Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
жүктеу/скачать 7 Mb. Pdf көрінісі
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Аксіологічна концепція
| онтологічної
концепції предметом філософії історії вважають сукупність досліджень, спрямованих на виявлення специфічних особливостей соціальних явищ, процесів. Ці дослідження пов'язані з такими загально філософськими онтологічними проблемами, при вирішенні яких необхідно враховувати відмінності історії суспільства від інших соціальних явищ. Представники цього підходу (Роберт Мель, Роже Рамон, Енне Калло й ін.) стверджують, що в центрі уваги філософії історії повинні знаходитися, насамперед, онтологічні проблеми, такі як зміст і становлення історії людства, сутність історичного процесу, можливості передбачення майбутнього, роль і місце людини в історичному процесі тощо. Наприклад, при розгляді питання про рушійні сили суспільного розвитку виникає питання про роль свідомості, волі людини в історичному процесі. Але оскільки науці невідомі інші істоти з розвиненою свідомістю, крім людей, то питання про роль свідомості в розвитку суспільства є питаннями про суспільство, історичні процеси. Аксіологічна концепція філософії історії особливу увагу приділяє проблемі цінності історії, а також з'ясуванню раціональних основ суджень, за якими одні явища історичного знання є цінними, а другі — нецінними. ' Значний внесок у розвиток цієї концепції внесли німецькі філософи, представники баденської школи неокантіанства Віпьгельм Віндепьбанд (1848-1915) і Генріх Ріккерт (1863-1936). Цідослідни-ки визначали філософію як загальну науку про цінності, що, як писав Ріккерт, утворять «...зовсім самостійне царство, що лежить по той бік суб'єкта й об'єкта». Виходячи з кантівського розрізнення теоретичного і практичного розуму, Віндельбанд і Ріккерт протиставляли філософію історії як нормативне вчення, засноване на ціннісних судженнях і пізнанні належного, дослідним наукам, що спираються на теоретичні судження й емпіричні дані про «сутнє». Відкидаючи закономірність як керівний принцип історичного пізнання, вони заміняли його процедурою «віднесення до цінностей». На думку Віндельбанда і Ріккерта, цінності мають надісторичний характер і, зрештою, утворять ідеальний, незалежний від людей трансцендентальний (тобто потойбічний) світ. З цього світу виходять відповідні ідеї, насамперед — ідея трансцендентального обов'язку. Вона вказує на безумовне, необмежене часом і простором абсолютне значення цих цінностей. У міру усвідомлення їх значення люди виробляють відповідні ціннісні установки і вимоги, якими вони керуються у своєму житті, поведінці, повсякденній та історичній діяльності. Розглядаючи співвідношення суспільного буття і духовного життя, Віндельбанд і Ріккерт роблять висновок про провідну роль духовного життя в історії суспільства стосовно буття. Вони критично поставилися до створеного К Марксом матеріалістичного розуміння історії, у якому обґрунтовувалося основне значення еконо-мічного-фактора (тобто буття) в розвитку суспільства. Такий підхід, на думку Ріккерта, є ненауковим, оскільки він визначається політичною програмою марксизму, у якій перемога пролетаріату є «абсолютною цінністю». Виходячи з цих міркувань, філософія історії виступає як вчення про цінності, що розкриває їхню природу і сутність, а також їхнє значення і втілення в життя і діяльність людей. |