сичну механіку, з позиції якої нову картину світу
зрозуміти було неможливо.
Великої шкоди догматичні
стереотипи завдають сьогодні при спробах пояснення
складних процесів соціально-політичного життя нашої
країни з позицій учорашнього дня.
Противагою догматизму
є релятивізм (від лат.
геіаіііпгз — відносний). Релятивізм виходить з
однобічного підкреслювання постійності, змінності
дійсності і заперечення відповідної стійкості речей і
явищ. Якщо догматизм ґрунтується на перебільшенні
значення
абсолютної істини, ігноруючи момент її
конкретності, то релятивізм, навпаки, перебільшує
значення відносної істини, відкида-ючи момент її
абсолютності. І, звичайно, тут релятивізм виступає як
різновид метафізичного тлумачення істини. Отже,
релятивізм має безпосереднє відношення до діалектики
як теорії пізнання і в цьому виступає як її альтернатива.
Альтернативою
діалектики є також софістика,
оскільки вона виступає одним з негативних виявів
метафізичного способу мислення.
Софістика (від грец.
зорЬізтаі — міркування, засноване на навмисному
порушенні законів логіки) проявляється у формі аргу-
ментації,
яка
базується
на
суб'єктивістському
тлумаченні фактів, подій заради збереження і
утвердження існуючих теоретичних положень чи
виправданнях існуючого порядку речей. У своїх побудовах
софістика використовує різні логічні помилки, підміну
понять, невірні форми висновків, а також мовні виверти і
хитрування, багатозначність понять.
Поширеним видом
софістики є маніпулювання фактами, за допомогою
яких можна довести що завгодно. У наш час софістика
широко використовується для того, щоб довести, що в
історії радянського суспільства взагалі немає жодної
світлої плями, а є лише помилки. Метафізичність такого
підходу очевидна, тому що подібний підхід однобічний, а
значить, антидіалектичний.
Критикуючи софістику, слід мати на увазі, що в історії
розвитку науки вона виконує і позитивну роль, сприяючи
виробленню наукової критики застарілих положень
свідомості, бо виникає як відповідна реакція на загрозу
системи знань, що склалась.
У
процесі
пізнання
метафізика
часто-густо
проявляється у формі еклектики.
Еклектика (від грец.
екіеШікоз — той, що вибирає) — це механічне поєднання в
одному вченні різнорідних, органічно несумісних
елементів, які безпринципно запозичують з протилежних
концепцій; використовування й підтасовування з певною
тенденційною метою
вирваних з контексту фактів,
формулювань, цитат тощо. Еклектика — це, образно кажучи,
«мішанина», тому вона не є ані теорією розвитку, ані теорією
пізнання, ані методом, ані світоглядом. Небезпека еклектики
полягає в тому, що вона нерідко маскується під діалектику.
Ми дали коротку характеристику традиційним (класичним)
альтернативам діалектики. Але в XX столітті виникає цілий спектр
некласичних концепцій діалектики. До них належать:
а)
«трагічна діалектика». її автор французький філософ
Рай-
монАрон (1905 — 1983), аналізуючи діалектику сучасної епохи в
книзі з характерною назвою «Розчарування в прогресі», доходить
висновку, що сучасне суспільство не здатне використовувати про
грес в інтересах людства;
б)
«діалектична теологія», або
«теологія кризи». Авторами її
були швейцарський протестантський теолог і філософ
Карп Борт
(1886 — 1968) і німецько-американський християнський теолог
Пауль Тілліх (1886 — 1965). їх креаціоністська доктрина виходить з
визнання того, що в основі розвитку світу знаходиться божественна
субстанція, яка створила цей світ з якогось доіснуючого будівельного
матеріалу — матерії. Тому світ «не співвічний з Богом»: він має поча
ток і кінець. Але це не означає, що створений світ не має абсолютно
нічого спільного з Богом. Між ними існує певна схожість, яка дозво
ляє зрозуміти шляхи розвитку кінцевих, створених речей;
в)
«негативна діалектика». Відомими представниками цієї інтер
претації діалектики були
ТеодорАдорно (1903 — 1969) і
Жан-Поль
Сартр (1905-1980). Т. Адорно — німецький філософ, соціолог, пред
ставник так званої франкфуртської школи. Автор низки праць з філо
софії, в тому числі такої, як «Негативна діалектика» (1
966). Ж.-П. Сартр
—французький філософ>і'письменник, представник тзкзваною тгеї-
Стичного екзистенціалізму. Йому належить ряд праць з проблем
філософії, в тому числі праця «Критика діалектичного розуму» (1960).
В його розумінні діалектика можлива удвох формах — «критичній» і
«догматичній». Першою є «негативна діалектика». Це однобічна, суб'єк
тивна концепція, яка виходить з абсолютизації заперечення, всеза-
гальної руйнації всього сутнього, тотального критицизму, відкидання
будь-якої позитивності, самозаперечення і тому не виходить за межі
метафізики. «Негативна діалектика» — це, по суті, антидіалектика.
Особливе місце серед альтернатив діалектики посідає
синергетика.
Поняття «синергетика» ввів у науковий обіг наприкінці 60-х
років німецький філософ
Тане Хакен. Для становлення синергетики
як області знань важливе значення
мали проведені експерименти
вченими Борисом Білоусовим і Андрієм Жаботинським. Спира-
ючись на них, бельгійська школа, очолювана
Іллею Пригожиним,
створила першу нелінійну Модель синергетики хімічних процесів,
засновану на ідеях нерівновагомої термодинаміки.
Достарыңызбен бөлісу: