Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека. Заснований у 2011 році



бет1/6
Дата23.07.2016
өлшемі389.5 Kb.
#216270
  1   2   3   4   5   6


Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека. Заснований у 2011 році . Видається раз на два тижні.

Головний редактор О. Онищенко, академік НАН України. Редакційна колегія: В. Горовий (заступник головного редактора), Н. Іванова, Ю. Половинчак, Т. Дубас

Адреса редакції: НБУВ, просп. 40-річчя Жовтня, 3, Київ, 03039, Україна




Громадська думка

про правотворення
/Бюлетень оперативних матеріалів на базі аналізу

правової електронної інформації/

12 (30)

(липень 2012 р.)
ЗМІСТ


АКТУАЛЬНА ПОДІЯ 2

АНАЛІТИЧНИЙ РАКУРС 3

ЩОДЕННИК БЛОГЕРА 43

КИЇВ 2012


АКТУАЛЬНА ПОДІЯ

День Незалежності-2012

23 серпня в Україні увосьме відзначили День Державного прапора. З цього приводу в багатьох містах відбулися урочисті підняття синьо-жовтого стягу.

Голова Українського геральдичного товариства А. Гречило зазначає, що Східна і Західна Україна вкладали свій зміст у поєднання синього й жовтого кольорів. «Тодішні галицькі українці чи русини, як їх тоді писали, взяли за основу символіку періоду Галицько-Волинської держави. Золотий лев, який спинається на скелю у синьому полі, використовувався як національний герб, а кольори з цього герба використовували на прапорі. На Наддніпрянщині ці кольори набули асоціативного сприйняття: блакитне – це небо, а жовте – це хлібна нива», – говорить експерт.

24 серпня 2012 р. Україна відзначила 21-шу річницю незалежності. Вранці Президент, Прем’єр і спікер парламенту поклали квіти до пам’ятників


Т. Шевченку та М. Грушевському, після чого перемістилися до Палацу «Україна», де відбулося урочисте засідання, на якому глава держави виступив з доповіддю.

Українська мова є найбільш шанованим атрибутом незалежної української держави. Про це в переддень святкування 24 серпня Дня Незалежності України сказано в результатах опитування, яке провели соціологічна служба Центру Разумкова спільно з Фондом «Демократичні ініціативи», пише «Голос Америки».

«36 % громадян заявили, що державною мовою пишаються. Ще 55 % зазначили позитивне до нього ставлення. Разом – 91 %, або переважна більшість», – коментує результати опитування український тижневик «Дзеркало тижня».

Схоже ставлення до одного з головних символів незалежності – мови – українці демонстрували і в минулому 2011 р. Тоді 92 % опитаних висловили «позитивне ставлення» до української мови.

Гімном, гербом і національною валютою пишаються значно менше респондентів. Українська гривня надихає всього лише 23 % опитаних, гімн викликає позитивні емоції у 30 % громадян країни. Але українці продовжують любити свою країну і проголосували б за її незалежність, якщо це вирішувалося б сьогодні. Суверенітет України підтримали б 61 % респондентів (за даними соціологічної групи «Рейтинг»). Нагадаємо, за даними національного референдуму 1 грудня 1991 р. 90,32 % українців ствердно відповіли на запитання: «Чи підтверджуєте ви Акт проголошення незалежності України?» (ZIK (http://zik.ua/ua/news/2012/08/23/365187). – 2012. – 23.08; Мінфін (http://minfin.com.ua/2012/08/24/640153). – 2012. – 24.08).


АНАЛІТИЧНИЙ РАКУРС



Ю. Половинчак, канд. іст. наук, старш. наук. співроб, зав. відділу НЮБ

Пристрасті за мовами

3 липня цього року Верховна Рада ухвалила Закон № 5029-VI «Про засади державної мовної політики», підписаний В. Януковичем 8 серпня. Документ передбачає встановлення офіційного використання регіональних мов у роботі місцевих органів державної влади при проживанні мінімум 10 % їх носіїв на територіях, на яких поширена ця мова. Критерієм визначення кількості носіїв при цьому є результати перепису населення 11-річної давності, коли українських громадян останній раз запитували про рідну мову.

Всього, за підсумками перепису, гіпотетично на російську регіональну можуть претендувати жителі 13 областей і регіонів України: Донецька, Харківська, Луганська, Запорізька, Херсонська, Дніпропетровська, Миколаївська, Одеська, Сумська і Чернігівська області, АР Крим та міста Київ і Севастополь. У Закарпатті можна ставити питання про запровадження угорської мови, в Чернівецькій області – румунської і в Криму – кримськотатарської.

Водночас значне збурення, що супроводжувало розгляд та ухвалення закону, призвело до того, що глава держави доручив Кабінету Міністрів утворити Робочу групу із залученням громадськості, відомих діячів освіти, науки і мистецтв, провідних фахівців з мовних питань для розробки і внесення системних пропозицій щодо вдосконалення законодавства про порядок використання мов в Україні. На виконання доручення Президента така Робоча група була створена під керівництвом віце-прем'єр-міністра України Р. Богатирьової. У ній, у свою чергу, було створено 2 підгрупи. Одна, яку очолює ректор Київського національного університету ім. Т.Шевченка Л. Губерський, має запропонувати проект державної програми захисту, розвитку і поширення державної мови. Інша – на чолі з екс-президентом Л. Кравчуком – удосконалює закон про державну мовну політику.

При цьому, незважаючи на заяви влади про наявні в законі недоліки та про наміри перегляду низки норм, набуття законом чинності спричинило процес, вже названий окремими оглядачами «парадом мовних суверенітетів»: 13 серпня Одеська міська, а 15 серпня – Одеська обласна ради надали російській мові статус регіональної;
14 серпня Краснолуцька міська рада Луганської області вирішила дублювати тексти в офіційних документах російською мовою поряд з українською; 16 серпня статус регіональної російській мові надали Запорізька й Донецька обласні ради, а також Севастопольська міська; 17 серпня російська стала регіональною на Херсонщині. Окрім того регіональною російську визнали Дніпропетровська, Луганська та Харківська обласні ради, а також – Харківська, Первомайська (Луганська обл.) та Ізмаїльська ( Одеська область) міськради. 21 серпня на сесії Миколаївська та Херсонська міські ради надали російській мові статус регіональної.

Тим часом депутати Тернопільської облради майже одноголосно прийняли рішення визнати мовний закон таким, що не має на території Тернопільщини ніяких правових наслідків, тобто не є чинним.

Івано-Франківська міська рада 23 серпня прийняла рішення направити заяву до Президента України, Верховної Ради та Конституційного Суду України щодо невизнання Закону «Про засади державної мовної політики». Як повідомили у міській раді, в заяві йдеться, що депутати висловлюють «категоричне невизнання і непокору прийнятому Верховною Радою України 3 липня 2012 р. і підписаному Президентом України 8 серпня 2012 р. Закону «Про засади державної мовної політики».

У свою чергу, Ніжинська міська рада (Чернігівська обл.) більшістю голосів визнала українську мову на території міської громади як єдину і державну, підтвердивши таким чином її статус та відмовившись від затвердження регіональної мови в межах мовного закону.

Таким чином, події останніх тижнів вже засвідчили одну з проблем, пов’язану із реалізацією закону про мови: поки що гіпотетичну загрозу розколу за етнічною і мовною ознакою, на яку раніше вказували політологи і експерти. Так, директор Українського інституту публічної політики В. Чумак вважає, що наслідком введення закону «Про засади державної мовної політики» може стати радикалізація настроїв у суспільстві за мовною ознакою.«Раніше це питання не стояло так гостро на порядку денному українців, – каже В. Чумак. – Усе було нормально – хто як хотів, так і розмовляв. Тепер у нас буде дві України – російськомовна і україномовна. В умовах виборчої кампанії це на руку усім політичним силам, бо консолідує їх виборців. Це вигідно політикам, але погано для суспільства». Політтехнолог В. Бала погоджується, що «мовний» закон розпалюватиме міжетнічну ворожнечу, оскільки питання, пов‘язані з мовним, етнічним, релігійним, територіальним – це найнеприємніші питання, які можуть не вирішуватися століттями.

Із цими застереженнями логічно пов’язані побоювання ряду експертів щодо посилення сепаратистських тенденцій з огляду на зміцнення позицій націоналістичних регіональних організацій на хвилі мовного інформаційного приводу. Так, як і прогнозувалося, на отримання офіційного визнання через регіоналізацію мови претендуватимуть русини. Згідно заяв лідера підкарпатських русинів Д. Сидора, всеукраїнський перепис 2001 р. проігнорував самовизначення «русин», хоча, за підрахунками, лише в Закарпатті представників цієї етнічної групи налічується до 60 %.

Експерти вказують і на той факт, що прийняттям закону Київ йде назустріч офіційному Будапешту, який підтримує ініціативи політичних організацій закарпатських угорців про надання їм автономії на території Закарпаття (вони становлять 12 % населення області).

З іншого боку, українські поляки не бачать практичного сенсу в законодавчих змінах, також вказуючи при цьому на загрозу сепаратизму: «Мовним законом я шокований – це перший крок до розвалу держави. Я не уявляю, щоб українці у Польщі вимагали окремого статусу для своєї мови», – здивований голова Товариства польської культури Е. Лєгович.

Реакцією на означені загрози можна вважати виступ екс-президента Л. Кравчука з критикою Закону «Про засади державної мовної політики». Вказавши на небезпеку непродуманого втручання в духовну, історичну, мовну ситуацію як «настільки тонкі і делікатні питання, що можуть призвести до дуже складних наслідків, якщо їх не аналізувати глибоко, і не вирішувати з перспективою розвитку країни», він наголосив на тому, що обласні й міські ради не мають права приймати рішення про регіональні мови на своїй території. В ефірі
5 каналу він зазначив, що «таке можливо у федеративній державі, коли штат або федеративна одиниця може сама голосувати за щось». За його словами, в унітарній державі, якою є Україна, обласна рада не може голосувати за введення мовного закону.

На думку Л. Кравчука, ініціативна група якоїсь частини області або області повинна збирати підписи людей про введення в області регіональної мови і подавати їх офіційно до Верховної Ради, яка прийматиме рішення з цього питання. А не так, що область або район буде приймати саме рішення, ґрунтуючись невідомо на чому. Якщо ми так підемо, ми державу розвалимо», – сказав екс-президент.

Слід відзначити, що відповідна позиція відображена і у новаціях, запропонованих експертами Робочої групи з розробки і внесення системних пропозицій щодо вдосконалення законодавства про порядок використання мов в Україні. На думку членів робочої підгрупи, оскільки йдеться про внутрішню політику держави, то й рішення про надання статусу регіональної мови повинна приймати Верховна Рада, а не органи місцевого і територіального самоврядування. Також у підгрупі, на відміну від авторів закону, змінили підхід до визначення терміну «регіональна мова» і необхідної кількості носіїв мови для запровадження її у регіоні, виходячи з думки про необхідність захищати національні меншини не через територіальний устрій, а через громаду. Отож, якщо в громаді проживатиме не менше 30 % носіїв материнської мови, вони отримають право запровадити її як регіональну на території села, селища, міста, що, до речі, відповідає Європейській хартії регіональних мов або мов меншин і застосовується на практиці в країнах Євросоюзу.

Відповідні ініціативи вже викликали вкрай негативну оцінку одного з авторів Закону України «Про засади державної мовної політики» В. Колесніченка, який звинуватив їх авторів у «правовому нігілізмі» і «яскраво виражених поглядах націоналістичного спрямування» та спрогнозував, що поправки, підготовлені робочою підгрупою під керівництвом Л. Кравчука, «прирікають Україну на постійний мовний конфлікт і дезінтеграцію».

За його переконанням, підняття бар'єру для набуття статусу «регіональної мови або мови меншини» з 10 % до 30 % жителів «громади», а не територіально-адміністративної одиниці, як прописано в чинному законі, призведе до знищення 75 % малих регіональних мов і, безумовно, буде засуджено міжнародними організаціями. Іншими недоліками розроблених пропозицій В. Колесніченко називає ліквідацію навіть самої можливості обласним, районним, міським, сільським радам самостійно виконувати закон і визначати механізми захисту тієї чи іншої мови, виходячи з кількості її носіїв і поширеності в регіоні; заборону двомовного паспорта громадянина та інших документів, що засвідчують особу; повернення «тоталітарного квотування та цензурування» для ЗМІ в частині обов'язкової квоти в 75 % і більше україномовного мовлення; заборону на офіційний документообіг та бланки документів регіональними мовами або мовами меншин на районному та обласному рівні; ліквідацію державних гарантій на використання регіональних мов або мов меншин в освіті та науці, судочинстві та інших сферах.

Водночас, виходячи з аналізу раніше зроблених зауважень та застережень до чинного Закону, що висловлювалися експертами-мовознавцями та політологами, можна стверджувати, що значна частина описаних пропозицій Робочої групи спрямована на мінімізацію негативних наслідків і має шанси на прихильне сприйняття. З іншого боку, можна впевнено прогнозувати, що норма про підвищення втричі бар'єру (з чинних 10 %), необхідного для надання мові статусу регіональної, може виявитись істотним подразнюючим фактором, особливо щодо конфліктів за участі, як висловився політолог В. Небоженко, «компактніших нацменшостей». «Якщо російськомовне населення пасивне, то інші групи – кримськотатарська, польська, угорська, румунська громади – активні і їм буде образливо, що в Донецьку і Одесі щось дозволяють, а їм – ні», – упевнений політолог.

Дійсно, якщо планку щодо необхідної кількості населення, яке б бажало мати регіональну мову, буде підвищено, необхідна кількість носіїв (на рівні обласного рішення, і, відповідно, фінансування) знайдеться лише для російської мови, тоді як про угорську на Закарпатті (за переписом 2001 р. угорці становлять 12 % населення області), румунську чи молдавську на Буковині (їх там 12,5 % та 7,3 % відповідно), кримськотатарську у Криму (на півострові татар налічується
12 %) не варто буде і згадувати. Таким чином, можливе функціонування російської зі статусом фактично «єдиної регіональної» загрожує стати ознакою дискримінації цілої низки мов нацменшин і корінних народів України, що не може не розглядатися як фактор підвищення напруги у міжнаціональних стосунках в країні.

Високий конфліктогенний потенціал такого рішення у майбутньому засвідчують і вже існуючі симптоми. У цьому контексті можна згадати заяву заступника голови фракції Партії регіонів М. Чечетова про те, що «46 млн людей розуміють дві мови: російську й українську. Не болгарську мову, не угорську мову, не румунську мову, не єврейську мову, ідиш, чи іврит, я не знаю як там. Ці мови розуміє лише купка людей. Ми говоримо про дві мови, які розуміє увесь народ». Ця заява відразу викликала досить різку реакцію низки національних організацій та об’єднань і можна не сумніватися, що пасаж про мови, які «розуміє лише купка людей» ще неодноразово цитуватиметься опонентами в контексті критики мовної і національної загалом політики влади.

Показово також, що статус регіональної поки що отримала лише російська мова; більше того, поширюється інформація про умисне блокування всіх, окрім російської, мовних ініціатив. Так, депутат від НУ – НС Г. Москаль заявляє про доручення Адміністрації Президента Закарпатській і Чернівецькій обласним радам не проводити сесії для надання мовам статусу регіональних. Політик зазначив, що серед населення Чернівецької області понад 13 % складають румуни і понад 10 % – молдавани. Крім того, в області є села, де компактно проживають росіяни-старообрядці та поляки. «Не дивно, що на територіях, де живуть представники цих меншин, ніякі сесії не проводилися, адже недарма… М. Чечетов недавно обмовився, що закон придумали тільки для російської», – зазначив Г. Москаль.

Паралельно формується також враження, що на фінансування найближчим часом можуть розраховувати регіональні ініціативи, орієнтовані виключно на російську, судячи із заяв чиновників. В. Колесніченко запевняє: протягом двох-трьох місяців ситуація унормується. У той же час, він визнав, що на впровадження закону у частині прав інших, окрім російської, мов потрібно більше грошей, які у державному і місцевих бюджетах не передбачені. «Якщо, приміром, болгари в Ізмаїльському районі Одещини висловлять бажання навчати своїх дітей на своїй мові, усі вони навчатимуться на цій мові. Але сьогодні – лише виходячи із тих можливостей, які є у бюджеті. А потім переглядатиметься бюджет і визначатиметься порядок запровадження обов'язкової норми про відкриття класів з певною мовою навчання. Бо ж потрібні і вчителі, і підручники певною мовою», – обіцяє В. Колесніченко.

Дійсно, повне фінансування мовних нововведень потребує істотних капіталовкладень – за підрахунками економіста О. Кужель, Закон «Про принципи державної мовної політики» коштуватиме Україні 19 млрд грн. Проте аргументація – «на всі мови не вистачить, профінансуємо поки одну» – навряд чи викличе розуміння у активістів «обділених» нацменшин.

Перші конфлікти вже набувають, поки що вербальних обрисів; наступний етап, як можна прогнозувати, – судовий. Так, на Одещині в місті Ізмаїл місцеві депутати відмовилися надавати болгарській мові статус регіональної, хоча за російську проголосували. Це викликало різкий протест болгарської громади, яка там нараховує рівно 10 %, як вимагає новий закон. «Я можу зрозуміти висловлювання політиків на адресу опонентів, але заява щодо інших національностей – це, щонайменше, нетолерантно, – сказав у своєму коментарі президент Асоціації болгар України, депутат Одеської обласної ради А. Кіссе. – Європейська хартія ратує за збереження саме історичних мов меншин. Мов, які є для них рідними, а не чужими, використовуваними через обставини, що склалися. «В Асоціації болгарських організацій обурені рішенням муніципальної влади Ізмаїла. Кажуть, що необхідні по нових мовних законах для впровадження мови, як регіональної, 10 % етнічних болгар в місті є. Проте влада цим добре відомим фактом знехтувала», – заявляють в організації.

Вони відзначають, що відповідний документ спочатку відхилили в канцелярії міськради, а потім зачитане звернення не поставили на голосування, одночасно надавши статус регіональної російській мові, аргументуючи це тим, що нею спілкується більшість ізмаїльців. Втім, відступати болгари не збираються, і вже готують таке ж подання на наступну сесію. Також вони шукатимуть підтримки у Президента і парламенту. Якщо ж і це не матиме наслідків, то статус своєї мови будуть відстоювати в суді. На що В. Колесніченко заявив, що це – наслідки «юридичного невігластва» населення, оскільки для отримання статусу регіональної мови болгари мають не домагатися від місцевої ради голосування, а лише надати їй офіційну довідку управління статистики про результати перепису населення у їхньому районі. Водночас, як підкреслюють оглядачі, справа не у «невігластві» – навіть відповідно до чинних багато років законів і згідно з Конституцією держава гарантує вільний розвиток мов усіх національних меншин, проблемою завжди було фінансування у необхідних обсягах розвитку цих мов.

Відкладеною до осені залишилася проблема, що обіцяє стати однією з найгарячіших в контексті спровокованого мовного самовизначення – статус кримськотатарської мови: Верховна Рада Криму доручила Раді міністрів автономії до 10 жовтня 2012 р. підготувати та внести на розгляд кримського парламенту пропозиції щодо реалізації Закону України «Про засади державної мовної політики» в Автономній Республіці Крим.

Нагадаємо, йдеться, як неодноразово наголошували раніше лідери татар, про мову корінного народу, а не нацменшини, що означає, що поза межами України кримськотатарська не має можливостей для розвитку, отже, повинна отримати особливий статус. Ця вимога не була задоволена, тепер же татари висловлюють припущення про намір влади автономії позбавити їх права навіть на регіональний статус їхньої мови.

Так, перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу, депутат Верховної Ради Криму (фракція «Курултай-Рух») Р. Чубаров пов’язує відстрочку з реалізацією в регіоні Закону «Про засади державної мовної політики» з небажанням визнавати регіональною кримськотатарську мову. На думку Р. Чубарова, кримські керівники Партії регіонів, що перебувають при владі, вирішили відкласти ухвалення рішення до жовтня, у надії на внесення змін до закону про мовну політику, що збільшують процентний бар’єр носіїв мови для визнання її регіональною. «Мені здається, приймаючи це рішення, вони сподіваються на те, що незабаром (можливо, у вересні) до закону внесуть відповідні поправки й буде піднято процентний бар’єр для регіональних мов. Таким чином, кримськотатарську мову вдасться вивести з їх числа», – зазначив


Р. Чубаров. При цьому він прогнозує, що відмова влади у визнанні кримськотатарської мови регіональною розбурхає суспільство й викличе протести в Криму. Подібні прогнози варто обов’язково брати до уваги, аналізуючи перспективи розвитку ситуації на півострові, особливо з огляду на майбутні зміни в керівництві Меджлісу, які експерти пов’язують із можливістю радикалізації верхівки кримськотарського руху.

Перші, поки що юридичні сутички в АРК вже мали місце: за словами голови кримськотатарської організації «Інститут громадянського суспільства» (ІГС)


Р. Аблятіфа, головне управління юстиції у Криму відмовляється розглядати внутрішні документи організації про статутну діяльність, які ведуться кримськотатарською мовою. Чиновники зробили висновок, що ІГС веде свою діяльність із порушенням законодавства, оскільки «неможливо встановити основні питання, розглянуті на засіданнях керівних органів об’єднання громадян й правомочність проведення засідань». В управлінні наполегливо рекомендували «надати протоколи засідань статутних органів, викладені українською чи російською мовою». На це організація відповіла листом українською мовою, де зазначила, що ст. 10 Конституції гарантує «вільний розвиток, використання і захист» мов національних меншин, а ст. 11 сприяння «розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин». ІГС також послався на ратифіковану Україною Європейську хартію регіональних мов, згідно з якою держава зобов’язується сприяти розвиткові мов національних менших, у тому числі в офіційно-адміністративній сфері. Враховуючи це, організація вимагає розглянути її звітну документацію кримськотатарською мовою, залучивши, при необхідності, спеціалістів у галузі кримськотатарського мовознавства, яких випускає два кримських університети.

Тим часом, вимагають, щоб з ними рахувалися, і україномовні громадяни в Криму: дев’ять громадських організацій звернулися до спікера кримського парламенту В. Константинова та прем’єра автономії А. Могильова з проханням надати українській статусу регіональної, поряд з російською та кримськотатарською, як мові національної меншини в регіоні. Серед організацій, які висунули вимогу, кримське відділення Всеукраїнського товариства «Просвіта», організація «Український дім», Всекримське товариство «Україна-Світ», а також організація «Комітет з моніторингу свободи преси в Криму». «Вимагаємо передбачити в бюджеті АРК кошти на розвиток української мови, української культури і української освіти», – йдеться в заяві. За словами одного з авторів звернення, голови організації «Український дім» А. Щекуна, українське населення автономії вважає себе «меншістю в меншості», а тому «знаходиться під захистом чинного вітчизняного та міжнародного законодавства про права національних меншин». «Українців в Криму проживає 24 % населення, тому ми маємо право на 24 % україномовних шкіл і садків, 24 % від мовного бюджету на розвиток української. Зараз ми не маємо навіть 1 %», – наголосив громадський активіст.

Отже, за відсутності виваженого підходу (поки політики так і не продемонстрували готовності до подібних кроків) Україні загрожує наростання контурів розколу за мовною ознакою і, не виключено, посилення етнічної нетерпимості. Висока вірогідність, що активісти зосередять боротьбу у судовій площині – передумови для цього вже проглядаються. У Львові місцеві депутати від партії «Свобода» розвернули активну діяльність, закликаючи громадян подавати до судів позови як стосовно легітимності нового закону і законності дій осіб, що підписали його, так і проти тих політиків, які в процесі обговорення проблеми дозволяли собі неполіткоректні висловлювання. Під шквал критики потрапив один із співавторів закону, депутат Верховної Ради В. Колесніченко, який у розпалі суперечки назвав західноукраїнський діалект державної мови «відрижкою». А також депутат Луганської облради від Партії регіонів Р. Мірошник, який раніше сказав, що громадяни, які навчають і виховують дітей українською, ростять «недорасу». Юристи «Свободи» розробили зразок звернення до суду, яким можуть скористатися всі бажаючі. Г. Москаль вже звернувся кримськотатарською мовою до голови Верховної Ради АРК та голів Чернівецької і Закарпатської обласних рад (румунською і угорською мовами) з вимогою провести сесії та визнати регіональніми, відповідно, кримськотатарську мову в Криму, молдавську та румунську на Буковині та угорську мову на Закарпатті. «Якщо цього не буде зроблено, залишаю за собою право звернутися до окружних адміністративних судів згаданих регіонів, послів Угорщини, Румунії та Молдови, а також до структур ОБСЄ та Ради Європи, що опікуються правами національних меншин».

Навряд чи опозиціонер виявиться єдиним політиком, що апелюватиме до міжнародної спільноти і судових установ, тому існує неприємний шанс, що закон, який розглядався в контексті реалізації в Україні положень Європейської мовної хартії, стане ще одним фактором іміджевих втрат для влади і всієї країни.

Поки що залишаються актуальними і інші ризики, зокрема, проблеми управлінської системи. До прикладу, в Чернівецькій області є Герцаївський район, де румунське населення становить 92 % від загальної кількості. Є райони, де від третини до половини сіл є румуномовними (Сторожинецький, Глибоцький) або де компактно проживають молдавани (Новоселицький). Є етнічні села, де живуть національні групи, які більше ніде в області не проживають (росіяни-старовіри у селах Біла Криниця Глибоцького та Грубно Сокирянського районів, поляки у селі Стара Красношора Сторожинецького району). Тобто, передбачена у законі можливість проголошувати регіональну мову від рівня села і до області перетворить офіційну мовну карту Буковини у клаптикову ковдру.

Аналогічна ситуація і в Закарпатській області – кількість етнічних угорців тут становить понад 12 %, що є підставою для визнання угорської мови регіональною на території області. Крім того, в окремих районах компактно проживають румуни, є майже повністю словацькі, німецькі села, а також села, заселені представниками інших національностей. Як резюмує політолог В. Фесенко, «головне – не довести ситуацію до абсурду: ситуація в тому ж Закарпатті, якщо виконувати цей закон, буде дуже складною в управлінському плані».

Загалом же найбільш виваженими видаються рекомендації експертів щодо того, щоб «не латки накладати» на недосконалий, за практично одностайним висновком, закон, а за участі фахівців (мовознавців, соціологів, юристів) розробити новий, що комплексно та концептуально підходив би до пошуку балансу інтересів в мовній сфері.



Достарыңызбен бөлісу:
  1   2   3   4   5   6




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет