Підручник

Модуль 2. ПРАВОВІ МОДЕЛІ Й МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ … 
133 
 
Розділ 8. Державне регулювання праці та контроль дотримання 
трудового законодавства 
 
8.1. Державне регулювання праці та управління трудовими 
ресурсами 
Гідна праця, її гарантування в державі, – це ключова складова 
сучасного розуміння соціальної справедливості в демократичному 
суспільстві. 
Частина 4 ст. 13 Конституції України декларує соціальну 
спрямованість економіки нашої країни. Таким чином є правові основи 
для забезпечення можливості громадянам України жити добре, 
відповідно до рівня економічного розвитку країни, їх вкладу в створення 
національних багатств. Завдання ж держави полягає у створенні 
необхідних умов для забезпечення продуктивної зайнятості, що, хоча й 
«розмито», але передбачає ч. 2 ст. 43 Конституції України. 
10 червня 2008 р. МОП була прийнята Декларація про соціальну 
справедливість задля справедливої глобалізації, в якій зазначається, що в 
рамках концепції гідної праці всі держави зобов’язані здійснювати заходи 
з досягнення чотирьох важливих завдань в таких сферах як трудові права, 
зайнятість, соціальний захист і соціальний діалог. Таким чином, трудова 
зайнятість і трудова міграція – складова проблеми забезпечення гідної 
праці незалежно від того де працює людина. 
На наш погляд, нині відбулося розбалансування правових основ 
формування і реалізації державної політики у сфері зайнятості населення 
і соціального захисту від безробіття, зокрема, й щодо внутрішньої та 
зовнішньої трудової міграції. Тому, перш за все, необхідно чітко 
з’ясувати місце і роль кожного суб’єкта формування і реалізації 
державної політики у сфері зайнятості населення та соціального захисту 
від безробіття. 
Україна – правова держава, а тому правовою основою діяльності всіх 
державних інституцій є Конституція України. В Основному Законі нашої 
держави досить детально окреслені повноваження низки державних 
органів в окресленій нами сфері. Так, Верховна Рада України в законі 
визначає основні засади внутрішньої політики у сфері зайнятості 
населення та соціального захисту від безробіття (п. 5 ст. 85 Конституції 
України), затверджує загальнодержавну програму соціального розвитку 
України, включно з питаннями зайнятості населення та соціального 
захисту від безробіття (п. 6 ст. 85 Конституції). Виключно законами 
України визначаються основи соціального захисту, засади регулювання 
праці і зайнятості (п. 6 ст. 92 Конституції), організація і діяльність 
органів виконавчої влади (п. 12 ст. 92 Конституції). 
Відповідно до законів України Кабінет Міністрів України: 

ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ
134 
1) забезпечує здійснення внутрішньої політики у сфері зайнятості 
населення та соціального захисту від безробіття, виконання Конституції і 
законів України у цій частині (п. 1 ст. 116 Конституції); 
2) розробляє і здійснює загальнодержавну програму соціального 
розвитку України, включно з питаннями зайнятості населення та 
соціального захисту від безробіття (п. 3, 4 ст. 116 Конституції). 
Абзац 5 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» 
передбачає, що Кабінет Міністрів України забезпечує проведення 
державної політики зайнятості населення, розроблення та виконання 
відповідних державних програм, вирішує питання профорієнтації, 
підготовки та перепідготовки кадрів, регулює міграційні процеси, 
забезпечує виконання положень Генеральної угоди у межах взятих на 
себе зобов’язань; 
3) визначає міністерство, відповідальне за здійснення державної 
політики у сфері зайнятості населення та соціального захисту від 
безробіття (п. 9 ст. 116 Конституції); 
4) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів 
виконавчої влади, які беруть участь у здійснені державної політики у 
сфері зайнятості населення та соціального захисту від безробіття (п. 9 ст. 
116 Конституції, ч. 1 ст. 21 Закону України «Про Кабінет Міністрів 
України»). 
Міністерство, відповідальне за здійснення державної політики у 
сфері зайнятості населення та соціального захисту від безробіття, 
координує і контролює діяльність Державної служби зайнятості. Ці 
повноваження міністерства ґрунтуються на положеннях п. 3 ч. 1 ст. 7 
Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», який 
передбачає серед завдань міністерства інформування та надання 
роз’яснень щодо здійснення державної політики. 
Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство розвитку економіки, 
торгівлі та сільського господарства України, затвердженого постановою 
Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р. № 459 (в редакції 
постанови Кабінету Міністрів України від 11 вересня 2019 р. № 838), 
Мінекономіки є головним органом у системі центральних органів 
виконавчої влади, що забезпечує: 
формування та реалізує державну політику у сфері праці, 
зайнятості населення, трудової міграції, трудових відносин, соціального 
діалогу; 
формування та реалізацію державної політики у сфері промислової 
безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими 
матеріалами, здійснення державного гірничого нагляду, здійснення 
державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства 
про працю та зайнятість населення. 

Модуль 2. ПРАВОВІ МОДЕЛІ Й МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ … 
135 
«Здійснення державної політики» – це термін, який не суперечить 
положенням Конституції. Безпосереднє здійснення державної політики у 
сфері зайнятості населення та соціального захисту від безробіття – це 
функція Державної служби зайнятості. 
Відповідно до п. 1 Положення про державну службу зайнятості, 
затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України 
14 червня 2019 р. № 945, Державна служба зайнятості (далі – Служба) є 
централізованою системою державних установ, діяльність якої 
спрямовується та координується Міністерством соціальної політики 
України. 
За розділом II. «Завдання, функції та права Служби» цього 
Положення основними завданнями Служби є: 
1) реалізація державної політики у сфері зайнятості населення та 
трудової міграції, соціального захисту від безробіття; 
2) здійснення аналізу стану ринку праці; 
3) сприяння громадянам у підборі підходящої роботи; 
4) надання роботодавцям послуг із добору працівників; 
5) участь в організації проведення громадських та інших робіт 
тимчасового характеру; 
6) сприяння громадянам в організації підприємницької діяльності, 
зокрема шляхом надання індивідуальних та групових консультацій; 
7) участь у реалізації заходів, спрямованих на запобігання масовому 
вивільненню працівників, профілактика настання страхового випадку, 
сприяння мобільності робочої сили та зайнятості населення в регіонах з 
найвищими показниками безробіття, монофункціональних містах та 
населених пунктах, залежних від містоутворюючих підприємств; 
8) організація підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації 
безробітних з урахуванням поточної та перспективної потреб ринку 
праці; 
9) проведення професійної орієнтації населення; 
10) додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій 
громадян, які неконкурентоспроможні на ринку праці; 
11) внесення пропозицій Мінсоцполітики щодо формування державної 
політики у сфері зайнятості населення; 
12) здійснення контролю за використанням роботодавцями та 
безробітними коштів Фонду. 
Служба під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в 
установленому порядку з іншими центральними та місцевими органами 
виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, 
установами та організаціями. 
Положення ст. 6, 7 та 8 Закону України «Про центральні органи 
виконавчої влади» не передбачають прямого підпорядкування такого 
органу як Державна служба зайнятості міністерству, відповідальному за 

ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ
136 
здійснення державної політики у сфері зайнятості населення та 
соціального захисту від безробіття. 
Однак використання у Положенні про державну службу зайнятості 
слова «спрямовується» у визначенні порядку взаємовідносин між 
Міністерством і Службою фактично дає підстави цьому ЦОВ вважати, 
що він має управлінські повноваження щодо цієї установи. Подібну 
позицію займає й Мінекономки, з огляду на норми Положення, яким воно 
керується. 
Така ситуація обумовлюється тлумаченням в українській мові слова 
«спрямовується»: 
1) перен. Надавати потрібного напрямку діяльності, вчинкам, 
розмові і т. ін. || Орієнтувати кого-небудь певним чином. || Зосереджувати 
на чому-небудь зусилля, енергію, здібності і т. ін.). || перен. 
Зосереджуючи, направляти проти кого-, чого-небудь, на когось, щось. 
2) Виділяти, призначати що-небудь для чогось. 
3) Учити, наставляти, даючи поради, вказівки кому-небудь. 

жүктеу/скачать 3.64 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: