Офіційний вісник Європейських Співтовариств


ОБЛАДНАННЯ Стаття 10.01 Інше обладнання



бет7/27
Дата19.07.2016
өлшемі3.84 Mb.
#209359
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   27
ГЛАВА 10

ОБЛАДНАННЯ

Стаття 10.01

Інше обладнання

  1. Судна, призначені для перевезення вантажів, окрім корабельних ліхтерів, довжина яких L не перевищує 40 м, мають бути обладнані носовими якорями, загальна маса яких Р обчислюється за формулою:

Р = k · B · T, кг,

де:


k – коефіцієнт, що враховує співвідношення між довжиною L і шириною В та типом судна:

k = ,

проте для ліхтерів приймається k = c;

с – емпіричних коефіцієнт, значення якого вказані в наведеній нижче таблиці:



Повна вантажопідйомність, тонн

Коефіцієнт с

До 400 включно

Від 400 до 650 включно

Від 650 до 1 000 включно

Понад 1 000



45

55

65



70

На суднах, повна вантажопідйомність яких не перевищує 400 тонн і які через свою конструкцію та призначення використовуються лише на визначених ділянках малої протяжності, орган з проведення оглядів може прийняти, що для носових якорів необхідні лише дві третини загальної маси Р.

  1. Пасажирські судна й судна, не призначені для перевезення вантажів, окрім буксирів-штовхачів, мають бути оснащені носовими якорями, загальна маса яких Р обчислюється за такою формулою:

Р = k · B · T, кг,

де:


k – коефіцієнт, що відповідає частині 1, але тут для отримання значення емпіричного коефіцієнту с береться водотоннажність, м3, зазначена у сертифікаті Співтовариства, замість повної вантажопідйомності.

  1. Судна, зазначені у частині 1, максимальна довжина яких не перевищує 86 м, мають бути оснащені кормовими якорями, загальна маса яких дорівнює 25% маси Р.

Судна, максимальна довжина яких перевищує 86 м, мають бути оснащені кормовими якорями, загальна маса яких дорівнює 50% маси Р, обчисленої відповідно до частини 1 чи 2.

Кормові якорі не потрібні для:



  1. суден, для яких маса кормових якорів становитиме менше за 150 кг; у випадку суден, зазначених у частині 1, останній абзац, має враховуватися знижена маса носових якорів;

  2. ліхтерів.

  1. Судна, призначені для штовхання жорстких караванів, довжина яких не перевищує 86 м, мають бути оснащені кормовими якорями, загальна маса яких дорівнює 25% максимальної маси Р, обчисленої відповідно до частини 1 для утворень (вважаються морською одиницею), дозволених та зазначених у сертифікаті Співтовариства.

Судна, призначені для штовхання вниз за течією жорстких караванів, довжина яких перевищує 86 м, мають бути оснащені кормовими якорями, загальна маса яких дорівнює 50% максимальної маси Р, обчисленої відповідно до частини 1 для утворень (вважаються морською одиницею), дозволених та зазначених у сертифікаті Співтовариства.

  1. Маси якорів, встановлені відповідно до частин 1-4, можуть бути зменшені для окремих спеціальних якорів.

  2. Загальна маса Р, визначена для носових якорів, може бути розподілена між одним чи двома якорями. Вона може бути зменшена на 15%, якщо судно оснащене лише одним носовим якорем, а якірний клюз розташований посередині судна.

Загальна маса, необхідна для кормових якорів буксирів-штовхачів та суден, максимальна довжина яких перевищує 86 м, може бути розподілена між одним чи двома якорями.

Маса найлегшого якоря не має бути меншою за 45% загальної маси.



  1. Чавунні якорі не дозволяються.

  2. На якорях має бути зазначена їх маса рельєфними та довговічними символами.

  3. Якорі, маса яких перевищує 50 кг, мають бути оснащені брашпилем.

  4. Ланцюг кожного носового якоря має бути завдовжки:

  1. 40 м для суден, довжина яких не перевищує 30 м;

  2. на 10 м більше за довжину судна, якщо довжина судна складає від 30 м до 50 м;

  3. 60 м, якщо довжина судна складає більше 50 м.

Довжина ланцюга кожного кормового якоря має становити щонайменше 40 м. Проте якщо судну, яке рухається вниз за течією, потрібно зупинитися, ланцюги його кормових якорів мають бути щонайменше 60 м завдовжки.

  1. Мінімальна міцність на розтягнення R якірних ланцюгів обчислюється за такими формулами:

  1. якорі масою до 500 кг:

R = 0,35 · P’, кН;

  1. якорі масою від 500 кг до 2 000 кг:

R = , кН;

  1. якорі масою понад 2 000 кг:

R = 0,25 · P’, кН;

де:


P’ – теоретична маса кожного якоря, визначена відповідно до частин 1-4 та 6.

Міцність на розтягнення якірних ланцюгів має бути зазначена відповідно до стандарту, чинного у державі-члені.

Якщо маса якоря перевищує масу, визначену відповідно до частин 1-6, міцність на розтягнення якірного ланцюга слід визначати виходячи з фактичної маси якоря.


  1. У випадках, коли на судні наявні більш важкі якорі з відповідно міцнішими якірними ланцюгами, у сертифікаті Співтовариства зазначаються лише мінімальні маси та мінімальні міцності на розтягнення відповідно до частин 1-6 та 11.

  2. Елементи з’єднання (вертлюги) якоря з ланцюгом мають витримувати навантаження розтягнення, що на 20% перевищує міцність на розтягнення відповідного ланцюга.

  3. Дозволяється використання тросів замість якірних ланцюгів. Міцність на розтягнення тросів має бути такою самою, що й для ланцюгів, але троси мають бути на 20% довшими.

Стаття 10.02

Інше обладнання

  1. Відповідно до застосовних норм органу з судноплавства, чинних у державі-члені, на судні має знаходитися принаймні таке обладнання:

  1. система радіотелефонного зв’язку;

  2. пристрої та прилади подачі візуальних та звукових сигналів, а також маркування судна для денного та нічного часу доби;

  3. автономні резервні вогні для встановлених причальних вогнів;

  4. вогнестійкий, позначений приймач з кришкою для забруднених мастилом протиральних ганчірок;

  5. вогнестійкий, позначений приймач з кришкою для небезпечних чи забруднюючих твердих відходів та вогнестійкий, позначений приймач з кришкою для небезпечних чи забруднюючих рідних відходів згідно з відповідними застосовними нормами органу з судноплавства;

  6. вогнестійкий, позначений приймач з кришкою для помиїв.

  1. Окрім цього, обладнання має включати принаймні:

  1. Швартовні троси;

Судна мають бути оснащені трьома швартовними тросами. Їх мінімальна довжина має становити щонайменше:

    • перший трос: L + 20 м, але не більше 100 м,

    • другий трос: 2/3 довжини першого троса;

    • третій трос: 1/3 довжини першого троса.

Найкоротший трос необов’язково має знаходитися на судні, довжина якого становить менше 20 м.

Міцність на розтягнення R тросів обчислюється за такими формулами:

якщо добуток L · В · Т не перевищує 1 000 м3: Rs = , кН;

якщо добуток L · В · Т перевищує 1 000 м3: Rs = , кН.

Для необхідних тросів на судні має бути наявний сертифікат відповідно до європейського стандарту EN 10 204:1991, за № 3.1.

Ці троси можуть бути замінені канатами з тією самою довжиною та міцністю на розтягнення. Мінімальна міцність на розтягнення цих канатів має бути зазначена у сертифікаті.



  1. Буксирні троси;

Буксири мають бути оснащені тросами у кількості, необхідній для їх роботи.

Довжина основного троса має становити щонайменше 100 м, а міцність на розтягнення, кН, повинна бути не меншою за третину сумарної потужності, кВт, основного двигуна (двигунів).



Моторні судна та буксири-штовхачі, що також спроможні буксирувати, мають бути оснащені буксирним тросом, довжина якого становить щонайменше 100 м, а міцність на розтягнення, кН, є не меншою за чверть сумарної потужності, кВт, основного двигуна (двигунів).

  1. Кидальний кінець;

  2. Місток для посадки принаймні 0,4 м завширшки та 4 м завдовжки, бокові кромки якого позначені яскравою смугою; такий місток має бути оснащений поручнем. Орган з проведення оглядів може дозволити коротші містки для малих суден;

  3. Гафель;

  4. Належну аптечку, вміст якої відповідає відповідному стандарту держави-члена. Аптечка має зберігатися у побутовому приміщенні чи у кермовій рубці, в легко доступному місці. Якщо аптечка зберігається у чохлі, такий чохол має бути позначений символом аптечки відповідно до малюнка 8 з Доповнення І, бокова довжина якого складає щонайменше 10 см;

  5. Бінокль, 7 х 50 або з більшим діаметром лінз;

  6. Повідомлення стосовно рятування та надання першої допомоги особам за бортом;

  7. Прожектор, яким можна управляти з кермової рубки.

  1. На суднах, бокова висота яких над ватерлінією в ненавантаженому стані перевищує 1,50 м, мають бути сходи для посадки або трап.

Стаття 10.03

Переносні вогнегасники

  1. Має бути принаймні один переносний вогнегасник відповідно до європейського стандарту EN 3:1996 у кожному з таких місць:

  1. у кермовій рубці;

  2. біля кожного входу з палуби до побутових приміщень;

  3. біля кожного входу до підсобних приміщень, що недоступні з побутових приміщень та містять опалювальне обладнання, обладнання для приготування їжі чи холодильне обладнання, яке працює на твердому чи рідкому паливі або скрапленому газі;

  4. у кожного входу до машинних відділень та котелень;

  5. у придатних точках під палубою, у машинних відділеннях та котельнях, таких, щоб жодне місце у приміщенні не знаходилося на пішохідній відстані понад 10 метрів від вогнегасника.

  1. Стосовно переносних вогнегасників, наявності яких вимагає частина 1, можна використовувати лише порошкові вогнегасники з вмістом щонайменше 6 кг чи інші переносні вогнегасники з тією самою вогнегасною спроможністю. Вони мають бути придатні для пожеж класу А, В та С в електричних системах з напругою до 1000 В.

  2. Окрім цього, можна використовувати порошкові, рідинні та пінні вогнегасники, що придатні принаймні для класу пожежі, що може трапитися у приміщенні, для якого вони призначені.

  3. Переносні вогнегасники з СО2 в якості вогнегасної речовини можна використовувати лише для гасіння пожеж у камбузах та електроустановках. Вміст цих вогнегасників має становити не більше 1 кг на 15 м3 приміщення, у якому вони наявні для користування.

  4. Переносні вогнегасники перевіряються щонайменше кожні три роки. Видається сертифікат про проведення огляду, підписаний інспектором, в якому зазначена дата проведення огляду.

  5. Якщо переносні вогнегасники встановлені таким чином, що вони не потрапляють у поле зору, на щиті, що закриває їх, має бути символ вогнегасника як показано на малюнку 3 Доповнення І, бокова довжина якого становить щонайменше 10 см.

Стаття 10.03а

Стаціонарні системи пожежогасіння у побутових приміщеннях, кермових рубках та пасажирських приміщеннях

  1. Протипожежний захист у побутових приміщеннях, кермових рубках та пасажирських приміщеннях має забезпечуватися лише придатними автоматичними напірними спринклерами, що виступають як стаціонарні системи пожежогасіння.

  2. Встановлення чи перетворення систем пожежогасіння має здійснюватися лише спеціалізованими фірмами.

  3. Системи мають бути виготовлені зі сталі чи рівнозначних негорючих матеріалів.

  4. Системи мають бути спроможні розпиляти воду зі швидкістю щонайменше 5 л/м2 за хвилину по всій площі найбільшого приміщення, що захищається від пожежі.

  5. Системи, що розпилюють воду у менших кількостях, повинні мати затвердження типу згідно з Резолюцією IMO А 800(19) або іншим стандартом, визнаним відповідно до процедури, зазначеної у частині 2 статті 19 цієї Директиви. Затвердження типу має проводитися затвердженим класифікаційним товариством або акредитованою інституцією з проведення випробувань. Акредитована інституція з проведення випробувань має відповідати європейському стандарту про загальні вимоги щодо компетентності лабораторії з проведення випробувань та калібрування (EN ISO/IEC 17025:2000).

  6. Системи перевіряються експертом:

  1. перед введенням в експлуатацію;

  2. перед повторним введенням в експлуатацію після приведення її в дію;

  3. після будь-якого перетворення чи ремонту;

  4. регулярно щонайменше кожні два роки.

  1. При проведенні перевірки відповідно до частини 6 експерт має встановити, чи відповідають системи вимогам цієї частини.

Перевірка включає принаймні:

  1. зовнішній огляд усієї системи;

  2. функціональне випробування систем та насадок безпеки;

  3. функціональне випробування напірних баків та насосної системи.

  1. Видається сертифікат про проведення огляду, підписаний інспектором, із зазначенням дати проведення огляду.

  2. Кількість встановлених систем зазначається у сертифікаті Співтовариства.

  3. Для захисту предметів у побутових приміщеннях, кермових рубках та пасажирських приміщеннях стаціонарні системи пожежогасіння допускаються лише на підставі рекомендацій Комітету.

Стаття 10.03b

Стаціонарні системи пожежогасіння у машинних відділеннях, котельнях та насосних відділеннях

  1. Вогнегасні речовини

Для захисту машинних відділень, котелень та насосних відділень у стаціонарних системах пожежогасіння можна використовувати такі вогнегасні речовини:

  1. СО2 (двоокис вуглецю);

  2. HFC 227ea (гептафторпропан);

  3. IG-541 (52% азоту, 40% аргону, 8% двоокису вуглецю).

Інші вогнегасні речовини є допустимим лише відповідно до процедури, зазначеної у частині 2 статті 19 цієї Директиви.

  1. Вентиляція, забір повітря

  1. Повітря горіння для тягових двигунів не витягується з приміщень, що захищаються стаціонарними системами пожежогасіння. Це не застосовується, якщо наявні два незалежних один від одного та герметично відокремлених основних машинних відділення або якщо поруч з основним машинним відділенням наявне окреме машинне відділення з носовим двигуном малої тяги, що забезпечує спроможність судна рухатися за допомогою власної рушійної сили у разі виникнення пожежі в основному машинному відділенні.

  2. Будь-яка примусова вентиляція у приміщенні, що захищається, має автоматично вимикатися при приведенні в дію системи пожежогасіння.

  3. Мають бути наявні пристрої, усі отвори яких, що можуть дозволити повітрю увійти або газам вийти з приміщення, що захищається, можна швидко закриті. Має бути чітко зрозуміло, відкриті вони чи закриті.

  4. Повітря, що виходить із запобіжних клапанів у баках стиснутого повітря, встановлених у машинних відділеннях, має виводитися назовні.

  5. Надмірний або недостатній тиск, що є наслідком припливу вогнегасної речовини, не повинен зруйнувати компоненти оточуючих перегородок приміщення, що захищається. Має бути забезпечена можливість вирівнювання тиску без жодної небезпеки.

  6. В захищених приміщеннях має бути пристосування для видалення вогнегасної речовини та газоподібних продуктів згоряння. Такі пристосування мають управлятися з-поза захищених приміщень, і доступ до них не має бути заблокований пожежею у таких приміщеннях. Якщо наявні стаціонарні витяжні вентилятори, має бути виключена можливість їх увімкнення під час гасіння пожежі.

  1. Система пожежної сигналізації

Приміщення, що захищається, має контролюватися за допомогою належної системи пожежної сигналізації. Пожежна сигналізація має бути помітною у кермовій рубці, побутових приміщеннях та приміщеннях, що захищаються.

  1. Система труб

  1. Вогнегасна речовина має поступати у приміщення, що захищається, та розподілятися за допомогою стаціонарної системи труб. Всередині приміщення, що захищається, труби та відповідна арматура мають бути виготовлені зі сталі. На труби, що з’єднують баки, та трубні компенсатори це не поширюється, за умови, що матеріали, що використовуються, мають рівнозначні властивості у випадку пожежі. Труби мають бути як зсередини, так і ззовні захищені від корозії.

  2. Випускні насадки повинні мати такі розміри та бути змонтовані таким чином, щоб вогнегасна речовина розподілялася рівномірно.

  1. Пристрій приведення в дію

  1. Системи пожежогасіння з автоматичним приведенням в дію не допускаються.

  2. Має бути забезпечена можливість приведення в дію системи пожежогасіння з придатного місця поза приміщенням, що захищається.

  3. Пристрої приведення в дію мають бути встановлені таким чином, щоб ними можна було управляти у випадку пожежі та у випадку пошкодження вогнем чи вибухом у приміщенні, що захищається, та щоб можна було подати необхідну кількість вогнегасної речовини.

Немеханічні пристрої приведення в дію мають живитися від двох різних, незалежних один від одного джерел енергії. Ці джерела енергії мають бути розміщені поза приміщенням, що захищається. У приміщенні, що захищається, мають бути передбачені лінії управління, які повинні бути функціональними протягом щонайменше 30 хвилин у разі пожежі. Ця вимога має задовольнятися у випадку електропроводки, якщо вона відповідає стандарту IEC 60331-21:1999.

Якщо пристрої приведення в дію встановлені таким чином, що вони не потрапляють у поле зору, на щиті, що закриває їх, має бути символ «вогнегасна установка» як показано на малюнку 6 Доповнення І, бокова довжина якого складає принаймні 10 см, та такий текст червоними літерами на білому фоні:

«Feuerlöscheinrichtung

Installation d’extinction

Brandblusinstallatie

Fire-fighting installation».



  1. Якщо система пожежогасіння призначена для захисту кількох приміщень, пристрої приведення в дію для кожного приміщення мають бути окремі та чітко визначені.

  2. Поруч з кожним пристроєм приведення в дію має бути розміщена інструкція з експлуатації однією з мов держав-членів, добре видима та нанесена незмивним чорнилом. Вона має містити, зокрема, вказівки стосовно:

  1. приведення в дію системи пожежогасіння;

  1. потреби у перевірці на предмет того, що всі особи залишили приміщення, що захищається;

  1. заходів, що мають бути вжиті командою після приведення в дію системи пожежогасіння;

  1. заходів, що мають бути вжиті командою у випадку виходу з ладу системи пожежогасіння.

  1. В інструкції з експлуатації має бути зазначено, що перед приведенням в дію системи пожежогасіння двигуни внутрішнього згоряння, що видаляють повітря з приміщення, що захищається, мають бути вимкнені.

  1. Система оповіщення

  1. Стаціонарні системи пожежогасіння мають бути забезпечені системами звукового та візуального оповіщення.

  2. Система оповіщення має спрацьовувати автоматично відразу після приведення в дію системи пожежогасіння. Сповіщальний сигнал має лунати протягом належного часу до виділення вогнегасної речовини, і має бути виключена можливість його відключення.

  3. Сповіщальні сигнали мають бути чітко видимими у приміщеннях, що захищаються, та поза підходами до них та чітко чутними навіть за робочих умов, коли має місце найгучніший властивий шум. Вони мають бути відмінними від усіх інших звукових та візуальних сигналів у приміщенні, що захищається.

  4. Звукові сповіщальні сигнали мають бути чітко чутними у сусідніх приміщеннях, навіть коли двері до них зачинені та за робочих умов, коли має місце найгучніший властивий шум.

  5. Якщо система оповіщення не є самоконтролюючою у відношенні коротких замикань, обривів проводів та падінь напруги, має бути забезпечена можливість перевірки її функціонування.

  6. На кожному вході до приміщення, в яке може подаватися вогнегасна речовина, має бути прикріплена чітко видима табличка з таким текстом червоними літерами на білому фоні:

«Vorsicht, Feuerlöscheinrichtung!

Bei Ertönen des Warnisignals (Beschreibung des Signals) den Raum sofort verlassen!

Attention, installation d’extinction d’incendie!

Quitter immédiatement ce local au signal (description du signal)

Let op, brandblusinstallatie!

Bij het in werking treden van het alarmsignaal (omschrijving van het signaal) deze ruimte onmiddellijk verlaten!

Warning, fire-fighting installation!

Leave the room as soon as the warning signal sounds (description of signal)».



  1. Напірні баки, арматура та напірні труби

  1. Напірні баки, арматура та напірні труби мають відповідати вимогам положень, чинних в одній з держав-членів.

  2. Напірні баки мають бути встановлені відповідно до інструкції виробника.

  3. Напірні баки, арматура та напірні труби не повинні бути встановлені у побутових приміщеннях.

  4. Температура у шафах та приміщеннях для встановлення, що містять напірні баки, не має перевищувати 50°С.

  5. Шафи чи приміщення для встановлення на палубі повинні бути надійно закріплені та мати вентиляційні отвори, що мають бути розміщені таким чином, щоб у разі витоку з напірного баку газ не проникнув усередину судна. Прямі з’єднання з іншими приміщеннями не дозволяються.

  1. Кількість вогнегасної речовини

Якщо кількість вогнегасної речовини призначена для захисту більше ніж одного приміщення, загальна кількість наявної вогнегасної речовини необов’язково має бути більшою за кількість, необхідну для захисту найбільшого приміщення.

  1. Встановлення, огляд та документація

  1. Система може бути встановлена або перетворена лише фірмою, що спеціалізується на системах пожежогасіння. Вимоги, встановлені виробником вогнегасної речовини та виробником системи (технічні дані продукту, дані з безпеки продукту), мають дотримуватися.

  2. Система перевіряється експертом:

  1. перед введенням в експлуатацію;

  1. перед повторним введенням в експлуатацію після приведення її в дію;

  1. після будь-якого перетворення чи ремонту;

  1. регулярно щонайменше кожні два роки.

  1. При огляді експерт перевіряє, чи задовольняє система вимоги цієї глави.

  2. Огляд охоплює принаймні таке:

  1. зовнішній огляд усієї установки;

  1. перевірка герметичності труб;

  1. функціональна перевірка систем управління та приведення в дію;

  1. перевірка тиску у баку та його вмісту;

  1. перевірка герметичності та пристосувань закриття приміщення, що захищається;

  1. перевірка системи пожежної сигналізації;

  1. перевірка системи оповіщення.

  1. Видається сертифікат про проведення огляду, підписаний інспектором, із зазначенням дати проведення огляду.

  2. Кількість стаціонарних систем пожежогасіння зазначається у сертифікаті Співтовариства.

  1. Системи пожежогасіння з вогнегасною речовиною СО2

Системи пожежогасіння з вогнегасною речовиною СО2 має відповідати вимогам таких положень, окрім вимог, наведених у частинах 1-9:

    1. ємності з СО2 мають знаходитися поза приміщенням, що захищається, у приміщенні чи шафі, герметично відокремленій від інших приміщень. Дверцята таких приміщень та шаф для установки мають відкриватися назовні, бути оснащені запірним пристроєм та мати символ «Загальне попередження про небезпеку» відповідно до малюнка 4 з Доповнення І, щонайменше 5 см заввишки, а також маркування «СО2» тим самим кольором та тієї самої висоти;

    2. приміщення для установки ємностей з СО2 під палубою мають бути доступні лише з відкритого повітря. Такі приміщення повинні мати власну належну систему штучної вентиляції з витяжними каналами, повністю відокремлену від інших вентиляційних систем судна;

    3. ємності з СО2 мають бути наповнені не більше ніж до 0,75 кг/л. Питомий об’єм газу СО2 не під тиском приймається 0,56 м3/кг;

    4. об’єм СО2 для приміщення, що захищається, має складати щонайменше 40% його повного об’єму. Має бути забезпечена можливість подачі цього об’єму протягом 120 секунд та перевірки завершення його подачі;

    5. відкриття клапанів ємності та управління клапаном затоплення – це дві окремі операціями управління;

    6. належний час, згаданий у пункті (b) частини 6, становить щонайменше 20 секунд. Має бути наявний надійний пристрій для забезпечення затримки перед подачею газу СО2.

  1. Системи пожежогасіння з вогнегасною речовиною HFC-227ea

Системи пожежогасіння з вогнегасною речовиною HFC-227ea мають відповідати вимогам таких положень, окрім вимог, наведених у частинах 1-9:

  1. якщо є кілька приміщень, що захищаються, з різним повним об’ємом, кожне приміщення має бути оснащене власною системою пожежогасіння;

  2. кожна ємність з HFC-227ea, що встановлюється у приміщенні, що захищається, має бути оснащена клапаном запобігання надмірному тиску. Він має в нешкідливий спосіб випустити вміст ємності у приміщення, що захищається, якщо ємність піддається впливу пожежі, а система пожежогасіння не приведена в дію;

  3. кожна ємність має бути оснащена пристроєм контролю тиску газу;

  4. ємності мають бути наповнені не більше ніж до 1,15 кг/л. Питомий об’єм HFC-227ea не під тиском приймається 0,1374 м3/кг;

  5. об’єм HFC-227ea для приміщення, що захищається, має становити щонайменше 8% повного об’єму приміщення. Цей об’єм має бути поданий протягом 10 секунд;

  6. ємності з HFC-227ea мають бути оснащені датчиком тиску, що приводить в дію звуковий та візуальний сигнали тривоги у кермовій рубці у разі несанкціонованої втрати вогнегасної речовини. Якщо кермової рубки немає, такий сигнал тривоги має видаватися біля приміщення, що захищається.

  7. після затоплення концентрація вогнегасної речовини у приміщенні, що захищається, не повинна перевищувати 10,5%;

  8. система пожежогасіння не має містити жодних частин, виготовлених з алюмінію.

  1. Системи пожежогасіння з вогнегасною речовиною IG-541

Системи пожежогасіння з вогнегасною речовиною IG-541 мають відповідати вимогам таких положень, окрім вимог, наведених у частинах 1-9:

  1. якщо є кілька приміщень, що захищаються, з різним повним об’ємом, кожне приміщення має бути оснащене власною системою пожежогасіння;

  2. кожна ємність з IG-541, що встановлюється у приміщенні, що захищається, має бути оснащена клапаном запобігання надмірному тиску. Він має в нешкідливий спосіб випустити вміст ємності у приміщення, що захищається, якщо ємність піддається впливу пожежі, а система пожежогасіння не приведена в дію;

  3. кожна ємність має бути оснащена пристроєм контролю вмісту;

  4. тиск наповнення ємності не має перевищувати 200 бар при +15°С;

  5. об’єм IG-541 для приміщення, що захищається, повинен становити щонайменше 44% і не більше 50% повного об’єму приміщення. Цей об’єм має бути поданий протягом 120 секунд.

  1. Системи пожежогасіння для захисту предметів

Для захисту предметів у машинних відділеннях, котельнях та насосних відділеннях стаціонарні системи пожежогасіння можуть бути допустимими лише на підставі рекомендацій Комітету.

Стаття 10.04

Суднові шлюпки

  1. Відповідно до європейського стандарту EN 1914:1997, суднова шлюпка має бути наявна на таких плавзасобах:

  1. моторні судна та баржі, повна вантажопідйомність яких перевищує 150 тонн;

  2. буксири та буксири-штовхачі, водотоннажність яких перевищує 150 м3;

  3. плавуче обладнання;

  4. пасажирські судна.

  1. Має бути забезпечена можливість безпечного спускання на воду суднової шлюпки однією особою протягом п’яти хвилин з першої необхідної дії, здійснюваної вручну. Якщо використовується привідний спусковий пристрій, він має бути таким, щоб при перериванні живлення забезпечувалося безпечне, швидке спускання.

  2. Надувні човни слід оглядати відповідно до інструкції виробника.

Стаття 10.05

Рятувальні круги та рятувальні жилети

  1. На судні має бути принаймні три рятувальних круга відповідно до європейського стандарту EN 14144:2002. Вони мають бути підготовлені до використання та прикріплені до палуби у належних точках, але не до їхньої монтажної арматури. Принаймні один рятувальний круг повинен знаходитися поблизу кермової рубки; він має бути оснащений самоспалахуючим вогнем, що живиться від батареї, який не загасне у воді.

  2. Індивідуальний самонадувний рятувальний жилет відповідно до європейського стандарту EN 395:1998 чи EN 396:1998 має знаходитися під рукою в кожної особи, яка постійно перебуває на судні.

Ненадувні рятувальні жилети відповідно до цих стандартів також є допустимими для дітей.

  1. Рятувальні жилети слід оглядати відповідно до інструкції виробника.



Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   27




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет