Национальная академия наук украины украинская академия наук

Таблица 5. Значения t–критерия для показателей длины (внизу слева)

Таблица 6. Значения t–критерия для показателей объема (внизу слева)

Анализ динамики абсолютных (линейные размеры) и относительных (объем яиц и индекс удлиненности) ооморфологических показателей свидетельствует о значительной их изменчивости в разные годы, что указывает на значительные структурные перестройки в колониях цапель. В поселении цапель у с. Светлодолинское это можно связать с увеличением доли молодых птиц в многоводные сезоны, наступающие после ряда засушливых лет, за счет вселения птиц из других колоний. Особенно показательны в этом плане были сезоны 1989, 1990 и 1998 гг., имеющие достоверные отличия о других лет на очень высоком уровене (р < 0,001). Родственные связи соседних поселений и колоний установлены по данным кольцевания (Кошелев и др., 1997), что подтверждается также ооморфологическими данными.

На основании полученных нами ооморфологических данных у цапель в Азово-Черноморском регионе можно выделять микропопуляции (Североазовскую, Западно-Сивашскую, Донскую, Восточно-Азовскую, Нижне-Днепровскую), местные или локальные популяции, экологические (наземно-гнездящиеся, древесно-гнездящиеся, гнездящиеся в тростниковых зарослях) и общую Азово-Черноморскую географическую популяцию. Наши данные подтверждают и уточняют представления о популяционной структуре цапель, полученные ранее на основании кольцевания (Винокуров, 1959; Сапетин, 1978; Скокова, 1978; Костин, 1978; Кошелев и др., 1998).

Значительные изменения ооморфологических показателей у цапель выявлены также в течение сезона; наблюдается их снижение к концу сезона (как средней величины кладки, так и линейных размеров яиц).

Таким образом, использование ооморфологических показателей является перспективным методом оперативной оценки состояния колоний и популяций при проведении орнитологического мониторинга.

УДК 598.261.6:639.12:502(477.42)

ВПЛИВ СТРУКТУРИ ЛІСОСТАНІВ НА ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ РОЗПОДІЛ ТОКОВИЩ ГЛУХАРЯ (TETRAO UROGALLUS)

О. Л. Кратюк

O. L. Kratyuk

Глухар (Tetrao urogallus Linnaeus, 1758) – вид, занесений до Червоної книги України. У зв’язку з цим великого значення набувають відомості не лише про екологію та біологію виду, а й детальна інформація щодо стацій його поширення.

Аналізуючи літературні джерела (Долбик, 1974; Романов, 1988; Бумар, 2001 та ін.), можна зробити висновок про те, що недостатньо уваги приділяється лісотипологічній характеристиці насаджень (вік, повнота, зімкнутість, склад тощо). У цьому випадку характеристики типу лісу виступають як фактори проживання. Така інформація є необхідною для розробки ефективних заходів з охорони та відтворення виду, про що вже йшлося у наших публікаціях (Кратюк, Бумар, 2004).

Дослідження проводили у березні–травні 2004 року на території Поліського природного заповідника. Популяція глухаря у заповіднику на цей час досить стабільна, нараховує близько 130 особин за результатами зимового маршрутного обліку 2004 року. Токовища виявляли за схемою В. А. Кузякіна (1979) та описували з використанням таксаційних матеріалів. Для цього була розроблена спеціальна анкета.

Лісові комплекси заповідника мають чітко виражений бореальний характер. Площа лісів нині складає 17260 га, у тому числі культур – 5301 га при загальній території заповідника 20104 га. На соснові насадження припадає 83,7 %, березові – 15,2 %, вільхові (мішані) – 1,1 %. На сьогоднішній день у заповіднику переважають середньовікові деревостани – 61,4 %. Середня повнота насаджень – 0,67.

На території заповідника виявлено 30 місць токування глухаря, у тому числі 15 – у борах та 15 – у суборах. В умовах борових комплексів найбільше токовищ зосереджено у А₁–А₂ (n = 10), суборових – В₃ (n = 9). Таке місцезнаходження може свідчити про незначний вплив фактора турбування, адже на територіях, де цей фактор значний, токовища розташовані в умовах А_4–5–В_4–5. У середньовікових насадженнях сосни, площа яких у заповіднику складає 51,5 %, виявлено 22 токовища, решта (n = 8) – у пристигаючих і жодного – у молодняках. Слід зазначити, що площа пристигаючих соснових насаджень тут становить лише 745 га, тобто 4,3 %. Попри велику площу культур у заповіднику загалом, лише два токовища виявлено у них. Можна припустити, що така кількість токовищ у лісових культурах пояснюється їх відносно молодим віком. Токовища здебільшого розташовані у насадженнях з повнотою 0,6–0,7, переважно ІІ–ІІІ класів бонітету. Наявність галявин і різновікової структури деревостанів створює сприятливі умови для токування, а підлісок і підріст забезпечує ремізність токовищ.

З викладеного очевидно, що в умовах заповідника сформувалася стійка та стабільна популяція глухаря. Тут зазначений вид віддає перевагу природним сосновим лісам віком 70–100 років.

УДК 598.292.2:574.47

ЧИСЕЛЬНІСТЬ І БІОТОПІЧНИЙ РОЗПОДІЛ

М. А. Листопадський

NUMBER AND BIOTOPIC DISTRIBUTION OF SHRIKE

M. A. Listopadsky

Сорокопуд терновий (Lanius collurio) – найбільш поширений вид роду Lanius на території України. Це типовий птах штучних лісових насаджень степової зони. Він належить до лісо-узлісного екологічного комплексу, входить до складу зоофагів другої або третьої ланки трофічної піраміди, що утворюється у лісових насадженнях. Щільність поселення сорокопуда тернового може бути якісним індикатором певного ценотичного угруповання.

Наші дослідження проведені в гніздові періоди 2002–2005 рр. у призалізничних лісосмугах, що розташовані на території Синельниківського району Дніпропетровської області уздовж залізничної колії, що сполучає м. Синельникове та м. Дніпропетровськ між станцією «Синельникове – 2» та зупинкою – «207 км» Придніпровської залізниці. Довжина маршруту – 30 км: білоакацієве насадження з бузиною чорною та терном – 14 км, білоакацієво-кленове насадження з бузиною чорною та скумпією звичайною – 8 км, дубово-білоакацієво-кленове насадження з поодинокими групами чагарників терну – 5 км, білоакацієво-кленове насадження без чагарників та другого деревного ярусу – 2 км, розріджене молоде насадження білої акації та скумпії – 1 км.

Візуальні спостереження проводили в ранкові часи, коли активність птахів найвища. Враховували особин, що фіксувались на присаді – дротах лінії електромережі, яка «супроводжує» залізничну колію й тягнеться уздовж лісонасаджень. Таким чином, ця присада була оптимальною для полювання птахів у даних умовах. Кожний зафіксований на присаді птах розцінювався нами як одна гніздова пара. На основі проведених піших обліків, що частково охоплювали кожний із досліджених біотопів, встановлено частку недообліку, яка не перевищувала 36 % (найбільша – у білоакацієво-кленових насадженнях із бузиною чорною та скумпією звичайною).

Найбільша чисельність сорокопуда тернового у гніздовий період відмічена для білої акації з бузиною та терном – 8,2 ос./км маршруту (із урахуванням недообліку). Менша чисельність виду у дубово-білоакацієво-кленових насадженнях із поодинокими групами терну – 5,7, розріджених молодих насадженнях білої акації та скумпії звичайної – 3,8, білоакацієво-кленових насадженнях із бузиною чорною та скумпією звичайною – 2,2, та білоакацієво-кленових насадженнях без чагарників і другого деревного ярусу – 0,8 ос./км маршруту.

Установлено, що в досліджених призалізничних лісосмугах найпридатніші для гніздування сорокопуда тернового старі насадження робінії псевдоакації з обов’язковою наявністю терну та поодиноких домішок дерев інших порід (клену польового, шовковиці чорної тощо), де проективне покриття трав’яного ярусу становить 75–80 %. Насадження без чагарників, що мають молодий вік і значно зріджені внаслідок конкуренції з степовою рослинністю, не мають достатньо гніздопридатних територій. Птахи зустрічаються тут спорадично.

ДОПОЛНЕНИЯ К ФАУНЕ РЕДКИХ ВИДОВ ПТИЦ

С. П. Литвиненко, Г. А. Евтушенко

EXPANDING OF THE RARE BIRDS SPECIES LIST

S. P. Litvinenko, G. A. Evtushenko

Последние публикации о встречах редких видов птиц на территории Луганской области относятся к 1990 г. (В. В. Ветров и С. П. Литвиненко). За это время произошли изменения в их видовом и численном составе, в том числе и птиц, пребывающих временно или постоянно в водно-болотных биотопах.

Чернозобая гагара (Gavia arctica Linnaeus, 1758) – редкий, нерегулярно залетный вид. В 1980-е годы встречалась в весенне-летний период на прудах Станично-Луганского рыбхоза. В последнее время практически не отмечалась (кроме середины октября 2004 г., когда на прудах Станично-Луганского рыбхоза наблюдалось четыре взрослых особи).

Большой баклан (Phalacrocorax carbo Linnaeus, 1758) впервые отмечен в 1980-е – в начале 1990-х годов; этот вид считался нерегулярно залетным. С 1999 г. на прудах Станично-Луганского рыбхоза регулярно отмечается пара взрослых особей с выводком (от трех до пяти птенцов).

Большая белая цапля (Egretta alba Linnaeus, 1758) в последние 5–7 лет увеличила численность с пяти пар (в 1980-е годы) до 15–20 пар (отмечены на прудах Станично-Луганского рыбхоза). Небольшие колонии (до 5 пар) и отдельные пары отмечаются на гнездовании практически во всех районах области.

Малая белая цапля (Egretta garzetta Linnaeus, 1766) до 1985 г. гнездилась в единственном известном месте – в окрестностях Станично-Луганского рыбхоза (2–4 пары). С 1985 по 1995 год практически перестала встречаться. С 2000 г. произошел заметный всплеск численности. В тростниках, на одном из прудов рыбхоза, образовалась колония, включающая не менее 25 пар. Наиболее высокая численность цапель на этой территории (порядка 150 особей) отмечена в конце июля 2005 г. после вылета молоди. Единичные пары малых белых цапель во время гнездового периода наблюдались на естественных озерах Беловодского и Старобельского районов в 2004 году.

Каравайка (Plegadis falcinellus Linnaeus, 1766) впервые в области наблюдалась 29–31.07.2003 г. на пруду Станично-Луганского рыбхоза (одиночная особь, кормившаяся вместе с серыми цаплями и озерными чайками).

Черный аист (Ciconia nigra Linnaeus, 1758) впервые зарегистрирован Н. Д. Самчуком в низовьях р. Деркул (одиночная взрослая особь, низко летящая над лесистой частью поймы во второй декаде июня 2004 г., устное сообщение). Вторая встреча взрослой кормящейся особи зафиксирована М. А. Колесниковым и А. А. Резником 04.05.2005 г. на мелководье пруда Станично-Луганского рыбхоза (устное сообщение). Это первые встречи за последние 20 лет.

Длинноносый крохаль (Mergus serrator Linnaeus, 1758) впервые как новый вид для области наблюдался и был добыт на прудах–охладителях ГРЭС вблизи г. Счастье в октябре 2002 г.

Красавка (Anthropoides virgo Linnaeus, 1758) – вид перестал быть гнездовым в области, встречи крайне редки. Одиночную особь наблюдали 03–05.05.1991 г. в Меловском районе в окрестностях с. Великоцк, 15.04.1998 г. встречена пара на степном участке в окрестностях с. Королевка Краснодонского района. Гнездование не подтверждено. Последняя встреча отмечена В. В. Ветровым в июле 2004 г. на прудах Станично-Луганского рыбхоза в несвойственном для вида биотопе.

Камнешарка (Arenaria interpres Linnaeus, 1758) добыта (одна из двух встреченных птиц) в октябре 2003 г. на прудах в окрестностях г. Счастье. Ранее отмечена встреча в 1975 г. в Краснодонском районе.

Мородунка (Xenus cinereus Güldenstädt, 1775) редко встречалась в области в сентябре 1982 г. В окрестностях г. Счастье и на Станично-Луганском рыбхозе 31.07.2003 г. наблюдалась стайка из 6 особей, держащихся обособленно от песочников и фифи.

Большой кроншнеп (Numenius arquata Linnaeus, 1758) в последнее десятилетие практически не фиксировался. 03.10.2004 г. наблюдали одиночную птицу на Станично-Луганском рыбхозе.

Огарь (Tadorna ferruginea Pallas, 1764). Первая гнездовая пара отмечена в 1985 г. на северо-востоке области. В настоящее время наблюдается интенсивное расселение по всей территории области, что связано с освоением птицами нор байбака. По предварительным подсчетам численность на данный момент составляет 300–350 пар.

Пеганка (Tadorna tadorna Linnaeus, 1758) впервые отмечена в области 11.03.1987 г. В 1990-х годах не наблюдалась на территории области. За последние годы пеганки часто стали встречаться среди стай холостых особей огарей. Так, 16.05.2004 г. на пруду Станично-Луганского рыбхоза наблюдался самец пеганки в стае из 45 взрослых особей огаря. 01.08.2004 г., по-видимому, этого же самца наблюдали в стае крякв и чирков–трескунков.

Красноносый нырок (Netta rufina Pallas, 1773) впервые для области отмечен 18.03.1985 г. (добыта пара особей). Считался редким залетным видом. За весенне-летний период 2004–2005 гг. регулярно отмечается 3–4 пары на прудах Станично-Луганского рыбхоза. Не исключено, что в ближайшее время возможно гнездование этого вида.

Белоглазая чернеть (Aythya nyroca Güldenstädt, 1770) остается редким пролетным видом. Последний раз одиночный самец наблюдался на пруду Станично-Луганского рыбхоза 03.08.2005 г. С каждым годом встречи этого вида регистрируются все реже.

Анализ данных последнего десятилетия показал, что из редких залетных видов перестали отмечаться красношейная поганка (Podiceps auritus Linnaeus, 1758), желтая цапля (Ardeola ralloides Scopoli, 1769), колпица (Platalea leucorodia Linnaeus, 1758), краснозобая казарка (Rufibrenta ruficollis Pallas, 1773), лебедь–кликун (Cygnus cygnus Linnaeus, 1758), тулес (Pluvialeis squatorola Linnaeus, 1758), морской зуек (Charadrius alexandrinus Linnaeus, 1758) и тиркушка степная (Glareola nordmanni Nordman, 1842).

ПРОСТРАНСТВЕННАЯ ДИФФЕРЕНЦИАЦИЯ

Ю. А. Москаленко

SPATIAL DIFFERENTIATION OF BIRDS POPULATION

Yu. A. Moskalenko

В 2005 г. изучали пространственную дифференциацию населения птиц естественных (лесостепные участки Черноморского биосферного заповедника) и некоторых антропогенных ландшафтов Нижнеднепровских песков, что явилось логичным продолжением исследований, начатых нами ранее (Москаленко, 2003). Материалом для анализа послужили данные 11 маршрутных учетов (общая протяженность – 66 км), выполненных в период с 03.06 по 25.06.2005 г. По изучаемым ландшафтам учеты были распределены следующим образом: пять маршрутов (или 30 км) отработано на лесостепных участках Черноморского заповедника; четыре учета (24 км) выполнены в сосновых насаждениях на трех аренах Нижнеднепровских песков (Збурьевской, Ивановской, и Кинбурнской косах); два маршрута (12 км) пройдены на необлесенных незаповедных участках Нижнеднепровских песков (Ивановская арена: участок степи между селами Старая Збурьевка и Забарино; Кинбурнская коса: район Сольпрома).

Каждый полукилометровый участок трансекты считался за одну пробу. При обработке данных учетов игнорировались встречи птиц, пролетающих трансекту транзитом или находящихся далее 300 м от маршрутной линии. Кроме того, использовались стандартные допущения, обычно принимаемые при обработке учетов, выполненных в гнездовое время: встреченные поющий самец, или выводок, принимались за гнездящуюся пару.

Полученные данные обработаны с помощью методов кластерного анализа (Песенко, 1982). В результате анализа всю совокупность проб удалось разделить на четыре группы, состоящие, соответственно, из 68, 13, 11 и 40 проб. В указанных группах сравнили видовой состав, обилие и встречаемость птиц.

В первую группу вошли преимущественно пробы с лесостепных участков заповедника. Внутри этой группы они отчетливо дифференцируются еще на три подгруппы. Последние не имеют принципиальных отличий с описанными нами в предыдущей публикации по лесостепным участкам заповедника (Москаленко, 2003), поэтому здесь не рассматриваются.