Незабутня подорож в німеччину: враження юного інтуриста саша Рощепій, студентський Медіа-центрУніверситету



Дата14.07.2016
өлшемі182.5 Kb.
НЕЗАБУТНЯ ПОДОРОЖ В НІМЕЧЧИНУ:

ВРАЖЕННЯ ЮНОГО ІНТУРИСТА
Саша Рощепій,

студентський Медіа-центрУніверситету «Україна»
Це була моя перша серйозна подорож у житті… омріяна подорож до далекого зарубіжжя. Хоча, не таке воно вже й далеке, коли мчиш зі швидкістю 800 км за годину, на висоті 11 тис. метрів, і прибуваєш до пункту призначення за якихось 2,5 години. При поступовому зниженні літака, коли стюардеса оголосила про посадку, яка відбудеться через 10−15 хвилин в аеропорту Дортмунда, я спостерігала дивну для самої себе картину.При погляді у віконце, крім уже видимих, але поки ще маленьких будиночків, дуже красивих і акуратних вуличок, рухомих автомобілів, врізалися в очі зелені луки і поля. Крім цього, сонце було яскравим настільки, що іноді доводилося відвертатися на декілька секунд, щоб протерти очі і далі продовжити споглядати за красою німецької землі. Натяку на зиму не спостерігалося − це було 30 грудня. Ні снігу, ні морозу. Торкнувшись землі і вийшовши з літака, не потрібно було одягати шапку, рукавиці, не було потреби навіть застібати пальто. Ще дві години тому, при відльоті зі столиці України, холод пронизував усе тіло, а тут, у Німеччині, гріло сонечко і термометр показував +10.

При посадці в автомобіль, на переднє сидіння біля водія, щоб якомога краще оглядати все навколо, поки будемо мчатися по швидкісному автобану, першим і обов'язковим правилом було пристебнутися. Пасажири на задньому сидінні також повинні були виконати цю вимогу, хоча для них це не складало особливих турбот. Перша річ, яка мене дійсно здивувала, оскільки для нас, українців, це не є одним із головних правил при водінні автомобіля. І коли хтось намагається заперечити, нібито вони такі правильні лише через великі штрафи, тому що їхня поліція дійсно контролює, і «хабарем» не «відмажешся», то насправді це неправда. Так, і в цьому суть теж. Існуючі довгі роки правила привчили німців до порядку, а також, насамперед, до усвідомлення цінності свого життя. Мені довелося поспілкуватися з багатьма молодими людьми, і вони думають про свою безпеку, а не тільки про контроль і штрафи. Адже добре знають, що пристебнутися − це можливість вижити при аварії.



Автобан – швидкісна автомагістраль у Німеччині, Австрії і Швейцарії. А що ж до німецьких автобанів, то це єдині діючі шляхові системи, на яких максимальна швидкість законом не обмежена, а навпаки − рух повільного транспорту заборонено. Одне з доступних місць на планеті, де можна «видавити» зі свого автомобіля все, на що він здатний, не порушивши правил. Потрібно нестися не менше 90 км/год., а 130 – вважається рекомендованою швидкістю. Відсутні перехрестя і світлофори. Їзда по автобану в Німеччині входить навіть в обов'язкову програму навчання в автошколах. Проте, саме автобани є за статистикою найбезпечнішими дорогами − на них відбувається менше аварій і гине менше людей, ніж у містах або на заміських трасах. Швидкість, із якою ми летіли, була не єдиним джерелом насолоди моєї першої подорожі по автобану. Дорога − рівна, я б навіть сказала − гладенька, без єдиної тріщинки, камінчика, − нічого такого не потрапить під колеса. Нагадує злітну смугу, і відчуття, ніби ви розганяєтеся для зльоту, і, насправді, автомобіль – ніщо інше, як справжнісінький літак.

У перші ж дні у мене стався культурний шок. Кажуть, перший раз так буває. Усі мої три тижні проживання в Німеччині пройшли в комуні Борхен, земля Північний Рейн − Вестфалія, яка налічує 13 488 душ населення. Невеличке село, де зустріти людину навіть удень було великою рідкістю. На моє запитання, коли можна побачити більше люду, що прогулюються вулицями, мені відповіли, що їх і в теплу пору року не особливо багато стрінеш. Ніхто не тиняється просто так, працюють або відпочивають удома, а коли потеплішає, багато хто займається спортом. Молодь любить виїжджати у поле і кататися там на велосипедах. Та і взагалі, спорт у цій країні має високу соціальну значущість. Але не це мене приголомшило. Під культурним шоком я передбачала поведінку і культуру німців, їх правила і порядки. Де б я не бувала, в маленькому селищі, або ж у великому місті, − люди віталися, посміхалися, були ввічливими та люб'язними, не кидали сміття під ноги, не плювали скрізь, де тільки можна й не можна, не штовхалися, збиваючи з ніг, поспішаючи кудись. І це далеко не весь перелік моїх вражень від побаченого в перші дні перебування за кордоном.

Мене завжди вабили величні замки Австрії та Німеччини, збережені у відмінному стані, охоронювані державою як важливі вікові архітектурні надбання країни. І ось, нарешті, мені випала можливість побачити на власні очі хоч деякі з них, оскільки Німеччина − країна чудових замків. Їх тут безліч, і багато з них входять у перелік найкрасивіших у світі.

Вевельсбург −замок епохи Ренесансу на південь Бюрена, недалеко від Падерборна. Відомий, головним чином, як музей і колишнє училище з ідеологічної підготовки офіцерів СС «SSSchuleHausWewelsburg», із яким пов'язано багато легенд. Вважається, що протягом XVII століття у стінах Вевельсбурга тисячі полонених, яких звинувачували в єресі і чаклунстві, були замордовані до смерті. Збережена донині будівля замку зведена в стилі епохи Відродження у 1603−1609 р. князем − єпископом Падерборна Дітрихом фон Фюрштенбергом. За твердженням Генріха Гіммлера, після «кінцевої перемоги» у Другій світовій війні у замку мав знаходитися «центр світу». Мені запам'ятався замок якоюсь своєю похмурістю, тяжкістю на душі, траурною, десь навіть занадто гробовою тишею. А може, таке почуття з'явилося просто через те, що був дощовий і похмурий день, і мабуть тому він саме так вплинув на сприйняття цього місця.

Далі був Детмольд. Місто в Німеччині, розташоване на північному сході землі Північний Рейн – Вестфалія. Населення цього досить великого містечка – 72 758 душ. З півдня місто оточене горами Тевтобурзький ліс. Одним із визначних надбань цього міста є Пам'ятник Армінію. Мені пощастило встигнути його побачити, оскільки був дощовий і туманний день, ще й плюс до всього швидко темнішало. Монумент заввишки понад 53 метри, розташований на вершині 386-метрового пагорба. Присвячений перемозі германських племен під проводом Армінія над римською армією в 9 ст. н.е. Як виявилося, вважається найвищим пам'ятником Німеччини. Але довго не сміли затримуватися, темнішало аж надто блискавично, а хотілося встигнути побачити ще одну окрасу цієї місцевості, але вже не рукотворну, а природного утворення. Ексерскі камені − група скель у Тевтобурзькому лісі поблизу Хорн-Бад-Майнберга, в районі Ліппе – є найбільш дивовижними на всій території північно-західної Німеччині, яка не особливо багата на подібні природні споруди. Походження скель не вдалося пояснити і донині.

Детмольд – туристичне місто, славиться своїми пішохідними маршрутами. Тут знаходиться відомий замок – резиденція князів Ліппе, які проживають у місті з 1550 року донині. Частина палацу слугує музеєм, у відповідні години його можна відвідати. На жаль, мені не вдалося туди потрапити, було вже запізно. Кажуть, коли тепло, княжа сім'я полюбляє чаювати біля замку на свіжому повітрі, і їх ніяк не бентежить, що безліч людей зріє на них. Завжди посміхаються і вітаються. Сьогодні ця резиденція є однією з головних визначних пам'яток Детмольда. Прогулюючись вечірніми вулицями міста, відчуваєш вишуканий архітектурний смак будівель. Детмольд − казкове місто з багатою культурою, з глибокими національними традиціями.

Розташований на річці Майн. Населення − 679 664 чоловік. Фінансовий і транспортний центр Німеччини, а також найбільший фінансовий центр континентальної Європи. Тут розташовуються найбільший аеропорт Німеччини, Європейський центральний банк, Федеральний Банк Німеччини, Франкфуртська Біржа і Франкфуртський Ярмарок.

Єдине місто Німеччини, яке увійшло у «двадцятку альфа-міст світу», − Франкфурт на Майні. Неочікувано обставини склалися так, що мені пощастило побувати у цьому красивому місті, єдиному у Німеччині з такою кількістю хмарочосів. Шкода, але у мене було не так багато часу, щоб оглянути його повністю, місто – одне з найбільших у країні. Заспокоювало одне − я побувала в нічному Франкфурті, що ніяк не порівняти з денним. Одинадцять хмарочосів − високих настільки, що здавалося, вони вище хмар. І літаки, що пролітають над ними, можуть зачіплятися за дах будівлі. Розбігалися очі, без кінця крутилася голова, то в один бік, то в інший. Враженям та емоціям від таких височенних споруд не було меж, неможливо було натішитися. Мені подумалося: так у цьому ж місті є все, що тільки можна придумати для розвитку і забезпечення благами всіх громадян.

У Франкфурті стільки архітектурних пам'яток, що й тижня не вистачить всі оглянути. Поталанило побачити Будинок Старої Опери − побудований у 1880 році архітектором Ріхардом Луці, що став одним із головних оперних залів Німеччини. А також церкву Святої Катерини − найбільшу лютеранську церкву Франкфурта, що розташована в центрі міста на початку вулиці Цайль. Будівля Гауптвахти або Хауптвахе − будинок у стилі «бароко», побудований у 1730 році для використання в якості в'язниці. Нині місце, де знаходиться будівля – це одна з найбільш жвавих торгових вулиць Франкфурта.Тут народилося безліч людей, які вписали своє ім'я в німецьку і світову історію. Найзнаменитіший уродженець Франкфурта – Йоганн Вольфганг фон Гьоте. Саме тут було написано «Страждання юного Вертера» та було розпочато роботу над «Фаустом». Дуже швидко довелося залишити місто, але я сама собі дала обіцянку повернутися.

Ще одним із визначних міст, яке відвідала останнім, був Ганновер. Адміністративний центр землі Нижня Саксонія в Федеративній Республіці Німеччина. Населення − 522 686 осіб. Ганновер − це більш ніж 1000 років історії Німеччини, що знайшла своє відображення в численних пам'ятках архітектури, історії і культури. Найбільш примітним архітектурним творінням для мене виявилася Нова ратуша − помпезний будинок міського управління, збудований ще в 1901 − 1913 роках. Це дійсно найгарніший замок із тих, якими вже пощастило милуватися. Сподобався Оперний театр − одна з будівель, побудованих у неокласичному стилі архітектором Георгом Людвігом Лавесом, який зробив значний внесок у створення образу міста. У самому центрі міста є пам'ятник великому Фрідріху фон Шиллеру, який відомий насамперед як німецький поет. Також відомими жителями і уродженцями міста є Готфрід Вільгельм Лейбніц − відомий як «універсальна людина», Рудольф Карл Аугштайн − журналіст, засновник знаменитого журналу «Шпігель», а також Клаус Майне, відомий як вокаліст легендарної німецької групи «Scorpions», яка й була заснована тут.

Незабутнім враженням, що залишило в моїй пам'яті тільки приємні спогади, стало відвідування Ганноверського океанаріуму «Sea Life», який був відкритий у лютому 2007 року в ботанічному саду «Берггартен». Це перший морський акваріум у Німеччині, який відтворює підводне життя тропічних морів. У 30 акваріумах із більш ніж 5000 мешканцями представлено підводний світ морських і океанічних істот. Молюски, краби, морські ковзани, піраньї, акули і багато іншого. Родзинкою «Sea Life» є акваріум на 3000 літрів із тунелем довжиною 8 метрів. Тут можна насолодитися видами морського життя просто у себе над головою.



Німеччина – країна, куди хочеться повернутися. Адже попереду ще безліч незвіданих місць, цікавих, хвилюючих, пам'ятних і загальновідомих. Берлін, Дрезден, Мюнхен, Гамбург, Кельн…


Достарыңызбен бөлісу:


©dereksiz.org 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет