но-історичному періоді, є неповним, неточним, певною
мірою однобічним,
тобто на кожному конкретно-
історичному рівні розвитку пізнання ми маємо справу лише
з відносною істиною.
Відносна істина — це таке знання,
яке в принципі правильно, але не повно відображає
дійсність, не дає її всебічного вичерпного образу.
Абсолютна
істина
—
це
повне,
точне,
вичерпнеизідображення об'єкта у свідомості суб'єкта; в
широкому розумінні — це абсолютне знання про весь світ.
У цьому значенні абсолютна істина є тією межею, до якої
прагне наукове пізнання, ніколи її не досягаючи. У
вузькому розумінні абсолютна істина означає повне і точне
знання окремих моментів дійсності, і в цьому значенні
вона є елементом досягнутого знання.
Слід зазначити, що
немає і не може бути окремо
абсолютної істини і окремо відносної. Існує одна істина
— об'єктивна за змістом, яка є діалектичною єдністю
абсолютного та відносного, тобто є істиною абсолютною,
але відносно певних меж. Абсолютне та відносне — це два
необхідних моменти об'єктивної істини. Розглянемо це
положення досконало. Для цього використаємо схему 8.4.
Як ми уже зазначали, метою пізнання суб'єктом об'єкта
є осягнення абсолютної істини. Умовно на схемі її
показано між лініями-
Схема 84^ Співвідношення абсолютного та відносного в істині
променями, які з'єднують суб'єкт пізнання (5) з об'єктом
(О). Процес пізнання абсолютної істини — це не миттєва
дія, а складний, історично нескінчений шлях. Він ніколи
не завершиться. Тому у символі «О»
стоїть знак
нескінченності (~). Довічне наближення суб'єкта до
пізнання абсолютної істини відбувається шляхом по-
слідовного
накопичування
певних
історично-
конкретних «доз» знання. Ці дози на схемі показані як
трикутники. Кожний із них є умовно відносною істиною.
Центральну
частину
трикутника
займає
істина
абсолютна. Отже, в кожній істині, не зважаючи на її
відносність, є елемент абсолютної істини. Інша частина
трикутника — це знання в чомусь не точне, не повне.
Поступово ця частина зменшується. Як ціле складається
із своїх частин, так і абсолютна істина
складається з істин,
відносних у нескінченному процесі розвитку пізнання.
Нерозуміння суті абсолютної й відносної істини на
практиці приводить до догматизму і релятивізму.
Догматичне мислення намагається те чи інше вчення або
положення сприймати як закінчену вічну істину, як догму,
що вживається без урахування конкретних умов, за яких
сам об'єкт суттєво змінюється.
Релятивізм, як течія у
філософії, впадає в іншу крайність — абсолютизує
відносність знань, заперечує моменти абсолютно
істинного в них і на цьому ґрунті заперечує об'єктивну
істину, пізнаванність світу.
Із аналізу абсолютної і відносної істини випливає
вчення про конкретність істини.
Конкретна істина —
це істина, у якій правильно відображена сутність певних
явищ і
тих конкретних умов, у яких ці явища
розвиваються. Якщо поняття «об'єктивна істина»
підкреслює основну її рису, як вірне відображення
дійсності, а поняття «відносної і абсолютної істини» —
сам процес її пізнання, то поняття «конкретність істини»
свідчить про можливість практичного використання
отриманих знань. Сучасний матеріалізм виходить із того,
що абстрактної істини немає, істина завжди конкретна.
Це означає необхідність урахування межі застосування
результатів пізнання та їх уточнення.
Незнання або
ігнорування цих меж перетворює наші знання на хибні.
Хибний зміст — це такий зміст людського знання ,
у якому дійсність відтворюється неадекватно і який
обумовлено історичним рівнем розвитку суб'єкта і його
місця в суспільстві. Хибність змісту — це неспеціальне
перекручування дійсності в уявленнях суб'єкта.
Існування його обумовлено закономірностями розвитку,
як самого пізнання, так і практики.
Що ж служить
критерієм істини? Як уже відзначалося
вище, одним з найважливіших критеріїв істини є
практика. Однак практика
є далеко не єдиним критерієм істинності знань. Серед інших кри-
теріїв істинності знань (які в кінцевому підсумку ґрунтуються також
на практиці) можна назвати: підтвердження фактами, узгодженість із
принципами наукової теорії, коректність і
точність використання
термінології, логічна і концептуальна несуперечність і кілька інших.
Таким чином, істина є суб'єктивним образом об'єктивного світу, юна
є єдністю абсолютного і відносного, об'єктивного і суб'єктивного.
Пізнання, за своєю природою, характером і метою, є необмеженим і
може давати об'єктивне і точне відображення світу. Але істина
завжди конкретна, тобто вона історично обумовлена і має певні
межі застосування. Саме тому за своїм конкретним змістом і
наявними досягненнями вона є обмеженою, відносною. Процес
пізнання істини — це постійна боротьба за
подолання обмеженості
людських можливостей на шляху досягнення істини.
Достарыңызбен бөлісу: