутів міжнародного права. З арсеналу спеціальних методів використовувався метод наукової абстракції, формально-логічний та ін..

На формування методології дисертаційного дослідження справили вплив вироблені світовим співтовариством норми і принципи міжнародного права, спрямовані на утвердження демократії, забезпечення прав та свобод людини, виконання міжнародно-правових зобов'язань щодо міжнародних договорів. Дисертант використав широкий спектр наукових праць з міжнародного права, історії вітчизняного, російського та німецького права, історії Німеччини та загальної історії, соціології, філософії.

Положення дисертаційного дослідження базуються на аналізі доктрини міжнародного публічного права, міжнародно-правових норм і норм законодавства окремих держав.

При підготовці дисертаційного дослідження автор спирався також на результати, отримані ним у ході дискусій між науковцями під час участі в міжнародних конференціях, семінарах, круглих столах.



Інформаційною та емпіричною основою дисертаційного дослідження став авторський переклад з німецької на українську мову текстів Осна­брюцького та Мюнстерського мирних договорів 1648 р., європейські законодавчі акти XVII–XIX ст.ст., наукова юридична література вітчизняних авторів, а також науковців з Німеччини, Нідерландів, Швейцарії, Франції, Швеції, Росії, публікації періодичних видань, енциклопедична та довідкова література, статистичні матеріали.

Теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження визначаються кількома аспектами. Головний науково-дослідницький результат полягає у новаторському висвітленні у вітчизняній науці міжнародного права великого значення Вестфальського миру 1648 року для процесу становлення в Європі правового порядку та створення якісно нової конфігурації міжнародного права, яку слід визнати як "вестфальську".

Крім того, положення і висновки дисертації, а також авторський переклад з німецької на українську мову Оснабрюцького і Мюнстерського договорів 1648 р., які вперше в Україні введені в науковий обіг, створюють базу для подальшого поглибленого вивчення документів Вестфальського миру 1648 р.; осмислення періодизації історії міжнародного права; ретельного пізнання опосередкованої ролі частини населення України у процесі забезпечення гарантій виконання вказаних міжнародно-правових документів; дослідження вестфальських коренів формування деяких сучасних категорій, інститутів та галузей міжнародного права; для підготовки загальних і спеціальних курсів у вищих навчальних закладах, підручників і навчальних посібників з міжнародного права та його історії.



Наукова новизна дисертації визначається тим, що вона є першим в українській та пострадянській правовій літературі монографічним дослідженням проблем впливу Вестфальського миру 1648 р. на процес становлення якісно нового міжнародного права, детермінованого виникненням його вестфальської конфігурації, основні риси якої продовжують ефективно діяти і сьогодні.

У дисертації обґрунтовується ряд нових концептуальних в науковому плані підходів до розуміння значення міжнародного правопорядку та умов його виникнення:

на історичному міжнародно-правовому прикладі доведено, що мир і безпека людства можливі лише за умови існуючого, історично детермінованого універсального міжнародного правопорядку, ідея встановлення якого виникла в процесі роботи Вестфальського конгресу 1643–1648 рр. та була успішно реалізована шляхом підписання Оснабрюцького та Мюнстерського договорів 1648 р.;

на прикладі державно-правового устрою Священної Римської імперії німецької нації проаналізовано модель монополярного європейського правопорядку як попередника вестфальської конфігурації міжнародного права;

висунута концепція існування лабільної системи впливових сил та держав у Європі XVII ст.;

показані місце та роль Московської держави, а також запорозького козацтва та народів Закарпаття у вказаній вище лабільній системі;

вперше у вітчизняній науці міжнародного права висвітлені правові основи того універсального правопорядку, який стабілізував міжнародні відносини у XVII — XVIII століттях.

В результаті дисертаційного дослідження автор дійшов до наступних положень та висновків, що формулюються як:

 авторська концепція обґрунтування виникнення "вестфальської конфігурації" міжнародного права як правового регулятора міжнародних відносин в умовах історично детермінованого універсального міжнародного правопорядку;

 доведення опосередкованого впливу народу України, репрезентованого того часу частиною населення Закарпаття у складі Трансильванії, на процес реалізації міжнародно-правових гарантій виконання Оснабрюцького та Мюнстерського договорів 1648 р.;

 міжнародно-правова характеристика Вестфальського миру 1648 р. як політико-правової основи європейського правопорядку XVII–XVIII століть;

 обґрунтування історико-правової категорії "лабільної системи європейських держав" середини XVII ст. та її складових;

 висновок про наявність "вестфальських" коренів таких інститутів міжнародного права як міжнародно-правове визнання, мирні способи розв'язання міжнародних спорів, відповідальність у міжнародному праві, гарантії виконання міжнародних договорів;

 висновок про зв'язок Вестфальського миру 1648 р. із становленням інституту захисту окремих прав людини.



Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота виконана здобувачем самостійно, всі сформульовані в ній положення та висновки обґрунтовані на базі особистих досліджень автора. У співавторстві з науковцем із Німеччини опублікована монографія, присвячена 350-ій річниці договорів Вестфальського миру. Проте дві третини вказаної вище монографії — це власний науковий доробок здобувача. В індивідуальних монографіях та наукових статтях викладені всі концептуальні положення щодо визначення категорії лабільної системи держав, обґрунтування виникнення вестфальської конфігурації міжнародного права; опубліковано авторський переклад з німецької на українську мову Оснабрюцького та Мюнстерського договорів 1648 р.; досліджено основи універсального міжнародного правопорядку, що базувався на нормах вказаних договорів; показано історично-правовий зв’язок окремих інститутів сучасного міжнародного права з нормативним матеріалом Вестфальського миру.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертація виконана у відділі міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. Основні положення дисертаційної роботи доповідалися здобувачем на міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференціях: "Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність" (Київ, листопад 1996, тези доповіді опубліковані); "Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом" (Київ, жовтень 1998, тези доповіді опубліковані); "Конституційне будівництво в Украї­ні: теорія та практика" (Ужгород, червень 2000, тези доповіді опубліковані).

Після закінчення наукового стажування на юридичному факультеті університету імені Вільгельма (м. Мюнстер, Німеччина) здобувач виступив на засіданні кафедри публічного, міжнародного і європейського права вище вказаного факультету з науковою доповіддю "Вестфальський мир 1648 р. у дослідженні українських вчених" (25 жовтня 2001).

Основні теоретичні положення дисертації викладені у публікаціях, серед яких монографії "Вестфальський мир 1648 року (до 350-ої річниці договорів)" (1998), "Вестфальський мир 1648 року і сучасне міжнародне право" (2001) та понад 20 статей.

Результати дисертаційного дослідження були викладені здобувачем 17 квітня 2001 р. у науковій доповіді на засіданні Вченої ради Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України.

Матеріали дослідження використані здобувачем при підготовці програми та читанні лекцій нормативного курсу "Міжнародне публічне право" у Київському університеті права протягом 1999–2003 навчальних років.

Дисертація обговорювалася на кафедрі міжнародного права та порівняльного правознавства Київського університету права, а також у відділі міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України.



Структура та обсяг дослідження. Дисертаційною роботою є монографія обсягом 426 сторінок, яка складається з передмови, вступу, трьох розділів, поділених на 16 підрозділів, висновків, резюме, Summary, приміток, додатку, яким є авторський переклад з німецької текстів Оснабрюцького та Мюнстерського мирних договорів 1648 р., а також термінологічного словника правових та історичних термінів Європи XVII ст., іменного покажчика та списку ілюстрацій. Кількість використаних літературних джерел становить 531.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У "Передмові" з позицій подальшого розвитку рівноправних відносин України з державами-членами Європейського Союзу показано необхідність використання загальнолюдських цінностей та норм у міжнародному спілкуванні, регульованому сучасним міжнародним правом, перші підвалини якого закладені Вестфальським миром 1648 р.

У "Вступі" обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його мета та завдання, методологічні підходи, наукова новизна, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, а також висвітлено питання щодо джерел міжнародно-правової та історико-правової інформації стосовно документів Вестфальського миру 1648 р. та щодо ступеня наукового опрацювання проблеми в Україні і за її межами.



Розділ перший "Підготовка Вестфальського миру 1648 року в умовах лабільної системи європейських держав" присвячений дослідженню якісних складових відносин між суб'єктами міжнародного права того історичного
періоду.

У підрозділі 1.1. "Священна Римська імперія як модель монополярного правопорядку в Європі" розглянуто феномен виникнення вказаного унікального державного утворення, що проіснувало більше тисячі років (800–1806). Проаналізовано систему правової організації імперії в різні періоди її існування, а особливо у період закріплення імператорської корони з 1438 р. за представниками впливового і багатого Австрійського дому Габсбургів. Висвітлені засади "конституційного" устрою імперії. Доведено, що імперська конституція того часу засновувалася переважно на звичаєвому праві, на так званих імперських звичаях. Крім того, це була своєрідна сукупність законів, договорів, імперських привілеїв та вольностей, якими користувалися князі так само, як імперські лицарі та імперські міста.

Висвітлено також така важлива складова конституційної основи імперії як ленна система. Інститути останньої ретельно проаналізовані з точки зору їх звичаєво-правового змісту та побудови своєрідної піраміди васальної вірності курфюрстів перед імператором.

Показано значення в системі конституційних правових інститутів так званих станових зборів — рейхстагу: його виникнення, робота, склад та процедура прийняття рішень. При цьому особливу увагу приділено аналізу інституту "виборної капітули", тобто своєрідного договору між обраним імператором та колегією курфюрстів, що фактично обмежував владу монарха. Виборна капітула готувалася напередодні імператорських виборів за участю тих членів рейхстагу, які володіли для цієї процедури правом голосу. Вона містила в собі, з одного боку, клятву у вірності імператору, а, з іншого боку, зобов'язання імператора, які зв'язували його на весь період правління. Приведено приклад інкорпорації зазначеного інституту у текст Оснабрюцького договору 1648 р. (§ 3 статті VIII).

Шляхом історико-правового аналізу відображено структуру та інституційний механізм управління імперією, її територіальний поділ та судову систему.

У підрозділі 1.2. "Правові основи Аугсбурзького релігійного миру 1555 року" проаналізовано рішення рейхстагу, що засідав саме у той рік у м. Аугсбурзі. Частину статей, а саме 18, вказаного рішення ще його сучасники охрестили "релігійним миром", що суттєво нормалізував відносини між релігійними конфесіями та вивів своєрідну формулу компромісу між позиціями католиків та лютеран.

Аугсбурзький релігійний мир був по праву негайно зарахований до числа основних, фундаментальних законів імперії. Шляхом імплементації у Оснабрюцькому та Мюнстерському мирних договорах Аугсбурзький релігійний мир 1555 р. фактично діяв до 1806 р., тобто до закінчення існування Священної Римської імперії німецької нації.

Новаціями вказаного документу став погляд на досягнення миру в імперії, незважаючи на духовний розкол у порівнянні з попередньою концепцією, яка містила іншу формулу: мир в імперії через духовну єдність. Крім того, Аугс­бурзький мир 1555 р. поширював правило "cuius regio, eius religio" (чия країна, того і віра) на обидві аугсбурзькі конфесії, що закріплювало біконфесійну віротерпимість та створювало межі імперських правових свобод.

Аугсбурзький мир 1555 р. став ефективно діючим правовим механізмом, завдяки якому "теологічно безсистемне імперське канонічне право" змогло пережити віки. За допомогою саме цього релігійного миру ні імператор, ні католицькі князі не конфліктували з формальним несхваленням Понтифіком імперського канонічного права, яке створювало можливість самого факту релігійних дебатів. На підставі Аугсбурзького релігійного миру на всій території імперії стали легітимними дві конфесії — католицизм і лютеранство. На цій біконфесійній віротерпимості і трималася межа імперських правових свобод. Тому будь-яка імперська територія (місто, князівство тощо) могла залишатися або католицькою, підкоряючись усім канонам римсько-католицької церкви, або ж лютеранською. В останньому випадку весь процес повинен був здійснюватися на основі визнаних в імперії правових норм, чинних у церковних землях у межах усталеного правопорядку. До прийняття Аугсбурзького релігійного миру існуючий порядок ні в якому разі не давав можливості вивести будь-яку територію з-під юрисдикції римсько-католицької церкви і допустити її перехід у конкуруючу конфесійну сферу. Більш того, у сучасників аугсбурзьких рішень подібна теологічна і правова свідомість не викликала жодних сумнівів: багато хто з них жив в очікуванні реалізації одвічної заповіді про майбутній більш дійовий компроміс між конфесіями, про досягнення можливого відродженого возз’єднання церкви на німецькій землі. Лише з погляду історичної ретроспективи стає очевидним те, що Аугсбурзький релігійний мир не став лише проміжною станцією, а виявився кінцем шляху розбудови імперського правопорядку у теологічній сфері.

У підрозділі 1.3. "Європейські міжнародні відносини в площині категорії толерантності" показано роль та значення толерантності у період середньовіччя не лише як засобу досягнення релігійного консенсусу, а і як фактору міжнародних відносин. Будучи формою відображення у суспільній свідомості об'єктивного існування множинності (плюралізму) культур, способів і стилів життя, різних моделей і концепцій розуміння світу й місця людини в ньому, толерантність передбачає для суб'єктів взаємодії самобутність і самоцінність кожного, право бути інакшими, не схожими і навіть протилежними у своїх уподобаннях.

Толерантність як правова категорія знайшла цілком логічне і помітне відображення в матеріалах Вестфальського миру, який став в історії її розвитку суттєвим кроком уперед. Ідеї толерантності закріплені, приміром, у §§ 39, 51 статті V Оснабрюцького договору 1648 р. Саме фіксація у документах Вестфальського миру права духовної автономії підданих на території мешкання, чіткі гарантії, при бажанні, права емігрувати, а також закріплений у ньому принцип паритету між конфесіями в представництві в рейхстазі складають
істотну основу для ідей толерантності.

Показано взаємозв'язок категорій толерантності та плюралізму, які характеризують один і той же феномен з різних точок зору: у той час, як плюралізм висуває множинність рівноправно вільних груп, толерантність означає дієвість і гарантії свободи інших. Певний вплив на загальні, а не тільки теологічні, процеси в суспільстві мали гуманістичні концепції Ераз­ма Роттердамського та Мартина Лютера, які досліджені автором також в напрямку розкриття взаємозв'язків і впливів категорії толерантності на європейські міждержавні відносини. Висвітлено трансформацію категорії толерантності від філософської та світоглядної до філософсько-правової та політичної, тобто до необхідної умови цивілізованого діалогу культур, релігій, держав, існування міжкультурного простору. Сформована в період Реформації як противага плюралізму, категорія толерантності стала єдиною ефективною передумовою не тільки міжконфесійної згоди, але й миру в Священній Римській імперії і Європі загалом. Прикладом цього є § 34 статті V Оснабрюцького договору, згідно з нормами якого зміна конфесійної належності феодала не повинна ставати безпосередньою причиною зміни конфесії підданими.

Ідея толерантності, зокрема західного зразка, та, що бере початок в епоху Реформації, сьогодні засновується на ідеалах прав людини, свободи, демократії, ринкової економіки, свободи совісті, відокремлення церкви і держави. Категорія толерантності була в історичному минулому, та й залишається до цього часу, дійовим інструментом у розв'язанні сутичок, суперечок, конфліктів і протиріч як на внутрішньодержавному рівні, так і в сфері міжнародних відносин, де вона також набула форми загальновизнаного принципу. Значних зусиль у напряму матеріалізації категорії толерантності у сучасному житті доклала Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), за ініціативою якої, зокрема, 1995 р. було проголошено ООН Міжнародним роком толерантності. Серед важливих мобілізуючих заходів цієї компанії було прийняття 28-ю сесією Генеральної конференції ЮНЕСКО 16 листопада 1995 р. Декларації принципів толерантності. Визначення у Декларації поняття толерантності як "поважання, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості", як "єдність у різноманітті" сягає коріннями в ідеї Реформації та у перший міжнародний прояв толерантності — Вестфальський конгрес, який фактично був проявом "єдності у різноманітті". Необхідність саме на державному рівні дотримуватись існуючого правопорядку, що підкреслюється в Декларації, дуже переконливо кореспондується з прикладом встановлення першого такого правопорядку Вестфальським миром 1648 р. з активним використанням саме категорії толерантності.

У підрозділі 1.4. "Лабільна система європейських держав середини XVII ст. та її складові" дається аналіз не лише союзників та прихильників сторін Оснабрюцького й Мюнстерського договорів 1648 р., а й потужних системоутворюючих чинників у міжнародних відносинах, які передували створенню першого міжнародного правопорядку на континенті. Звертається увага на науковий потенціал поняття "система держав", якій властива функція саморегуляції, необхідна насамперед для її виживання і вдосконалення. Стосовно періоду, що досліджується, мова йде не тільки про мережу дипломатичних зв'язків, не тільки про блоки і союзи декількох держав. Кожна держава безпосередньо була пов'язана в історичному минулому лише з частиною існуючих держав, ті — з іншими, інші — з рештою. Тільки їхня сукупність утворювала систему.

Проведений аналіз зазначеної системи базується на матеріалах архіву Посольського приказу, що зберігається в Москві. Документальні свідчення дають змогу переконливо вписати тодішню Московську державу й інших учасників європейських подій, що знаходились за так званим "східним бар'єром", у європейську систему держав. Незважаючи на те, що з 1616 р. по 1654 р. Московська держава не підтримувала дипломатичні відносини зі Священною Римською імперією, вона продовжувала опосередковано вирішувати свої міжнародні інтереси. Домінантою останніх були в той період протиріччя з Польсько-Литовською державою. Цілком незвичним у цій політичній боротьбі був спосіб матеріального субсидування Московською державою країн антигабсбурзької коаліції (Данії, Швеції). Урядам останніх було дозволено закуповувати російське зерно за низькими цінами внутрішнього російського ринку для вивозу його через Біле море і перепродажу на амстердамській біржі за високими цінами воєнного часу. Для Швеції, приміром, такі "приховані" зернові субсидії були адекватні річному бюджету держави. Це і є вірогідним поясненням того факту, що до 1631 р. шведський король Густав-Адольф зміг розгорнути великі військові сили в Німеччині та перемогти у війні.

Відомо також, що Густав-Адольф намагався забезпечити собі підтримку з боку Туреччини, Криму, Трансильванії, запорозького козацтва та дипломатичними каналами шукав можливих зносин з цими політичними силами Східної Європи.

Європейські взаємозв’язки тієї епохи виявилися не менш яскраво і послі­довно на так званому українському векторі міжнародних відносин. Йдеться про частину населення території України, яка охоплює сучасне Закарпаття. Під­твердженням цьому є текст Оснабрюцького договору, у § 11 статті XVII якого в числі союзників і прихильників Швеції згадується "князь Трансильванії". У період Тридцятилітньої війни Трансильванією правили князі знатного роду Ракоці. Їм належав і неприступний замок Паланок в українському м. Мука­чевому. Як свідчить історична хронологія, саме можновладний рід Ракоці було включено в текст Вестфальського миру як "союзника і прихильника" Швеції, що визначало відповідний міжнародно-правовий статус Трансильванії.

Другим складовим компонентом, що також впливав на становлення системи європейських держав середини XVII ст., були міжконфесійні, у тому числі договірні відносини на рівні європейських церков (протестантизм і католицизм), які були зовсім не такі й далекі від європейської політики. Простежувалися кроки до зближення з кальвінізмом константинопольського патріарха Кирила Лукаріса, з яким підтримував у свою чергу тісні зв’язки російський патріарх того періоду Філарет Нікітіч.

Проведений аналіз свідчить про те, що не лише проведення Вестфальського мирного конгресу, але і його підготовка, взаємодія держав та інших помітних європейських сил у першій половині XVII ст. відбувалися в умовах процесу формування системи держав. На нашу думку, точніше буде визначити систему держав, яка тоді формувалася, як лабільну систему держав. Саме в умовах
лабільної, тобто хоч і хиткої, мінливої, але все ж системи держав, стала реальністю перша історична спроба формування міжнародного правопорядку,
закріпленого Вестфальським миром 1648 р.

Народ України, представлений у той період у своєрідних міжнародних відносинах часткою населення Трансильванії і запорозьким козацтвом, що доводить текст дисертаційного дослідження, був помітною для Заходу "політичною силою Східної Європи", що посідала своє певне місце в лабільній системі держав. З урахуванням цього український народ впливав, у межах "своєї політичної сили", як на європейські процеси, так і на формування міжнародного правопорядку тієї пори.

У підрозділі 1.5. "Системоутворюючі позиції європейських держав
напередодні та в період Вестфальського конгресу
" суттєво доповнюється концепція єдності європейських взаємозв’язків на прикладах відносин країн Західної Європи. Саме текст преамбул Оснабрюцького і Мюнстерського договорів 1648 р. свідчить про існування таких взаємозв’язків, причому настільки сильних, що вони сприяли втягуванню цих країн у війну. Але й держави, які не були активними учасниками Вестфальського конгресу, проте внаслідок існування об’єктивних взаємозв’язків між державами, впливали, і навіть істотно, на розвиток подій.

Приміром, Англія підтримувала Нідерланди, а також протестантів в інших європейських країнах. Її участь у Тридцятилітній війні була нетривалою, але полягала у морському суперництві з Іспанією та у невдалій спробі звільнення в 1628 р. фортеці Ля Рошель, твердині французьких гугенотів. Незважаючи на це, Англія опосередковано суттєво вплинула на підготовку Вестфальського миру завдяки так званій "Пфальцькій справі", яка відображена у §§ 2–5 статті IV Оснабрюцького договору та торкається питань реституції курфюрста Пфальцького. Причиною того був династичний шлюб курфюрста Фрідріха Пфальцького та сестри англійського монарха Карла І. Таким чином "Пфальцька справа", завдяки інтересам іноземних сил, ще задовго до самого Вестфальського миру перетворилася з внутрішньонімецького в європейське питання.

Своєрідністю відзначається роль Данії в подіях, що аналізуються. Хоча Датське королівство не було представлене на підписанні Вестфальського миру 1648 р., саме воно виявило ініціативу в підготовці мирних переговорів в 1631, 1633 і 1641 рр. Особливо останні прелімінарні переговори, що відбувалися в Гамбурзі, мали історичне значення, тому що остаточно визначили місце і дату початку Вестфальського конгресу: 11 липня 1643 р. в Оснабрюці та Мюнстері. Про це згадується у преамбулах обох мирних договорів. Така "миротворча" політика Данії відображала її геополітичні інтереси того часу, а саме спробу ізолювати Швецію в політичному плані дипломатичним способом.

Системоутворюючі елементи лабільної системи держав ми бачимо також на прикладі аналізу ролі й позиції Польщі в той історичний період. Підписаний 11 грудня 1618 р. російсько-польський мир приніс Польщі велике територіальне завоювання та інтерпретувався в Європі з конфесійних позицій як перемога католицизму над греко-православ’ям. Так був відзначений переддень Тридцятилітньої війни в російсько-польських відносинах. Що ж до участі самої Польщі в Тридцятилітній війні, то вона не брала на себе ніяких політичних або фінансових зобов’язань. Лише "польські козаки" в кількості понад 2000 осіб були направлені на службу в Сілезію, де приєдналися до імператорських військ. Значення Польщі у тих подіях полягало у тому, що її територіальний потенціал, успіхи у війні з Росією переконливо демонстрували Європі, який це міг би бути противник для імперії. Завдяки тому з Польщею "загравала" як Священна Римська імперія, так і її противники. Однак завдяки тонкій дипломатичній політиці Польщі стосовно обох протиборствуючих сторін у війні ми знаходимо короля Польщі у заключних статтях Оснабрюцького та Мюнстерського договорів 1648 р. серед їхніх учасників.

На відміну від Польщі, Османська імперія взагалі не згадується в актах Вестфальського миру. Разом з тим, вона також відіграла певну роль у європейських відносинах того періоду. Ситуація полягала в тому, що саме Константинополь перетворився в умовах Тридцятилітньої війни, що розділила європейські держави, в значний центр європейської дипломатії. Саме там мало місце різноманітне перехрещування політичних інформаційних каналів, що сприяло дипломатичному розквіту цього центру.

  1   2   3


©dereksiz.org 2016
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет