Науково-практичної конференції


Разъяснение значений античных терминов в "Оде" Баркова



бет5/10
Дата24.06.2016
өлшемі1.21 Mb.
#155972
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Разъяснение значений античных терминов в "Оде" Баркова.
Амброзия: (гр) буквально "Бессмертное", пища и благовонное угощение олимпийских богов, поддерживает их бессмертие и вечную юность. Таково же действие нектара - напитка богов.

Алкмена: (гр) Дочь Электрона, жена тиренского царя Амфитриона. Была исключительна красива. К ней пришёл Зевс, приняв облик мужа Алкмены. Пока длилась их ночь, солнце трое суток не поднималось над землёй. Вскоре у Алкмены одновременно родилось два сына: Ификл от мужа и Геракл от Зевса.

Ахилл: Фетида по ночам закаляла А. в огне, а днём натирала амброзией. Так она старалась сделать его неуязвимым. Окунала его в воды Стикса, держа за пятку. Ахиллесова пята и осталась незащищённой. Херон выкормил его внутренностями львов, медведей и диких вепрей. Обучил пению и игре на сладкозвучной кифаре. А. является храбрейшим и сильнейшим героем Троянской войны. У А. доспехи выкованы Гефестом - Олимпийским кузнецом. Он бросается в битву, когда узнаёт, что его друг Патрокл погиб от руки Гектора. В решающем поединке побеждает Гектора, но ему предсказано, что эта победа знаменует его собственную смерть.

Ганимед: сын троянского царя Троса и нимфы Калмерои. Ганимед, из-за своей красоты, бал похищен обернувшимся орлом Зевсом, и унесён на Олимп; там он исполнял обязанности виночерпия, разливая на пирах богам нектар. По легендам вознесён на небо в виде созвездия "Водолей".

Гефест: бог огня и кузнечного дела. Сын Зевса и Геры. Родители недолюбливали его и дважды сбрасывали на землю. Г. хром на две ноги и безобразен после побоев Зевса. В римской мифологии - Вулкан.

Гектор: Троянский царевич герой, старший сын Приама и Гекабы. Мужественный защитник отечества, любящий супруг и нежный отец. Убит Ахиллом. В "Оде" нарицательное прозвище Алексея Орлова.

Гиганты: (гр) сыновья Геи. Появились из крови оскоплённого Урана, впитавшейся в Землю-мать. По другой версии были порождены Геей после того, как Зевс сбросил Титанов в Тартар. Г. внушали ужас своим видом. Родились на Фелегрейских полях ("пожарищах") на полуострове Поллена. Там же произошла позже гигантомахия, битва олимпийских богов с Гигантами. Зевс привёл Геракла. Аполодор упоминает имена 13 Г., которых вообще насчитывалось до 150. Большинство гигантов были уничтожены Зевсом.

Девкалион: (Ной) сын Прометея. Когда Зевс решил потопить мир, то единственным праведникам Фессалии и Д. разрешил спастись. Д. построил большой ящик (ковчег), и на нём они спаслись. На 10 день увидели Парнас и высадились (вариант: высадились на горе Этна). Они бросали "кости праматери", камни, через голову, закутав голову и распустив пояса. Из брошенных Фессалией появились женщины, из Д. - мужчины.

Плутон: тоже что и Аид владыка царства мёртвых.

Парнас: (гр) горный массив в Фокиде, место обитания Аполлона и муз. У подножия находится Дельфийский Оракул и храм Аполлона. В переносн. - собрание поэтов. У подножия находится Кастальский ключ - источник поэтического вдохновения. Спасшийся от потопа Девкалион (греческий аналог Ноя) высадился на Парнас.

Силена: дочь титана Гипериона и Фейи. Жена или сестра Гелиоса. Сестра Эос. Луна. Селена = Диана. В "Оде" сравнивается с императрицей Екатериной II.

Семела: (гр) Фиванская царевна, дочь Кадма и Гармонии. Её любил Зевс и спустился к ней с Олимпа. От ревности Гера внушила С. попросить З. явиться в своём настоящем облике. Тот невольно исполнил смертно сверканием молний. Недоношенного 6 мес. ребёнка он выхватил из пламени и зашил в своё бедро. Родился через 3 месяца бог Дионис. Он отыскал мать в подземном царстве и перенёс её на Олимп. Семела значит земля (фриг.) "Семелы ражной, красный муж" т.е. Зевс, один из эпитетов Бузника в "Оде".

Титаны, Титаномахия: (гр) боги первого поколения. Рождённые землёй Геей и небом Ураном. Их 6 братьев (Океан, Кой, Крий, Иапет, Гиперион, Кронос) и 6 сестёр титанид (Тефида, Феба, Мнемосина, Тейя, Фемида, Рея). Они вступили в брак меж собой и породили новое поколение богов: Прометей, Гелиос, музы, Лето и др. Кронос занял место верховного бога, родившемуся от Кроноса и Реи Зевсу было суждено отобрать власть у отца и стать во главе Олимпийцев. Титаномахия длилась 10 лет, пока Зевсу не помогли Сторукие. Титаны были сброшены в Тартар, где их стражами стали сторукие. Титаны не ведают разумности, упорядоченности, их орудия - грубая сила. Один из эпитетов Алексея в "Оде".

Фату, Фатум: предопределение, олицетворяемое в парках, а у греков в мойрах, определённая участь человека со дня рождения.

Фетида: (гр) дочь Нерея и Доруды, наиболее известная из нереид. Став женой Пелея, Ф. - сама бессмертная, пыталась сделать бессмертными и своих детей. Желая узнать, стали ли они таковыми, она опускала их в чан с водой. Дети захлёбывались и тонули. Остался в живых только Ахилл. Ахилл - это Фетидин сын, он остался в живых благодаря неожиданному вмешательству Пелея. Чаще говорят, что Ахилл был единственным её сыном. Ахилла воспитывал кентавр Херон.

Фетидин сын: т.е. Ахилл. В "Оде" это Бузник

Эквитас: богиня "справедливости", которая с весами.

Юстиция: богиня правосудия, права.

Юпитер: (тоже, что Зевс в гр. Мифологии) бог неба, света, грома, молний, царь богов был богом войны и побед

Словарь малопонятных и малоупотребительных слов и терминов.
Бузник: Профессиональный боец, надёжа-боец, дока, расписной боец, один из терминов, обозначающий опытного, умелого кулачного бойца. Также кулачный боец, владеющий традицией северо-западного рукопашного боя Буза. В "Оде" Бузник, вероятно, боец, нанятый бурлацкой артелью для охраны груза.

Бурлак: Крестьянин, занимавшийся отхожим промыслом, нанимавшийся на речные суда. Промысел этот известен по всей Волге. В её Верховье бурлачили также на реках Мсте, Тверце, на волоках, перетаскивая посуху суда из одной водной системы в другую. Нанимались в Петербург. Бурлаки образовывали артели с атаманом во главе, обязанности членов бурлацкой артели дифференцировались, существовали специальные звания и должности. В бурлаке ценилась физическая сила, выносливость, смекалка и опыт. Наиболее сильные бурлаки получали большой пай и хорошо зарабатывали. В этих самоуправляемых общинах сохранились многие черты древнерусского дружинного уклада. Нередки были случаи, когда бурлацкой артели приходилось отбиваться от разбойников, стремящихся поживиться заработанными деньгами или перевозимым на барках имуществом. Часто для охраны своих караванов купцы нанимали в бурлацкую артель кулачных бойцов в качестве охранников. Бойцы ставили роспись под договором, отсюда термин "расписной боец", т.е. боец-профессионал. Бурлацкий промысел был широко распространён на территории всей северо-западной России, где теперь находятся Тверская, Новгородская, Санкт-Петербургская, Псковская области, там же, где была повсеместно распространена субкультура кулачных бойцов-рукопашников.

Борец: Человек, искусно владеющий борьбой, умеющий бороться, знающий хитрости и ухватки борьбы. Борьба - это единоборство, в котором чаще всего запрещены удары. Противники стараются бросить друг друга на землю, выведя из равновесия, делая подножки, подсечки, зацепы, бросая через плечо, спину, ногу, грудь и т.д., захватывая противника за одежду, пояс, руки, ноги, поперёк туловища. Удачно проведённым техническим действием в борьбе обычно считается бросок - способ выведения из равновесия, при котором противник падает, ударяясь о землю. В России известны такие виды традиционной состязательной борьбы: за вороток, за рукавки, за пояса, на хрестик, на вольную, охотницкая, одноручка, на опоясках. В северо-западной традиции русского рукопашного боя Буза приёмы борьбы используются как в состязаниях, так и в боевых ситуациях.

Боец: Это человек, искусно владеющий кулачным боем или боем палочным. Здесь имеется ввиду боец кулачный. В России широко были распространены различные состязательные виды кулачного боя: "сам на сам" (один на один), "стенка на стенку", "сцеплялка свалка" (каждый сам за себя). Все эти "забавы" проводились по строгим правилам, за выполнением которых следили специальные судьи. Наряду с состязательными, честными приёмами боя существовали и "увечные" техники, принятые не для дружеских соревнований, а для "развлекательных" драк, вынужденных боёв и войны. В таких случаях бойцы наносили удары не только руками, но и головой и ногами. В "Оде" подчёркивается, что бузник владел этой системой боя в совершенстве. Описанный Барковым арсенал бойцовских ударов и защит внушает уважение, 250 лет назад техника кулачного боя уже была богата, хорошо разработана и разнообразна. В "Оде" бьют ногами, руками, головой. Используют броски и толчки, уклоны и удары в уязвимые части тела. В современной Бузе применяются удары всеми частями тела, как в состязательных поединках, так и в бою увечном. Палочный бой является самостоятельной дисциплиной, изучаемой наряду с прочими техниками боя.

Брады: Бороды, здесь нарицательно бурлаки и вся "стенка" Бузника. Противники бурлаков - это люди либо служилые (драгуны и солдаты), либо прислуга (лакеи и псари). Те и другие одеты по правилам европейской моды, в мундиры, камзолы, ливреи. Навязанная народу Петром I иностранная мода требовала также бритья бороды. С этой целью даже был введён налог на бороду. Человек, находившийся на государственной службе, и помыслить не мог о ношении бороды. В русской традиционной культуре борода была признаком зрелости и мужественности. В древней России и у староверов являлась даже символом религиозности. Бородатый мужчина вызывал доверие, считался серьёзным, верным обычаю, мужественным. Напротив, бритьё бороды порицалось, расценивалось как измена обычаю, безбородых дразнили бабалицыми. Барков изображает кулачный бой как сражение "бород" с "камзолами", носителей народного обычая - бурлаков, с сословием, принявшим чуждую иностранную культуру.

Битка: Дубина, палка, специально предназначенная для битья, боевая дубинка. Палка для игры в "лапту", "городки" или "чижа".

Бешмет: Обычно, стёганный татарский полукафтан. Вообще: стёганный, а иногда и суконный поддёвок под тулуп или кафтан, с кожаной оторочкой, обшивной на рукавах. Твер. Нагольный овчинный полушубок (В.Даль). Хотя бой происходит в Петербурге, в столице, где люди могли одеваться во что угодно, мы всё же склонны считать, что речь идёт об овчинном полушубке, так как в Верхневолжье, откуда, вероятно, происходит Бузник, именно такую одежду называют бешметом.

Берцы: Часть ноги между коленом и стопой, голени.

Вежды: Обычно - веки. Но здесь, возможно, образованно от "невежды", т.е. вежды - специалисты. "Тускнеют вежды", может означать: "перестают выглядеть ярко" на фоне мастерства, с которым дерётся Бузник.

В жару: То есть в пылу, в азарте, разгорячившись, рассердившись.

Гудок: Древнерусский смычковый инструмент, под который плясали и исполняли скоморошины. Инструмент, характерный для скоморохов, применявшийся для аккомпанемента в боевых плясках.

Голицы: Рукавицы.

Длани: Руки.

Дока: Специалист, мастер, искусник, знаток. "Нашёл на доку дока тут", т.е. в бою встретились два мастера кулачного боя.

Драгун: Солдат или офицер из рода войск, предназначенного для действия как в конном, так и в пешем строю.

Жабр: Жаргон кулачных бойцов. Место под скулой, около уха. Обычно в дружеских, состязательных боях удар "в жабр" запрещался, так как признавался увечным.

Зоб: Горло. Ударить "в зоб", т.е. по горлу. Опасный травмирующий удар.

Кабак: Питейное заведение.

Камзол: Безрукавая короткая поддёвка, долгий жилет, куртка под верхнюю одежду. В середине 18-го века камзолы (вид длинного жилета) носились военнослужащими под мундиром. Видимо, перед дракой драгуны и солдаты для удобства сняли мундиры, оставшись в камзолах.

Кружало: Кабак, питейное заведение.

Крючок: Малый ковш для питья. Обычно навешивался на ендову (большой ковш, поставленный на стол).

Лира: Античный струнный инструмент.

Лакей: фр. Комнатный слуга, служитель, прислужник, дворня. Холуй, холоп, подлый угодник, подхалим, подлый родом и повадками, хам. Лакейничать, раболепно прислуживать. В то время в столице России Санкт-Петербурге было невероятное количество лакеев. Каждый барин, каждый мало-мальски важный чиновник заводил себе дворню. Столичные холопы образовывали целый слой людей, довольно защищённый социально и заметный в петербургском обществе.

Ливрея: фр. Одежда лакея, служителя, обычно с выпушками, басонами, шерстяными аксельбантами, иногда с гербом хозяина на галунах.

Лизнуть: Жаргон кулачных бойцов. Имеется ввиду удар головой.

Маску (мазку): Жаргон кулачных бойцов. Т.е. кровь.

Нюни: Губы

Наперсник: Близкий друг, доверенное лицо.

Пинок: Удар ногой.

Потылица: ж. юж. запад, зашеина, затылок, загривок, завоек. Потыльник, подзатыльник, удар по потылице. Потыльничать, бить по затылку. (В.Даль.)

Пхать: Толкаться.

Пёстрая рубашка: Крестьянская рубаха косоворотка, из грубой льняной ткани "пестряди". Здесь нарицательно "народ", т.е. бурлаки и фабришные. Пёстрые рубахи противопоставлены камзолам и ливреям.

Поле: Место боя.

Псари: Дворня, ухаживающая за собаками. Особая специальность.

Размашка: Боковой удар наподобие английского "свинга".

Руда: Кровь.

Стена: Строй кулачных бойцов.

Тычок: То же, что торчок, вид прямого удара.

Тузы: Тычковые удары в корпус.

Удар пытлив: Испытующий, наносимый для проверки защиты противника удар, разведка боем.

Фабришные. Крестьяне, работающие на фабриках.

Хребет: Спина.

Целовальник: Здесь обращение к кабатчику. Кабатчик "целовал крест", клялся, что будет честно вести торговлю спиртным.

Шурмуйте: т.е. шумите.

Ширяй: Силач, человек, широкий в плечах.

Щелки: Короткие, хлещущие удары с отдёргом.
Литература


  1. Кун. Н.А. Легенды и мифы Древней Греции. – М., 2004. – С. 337.

  2. Евгеньева Мария. Любовники Екатерины. – Барнаул, 1990. – С. 23-24.

  3. Валишевский К. Вокруг трона. – М.: "ИКПА", 1990. Репринт 1911. – С.123.Заичкин И.А., Почкаев И.Н. Екатерининские Орлы. – М.: "Мысль", 1996. – С.140.

  4. Пушкин А.С. Полное собрание сочинений. – Т.VIII. – С. 86, 406.

  5. Валишевский К. Вокруг трона. – М.: "ИКПА", 1990. Репринт 1911. – С.121.

  6. Заичкин И.А., Почкаев И.Н. Екатерининские Орлы. – М.: "Мысль", 1996. – С. 165.

  7. Цит. по: Лозинская Л.Я. Во главе двух академий. – М., 1983. – С. 28, 29.

  8. Евгеньева Мария. Любовники Екатерины. – Барнаул, 1990. – С. 25.

  9. Сб. ИРИО. – Т.1. – СПб., 1872. – С. 270.

  10. Лебедев А.А. К истории кулачных боёв на Руси. – "Русская старина", 1913, №6, 7.

  11. Валишевский К. Вокруг трона. – М.: "ИКПА", 1990. Репринт 1911.-С. 121.

  12. Из письма артиста цирка Ивана Шутова. Копия листа, из несохранившегося спортивного журнала. Архив автора.

  13. Валишевский К. Вокруг трона. – М.: "ИКПА", 1990. Репринт 1911.-С. 121.

  14. Валишевский К. Вокруг трона. – М.: "ИКПА", 1990. Репринт 1911. С. 123.

  15. Валишевский К. Вокруг трона. – М.: "ИКПА", 1990. Репринт 1911.-С. 124.

  16. Заичкин И.А., Почкаев И.Н. Екатерининские Орлы. – М.: "Мысль", 1996. – С. 166.

  17. Заичкин И.А., Почкаев И.Н. Екатерининские Орлы. – М.: "Мысль", 1996. – С. 166.

  18. Мельников П.И. (Андрей Печёрский). Рассказы и повести.-М., 1983.-С. 445.

  19. Валишевский К. Вокруг трона. – М.: "ИКПА", 1990. Репринт 1911. - С. 124.

  20. Вероятно опечатка и имеется в виду 1761 год. В 1751 году Алексею Орлову было бы всего 14 лет.

  21. Общ. Арх. М. Импер. Дв. Оп.74/81, д.14.



В. Задунайський,
ВИШКІЛ КІННОТНИКІВ АРМІЇ УНР З ВОЛОДІННЯ ШАШКОЮ НА ПОЧАТКУ 20-х р.р. ХХ ст.
Донецький національний університет
Важливе місце в історії Збройних Сил України посідає проблема бойового вишколу кавалеристів на початку XX ст., що пов’язана й з питанням традиційного бойового мистецтва українських козаків. Наголосимо, що в цей час бойові дії кінноти все ще виявлялись у застосуванні холодної зброї, серед якої вагоме місце посідала шашка (різновид шаблі). Зміст бойової підготовки з володіння шашкою засвідчував не лише рівень індивідуальної бойової майстерності кавалериста, а й традиційні пріоритети діяльності кінних підрозділів під час бойових зіткнень.

Видається слушним співставити вишкіл з володіння шашкою в українській кавалерії на початку 20-х рр. ХХ ст. із основами традиційного бойового мистецтва українських козаків-кіннотників Кубані початку ХХ ст. (рівень їх бойової підготовки переважав досягнення тогочасних європейських кавалерійських формувань) для з’ясування міри впливу козацьких досягнень на армійську українську кінноту.

Звернення уваги на події 20-х рр. ХХ ст. обумовлене й тим, що після поразки Збройних Сил УНР в листопаді 1920 р. значна їх частина, перебуваючи у військових таборах на теренах Польщі, продовжували вдосконалення власної бойової підготовки попри складні військово-політичні та соціально-економічні обставини їх існування.

Отже, дослідження основ особистої бойової підготовки з володіння шашкою в українській кінноті на початку 20-х рр. ХХ ст. у порівнянні із відповідними досягненнями нащадків українських козаків є слушним та заслуговує наукової розробки.

Доводиться констатувати, що цей аспект військового життя не отримав належної уваги з боку науковців, котрі розглядають загальні процеси становлення та розвитку військових структур України або військово-прикладну підготовку європейських формувань.

В першу чергу відзначимо фахові військові дослідження кавалерійських генералів Європи, що розглядали особливості озброєння та вишколу кавалерії за нової доби. На жаль, ці фахівці з військового мистецтва та бойової підготовки не торкались подій новітньої доби.

Згадаємо й праці радянських військових фахівців, котрим вдалося подати об’єктивну оцінку бойового вишколу кавалерії ймовірних ворогів Радянського Союзу міжвоєнної доби. Особисту бойову підготовку українських кінних формувань та козаків вони не досліджували.

Окремо відзначимо поважний внесок у дослідження історії Збройних Сил України, здійснений авторами “Історії Українського Війська”. Тут розглянуто низку аспектів українського військового життя від найдавніших часів і до 1921р., але питання змісту бойової підготовки українських козаків і військовослужбовців не вивчалося.

Сучасна українська історіографія успішно розробляє загальні питання історії Українського козацтва за нових часів. Певну увагу приділено й проблемі козацької спадщини та спроб її відродження у часи Української Революції 1917-1921 рр. Окремо виділимо дослідження Л. Коляндрука, присвячене історії українських бойових мистецтв (попри певну успішність цієї роботи відзначимо і плутанину з типом кубанської шашки та брак аналізу збройних засад бойового мистецтва українських козаків).

Автор також приділив увагу бойовому вишколу козаків, українських військовослужбовців та кіннотників Європи, але поки що не здійснив порівняння засад бойового вишколу українських кіннотників з володіння шашкою на початку 20-х рр. ХХ ст. та тогочасних українських козаків.

Отже, сучасна українська історіографія все ще не дослідила зміст бойового вишколу української кінноти з володіння шашкою на початку 20-х рр. ХХ ст. й не здійснила його порівняння з відповідними досягненнями козацького бойового мистецтва початку ХХ ст.

Таким чином, як зарубіжні, так і українські історики досі належним чином не розглядали основи бойового вишколу з володіння шашкою в українській кінноті у 20 рр. ХХ ст. у порівнянні із досягненнями українських козаків початку ХХ ст., що й обумовило визначення відповідної мети пропонованої розробки.

Джерельною основою пропонованої статті стали матеріали (військові настанови і статути та спогади), почерпнуті в архівах України (ЦДАВО України, ДАДО (Державного Архіву Донецької області)) та ЦНБ ім. акад. Вернадського.

Наявні джерельні матеріали стали передумовою достовірності положень та висновків цієї розробки.

Перед тим, як розпочати огляд основ бойової підготовки українських кавалеристів з володіння шашкою на початку 20-х рр. ХХ ст. слід зазначити, що вияв її змісту здійснюється, перш за все, на основі відповідних статутів і настанов щодо військово-прикладного вишколу військовослужбовців. Зауважимо, що у військах Наддніпрянської Армії УНР впродовж 1917-1920 рр. так і не було запроваджено власних статуту чи настанови з володіння цією холодною зброєю, а тому вишкіл здійснювався відповідно до російських армійських стандартів дореволюційної доби (більшість українських старшин та рядових військовослужбовців мала досвід військової служби у Російській армії).

Варто мати на увазі, що вишкіл з володіння шашкою був актуальним перш за все для кавалеристів, проте певне значення він мав і для старшин піхотних формувань, а також артилеристів Армії УНР.

Звернемо увагу на те, що володіння шаблею (шашкою) для українських кавалеристів було дуже важливим ще й з огляду на те, що за козацької доби саме шабля вважалась ознакою приналежності до військово-козацького товариства. До речі, кубанські козаки, які найповніше зберегли й трансформували українську козацьку спадщину, також головну увагу під час вишколу кавалеристів приділяли володінню шашкою.

Відзначимо, що закономірний процес розбудови Збройних Сил УНР вимагав систематизації усіх сторін армійського життя, що призвело й до появи відповідних розробок наприкінці існування Українського війська.

На початку 20-х рр. залишки Армії УНР були інтерновані у військових таборах на теренах Польщі. Українських військовослужбовців було розташовано в таборах: Вадовіци, Ланьцуті, Олександрові-Куявськім, Каліше, Пілкувіси, Бидґощчі, Тарнові, Ченстохові тощо. Загалом на квітень 1921 р. у таборах для інтерновських у Польщі перебувало понад 13.000 бійців. Тут вони продовжували вдосконалювати свій бойовий та військовий вишкіл, запроваджуючи у тому числі й єдині стандарти бойової підготовки.

Необхідність запровадження єдиних основ бойового вишколу кіннотників визріла за часів Директорії УНР, але через складну військово-політичну ситуацію почала реалізовуватись лише восени 1920 р., коли було доопрацьовано розробку поручника Горшковського “Навчання до бою на шаблях”. Цю настанову після тривалого обговорення було рекомендовано у 1922 р. в якості підручника для усіх українських формувань, що перебували у Польщі. Відзначимо, що у згаданій розробці скрізь використовувалась звична для українців назва «шабля».

Основою згаданої української настанови стала дореволюційна настанова Російської імперії, яку переклав та доопрацював поручник Горшковський (колишній інструктор Головної фехтувально-гімнастичної школи Російської імперії). Наголосимо, що дореволюційне російське підґрунтя шабельного бою в Армії УНР призвело й до опосередкованого використання основ італійської фехтувальної школи (на ній базувалась російська підготовка). Йдеться про те, що основою бойових рухів мала бути робота ліктем, який слід було утримувати так, наче він є продовженням лінії плеча.

Під час вишколу українські військовослужбовці мали зайняти правосторонню вихідну позицію (стопи ніг становили кут 900: ліва стопа носком ліворуч; права – на відстані кроку й носком вперед, на одній лінії з п’яткою лівої стопи; шабля спрямовувалась вістрям вперед і лезом догори у випрямленій руці).

Передбачалось виконання за допомогою руху ліктем такі відбиви:


  • внутрішній (лезом ліворуч із одночасним згинанням ліктя, який слід опустити до поясу);

  • зовнішній (лезом праворуч, а вістрям навскіс вгору; при цьому лікоть згинається й опускається до поясу з правого боку);

  • внутрішній з натисканням вістря вниз (лезо повертається ліворуч з одночасним згинанням ліктя; долоня розгортається нігтями пальців від себе – вперед);

  • згори (руку віднести ледь на себе й спрямувати клинок лезом до гори і вістрям ліворуч; шаблю тримати над головою);

  • вниз – праворуч (опустити клинок півколом вниз – праворуч за рахунок згинання ліктя; лезо розташувати вістрям вниз і лезом праворуч).

Під час бою на коні зазначені прийоми виконувались із врахуванням специфіки кінного бою (необхідно оминати голову й шию свого коня; рахуватись із різноманітними темпами руху коня; мати на увазі інше розташування ніг тощо).

Значну увагу у настанові приділено й опису основних атакуючих прийомів: уколів та ударів. Всі уколи необхідно було робити з випадом (великий крок вперед з нахилом корпусу). Зазначалося, що під час нанесення уколу лезо шаблі необхідно спрямувати догори, а вістря – вперед. Удари шаблею слід було наносити із застосуванням ефекту прорізання. Такий підхід суттєво підвищував руйнівний ефект ударів.

Під час вишколу передбачалось опанування різноманітних хитрощів і фінтів:


  • оманливий укол й блискавичне перенесення зброї в іншому напрямку (навколо захисного руху противника);

  • максимально швидка контратака після відбиву;

  • виконати показний удар і, ледь зупинивши клинок у зброї противника, швидко атакувати в іншому місці;

  • оманливі атакуючі прийоми виконувати під крок, а реальні – за допомогою випаду.

Пропоновані прийоми шабельного бою забезпечували досить прийнятний рівень володіння зброєю, але він поступався досягненням родових козаків-кубанців. Перш за все помічається обмеженість дії від ліктя, що унеможливлювала ефект «батога» та «хвилі». Вочевидь, бракувало й вимахувань клинком та складних уколів і підрубів. Така перевага козацького шабельного бою досягалась завдяки: розмаїттю технічного арсеналу, приділенню значного обсягу часу на бойовий вишкіл, а також високим суспільним статусом бойового мистецтва козацької верстви.

Окремо звернемо увагу на те, що досконала козацька джигітовка додатково підвищувала ефективність володіння шашкою під час кінного бою, впливаючи на підвищення загального фізичного стану козаків.



Отже, у “Навчанні до бою на шаблях” закладено основи досить прийнятного вишколу військовослужбовців Армії УНР на поч. 20-х рр. ХХ ст. з шабельного бою (з урахуванням як російської, так і італійської систем), але він суттєво поступався досягненням українських козаків Кубані, які на початку новітньої доби були найкращими шаблювальниками серед українців.


Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет